Дослівний переклад Велесової Книги 6 страница. А пощо гради городити і напади устроювати, коли маємо болярина Оглендю



А пощо гради городити і напади устроювати, коли маємо болярина Оглендю. А той болярин Оглендя рече: "Якож маємо се ділитися до безкінця? Та бо Русь єдина можебути, а не десять!" А то родці і родичі се ділилися і розтікалися. І то кратно ворог налізав на нас. Маємо боронитися о своїм, а не речити, яких отців маємо. Якщо бо маєш десяток корів і згинеш од ворога, мала учта єсь. А пребудеш в роді до кінця, твоя десятка має утворити тисячу. Колись той Оглендя корови водив по степах. А ті, [що] кратно речуть словеса многая о родичах своїх і почтують самі од себе вище пращурів і Орія отця, то ті вредно творять. Не будемо ми їм настежувати – тому бо сліду свого не ідемо.

По Галареху пішли годи до полуночі і там щезли. І Детеріх веде їх, і після о них же не відаємо нічого. А берендеї прийшли до нас і рекли нам, яко вельми великі утиски мали від ягів, які постали на слід гунів. І тако Білояр їм рече: пождіть.І прийшов до них, і ходив з п’ятьма тьмами до них неждано, і бив ягів, яких бо розтрощив на всі сторони, як волів жене їх і бере корови їх, і говяди, і дочок, юнаків, і старців побив наскрізь.Ми єсть русичі, маємо гордитися походом нашим і держатися один одного, прятися до смерті правої.

На те ще пом’янемо Дорія Перського, іже на нас напав і побив нас за наше розділення і усобиці. Тото бо варяги Ерек [*Рюрик] і Аськ [*Аскольд] усілися се на шию1 нашу і мразять нам до крайнощів ті.

Ми потомки роду Славуни, який прийшов до Ільми-ріки і усівся до годів і тут був тисячу літ. Потекли на нас колтове [*кельти] із залізом своїм, і, зустрівши нас, повернулися до заходу Суні. Якщо єсь тверда рука держача нас і того од рала до ізмечення [*озброєння]. І страхи ми навели на чересла того, одтирчили [*одірвали] од землі нашої. А ілмерці на то гляділи, не боронилися доціла і загинули. Ніщо ми не могли те утворити іншого, яко ілми не хотячи заліза брати до рук своїх, ані боронитися од ворогів. Такі роди ізсохнути мають, або їм інші наслідуватимуть.

Грім гримить в Сварзі синій. І маємо летіти на ворогів, яко ластівки борзі і громовії. І та бистрота єсь меча2 нового і руського. І метумаємо днесь іншу, аби степ скуфський був за нами, і всякі бродяги в ньому пощезли.

І тільки наші корове там ходити мають, і наші родичі жити мають. І бо колотве [*кельти] вчорашні суть днесь варяги і греки, які речуться елани [*еллінами] єсь. А ті, хто не домислює се до того, суть їхні майбутні отроки і раби.

Бранися, Земле Руська, і борони себе, і тоб інша не була на тому корчі, а тоб то ворогами не була се охомитана і до воза прив’язана, аби тягла той, до куди хоче чужа влада, а ніби то ти хочеш іти сама. Жаля велика з Карною тому, хто не дорозуміє словеса ті, і грім єму небесний, аби повергся додолу і не востав вище.

Володарі наші єдині єсь: Хорс і Перун, Яро, Купалва, Лад і Дажбо. А коли Купалва прийде у вінку, який же возлежить на голові його, сотчений од віття зеленого і цвіту, і плодів, той час маємо далеко к Непрі [*Дніпру] і до Русі скакати.

О смерті нашій не мислимо, і живот наш на полі [бою] єсь красен.Б’є крилами Матире-Сва Слава і речить нам іти до січі, і маємо іти. І нам ні до пиру, ні до ядва борошняного туком змащеного небути. Маємо спати на сирій землі і їсти траву зелену, доки не буде Русь вольна і сильна.

