Застарiлi слова (або iх основа), що залишенi без перекладу. боляр(ин) – боярин, бояри



 


А

агнці – ягнята

Б

біже– побігли

боїщах – боях

болонь – поле, низина

боляр(ин) – боярин, бояри

борзо – швидко

бренне – тлінне

В

валка – битва, війна, боротьба

вержена – пролита (кров)

вержених– здійнятих

вержеся, вержуться, вергти – нападати, кидати

весь – село

вздунувши – здійнявшись

видіти – бачити

витяж, витяженство – перемога

витяже – перемагає

віда – знання

відати – знати

відаючи – знаючи

відторчені – відокремлені

вік – століття

вістить – повідомляє

вітки – гілки

вічен – вічний

власть – влада

влече – манить

внезапно –раптово

вніміть – дослухайтеся, зрозумійте

водчі – провідники

волча– вовча

вольба – воля

вон – геть

вопіють – кричать

вопрошають – питають

воспоємо – заспіваємо

в(о)спять – назад

востенці – сході

воутріє – вранці

времена – часи

всякий – будь-який

Г

глаголить – говорити

глас– голос

гмить – угіддя, земля

говяди – худоба, скот, корови

годь – готи

гординя – герой

гості – купці

град– град, місто

гридень – воїн

грядемо – ідемо, рухаємося, наступаємо

Д

да – хай

даждь – дощ

диба – дбає

днесь – сьогодні, нині

домове – дома

до суть – до цього

доумити – думати, повчати, розуміти

дриста – задниця, срачка

Є

єдва – лише

єжеденно – щоденно

ємшці – плугарі, землепашці

єство – сутність

єсь, єсть – є

Ж

жадати – хотіти

ждати – чекати

живот – життя; майно, добро

животний – тваринний

живя – живучі

животьба, житьба – життя

жратва – жертва

жряли – жертвували

З

завіщано – заповідано

закуть – комора

западання – захід (Сонця)

запасищах – бойовищах (від запаси – військові походи, боротьба)

защита – захист

звергла – проявила

звізди– зірки

звікове – звичай

звітася – звітувала

зга – іскра

здєсь – тут

земен – земний

зільно – вельми, дуже

зрачительно – з дбайливістю (від рачитель – дбайливець)

зрі, зріти – дивись, дивитися, доглядати

І

ібо – бо

іде – йшовши

іже, єже – який, яка, яке

ізбирати – вибирати

ізгибатися – гинути

ізіжгали – підпалювали

ізмечитися, ізмечення – взятися за мечі, озброїтися

ізуміла – змогла

іна – інша, чужа

інші – чужі

іскати – шукати

іскусно – майстерно

іщеш– шукаєш

К

кладно – ладно, мирно

клечви – клечання

кмить – угіддя, земля

коб – жереб

комоннич– вершник

комоньство – кіннота

комонце – збруя (від комонь)

комонь – кінь

кратно – багато разів

крать – ще раз

крестити – хрестити

кринь– криниця

кроми, кромь – кордони, кордон

Л

лад – сон, сплячка

ладиться – відпочиває

лжива – брехлива

ліпо – краще, добре, гарно

літо – рік

луки – луга

лядви – рани

 

М

масть – мазь

маріченських– померлих

младечі – молоді

млеко– молоко

многа – багато

молвленмося – молимося

мондре, мудрий – синій, блакитний (про Сваргу)

мразять – паскудять

мудроочими – синьоокими

Н

навлекли – натягли

налізання – напади

налізли – напали

наспять – назад

небож, небождь – хоч, а, але, бо вже

не вістимо – не знаємо

не вістять – не знають

не запоминьмо – не забудемо

необ'ясність – таємниця

но – але

нужда – потреба

нужити – примушувати

 

О

обаполи – по обидва боки

обезпечений – захищений

обітали – жили

облаки – хмари

оброїли – оточили

овлече – охопить

овни – вівці

овраждить – забив

овча – вівця

одверзеш – відкриєш

одерень – рабство

одержувала – перемагала

одесную – справа

одразивши – відбивши

одторже – відірве

одторчити – відбити

оємщуть – заберуть, візьмуть

озвитяжилися – пішли війною

околієні – оточені

около – навколо, біля

окремлений – огорожений

омовлені – омиті

они – вони

онавилися – знемогли

оречені – оголошені, визначені

оруждень – озброєний

остяжить – збере, стягне до купи

отвержили – відкрили

отрок – раб або дитина, юнак

отрочити,отрощили– перебувати в рабстві, працювати

отрощена – відкинута

охраняє – охороняє

ошибиця – помилка

ошую – зліва

ощадить – збереже

 

П

павших – полеглих

паки – знову

первено – перше

перві – перші

періщать – б'ють

персти – пальці

плакається – плачеться

плясати – танцювати

побіда – перемога

побідену – переможну

побідити – перемогти

поємо – співаємо

пожений – спалений

повика– звичай

пожере – дасть жертву

позве – покличе

полока – поковта

полудень – південь

полуніч – північ

помоля – храми

понужені – примушені

поперіщить – поб'є

поражати – вражати

пораждені – вражені

послідуще – пізніше

посунь – посолунь

потомок – нащадок

потриканий – поштриканий

потчина – пригощання

потчуть – шанують

поуказиця – знамення

праздні– нероби

прати– бити

прежді, пріж – раніше

призримо – придивимося, доглянемо

Прія – битва або ім'я Богині-Зорі

просиць – той, що прохає

прочим, прочі – іншим, інші

пря – битва

пряжеся – напружуючись

прятися – битися

прящемося – б'ємося

путень – шлях

 

Р

работати – працювати

ратили – били, воювали

рать – воїнство, військо

речити – казати, говорити

рече – говорить, каже

речен – названий, наречений

реченому – сказаному

річ – мова

родники– джерела

розгождали – розорювали

роздерена – розідрана

розпріяли – розбили

розторгавиця – ворожнеча

розтрощені – розбиті

роми, ромове, ромеї – римляни

руга – данина

С

Сар– цар

свадьба – весілля

се – це, -ся

себто – цебто, ось

сен – це, хоч

слиша – чуючи

словеси – слова

собенсть – власність

сонм – зібрання

соутворює – створює

спять – зад, тил

срачеця – сорочка

странмеж – мандрівник

студиць – джерело

студовіння – холоднеча

студні – холодні джерела

стяжуть – сягають

стяли – скинули, знищили

Сун(е, і, ь) – Сонце

Суре– Сонце

сурен – сонячний

суровий – суворий

суть – є, сутність

сушена – засуха

 

Т

тамо – там

текти, тече, течуть – іти, летіти, тікати, вирушати

тема – не визначена одиниця: тисяча чи 10 тисяч, або в розумінні "дуже багато"

темезі – темрява або глибока яма.

тирло – стійбище, стоянка, табір

тирлуватися – таборитися, перебувати

тілеса – тіла

трясева – землетрус

трудами – битвами

трудиться – стоїть у бою

тук – жир

У

убориця – боротьба

убоялися – злякалися

удержана – утримана

уди – чоловічий статевий орган

указиці – вказівки

укрутна – жорстока

уложена – укладена

умножуя – примножуючи

унавієн – умертвлений

упре – вдарить

усілися – оселилися

устрися – направилася

утро – ранок

учте – порахує

 

Х

хвалениця – похвала

хиждена – украдена

хищники – хижаки

хищничати – хижачити

ходити борзо – бігати

хомита – хомути

хосенс – користь

хранили – охороняли

Ц

цвітами – барвами

 

Ч

человіци – люди

человічество – людство

чересла – стегна

чермна – червона

чоловікожерці – людожерці

чоловічеської – людської

чтені – почестені

 

Я

ядво – їжа

язик – народ

яко – як


Словник Велесової Книги

 

А

Адомор– можливо вавилонський воєвода, або божество смерті. – 6в.

алдоріх(Олдоріх, Оторіх) – готський правитель. – 9б, 14, 18б, 27, 29.

Амастрида (Омастридья) – стародавнє місто в області Пафлагонія (Мала Азія), на місці сучасного турецького міста Амасра. Засноване у II тис. до н.е. під назвою Сезам, яку згадує, зокрема, Гомер в «Іліаді». За архаїчної доби Сезам був колонізований греками-іонійцями, а поруч із ним була заснована ще одна колонія – Кромна. Наприкінці IV ст. до н.е. правителька Гераклеї Амастрида об’єднала Сезам, Кромну і Китор в єдиний поліс, що на її честь отримав назву Амастрида (дав.-гр. Ἄμαστρις). У 265-260 рр. до н.е. Амастридою правив тиран Евмен, але врешті місто було приєднано до Понтійського царства. У 70 р. до н.е. Амастриду здобув Лукулл і в 66 р. до н.е. разом з більшою частиною Понту місто стало римським.За візантійських часів місто перетворили на фортецю, зокрема й з огляду на наскоки арабів. На початку IX ст. єпископом Амастриди був призначений Георгій. У 830(або 860) р. Амастриду тимчасово захопила Русь, але розграбувавши місто, переможці залишили його.Про напад руського князя згадується в "Житії Георгія Амастридського". – 8(3).

Анти (Край Онтов, Онтува, антирі)–велика група слов’янських племен. Держава антів існувала від кінця IV до початку VII століття. Територія антів охоплювала переважно лісостепову зону Східної Європи. Археологічно анти представляють собою пеньківську культуру, а також черняхівську. За Йорданом, анти жили між Дністром і Дніпром. За Прокопієм, їх оселі сягали на сході Азовського моря, а на заході – долини Дунаю (Маврикій). "Історія готів" Йордана донесла до нас розповідь від 4 століття про союз племен антів на чолі з Божем. Антські воїни були численні та мужні. В 4 столітті анти постійно загрожували північному рубежеві Візантії по Дунаю, не раз долали його, вдираючись у межі імперії та часом навіть загрожуючи її столиці – Константинополю. – 4г, 7в, 7є, 24а, 24б, 24г, 8(27), 36а.

Араби (ораби) – основні народи і народності ряду країн Передньої Азії, північної та північно-західної Африки. – 14, 18а, 34.

арій– див. Ор. – 31.

аскольд(Аск) – варяг, що як непрошений князь, усівся правити русами:"Та тут бо вперше варяги прийшли до Русі. І Аскольд силою погримів князю нашому і потовк того. Аскольд, а пізніше Дір(на д.29 Дір був раніше Аскольда), усівся на нас, яко непрошений князь…був той князь од греків крещений. Аскольд є темний воїн" [д.6е].Варяги Аскольд і Дір згадуються в ПВЛ, як бояри Рюрика, що захопили Київ, і яких пізніше вбив Олег-віщій (див. ПВЛ рр. 6370, 6390). Треба також розглядати мітологічне походження Аскольда: "Старі речення повідають нам, якож прийшов на Русь інший Аскольд, і яко було три Аскольди-варяги" [д.29]. "Аскольд злий прийшов на нас. То стрепенися народ мій од лада [*сплячки] і творячи люби іди до стягів наших." [д.7г].Аскольд – символ зимового сну, смерті живого. За легендою він прийняв в хрещенні ім’я Микола, що тотожно Велесу. Недаремно в Києві є Аскольдова Могила – некрополь над могилою Аскольда. Слова льд і лад – одного походження і можуть означати лід, лад, спокій, впорядкованість, тобто заточення в яйце-зародок, човен, що характерно сну-смерті. Тому йде заклик пробудитися.Окрім того, ім’я Аскольд може означати Старого Бога (аs – Бог, old – старий), що відповідає бородатому Велесу (Миколі). Світоглядово старий і малий тотожні, тому в імені можна побачити і слово "Коляда"– новонароджене зимове Сонце, англ. "cold" – холод. Припускаємо, що Аскольд міг бути варязьким Богом нижнього світу, що проявляв себе у зимовий період– 6е, 6є, 7г, 8, 8(27), 29.

 

Б

бастар– син Скіфа, батько Венда. – 17а.

БЕРЕГИНЯ – Богиня-захисниця, яка оберігає всіх і все: домашнє вогнище, рідну землю, людину, жінок-матерів і чоловіків воїнів.В тексті під Берегинею треба розуміти Матир-Сву. – 7ж.

берендеї – кочові племена, вірогідно, тюркського походження. Історики вважають, що вони споріднені з чорними клобуками. Берендеї селилися поруч з русами, особливо на берегах ріки Рось. Руські князі часто запрошували берендеїв до своїх військових походів, бо у тих була добра кіннота. В літописах ці племена згадуються аж до початку ХІІІ ст. Також див. Саха. – 6б, 8.

БІЛА ВЕЖА – укріплене місто, що згідно дошки 33 повинно бути поруч із дунайськими земляминаПонтійському березі, можливо це сучасний Білгород-Дністровський, фортеця якого будувалася з білого вапняку, місто відоме з 4 ст. до н.е. – 33.

БІЛОБОГ – Бог денного світла, добра, щастя. Білобог вічно бореться з Чорнобогом, вони почергово перемагають один одного і на землі від того змінюється день (літо) на ніч (зиму), і навпаки. У цій боротьбі (взаємодії) твориться життя: “А обаполи його Білобог і Чорнобог се перуться. І ті і Сварог держать, аби цьому Світу не бути поверженому.”[д.11а]. Тому поняття добра і зла є умовним – ні Білобог, ні Чорнобог один без одного не існують, бо обидва знаходяться у володінні Сварога, який і править Світом. – 11а, 14, 22.

Білогор– не визначено про яке місце йдеться, є кілька сучасних місць із подібною назвою; в тексті зазначено, що Германаріх іде з півночі. – 23.

Білояр (муж роду Бєляру)– родоначальник, що "кріпив град Сурож". Можливо, Білояр уособлює Сонце, адже згадується на д.11б серед переліку сонячних Богів. – 4в, 9б, 11б.

Благомир– отець русів. – 22.

