Дослівний переклад Велесової Книги 3 страница. Сіцє сє ієзєнцє одовратішасє до полудєнє а само нєхая іни
Дошка 5б
Сіцє сє ієзєнцє одовратішасє до полудєнє а само нєхая іни. А тако ідша навєднє скотіа – говада своє і бєща. Ту птіци сріяща мноства, тєчіящєті до нє. А ті то галча і врані од яді лєтіяі, а бястє ядє вєліка в ступіях. То б ти плємєни о костобцє налязяі, а сіцѣ отвєрєжіті рани многая, а крвє ліяша ту. Внєзапи главє сякша врзіям свєма, а тия сутє врани ядла.
А тако Стріби свіщащутє во стпіях, а Боряє гундяшєтє до полунщє нєбєспєнцєтєса ни. Бія ту сѣча вєліка: єнзіцє а кустобцє сє разіті со злиє утєчєцє а вори говіяд нашєх. А тако бяшєт уборіца тая о дваста ляти. А нашє родічє тєчяшєті до ляші, прєбєндєни сутє а тамо сядша.
За сти ляті бяші тамо годє Ієрмєнрєхє а сє злобящи на ни. А ту бяша уборцє вліка, а годє бя потсняна а отрщєна до Дончє а Донє. А Ієрмєнрєх піяі віна – люби братр єстє позє воявєндє наши. А тако сє утворжєшєтіся. Бя жівутє новє.
***
Тож ці язичники одворотилися до полудня і самі не хаять інших. І так ішли, ведучи скотину – говяду свою і биків. Тут птиці зріли множество, [що] текла [*летіла] до нас. А ті то галки і ворони од їди летіли, і була їда велика у степах. То бо ті племена від костобців налізли, і ті отвержили [*відкрили] рани многая, і кров ллючи тут. Внезапно глави сікли ворогам своїм, а ті суть ворони їли.
І так Стриби1 свистять во степах, а Борей2 гундів до полуночі, небезпечуючи [*тривожачи] нас. Була тут січа велика: язичники3 і костобці се разили со злими втікачами і ворами говяд наших. І так була убориця тая о двісті літ. І наші родичі текли [*відійшли] до лісів4, прибули суть і там сіли.
|
|
|
За сто літ були там годи Германаріха і се злобились на нас. І тут була убориця велика, і годь була потіснена і отрощена до Дінця і Дону. А Германаріх пив вино – любим братом єсть поза воєводами нашими. І так се утвердилося. Було життя нове.
_____
1 Вітри підвладні Стрибогу.
2 Можливо тут мається на увазі просто буря, бо за грецькою міфологією Борей – Бог північного вітру, а в даному випадку він дує навпаки.
3 Яценко вважав, що під цим словом треба розуміти плем'я язигів (див. ще подібні на д. 5а, 6г, 18а).
4 Гнатюки подають "до ляхів".
Дошка 6а
Од Оріє то сєо бящі наши отцє со боруси одо Ра-рієцє до Нєпрєни а Карпанєскє држава. По родіє ти сє праві ті одо родічє а Вѣча. А всак род на імєна свє родічє, кіє соутє правіщє і окуд ідє до Гурє тако. А тамо єсє коняжє а воєвєндцє-вутцє люди да бранітісє одо сва врзі во славу Пєруніу.
А сіц Дажбова помуга навртісє на (н)и. Тако бя Доржава та Руска одо руси. А борусіцє ту бо борі, а вєлка нєпрстана бяшєтє вшак час, а многа сѣча суби, а бо то врзєма начатвєна а нчє нєскушєна до концєа тако роміє а (г)одє.
|
|
|
Ту бо Єрмєнрєх ідє до нь а налзє на нь. І тако потлацєни смє бяхомє одо ромє і настчєнєа одо годє мєзє два огніща тлятє а сє паліті. А ту бя вєлка біда: а жнєва наши опалєна, і нічє сє лішяно она, нєні жє димє і попєлєщє.