За той час, коли годь іде на нас од полуночі, Єрманаріх се зміцнився гунами і так се підтримав їх. А ми маємо двох ворогів на два кінці землі нашої.

І той Болорев перед трудами великими і усомнівався про те. Тут Мати, летячи, рече йому, щоб сміливо напав на гунів і перших розтрощив їх, а тоді повертатися на годь. І той так діяв: розбив гунів, а се повернув на годь. Там бо уверже сина Єрманаріха і замертвив.

_____

1 Взято варіант Гнатюків,у Лозко і Яценка – "на межі".

2 Гнатюки виправили слово "меща" (Яценко і Лозко перекладають"ознака, прикмета") на "меча".

 

 

Дошка 8 (2)

 

Сє пшєлєтла до ни я сѣдлєся на дрєво, а спѣва Птьція. І вшяко пєро є інє, а сящє цвѣта рузна – ста і вночє, яко вдєн. А спѣва пѣснє до борія а до прє, то бяхом смє прящєхом о вразі.

Осьпоминьмо о то, яквє іє Оцєвє наша днєс во Сварзє синє а глєндє до ни.А сє лѣпє усмавасє до сєх. І тако смьмє со Оцє наша, нєєдінє смє. А мислєхом о помозє Пєруні. А то відѣхом, як скакшєть в Сврзѣ Вѣснєк на комоні білѣ, а тон мєча сдвінє до нєбєсє– а ростржашєть облцє а громі. А тєцє Вода Жіва на ни, а піймо тую, бо та вшяко од Сврога до ни жізнєвє тєцє. А ту піймо, яко істчнєцє жівота Бозка на Зємѣ.

Ту бо то Крава Зємунь ідє до поля синія а почєна ядстє траву ту, а млєко дава. І тєцє то млєко до хлябѣх а свѣтє вночє згвѣнздама над ни. А ту млєко відєімо сяшєтє намо. Та боПутєнь Права, а інах нє імяхом іматє.

Ту чіувєі, потоміцє, слва тая а држі срєдъцє свє о Русє, яква іє а пшєбєндє нашє зємє. А тую імємох бранітє от врзі а умрєтє за нь, яко дєн уміра бєз Сунє-Суранє.По то іжь іє тємєнь, я імя імє вєчєрь, а уміра вєчєрь, а іє ночь.

Вночє В(є)лєс ідє вє Сврзѣ по млєку нєбєствєну.А ідє до чєртозє сва а в зоріє сєдава до Врат. Тамождєхом свє спѣва зачатє а В(є)лєса слвітє од вѣк до вєкі хрміну ю, яква блєстчє огнєма многа, а ства ягніцє чста. То В(є)лєс учашє праоцє нашє зємє раятє а злакє сѣятє, а жнятє вѣна-вѣнъча о полєх стрднєх, а ставєтєСнопа до огніща, а цтєть го, яко Оцє Божска.

Оцєм нашєм а матєрєм слва, яковє нас оучашє до Бозє нашє а водяша по рєнцє до Стєзѣ Правѣ. Тако ідєхом стє а нєбудєхом ста єква хлѣбожравцє, ніжє славунє русє, яковє Бзєм славу спѣващут, а тако суть славунє о то.

Од морстє брєзє Годьска морє ідяхом до Нѣпри а індь нє зряхом смє іна бродєцє, яко рус. А ті то ієгунштє а яги суть отрщєни.Так бо імахом смє болярєна Оглєндє, якій намі погрдіся а нас бєрє до частє. Од йітра до йітра відяхом: іна злая сєн дѣятє на Русє а ждєхомь, іжь бєндє до добря. А то нє прібодє інакво, ніжє сила сва нє зплоциймо а вєзємо мєту єдну до мисліа наша.То бо глаголєшть вамо глас Праоцєв, а тому внємєтє, яко іна нѣсть дѣятє.Ідєімо до ступи нашія а борєймося за жіву нашу, яко (ѣ?)грдіновє, ніжє скоти бєсловєстнє, яквє ні вѣдящуть.

