Дослівний переклад Велесової Книги 11 страница. І се гряде з силами многая Дажбо на поміч людям своїм



 

***

І се гряде з силами многая Дажбо на поміч людям своїм. І тако страхи не маємо, оскільки древні, яко нові. Про нас печеться Той, і рядимодо Нього, якож хоче. І се ждемо по свій деньзТим, яко маємо...

Се бо Воронзенець було місто, біля якого всілися годи, а руси се биті. І того града було мало, а також по пріє тієї спалений, і прах, і попіл того вітрами розтрушений обаполи. І місто сеє оставлено, небож земля тая руська є. І се не озирайтеся на неї, і не забувайте її. Там бо кров отців наших се лилася, і тому се ми вправі нагрянути на то.

Се про Воронзенець слава тече по русах, і ті свої роги1 ймуть, і беріть о сім, і сили імати на конях своїх. Одержете його для Русі, [?] бо сіє для ренги, і руга2 мають дати для князів своїх і Огневим слугам. Для тих маємо держати се ще ругу особу: хай візьмуть їжу і питво за часів своїх до смерті і служитимуть нам.

Се бо многі сложили кості свої на болоні [*полі, низині], якож за часів Мезенмира. Тако анти ми, маємо учту і славу поючи Богам! І якщо славії ми речені, ніколи не просили нічого. Славу речемо, се бо те молитву творячи. Омиймо тілеси наші і речемо славу також.

_____

1 Лозко читає як Сварог. Яценко і Гнатюки вважають, що це сурми.

2 Можливо – "данина".

 

 

Дошка 24б

 

Піймо сурє питвоу о славоу ту пєнтєкрати дєно. І огніци узгнєхомь о доуби; і тако Снопа влєціємо а рціємо хвлу о нє. Ісьмє Дажьбови внуцє і нє смієхомь нєхатіє слави нашєа за вієци.

Сє бо антіє бяхомь по Русколані, і дрієвлє бяхомь русє а прєбєндьєхомь они. Сє о Волинь ідє опрєдєх і биє врзє, яко хоробріа єсє. І та Волиньє пєрвищє родо єсє, і сє осєрєньцє сє овиа. І антіє Мєзєнміру одєржєшєть побієди о годіє і рострщєшєть на оби. І сє по нієх тєкоста єгуни о крвє славниєх жадяшєсє. І та борба зуріва бя. І сє годє сообратішіа со єгуньшти і с нєма на оцє нашіє налієзє. І бистє розбієна і озніцєніа. Сєбьтє ідьшіа обрі на кнєнзє і забиє го. І сє Синє моріа одидіє од Русє.

Сє Бзє Руси нє бряшєшуть жртви людьскєа, ніжіє жівотніа, єдініє плодіа, овоштє, квієти а зрна, млєко, сурє пітноу о травієх озбраджєноу і мєди, ніколіждє жівіу птицю, анє рєнби. І сє врязє і єланштє Бозм даящуть жртвє ініу і страшноу чоловієчноу. І то нє імяхомь діятє, яко сьмє Дажбовє внуцє і нє імяхомь, крачєтє за інє стопи чіузєма.

 

***

Пиймо суру питну за славу ту п'ятикратно денно. І огниці розпалюємо біля дубів; і тако Снопа велечаємо і речемо хвалу про нього. Єсь ми Дажьбови внуки і не сміємо нехтувати слави нашої за віки.

Се бо антами були по Руськолані, і древлє [*раніше] були русами і пребули ними. Се на Волинь ідемо опереду і били ворогів, яко хоробрі єсь. І та Волинь першим родом єсь, і се осередок се їхній. І анти Мезенмира одержали побіду над годами і розтрощили на оба. І се по них текли [*прийшли] гуни о крові славних жадаючи. І та борьба сурова була. І се годи зібралися з гунами і з ними на отців наших налізли. І були розбиті і знищені. Себто пішли обри на князя і забили його. І се Синє море одійде од Русі.

Се Боги Русі не беруть жертви людської, ніже животної, єдине плоди, овочі, квіти і зерна, молоко, суру питну на травах озброджену і меди, ніколи ж живу птицю, ані рибу. І се варяги й елани Богам дають жертву іну і страшну чоловічну. І то не маємо діяти, яко ми Дажбові внуки, і не маємо крачити [*крокувати] за іними стопами чужими.