То бо прєлєнтє до ни Птіцє Бжєска а рчє: "Одоітє до полунощє а натятєсє на нє, коліждє ти ідяхутє до сєли наши". А по тє бєштє а тако. Утворяшє удшє до полунєщє, а натчємо сєн на нє, а роспріяя тая. Овитєзєтє на нє, а тако ідяшєтє до нє, а ставітєсє стаунама по Данаю. А ромі до ни сє врзєтєшашє а біяі сє много. Ту борзо утцєнє: бяша простєглавіті ни, а тако смє простіглавіхом єіє. А то тєма бя воі упростєглавєнєх. Вєльцє снєзє хлади глад моучіша наши людіє. Бо ставаяі трцє а лішашєся бєзо вшє, она тоікратє вєлцє устрадашєся, бо нєзалєглєсті імаі а ту твряі.
***
Од Ора то сього були наші отці з борусами од Ра-ріки до Непрени [*Дніпра] і Карпатської держави. По родах тих се правили ті од родичів і Віча. І всяк рід на ім’я своїх родичів, які суть правили і звідки ішли до Гори1 також. А там єсь князі і воєводи-отці да браняться од своїх ворогів2 во славу Перуну.
І так Дажбова поміч наверталася на нас. Так бя Держава та Руська од русі. А борусичі тут бо боролися, і валка неперестанна була всяк час, і многа січа була, і бо то ворогами начата і нині нескушена3 до кінця як [з] ромеями і годами.
|
|
|
Тут бо Германаріх іде до нас і наліз на нас. І так потовчені ми були од ромів і настигнуті од годів – міжи двух огнищ тліти і се палати. А тут настала велика біда: і жнива наші опалені, і нічого се лишино їх, нині же дим і попелище.
То бо прилетіла до нас Птиця Божеська і рече: "Одійдіть до полуночі і нападете на них, коли ті підуть на села наші". А по те було і так. Утворили відхід до полуночі, і натечемо це на них, і розпріяли [*розбили] тих. Озвитяжились на них, і так ішли до них, і стивали станами по Данаю. І роми до нас се вверглися і били се много. Ті борзо спішили: хотіли простеглавити [*обезглавити] нас, а так ми простеглавили їх. І то тьма була воїнів упростеглавлених. Великі сніги, холоди, голод мучили наших людей. Бо ставали [до] бою4 і лишалися безо всього, вони багатократно вельми устрадалися, бо незалежність мали і ту творили.
_____
1 Мова йде про гори Карпати.
2 У Лозко помилково "до Сварги".
3 Дослівно – "нез’їдена" (кушати – їсти), також близьке до "нескошена" (принцип той же). Може бути в значені "несплачена" (куш – винагорода, сплата).
|
|
|
4 Яценко перекладає "втікачами", Лозко – "повертаючись". Порівняємо: "Тадє комоньства іронште утърчє [*вступила в бій] а росбіяі годь." [д.4а] або "отрцє [*відбив] Гуларека одє Воронєнцє" [д.6д].
Дошка 6б
Сєбто по сти двадєнсєнтє ляти бранє годє напіраєма задѣ єгуншті а брєндє, шєдша до полуноцє мєзє Ра-рієка а Дівуна а тамо то прєпаднє. Ієрманрєх а Гуларєх вєд ю на новѣ зємлє. Сє бо єгунштє со брєндєма а говіяди сва єстє ста на тоі краіє. Тамо бя многа комонєва а говіяда, трава злачна, а Вода Жіва.
Ту бо Гуларєк прівєд нова сила свє, а одразівшє єгунштє жє за главє многа, а тєцє на ни. Ту бо родіцєвє соубрасє на комоніях а врзєшєса на нь. Зура сѣчє бяшєті тамо трієдєсєнтє дєн. А руси поустша годє дє зємє сва, яко та обєтова биті з ни.