Ту бо Красна Зоря ідє а камєнія ніжєть на убранстви сва. А тую вѣтяшєхом одо срєдьція, яко русіцє, ніжє грьці, яковє нєвѣстнуть о Бзєх нашієх а рєкощуть злая нєвѣгласіа. То бо сєн смє хом імѣно Слви а слву одєукаждєхом іхва – на жєлѣзва іхва ідєхомстє ста а на мєч. Ту бо вєдмєдєва осташєся слєнхашєтє слву тую, а єланьє скакачушє останєсє а рцє інѣма о руси, ті б то нє убіють єіє о ніщє,нєботьва по нузѣ. Грьці бо враждєновая на похєнть сва. Ті бо то русовѣ грдіє суть а по хліѣбѣ дяшуть, ніжє грьць, якєв бєрє а сєн злобі на датчцє. То бо слву орліє клєкащуть на ова і сєва, яко русічі суть волнє а силнє по ступѣ.

 

***

Се прилетіла до нас і сіла на дерево, і співа Птиця. І всяке перо є іне, і сяє цвітами різними – стало і вночі, яко вдень. І співа пісню до борні і до прі, то будемо ми прятися з ворогами.

Споминаємо про те, як Отці наші днесь во Сварзі синій і глядять до нас. А се ліпо усміхнутися до сих. І так ми со Отцями нашими, не єдині ми. І мислимо о помочі Перуна. І то видимо, як скаче в Сварзі Вісник на комоні білому, і той меча здвине до небес – і розторг облаки і громи. І тече Вода Жива на нас, і пиймо тую, бо та всяко од Сварога до нас життям тече. А ту пиймо, яко істочниця живота Божого на Землю.

Тут бо Корова Земунь іде до поля синього і почина їсти траву ту, і молоко дава. І тече те молоко до хлябів і світе вночі звіздами над нами. А тут молоко видимо сяюче нам. Та бо Путень [*Шлях] Права, а іних не повинні мати.

То чуй, потомку, славу тую і держи серце своє за Русь, якою є і прибуде наша земля. А ту маємо боронити от ворогів і умерти за неї, яко день умира без Суне-Суране. По тому іже є темінь, а ім’я має вечір, а умира вечір, і є ніч.

Вночі Велес іде во Сварзі по молоці небесному.І іде до чертогу свого і в зорях сідає до Воріт. Тамо ждемо свої співи зачати і Велеса славити од віку до віку і храмину його, яка блищить огнями многими, і става ягниця1 чиста. То Велес учив праотців наших землю раяти і злаки сіяти, і жняти віна-вінча на полях страдних, і ставити Снопа до огнища і чтити його, яко Отця Божого.

Отцям нашим і матерям слава, які нас учили про Богів наших і водили за руку до Стезі Праві. Такопідемо і не будемо лише хлібожерцями, ніже славуни-руси, які Богам славу співають, і тако суть славуни тому.

Од морського берега Годського моря ідемо до Ніпри [*Дніпра] і інде не зріли ми інших бродичів, яко русь. А ті то гуни і яги суть відторгнуті. Так бо мали ми болярина Оглендю, який нами погордився і нас бере до часті. Від утра до утра відимо: інше зло се діє на Русі і ждемо, що буде до добра. А то не буде інакше, ніж сили свої не зплотимо і візьмемо мету єдину до мислі нашої.То бо глаголить вам глас Праотців, і тому вніміть, якоіншого не можна діяти. Ідемо до степу нашого і борімося за живу нашу, як гордіни2, ніж скоти безсловесні, які не відають.

Тут бо Красна Зоря іде і каміння [*коштовності] нижить на убранства свої. А тую вітаємо од серця, яко русичі, а не греки, які не вістять [*не знають] про Богів наших і рекочуть зле невігластво. То бо се ми маємо імено Слави і славуукажемо їм – на заліза їхніпідемо і на меч. Тут бо ведмеді3 осталися слухати славу тую, а елани [*олені]4 скачучи осталися і речуть іншим про русів, ті б то не уб’ють їх просто так, тільки по нужді5. Греки бо ворожі на похіть свою. Ті бо то русове горді суть і по хлібові дякують, ніже грек, який бере і злобиться на даючого. То бо славу орли клекочуть там і тут, яко русичі суть вільніі сильні по степах.

