СТРУКТУРА ПРОЦЕСУ НАВЧАННЯ ГІМНАСТИЧНИХ ВПРАВ



Формування в учнів конкретних рухових навиків – одне з головних завдань навчання в гімнастиці. Процес навчання руховим діям можна умовно розділити на три етапи, які тісно пов’язані між собою:

1. Етап початкового розучування вправи.

2. Етап поглибленого розучування.

3. Етап закріплення та вдосконалення гімнастичних вправ.

Суть кожного етапу навчання можна коротко сформулювати так:

– на першому етапі відбувається початкове розучування рухової дії; тобто це – стадія, на якій виробляється вміння відтворювати техніку руху в загальній “грубій” формі. Характерними для цього етапу є постановка рухового завдання і допомога учневі в пошуку найраціональніших (ефективних) шляхів його вирішення;

– другий етап характеризується поглибленим, деталізованим розучуванням. У результаті на цьому етапі відбувається уточнення рухового вміння, яке частково переходить у навик;

– на третьому етапі забезпечується закріплення і вдосконалення рухової дії, в результаті чого формується стійкий навик, що придбав якості, котрі дозволяють цілеспрямовано використовувати його в різних умовах рухової діяльності.

Для того, щоби правильно побудувати навчальний процес і раціонально використовувати різноманітні методичні прийоми, важливо знати і широко застосовувати не тільки загальні закономірності формування рухових навиків, але й вікові особливості цього процесу.

Етап початкового розучування вправи

Основна мета цього етапу полягає у вивченні основ техніки рухової дії. Перед викладачем стоять декілька завдань:

– створити попередню уяву про вправу;

– правильно й доступно поставити перед учнем рухове завдання;

– допомогти учневі створити програму дій, тобто полегшити пошук основного варіанту вирішення завдання;

– навчити виконувати частини (фази, елементи) техніки основної дії, котрі не були засвоєні раніше;

– сформувати загальний ритм рухової дії;

– попередити або усунути непотрібні рухи і грубі викривлення (спотворення) техніки руху.

Вирішуючи завдання, що полягає в створенні попередньої уяви про вправу, слід враховувати, що уява відіграє програмну функцію. Перш за все учитель повинен назвати вправу згідно термінології. Це дасть можливість зосередити увагу учнів на матеріалі, який вивчається. Термінологічна назва вправи передує її показові, встановлює в пам’яті учня уяву, пов’язану з попереднім руховим досвідом, і готує його до зорового сприйняття елементу, який буде показаний. Назва вправи відображає істотну сторону техніки виконання вправи, її суть. Інформація, отримана від термінологічної назви, дає можливість учневі зрозуміти, як виконувати ту чи іншу вправу, дає перші уявлення про характер дій, які необхідно виконати.

Назва вправи і постановка доступного завдання несуть першу і необхідну інформацію для створення загального образу вправи в свідомості учня і встановлення ведучого рівня побудови руху, визначення рухового складу. Наприклад, учитель сповіщає учням, що сьогодні на брусах паралельних ми будемо вивчати: з розмахування в упорі на передпліччях підйом махом вперед. У цьому випадку до учнів надходить інформація про умови опори, про переміщення в просторі, спосіб виконання і напрям рухів, а це є передумовою для створення першої, поки що неповної, програми руху на основі початкових уявлень про характер дій, які необхідно виконати.

Наступним кроком учителя є демонстрація вправи. Назвавши вправу за термінологією, учитель пропонує подивитись, як вона виконується. Показ вправи в натуральному вигляді дає можливість у більшому об’ємі доповнити уявлення про просторово-часові параметри рухів. Під час показу за допомогою зорового аналізатора учні засвоюють конкретні дані про вправу. Тому, демонструючи вправу, треба враховувати таке:

§ показ має бути зразковим, а той, хто демонструє вправу, повинен володіти найновішою технікою. Це дасть можливість створити правильну уяву про вправу. При цьому повинні враховуватись підготовленість учнів, фактор заохочення (на певних етапах роботи з дітьми, поступово покращувати якість і збільшувати амплітуду виконання). Наприклад, на брусах паралельних, при вивченні з упору на передпліччях підйому махом назад, на початку розучування можна показати його так, що ноги і тулуб у кінцевому положенні будуть дещо вище горизонталі, а в міру оволодіння учнями вправи показ здійснювати зі збільшенням амплітуди і довести завершення підйому до положення майже в стійку, а за необхідності – і в стійку на руках;

§ показуючи, слід акцентувати увагу на важких і небезпечних моментах, але не можна залякувати учнів, вселяти в них страх і гальмувати рішення рухового завдання;

§ для кращого сприйняття вправи необхідно визначити точки й об’єкти огляду;

§ показуючи, не слід виконувати зайвих рухів (наскоки, красиві зіскоки тощо), що може відвернути увагу учнів від основної вправи.

У випадку, коли вчитель не володіє показом, необхідно для демонстрації вправи підготувати учня або вміти імітувати дану вправу.

Практика роботи з гімнастики показує, що демонстрування вправи в цілому на початку навчання дає кращі результати, ніж показ частинами. Свої дії вчитель, тренер мають супроводжувати поясненнями.