Тєжцє врємєни наста. Налєзє на ни ромовє од Данає, грьці – ополєндє, а годє – ополонцє а полдєнє. Та бо то вєлка зла нє дѣляшє. А ромовє бяшєті во грдлѣх данаістєх, на ни взіраша а тако ждєх... Та то боріа бяшєті намо вєліцє трвава а ніцє жє угодна Бзєм а людієм. Сє бо то нє імяхом іна прібєзєнцє, яко она.
А обірахом кнєзє од вутцє, ти бо бяшєтє од Овсєнє до Овсєнє, коєма жє платхом данє о полюдіа, а страшащєся водяхком стади сва, а робіхом зємє жітва нашія. Тако бяхом стапєндєсєнта ляти а творіша прю вєлку всєякодєн о єгунштє а о годє, а ніщо о бєрєндє. Тє бо ста імяі кнєза Саху а тоі, прємудрѣ, міра глядах од руси а бя нашє друг. Брєнда ходяі потіху. Сє бо єгуншти соутє воровє, а боріа с німа бя тєншка. Та бо твєргасє ста ляти а єгуншті остасєшася на гдьстѣі зємє.
***
Себто по ста двадцяти літах брані годи, напираємі ззаду гунами і берендеями, відійшли до полуночі межі Ра-рікою і Дівуною [*Двіною], і там припадли [*осіли]. Германаріх і Гуларех привели їх на нові землі. Се бо гуни з берендеями і говяди їхні стали на тому краї. Там були многа коней і говяд, трава злачна, а Вода Жива.
Тут бо Гуларек привів нову силу свою, і одразивши гунів же за голови многі, і тече на нас. Тут бо родичі зібралися на конях і вержуться на них. Сурова січа була там тридцять днів. І руси пустили годів до землі своєї, яко ті обіцяли бути з нами.
Тяжкі времена настали. Налізли на нас ромове од Даная, греки – [з] ополудня, а годи – [з] ополуночі і полудня. Та бо то валка зла не ділила. А ромове були во градах данайських, на нас взирали і так ждали. Та то боротьба була нам вельми тривала і ниць же [не] угодна Богам і людям. Се бо то не мали іншого прибіжища, як її.
І обирали князів од отців, ті бо були од Овсеня до Овсеня1, котрим же платили данину з полюддя, і страхалися водити стада свої, і обробляти землю [для] житва нашого. Так були сто п’ятдесят літ і творивши прю велику всяк день з гунами і з годами, а ніяк з берендеями. Ті бо стали мати князя Саху, а той, премудрий, миру глядів од русів і був наш друг. Берендеї ходили потиху. Се бо гуни суть вори, і боротьба з ними була тяжка. Та бо тривала сто років і гуни осталися на годській землі.
_____
1 У Лозко "Овсяної", але суть та ж сама – означення осіннього періоду.
Дошка 6в
То сє заяві за мєржєцє а ста гради градяшєтє Хоросун а іна воздєня. Русколанє, раздєрєна смутамі, ста творяшєті на полудєн, а борусє – на полнощє. Бя многая утєрпѣніа. Тобто породіцє нє хтяі, аби боруськє родіа соєдна о Русколанє. Про то жє два вієтва тая імєновашасє Вєлка і Мала Борусєнє. Сурєнжє сєн а зва Сурєнжка Руса.
А борусє праборя, тако бя тамо нє праборє, а долга вржда мєзє родіа раздірашєті борусєнє на частє. Тако борусєнжє нє могша статі грьціом, а скуфі наступєнє. Та то бяшєті жлута, а руси бяшєті руси а мєдроочітіє. Сілна а нєунавнє пря ошєд нєпрстанє, а колі жє на Сурєнжєнє нє бястє кнєжєнцє силна, або грьцє даваяі вразѣм віщтчє яко і нам.