_____

1 Лозко перекладає "жертовниця".

2 У Лозко враховано пораду Шаяна і перекладено "гридні", у Яценка – "герої" за аналогом "гордін, грдіе". У виданні Яценка (1995) слово в оригіналі записано як "ѣгрдіновє", якщо це вірно, то можна виводити від нього ім’я Ігор.

3 У Локо – "відьма-діва".

4 У Лозко – "елліни".

5 Взятий варіант перекладу Гнатюків. У Яценка і Лозко – "не уб’ють її (славу) в злиднях чи нужді". Напевне тут образність: ведмеді – це руси, що слухають славу, а олені – це елліни, що речуть про справедливість русів.

 

 

Дошка 8 (3)

 

Колібва нашє пращурі Сарунжє сєн творяшєтє почінша, грєці, яквє прідє гостьєма до тржєщ нашєіх, прібитва глядяі. І зряша зємє нашє, осилаяй до ни множьства юнєцьства а домова будявяй, а гради про мєни і тржіца. А иєдна відѣхом воя іхва омєчєна і сброєна. А скоро нашє зємє пшєбірашя до рєнєк свє, а утворяі ігріщьтя інака, яко смє і ту зряшємо. Грьціовє суть прязднє, а славуні сєн отрощіша на нє. А тако нашє зємє, іжь чєтвари вѣцє бяша нашє, ста грьцька. І смє тамо, яко псі, да жєнуть ни скоро камєньєма вон отуду. І тая зємє огрьчєна іє. Тако днєсє імяхом ста смє достатє ю а крвє нашєу польятє, абиста бола родіва а жрна.

Лѣтѣ в Сврзѣ Пєруницья а нєсє роуг слвєна, ож іспиймо го до кута! І кмѣто нашє імяхом ста одѣстянє од врг нашєх. А та Пєруницья жєчє:"А яквє русічєштіє проспавья орю свє?Боріянєстє сєн длжни у тон дєн". А то боть Суря жєчє:"А ідѣєстє русовіштє, ащє дѣяшєтє о тия:а камо бєндєтє ітє од крає свє, то бо смьє ударіхомсє о стєна та а утворжєхомстє діру про ни а про нашє, а бєндємо смє у сєбє однєсє. А кому осудѣ Пєрунь, тиє бодѣ в Раю ястє ядва вѣчна, о Сврзѣ одєстана, нєботьє загєнбєнє смє днєсє. А нє імяхом іна вратє, аби хом смє ходівяй о жівѣ. Лѣпє бо мртвєма бяшєтє, яко жіва отрочітє на цужья, а то – нікодь. Жівє отрок лѣпє дьѣспоту, жє іє потркава".

Імяхом нашє кнєзѣ слухатє сєн а ста воітє зємє нашью, яко тиє жєчуть намо.І та Інтра прідє до ни, або сєн хранялє смє силу до трвьѣ а сталі хом тврз о кмєнти сва. Ободяшєть бо сила Бозка нашєу, а бодѣма нєвитѣзньѣ о польѣ статє. Пожєрєхом Бзє сви на руцѣієх а зрушіхом і тая, яквєєштьє ста кобѣм, а длжна бяшєтє долѣ вржєна до праху вє крвъ іхо.

Колі бихом кєльщє бітє осмєлѣ, тако грьціє полуставєсє за тиє, яко нє імяшутє силу ту а соуть обабєнщє,а таквє мєча імяй тєнка а съ щітє лєгька, а бързо сє онавищєсє і зємє кидай ту о слабощє свє.Бо нѣстє іхма помощє од васілісєх, а длжнєва само статє на захіщє свє.

Ту Сурєнжє нашє бодѣ іна, а бодѣ нашє, а ніква нє імяхом слєнхашєтє іхва жєчє. Она бо уставє на ни письмєно свє, аби яхом оно а трачєхом свє оспоминьє. Ту боть тєн іларє, іжь хочашєть уцєтє дѣтѣ нашє, должєн ста ховатє сєн во домьѣх овѣх, абяхом го нєзна уцлєша на нашь письма а нашѣм Бзѣм правітє трєбіщья.