 

 

Дошка 24в

 

Сє жртьва нашіа іє мєд-сурє о дєвєнтєсили і щалє удіяня і на Сурі ставієна тріє дні, а по тієх скрєнз вълну ціждєна. І та бєндєшєть нашє жртва Бзєм Правієм, яквє соутє нашє праоцє, ібо сє одєідєхомь ото Дажьба і стахомь славні о славєнтє Бозє нашіє.

Ніколіжди просяхомь, ні моліхомь о благи сва. Сє бо Бозє рєкохуть намо: "Ходітє до Русє, а ніколіджє о вразє". Матєр-СваСлва пояшєть ни спієватє витєжнєствє на вразє, і тому вієріхомь, яко слово іє о Птиціє Вишніє о Сварзє порстіє, лєтяшєтє одо ни...

Бо конєнзє нашіє ізбріашєхомь, да бєндєть властє ієх о ни пєцітєсє! І да прєідє враг за кроми нашіа, а кромє тьчєтє нє бєндєть, яко зовратє іє само Пєрунько. І то Сноп знаяє, яко смє моліхомь Славу і ніколіждє просяшє о іно, ніколє нє потрєбовахомь о жівотіє наохібьна.

Сє бо зрящєтє оцє нашіє Орєа, до облаки ходяшєтє, всхіцєна бяша, і всхіцєна силоу до Пєруньковє ковачтєнства. І зряй тамо Орє, яко Пєрунько ковашє мєчи на враги. І, ковацє, рєчє тому: "Сє стрієли а мєчє імяхомь на воє тиа і нє смєшєшє сєн боятє ієх, яко зніцоу ієх до пудіє, і кмота ієх бєндє умієшаніа до пєрстє бліжє, яко зємє о багни звієрєм. І бєндяшуть они, яко прасєтє умазанє од брєніа, і смрадє своі понєсящуть о слієдє сва. І тамо рєцєно бєндє о они, яко смрадни прасєти і свініє."

Сє бо рієкша Пєрунько, ковашєть мєчи, і Орєу то рєчє. І тоє Орє повєндє отєц нашієм. І такова бя нашє борба за жітвоу і вітєжєнства многаі вієки назади, а днєсє вієріхомь то нєбє тако.

 

***

Се жертва наша є мед-сура на дев'ятисилі і щалі1 удіяна і на Сурі [*Сонці] ставлена три дні, а потім крізь вовну ціджена. І та буде наша жертва Богам Правим, які суть наші праотці: ібо се одійдемо од Дажьба і стали славні від славлення Богів наших.

Ніколи ж не просимо, не молимо про благо своє. Се бо Боги речуть нам: "Ходіте до Русі, і ніколи ж з ворогами". Матер-СваСлава обрала нас співати витяженство над ворогами, і тому віримо, яко слово є про Птицю Вишню, [що] в Сваргу пурхає, летячи од нас.

Бо князів наших ізбираємо, да буде власть їхня о нас печеться! І да прийде ворог за кроми наші, і кроми текти [*переходити] не буде, яко зовратить його сам Перунько. І то Сніп знає, яко ми молимо Славу і ніколи не просимо про інше, ніколи не потребували о животі неохибного.

Се бо зримо отця нашого Орея, до облаків ходившого, всхищений2[*який має хист] будучи, і всхищений силою до Перунькового ковальства. І зрів там Ор, яко Перунько кує мечі на ворогів.І, куючи, рече тому: "Се стріли і мечі маємо на воїв тих і не смійте боятися їх, яко знищу їх до поду, і кмота [*земля] їх буде умішана до переста [*праха, гною] ближче, як земля в багно звірям. І будуть вони, яко поросята, вмазані од брення, і сморід свій понесуть слідами своїми. І тамо речено буде про них, яко смердючих поросят і свиней".

Се бо речив Перунько, куючи мечі, і Ору то рече.І то Ор повідав отцям нашим. І такова була наша борьба за житву і витяжетва многі віки назад, і днесь віримо то нібе так.

_____

1 У Яценка – "щавлі", у Лозко – "шавлія".

2 У Яценка – "взятий", у Гнатюків – "умілий, наділений".