От оцє Орєа а до Діру бяста тисєнцпатсєнто ляти. Сєцє парцє нашє вієста мєдвєна мєчє, так убо Твастєрє іма рєчє удієляті жєлзвєна а братє комонє, яковжє тєчяша од Бозє до ни. Тако бя Русколанє силна а тврда, то бо то от Пєруніа одєржашє ни. Колікратє ізволокша мєчє а одєрза на врзі, одтрчє я сва тєрєбо. Вутцє за Орєа рода славєна а сілна, якови жє Осуру біяі, а Ігѣпєт, а Астарє. На ті жє часє нє імамєхом єднаота а бяхом ста, яко воща бєзо Влєса. Тоі бо рєкл о ни, яко імѣмо ходяті пшімо, нєгда жє кріва, а того нє слоухашєхомся.
То бо то парцє убіряі вєлку частє руси, Набсуру потчєна. Нє стрєжєшєнцєсє бо тая одо вразєх, а тако налзє на ова – Адомору звѣтася. Ідша клоніті главє сва подо вразкє бічє. Та то силна вршті натєцєна обо тріє. А ті то ходяшє со говіядє до заходу Сурє а тамо сє страті. Нашє жє людіє ідяшє до подє Набсурсара, за тєм то ідяшє на Сурє а Гіпѣтєстє.
***
То се заявилися із-за моря і стали гради городити Хоросун і інші возвели. Русколань, роздерена смутами, стала творитися на полудні, а боруси – на полуночі. Були многі утерпіння. Тобто породичі не хотіли, аби боруські роди з’єдналися в Русколані. Про те ж дві вітки ті іменовалися Велика і Мала Борусень. Суренж цей і звався Суренжська Русь.
І боруси приборолися, так було там не приборство1, а довга вражда межі родами роздирала борусенів на часті. Так борусенці не могли стати [проти] греків, і скуфи2 наступали. Та то були жовті, а руси були русими і мудроочими [*синьоокими]. Сильна і неунавна3 пря ішла непристанно, і коли ж на Суренжені не було княжества сильного, або греки давали ворогам віщтче4 як і нам.
Од отця Орія і до Діра було тисяча п’ятсот літ. Сеце парци [*перси] наші знали5 мідні мечі, так було Твастирі6 їм рекли удіяти залізні і брати коней, які ж течуть [*сходять] од Богів до нас. Так була Русколань сильна і тверда, то бо то од Перуна одержали ми. Кількократно ізволікали мечі і одержимо на ворогів, відкидали їх [од] своїх требищ. Отці од Орія рода славні і сильні, які же Сирію били, і Єгипет, і Астару. На ті же часи не мали єдності і залишилися, як віск без Велеса. Той бо рік о нас, як маємо ходити прямо, ніколи же криво, і того не слухаємося.
То бо то парци забрали велику частину русів, Набсуру підчинили. Не стережуться бо ті од ворогів, і так налізе на них – Адомору звітася7. Ішли клонити голови свої під ворожі бичі, та то сильна вертілася оточена між трьох. А ті то ходили з говядами до заходу Суре і там се стратили. Наші же люди ішли до подолу8 Набсурсара, за тим то ішли на Сирію і Єгипет.
_____
1 У Яценко і Лозко – війна. Можливо мається на увазі, що боруси хотіли один одного приборкати (підкорити, усмирити), а насправді ворогували.
2 Тут народи Азії, скотарі.
3 Неунавна, безупинна. Для розуміння слово розділимо на частини "не у навна", Нава – місце спокою і кінця життя.
4 Слово неясне, Яценко подає "відкупне". Можливо мається на увазі, що греки, хитруючи, платили русам для війни з ворогами, але й тим ворогам платили, щоб билися з русами.
5 В оригіналі "вієста" – вістили.
6 У Яценка і Лозко – майстри (ведичний Тваштар – "майстер", "творець"). Лозко пояснює ще як епітет Сварога-Творця, отця Богумира. Пор. англ. twist – повертати, вигинати, звивати. Сварог як Творець породжує Сонце (життя) і повертає по колу назад через вісту-зорю, тобто Сварог – обертаючий.