А то повьѣх вамо, жьє попрщєтє стє на гьрцєва, яко вѣх бо сєн іясѣнь о то: а відях, кі Оцє нашьє о тон жєксчє мі, жє і ньщєхом стє она а зніцєхом ста Хорсинь а Омастридья мрзєсчіну.А бодѣхом ста вєлка дрьжявя со кнѣжє нашє, градє вєлкє а нєсчтєна жєлѣзва. А бодѣ нєсчтна потоміцьѣ нашья. А грьціє созъмьншуть сєн, а боудоть на міноулосчє сва діватєсє а поківдьва глвама. Дьѣяшєтє тако, бо бодѣ на ни многа грза а грми грмѣнтєшє,а ідва ієдная сєн ставьєсє, друга почєна. А тако смє хом звєнтєзѣма до коньцє, утрвящєхом сєн до вьѣк множєскѣх.Дьѣка Бозѣм! І ніщо ни нє зніщєть.

Статє, яко лвіє,єдін за одѣнь, а држітє сєн ста кньѣзє свє. І Пєруньє бодѣ около ви а побьѣди дась на ви! Слва Бозъм нашиєм до конєць коньцє вьѣки зємє тия а до благ вшьякєх Русє, оцєвскія зємє нашьєі.А тако бодѣ, бо та словєси імяхом од Бозѣ.

 

***

Коли наші пращури Сарунж [*Сурож] се творити починали, греки, які прийшли гостями до торжищ наших, прибутків гляділи. І зріли землю нашу, посилали до нас множество юнацтва і доми будували, і гради для обміну і торжища. І одного разу видимо воїв їхніх при мечах і озброєних. І скоро нашу землю прибрали до рук своїх, і утворили ігрища інакші, які ми і тут зріємо. Греки суть праздні, а славуни се отрощили на них. І так наша земля, яка чотири віки була наша, стала грецька. І ми є тамо, яко пси, даженуть нас скоро камінням вон звідти. І та земля огречена є. Тако днесь маємо ми дістати її і кров’ю нашою полляти, аби була родючою і жирною.

Летить в Сварзі Перуниця і несе ріг слави, тож іспиймо його до кута! І кмети наші маємо забрати од ворогів наших. І та Перуниця рече: "І як русичі проспали орю свою?Боронити се должні у той день". А то була Суря рече: "І йдіть русовичі, щоб діяли для того: а куди будете іти од краю свого, то бо ми ударимося о стіну туі утворите діру для нас і для наших, і будемо ми у себе цього дня. А кому присудить Перун, ті будуть в Раю їсти їжу вічну, в Сварзі возстане, тому що загине він днесь. І не маємо іншого вороття, аби ми ходили до життя. Ліпше бо мертвим бути, ніж живим отрочити на чужих, і те – ніколи! Живий отрок ліпший деспоту, ніж він потриканий".

Маємо наших князів слухатися і воювати [за] землю нашу, яко ті речуть нам. І той Інтра прийде до нас, аби се хранили ми силу до трави і стали твердо за кмети свої.Ободяшить [*огородить] бо сила Божеська нашу, і будемо незвитяжні на полях стояти. Пожертвуємо Богам своїм на руки їхні1 і зримо2 те, як ще станекобім [*жереб],і должна бути долі3 вержена до праху в кров4 їхню.

Коли були кільце5 бити посміли,тако греки постали за тими, яко не імущі силу ту і суть збабилися, і також меча мали тонкого і з щитом легким, і борзосе онавилися [*знемогли] і землю кидали ту по слабості своїй. Бо не мали вони помочі од василевсів6, і должні самі стати на захист свій.

