Дослівний переклад Велесової Книги 2 страница. Почався живот трудень А то був у степах болярин Скотень, той бо не підлягся до хозар
***
Почався живот трудень... А то був у степах болярин Скотень, той бо не підлягся до хозар. Будучи іронцем, од Іроні помочі просив, і ті кінноту дослали, і були хозари відторжені. Інші воїни руські осталися під хозарами, які бо долізли до града Київського і там усілися. Ті же русичі, які не воліли під хозарів, ішли до Скотеня, і так Русь се тирлувалася околь. Іронці не хаяли звікове [*звичаїв] наше, одерень не брали, і так оставили русам живот русек. Хозари брали до роботи своєї одерень, а дочкам і жонам вельми злі були і творили зло.
Ото убо годь, грабуючи, налізли на Русь около Скотеня, а тії ізмечилися, і пращури наші потяглися на них. Тоді кіннота іронців утирче [*вступила в бій] і розбила годь. Розтрощені були годці і бігли з поля.
То бо кров бо руська се лила, і чермна [*червона] земля була. Перунами розтрощила Русь землю годську і мечами знищила всякого, і землю їх, відомо ся, до своєї приточила. А тут бо хозари взяли нас в час ратний і налізли на нас. І тут бо руси утвердилися до брані, яко леви, і рекли: "Пропадемо, бо яко же Перун до нас не дба". І той їм поміг: і годь була уражена, а хозари перші укусили праху, були перші розтрощені.
І то Русь зітхнула до них і рече: "А що, ще буде?" Хозари бо утікали до Волги од Дону і Дінця, там, сором маючи, розбіглися вої їхні, вергнучи (на) землю мечі свої, тікаючи около наших очей кратно. Годь змістилася і одійде до полуночі, і там зникли, йдучи далі.
|
|
|
Русь бо устрися [*направилася] до цієї землі, взятої до Русі до рук, руки свої утерла і рекла: "Прийде убо милостинь Божеська! Хвалімо Дажьба нашого і Перуна-Златуса, іже були з нами". І так уперше заспівали славу Богам на землі чужинській. І рекла Русколунь: "Та є земля, і тамо се постараємося вельми, і бути утворитися землі нашій". Хозари у боїщах до землі потяті іншої, коло Києва і Волги Русколунь боясь, утвердилися на Донці по годі.
Дошка 4б
Многая ємшці ідша со ніа такожді потрждаяісє. А от тиа бяшєті вольна а зуровєнє о пращурі. Влєсо бо научі тиа зємѣ раті а зърно сѣяті. Тако оубиша тиі пращурі огніщанама статі а биті зємєтрудіці. Рцѣмо бо, яко сє рѣчє в наші зємѣ, а нєно, яко грьці, жадішасє о руштѣ ієнзєку оростіті, булгарщі по(д)чіняті і нужє сва скъті вьдішіє сва во полѣх злачнѣх. А ізобряі тії маі од свє старотцє, од роду до роду – тако сє праві.
За дєсєнтє вєкоу забіша ова єсва, а тако роді жіяті особіцѣ плємєни... Сє зиват тє поляні, свєрєдзі а дрєвляни: тоу бо сутє вші русшті од роскоулунянє імаі. Одѣлєн єсті яко сумь, вєсє а чудь, а отудє прідє на Русь усобіца.
За другу тинсєнцє лєти подпадьшє раздялу а убудєсє самотносчє. А ста одєрєнь чюжім робіті: напєрвѣ годі, якова крѣпцѣ іу дєрща, а на друзѣ – хъзяріном, яко тиє зобіявішася с кагном... А тон є радѣнєм нашіім, по пєрвѣістоу гостѣма на Русі. О началу бяста вєлрѣціва, а потудѣ сташа зліє а рушіті утлущіті ста... Рѣкоста ти: "Камо грядьмо од оная? Камо жівот вольн обрящємо? Єсьми вліцѣ сірота, рєнка божьска од насє отвраті". А тако на двадєсєнтѣ тисєнцѣ лѣтѣх нє могоша соутворяшітєсє до Русь. А тамо прідє върязі а бєрє ту...
|
|
|
Бѣста она синовє влцію. Русь бо твъріся од полуночє, засє жє нє імахом можєності в лѣсѣх ілмєрштѣх соутвърі а тамо єсь. Кієві жє дана часть мала, тамо бо усѣдшєся ворязі, іжє соутє хіщніці. Повѣнстє Свєнтояржі, да узрѣмо зрацітѣльні того ту боляра, гордіну нашєго, які поразі годь со Скотіцєм. А бя тая слвная дѣяня од прєнходу слвєнстві людє на Русє дєсєнтє ста трєтшіго лѣта, бо наглѣ а грябѣ налѣзѣ на ни.
