Суб’єкти права інтелектуальної власності на раціоналізаторську пропозицію

Зміст

 

1. Поняття та засоби охорони суміжних прав...................................................   3

2.Суб’єкти права інтелектуальної власності на раціоналізаторську пропозицію............................................................................................................... 6

3.Правова характеристика промислового шпигунства та підкупу покупців конкурента................................................................................................................ 9

4.Задача..................................................................................................................... 13

5.Список використаної літератури……………………………………................ 20

 

1. Поняття та засоби охорони суміжних прав Суміжні права безпосередньо пов’язані з авторськими правами, саме тому вони називаються суміжними і охороняються одним Законом. Особливістю суміжних прав є те, що вони грунтуються на використанні чужих авторських прав. Суміжні права випливають із творчої діяльності з реалізації, використання вже обнародуваних творів літератури і мистецтва. Наприклад, поет написав слова, композитор написав музику до цієї пісні. Але пісня може бути донесена до слухачів тільки певним виконавцем – співаком. Творчість співака є суміжною творчою діяльністю з реалізації самої пісні. Із цієї творчої діяльності випливає право співака на власне виконання пісні, яке одержало назву суміжного права.
Суміжні права останнім часом набули прискореного розвитку. Сучасні технічні засоби надають можливість певним чином фіксувати виконання будь-якого виконавця і в такий спосіб вилучати доход із чужої майстерності, таланту. Щоб цьому запобігти і запроваджено охорону суміжних прав.
Під суміжними правами Закон розуміє права виконавців, виробників фонограм і організації мовлення. Отже, цим поняттям охоплюється три групи права: а) права виконавців; б)права виробників фонограм; в)права організації мовлення.
Суміжні права можно визначити як права на рещультати творчої діяльності виконавців, виробників фонограм та організацій мовлення, пов’язані з використанням творів літератури і мистецтва, авторські права, які належать іншим особам.
Об’єктами суміжних прав є:
  а) виконання літературних, драматичних, музичних, музично-драматичних, хореографічних, фольклорних та інших творів;
        б) фонограми, відеограми;              в)передачі (програми) організацій мовлення.
Зазначені результати творчої діяльності можуть одержати правову охорону лише за певних умов, визначених Законом. Права виконавців охороняються, якщо:
1) виконання вперше мало місце на території України;
2) виконання зафіксоване на фонограмі, що охороняється відповідно до Закону;
3) виконання, не зафіксоване на фонограмі, включено у передачу організації мовлення, що охороняється відповідно до Закону.
Права виробників фонограм охороняються, якщо:
1) виробник є громадянином України або юридичною осо­бою з офіційним місцезнаходженням на території України;
2) фонограму вперше опубліковано на території України або опубліковано на території України протягом 30 днів від дня її публікації в іншій державі;
3) перша фіксація фонограми мала місце в Україні. Права організацій мовлення охороняються, якщо вони мають офіційне місцезнаходження на території України і здійснюють передачі з передавачів, розташованих на території України.