7 В оригіналі "Адомору звѣтася", у Яценко і Лозко – "Адомор звався той" (існує ім'я Адомар, але цього історичного періоду нами не знайдено), Гнатюки вважають, що то образ (демон) смерті – "вели до погибелі".
8 У Яценка і Лозко "на долини". Тут мається на увазі, що люди пішли під Набсурсара, тобто у його підпорядкування, наприклад: Київський Поділ є не тільки місце робітників у долині (низу), а й підлягає Києву.
Дошка 6г
Длугва бяшєтє ляти одєрєнє трватєсє. А тако пршєдє дєня, руси утєцєша одо Набсурсару. Парцє бо нє тєкоша за нє, а тако ідяі до краіє нашєх а тамо бо слєнша пѣснєша наша до Інтру. А вола насє, абихом сталє вѣровашє, бяхом ста со Бзєх нашєх, а до свє Бзє нє нутє.
Нашє отсє єдінє смє хомита носяшєтє імяхом, а ніколє смє називатє інакождє, яко єзєцє, колі бо одєрєнь баблуську тєрпяі. А князєм іх бя ту Набсурсар, кій бо іхва подчіняшєт. А тѣ сва юна даяі до воє а тягєндло до чурси а чрєсл на лані та утєрпѣніє імяі. А ти бія кіємі, то тєрпя нє могостєхом тако а нє можахом, а рцємо іма: жє ста нє імами до срєдьця наша. Яко в тєі дєнь, колі бяшєт вєлка трясєва а зємєврєтєнь, а о врзєсѣх бисва до Сврзє. Тамо комоньвє а воли мєтяшєся а врщє. Забєрєхом свє стади і вєржєхомся до полунощє а упасєхом души наша. А тако Бзѣма хранєнстє будєва, а ніжє споцєно трацємо сині сва, а сва дщєрє, а тако жєни. А будєхом одє простє сва – ужєі сва стєхом. А нє бяхом смє тєнти, єжє ідша на чєлє ратє, а обєрєньсє до тьвє свє, а ходяхом бо ніжє псіє. Потоміцє смє Славунє в грді смє биті можашєм а нє брєжєхом єства.
То бо Магура спѣва пѣснє сва до сѣчє. А тая Птиця од Інітра ідє, бо Нітро бя а прєбєндє до вѣк. Інтра само, кіє да Парунє сва бранє, абистє тиє да вржєшєт ю до зємє. А да прібдє яровєн а шєд о лунчє. А лѣпє імємо сєн согмізєтє, ніколі бо сва биті одєрєнцє а жряті бозєм іхва.
***
Довго бути літам одереня триватися. І так прийшов день, руси утекли од Набсурсара. Парци [*перси] бо не текли [*гналися] за ними, а так ішли до країв наших і там бо слухали пісні наші до Інтри. І воля наша, аби стали вірувати, залишилися з Богами нашими, і до своїх Богів не нудили.
Наші отці одні се хомита носити мали, і ніколи ми [не] називалися інакше, яко язичники, коли бо одерень вавилонську терпіли. А князем їх був той Набсурсар, який бо їх підчиняв. А ті свою юнь давали до війська і тягла до чурси [*каналів] і до чресел [*плугів]1 на лани та утерпіння мали. І тих били киями, то терпіти не могли таки і не втерпіли, і рекли їм: це стало не приємно до серця нашого. Яко в той день, коли була велика трясева [*землетрус] і землеверетень, і вержеться був до Сварги. Там коні і воли металися і вертілися2. Забрали свої стада і вержемося [*кинулися] до полуночі і спасли душі наші. І так Богами хранимі будемо, а ніж почислено втрачаємо синів своїх, і своїх дочок, і також жінок. І будемо од простоти своєї – вже своїми ставши. І не будемо ми тими, іже ішли на чолі раті, і обернемося до того свого, і ходимо бо ніже псів. Потомки ми Славуни, в гордості ми бути можемо і не бережемо єства.