Тєндє Свєнторє бя єдіно то кнѣзі, іжє озборша борусічі на Рузколуні. А тиє взєньшє рузколунє а борусєн, ізмєчіша я, ідє на годь од Воронжєнца. Бія тамо дєсєнт тємє ізборня боянув комоньстѣ, ніколіжє пѣша. А тако сє вържєшєся на нь. Стѣча бя зла а крєнтка, а тая сє узуржіла до вчєрє. А бя по годі.
|
|
|
***
Многі ємшці1 ішли з ними також потруждаяся. І от того були вільні і зуровані [*гартовані]2 як пращури. Влесо бо навчив тих землю орати і зерно сіяти. Тако прагнули3 ті пращури огнищанами стати і бути зємлетрудичами. Речемо бо, яко речеться в нашій землі, а не так, яко греки, жадаючи за [рахунок] руського язика [*народу] зростати, булгарам підчинити і нужити [*примушувати] собі скотину водити свою во полях злачних. І ізбирати тих мали од своїх старотців, од роду до роду – так се правили.
За десять віків забули своє єство, і так роди жили особими племенами. Се зовуться ті поляни, свередзі і древляни: тому бо суть всі руські од руськолунян мають [*походять]. Отділено єсть яко сумь, весь і чудь, і оттуда прийшла на Русь усобиця.
За другу тисячу літ підпали розділу і убудеся самотності [*лишилися самотніми]. І стали одерень чужим робити: наперво годі, які кріпко їх держали, і другим – хозарам, як ті об'явилися з каганом... А той є приятелем нашим, по первісту гостями на Русі. Сначала були велеречиві, а потім стали злі і русів гнітити стали. Рекли ті: "Куди грядемо од них? Де живот вільний обретемо? Єсть ми вовки сірі, рука божеська од нас отвратилася". І тако на двадцяти тисячах літах не можемо соутворитися до Русі. А там прийдуть варяги і беруть ту...
|
|
|
Були вони синами волчими. Русь бо творилась од полуночі, зась же не мала можливості в лісах ільмерських соутворитися і там єсь. Києву ж дана часть мала, там бо усілися варяги, іже суть хищники. Повинуємося Свентояргу, да узрімо зрачительно4 того то боляра, гординю5 нашого, який поразив годь із Скотичем. І було то славне діяння од приходу слов'янського люду на Русь десять сот третього літа, бо наглі грабіжники налізли на нас.
Тоді Свентор був єдиним то князем, іже ізбрали борусичі на Руськолуні. А той взяв руськолунь і борусів, ізмечів [*озброїв] їх, іде на годь од Воронженця. Було там десять тем ізбраних боянів кінних, ніколи піших. І так се вержеся на них. Січа була зла і коротка, і та се відіржала до вечора. І були по годі.
_____
1 Напевне походить від слова "іємешь", "лемешь" – сошник, леміш, тобто ємшці – це землепашці, що співпадає з подальшим текстом. У Яценка – "викрадачі", у Лозко – "збирачі данини" або "крадії худоби", у Гнатюків – "полонені".
2 "Зуровані" від слова "зуріве" – суворий.
3 В оригіналі Миролюбова – "оубоіща", виправлено на "оубиша" – "биша" на інших дошках перекладається як "бути", замінено за змістом, як в Гнатюків, – "прагнули". У Яценка, Лозко – "побоялися".
4 З дбайливістю, з прихильністю (пор. заст. рачитель – дбайливець, прихильник, коханець). У Яценка – "навіч", у Лозко – "зримо образ".
5 "Гординя" у Лозко є власним ім’ям, Яценко перекладає як "герой".
Дошка 4в
Русь бо устріся на Зємє тую до сь. О тоі час ідша до Кііву върязі со гостє а біяху хъзярі. А каганъ хъзярьсштіі рѣчє до Скотєнѣ, помоцє помоляі. Одвъргнє тая Скотєнь а рѣчє: "Убо сі поможєштє самі свє". Вєчо русколуньє імалша дѣяті колі сва, то врожіца сіла ідє до зємѣ Воржєнцє.
Воронжєнєц бя дрєвєль, за многая вѣці уставєна, окрємлєн от налєзєніа на около. А та връяжіна ідє до Вронжєнцѣ а поя тиі, тако сусѣндла. Сє Русь огрождєна одє западу Сунѣ а шєд іні до Сурі на полдєнє а Суражьград утвржаша у морія, іжє грьці імяі. Тамо кряпіша гряд Суражь Білоярь.