Охорона Суміжні права в Україні здійснюється такими нормативно правовими актами :ЗУ « Про авторське право і суміжні права»; «Про інформацію» (1992); «Про друковані засоби масової інформації в Україні» (1992); «Про науково-технічну інформацію» (1993); «Про збереження і розвиток народних художніх промислів України в ринкових умовах» (1993); «Про телебачення і радіомовлення» (1993); «Про захист інформації в автоматизованих системах» (1994); «Про наукову і науково-технічну експертизу» (1995); «Про інформаційні агентства» (1995);»Про рекламу» (1996); «Про видавничу справу» (1997); «Про систему суспільного телебачення і радіомовлення в Україні» (1997); «Про державну підтримку засобів масової інформації і соціальний захист журналістів» (1997); «Про професійних творчих працівників і творчі союзи» (1997); «Про кінематографію» (1998) тощо. Це питання знайшло своє відображення також в Конституції України, Цивільному кодексі України, указах Президента України, постановах Кабінету Міністрів України, у низці постанов Верховної Ради України і нормативних актах Українського агентства з авторських і суміжних прав (УААСП).                                                               Закон України "Про авторське право і суміжні права" охороняє права виконавців, виробників фонограм і відеограм, а також організацій мовлення. Охорона суміжних прав здійснюється без завдання шкоди охороні творів авторським правом.                                                                         Виконавці здійснюють свої права за умови дотримання ними прав авторів творів, що виконуються. Виробники фонограм і відеограм, а також організації мовлення повинні дотримуватись прав авторів і виконавців. Організації мовлення повинні дотримуватись прав виробників фонограм, авторів і виконавців.                                                                           Оформлення суміжних прав також не вимагає виконання будь-яких формальностей. Виробники фонограм і відеограм, а також для оповіщення про свої права можуть на всіх примірниках фонограм і відеограм чи на їхніх упаковках проставляти знак охорони суміжних прав, що складається з латинської літери Р у колі, імені (найменування) власника суміжних прав і року першої публікації фонограми. Наприклад: ® Apreleska Sound Production, 1995.                                                                                                                Особисті (немайнові) права виконавців охороняються безстрокове. Майнові права виконавців, виробників фонограм і відеограм, а також організацій мовлення охороняються протягом 50 років. Термін охорони починається з першого січня року, що наступає за роком, у якому мали місце юридичні факти (перше виконання, перше опублікування, перша передача). Міжнародно-правова охорона суміжних прав здійснюється на підставі Римської конвенції 1961 року. За цією Конвенцією охороняються права виконавців (протидія фіксації та прямій передачі в ефір чи доведенню до загального відома їх виконань без згоди виконавця), права виробників фонограм (дозволяти чи забороняти відтворення фонограм, а також ввезення та розповсюдження примірників без їхнього дозволу), права організацій мовлення (дозволяти чи забороняти ретрансляцію, фіксацію і відтворення їхніх програм).                                                                                        Основним принципом Римської конвенції є принцип національного режиму. Так, виконання охороняється за національним режимом країни-члена, якщо воно мало місце в іншій країні, що домовляється. Охорона фонограми надається за національним режимом країни-члена за умови, якщо виробник фонограм є громадянином іншої країни, що домовляється; перший запис звуку зроблено в іншій країні, що домовляється; фонограма вперше опублікована в країні, що домовляється. Кожна країна, що домовляється, надає організації мовлення національний режим за умови, якщо штаб-квартира організації мовлення знаходиться в іншій країні-члені або якщо передачу в ефір здійснено за допомогою передавача, що знаходиться в іншій країні-члені Римської конвенції.                                                                                         Якщо міжнародним договором, учасником якого е Україна, встановлено інші правила охорони, ніж ті, котрі містяться в Законі України "Про авторське право і суміжні права", то застосовуються норми міжнародного договору