То бо Магура співає пісню свою до січі. А та Птиця од Інітра іде, бо Нітро [*Індра] був і прибуде до віку. Інтра сам, який дав3 Паруну свою бронь [*зброю], аби той да верг її до землі4. І да прибуде5 яровень і йшов до лунки6. І ліпо маємо се згинути, ніколи бо нам [не] бути одеренц [*в рабстві] і [не] жертвувати богам їхнім.
_____
1 У Лозко помилково "і тягли дочок їхніх за чресла".
2 Як варіант: "врщє" – верещали (пор. вирещаті (д.1)).
3 У Яценко і Лозко "да" – "віддав", але надалі в тексті "да" йде в значенні "хай".
4 В автентичному тексті Миролюбова є "до зємє", у Яценка – немає, Лозко у перекладі це слово також не ставить.
5 У Яценка в авт. тексті "прібде" – прибуде, у Миролюбова (у кн. Лозко) "приведе".
6 У Яценко і Лозко "на луки". Лозко пояснює "яровень" як дощ. Можливо йде мова про чоловічу силу, насіння, а лунка – символ жіночого лона, куди має іти яровень; луки тотожні лунці.
Дошка 6д
То бо жрєчіє о Вѣдѣ сєн гобзяншєті рѣкоста, а тую украдє одо нь а нє імахом нині, колбо нє імахом бранди наша а бояні, так бѣхом стє нєвѣгласіє до концє і окуду смє.
А то боляр Гординя, кіє біяі годє в лята дєсєнтє ста тшєтіяго одо Карпєнскє ісходу. А тєн, яко Трієдорєі, ідє бєз страху на нє. І болярє Сєгєня іжє убів сина Ієрмєнрєха а отрцє Гуларєка одє Воронєнцє. Тамо бя остала Русє Бороуска а Русколанє.
Так іщє імами стєндєнтєсє од вразєх нашєх слов. Околи тая імами вѣстєтє, а нє можахом єсьма вієріітє дє сєць оглубнѣ всако слво, рѣчєно до ни.
А то Зоріа свѣтє до нь, а утро ідє до нь. А тако імємо Вѣстнєка, скакава вє Сврзє, а рчєхом хвалу а слву Бзєм. Та бо Сурєнж огрєчєна іє, а нє будє до свє рауська, а тамо бзі грєцькі істутє. А тамо смє нєяхом скорбєнь нашу а одєрзєма іна. Да влачє ни син свѣтєн Інтрув одє тьмє а імахом винєго допомєнцє нашєго.
А старє часє – сутє нашє благо. Достанєхом од она тврдостє і крпстє, аби вразєм смє отвѣдалі, яко істєть.
***
То бо жерці про Віду [*Знання] турбуватися речуть, а ту украли од нас і не маємо нині, коли не мали охорони1 нашої і боянів2, так залишилися невігласами до кінця і звідки самі.
А то боляр Гординя3, який бив годів в літо десять сотень [*тисяча] третього од Карпенського ісходу. А той, яко Трієдорій4, іде без страху на нього. І боляр Сегеня, іже убив сина Єрманаріха, і відбив Гуларека од Вороненця. Там бо осталася Русь Боруська і Русколань.
Так ще маємо стидатися од ворогів наших слів. Около тих маємо вістити [*сповіщати], і не можемо самі вірити до цього5 глумного всякого слова, [що] речено до нас.
І то Зоря світе до нас, і утро іде до нас. І так маємо Вістника, [що] скаче во Сварзі, і речемо хвалу і славу Богам. Та бо Суренж огречена є, і не буде до свого руська, і там боги грецькі стоять. А там ми не маємо скорботу нашу і одержимі іншим. Да волоче [*виведе] нас син світлий Інтрів од тьми і маємо вічного6 допоможця нашого.
Дата добавления: 2018-02-15; просмотров: 393; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!