Юридичні форми глави держави.



Одноособові:

1. монарх ( король, імператор, султан) (Японія, Великобританія);

2. президент (Франція, США);

3. регент – особа, яка тимчасово виконує повноваження глави держави за неповнолітнього монарха;

4. генерал-губернатор – фактично виконує функції глави держави у державах-членах Британської співдружності;

5. виборний монарх;

6. верховний понтифік;

7. спів князівство, що випливає із подвійного протекторату (Андорра).

8. племінний вождь(Свазіленд).

Колегіальні:

1. федеральна рада у Швейцарії, яка зі свого складу обирає федерального президента;

2. країни тоталітарного соціалізму, де функції глави держави виконують або уряди, або постійно діючі органи парламентів(законодавчих органів) – Державна рада Куби;

3. регентська рада;

4. два капітани-регенти у Сан-Маріно;

5. колегіальний орган Президія у Боснії і Герцоговині (1 боснієць + 1 хорват + 1 серб).

 

99. Місце глави держави у системі органів державної влади.

Конституційно-правовий статус глави держави залежить від форми правління і характеру політичного режиму в тій чи іншій державі. Навіть в країнах з однією і тою ж формою правління політична роль і об’єм повноважень глави держави можуть серйозно відрізнятися.

Глава держави може очолювати виконавчу владу (США, Єгипет), бути частиною представницького органу (Великобританія, Індія) та не належати до жодної із гілок влади (Німеччина, Італія).

Глава держави може бути символом державності (Японія), владним арбітром по відношенню до інших інститутів держави (Франція) та одноособовим повновладним главою (Оман, Саудівська Аравія).

 

Функції і повноваження глави держави у зарубіжних країнах.

Особливості конституційного статусу глави держави найбільш повно виявляються у характері та обсязі його повноважень. У різних джерелах наводяться різні варіанти повноважень (компетенції) глави держави, але, виходячи з дидактичних міркувань, доцільно виділити, з нашої точки зору, такі найбільш характерні та специфічні повноваження глави держави:

1. Представницькі функції: глава держави головує на урочистих церемоніях, виступає з офіційними зверненнями до парламенту і з посланнями до нації. Він вважається як особа, що виступає завжди від імені своєї держави в силу свого становища і не потребує ніяких на те повноважень.

2.  Повноваження у сфері законодавчої діяльності глави держави неоднакові в різних групах країн. Глава держави часто має право законодавчої ініціативи, може накладати вето на акти парламенту, право розпуску парламенту.

3. Повноваження у сфері виконавчої влади. В тих країнах, де глава держави наділений виконавчою владою, його повноваження в цій галузі є значні. У президентських і монократичних республіках (США, багато країн Латинської Америки, значна частина країн, що розвиваються) президент є одноособовим носієм урядової влади.

4. Повноваження в судовій сфері. За главою держави майже усіх країн світу зберігаються такі повноваження: а) призначення на судові або вищі судові посади; б) здійснення права помилування; в) головування у вищих консультативних установах, які відносяться до суддівського корпусу.

5. Зовнішньополітичні повноваження. Це, по-перше, верховне представництво країни в міжнародних відносинах (форми різні: безпосереднє звертання до глав іноземних держав, особисті контакти, візити і зустрічі з колегами, участь у міжнародних форумах та ін.). По-друге, призначення керівника відомства закордонних справ і дипломатичних представників країни за кордоном. Крім того, при главі держави акредитуються іноземні дипломатичні представники. По-третє, в ряді країн главі держави належить право ініціативи, підготовки і проведення переговорів, особистої участі в найбільш важливих із них і підписання міжнародних договорів. По-четверте, у багатьох країнах до прерогатив глави держави належить право оголошення війни і укладання миру.

6. Надзвичайні повноваження. У багатьох країнах (США, Франція, Шрі–Ланка, Нігерія та ін.) глава держави наділений правом запровадження надзвичайного стану або використання надзвичайних повноважень. У будь-якому разі це має носити тимчасовий характер.

 

Поняття та зміст права вето.

Найбільш ефективним засобом впливу глави держави на законодавчий процес слід визнати інститут ,,вето,,. Вето ( лат. Veto – забороняю) – це прерогатива глави держави відмовити у підписанні законопроекту. Згідно із зарубіжними конституціями законопроект набуває нової якості – силу закону – тільки тоді, коли він санкціонується главою держави. Конституції зарубіжних країн встановлюють право глав держав підписати і ввести в дію законопроект шляхом його промульгування. Для цього главі держави конституцією конкретної держави визначається термін, протягом якого він повинен або схвалити законопроект, або відмовити в його підписанні.

Інститут контра сигнатури.

Державне право зарубіжних країн наділило главу держави властивістю безвідповідальності за його діяльності. Монарх не несе відповідальності за свої дії довічно, президент – на строк свого обрання. У парламентських монархіях і парламентських республіках це обґрунтовується тим, що глава держави діє за порадами своїх міністрів, які й несуть відповідальність за них – інститут контрасигнатури. Будь-який акт, що виходить від глави держави, набуває юридичної сили тільки тоді, коли він підписується відповідним міністром, до ведення якого цей акт належить.

 


Дата добавления: 2018-02-15; просмотров: 1075; ЗАКАЗАТЬ РАБОТУ