Суб’єкти права інтелектуальної власності на раціоналізаторську пропозицію

Відповідно до  «Цивільного кодексу» України Суб'єктами права інтелектуальної власності на раціоналізаторську пропозицію є її автор та юридична особа, якій ця пропозиція подана.
Суб'єктами права інтелектуальної власності на раціоналізаторську пропозицію є ав­тор і юридична особа, якій ця пропозиція подана. Авторами раціоналізаторських пропозицій можуть бути тільки фізичні особи. На ви­знання фізичних осіб авторами рацпропозицій не впливає, де працює раціоналізатор — на даному підприємстві чи взагалі ніде не працює. Також не впливають на визнання авторства вік та стан дієздатності. За авторів, які не досягли 14 років або визнані у встановленому законом порядку недієздатними, права здійснюють їхні батьки або опікуни. Іноземні громадяни мають рівні з громадянами України права, однак реалізувати свої права вони можуть тільки через представників у справах інтелектуальної власності — па­тентних повірених. Якщо у створенні раціоналізаторської пропозиції брало творчу участь кілька осіб, ви­никає співавторство. Після смерті автора раціоналізаторської пропозиції його права, щодо яких допускають правонаступність, переходять до його спадкоємців.

Автор раціоналізаторської пропозиції має право на добросовісне заохочення від юридичної особи, якій ця пропозиція подана.
Юридична особа, яка визнала пропозицію раціоналізаторською, має право на використання цієї пропозиції у будь-якому обсязі.                                      Автор рацпропозиції має право на добросовісну зацікавленість від юридичної осо­би, якій ця пропозиція була подана. Юридична особа, яка визнала пропозицію раціоналіза­торською, має право на використання цієї пропозиції в будь-якому обсязі. Автори рацпропозицій мають особисті немайнові та майнові права. До особистих не-майнових відносяться: право авторства; право на авторське ім'я; право на участь у роботах із впровадження пропозиції. До майнових прав авторів рацпропозицій відносяться: право на одержання винагороди та право на користування існуючими нормами і розцінками про­тягом певного строку. Автор рацпропозиції має право на винагороду, яку йому повинна виплатити юридич­на особа, якій була подана заявка. Відповідно до п. 9 Інструкції про порядок виплати винагороди за відкриття, винаходи і раціоналізаторські пропозиції, затвердженої поста­новою Держкомітету у справах винаходів і відкриттів Ради Міністрів СРСР від 15 січня 1974 р. винагороду авторам на підприємстві виплачують на підставі свідоцтва про раці­оналізаторську пропозицію; акта використання пропозиції чи іншого рівнозначного до­кумента, що підтверджує факт використання пропозиції та дату початку її використання; розрахунку економії (доходу) від використання раціоналізаторської пропозиції та угоди співавторів. Згідно з п. 53 Тимчасового положення про правову охорону об'єктів промислової влас­ності та раціоналізаторських пропозицій в країні, затвердженого Указом Президента Укра­їни від 18 вересня 1992 р. за № 479, право на винагороду має автор (співавтори) раціоналі­заторської пропозиції, на яку видано свідоцтво, протягом 2 років від дати початку викорис­тання її на підприємстві, що видало свідоцтво. Розмір винагороди визначають умови договору між автором і підприємством. Якщо ви­користання рацпропозиції дає певний економічний ефект, то підприємство, де вона засто­совується, складає розрахунок ефективності на рік. У разі, якщо використання рацпропо­зиції не дає економічного ефекту, але створює позитивний результат, винагорода виплачу­ється у розмірі, визначена в залежності від дійсної цінності такого використання з враху­ванням досягнутого позитивного ефекту і обсягу використання. Винагорода виплачується автору у відповідності з договором, але не пізніше 3-х місяців після закінчення кожного року використання рацпропозиції.

Що стосується формального оформлення права інтелектуальної власності на раціоналіза­торську пропозицію, то на сьогоднішній день це питання на державному рівні не вирішено, оскільки "Вказівки про порядок складання, подання та розгляду заяви на раціоналізаторську пропозицію" 1982 р., за якими право інтелектуальної власності на раціоналізаторську пропозицію засвідчувалось посвідченням, що видавалося юридичною особою, яка визнавала пропозицію раціоналізаторською, втратили чинність. Тим самим закон надає юридичним особам право на власний розсуд визначати порядок оформлення права інтелектуальної власності на раціоналізаторську пропозицію, а ст. 481 ЦК України лише покладає на юридичну особу обов'язок визнання пропозиції як раціоналізаторської.

 

 

3. Правова характеристика промислового шпигунства та підкупу покупців конкурента

Захист від недобросовісної конкуренції вже більше століття вважається

частиною системи охорони промислової власності. її визнання у такій

якості було вперше зроблене ще у 1900 році на Брюссельській

дипломатичній конференції [28] і в подальшому розвинуто при перегляді

Паризької конвенції з охорони промислової власності, коли в текст

Конвенції була внесена стаття 101315, яка у своєму первісному варіанті

зазначала: "Громадяни країн, що приєдналися до Конвенції (статті 2 і 3),

користуються у всіх країнах Союзу охороною, наданої власним громадянам

проти недобросовісної конкуренції". Після змін, внесених на наступних

конференціях Конвенції, текст Стокгольмського акту (1967 р.) Паризької

конвенції включає такі вимоги [20]:

 

 1. Країни Союзу зобов'язані забезпечити громадянам країн, котрі

приймають участь у Союзі, ефективний захист від недобросовісної

конкуренції.

 

 2. Актом недобросовісної конкуренції вважається будь-який акт

конкуренції, що суперечить чесним звичаям у промислових і торгових

справах.

 

 3. Зокрема, підлягають забороні:

 

 - усі дії, здатні будь-яким чином викликати змішування по відношенню до

підприємств, продуктів промислової або торгової діяльності конкурента;

 

 - помилкові твердження під час здійснення комерційної діяльності,

здатні дискредитувати підприємство або продукти, промислову чи торгову

діяльність конкурента;

 

 - вказівки або твердження, використання котрих при здійсненні

комерційної діяльності можуть ввести суспільство в оману щодо характеру,

способу виготовлення, властивостей, придатності до застосування або

кількості товару.