Кріворг, бя тиі час конѣзь руштіа, бѣл голомбь пущашєт: камо тиі лѣтє – тамо іті. А тоі лѣті на грьцє. Кріврог налѣзѣ на нь а ростьрща тая. Ту бо грьці, яко лісі, осцастєм вртѣвяі даяшє Крівргу зълъто руно а комоньцє стрєбнѣ. А тѣ Кріврг сє удржі на Сурожі. Оні жє, грьці, бяшті наколу нѣх. Кріврг догодіся, абистє русє отворжщєна тамо. А такождє грьці навѣржгоша на нь бояноув во жєлѣзѣх а побящі я. Вєлька вѣржєна єсь крєв руштіа до пауди, а нѣсць стєньга бія русіцом. Ілірмощє рѣчаша ж: "Єстѣ глупіці, а сьмє прітѣцѣмо до ви поможяшєті".
Потщємося на памєт іхо, яко свє Зємѣ Руську удобіша, а єсвє нашє староцство, які бо стратіті сіли Русь, на тѣхмо запасіщах со врзі наша. А крявє іх оудобіша зємѣ нашє. Сущі бо Богуні, які со Пєруном дѣляшуща, накувєндла мєчі сва до враг ініх. Ми жє імо помоліхомо сє намо у помоці...
***
Русь бо устроїлася на Землю тую до сього. О той час ішли до Києва варяги з гостями і побили хозарів. А каган хозарський рече до Скотеня, помочі вимолював. Одвергнув те Скотень і рече: "Ібо сі поможете самі собі". Віче руськолуні веліло діяти кола [*оборону] свої, то ворожа сила іде до землі Воронженця.
Воронженець був древній, за многі віки уставлений, окремлений [*огорожений] от налізення [*нападів] навколо. А та врожина іде до Воронженця і взяла той, так осіла. Се Русь огорожена од западу Суні1, а ішли інші до Сури на полдень і Сурожград утвердили у моря, іже греки мали. Там кріпив град Сурож Білояр.
Криворіг, був той час князь русів, білого голуба пускав: куди той летить – тамо іти. А той полетів на греків. Криворіг наліз на них і розтирзав тих. Тут бо греки, як лиси, хвостом вертячи, дали Криворогові золоте руно і комонце [*збрую] срібну. І те Криворіг се удержав на Сурожі. Вони же, греки, були навколо них. Криворіг догодився, аби руси одкрилися там. А потім греки навергли на них боянів у залізах і побили їх. Багато вержено єсь крові руської до пауди2, і не єсть стягу [*поблажливості] було русичам. Ілірійці рекли ж: "Єсть глупці, і самі прийдемо до вас помагати".
Подбаємося на пам'ять їх, яко свою Землю Руську удобили, і всіх наших старотців, які бо стратили сили Русі, на тих запасищах [*бойовищах] з ворогами нашими. А кров їхня удобила землю нашу. Сущі бо Богуни3, які, з Перуном ділячись, накували мечі свої до ворогів іних. Ми ж їм помолимося нам у помочі...
_____
1 Тут і далі "Сун(і,є,ь)" означає "Сонце". Кінцева літера може не читатися. "Сун" є також складовою слів "Хорсун", "Ясун", "посунь", "асунє".
2 Можна перекласти як "до низу, додолу" (пор. на д. 18б: "руська кров на ту землю лилася до поду (подє)", на д. 17б - "поудє"). Яценко і Лозко перекладають довільно: "пролилося на тій землі". Ще можливий варіант: "до паводи", тобто кров лилася рікою.
3 Під Богунами треба вважати воїнів, що загинули і потрапили до Полку Перунового. У Яценка і Лозко – "Боги", але зміст у такому випадку неправильний, і втрачається частка "ні".
Дошка 4г
Соурожіу бо святоу биті над ни. А ідємо камо віждємо: зємѣ горіа а луцѣ морія.
А і то всєнко дєн ко Бозѣм зрящємо, якові єсь Свѣт, єго жє рѣчємо Пєрун, Дажбо, Хор а Яр і іно імєни. Тако спѣвахом слву Бзѣм а жівєхом мілостіу Божьску до нєждѣ жівота.