Той Суренж наш буде іним, і буде нашим, і ніколи не маємо слухати їхні речі. Вони бо уставили нам письмено своє, аби взяли його і втратили своє воспоминання. Тут був той ілар, який хотів учити дітей наших, должен ховатися в домах тих, аби його незнаючого навчити на наше письмо і нашим Богам правити требища.7

І то повіввам, що поперішите на греків, яко відаю бо се ясно про те: і видів, як Отці наші про те речили мені, що і нищимо їх і знищемо Хорсинь і Омастриду [*Амастрида] мерзенну. І будемо великою державою з князями нашими, градами великими і незчисленно заліза [*залізної зброї]. І буде незчисленно потомків наших. А греків зменшиться, і будуть на мунуле своє дивуватися і похитувати головами.Дійте так, бо буде на нас многі грози і громигримітимуть, і єдва одна се перестане, друга починає. І так ми звитяжимо до кінця, утвердимося до віків множеських. Дяка Богам! І ніщо нас не знищить.

Станьте, як леви, один за одного, і держиться князів своїх. І Перун буде коло вас і побіди дасть вам! Слава Богам нашим до кінець кінця віків землі тієї, і до благ всяких Русі, отцівської землі нашої! І так буде, бо ті словеса маємо од Богів.

_____

1 Взятий варіант Яценка,Лозко перекладає"на ручаях".

2 У Яценка – "зрушимо", у Лозко – "жертвуючи".

3 Взятий варіант Яценка – "додолу". У Лозко "долѣ" розуміється як Богині Долі.

4 У Лозко – "дом".

5Варіант Гнатюків у розумінні "кільце стін", у Яценка і Лозко "кельти".

6 Лозко пояснює за Яценком як "імператорів", але можливо маються на увазі грецькі боги.

7 За А.Асовим тут мова йде про відомого ілара (македонця) Кирила (ІХ ст.). Лозко відкидає цю версію, вкладаючи інший зміст про волхва-ілара, що за грецького панування вчив Рідній Вірі.

 

 

Дошка 9а

 

О тоі час бя Богумір,муж Слви, а імя тріє дщєрѣ а двіє сині. Тиє бо вєідяша скуфє до стєнпи а тамо жівяі о травѣх по отцє вѣщася, і бояні бозєслушьни, а разуми вхіцнєі тако. А ту матє ієх, іжє рѣщна Славуні, про ова тврящі потрєбіу,і рѣшь ін до Богумірстє сємь дєнми:"А імам дщѣрѣ сва овдатє а внуча зрянтєі", – тако врѣщє. А повози упрєжє а ѣдє камосва. І пріѣдє до дуба стащя в полі, а оставісє нощє о вогніщє свє. І відѣ вєчєрє мужі тріє на комонях до нє стрємистєша. А рѣкста тиє:"Здравѣ буді!А що іщєшє?" Оповѣндє іма Богумір туги сва. А оні жє отвѣщаху, яко сутє самє о походь да імуть жєни. Обратісє Богумір на стєнпи сва а вєдє тріємужі дщѣрѣм.

Ото сва трі роди ісшєдша, о славни бящі. О ту бо похождяшуть дрєвляни, крвчє а полянє, яко пѣрьва дщєрє Богуміру імѣно імаі Дрєва, а друга – Скрѣва, а трєтіа – Полѣва. Синовє жє Богуміру імяшє сва імѣни: Сѣва і младцєі Рус. О тєно похождяшуть сєвєряни а русіє. Тріє бо мужі бяста тріє вѣсєнцє о утріє, о полуднѣ а в(є)чєрнѣ.

Утворісє роді тиє о сєдмѣ рѣцѣх, ідѣжє обітващєхом заморья о краі зєлєнь а камо скоті водяй дрєвн(л)и ісходу до Карпєнстѣа Горє. То бяша она ляти прєд тісєнч тріє сти за Ієрманрѣху. О тѣ часє бя пря вліка о брєзѣх морє Годьстѣ. А тамо Праоцє накідьша кургала о сєкамєніа бялао, под коя погрєбшя болярі а вуцє сва, яковє о сѣчѣ падьшя.


Дата добавления: 2018-02-15; просмотров: 358; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:






Мы поможем в написании ваших работ!