 

У коментарі до Типового закону для країн, що розвиваються, по товарних

рних

знаках, найменуванням фірм і недобросовісній конкуренції наступні 12

видів діяльності віднесені до недобросовісної конкуренції:

 

 - підкуп покупців конкурента з метою залучення їх на свою сторону як покупців;

 

 - промислове шпигунство чи підкуп службовців конкурента з метою

розвідування ділової або комерційної таємниці;

 

 - використання чи розкриття без дозволу зведеного технічного «ноу-хау» конкурента;

 

 - підштовхування службовців конкурента до порушення договорів з найму чи до звільнення з роботи в конкурента;

 

 - погроза на адресу конкурентів подати позов за порушення патенту чи товарного знаку, якщо така погроза робиться недобросовісно з метою

скорочення товарного обігу конкурента і для перешкоди конкуренції;

 

 - бойкотування торгівлі для перешкоди конкуренції або її запобігання;

 

 - демпінг, тобто продаж нижче собівартості, з метою перешкодити

конкуренції, якщо демпінг призводить саме до такого наслідку;

 

 - створення враження, що пропонуються незвичайно сприятливі умовит покупки, якщо це не відповідає дійсності;

 

 - рабське копіювання товарів, послуг, реклами і інших характеристик

комерційної діяльності конкурента;

 

 - заохочення конкурента до невиконання контракту чи використання такого для своєї мети;

 

 - реклама, що містить порівняння з товарами чи послугами конкурента;

 

 - порушення положень законів, що не мають прямого відношення до

конкуренції, з метою одержання шляхом такого порушення несумлінної

переваги над іншими конкурентами.

 

Зазвичай права промислової власності, закріплюються, наприклад, у

патентах і одержуються шляхом подачі відповідної заявки до патентного

відомства. Такі дії наділяють патентовласника виключними правами по

відношенню до об'єкта охорони. У той самий час захист від несумлінної

конкуренції ґрунтується не на наданні прав, а на твердому переконанні

суспільства, що дії, які йдуть врозріз із загальноприйнятою чесною

комерційною практикою і неприпустимими. Однак, чесна гра на ринку не

може забезпечуватись виключно шляхом охорони прав промислової власності. У світі існує широке коло недобросовісних дій, таких, які виникають

через рекламу, що вводить в оману споживача або через порушення

комерційної таємниці тощо. Усі ці конкретні дії зазвичай, не

розглядається законами в галузі охорони промислової власності.

У деяких випадках недобросовісної конкуренції простежується зв'язок між цими двома видами охорони. Наприклад, у багатьох країнах взагалі

заборонено використання товарних знаків, які не були зареєстровані [6].

Це вважається протиправним на підставі загальних принципів в галузі

охорони проти недобросовісної конкуренції. У ряді країн таке недозволене використання відоме як видавання одного товару за інший. Приклад такого роду можна знайти і в галузі винахідницької діяльності. Наприклад, якщо винахід не розкривається і не розглядається комерційною таємницею, здійснення третьою стороною визначених дій по відношенню до цієї комерційної таємниці заборонено і трактується як протиправне. Більш того, здійснення визначених дій по відношенню до винаходу, що не був ених дій по відношенню до винаходу, що не був обнародуваний і не запатентований або у відношенні якого термін патенту вже минув, у ряді особливих випадків також може трактуватися як протиправне, наприклад, при його "рабській імітації"". Розв'язання питання, що с недобросовісним чи нечесним, у значній мірі визначається економічними і соціальними реаліями у конкретному місці й у конкретний момент часу. Законодавство у галузі недобросовісної конкуренції залежить від мінливих обставин і реалій сьогодення. З одного боку, воно може визначити міцні правові рамки, а з іншого боку – досить гнучку норму для формулювання і застосування заходів. Законодавство може коректуватися у світлі конкретних та постійно мінливих соціальних і економічних умов у тій чи іншій країні. Крім того, воно може служити ефективним засобом боротьби проти визначених законодавством видів недобросовісних дій, що створюють проблеми в галузі торгівлі.