 

 

Дошка 24г

 

Ідяхь одє тівєрсє і до Синіє морє, а Сурєнжє до ви і рєкохь вамо, яко жє вієдієхомь само, о то ізє старіа зємє нашіа сполєнства антієва, і тако жє ієстє за многиа крвє літєа по ніє. Руса будєшєть, яко руду ляхомь, а тако в жижєнь ю до концє. І будєть ото зємє нашіа – славєни плємєни і роди.

Сє бо славіхомь Бозє, ніколі жє просяшє, лєжє славіша силоу ієх. І тако жє вєлічахомь Пращуріа нашієго Сврга, кіє бя, бѣ а прєбєндє вожди о ни о вієк вієку до конця.

 

***

Ішли од тиверців1 і до Синього моря, і Сурежа до вас і рекли вам, яко же відали самі, про ту ізстарі землю нашу спільноти антів, і тако же єсть за многа крові литої по ній. Руса буде, яко руду лили, і тако в жижень її до кінця. І буде та земля наша – славних племен і родів.

Се бо славимо Богів, ніколи же не просячи, лише славимо силу їх. І тако же величаємо Пращура нашого Сварога, який був, біє і пребуде завжди з нами з віку у вік до кінця!

_____

1 Взято варіант Лозко і Гнатюків. Яценко поділяє слово і перекладає – "тих верхів", що теж логічно в даному тексті.

 

 

Дошка 25

 

Сє бяшєтє ови о Караніу. І сє град мал о брзєх морстієх русштієх. І тамо бя конєзє, яков ісє рчєєланє бієтє, о отрцєтє одо Русє. І тоє оудієяшєть ратє і комонєства, а ідє на нє і вітєжє іє. А єланьстє плакєшєсє о тугу ієх і просяцє іє данє платєтє. І та данє снє оудієаня о овнє хорязє і віно. І то єланстє вієдяє, яко руштє піящутє многа, і оліщє на нє сє врзєтєсє і витєжєтє ієх.

І сє бо грядєть волсєв Ухорєнзєі братє ієо Словєнь, і тоє рєкста руштієм: "Нє тварзєшєтєсє на дарє тоа". І сє руштіє нє слєхоша і сє оупіяє. І отєма днєма єланьштє сєн вргощє на онь і розтрщє ієх. І сє погиньстє тоа зрящє руштіє отєцє до стєпіє. І тамо сє рчє: і сили свієа овлєцєтєсє, і ідьша оспєть на оніє, і поврзєшє іє. Сє Бзі дєрзяшє оніє а руцє іх оукрѣпшє, і тиє одєжєшуть вітєжє. Сє бо прящуть вразіє і тако рєкуть: "Яко овчє рострцєм они і бєдєхомь самє о крає тіє владщє, яко краснє соутє они, і тіє нє дахом."

Сє Трглавє моліхомь, вліцє а малє. І сє бо Трглавє нашє остяжоутє ни, і брзє скочашутє на комонє, вразієм поражєнтє творяй. І то узряшєхомь, яко Бзі овладяшуть о тє, і сє узрєхомь, яко мртвє соутє і оубієни Бзєма. І намо по імє крочєшєтє і відєтє мєртва тєлєси мнозіа, яко вліка Ратє Пєроуніа на нє сє вєргошіа і розтрщє тоу.

І сє Сварозічи ошує тоа тєкошуть, і Дажбо прінєсє побієдоу нашіу во рєнцієх свєієх роду славноу, об оцєх слву дєржащієму і до днєсє на поліє вєнтєжєтє вразє свіє могоущєму. І сє Жаля жалюіє над вразі і Горинє горєншєтьсє о смртє ієх, яко одє рєнцє Бозскє сє вєргоуть. Сє Каринє плачєтьсє о мєртвієх тієх, яко сталісє о тропіє Божєньстє і зємрєшуть. І поля тиа полнєнє соутє мртвє кощє і главє оусєнчєни, і оудє одо тєлєси оурєзієни сє валіашє о травіє. І смрад ідє одє поліє тиа, і врани лєтяшуть до нє, мртвє очєси долбєнтєсє і ястє мужєскіа мяси, многа понєщєни.