бобрець– воєвода, що по смерті отримав чин Перунь. – 18а.

БОГ, БОГИ – слов’яни розуміють Бога як найвищу істоту. З Богом ототожнюється Природа, Всесвіт. Найвищім Бог є єдиний і багатопроявний, кожний із Його проявів має своє ім’я і розглядається як окреме Божество. Кожний Бог слов’ян має чітку прив’язку до природної сутності, тобто відбувається уособлення проявів Природи через мітологічні персонажі. Це дає відмінність від біблійного віровчення, де Боги і святі діють як окремі від Природи істоти, хоча первісно ця прив’язка існувала. Багатопроявність Божественної сутності отримала у слов’ян велику кількість імен Богів і, відповідно, множину слова Боги. Серед імен слов’янських Богів є багато найменувань одного і того ж Божества, які часто можуть виявитися давніми епітетами, а пізніше стали сприйматися як власні імена. – 1, 3а, 4в, 4г, 5а, 6б, 6в, 6г, 6д, 6є, 7а, 7г, 7д, 8(2), 8(3), 8(27), 10, 11а, 11б, 12, 14, 15б, 16а, 17б, 19, 21, 22, 23, 24б, 24в, 25, 26, 28, 30, 31, 33, 35а, 36а, 36б, 37б, 38а, 38б.

БОГДАЖДЬ– одна з форм імені Дажбога.– 38а.

БОГОЛІСА – священні ліса, гаї з храмами, в яких славили Богів і правили обряди. – 21.

БОГУМИР – праотець слов’ян. Послухавши свою дружину Славуну, Богумир поїхав шукати своїм донькам чоловіків. Залишився ночувати біля вогнища під дубом (тотожність з Козаком Мамаєм, який уособлює Сонце, що заходить). Тут йому зустрілися три мужі – вісники на конях: Ранок, Полудень і Вечір, які шукали собі дружин. Ці вісники й стали чоловіками трьох доньок – Древи, Скреви і Полеви. Від цих родів пішли племена деревлян, кривичів і полян. А від синів БогумираСіви і Руса пішли сіверяни і руси. За своїм ім’ям Богумир може уособлювати осіннє Сонце – Миробога. У ВК,10 сказано, що по Богумиру був Ор з синами своїми. Це наводить на біблійні паралелі, коли Іван Хреститель, являється предтечею Ісуса Христоса. – 9а, 10.

БОЖ БУС– легендарний князь Антії (русів), Германаріх розбив русів, і повержив Божа-Буса і сімдесят інших криженців(375 р.), це призвело до консолідації та повстання Русі й розгрому готів. Згад. у “Слові…” та книзі “Про походження й діяння готів” Йордана. Легенда про розп’яття (чи поверження) Божа Бусааналогічна вченню про розп'яття Ісуса Христоса, яке могло виникнути на основі міту про погибель єгипетського Осіріса (Бусіріса). У Києві є Бусова гора і Бусово поле. Священний птах лелека, має іншу назву бусол, приносить немовлят і може символізувати ранкову зорю. Бус(а) – це також човен, корабель. – 32.

Бо(у)лгари – Велика Болгарія є тюркомовною давньою державою утвореною на території Приазов'я (7 ст.), була розбита хозарами і розійшлася окремими родами. Одні пішли на правобережжя нижньої течії Дунаю і асимілювалися із південнослов'янськими племенами (нині – Болгарія); інші пішли на північ і поєдналися з угро-фінськими племенами утворивши Волзьку Булгарію (нині – Татарстан, Чувашія та деякі навколишні землі РФ). Також є інші дрібніші нащадки булгар, що розчинилися з іншими народами. На д. 4б болгари згадуються разом із греками: "… греки, жадаючи за [рахунок] руського язика [*народу] зростати, булгарам підчинити…". На д. 34 вказівка на північних булгар: "Се бо князю Кию до ума спаде ходити на болгар і ту рать пожене до полуночі і аж до Вороненця". – 4б, 34.

болорев–воєвода русів, що за настановою Матир-Сви побив спочатку гунів, а потім готів і замертвив сина Германаріха. – 8, 27.

БОровлень (Боревлень, Боровинь)– руський князь, що поборов елінів уберегів морських. – 18б, 28, 36а.

борей – Бог вітру, бурі. Бореєм греки називали холодний північний вітер або вітер з гір, а також Бога північного або північно-східного вітру. В тексті ВК("Боряє гундяшєтє до полунщє")вітер дує на північ, тому мова може йти просто про бурю. – 5б.

боруслав – руський князь. – 25.

БОРУСЬ (Русь Боруська, борусенці) – назва одного з руських племен. "Бо" іноді можна сприймати як причинно-наслідковий сполучник або як частку. – 3б, 4а, 4б, 6б, 6в, 6д, 7є, 10.

БОСПОР– протока, що з'єднує Чорне і Мармурове моря. В районі Боспору знаходився центр Візантійської імперії – Константинополь. Або мається на увазі Боспор – одна з античних держав Північного Причорномор'я з центром на берегах Керченської протоки (Боспор Кімерійський). – 19.

Бравелень– руський князь. Можливо, що це є Бравлин – князь Русі, який на кордоні VIII–ІХ століття зі своєю дружиною здійснив похід у Крим. Про цей похід Бравлина, зокрема про напад на Сурож(Сугдею, Судак), є відомості в «Житії Стефана Сурозького» (ХV ст.). – 28.

буріх– правитель готів. – 27.

В

Варяги– руська і грецька назва староскандинавських племен датчан, норвежців, шведів, а також загони професійних вояків, що водили купецькі каравани з Балтії в Греки. Є ще припущення про західнослов'янске походження варягів, див. Староград. – 2а, 4г, 6е, 7а, 7в, 7г, 7е, 7ж, 8, 14, 22, 29.

ВЕЛЕС– Бог таємничих знань, музики, поезії, матеріальних благ, покровитель тварин. Відображався у вигляді вола. Велес є зв’язковим світів Нави і Яви: провідник душ померлих до світу Нав і навпаки звідти приносить отрочат. Велес тягне в небі комнощ (човен) суражіїв [ВК,3а]. Велес навчив слов’ян землю орати і сіяти, а також всілякому ремеслу. Слово “скот” в давнину мало значення “багатство”, “гроші”. Скот вважався основним багатством племені, родини. Тому “скотій Бог” Велес є Богом багатства. До цього часу існує звичай залишати на зжатому полі жмут колосків “Велесу на бородку”. Трави, квіти, кущі, дерева називали “волоссям землі. Корінь “воло”, “вло” став складовою частиною слова “володіти”, “влада”. Велесу присвячена “Велесова книга” [ВК,16]. Велес тотожний ведичному Валу, біблійному Ваалу. Ушановують Велеса 6 грудня, 11 лютого, 9 травня. – 3а, 4б, 6в,8(2), 11а, 16а, 20, 26.

великограддя– невідоме місто, згадується, що з нього був Верен, який правив 20 років. – 36б.

вендеслав– князь, що помстився готам за Божа-Буса. – 32.

Венеди(венди)– найдавніша назва слов'ян, під якою вони згадуються в античних джерелах. Територія, яку населяли венеди, охоплювала широкі простори від Балтійського моря до Карпат і від Одри до Дніпра. З венедами пов'язують пшеворську та зарубинецьку культури. – 7а, 7є, 8, 18а, 22, 8(27), 28, 36а.

вергунь (вергунець Ондер) – той, що вергне; мова йде про Бога-запліднювача. Вергунами називають випічку у вигляді перунових стріл, Ондер (Інтра) є нижнім Перуном. Див. Інтра. – 30.

верен– руський князь з Великограддя, що правив 20 років . – 36б.

вермани – вірмени, кавказький народ. – 14.

Весь–фінське плем'я, що населяло р-н Білого озера (нині – західна частина Вологодської обл. РФ). – 4б.

ВИРАЗ БОГА – кожен з проявів Бога має свій образ. Зображення слов’янських Богів були дуже стилізовані, символічні, де кожна деталь мала певне значення, на відміну від греків, статуї Богів яких були реалістичні, людиноподібні. Про це у ВК,22 написано так: “Грецьколані суть не Богів потчуть і не человіци [*людей]. Їхні суть із каменя ізображені подобою мужам. А наші Боги суть вирази.” – 22.

ВИШЕНЬ (Вишній, Вишня)– на д. 11а Вишень названий серед другорядних Богів. На д. 30 так названий Сварог:"Яко не мали Богів, лише Вишень Ісварг і іні суть множеством, яко Бог є єдин і множествен."На д. 15б він виступає посланцем Сварога: "Се бо Вишень гряде на облаках до нас... І то Сварог мене послав до вас."Напевне мова йде про Сонце, що йде по облаках, а потім, як посланець Сварога, Отця Небесного, йде до людей. Цей же сюжет відомий нам із Євангелій, де Ісус Христос, як мітологічне Сонце, посланий Богом Отцем на землю. Пор. Вишній з поняттям Всевишній, а також словами “вічність”, “весна”. Вишеньспівзвучний ведичному Вішну – бику, що проміряв широченний простір трьома кроками. Три кроки – народження, життя і смерть – Права, Ява, Нава. Враховуючі, що Вішну уособлює Сонце, яке їде по Всевишньому Небу, то можна припустити, що мова йде про Ранок, День і Вечір. На д.24в. Матир-Сва названа Птицею Вишнею, або ж на д. 37а вона звертається до Вишнього.– 11а, 15б, 24в, 30, 37а.

вісник у Сварзі– уособлення Сонця у вигляді вершника. При храмі в Арконі на о. Руяні (Рюген) тримали для Святовита білого коня, на якому він мав об'їздити світ і битися з ворогами. – 8(2).

Внуки (внуки Дажбові, внуки Сварога, внуки Божі) – руси названі внуками своїх Богів, бо вони, за вірою, є їхніми нащадками. Боги допомагають своїм внукам у боротьбі за життя, а також опікуються ними після смерті. Так само внуками руси названі в ПВЛ та "Слові". – 1, 3а, 7б, 19, 23, 24б, 32, 36а, 36б.

Вода жива– священна Вода, яку дають нам Боги для життя нашого Роду і воскресіння померлих: "…і миємо тілеса, умиємо дух свій в чистих Водах Живих і підемо трудитися, се о всяк день мольби творячи…", "І падшому на полі прі Перуниця дає Воду Живу попити, і, попивши її, іде до Сварги на коні білому." [д.26]. – 6б, 7д, 8(2), 11а, 18б, 23, 26

водничі– водяні духи (божки). – 38а.

волга – найбільша річка Європи, впадає в Каспійське (Фасісте) море, розташована на сході від Русі. Див. Ра-ріка. – 4а.

Волинь (волиняни) – слов'янський союз племен (пізніше князівство), що жили в басейні південних притоків Прип'яті та у верхів'ях Західного Бугу (нині – Волинська обл., північна частина Львівської обл. і східна частина Хелмського та Замойського воєводства Польщі). – 21, 24б, 32.

Волохи – давня назва предків румунів і молдаван, що жили в Придунайських князівствах і в Трансільванії (нині – північна і східна частина Румунії). – 33 ур.

Волхви(волсви)– духовні провідники Русі. "І волхви жратву діяли Богам, хваленицю і славу." [7а].Назва може походити від Велеса – Бога провідника в потойбічний світ і навпаки – в світ живих. Волхви допомагають Велесу, здійснюючи обряди священнодійства. Окрім того "волхв" близький до назви звіра вовка (волк, wolf), який має виступати охоронцем Вогнища – зародку Сонця, а духовні провідники у всеношних службах охороняли храмовий вогонь, щоб він встав зранкуна Небі як Сонце. – 7а, 25.

ВОЛХОВ (Волхов-ріка) – єдина ріка, що витікає з озера Ільмер(Ільмень в РФ) і впадає в Ладозьке озеро. На річці розташований Новгород. – 21, 31.

ВОРОН – священний птах, уособлення темних сил. Назва птаха тотожна ведичному Варуні, Богу потойбічного світу. Див. Чорнобог. – 5б.

ВОРОНЖЕНЕЦЬ (Вороненець, Воронзенець)– древній руськийукріплений город, можливо сучасний Вороніж в Шосткінському р-ні Сумської обл. Територія Воронежа була заселена з давніх часів: виявлено поселення часів бронзи, скіфських часів, слов'янські VІІ-VIII ст. і староруський курганний могильник. Існує думка, що саме тут знаходилося згадане в літописі від 1177 р. місто Вороніж. Можна також припустити, що це сучасний обласний центр в РФ на однойменній річці Вороніж (впадає в Дон), але за історичними даними заснування міста-фортеці відбулося в 1586 р.– 4б, 4в, 6д, 24а, 29, 34.

ВОРОНЗЕНЕЦЬ-РІКА – можливо ріка Осота, що протікає в межах Шосткінського району Сумської області. Ліва притока Десни (басейн Дніпра), на якій по обидва береги розташоване сучасне містечко Вороніж (див. Воронженець). – 29.

Впаруна– під цим Богом треба розуміти Перуна. Ім'я нагадує ведичного Варуну. Це можливо, бо в індуській мітології відмінно від слов'янської Індра замість Перуна займає верхню позицію і виступає громовержцем. – 20, 31.

 

Г

Германаріх (Германьрех, Герьманрех, Гематьрех, ЄрменрехІєрманріх)–готський князь, правив з 351до 375 рр. – 5б, 6а, 6б, 6д, 8, 9а, 14, 23, 32, 37а.

Годське море– Азовське море. – 8(2), 9а, 9б.

годь–готи, народ, що вважається східними германцями, які первісно (на поч. н.е.) жили на о. Готланді у Балтійському морі, на південному узбережжі моря та пониззі Вісли. У ВК годь виступає ворогами русів. Заселяли Приазов’я (Годське море), Дон. – 4а, 4б, 5а, 6а, 6б, 6д, 8, 8(2), 9а, 9б, 13, 15б, 18б, 22, 24б, 28, 34, 36б, 37а.