 

 

Задача

На ринку України з’явився у продажу апельсиновий напій “ФАНТАзія”, розлитий у пластикові прозорі пляшки, виробником якого є СП “Логос”. Довідавшись про це, компанія “Кока-Кола” звернулася до СП “Логос” з позовом про припинення порушення прав інтелектуальної власності і відшкодування завданих збитків. Свої вимоги вона аргументувала тим, що домінуючою частиною назви напою “ФАНТАзія”, розташованої на етикетці напою у дві строки, є слово “ФАНТА”, і лише уважно придивившись до етикетки, можна розгледіти іншу частину “зія”, виконану маленькими буквами у другій строчці.

СП “Логос”, не вбачаючи у своїх діях порушень прав інших осіб, позовні вимоги не визнало, а подібний дизайн етикетки пояснило зручністю читання і розміщення назви напою на пляшці. До того ж СП “Логос” вирішило зареєструвати знак “ФАНТАзія” і подало заявку до Державного департаменту інтелектуальної власності з метою отримати охоронний документ.

Компанія “Кока-Кола” вважає, що ніхто не може отримати право інтелектуальної власності на знак “ФАНТАзія” для безалкогольних напоїв, оскільки знаки “Fanta” і “Фанта” зареєстровані на території України.

На думку патентного повіреного, до якого звернулися за консультацією, торгівельна марка Компанії “Кока-Кола” підлягає охороні на території України навіть без реєстрації, оскільки апельсиновий напій “Фанта” реалізується на ринку України з 1996 р.

Яке рішення повинен прийняти суд? Які дії визнаються порушенням права на торгівельну марку? Які існують способи захисту порушених прав?

Чи змінилося б рішення, коли б СП “Логос” використовувало знак “ФАНТАзія” чи “ФАНТА” для тканини?

 

Яке рішення повинен прийняти суд? Які дії визнаються порушенням права на торгівельну марку?

Суд прийняв рішення Заборонити використання торгівельну марку «Фантазія»

Промислові зразки охороняються в усіх країнах Союзу.      (1) Умови подання заявки  та реєстрації товарних знаків
визначаються в кожній країні Союзу її національним законодавством. (2) Проте знак, заявлений громадянином країни Союзу в
будь-якій іншій країні Союзу, не може бути відхилений чи визнаний
недійсним на підставі того, що він не був заявлений,
зареєстрований чи відновлений в країні походження. (3) Знак, який належним чином зареєстрований в будь-якій
країні Союзу, розглядається як незалежний від знаків,
зареєстрованих в інших країнах Союзу, включаючи країну походження.

(1) Країни Союзу зобов'язуються чи з ініціативи
адміністрації, якщо це допускається законодавством даної країни,
чи за клопотанням зацікавленої особи відхиляти або визнавати
недійсною реєстрацію і забороняти застосування товарного знака, що
становить відтворення, імітацію чи переклад іншого знака, здатні
викликати змішування зі знаком, що за визначенням компетентного
органу країни реєстрації чи країни застосування вже є у цій країні
загальновідомим як знак особи, що користується привілеями цієї
Конвенції, і використовується для ідентичних або подібних
продуктів. Це положення поширюється і на ті випадки, коли істотна
складова частина знака становить відтворення такого
загальновідомого знака чи імітацію, здатну викликати змішування з
ним. (2) Для подання вимоги про скасування такого знака надається
строк не менше п'яти років, що вираховується від дати реєстрації
знака. Країни Союзу мають право встановити строк, протягом якого
може вимагатися заборона застосування знака. (3) Строк не встановлюється для подання вимоги про скасування
чи заборону застосування знаків, зареєстрованих чи таких, що
використовуються недобросовісно. Які існують способи захисту порушених прав?