Сє рцє Орєу Сваргь нашє: "Яко сємє Істварє, істварю ви од пєрстє моя. І будє рєчєно, іжє стє сини Стварєго, і ставітєсє, яко сини Істварєгви. І будєтіє, яко дієти моя, і Дажьбо будє Оцє вашє. Тому достєтє послухашєтєсє, і тиє вам рєчє, чєсо імяшєтє о тиє дієятє.І, како рєчє, тє і чєто творяшєтє".

І народ влікь а витєжєнтє о сва свєти і потлцєшєтє роді іні, іжє істягноушє сили, ізо камєнє чюди творяє, бєзо комоня повєнзи, і всако дієятє чудніа мімо кудєсніці, іжє всяк бєндєшєтє грядєть, яко кудєснік.

І ругу твьряє, клєнтви дієяшіє на кмєть, і кмєть сє подробє. І тако словєси многя і многя. І о тєієх словєси омамєтє ви і подробєнтє одєрєнє, о златіє мієно. І ото мієно продашєтє ви вразієм, хотяє тако.

І тоє Бозі вамо рєчуть і да Орєовіє завієтє: "Любитє свєта зєлєна і жівотніа. І любитє друзє сва і битє мірніє мєздє роді". І по тєо добіє бистє сєдьмидєсєнтє конєнзє нашіє, яко Мєзіслав, а Боруславь, і Комонєбранєч і Гориславь. І тако ізбрящєні іни о вєчє, і одлоучєні о вєчє, колібва люди нє хотяшєтє ієх. Сє бо тиє конєзє вліцє трудішєсє. І сє Кишєк бя вєлік а моудр, і тоі умрє.

А по нє бяшє іні. Кажєдіє творяє нієщо благіє о руси. Памєнтє нашіє то удржєшєть, якождє імяхомь іє славєтє всак трізєнь трівієдє і потщітєсє о памєнть ієх на сини нашіє. І нікій нє смє на то запомняшєтєсє, яко проклєит бєндє о Бозієх нашієх а чловієцієх. І люди імєно го охібнуть од вієки.

 

***

Се були вони у Карані1. І се град малий на берегах морських руських. І там був князь, який оце рече еланів бити, щоб відігнати од Русі. І той удіяв рать і комоньство, і іде на них і вітяже [*перемагає] їх. А еланці плакали о тузі їх і просили їм [русам] данину платити. І та данина з них вдіяна з овець, хорязі [*одягу] і вина. І те елани відали, яко руси пиячуть многа, і тоді на них се вержитися і витяжити їх.

І се гряде волхв Ухорензеі брат його Словень, і ті рекли русам: "Не творіться [*не спокушайтеся] на дар той". І се руси не слухали й упилися. І тими днями елани верглися на них і розтроще їх. І се погинь ту зріючи, руси втекли до степу. І тамо се рече: і сили свої стягнеш, і ідеш вспять на них, і поверзеш їх. Се Боги дерзячи їх і руки їх укріпили, і ті одержують витяж [*перемогу]. Се бо прящуть ворогів і так речуть: "Як овець, розтрощимо їх і будемо самі в краю тому володіти, яко красні суть вони, і ті не дамо".

Се Триглава молимо, великі й малі. І се бо Триглав наш остяжить [*збере]2 нас, і борзо скачемо на комонях, ворогам поразку творячи. І то узріємо, яко Боги оволодівають тими, і се узріємо, яко мертві суть й убиті Богами. І нам по них крокувати і видіти мертві тілеси многі, яко велика Рать Перунова на них се верглась і розтроще ту.

І се Сварожичі ошую тих течуть, і Дажбо3 принесе побіду нашу в руках своїх роду славному, об отців славу держащому і до днесь на полі витяжити ворогів своїх могущому. І се Жаля жалює над ворогами, і Горинь горює о смерті їхній, яко од руки Божескої се вергнуті. Се Каринь плачеться о мертвих тих, яко стали на тропу Божеську і замерли. І поля ті повнені суть мертвими кістками і главами усіченими, й уди од тілес урізані се валялися на траві. І сморід іде од полів тих, і ворони летять до них, мертві очі довбати і їсти мужеські м'яси, многі понищені.