ГОЛУНЬ (Голинь, Колунь) – священне місто русів, а також плем’я і земля. “І за древність мали Колунь нашу, і гради, і села, і огниці на землі утворювали. … да маємо частину русів Колунь [*можливо це є Русколунь чи Русколань], яка сильна була і на ворогів страх ізуміла наводити.” [д.19]; “А Голинь-град був великий і багатий” [д.34]; якож маємо в спілці з іними творити державу велику, одродити маємо Рускень нашу в Голуні і трьома стами городів і сіл.”[д.36а]. Геродот згадує Гелон як дерев’яне місто будинів. Археологи пов’язують його з сучасним більським городищем (м. Більськ, Полтавська обл.). Гелон відносять до скіфського періоду. Це найбільше місто Європи того часу. Весь комплекс городища займає 5013 га. – 17б, 18а, 19, 22, 34, 35а, 36а, 36б.

Гора (Гори)– під назвою Гора(и)можуть розумітисяКарпати, Київські гори, іноді припускають, що мова йде про Кавказ чи що інше. – 4г, 6а, 15а, 26, 28, 38а.

гординя – руський боярин. – 6д. На інших дошках слово суперечливе і можна перекласти "гординя" як "герой". – 4б, 7д, 7е.

ГОРИНЬ (Горуня) – Богиня-плакальниця; від горе, горювати. – 25, 30.

горислав– руський князь. – 25.

ГОРОВАТО – див. Хорив. – 4г.

готоріх– готський князь. – 27.

Греки (грецьколани, грецьлани, греці, елани) – народ що, жив на території Стародавньої Греції (Еллади). Також цим ім’ям на Русі називалися народи Візантійської імперії. На дошці 18б зазначено: "Греки бо міжду еланами плем'я осібно".Г. Лозко пояснює:греки – назва елінського племені, що жило біля гори Грайя в Беотії (на о. Евбея). Саме цю назву римляни поширили на всіх еллінів – 1, 2а, 4в, 6б, 6в, 6е, 6є, 7б, 7в, 7г, 7д, 7е, 7ж, 8, 8(2), 8(3), 10, 18б, 19, 22, 23, 25, 26,8(27), 28, 29, 32, 34, 37а.

Гуларіх(Гуларек(х), Галарек(х)) – князь готів. – 6б, 6д, 7в, 8, 27.

ГУНИ (гуншти, єгуншти, єгуни, єнгуштяни,хуни?) – східноєвропейський народ ІІ-VI ст. невизначеного етнічного походження, що був ворожий русам. На д.7в написано "єнгуштяни", що нагадує нам сучасний народ інгуші (спорднені з чеченцями), який називають "північнокавказькими гунами". – 6б, 7в, 8, 8(2), 9б, 10,13, 17а,20, 24б, 26, 27, 8(27), 32, 38б.

 

Д

Дажбог (Дажбо, Дажб, Даждьбог, Богдаждь)– Бог Сонця, правитель Прави і Яви, уособлення чоловічого начала. За давньою легендою Сонце уявлялось у вигляді бика. Хмари – це небесні корови. Бик запліднює корів, і ті проливають на землю небесне молоко – дощ, який дає життя природі. Тому Дажбога можна вважати й Богом дощу. Це підтверджується варіантом імені як Даждьбог (даждь – дощ). Ім’я “Дажбог” дослівно можна роз’яснити як “Бог, що дає життя”. Дажбог виступає сином Матері-ЗемлітаСварога: він вмирає і відходить до її лона, зранку знову народжується. Сварог наказав Ору слухатись Дажбога як Отця (д.25). Руси названі “Внуками Дажбожими” (див. також ПВЛ, “Слово…”). Появі на небі Дажбога передує Ранкова Зоря, яка виводить на небосхил його білих коней; друга сестра – Вечірня Зоря – заводить коней на конюшню, після того, як Дажбог закінчив свій об’їзд. У грудні Дажбог помирає, а на день зимового сонцестояння народжується новий, молодий. Дажбог має чотири прояви: Коляда (зимовий), Ярило (весняний), Купало (літній), Мир (осінній). У святилищі човнового типу, а також у Триглаві, Дажбог стоїть праворуч (сонячний бік) від Перуна: “І се перве має на чолі Дажбог, по ньому ж творимо [треби]. Се бо ми Главу речемо, яко став ов одесну нас, і буде се начальником. І як він став, і тому се радіємо про своє, бо ощадить.” [д.33].Щитом Дажбога є шестикутна зірка. Дажбог тотожний Свентевиту – західних слов’ян, Давату – геттів, Давиду та Ісусу – біблійним мітоперсонажам та ін. – 1, 4а, 4г, 6є, 7є, 8, 12, 16а, 17б, 23, 24а, 25, 31, 32, 33, 36б, 38а, 38б.

Дажбові вники– так у ВК, а також в "Слові", ПВЛ названорусів. Див. Внуки. – 1, 3а, 7б, 19, 23, 24б.

Дарій Перський – у 514–513 р. до н.е. цар Персії Дарій I спробував завоювати Скіфію переправившись через Дунай. Розуміючи, що сили нерівні, скіфи не стали приймати бій, а почали відступати вглиб країни, знищуючи джерела і спалюючи пасовиська. Перське військо дійшло аж до берегів Азовського моря, але так і не підкорило країну. Події описані Геродотом в книзі Мельпомена. – 8.

дасуво– невідоме зле плем'я, яке примусило отця Орія піти на інші землі. – 4г.

дворіччя– можливо це мітологічні дві ріки, що обмежують земний світ на сході (Ра) і на заході (Дунай чи Дон). – 15 а.

Детеріх – князь готів. – 8, 28.

дівуна– ріка Двіна бере початок на Валдайській височині, впадає в Ризьку затоку Балтійського моря. – 6б.

Дір (Дірос) – Варяги Аскольд і Дір згадуються в ПВЛ, як бояри Рюрика, що захопили Київ, і яких пізніше вбив Олег-віщій (див. ПВЛ рр. 6370, 6390). У ВК, д. 29 дає пояснення щодо Діра: "І се Дірос еланський, рече, змиритися йому [*Аскольду], бо се на столі [київському] прежді його. І се Аскольд овраждить [*забив] Діроса". Аналогічно до Аскольда розглянемо мітологічну версію щодо Діра. У ВК зустрічаються слова "дірѣ", "діроу"– провалля, землянка, або "одерень", "дере"– рабство. Припускаємо, що Дір може уособлювати сонячне божество, що заходить в діру (жіноче лоно), тому його Аскольд (Бог потойбічного світу) і забиває. Відповідно таке ім’я, як Андрій (Індра),означає проникнення в середину лона і тотожно смерті (30 листопада – смерть Андрія).Інше ім’я Олександр складається з двох частин "олекс" – олень (воїн) і "андр"–запліднювач. Тому можливо, що вислів "Дірос еланський", треба розуміти не грецький, а належний до оленя – символу заходячого Сонця.–5а, 6в, 6е, 29.

діяє (Дяіє)– див. Питар Діяє.

домовичі – домовики, духи (божки) домів. – 38а.

дон(Дон-ріка)– четверта за величиною ріка Європи, впадає в Азовське море. – 4а, 5б, 9б, 28, 32, 27, 37а.

донець– або Сіверський Донець, права найбільша притока Дону. – 4а, 5б, 27, 32.

древа – дочка отця Богумира, родоначальниця племені древлян. – 9а.

ДревЛЯНИ(древичі) – східнослов'янськеплем'я, що жили у прип'ятському Поліссі по Тетереву, Уші, Уборті, Ствизі до Случі, нині – північна частина Київської і північна частина Житомирської обл. Згадуються у "Повісті врем'яних літ". – 4б, 7а, 9а, 33.

Дреговичі – східнослов'янськеплем'я, що жили між Прип'яттю і Зх. Двіною, нині – західна і центральна частина Білорусі. Згадуються у "Повісті врем'яних літ". Вважають, що назва дреговичі пов'язана з давньоруським словом "дрягва" – болото і вказує на характер місцевості, де жило це плем'я. – 19.

дуб – Дерево Всесвіту, якому поклонялися, як втіленню Сварога: "…огнище творили Дубу і Снопу, який єсь Сварог – Пращур наш" [15б]. – 11б, 15б.

дулібське море– судячи з опису мається на увазі Чорне море, в розквіті своїх сил Дулібський союз міг його контролювати, хоча б північно-західну частину. – 34.

дуліби– одне із великих східнослов'янських племен чи об'єднань слов'ян, згадуваних у давньоруських літописах. Дулібів вважають предками волинян та бужан. Їхні володіння сягали Дунаю і Чорного моря: "І спом'янемо, якож римські орли пораждені були від дідів наших на усті Дунаєвому. І се Траян налізе на дулібів. І се дідове наші пішли на легіони і розтрощили їх." [д.29]. Розгром аварами дулібського об’єднання в VII ст. дозволив полянам очолити державотворчий процес у слов’ян. – 7є, 21, 29.

дунай (Данай, Донай)– друга за величиною ріка Європи, впадає у Чорне море. – 6а, 6б, 7ж, 17а, 29, 32.

 

Е, Є

Єгипет (Ігіпет, Гіпітест) – країна на північному сході Африки і Синайському пів-ві в Азії. На півночі країна омивається Середземним морем, на сході – Червоним морем. – 6в.

Елани– див. Греки.

Єрменрех – див. Германаріх.

Ерек– припускають що це Рюрик, бо розповідях згадується разом з Аскольдом: "Тото бо варяги Ерек і Аськ усілися се на шию нашу і мразять [*паскудять] нам до крайнощів ті." [д.8]; "Се бо Аск і Ерек по Ніпру [*Дніпру] ходили по люд наш, звучи до борні." [д.8(27)]. За ПВЛ, Рюрик – руський князь, брат Синеуса і Трувора, засновник князівської династії Рюриковичів, правив у Новгороді вірогідно до 882 р. На думку дослідників, легенда про династію Рюриковичів виникла в ХІІ ст., при написанні ПВЛ. В давніших писемних текстах не згадується, що князь Ігор був сином Рюрика, а являвся місцевим київським князем. – 8, 14, 8(27), 29.

 

Ж

ЖАЛЯ (Желя, Жля) – Богиня похоронного обряду, плачу, яка супроводжує покійного до поховального вогнища. "Жаля жаліє над ворогами"[д.25]. Могила називається жальник; "жаліти"– заспокоєння людини; "желаю" (рос.) – бажання на майбутнє, в тому числі й бажання для померлого повернутися на цей світ. Відома також у "Слові…". У різних перекладах ВК Жаля може бути ім'ям Богині або сприймається як слово "жаль". – 1, 8, 25, 30, 32, 37а.

Жертва(жратва)– жертвопринесення Богові. У ВК зазначається, яку жертву клали наші предки: “Ми же самі польову жертву даємо і од трудів наших – просо, молоко і тук. То бо покропимо на Коляди ягням і на Русаліях, в день Ярів, також на Красну Гору.” [д.7а]; “… і жертви іншої, якож хліби, немає. І се виноград, і мед, і зерно дають до молеб тих” [д.26];“Се Боги Русі не беруть жертви людської, ніже животної, єдине плоди, овочі, квіти і зерна, молоко, суру питну на травах озброджену і меди, ніколи ж живу птицю, ані рибу. І се варяги й елани Богам дають жертву іну і страшну чоловічну” [д.24б]. Також жертвою вважається життя віддане на полі бою: "Ми живі дякуючи жертві юнацькій і воєвод" [д.7б]. Нечистиві померлі вважаються жертвою для Бога смерті Ями: "Яко став грецьколан багатим, зніжив меч свій, і той буде борзо у Наву до Ями, який жде жертву свою до землі, аби пити кров його і живот його умертвити" [д.22].Див. Треба. – 6г, 6є, 7а, 7б, 8(3), 14, 15а, 20, 21, 22, 24б, 24в, 26, 8(27), 29, 30, 31, 33, 36а, 36б.

Жерці–руські священнослужителі, які приносили жертву Богам, давали знання народові, проводили обряди: "То бо жерці про Віду турбуватися речуть" [д.6д]. – 6д.

ЖИТТЯ ВІЧНЕ– за вірою слов'ян життя є вічним, душа перевтілюється воскресаючи у наступні покоління. Іноді Вічним Життям називають перебування душі з Богами: "О всіх павших, які же ідуть в Життя Вічне до Полку Перунового". [11а]. – 7е, 11а.

Жмудь – литовське плем'я. – 8(27), 28.

 

З

ЗАГОГРІЯ – невідома країна, можливо це просто "за горами", і сама дощечка розкриває мітологічні події, що пов'язані з рухом Сонця, а тотожний із ним рух нашого життя.–15а.

ЗАМУНЬКОРОВА (Земунь)– як прародителька русів згад. у ВК,7є: “І Дажбог нас родив крізь корову Замунь…”. У ВК,8(2) Корова якби поїдає день і проливає молоко вночі зірками: “Тут бо корова Земунь іде до поля синього і починає їсти траву ту і молоко давати. І тече те молоко до хлябів і світе вночі звіздами над нами.”Мається на увазі Молочна Стежка – наша галактика. За однією з легенд,Сонце-Дажбог уявлявся у вигляді бика, а хмари – це небесні корови, які проливають на землю молоко – дощ.– 7є, 8(2).

ЗАРЕБОГ – Бог Вранішньої Зорі. – 26.

земебог– за ім'ям можливо це є Бог Землі, або Бог, що засіває сім'я в Землю, тобто запліднює. – 36а.