Порушенням прав на торговельну марку є неправомірні дії будь-яких осіб, що обмежують виключне право власника торговельної марки. Законодавство щодо торговельних марок містить норми, відповідно до яких заборонено:
• використання ідентичного (тотожного) із зареєстрованою торговельною маркою позначення для однорідних товарів та послуг, щодо яких надано правову охорону;
• використання схожого до ступеня сплутання позначення, включаючи ризик поєднання позначення та зареєстрованої марки в уяві споживача;
• використання ідентичного або схожого до ступеня сплутання позначення для неоднорідних товарів та послуг, якщо мова йде про добре відому у країні марку і використання такого позначення може недобросовісним чином вплинути на розрізнювальну здатність добре відомого знака.
Поняття «використання» включає певні дії, визначені спеціальним законодавством країни. Навмисне порушення прав на торговельну марку включає поняття контрафакції.
На вимогу власника торговельної марки порушення може бути припинено, а порушник зобов'язаний відшкодувати власникові торговельної марки заподіяні збитки.
Власник торговельної марки може також вимагати усунення з товару або його упаковки незаконно використаної марки або позначення, схожого з нею до ступеня сплутання, або знищення виготовлених зображень марки та позначень, схожих з нею до ступеня сплутання.
Вимагати поновлення порушених прав власника торговельної марки може також ліцензіат, якщо інше не передбачено ліцензійним договором.
Захист прав на торговельну марку може здійснюватися в цивільному, адміністративному, кримінальному порядку.
Порушенням прав власника торговельної марки визнають несанкціоноване виготовлення, застосування, пропозицію до продажу, продаж, інше введення в господарський оборот або збереження з цією метою торговельної марки, товару, позначеного цією маркою, або позначення, схожого з нею до ступеня сплутання, щодо однорідних товарів.
Порушенням прав власника торговельної марки є як несанкціоноване використання іншими особами тотожного позначення товарів, так і використання позначень, схожих із зареєстрованою торговельною маркою.
Порушення прав на торговельну марку може завдати різні види збитків її власникові. Правовласник може зазнати збитків, а порушник його права незаконно збагатитися. У разі продажу правопорушником товарів низької якості може бути завдано шкоди діловій репутації правовласника. Втрата репутації може потягнути за собою зниження обороту та вимагати великих витрат на відновлення репутації. Усі збитки підлягають відшкодуванню.

 

Які існують способи захисту порушених прав?

Порушенням прав власника зареєстрованої торговельної марки є будь-яке посягання на його права, у тому числі здійснення без згоди власника дій, що вимагають його згоди, а також підготовка до вчинення таких дій.

Неюрисдикційна– передбачає дії юридичних і фізичних осіб щодо захисту своїх виключних прав на торговельну марку, які здійснюються ними самостійно, без звернення до державних або інших компетентних органів. При цьому маються на увазі тільки законні способи захисту, такі, як, наприклад, повідомлення порушника про існування виключних прав і пропозиція вирішити суперечку шляхом переговорів.

Юрисдикційна– передбачає діяльність уповноважених державою органів щодо захисту порушених прав або прав, що оспорюються. Суть такої форми захисту полягає в тому, що особа, права якої порушені неправомірними діями, може звернутися за захистом своїх прав у спеціально уповноважені державні органи - суд, Антимонопольний комітет і ін.

Цивільно-правова– найбільш поширена процедура вирішення спорів щодо виключних прав на торговельні марки. Головна мета - не покарання порушника, а відновлення прав і компенсування збитків. У зв'язку із цим законодавство України встановило досить широкий спектр способів захисту:

· визнання виключного права;

· визнання недійсним договору відносно прав на торговельну марку;

· припинення дій, що порушують право, у тому числі усунення з товару, його упаковки незаконно використаного знака або позначення, схожого з ним настільки, що їх можна сплутати, або знищення виготовлених зображень знака або позначення, схожого з ним настільки, що їх можна сплутати;

· відновлення положення, що існувало до порушення права;

· компенсування збитків і інші способи компенсування матеріального збитку;

· компенсування морального (нематеріального) збитку;

· визнання незаконним рішення державного органу.

Підставою для притягнення порушника до цивільно-правової відповідальності є звернення власника виключних прав з позовом у суд.

Кримінально-правовапроцедура вирішення спорів передбачає притягнення порушника до кримінальної відповідальності. Однак, щоб кваліфікувати правопорушення на торговельну марку як кримінальний злочин, необхідно, щоб йому були властиві такі ознаки злочинного діяння, як неодноразовість або нанесення матеріальних збитків у великих або особливо великих розмірах. При цьому суб'єктивна сторона злочину характеризується умислом із прямою формою вини.

Кримінально-правова відповідальність передбачає такі види покарання, як штраф, виправні роботи, позбавлення волі, конфіскація майна.