Се рече Ору Сварог наш: "Яко я є Іствар [*Творець], створю вас од перст моїх. І буде речено, іже єсть сини Стварега, і ставтесь, яко сини Істварегви. І будете, яко діти мої, і Дажьбо буде Отець ваш. Тому достатньо послухатись, і той вам рече, що маєте про те діяти.І, яко рече, так і то творіть".

І народ великий і звитяжив о всіх світах і потовк роди іні, іже істягнувши сили, ізо каменя чудеса творя, без коня повозки, і всяко діяти чудне мимо кудесниці, іже всяк буде грядити, яко кудесник.

І ругу творили, клятви діючи на кметь4, і кметь се підкорили. І тако словеси многі і многі. І від тих словес оманюєте ви і приневолюєте одерень [*рабів], на злато міняючи. І ото наміняне продаєте ви ворогам, хотячи також.

І те Боги вам речуть і дали Орієві завіти: "Любіть світ зелений і животний. І любіть друзів своїх і будьте мирними між родами!" І по тій добі були сімдесят князів наших, яко Мезислав і Боруслав, Комонебранич і Горислав. І тако ізбрані іни на вічі, й одлучені на вічі, коли б люди не хотіли їх. Се бо ті князі великі трудилися. І се Кишек був великий і мудрий, і той умре.

А по ньому були іні. Кожний творив якесь благо для русів. Пам'ять наша то удержить, якож маємо їх славити всяк тризни тричи і подбати про пам'ять їх на синів наших. І ніхто не сміє на те запам'ятувати, яко проклятий буде Богами нашими і человічеством. І люди імено його охибнуть на віки».

_____

1 Взятий варіант Гнатюків, у Яценка і Лозко – "про покарання".

2 Мається на увазі, що руси зберуться під стягами з Триглавом.

3 У Миролюбова в оригіналі (за Лозко) написано "Дежде", а в Яценка "Дажбо".

4 Лозко у цьому уривку перекладає "кметь" як народ.

 

 

Дошка 26

 

І сє бяшєть ова часє Осєдєнь, огнщано, і сєіє блг бя. І Бзє іємоу даяцє овні многа і скотіа о паснствє о ступієх. І сє бяшєть овєіє прє трвєх мнгѣієх, і Бозіє даяцє моу сктіу прєплоднєстви і умнозая іє. І таковє ідє прєд очєс странмєж і рєчє моу: "Ізидєшутє сини тва о зємє тиа, до крає чюдня, іжє ієстє о захждєнє Сунє, і та Сунє спіє о одрє златіє".

І сє комннєщ скакашєть до іє і рєчєть Суніє: "Грєндє, Сунє, до Лузи сва синіа, то імашє скочєтє до повозу твоєго і срящєцє од востоцє. І тако рєчєно бя скакашєть сиє до іня крає. І вєчєр скакшєть блізєнь іє – інь комоньщєць – рєчєшєтє, іжє Сунє заідє за Горє сва і возіцє свє златнє онєчєть, і то ворозє хотяшєтє утатєтє. І тіє блізєнцє комонщацє оскачє до інь крає. І тако Зря ідє, а вєндє зги сва, і одієги Дажбовє трясє, і зги тєчяшуть до крає нєбєснє. І сє рєчє.

І тако синє два ідьша до захождєнє Сунє і відяє тамо многа чюди і травє злачнє. І тєкста до Оцє рѣчєшєтє імоу, яко красієн крає тиє. І сє многа плємєни і роді ізрчєша волєтє стєнжєнтє до трпи тиа і грєндєша всіє поа Осєдєню.

І ту рєцє Орєо-оцє о сини сва битє на чєлє о всє роді. І нє хотяшєтє они, і одієлєшєсє на сє і овьє. Сє бо кнєжє іднє вєдє люди сва о полєндє, і Орє вєндє о крає морстє. І ту бя сушня влка і пісяцє многа. І грєндєша до Гори і тамо сєдшєсє на полєвієк. І опрєжє, оутворяшє комоньстви влка, ідяшєтє о зємє цюжє. І тамо воє сташєсє на тропи іє і досільща іє пратєсє, і бя рострщєни. І таковє ідьшіа дальє і видяє зємє тієпли і нє брєгоша ієх, яко многіє цюжє плємєни тамо сідяє. І грєндє даліє – сє бо Бзє вєндєша іє, яко людє сва. І тякоста ова до Гори влкє і тамо сє пєроущє о вразіє ідьша далє. А тє кратє імяхомь сєн спомєноутє на то і тягєнтє за сва.