ЗЕМЛЯ (вона ж Мати Сира Земля, Берегиня, Рожаниця)– Богиня Землі, правителька Нави. Земля є дружиною Сварога: “І се повінчаємо Сварога і Землю, і правимо весілля їм, де Творець є Сварог, а напроти нього – жона його” [д.30]. Земля і Сварог, згідно Світового Яйця,породжують Сонце і Воду. Земля проявляється протягом року у різних образах, пропонуємо варіанти: Мара – ушановується 8-9 вересня, Ганна – 8-9 грудня, Лада – 8-9 березня, Жива? – 8-9 червня. Земля тотожна біблійній Діві Марії (Марі). – 30.

зоря (Зориня, Зоря Красна)– Богиня Зорі. Можливо ототожнення Зорі і Матир-Сви, два крила якої символізують ранкову і вечірню Зорю– 6д, 7ж, 8(2), 26.

 

І

ізви– язи, яси. Сучасні осетини нащадки алано-ясів, що живуть у центральній частині Кавказу, обабіч Кавказького хребта. Див. Яси. – 35б.

Ільмерці (ільмери, ільми, кільмерці, ілери, ілірійці, Ільма-ріка, Ільмер-озеро, Ільмерська земля)– народ, споріднений з русами. ВК, 7є повідомляє нам: "Мало залишилося ілерів, що речені ільмерцями, а ті се бо сіли біля озера", тому тут записані, як один народ.Ільмер-озеро згадується на д. 15а: "Це Староград покинувши, пішли до Ільмер-озера і там утворили град інший –Новий". Напевне, що це озеро Ільмень в Новгородській землі, бо д. 21, 31 згадують Новгород на річці Волхові.ВК,17а пояснює, що ільмерська земля знаходиться на Дунаї. Відома історична обл. Іллірія у пн.-зх. част. Балканського півострова від середньої течії Дунаю до сх. узб. Адріатичного м., нині колишня Югославія та північна половина Албанії. Можливо, що якась частина населення під тиском завойовників могла переселитися на північні угро-фінські землі і побудувати Новгород. – 2а, 4в, 4г, 5а,7є, 8, 8(3),15а, 17а, 8(27), 36б.

ІНТРА (Індра, Ондер, Нітро, Нідра Інітра) – Інтра уособлює нижнього Перуна: “Се бо Ондера маємо, який є інший Перунець” [д.30]. Бог Інтра передав зброю Перуну[д.6г]. Близький за значенням авестичному Андрі, який є демоном і протистоїть добрим Богам Асурам. У Ведах Асурів замінили Деви, тому Індра став Верховним Богом. Індрик відомий у слов’янській мітології, як Бог підземних вод, який прочищає джерела. Тотожний христосівському апостолу Андрію. Свято Інтри– 30 листопада. Вечір перед ним називається Калита. На цьому святі відбуваються молодіжні вечорниці, де розігруються давні міти за участю Інтри: він звільнив ріки, забивши змія Врітру, блискавкою знищив перепони. Те що Інтра у слов’ян позначає нижній світ підтверджується його символом – косим (Андріївським) хрестом, який є також символом потойбічного світу і Місяця. На святі “Калита” танцюють навколо косого хреста. Цей символ ототожнює Інтру з фалосом і ядром (насінням). На Триглаві (Тризубі) Інтра символізує Яйце в нижній частині (нутро – нінтра [д. 8(27)]), а Перун– перо у верхній частині середнього зуба. – 6г, 6д, 7в, 8(2), 8(3), 30, 31.

ір– Ірій, Рай – місце перебування Богів і Предків: "Се Душі Пращурів наших од Іру зрять на нас" [1]. – 1, 30.

ІРІЙ (Ір) – ім'я Отця, див. Ор. – 38а.

іронці– алани. Сучасні осетини нащадки алано-ясів, що живуть у центральній частині Кавказу, обабіч Кавказького хребта. – 2б, 4а, 16(рев.).

ІРШТІЯ ГОРИ – невідомі гори. Можливо уривок ВК "і ізійшли од краю Семиріччя к горам Ірштія"треба розуміти мітологічно, а гори ці є Ірські (Райські). – 15а.

 

К

КАЛИЦЯ МАЛА–можливо це інша назва Дону: "… і годь усілася на Калицю Малу і тече до берегів морських, і так землі одержали до Дону." [д.37а]. В Літописі Руському згадується битва русичів із татарами на річці Калка в 6732 р. Припускають, що це є річка Кальчик, права притока Кальміусу (Запорізька та Донецька обл.), але чіткої локалізації битви не знайдено.– 37а.

КАЛКА ВЕЛИКА –можливо це інша назва ріки Волги (Ра): "І по тому Дону-ріці єсь Калка Велика, є кромь [*кордон] між нами і прочими племенами." [д.37а] Порівняймо цей вислів з іншим: "В ті часи Ра-ріка була кромь наш від інших земель." [д.10] Назва "Калка", може походити від слова "кальний" або "кал" – грязь, бруд, болото, щоправда до Дону чи Волги це не відноситься. Назва річки ще тотожна Калі (Каліки) – індуській богині смерті і знищення, тому назва річки може бути алегорією смерті, суму. (див. Каяла). В "Енеїді" І.Котляревський називає "Кальною" річкудо Пекла. – 37а.

КАРИНА (Каринь, Кара) – Богиня кари, скорботи. “Це Каринь плачеться о мертвих тих, яко стали на тропу Божеську і замерли”. [д.25]. Тотожна Жалі, разом з нею ще згадується у “Слові…”. Птах смерті – крук (каркати). – 8, 25, 32.

КАРПЕНИ (Гора Карпенська, Хорпи Карпенські) –Карпатські гори. – 5а, 6д, 7а, 7г, 9а, 15а, 17а, 18а, 22, 36б.

КАРПЕНИ – руський рід, що жив в Карпатській державі. – 7а.

КАРПЕНСЬКА ДЕРЖАВА – держава в районі Карпатських гір. – 15а.

КАЯЛА – невідома річка. Можливо трохи змінена Калиця. Згадується також у Літописі Руському під 6693 р. та в "Слові о полку Ігоревім" у зв'язку з походом Ігоря Святославича на половців. Чіткої локалізації немає, припускається навіть, що це є алегорична назва ріки жалю і суму, або приблизна вказівка: "на ріці на Каялі, біля Дону Великого". – 38а.

КВАСУРА – русич, який вперше приготував священний напій сурину, одержавши від Богів таїну приготування. “Ладо до нього прийшов і рече йому верзти меди водою і усурити їх на Суне, себто суру утворити. А ще вони бродитимуть і перетворяться до суриці. І ту пиймо во славу Божеську.”– 22.

Київ (Києград, Кієв, Кий) – сучасне місто Київ на річці Дніпро, столиця України. – 4а, 7з, 18а,21, 22, 31, 36б.

КИЙ – один з трьох синів праотця Ора, від якого пішли Кияни (Русичі). Згад. у ПВЛ. – 4г, 7з, 15б, 22, 31, 33, 34, 36а, 36б, 37б, 38а.

Кийська русь– Київська Русь, тобто Русь із центром у Києві. – 8 (27).

Кільмерці – див. Ільмерці. – 2а.

КІМОРІЇ– кімерійці, найдавніші з відомих за своєю назвою племен наших предків, що жили в Руському Причорномор'ї у II–I ст. до н.д. Вперше згадуються в "Одіссеї" Гомера (8 ст. до н.д.) та "Історії" Геродота (5 ст. до н.д.), а під ім'ям "гамірра" в ассірійських текстах 8-7 ст. до н.д. В 6 ст. грецькі колоністи Керченську протоку називали Боспором Кімерійським. Кімерійці робили походи в Малу Азію, де воювали з Урарту, Ассірією, Лідією. У 679-678 до н.е. Кімерійці були розгромлені ассірійським царем Асархаддоном. Більш успішними були їх військові дії на заході Малої Азії, в державі Лідія, де вони перебували до 60-х рр. 6 ст. до н.е. Країну кімерійців– Гамірр розміщують на північному заході Малої Азії, в Каппадокії. Тісний зв’язок Північного Причорномор’я і Малої Азії підтверджується Гомером в "Одісеї": кіммерійці воювали на стороні троянців; також однаковим стилем кам’яної кладки кімерійської фортеці (катакомбна культура XХ-ХV ст.), що була досліджена на дніпровському о.Байда і м.Троєю. Історична топоніміка пов'язує з кімерійцями територію Керченського і Таманського півостровів (Боспор Кіммерійський, гора Кіммерік, Кіммерійський вал і т.д.). Над своїми похованнями (могилами) часто ставили кам'яні стели. Кімерійці займалися скотарством і землеробством. Панівне становище серед кімерійців посідали кінні воїни. Вони були озброєні луком, кинджалом, мечем, кам'яним або бронзовим молотком. У кімерійців були в широкому вжитку бронзові, рідше золоті та скляні прикраси, глиняний і металевий посуд. Відомо багато поселень кіммерійців під назвою багатопружкової, саботинівської і білозерської культур. До цього часу (бронзовий вік) відносяться ряд святилищ-обсерваторій, одне з яких реконструйоване на о.Хортиця.– 6е.

кісек (Кисень, Кисько, Кісте) – руський князь, володар степу полуденного. Кисько відійшов від отця Ора і утворив свій рід. – 17а, 17в, 19, 22, 35а, 35б.

кнудій– варяг, що прийшов з Аскольдом. – 29.

Коляда (Колендо)– наймолодший прояв Сонця – Божича та його свято 25 грудня, яке ще називають Різдвом. Він дарує нове сонячне Коло – календар. – 7а, 11б, 31, 33, 37а.

колтове– кельти, племена, які населяли басейни річок Сени, Рейну, Лаури, верхнього та середнього Дунаю. – 8.

комонебранич– руський князь. – 25.

коноріх (конерот)– готський воєвода – 27.

Костобці – костобоки– слов’янськеплем'я; згадуються як карпатське плем'я у Птоломея; існують надписи костобоцькою мовою, відомі імена їхніх князів; М. Грушевський вважав костобоків фракійцями.ВК повідомляє, що костобці поглинуті ілірійцями, а ті – русами. – 5б, 7є, 38б (ур.).

Край Зелений – первісне місце перебування слов’ян за морем або на берегах моря, за Ра-рікою (Волга). Можливе ототожнення з Раєм слов’янським на сході, бо перейшовши Ра-ріку, вони пішли на захід до Дону, де "Суне вночі спить". Тобто повторюється рух Сонця – вихід і захід до Світових Вод. – 9а, 9б.

Красна гора – свято ушанування Предків, інша назва Радуниця, Проводи. – 7а, 37а.

кривичі– східнослов'янське плем'я 6-9 століття, згадується у давньоруських літописах. Жили у верхів'ях Дніпра, Західної Двіни, Волги та в південній частині басейну Чудського озера. Головні міста: Смоленськ, Полоцьк, Торопець і, можливо, Псков. У кінці 9 століття земля кривичів ввійшла до складу Київської Русі.За легендою ВК кривичі пішли від дочки Богумира Скреви. – 9а, 33.

криворіг– руський князь. – 4в.

Кришень– згадується у ВК лише один раз у переліку Богів д.11б. Судити за цими короткими відомостями складно, тому можемо тільки приблизно визначити значення цього Бога, виходячи з наявної мовної тотожності і порівняння з відомими мітологічними персонажами. Всім відомий Крішна є аватаром Вішну, який був посланий на землю. Так як Вішну відповідає сонячному божеству, то Крішна символізує заходяче Сонце з переходом його у місячну сутність. Тому він "красний" (красень). Сонце виступає фалічним символом Батька Неба і він "крушить" перепону до нижнього світу і тим самим "покриває" (криша) Матір-Землю. Аналогом йому є Козак Мамай, що теж символізує Сонце, що закінчив свій об'їзд небом і сів відпочивати, грати на кобзі (Сонце грає), перед тим знявши шапку і, наче на молоду, поклав її на Землю, тобто "покрив". Наявність оселедця на голові Козака Мамая, як і у кришнаїтів, є ознакою місячної сутності і його образу – риби, як символу потойбічного світу. Таким же образом риби позначався і Христос, що спустився з небес до людей. Крішна також виступає в образі візничого, що ототожнює його з перевізником, який є теж ознакою Місяця. Тотожний до Кришеня має бути Бог місяця Хорс. – 11б.

кудесники (кудесниці)– чарівники, що чудесами допомагали русичам: "І зримо кудесники чудо велике творячи і з перстів, вержених до Сварги: раті встали Сварожі" [д.14]; "…іже істягнувши сили, ізо каменя чудеса творя, без коня повозки, і всяко діяти чудне мимо кудесниці, іже всяк гряде, яко кудесник" [д.25]. Під цим словом розуміються і священнослужителі: "І се всякий рід правився кудесником, жертви творячи. І всякий рід мав старого кудесника, іже іншим радогощі давав."[д.33]. – 14, 16а, 25, 33.

КУПАЛО(Купалбог, Купалва, Купаль, Купалиць) – літній прояв Дажбога. Купало уявляється у вигляді зрілого чоловіка. Його ще називають Богом плодючості, бо в цей час Сонце має найбільшу силу, що сприяє визріванню плодів. Ця ж сила надихає воїнів на відвагу. Різдво Купала святкують 24 червня на літнє сонцестояння. Західнослов’янське ім’я – Руєвит. Основне дійство свята починається в Ніч на Купала (23 червня) народними гуляннями з пусканням вінків, стрибанням через вогнище, пошуком квітки папороті. Купалбог править до Митнищ (осіннє рівнодення)."Купалва прийде у вінку, який же возлежить на голові його, сотчений од віття зеленого і цвіту, і плодів." [д.8];"Себто Купаль гряде до нас і рече нам, яко маємо стати горді і чисті тілами і душами нашими." [д.21]; "І се Купало укаже для нас знамя на звитягу над ворогами, і те маємо творити." [д.28]; "Купалбогу, який до Митнищ правити має і всячеське омовіння." [д.38а].– 8, 11б, 21, 28, 38а.