Сє гонзімо Сурож, а біє вразі наша, іжє соутє на тємѣзі ямі ползщімі а гръзящє сутє намо болѣм а Маръм-Марою а концєм жівота всєнщскім. Явітісє Бгу сілну а біяті тєм мєчєм-молніім, а та іздхнє. Суріа свѣті на нь а до нь а відімо всящская. Пєрвѣ бо слва Суріу-Стлудіду є, тєнь іждєнє злая. Із тєя тємѣ іздися, іздибшєсє зло плємєно дасуво. А то зло плємєно на Пращурі наша натєцѣ і налѣзє. І яся мнозѣ утщєні а умаржєні. А тоі Оріє-старотєць рѣчє: "Ідємо од зємѣ тоя, ідѣжє хуніє наша братчі забіуть. То бо то крвіві ощасті звѣрші скоті наша крадщі а дѣці збіящі".
А то бо то староцєць рѣк: "А тєчахом до інія зємѣ, якова тєчє мєди і млєціма, а ієсь та зємѣ". А тєчаху всі і синовє тріє од Орію. Бяшє ті Кіє, Пащєк а Горовато, окудь тріє слвні плємєни істкша. Синовє бяші хьробріє, водчі дроужіном. А тако сє сѣдщє на комонія а тѣчєху. За нь ѣдє дружіни мландєнчі, скоті – краві, повєнзи бищі а овцщі; тѣчашєті дѣцкі, староці, матєрє, жєні, якожє маръніє людіа. Тако ідѣша до плоуднѣ, до морѣя, мєчєма разіша врзі. Ідша до Горє вълікія а до пуді травнія, ідѣжє бяшєті злакоум мнозѣма. Тамо сє усєвсє Кіє, іжє бяш строіщєм Кііву. Та то бя Стл Русєк.
Многія крвѣ стіоіща тиі оход слвяном. Антіє нє брєгоша злом а тѣкъшя, камо Оріє рѣкстє. Ібо крвєнь є сьватая. А крявь нашє про то рчєшє, жє сьми всі єсьмѣ русічі. Нє слоухатєсє вразѣм, іжє рєкут: "нѣстє доблія". Од оцє Оріє ідѣмо, а тоі час од часу сє нарждаєця срєдє ни. Свіяжєсь ськ, бо єсь по самия смьртє...
Назазбєнджємо сьми такожє ільмці, якові насо храніша. Нє ідінѣ а с нама сосліяхусє а крявь свє даяі намо. Дрівѣ бя на Русі хзаріє, днєс єсва върязі. Ми ж єсьмі русічі ніколі нє врязі...
Оставхом на сурю млєки нашя во травѣх за ночі, утлчємо до нь щалю а іні трвія, яко жє рѣкша прастароці, а даімо сє сурітіся. Я пімо трічі во слву Богом пєнтокрт дєннѣ. Та бо то нашя стара потчіна Бозѣм, длюжна єсь потрєбіті, а трєбь та буді повязом мєзі ни.
Ані Мара, ні Морока нє сміѣмо славіті. Ті бо то діви соутє нашє нєщасть... Нашє Дідо єсь вє Сврзѣ...
***
Сурожу1 бо святому бути над нами. А ідемо куди відомо: землі горні і лукомор’я.
А і то всякий день ко Богам зрімо, які єсь Світ, його же речемо Перун, Дажбо, Хор і Яр і іншими іменами. Так співаємо славу Богам і живемо милістю Божою до утрати живота.
Се втрачаємо Сурож2, і там вороги наші, іже суть на темезі ями3 повзаючими і грозять суть нам болем і Маром-Марою4 і кінцем живота всячеським. Явитися Богові сильному і бити тьму мечем-молнією, і та іздохне. Сурія світить на нас і до нас і видимо всячеська. Перва бо слава Сурію-Світлодіду є, тінь ізжене злу. Із тієї темені ізійшло, іздибилося зле племено дасуво. А то зле племено на Пращурів наших натече і налізло. І взято многих ув’язнених і убитих. А той Ор-старотець рече: "Ідемо од землі тої, де ж хуни наших братів забивають. То бо то криваві хвостаті звірі скотину нашу крадуть і дітей забивають"5.
І то бо той старотець рік: "А течемо до іншої землі, яка тече медами і молоком, і єсь та земля". І течуть [*пішли] всі і синів троє од Орія. Були ті Кий, Пащек і Горовато, откуди три славні племена істекли. Сини були хоробрі, вожді дружинам. І так се сіли на коней і течуть. За ними ідуть дружини молодші, скотина – корови, пов’язані бики і вівці; тече дітки, старотці, матері, жони, якож мирні люди. Так ішли до полудня, до моря, мечами разячи ворогів. Ішли до Гори великої і до долини травної, де бути злакам многим. Там се усівся Кий, іже був строїщим [*будівничим] Києва. Та то був Стол Руський.