Пояснення основ техніки вправи, яка вивчається, має бути образним і коротким, без зайвої деталізації. Пояснювати слід у першу чергу ті моменти, котрі не можна побачити, а можна лише відчути в процесі виконання вправи. Досвідчений педагог прагне розширити ту інформацію, яку учень отримав при зоровому сприйнятті рухової дії. Перш за все слід, по можливості, розкрити внутрішній зміст рухового завдання, доповнити і поглибити уявлення про значення і взаємозв’язки окремих фаз рухової дії, про динаміку м’язових зусиль у процесі її здійснення, виділити об’єкти акцентування уваги і т. п. Тобто дати відповідь на питання, визначені П.К. Анохіним у механізмах акту поведінки: Що робити? Як робити? Коли робити? Це дасть можливість більш точно усвідомити вправу, уточнити вже існуючу в грубій формі початкову програму дій і оцінити систему сигналів, котра визначає форму рухової відповіді, а це прискорить встановлення провідного рівня побудови руху, визначення рухового складу і внесення відповідних корекцій. Пояснюючи, слід використовувати гімнастичну термінологію. Застосування термінів робить пояснення коротшим і полегшує запам’ятовування основних відомостей про техніку вправи.

Пояснення стає дохідливішим тоді, коли його доповнюють відповідними наочностями. Особливо продуктивними в створенні просторового уявлення є кіно- і відеоматеріали зі зображенням елементу, який вивчається, плівку котрих можна прокручувати стільки, скільки потрібно, щоб добре розібратися в деталях техніки і переміщеннях учня (гімнаста) в просторі. В практичній роботі з гімнастики, а особливо з початківцями, часто застосовують відповідні ілюстрації – малюнки, схеми, кінограми, макети тіла гімнаста тощо. Застосування таких прийомів значно скорочує час на усвідомлення вправи, зменшує енергетичні затрати на оволодіння спеціальними руховими навичками і робить навчально-тренувальний процес продуктивнішим. Крім цього, необхідно враховувати, що застосування наочностей має місце на всіх етапах вивчення вправи і ними слід скористатися при першій же необхідності.

Уявлення про нову рухову дію можуть бути повними лише тоді, коли ознайомлення з нею включає реальне “відчуття” рухів. Для цього в практиці роботи з гімнастики застосовується безпосереднє виконання вправи.

Перші пробні намагання виконати вправу мають важливе дидактичне значення. Вони можуть суттєво впливати на подальший хід становлення рухового навику. Учень отримує перші рухові відчуття (до процесу формування попередньої уяви про вправу безпосередньо включається руховий аналізатор) і важливо, щоб між тими відчуттями і сформованими раніше за допомогою показу і пояснення зв’язками й асоціаціями не було великих розходжень.

Перші спроби допомагають учневі реально оцінити свої можливості, а викладачеві дають інформацію, яка дозволить уточнити подальший об’єм навчальної роботи, індивідуалізувати методику і намітити подальші шляхи навчання.

Під час розучування нескладних вправ етап початкового навчання може закінчуватись вже після перших спроб, якщо, звичайно, вони будуть вдалими. При вивченні складних рухових дій головні труднощі ще, зазвичай, попереду.

Після попереднього ознайомлення з вправою перед викладачем ставиться завдання – вибрати найраціональніші методи і прийоми дальшого формування (уточнення, виправлення) уявлень про технічну основу рухової дії. На цій стадії формування рухового навику вибір методичних прийомів особливо великий.

Характерним для етапу початкового розучування є те, що в перших спробах виконання вправи спостерігаються початкові прояви майбутньої помилки. Тому успіх у засвоєнні раціональної техніки виконання вправи багато в чому залежить від умілого і своєчасного попередження і виправлення (ліквідації) помилок. Виникнення типових помилок, які можна попередньо передбачити, слід попереджати. Це, звичайно, робиться за допомогою різноманітних предметних завдань, що створюють умови, які певним чином обмежують рухи учня і змушують його виконувати вправу в заданих просторово-часових параметрах. Для виправлення нетипових (індивідуальних) помилок важливо правильно розпізнати причини їх виникнення, тому що для успішного виправлення помилок необхідно перш за все ліквідувати причини їх появи.

Причин, котрі породжують помилки в техніці виконання гімнастичних вправ, багато.

Основними причинами грубих викривлень рухових дій на початковому етапі їх розучування є:

1. Невиконання окремих дій в елементі. Це призводить в основному до невиконання вправи. Наприклад, під час підйому однією на турніку, учень не виконує розгин ногами (“крок” ногою через турнік). Це і є причиною невиконання. Виходить, що учень не усвідомив роботу ніг і що в його програмі послідовних дій вона ще не має чіткого вираження.

2. Несвоєчасне виконання окремих дій в елементі. Ця причина пов’язана з розподілом дій у часі. Наприклад, скорий або із запізненням розгин ногами під час виконання підйому розгином. Це свідчить про те, що учень ще не сприймає ритму, не відчуває і не контролює переміщення тіла в просторі.