 

Л

ЛАД (Ладо, Ладобог) – Бог порядку, ладу: “І тому Ладобогу, який править лади родинні і благості всякі.”[д.38а]. Лад –осінній прояв Дажбога. ВК,8 подає перелік Богів: “Володарі наші єдино єсть: Хорс і Перун (нижній і верхній світи), Яро, Купалва, Лад і Дажбог"(іде перелік проявів Сонця, відповідно: весняне, літнє, осіннє і зимове). Друге ім’я Мир. Обидві назви зафіксував В.Скуратівський у Карпатах. Ім’я Ладомир поєднує Лада і Мира. – 8, 11б, 22, 38а.

ЛЕБЕДЕНЬ (Лебедян, він же Славер) – руський князь, син Кия, що сидів у граді Києві. – 34, 36б.

Леле– Бог кохання Лель, аналогічний до Купідона чи Амура, що відображалися у вигляді дитини – плоду кохання, звідси ляля – дитина. – 11а.

лісичі– лісові духи: "А в лісах дубових Лісичі во вітвях колисатися зачали, а бороди хмелем утчені, і власи в травах – тії суть листи зелені". – 38а.

Літавія– литва, прибалтійський народ. – 8(27).

літич– Бог літа. – 11а.

ляхове– поляки, напевне, якась частина поляків входила до складу Русі, наприклад, у вступній частині "Повісті врем'яних літ" повідомляється, що "радимичі ж і вятичі [походять] од ляхів". – 33.

 

М

магура– одна з назв Птиці Матир-Сви: "То бо Магура співає пісню свою до січі. А та Птиця од Інітра [*Індри] іде." Магура може бути тотожною Мегері – грецькій Богині відплати, тобто жінка приймає чоловіче насіння як плату, а народження дитини, як ранкового Сонця, є відплатою. Магура – це велика гора, як символ вагітності Землі, таку назву мають кілька географічних об'єктів: кілька гір в Карпатах, горні масиви в Словакії, печера в Болгарії, округ та місто в Бангладеш.– 6г.

Мар (Мар-Мора, Мара, Мора, Мор, Морок)– диви (демонічні істоти) смерті і хвороб: "Грозять суть нам болем і Маром-Марою і кінцем живота всячеським" [4г]. Ця сутність виступає як в чоловічому роді так і в жіночому: "І се бо потовчемо їх і женемо їх, доки вони падуть на землю і здохнуть в Марі, і Мор їх візьме." [23]. Можливо треба їх відрізняти, адже прийнято вважати Мару осіннім проявом Матері-Землі, вона в христосівстві – Діва Марія. На час її правління завмирає природа, готуючись до зимового сну. Подвійне ім'я Мар-Мора нагадує нам камінь марму(о)р, з якого робилися для знаті гроби: "Вложиша (тіло Володимира) в корьсту мороморяну" (ПВЛ). – 4г, 23.

МАТир-СВА (Матирь-Сва, Матиря-Сва,Матир Слава, Славуна, Магура, Мати-Птиця, Птиця Вишня, Птиця Божеська, Красна Птиця, Перуниця, Суря, Сурянта)– віща птиця, посланниця Богів, що співає своїм воїнам “Пісню Ратну”, а народу – Божественну славу; вона ж віщує майбутнє тим, хто вміє почути її таємну мову. Матир-Сва, як віща Птиця, може пророчити наслідки бою, підказувати війську, як краще здобути перемогу. Матир-Сва уявлялась у вигляді прекрасної крилатої Діви у військових обладунках, яка співає закличну пісню, вселяючи воїнам прагнення до Перемоги над ворогом. Недаремно вона ще мала ім’я Перуниця – подруга Перуна. Ім’я Суря (ВК,8(3)) вказує, що ця Птиця від Сонця. Корінь сва-, слав- передає поняття святості взагалі, пор.: свято, сват, світ, свадьба, свобода, Сварга та ін. Також це слово може означати верхній світ Богів на протилежність нижньому: слава – ганьба. Можливе порівняння дружини отця Богумира Славуни (Слави) і священної Птиці Матир-Сви.Взагалі Матир-Сва тотожна Богиням Зорі різних народів: Іштар, Істер, Іастер, Остар, Табіті, Денниці, Варварі, Вісті, Венері, Вікторії, Афродіті, Гестії, Еа та ін. – 6а, 7б, 7в, 7г, 7д, 7е, 7є, 7ж, 7з, 8, 8(2),8(3), 13, 14, 18а, 19, 21, 23, 24в, 27, 28, 29, 30, 36а, 37а.

маха– князь словен, що приєднався до руського куща. – 33(ур.)

мед-сура– див. Суриця. – 24в.

МЕЗЕНМИР – князь антів. – 24а, 24б.

МЕЗИСЛАВ – князь русів. – 25.

митриди– людність Понтійського царства, що розташовувалося навколо Чорного моря.Назва походить від імені царів Понту –Мітрідат. Чисельним складовим Понтійського царства були греки, тому далі в тексті митриди з ними ототожнюються.– 32.

місяць– згадується як Бог нічного світила: "… се періщать Суне [*Сонце] з Місяцем за ту землю". – 23.

мокошани– різновид лісовиків чи водяників: . – 38а.

мокошем– бойовий порядок у вигляді півмісяця: "… за одне літо йшов мокошем на нас". – 27.

Молочна Стезя– наша галактика – Молочний (Чумацький) Шлях, яка проглядається на нічному небі у вигляді туманної зоряної стежки: "І так рече Суне, що віз з волами єсть там і жде його на Молочній Стезі". – 7ж.

мор (Мора, Морок) – диви смерті, див. Мар.

 

Н

Набсурсар (Набсур) – можливо вавилонський цар Навуходоносор (VI ст. до н.е.). – 6в, 6г.

НАВА – духовний світ, потойбіччя, протистоїть Яві (світу життя), символізує світ предків, одна з трьох сутностей Триглава. Наватакож уособлює ніч, зиму. Потрапивши до Нави, душа отримує нове тіло і знову повертається у Яву (звідси – “на(о)вий”). Нава – це складова Всесвіту і ми мусимо її шанувати. Нава приносить шкоду тільки несвідомим людям. Свято в четвер перед Великоднем називається Навським Великоднем, цей день є поминальним.Руське "нав" – "мрець" і "місяць молодик", чеське нав – "могила", індійське наух – "смерть", грецьке неюс – "потойбічний світ", германське наус – "мрець". Останнє в деяких словосполученнях означає не тільки "хоронити", але й "відправляти на човні". Отож нау-с означало колись в індоєвропейських народів передовсім "човен", "корабель". – 1, 7д, 11а, 15а, 19, 22, 26, 37б.

НЕПРО (Непра, Непр, Ніпр, Непря-ріце) – ріка Дніпро, третя за величиною в Європі, найбільша в Україні, впадає в Чорне море. – 5а, 6а, 8, 8(2), 9б, 14, 15б, 8(27), 28, 29, 32, 33, 38а, 38б.

Неровь – на думку Лозко, це згадувані Геродотом неври, що жили на Придністров'ї та Побожжі. Деякі дослідники ототожнюють плем'я неврів з назвою річки Нарва (пол. Narew, біл. Нараў) – річка в Польщі та Білорусі, права притока Вісли.Гнатюки натомість вважають, що пропущені літери і требачитати "землю н(ово)ярів", про Новояра йдеться в тексті. – 23.

Нітро (Нідра)– див.Інтра.

НОВГОРОД (град Новий)– город на річці Волхов біля Ільмень-озера, нині обл. ц. в РФ. – 15а, 21, 31.

новояр– новий Місяць: "Себто Новояр іде од Старого" (тобто після Старого Місяці йде Новий). – 23.

 

О

ОБІДОНОСИЦЯ (вона ж Діва-Обіда) – птах смутку, яка віщує біду, втрати на полі бою: "Да не встане Обідоносиця Дажбожим внукам, які же в яругах [про] ворогів дбали". [д.7б].Обідоносиця згадуєтьсяв"Слові": "Встала Діва-Обида в силах Даждьбожа внука, плещучи лебединими крильми…"Цифра "2"– д(і)ва малюється у вигляді лебедя, і позначає смуток, журбу, потойбічний світ. Два лебеді, що зійшлися носами, відображені в символі Триглава (два крайніх зуба), вони ж є символом жіночого лона, що в свою чергу виступає потойбічним світом, місцем смерті воїна (чоловічого прутня). – 7б.

обри– припускають, що це племінний союз аварів, що прийшов із Центральної Азії в басейн середньої течії Дунаю, в Панонію, де утворив державу Аварський каганат (VI—IX ст.). "ПВЛ" повідомляє, що обри воювали проти цесаря Іраклія, воювали проти слов'ян і примучили дулібів; за волею Бога всі до одного обри померли. – 24б, 32.

овсень (Овсена)– назва вказує, що це Бог осіннього періоду, часу завмирання природи: "І Стрибове лише плясали над ними, оплакуючи їх за Овсеня" [д.7ж]. Час вибирання князівтакож означається осіннім періодом: "І обирали князів од отців, ті бо були од Овсеня до Овсеня" [д.6б]. Згадується також свята:Овсена Велика і Мала [д.37а], які поки не визначені. Деякі дослідники вважають, що це новорічне свято спочатку припадало на 1 березня, а потім перенесено на 1 січня, але перелік свят на д. 37а вказує на останній період року. – 6б, 7ж, 37а.

огнебог (Огник, Огень) –одне з імен Бога вогню Семаргла, часто імена згадуться разом: Огнебог Семаргл. – 3а, 6е, 11б, 31, 36а, 37а, 38б.

оглендя– руський боярин. – 8, 8(2).

одокрехім – вірогідно, тут згадується Одоакр (Одонацер) (435–493)– римський правитель, що походив із племені ругів. Козаки вважали Одоакра руським князем, у ругіїв предків русинів. Так, у 1648 р., гетьман Богдан Хмельницький з приводу війни України з Польщею звернувся до руського народу із закликом "іти слідами свого славного предка Одоакра, який 14 літ володів Римом". Ця традиція була тоді ще настільки сильною, що коли у 1657 р. гетьман помер, генеральний писар Запорозького війська Самійло Зорка, стоячи над його труною виголосив промову, в якій зокрема були такі слова: "Милий вождю! Древній руський Одонацер!"– 28.

олдоріх (Оторіх) – див. Алдоріх.

Омастрида – див. Амастрида. – 8(3).

ондер– див. Інтра.

онезьва – невідоме плем’я. Лозко припускає, що одне із скандинавських чи угорських племен (пор. з назвою озера Онега). – 15б.

онтува (Край Онтов)– див. Анти. – 8(27).

ОР(Арій, Ірій, Єрей, Орій)– за ВК праотець слов’ян: “Од отця Ора походимо”[д.6в]. Ор мав трьох синів, які розселилися в різних краях: “І рушили всі троє синів Орієвих: Кий, Пащек і Горовато, звідки три славні племені виникли”[д.4г]. В цих іменах пізнаються Кий, Щек і Хорив з ПМЛ, які стали засновниками трьох слов’янських народів – русів (киян), чехів, хорватів. За своїм ім’ям Ор близький (а можливо ним і є) до Ярила – весняного Сонця. Ярило своїм промінням запліднює землю. Плуг, яким обробляється земля вважається запліднюючим символом. Тому землю плугом орють (ярять, запліднюють), а людина, яка це робить – орач, він є онуком Дажбожим, тобто помічником Бога на землі. Народи, які походять від отця Ора, називаються орійці. – 2а, 4г, 6в, 8, 10, 24в, 25, 26, 31, 35а, 35б, 36б, 38а.

ОСЕДЕНЬ – отець Русі, огнищанин,якому подорожній порадив іти за захід, де він потім зі своїм родом оселився на Дунаї, на Понтійському березі у Росіграді. Можливо Оседень символізує Бога-Сонця, що заходить (сідає), адже на це вказують мітологічні сюжети ВК. З подібним ім’ям виступає билинний персонаж Садко. – 26, 33.

ОСЛОВЕНЬ– брат волхва Ухорена. – 25.

 

П

паркун(а)– один із варіантів імені Перуна. – 5а, 7а.

Парци– перси (земля і народ), історичний регіон у південно-західній Азії, що асоціюється із сучасним Іраном, останній носив назву Персія як офіційну до 1935 р. Термін Персія використовувався протягом століть і походить з регіону у південному Ірані, відомому як Персіс, інакше Pārs або Parsa, сучасний Фарс. Використовування цієї назви було поступово розповсюджене давніми греками та іншими народами, що мали зв'язки із Іранським плато. Самі ж мешканці цього регіону традиційно називали свою країну Іраном, "Землею Аріїв". Див. Дарій Перський. – 6в, 6г.

пендеб– У ВК це слово згадується тільки в д. 7є:"А з Пендеба йдемо досі до неба Сварги синьої. За старі часи риб’яни осталися, не хотіли іти до землі нашої і рекли, же бо мають доблесті. І так стали ізгибатися [*гинути] самі, і не плодилися з нами, і вмерли, як неплідні".Більшість перекладачів вважає, що "Пендебе" – це індійський Пенджаб. Виходячи з тексту можна припустити, що мова йде не про географічне місце, а про мітологічне. "Пендебе" близьке до "пенте" – п’ять, що може бути числом Велеса – Бога нижнього світу. Тому за рухом Сонця від Велеса руси йдуть до Сварги. Нижній світ ототожнюється з домом, а Пенати (penatus) – римські Боги покровителі дому. Повернутися до своїх пенатів означає повернутися додому. Penitus – усередині, внутрішній; penus – внутрішнє святилище храму Богині Вести (вечірня зоря). Пеніс – чоловічний статевий орган – символ нижнього світу. З цим же коренем відомі слова пов’язані з оплатою (pensio, pense), що тотожні насінню пеніса, а разом з тим багатством Велеса. Далі в тексті розповідається про риб’ян, які лишилися, і не хотіли йти до землі нашої, і вимерли. Риба – відомий символ потойбічного світу.В Біблії (Буття, 32) згадується созвучне місце, де Яков (міт. Місяць) боровся з Богом (Диєм-Демоном) вночі: "І назвав Яків ім’я того місця Пенуїл, бо "бачив був Бога лицем у лице, та збереглася душа моя". І засвітило йому сонце, коли він перейшов Пенуїл". Тобто біблійний герой, що є уособленням Місяця (ототожнюється з рибою), вийшовши з потойбічного світу, освітлюється (стає) Сонцем.– 7є.