Якождє і оцє нашіє, очистєсє молбоу о мовіє і митєсє, молби творяцє о чістіє душіє свє і тієлєси, яко Сврг оуставє тиа мовєнєствє і купалєщ о та оуказєшєть. І нє сміємо хомь о то занєчєтє, і сєн миіємо тієлєси, умиємо духє сва о чістє Водіа Живіє і то грєндєхомь трудєтє, сєн о всак дєн молби твряє і сурє піяшєтє, якождє до пріжь яхомь.

І ту пєнтократи опиіємо дєни і хвалєхомь Боги нашіа о радосчє тиє, яко сєн осурє млєко нашіє на пропитє нашіє, і крмь ідє о кравіє до ни. І тіємо жівіємо, і травє злачніє оуварієхомь овє до млєки, і тако яждієхомь кажєдь частє своє, і тєчяхомь.

То рєку тє, синє моє, яко врємєно ні є остращєно ніжє іє вієчнє прєди ни. І тамо зрящєхомь Пращурє своє і Матєрє, іжє ряхоутє до Сварзє і тамо стадє свіа попасутє імоутє, і вієни сва вієноутє і живот імящутє, якождє нашь.

Тамо нієстє ієгунштє, ні єланьштє, ніжіє Правє кнєжітє іма. І та Прав іє істіа, яко Навіє совлєщєніа, ніжє Явє дана, і прєбєндє о вієк вієки о Свєнтувідіу. І сє Зарєбог ідіє крає тіє і рієчєшєть о Пращуріє нашіа, яко жівієхомь о зєміє, і яко страждієхомь, іждє сє ботє ізждє імяхомь зол многіа. І тамо зли ні імяшуть, і травіє зєлєніа стрєщоутє іма і стрєщєшуть шєлєстє свє о воліє Божьстє і щастіє людє тієх.

І тако імяхомь зрятє Стєнпи Раяістіє о Сврзє, яко синя іє. І та синє ідєшєть о Бга Сварогоу. І Влєс ідє правєнтє стадє ієх. І тєчіашуть на злацє і ВодєЖівіє, і нікиє іє одєрєнь о крає тоєм, і рабє інє нєістє тамо і жєртьви ініа, якождє хлієби, нє імяє. І сє виногрозє, і мєд, і зрно дає до молєбь тієх.

І таки рієчєхомь славу Бзємь, яковіє соутєОцє нашє, і ісьмє сини ієх. І достоєхомь бєндєтє о чістотє тієлієснєа. І душіє нашіє, яква ніколє нє уміраієть і нє заоуміраієть за часє смртє тієлєс нашієх.

І падєщєму о поліє прє Пєроуніця дає Водоу Жівоу опитє, і, опишєть ю, ідє до Сврзє на комоніє біліє. І тамо Пєрунько іє встрічієть і вєндє до благє свє чєртозицю. І тамо прєбєндєть о Час Онє і досташєть тієлєсо ново. І тако жівієтє імає о радощєтєсє прісніє і до вієки вієк, про ни молбє творяцє.

 

***

І се був у ті часи Оседень, огнищанин, і сей благ був. І Боги йому давали овнів многа і скотини на пасовищах у степах. І се була вона при травах многих, і Боги давали йому скоту приплоднецтва і умножуя його. І тако іде перед очима странник і рече йому: "Ізійдуть сини твої до землі тієї, до краю чудного, іже єсть на заході Суне, і де Суне спить на одрі золотому."

І се комоннич [*вершник] скаче до нього і рече Суні: "Гряди, Суне, до Лук своїх синіх, то маєш скочити до повозу твого і з'явитися1 од востоку". І тако речено було, скаче сей до іншого краю. І ввечері скакає близнець2 його – інший комоншець – рече, іже Суне зайде за Гори свої і візиць свій золотий залишило, і той вороги хотіли утяти. І ті близнюки комонники поскачуть до іншого краю. І тако Зоря іде, і веде зги свої, й одягом Дажбовим трясе, і зги течуть до краю небесного. І се рече.


Дата добавления: 2018-02-15; просмотров: 467; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:






Мы поможем в написании ваших работ!