3. Неправильний напрям руху. Подібна причина є типовою і свідчить про тимчасове невміння учня координувати свої дії в просторі (з використанням інформації від зорового, вестибулярного та рухового аналізаторів). Подібне в більшості випадків трапляється в гімнастів-початківців, а в дорослих це може статись під час засвоєння складних за координацією вправ, де точний напрям переміщення тіла і його частин відіграє домінуючу роль. Наприклад, зі стійкі на руках на паралельних брусах необхідно виконати махом вперед поворот кругом у стійку на руках. Неточний напрям у фазі завершення маху вперед призведе до невиконання поставленого завдання.

4. Недостатня фізична підготовка. Аналізуючи характер помилки в техніці виконання вправи або окремих її дій, викладач у першу чергу повинен сказати, які з фізичних якостей недостатньо розвинуті і, залежно від того, визначити додаткові завдання, котрі передбачали б підготовчі вправи, вибірково спрямовані на розвиток необхідних якостей. Наприклад, для збільшення амплітуди маху вперед в упорі на паралельних брусах необхідно розвинути гнучкість у плечових суглобах.

5. Боязнь виконання вправи. Емоція страху є не що інше, як прояв впливу рефлексу самозахисту, котрий стає причиною надмірного напруження м’язів і обмеження амплітуди рухів, що нерідко спостерігається при незвичних переміщеннях тіла в просторі, під час виконання вправ на високих приладах та в ситуаціях, пов’язаних із підвищеним ризиком отримати травму.

6. Втома. Перші спроби виконати нову вправу швидше призводять до втоми, ніж виконання її на подальших етапах. Це стається тому, що незвичні рухи здійснюються з надмірними м’язовими напруженнями і створення нових координацій висуває підвищені вимоги до нервової системи. Це зобов’язує дбайливо ставитись до контролю за мірою повторень.

7. Недостатнє розуміння рухового завдання. Ця причина може призвести до виникнення найрізноманітніших помилок. Ліквідується вона за допомогою доступного і конкретизованого пояснення, якісною демонстрацією (натуральною й опосередкованою – малюнки, кінограми і т.п.), методами активізації уваги і поглибленого усвідомлення рухового завдання.

8. Негативний перенос навику. Головний шлях до попередження або послаблення його впливу полягає в раціональній послідовності процесу навчання.

9. Надмірна “скутість” або “розслабленість” тіла або його частин. Ця причина поступово зменшує свій вплив завдяки поліпшенню координаційних здібностей (упорядкування процесів збудження і гальмування) і розвитку фізичних якостей(сила м’язів).

Таким чином, початковий етап розучування вправи, зазвичай, супроводжується значними відхиленнями фактичної картини руху від заданого зразка. Ці відхилення мають природний характер, тобто обумовлені природними закономірностями початкового формування механізмів руху (генералізація рухових реакцій, іррадіація збудження, неточність у роботі механізмів нервово-м’язової координації, їх диференціація тощо). Але причинами помилок можуть бути і недоліки в методиці навчання.

Щоб ліквідувати помилку, викладач повинен швидко визначити її причину. Інакше багаторазове помилкове повторення вправи призведе до створення стійкого динамічного стереотипу. Щоб його зруйнувати, потрібен довготривалий процес змін умов середовища або спеціальна руйнація рухової структури внаслідок зміни складених раніше умовно-рефлекторних зв’язків, що може суттєво вплинути на руховий стереотип або окремі його елементи. Якщо помилка стала складовою частиною рухового стереотипу, виправлення її вимагатиме більше часу. Тому не слід багаторазово повторювати вправу з помилкою. Якщо ж помилка закріпилась, то для її виправлення можна застосувати такі прийоми:

1. Зупинити на деякий час виконання вправи, щоб загальмувати непотрібні умовно-рефлекторні зв’язки, а лише після цього знову приступити до розучування, акцентуючи увагу на тих фазах, де зафіксувалась помилка в минулому.

2. Перевчити вправу (якщо це можливо, враховуючи особливості техніки) в іншу сторону. Наприклад, зіскок з брусів, колоди, поворот, перехід з правої на ліву сторону.

3. Скористатись прийомом “від важкого до легкого”. Зупинити виконання вправи, в котрій фіксується помилка, і вивчати вправу важчу, але подібну за структурою. Наприклад, на брусах, виконуючи підйом махом назад з упору на передпліччях, учень підсовує руки. Для виправлення (ліквідації) цієї помилки рекомендується вивчати цей підйом у стійку.

4. Посилити страхування, використавши ручні або підвісні пояси (лонжі, додатково покласти м’які поролонові мати або виконувати вправу на приладі, розміщеному в поролоновій ямі тощо), щоб зменшити негативну дію рефлексу самозахисту, котрий заважає правильному оволодінню технікою гімнастичної вправи.

5. Застосовувати словесний звіт про пророблену роботу. Висловлюючи усно всі деталі техніки у відповідній послідовності, учень краще усвідомить суть окремих дій, продумає їх і внесе відповідні корективи в свої дії, а це дасть можливість скоріше ліквідувати помилки.


Дата добавления: 2018-02-15; просмотров: 356; ЗАКАЗАТЬ РАБОТУ