ПЕРУН (Парун, Впаруна, Паркун, Парунець, Перунько)– Бог війни, грому, блискавки. Перун стоїть на охороні Прави – Закону Божого, тобто він опікується світом Прав (звідси слова: “пря” – битва і “право” – закон). За ВК,6г Індра віддав зброю Перуну. У Триглаві середній зуб угорі у вигляді "пера" (Перун), а внизу у вигляді "ядра" (Інтра). Перун стоїть між Білобогом і Чорнобогом, які, б’ючись, творять Світ, або між Дажбогом і Макошею, між якими, як чоловіком і жінкою, також відбувається своєрідна битва. В цій боротьбі згідно Прави твориться нове життя – дитина. Тому, можливий прояв Перуна у вигляді дитини – Бога кохання Леля, який, як і Амур (Купідон), відображається у вигляді немовляти з луком і стрілою (зброя Перуна). Інший бік Прави – смерть, тому Перунміг мати вигляд старця. Вислів "що стар, що млад", напевне, має відношення до проявів Перуна. Ще один прояв Перуна має символізувати молодого воїна, який за нареченою їде на битву – шукає пару. День Перуна – 20 липня, також Перун має пробудитися весною – 14 березня, а завмерти на зиму – 14 вересня. Його протилежністю виступає Велес. Перун тотожний біблійному пророку Іллі, билинному герою Іллі Муромцю, Мардуку-Мордихаю, Марсу, Зевсу, Паркунасу та іншим. – 4а, 4в, 4г, 5а, 6а, 6в, 6г, 7а, 7е, 7,є, 8, 8(2), 8(3), 11а, 11б, 12, 15б, 17б, 18а, 20, 23, 24в, 25, 26, 28, 30, 31, 32, 34, 36а, 38а.

Перуниця – див. Матир-Сва. – 7д, 7е, 8(3), 26.

ПЕРУНЬ-ДРЕВО– священний дуб, який вважається деревом Перуна. Біля нього проводили священні обряди, суди, змагання. – 7а.

Питар Діяє – тотожний давньоарійському Дьяус-Питаре, грецькому Zeus Рater, римському Dies Рiter, які вважаються Богом Неба. Але у слов’ян він уособлює нічне Небо. ВК,4г подає дивів негативно: "Ані Мара, ні Морока не сміємо славити. Ті бо то Диви суть наше нещастя". У “Слові” Див має вигляд нічного хижого птаха: “Ніч, стогнучи йому грозою, птахів убудила, збила звірину в стада. Див кличе на верху дерева, велить прислухатись землі незнаній у Лузі…”. О.П. Знойко вважав, що найстрашнішою катастрофою в уявленнях давніх людей була загибель неба – падіння небесного склепіння. Він наводить текст пірамід Єгипту (3000 р. до н.е.), де зустрічаємо голосіння Ісіди над убитим Осірісом: “Зливається Небо з Землею, Тінь на Землі нині, Вже впало Небо на Землю.” І тут же О. Знойко, порівнюючи, наводить слова зі “Слова”: “Уже вріжеся Див на Землю”. Мова, напевне, йде про появу нічного зоряного Неба, що ототожнювалася з падінням небесного склепіння на землю і поєднання чоловічого (Небо) і жіночого (Земля) начал. Слово “Див” близьке до Діви, що прив’язує його до земної (жіночої) сутності. Можливо це є сила фалосу (Питар) Всевишнього Бога, або сила, яка сходить з небес людям: “Молимо Патар Дяіє, що той ізведе огінь, який Матирь-Сва Слава принесла на крилах своїх Праотцям нашим.” [д.19], “Се бо храним Питар Діяй, якож той особо є, став о Матері протів… І се дає мужу своєму Пітару: і да обітницею Твоєю буде, повноплодіє, і овочі, і зерно… І се сушена [*засуха] тече борзо від краю чуждого, і там є до часу, аж поки Питар її одведе”. [д.30]. Христосівський апостол Петро також уособлює нижній світ: він є опорою христосівської віри і його розіп’яли стримголов. Крім того христосівці Дияволом називають антипода свого бога. В одній з обрядових українських пісень мовиться: “Ой Див, Див та Ладо, Та повідай козле правду”. Козу водять на Новий рік (1 січня), що пов'язано з 9 днем від смерті старого Сонця і народженням Місяця (роги). Цей символ стоїть внизу православного восьмикінцевого хреста (місяць, косий хрест або череп) і в нижній частині Триглава (символ овена або тура – перевернута п’ятикінцева зірка). Тому Дия можемо ототожнювати з Чонобогом – Богом темряви, див, таємничості. – 19, 29, 30.

ПОЛЕВА – дочка отця Богумира, родоначальниця племені полян. – 9а.

ПОЛК ПЕРУНА – Божественна армія. До полку входять тільки хоробрі воїни, які загинули на полі брані і впали, затуливши свою рану Рідною Землею. Ця грудка землі є їхньою перепусткою до Лук Сварожих. Смерть воїна за Рідну Землю дає йому безсмертя, тому він смерті не боялися: “… і до Тризни великої о всіх павших, які же ідуть в Життя Вічне до Полку Перунового.” Див. Перун.– 11а.

поляни– східнослов'янське плем'я, що мешкало в сер. Подніпров'ї, центр – Київ. З такою ж назвою є польське плем'я, що населяло бас. Варти (Познанське воєводство). Згадується в літописах. За ВК родоначальниця племені – Полева. –4б, 7а, 7є, 9а, 19, 33.

ПОНТІЙСЬКИЙ БЕРЕГ – Чорноморський берег. – 33.

ПРАВА– Закон Божий, згідно якого твориться Світ, відбувається народження і смерть. На ТриглавіПрава позначається середнім зубом, праворуч від неї Ява, ліворуч – Нава. На Дереві Всесвіту крона є символомПрави: листя розпускаються і опадають, тим самим твориться Закон Божий вічного колообігу. – 1, 7д, 8(3), 11а, 15а, 26.

прип'ять (Припенте) – найбільша права притока Дніпра. – 5а.

Птиця … Божеська, Вишня, Мати– див.Матир-Сва.

П’ЯТИРІЧЧЯ– легендарна країна з п’яти священних річок, які згадуються на ряду з Семиріччям, від них вийшли роди стародавніх русів. Як варіант: Семиріччя чи П’ятиріччя символічно позначені на фібулах у вигляді декоративного щитка у формі півкола з 5 чи 7 пальчастими відростками (див. ілюстр.). – 36а.

 

Р

Рай (Ір, Райські Степи, Луки Райські, Рай Славянський, Рай травний) –за стародавніми легендами, сонмище Богів та померлих душ, острів у всесвіті. У Раю росте Першодерево світу Прадуб з молодильними яблуками на ньому. Сюди ж злітаються птахи на зиму. У ВК це є уявна країна, куди потрапляють померлі руси: "се душі Пращурів суть і ті світять зорями нам од Іру" [д.1], вони їдять в Раю "їжу вічну" [д.8(3)], "і ніхто не є одерень у краї тому" [д.26].  – 1, 7е, 8(3), 11а, 11б, 26, 30, 31.

РА-РІКА (Рай-ріка, Рая-ріка) – ототожнюється із Волгою. Розрізняють Ра-річку, яка тече по землі і небесну, яка відокремлює Явь від Небесного царства. Назва походить від Сонця-Ра, звідси – “ранок”, тобто це східна ріка. На д.9брозповідається як слов’яни, повторюючи рух Сонця, перейшли Ра-ріку і направилися на захід до Дону, де "Суне спить вночі". Тобто, Ра-ріка є кордоном, що відокремлює Рай від землі, де проживаютьслов’яни. Ця ж ріка на сході "одділяє нас од інших людей" [д.9б]. Див. Волга. – 6а, 6б, 9б, 10, 11б, 34.

РАДОГОСТ (Радогощ, Радогощі)– Бог, покровитель гостей. У ВК,22 написано про вгамування спраги суриною до свята Радогощі: "… якожде створене Квасуром, яка речена єсь суриня. І те б то єсь в Радогощі наші. Себто ймемо повсякденно, якож пожинки сотворимо, і се урадогощемося з того."Із цього уривку слід визначити, що свято Радогоща можна ототожнювати або зі Спасами, або з ушануванням осіннього (вечірнього) Сонця, яке ототожнюється з купцем (гостем). Таким, наприклад, виступає билинний Садко. У хроніках зазначено, що Радогосту особливо поклонялися лютичі і чехи. – 11б, 14, 22, 33.

рать перунова– тотожна Полку Перунову. – 25

РОД-Рожаниць– головний Бог слов’ян. Творець Всесвіту, Всебог, Прабог, творець людського роду, духовна сила, яка єднає усі покоління: покійних живих і ще ненароджених. Він є ядром, що зміцнює народ і формує його майбутнє. Спочатку Род був заточений в “світовому яйці” (в самому собі), потім розбив його. Саме Род породив Всесвіт і його ж уособлює. Род став небесним джерелом і породив води великого Океану і Богів. Свято Роду відзначають 25 грудня після обід, коли дорослі діти несуть своїм батькам вечерю. – 15а, 28.

РОМЕЇ(роми, ромове)– римляни (народ). Рим (Roma) – столиця Римської держави, первісно на л. бер. Тібру, що впадає в Тіренське море. Нині м. Рим – столиця Італії. В давній Русі ромеями також називали візантійців, держава яких виникла на основі провінцій Римської імперії в Східному Середземномор’ї. Її громадяни вважали свою державу продовженням Римської імперії та іменували себе ромеями.– 6а, 6б, 6е, 7а, 7б, 7в, 28, 29, 33(ур.).

РОСІЄ (Росіє-град)«Се треби наші по Оседеню маємо, яко Отцю нашому о Понтійському березі і у Росії-граді маючи був. І се руси пішли од Білої Вежі і од Росії на Ніпровські землі». Напевно мається на увазі сучасне болгарське місто Русе, бо мова на дощечці йде саме про Дунай і волохів (суч. румуни і молдавани). В тих же місцях облаштувалося військо Святослава і можливо там знаходилося Тмутороканське князівство (суч. місто Тутракан)– 33.

РУС – син отця Богумира, родоначальник племені русів. – 9а.

РУСАЛІЇ– зелені свята в травні місяці, на які приходять душі Предків. Люди ходили до лісу, поля ушановувати русалок (представниць світу Нави) і перші паростки весни;наривали трави, гілля і прикрашали ними хати і двори. – 7а.

рускень– це, напевне, укорочений варіант назви Руськолані. – 36а.

русь (Край Руський, Земля Руська, Стол Руський, Держава Руська, Руське Море, русь, руси, русичі)– народ і держава, що розташовувалася на великому просторі між Чорним і Балтійським морями, від Карпат до Волги. В межах державного утвореня Русь зараз знаходяться Україна, Білорусь, Молдавія, західна частина Росії, частково Польша, Словакія, Угорщина, Румунія, Болгарія. – 1, 2а, 4а, 4б, 4в, 4г,6а, 6б, 6в, 6г, 6д, 6е, 7в,7г, 7д, 7е, 7є, 7ж, 7з, 8, 8(2), 8(3), 9а, 14, 16а, 17а, 17б, 18а, 18б, 19, 20, 21, 22, 23, 24а, 24б, 24в, 24г, 25, 27, 8(27), 28, 29, 32, 33, 33ур, 34, 36а, 37б, 38б.

руська гора– не відомо що мається на увазі, можна подумати, що це Карпати, але тут же згадуються Хорпи Карпенські. –17а.

Руськолань (Руськолунь)– одна з назв Русі або її відгалуження. Можна припусти, що центром Руськолуні був град Колунь (Голунь): "маємо частину русів Колунь" [д.19]. – 4а, 4б, 4в, 6в, 7в, 7з, 22, 24б, 27, 8(27), 32, 34, 38б(ур.).

 

С

саха – князь берендеїв, який "миру глядів з русами". – 6б.

сВАРОГ (Ісварг)– Бог Всесвіту (Батько-Небо), багатопроявний володар Прави, Яви і Нави(Триглав), Дід Богів, Творець, золоторунний майстер, створив людину од “перст своїх”. Він же чоловічий прояв Рода: “Сварог, іже створив світ,Бог єсь світу і Бог Прави, Яви і Нави…”[д.15а]. “Яко не мали Богів, лише Вишень Ісварг і іні суть множеством, яко Бог є єдин і множествен. Да не розділяє ніхто того множества і не речить, якож маємо Богів многих.” [д.30]. Всі інші Боги є сваржичами: “Сварог є Отець, а прочі суть сини” [д.22]. Душа людини після смерті відправляється на Луки Сварожі. Щитом Сварогавважається восьмикутна зірка. – 7г, 7е, 8(2), 11а, 14, 15а, 15б, 22, 23, 24г, 25, 26, 28, 30, 36б, 38а.

СВАРГА– найвище Небо, де знаходиться Рай. Сварга символізує найвищу святість, духовну силу, сконцентровану в Божественній істині. Сварог є Богом Сварги. – 3а, 4г, 6а, 6г, 6д, 7г, 7д, 7є, 8, 8(2), 8(3), 11а, 11б, 12, 14, 19, 20, 21, 22, 23, 24в, 26, 29, 30, 36б, 37а, 38а, 38б.