Адміністративно-правовапроцедура зводиться, переважно, до звернення особи, права якої порушені, із заявою в Антимонопольний комітет України. Таке звернення можливо у випадку кваліфікації порушення прав на торговельну марку як акту недобросовісної конкуренції. У зв'язку із цим Антимонопольний комітет уповноважений виносити наступні рішення:

· визнання факту недобросовісної конкуренції;

· припинення недобросовісної конкуренції;

· накладення штрафів;

· конфіскація товарів з неправомірно використаним позначенням і копій виробів іншого суб'єкта господарювання (підприємця).

Рішення Антимонопольного комітету може бути оскаржене в суді.

Чи змінилося б рішення, коли б СП «Логос» використовувало знак «ФАНТАзія» чи ФАНТА для тканини?

Відповідно до ЗУ  «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг»Використанням знака визнається:

нанесення його на будь-який товар, для якого знак
зареєстровано, упаковку, в якій міститься такий товар, вивіску,
пов'язану з ним, етикетку, нашивку, бирку чи інший прикріплений до
товару предмет, зберігання такого товару із зазначеним нанесенням
знака з метою пропонування для продажу, пропонування його для
продажу, продаж, імпорт (ввезення) та експорт (вивезення);

застосування його під час пропонування та надання будь-якої
послуги, для якої знак зареєстровано;

застосування його в діловій документації чи в рекламі та в
мережі Інтернет.      Знак визнається використаним, якщо його застосовано у формі
зареєстрованого знака, а також у формі, що відрізняється від
зареєстрованого знака лише окремими елементами, якщо це не змінює
в цілому відмітності знака.

А свідоцтво надає його власнику виключне право забороняти
іншим особам використовувати без його згоди, якщо інше не
передбачено цим Законом:

зареєстрований знак стосовно наведених у свідоцтві товарів і
послуг;

зареєстрований знак стосовно товарів і послуг, споріднених з
наведеними у свідоцтві, якщо внаслідок такого використання можна
ввести в оману щодо особи, яка виробляє товари чи надає послуги;

позначення, схоже із зареєстрованим знаком, стосовно
наведених у свідоцтві товарів і послуг, якщо внаслідок такого
використання ці позначення і знак можна сплутати;

позначення, схоже із зареєстрованим знаком, стосовно товарів
і послуг, споріднених з наведеними у свідоцтві, якщо внаслідок
такого використання можна ввести в оману щодо особи, яка виробляє
товари чи надає послуги, або ці позначення і знак можна сплутати.

Тобто використання товарного знака для для тканини дозволяється.

Список використаної літератури

1. Цивільний кодекс України // ВВР України. — 2003.

2. Дзера І. О. Цивільно-правові засоби захисту права власності в Україні. — К.: Юрінком Інтер, 2001. — 256 с.

3. Охорона інтелектуальної власності в Україні / С. О. Довгий, В. О. Жаров, В. О. Зайчук та ін. — К.: Форум, 2002. —320 с.

4. Панкеев И. А. Авторское право: Курс лекций. — М.: ВК,2005. — 270 с.

5. Право інтелектуальної власності в Україні: Підручник / За ред. О. А. Підопригори. — К., 2002.

6. Цивільне право України: Підручник: У 2 кн. / Д. В. Боброва, О. В. Дзера, А. С. Довгерт та ін.; За ред. О. В. Дзери, Н. С. Кузнєцової. — К.: Юрінком Інтер, 1999. — Кн. 2 — 784с.

7.  Цивільний кодекс України: Коментар / За заг. ред. Є. О. Харитонова, О. М. Калітенко. — Одеса, 2003. — 856 с.

8. Цивільний кодекс України: Наук.-практ. коментар: У 2 ч. /За заг. ред. Я. М. Шевченко. — К.: Ін Юре, 200 . — Ч.2. —896 с.

9. Авторское право и смежные права / Авт. аналит. текста и сост. И. В. Попова; Под ред. Чигира В. Ф. — Минск: Амалфея, 1999.—448 с.

10.  Антимонов Б. С., Флейшиц Е. А. Авторское право. — М.: Юриздат, 19 7. — 268 с.

11.  Дворянкин О. А. Защита авторских и смежных прав. Ответственность за их нарушение. Уголовно-правовой аспект /Предисл. Э. П. Гаврилова. — М.: Весь мир, 2002. —464с.

 


Дата добавления: 2018-02-15; просмотров: 440;