Много крові стоїв той похід слов’янам. Анти не брегли злом і текли, куди Ор указував. Ібо кровність є свята. А кров наша6 про то рече, що ми всі самі русичі. Не слухайте ворогів, іже рекуть: "не єсть [у вас] доблесті". Од отця Орія ідемо, і той час од часу се нарождається серед нас. Зв'язано се сяк, бо єсь по самої смерті...
Не забудемо ми також ільмерців, які нас охороняли. Не єдині, а з нами злилися і кров свою давали нам. Древно були на Русі хозари, днесь єсь варяги. Ми ж єсь русичі, ніколи не варяги...
Оставимо на сурю молоко наше в травах заночі, утолчемо до нього щалю7 й іних трав, яко же рекли прастаротці, і даймо се суритися. Її пиймо тричі во славу Богам п'ятикратно денно. Та бо то наша стара потчина [*пригощання] Богам, повинні єсь потребити, а треба та буде пов'язом межі нас.
Ані Мара, ні Морока не сміємо славити. Ті бо то диви суть наше нещастя. Наші Дідо єсь в Сварзі...
_____
1 Тут "Сурож" треба розуміти як Сонце.
2 Мова йде про захід Сонця. Можливе порівняння: захід Сонця тотожний захопленню ворогами міста Сурожа, про яке згадується в попередній дошці 4в.
3 Яценко і Лозко перекладають "у темній ямі", можливо треба вислів розуміти як "на дні ями".
4 Ім’я цього дева можна порівняти з назвою каменю – марму(о)ру, з якого виготовляли для знаті гроби: "Вложиша (тіло Володимира) в корьсту мороморяну".
5 Виходячи із загального тексту, мова йде про потойбічний світ із злими силами, і отець Орій, який тотожний Ярилу, виводить людей із того страшного місця.
6 Тотожний вислів був на початку дощечки 3б: "Ін бо кървєнь є сьватая а крявь нашє".
7 Яценко перекладає як "щавлю", а Лозко – "шавлію" (лікарська рослина).
Дошка 5а
С пондрєбєнцє сє зачаті намо ти а околи. Рчємо такиждє ляти до Діроу за тєнсєнцє пєнтє ста ідоша Пради наши до Гурє Карпанєскє а тамо сє осѣднєша, а жівя кладно. То бо роді сєн правіша ся од оці-родці. А старєнцє родоу бя Щ(є)к, од оріян тоі боущє. Паркун бо ни сєн благоволяшлєн, бо то утщєхомси. А тако сєц бяш жівут пєнтє ста ляти, а тамо (у)тчєхомсєн до восхдяцу Сунє а ідєхом до Ньпрє. Та бо рієка єсє до морнжє тєцяі. А то полуноцє сядшє на нє. А сєн імєнова Нєпрє Прєпєнтє, яко бо вутцє сєн імєнова Нєпрє Прєпєнтє. А тамо осєндєшіа пєнто сєнт ляти. В(ѣ)чє сєн правіша сєн, а тако Бозєма хранівєн одо многіа, рьчєси язєнцє.
Ілєрув бяща мностє, тамо осєдіци огніщани. А тако бо скотіа сєн вєндєнцє во ступиа. І тамо тако Бозєма сєн храніті можяшєт. Ако рцєві одєхнє а пєнжіяшєті многа злато а богацє жівхоста.
***
З підкорення1 се зачаті нами ті і около. Речемо також літ до Діра за тисячу п’ятсот ішли Прадіди наші до Гори Карпенської і тамо се осілися, і живя кладно. То бо роди се правили ся од отці-родці. А старцем роду був Щек, од оріян2 той був. Паркун бо нам се благоволив, бо то устаралися. І так се був живіт п'ятсот літ, а там подалися до восходячого Суне і ідемо до Непра [*Дніпра]. Та бо ріка єсь до моря тече. І то полуночі сіли на ній. І се іменовали Непро Прип’яттю, яко бо отці се іменовали Непро Прип’яттю. І там осідалися п'ятсот літ. Віче се правило сім, і так Богами хранимі од многих, [що] речуться язичниками3.
Ілерів було множество, там осілися огнищанами. І так бо скотина се водилася в степах. І там тільки Богами се хранитися могла. Як речено, оддохнули [*відпочили] і нажили4 много золота і багато жили.
_____
1 У Гнатюків – "подробиці".
2 Від отця Орія.
3 Нарікаються язичниками. У Яценка "які звалися язиги". Лозко перебудувала речення на "називаючи себе язичниками".
4 Гнатюки розбивають це слово на "Пєнжі" та "ящєті" і пов'язують з Пенджабом, що є недоречним (див. з цього приводу д. 7є і пояснення слова "Пендеб" в словнику ВК).
Дата добавления: 2018-02-15; просмотров: 444; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!