Сваржець (Сварець, Сварожичі)– Сварожичами (синами Сварога) називають кількох Богів. Можливо під іменем Сварець виступає сам Сварог. – 23, 25.

Свентовид (Свентовенд)– західнослов’янське ім’я Дажбога-Сонця, що підтверджують дослідники М.Костомаров і Я.Головацький. Свентовид, як і Дажбог, є Богом Прави і Яви: “І Богу Свентовиду славу речемо: се бо є Бог Правія і Явія, і тому поємо пісні, яко свят єсь, і чрез нього відимо світ зримий і Яви буття. А й той нас од Наві убереже і тому хвалу поємо. Поючи пляшемо йому і взиваємо Богу нашому, яко той Землю, Слонце-Суне наше, і Звізди держе, і Світ кріпить.” [д.11а]. Свентовид має чотири прояви: Яровит – весняне Сонце, Руєвит – літнє, Поревит – осіннє і Поренут – зимове (за Гловацьким), що має відповідати Ярилу, Купалу, Миру і Коляді – проявам Дажбога. – 11а, 26.

свентояр (Свентор) – князь борусичів на Русколуні, переможець готів. – 4б.

Свередзь – земля племені свередзі, що ототожнюють або із сіверцями, або з племенем (землею) на березі Балтії. ВК, 8(27) наголошує, що "Сверензі суть дві: одна – венедська, а друга – годська".– 1, 4б, 8(27)).

сегеня– боярин, що убив сина Германаріха. – 6д, 27.

семаргл (Семургль, Семорегель, Семирьгл, Огнебог Семаргл, Огень-Смар і Гьл)– Бог земного вогню. Вогонь горів у вівтарній частині храму і в печі кожної хати. Вогонь є охоронцем житла, тому Семаргл мав образ собаки чи дракона-охоронця. У святилищі човнового типу займає місце носа судна. ВК,3а: “Сьому Богу-огнику Семурглю речемо показатися і востати на Небесах і се взійти аж до мудрого світа. Наречемо його іменем Огнебоже...”. Див. Огнебог. – 3а, 11б, 31, 36а.

СЕМИРІЧЧЯ– легендарна країна русів з семи священних річок, де утворилися їхні роди, нащадки Богумира. Припускаємо, що Семиріччя – це потойбічний світ (7 родників – енергетичні точки, які в календарній системі дорівнюють 7 тижням від смерті до перевтілення на горі). Руси вирушають із Семиріччя, повторюючи рух Сонця із потойбічного світу: "… ізійшли од краю Семиріччя к горам Ірштія". [15а]. Як варіант: Семиріччя чи П’ятиріччя символічно позначені на фібулах у вигляді декоративного щитка у формі півкола з 5 чи 7 пальчастими відростками (див. Ілюстрації до ВК).– 15а, 19, 36а.

сережень– руський князь. – 36б.

сивий яр– один із руських Богів, якого можна ототожнити з Місяцем. – 11б.

Синє море– Чорне море, на думку деяких дослідників – Азовське море. – 7б, 21, 24б.

Сирія (Осуре, Суре) – сучасна Сирія (араб. Сурійя), країна на заході Азії на узбережжі Середземного моря. – 6в, 15а?.

сіверяни – східнослов'янське плем'я, що жило в басейні річки Десни та над гор. течіями рік Сейму, Сули, Псла і Ворскли. По лівому березі Дніпра в нинішній Чернігівщині, Сумщині й Полтавщині. На правому березі Десни вони мешкали до річки Снов. Головні міста: Чернігів, Новгород-Сіверський, Глухів, Путивль, Курськ, Рильськ, Любеч. З заходу сіверяни межували з полянами і дреговичами, з півночі з радимичами, кривичами і в'ятичами. За ВК походять від сина Богумира Сіви. – 9а.

сіва – син отця Богумира, родоначальник племені сіверян. – 9а.

сіньсте– вважають , що мова йде про китайців. – 9б.

СКІВ (Скіф) – князь русів, брат Славена. За легендою переказаною Геродотом, Скіф – один із трьох синів Геракла і Змієногої Богині, дочки Борисфена-Дніпра. Саме Скіфу вдалося виконати завдання Геракла, і він залишився царювати на землі, де народився. – 17а.

скотень (Скотич) – боярин іронського походження. – 4а, 4б, 4в.

скрева – дочка отця Богумира, родоначальниця племені кривичів. – 9а.

Скуф(Скуфь Київська, скуфи, степ скіфський)– країна і народ скіфів (скотів, скотарів) – руського племені. Греки довгий час називали русів скіфами. Можливо, що літери "ф" в тексті не було, і її треба читати як "т", також в тексті взаємозамінні літери "о" і "у", що могло позначатися в словах літерою "Y"(оу). – 6в, 7в, 7г, 7є, 8, 17а.

славен – князь Русів, брат Сківа. – 17а.

Славень– невизначений ільмерський град на півночі. – 17а.

славер– син Кия, він же Лебедян, див.Лебедень. – 36б.

СЛАВУНА (Слава) – жона отця Богумира, від яких пішли слов’янські роди. “Ми потомки роду Славуни”[д.,6г,8], " То бо ми маємо імено Слави [д.8(2)]. Можливе ототожнення Славуни і священної птиці Матир-Сви. – 6г, 8, 8(2), 9а.

СЛОВ’ЯНИ (славуни, славени) – група племен арійського походження, які займають територію Центральної, Східної і Південної Європи. Назва “слов’яни”, за однією з версій, походить від славлення – богослужби, де прославляється Бог: “…ніже славуни-руси, які Богам славу співають, і тако суть славуни тому.”[д.8(2)]. Також за ВК ми походимо від Славуни (Слави), жони Богумира[д.9а]: “Ми потомки роду Славуни”[д.6г,8], “То бо ми маємо імено Слави”[д.8(2)]."Якщо славії ми речені, ніколи не просили нічого. Славу речемо, се бо те молитву творячи." [д.24а]. – 4б, 4г, 7е, 8, 8(2), 8(3), 9а, 22, 24а, 36б, 38а.

СНІП– останній зжатий сніп із поля (Дідух), урочисто освячений під час обжинок і внесений у комору. На Святвечір перед Різдвом (25 грудня) він вноситься до хати і ставиться на покуті як символ Отця Божого. В Дідусі перебуває дух Роду: "…огнище творили Дубу і Снопу, який єсь Сварог – Пращур наш" [15б].  8(2), 11б, 15б, 24б, 24в.

староград – руси покинули Старий град і пішли до Ільмер-озера, де заснували Новий град (Новгород). Можливо мова йде про відомий слов'янськийград на Балтійському узбережжі(нині Ольденбург в Німеччині). Староград був головним укріпленням Вагрів(західнослов'янське плем'я, що мешкало на півострові Вагрія). Вагри були найбільш віддаленим плем'ям союзу ободритів.Можна припустити, що вагри (варіант waari) це й є ті варяги, яких за ПВЛ запросили на правління в Новгород. Тим більше, що вагри, подібно до вікінгів, були відомими піратами, які часто пустошили острова Данії.– 15а.

стезя Праві(Стезя)– праведний шлях, на який наші Боги і родичі наставляють нас. – 8(2), 11а, 11б.

Стрибог (Стриб, Стриба)– Бог, якому підвладні вітри. “І так Стриби свистятьво степах”[д.5б]. У “Слові” вітри названі “онуками Стрибога”. У святині човнового типу його образ займає центральне місце, там де має бути щогла, яка тримає вітрила (щогла тотожна Дереву Всесвіту, його листя – це вітрила). Це місце називається також Треба. Слова “Треба” і “Стриба(г)” мають одне коріння. На схемі восьмикутної зірки Стрибог займає місце центру, від якого відходять вісім променів (роза вітрів). Вони визначають одні з головних свят року. Стрибог зв’язковий між Богом і людьми, посередник між Верхнім і Нижнім Світами. “Стрибнути” – підскочити до Бога. – 5б, 7ж, 11а, 38а.

сумь– угро-фінське плем'я. – 4б.

Суне (Слонце-Суне, Суне-Суране,Суне-Саре, суне-Сурь, Суне-Саруме, Сунь, Суньце)– назви Сонця: "… се вісники комонні скачуть до закату Суне, аби управити його човен золотий до ночі" [7є]; "І се венди осядуть на землі, де Суне-Сурь спати вночі на златім ложі має"[д.28]. – 3а, 4в, 5а, 7г, 7е,7є, 7ж, 7з, 8, 8(2), 9б, 11а, 13, 15б, 20, 22, 23, 26, 28, 31, 36а.

суре – одна зназв сонця. – 30.

суренце Земля– сонячна, південна земля біля Чорного моря. – 34.

Суриця (суряна, суриня, сура питна, мед-сура) – священний напій русичів. "Квасуро одержав од Богів тайну утверджувати сурину. А то бо єсь вжижене утління2, яку мали ми до Радогощі в Богах се радувати і плясати, віни вергнучи до Сварги і співами славу Богам сотворюючи… Ладо до нього (Квасури) прийшов і рече йому верзти меди водою і усурити їх на Суне, себто суру утворити. А ще вони бродитимуть і перетворяться до суриці. І ту пиймо во славу Божеську” [д.22]. У ВК також подається додатковий рецепт приготування напою: “Се жертва наша є мед-сура на дев'ятисилі і щалі1 удіяна і на Сурі [*Сонці] ставлена три дні, а потім крізь вовну ціджена. І та буде наша жертва Богам Правим”.[24в]. Назва Сура походить від назви сонця – Сур’я, як і суритися – настоюватися на Сонці. У ВК,4г розповідається про спосіб вживання священного напою: “Оставимо на сурю молоко наше в травах заночі, утолчемо до нього щалю й іних трав, як же рекли прастаротці, і даймо се суритися. Її пиймо тричі во славу Богам п'ятикратно денно. Та бо то наша стара потчина Богам, повинні єсть потребити, а треба та буде пов'язом межі нас.” – 3а, 4г, 12, 22, 24б, 24в, 33, 34.

сурій-світлодід(Сурія)– одна із назв Сонця: "Перва бо слава Сурію-Світлодіду є, тінь ізжене злу". – 4г.

СурОж– одна з назв Бога Сонця, Світла. – 3а, 4г, 16 (рев.), 31.

СурОж (Сарунж, Суренж, Сурень, Суражград)– давнє руське місто в Криму. Сучасний Судак. Один із найбільших південних шанованих центрів слов’ян. Сурож був об’єктом постійної боротьби між русичами та греками. На д. 8(3) дається пояснення цьому: "Коли наші пращури Сарунж се творити починали, греки, які прийшли гостями до торжищ наших, прибутків гляділи. І зріли землю нашу, посилали до нас множество юнацтва і доми будували, і гради для обміну і торжища. І одного разу видимо воїв їхніх при мечах і озброєних. І скоро нашу землю прибрали до рук своїх…". В історичних довідках про місто Судак (Сурож, Сурата) знаходимо дані, що починаючи з V ст., це місто неодноразово завойовувалося слов’янами. Останній за часом напад слов’ян на Сурож стався в другій пол. ІX ст. – 4в, 6в, 6д, 8(3), 16б, 21, 22, 24г.

сУРОЗЬКА РУСЬ – одна із гілок прадавнього слов’янства, що розселялася на Північному Причорномор’ї.– 6в.

сурське море– Азовське море. – 21.

сурянта (Суря) –Сонячна Богиня, одне з імен Матерсви; ім’я близьке до Оранти. – 7в, 8(3).

Т

тамоторк– первісно місто Гермонасса, що засноване греками в VI ст. до н.е. на Таманському п-ві.В VI ст. місто було захоплене Тюркським каганатом і з того часу отримало нову назву – Таматарха. – 14.

танас–місто Танаїс у гирлі Дону (Танаїсу), засноване греками на початку ІІІ століття до н.е. – 14.

ТВОРЕЦЬ(Твастир, Іствар, Стварега, Істварегва)– у ВК головним Богом-Творцем названий Сварог: “Сварог, іже створив світ, Бог світу і Бог Прави, Яви і Нави, се бо маємо їх во істину.” [д.15а];“Се рече Ору Сварог наш: "Яко я є Іствар, створю вас од перст моїх. І буде речено, іже єсть ви сини Стварега, і ставтесь, як сини Істварегви. І будете, яко діти мої, і Дажьбо буде Отець ваш. Тому достатньо послухатись, і той вам рече, що маєте про те діяти, і яко рече, так і то творіть".[д.25]. Дажбог, як прояв Сварога також виступає Творцем: "Се бо Дажбо створив нам яйце, яке же єсть світ-зоря нам сяюча. І в тій безодні повісив Дажьбо Землю нашу, аби тая удержана була. (…)Права бо єсь невідомо уложена Дажьбом, а по ній, яко пряжеся, тече Ява, і та соутворює Живот наш."[д.1]. На д. 22 Твастирем названий отець Богумир. – 1, 6в, 15а, 22, 25, 30, 36б.

тиверці– східнослов'янське плем'я, що жило між Дністром, Прутом і пониззям Дунаю – до берегів Чорного моря. Згадуються в ПВЛ. Хоча Яценко слово "тівєрсє" поділяє і перекладає "тих верхів". – 24г.

ТРЕБА(требища)–Требою (требищем) називається велика колода з плоским зрізом в центрі святилища човнового типу, що вкопується в землю на рівні живота. Ця колода замінює щоглу або Дерево Всесвіту. На колоду кладеться Треба Богам, як і під дерево Всесвіту чи щоглу-хрест на кладовищі. Якщо до слова "треба" доставити приставку "с", то виходить "Стриба". Стрибог, будучі Богом вітрів, має доставити Требу до Богів. Требою також називають обряди посвячення, вінчання, поховання тощо і плата священнослужителю за виконання цих обрядів. – 8(3), 33.

ТРИГЛАВ – образ Всесвіту, Роду і має наступне розташування глав: Посередині – Перун (Права – закон Божий, згідно якого відбувається як народження, так і смерть), праворуч від нього – Дажбог (Ява, чоловічий початок), ліворуч – Макош (Нава, жіночий початок). Чоловічий і жіночі початки сходяться у нижній частині Триглаву у зародку яйці, іноді косий хрест (смерть, Хорс), і згідно Закону Божого відбувається народження: у верхній частині на середній главі іноді позначається прямим хрестом Це є символом Роду: чоловік, жінка – зародок, з якого народжується дитина. Триглав є священним символом Руської Православної Віри і держави Русь-Україна. За образом Триглава, який вписується у восьмикутну зірку, будуються православні храми і твориться календар: люди заходять із західної частини храму (вечір, осінь, смерть, зародок), їхні обличчя мусять бути оберненими до вівтарної частини храму (схід, ранок, весна, народження), праворуч – південна частина (день, літо, Ява, Білобог), ліворуч – північна частина (ніч, зима, Нава, Чорнобог). – 11а, 11б, 25.

ТРИЗНА – день установлений на пам’ять померлого(их). – 7д, 7ж, 11а, 23, 25.

трієдорій – можливо це готський воєвода син Германаріха, про якого йдеться у наступному реченні. Яценко та інші перекладають як "Дарій Третій". – 6д.

ТРояня земля (Троянь-Вал)– земля коло Дунаю, де руси часто билися з римлянами: "Рече тая Птиця про гриднів борусенських, які од ромів пали коло Данаю біля Троянь-Валу" (ВК,7ж). – 7б, 7в, 7ж.

ТРоян – можливо мається на увазі римський імператор Траян з династії Антонінів, р.ж. 53–117. – 3б, 29.

 

У

УХОРЕН– волхв. – 25.

 

Ф

ФАРСІЙСЬКА ЗЕМЛЯ– Яценко і Лозко мають думку, що мова йде про Перську землю, вважаючи, що попередній вислів "ізъ края іньска" стосується Індії, але на дошках "іньске" подається в розумінні "інших", а і "інь" – "іний". На д.8 згадується Дарій Перський (Парцішьтего). Згадки про Персію без подробиць є сумнівними, тому поки ця земля є не визначеною.Фарсійська може бути якась інша місцевість, наприклад: притокою Лаби (басейн Кубані) є річка Фарс (адигейською – річка, що перекочується, розливається).Тобто описувані на дощечці події цілком могли відбутися на північному Кавказі та Кубані,тим більше, що є аналогічна вірменська легенда про згадуваних в тексті братів Кия, Щека і Хорива – Куара, Мелтея і Хореана.– 38а.

фасісте море– Каспійське море, в яке впадає річка Ра (Волга). – 9б.

фряги– так називали італійців на Русі, безпосередньо купців з Венеції або Генуї, що також мешкали в колоніях на морському узбережжі Криму, Дону. Ще можливо маються на увазі фракійці. – 9б, 17а, 33(ур.), 36б.

 

Х

Халабут(ій) – напевне мова йде про Хільбудія. На початку VI ст. були великі вторгнення слов'янських племен у межі Візантійської імперії. Згідно свідоцтва Прокопія Кесарійського слов'яни майже щорічно робили набіги на Візантію, іноді досягаючи передмість Константинополя. Захопивши багату здобич, вони поверталися на лівий берег Дунаю. Щоб убезпечити імперію, імператор Юстиніан (527 – 565) приймає термінові заходи з охорони дунайського кордону. Прокопій Кесарійський пише: "Був такий собі Хільбудій, близький до імператорського дому, у військовій справі людина виключно енергійна і настільки далекий від користолюбства, що замість найбільших багатств він не придбав жодного майна. На четвертому році своєї єдинодержавної влади імператор, призначивши цього Хільбудія начальником Фракії, поставив його для охорони річки Істр (Дунай), наказавши йому стежити за тим, щоб тамтешні варвари не переходили річку. Справа в тому, що варвари, які жили по Істру: гуни, анти і слов'яни, часто роблячи такі переходи, наносили римлянам непоправну шкоду. Хільбудій настільки був страшний варварам, що протягом трьох років, поки він там був, маючи звання воєначальника, не тільки ніхто з варварів не наважувався перейти Істр для війни з римлянами, але самі римляни під начальством Хільбудія, неодноразово переходячи в землі по той бік річки, били і забирали в рабство варварів, що там жили. Через три роки після свого прибуття Хільбудій за звичаєм перейшов річку з невеликим загоном, слов'яни ж виступили проти нього всі поголовно. Битва була жорстока, загинуло багато римлян, в тому числі і їх начальник Хільбудій. Надалі річка назавжди стала доступною для переходів варварів за їх бажанням, і римська область абсолютно відкрита для їх вторгнень…". – 33 ур.

Хозари– напівкочові тюркські племена юдейського віровизнання (можливо на зразок сучасного юдо-христосівства), що жили між Каспійським та Азовським морями в Хозарському каганаті. Столиця Ітіль, розташовувалася в пониззі Волги. – 2а, 3б, 4а, 4б, 4в, 4г, 16б.

хорбер– переможець злої сили (можливо слово "хоробрий"). – 21.

хорви– плем'я хорватів, що походять від легендарного родоначальника Хорива. Зараз хорвати – південнослов’янський народ, що мешкає переважно в Хорватії, Боснії і Герцеговині та прилеглих країнах. –36а.

ХОРИВ (Горовато, Хорав, Хорват)– один з трьох синів праотця Ора, від якого пішли хорвати. Згад. ще в ПВЛ. – 4г, 7з, 31, 36а, 36б, 38а.

Хорига – отець в Русі, який є "просиць ваш перед Богами". Можливо, що мова йде про священнослужителя. – 29.

ХОРС (Хор) –Бог місяця. Згадується в ВК, “Слові…”, ПВЛ, “Легенді про доньку Шана” подніпровських болгар (Хорсу). Уявлявся у вигляді човна, повозки, коня або перевізника в потойбічний світ. Хорсу не можна переходити дороги, інакше позбудешся сили і допомоги Богів (заборона переходити дорогу похоронній та весільній процесії, душа в цей час іде до раю, а шлюб твориться на небесах). З англ. мови horse – кінь. Хорс – це потойбічне Сонце, його часто плутають з денним Сонцем. Хорсу присвячені всі перші числа місяця, які раніше починалися з молодика. Найголовніше свято – Народження нового Місяця – Новий рік. Символ Місяця на православному хресті ставиться внизу, іноді замінюється косим хрестом, або черепом з костями. На образі людини Хорсу відповідає черево, звідси й походить каста вайшів (селяни) та ім’я місяця – Василь (святкується 1 січня). Місяць символізує також фалос: на Новий рік (похорони старого Сонця) відбувається засівання на Життя Вічне і фалосом-плугом зорюють двір. Близький за діями та іменем до Хорса грецький, юдейський, мусульманський Харон (Хурон, Аарон), індуський Кришна, євангельський Христос. – 4г, 8, 11а, 12, 16(рев.)20, 31.

Хорсун (хоросун, Хорсинь)– кримське місто, залишки якого знаходяться поруч з сучасним Севастополем. Літописна руська назва – Корсунь, грецька – Херсонес. – 6в, 7б, 7в, 7д, 8 (3).

Хоругинь – посланець отця Хориги. – 29.

хуни– невідоме зле плем'я, що спонукало Отця Ора піти до іншої землі. Виходячи із загального тексту, мова йде про потойбічний світ із злими силами, і отець Орій, який тотожний Ярилу, виводить людей із того страшного місця. – 4г.

 

Ч

ЧИСЛОБОГ– Бог часу, літер, чисел, календаря: “Числобог учте [*порахує] дні наші і речіть Богові числа свої, чи бути Дню Сварожому, чи бути Ночі.” [д.11б]. У греків йому відповідає Кронос, у римлян – Сатурн. – 11б.

ЧОРНОБОГ– Бог темряви, ночі, зими, холоду, але водночас таємничості, ворожіння, марення, сну. Чорнобог вічно бореться з Білобогом, вони почергово перемагають один одного, і на землі від того змінюється день (літо) на ніч (зиму), і навпаки. У цій боротьбі (взаємодії) твориться життя: “А обаполи його Білобог і Чорнобог се перуться. І ті і Сварог держать, аби цьому Світу не бути поверженому.” [д.11а]. Тому поняття добра і зла є умовним – ні Білобог, ні Чорнобог один без одного не існують, бо обидва знаходяться у володінні Сварога, який і править Світом. Чорнобог – він же Кощій, Велес, Вий, Кас’ян, Чорт, Сатана (пор. сутінки) – різні імена, різних рівнів Наві – зв’язаний із зародженням нового життя. Арабський мандрівник Аль-Масуді дає опис святилища Чорного Бога (10 ст.) на Чорній горі: “… у ньому [будівлі на Чорній горі] вони [слов’яни] мали велику статую в образі людини або Сатурна, зображеного у вигляді старця з кривою палкою у руці, якою він рушить кістки мерців з могил. Під правою ногою знаходиться зображення різноманітних мурашок, а під лівою – найчорніших воронів, чорних крил та інших, а також зображення дивних хабашців і занджців [тобто абисинців]. Це зображення можна пояснити так: ворони – чорнота в небі, мурахи – чорнота під землею, абисинці – чорнота на землі. Таким чином, Чорнобог керує чорнотою у всьому просторі. Чорний колір у більшості народів – це колір землі, символ належності до підземного світу мертвих. Ворон – живиться падлом, завжди пов’язаний зі смертю, старістю, мудрістю. Мураха – пов’язується з марою, мором, мраком. Ушановують Чорнобога 15 січня. – 11а, 22.

чудь– угро-фінське плем'я, згадується в ПВЛ. – 4б.

 

Щ

Щек (Щех, Пащек)– один з трьох синів праотця Ора, від якого пішли Чехи. Згад. ще у ПВЛ. – 4г, 5а, 7г, 7з, 31, 36а, 36б, 38а.

 

Я

ЯВА – життєва (явна) сутність, символізує день, літо; одна з трьох проявів Триглава. 1, 7ж, 11а, 11б, 15а, 17в, 26.

Яги – можливо у ВК мається на увазі язиги (язи, яси), племена, які жили біля Азовського моря. Див. Яси. – 8, 8(2).

ЯЗИЧНИКИ – дослівно “народні”, тобто ті, хто дотримується віри свого народу, “язика”. Язичниками називають національні чи релігійні меншини або сусідні народи, які мають іншу віру. ВК щодо язичників відгукується негативно: "І так Богами хранимі од многих,[що] речуться язичниками (азенце) [д.5а]; Отож ці язичники (іензенце) одворотилися до полудня і самі не хаять інших. (…) Була тут січа велика: язичники (ензіце) і костобці се разили со злими втікачами і ворами говяд наших. [д.5б]; Наші отці одні се хомита носити мали (були рабами – С.П.),і ніколи ми [не] називалися інакше, як язичники(езеце), коли бо рабство вавілонське терпіли. [д.6г];Себто ми одійшли від гір Карпатських до Кия і там була також ворожість від злих язиків (язецех). [д.18а]".Язик чи жало може символізувати вогонь. Початкова літера азбуки "Аз" ("Яз") відображається на Триглаві в яйці у вигляді перевернутої п’ятикінцевої зірки і може означати земний вогонь, а пряма зірка – небесний. Тому "язичник" тотожний "вогнепоклонникові". – 5а, 5б, 6г, 18а.

ЯМА– Бог смерті. Відомий у Ведах: первісно перша людина, яка вказала людям шлях смерті (тобто перевтілення). Пізніше став Богом Смерті, якого стали уявляти жорстоким. Саме таким він є у ВК: “… і той буде борзо [йти] у Наву до Ями, який жде жертву свою до землі, аби пити кров його і живот його умертвити, і тим жити отам” [д.22];“І се огидний Яма жереть убієних.” [д.28]. – 22, 28.

ЯР (Ярбог) – весняний прояв Дажбога. Уявляється у вигляді юнака, який повний життєвих сил. Різдво святкують 25 березня на весняне рівнодення. Свято називається Благовіщеня і воно рівнозначне Великодню, яке грекоортодоксами і католикамивираховується за місячним циклом. Також ушановують Бога на 23 квітня через місяць після його Різдва. Західнослов’янське ім’я – Яровит. У грекоортодоксів свято, яке пов’язується з цим періодом називається Запліднення Ісуса (Благовіщеня) та Воскресіння Ісуса (Великдень), що підтверджує його зв’язок з Сонцем-Дажбогом, який щоразу вмирає і воскресає. – 4г, 7а, 8, 23, 37а, 38а.

Яров день (яр) – день присвячений Яру (Ярилі).– 7а, 37а.

Яси (Ясь) – нащадки сарматського племені аланів, що жили біля Азовського моря. Згадуються в ПВЛ. Ясів ще ототожнюють із сучасними осетинами. Див. Яги. – 13, 14.

ЯСНА– Богиня, яка з’являється при народженні Дажбожих онуків, як життєдайна (блискавична) сила, вона тче нитку життя людини, як і Богиня Доля: “…се бо Ясна тче йому.”[д.16а]. Ясна також згадується разом з Інтрою у ВК,7в: “Бо Ясна й Інтра ідуть за нами”. – 7в, 16а, 28.

ясунь– зазначається, що це є руський воєвода, боярин, але, можливо, мається на увазі мітологічний образ, що близький до тут же згадуваного Сунь – Сонця. – 7д, 7е, 7з.

 


Дата добавления: 2018-02-15; просмотров: 589; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:






Мы поможем в написании ваших работ!