Дослівний переклад Велесової Книги 5 страница. Вопрошащуть насє народи: что єсьми?
Вопрошащуть насє народи: что єсьми? А єсва одповєндєхом: жє сми людє нєумуца крає, а правяхуть нямо грьці а врязі. То іш что оповєдєнмо дєтєм нашєм, яковє намо будє рєкнуть плєновєніємя до очіта і іста імуть?
Сє бо дружина собірхом ста до стєнга нашя.А рцємо всяко: нє імами ястви а жітва – сєн бєндєхомь на полі брат. А інда обєрєхом от грьцє – ядєхом, і нє обєрєхом – ані ядиймо.
Бо Матирь-Сва спѣва надо ни, а ідємо стєнгє нашє даті вятром трєпатє,а комоньства ступи скакашєтє, да прах подиймо воєнь за ни, а вразєм дахом дихєнть є.Тон то дєн пєрва бітва єсь од ни, а імєхом двасти убієна за Русь. Вѣчна слва іма єста! А ідє до ни народь а нє імяхоми болярі. Да прідєть до ни!
***
І так будемо родами тими, бо бреше псина грецька, і лис хитрощами одвернув нас од трави нашої. А то маємо їсти, яко ще Суне вертиться, то бо наша мета – вчитися цьому і не зруйнувати його.
Тут бо за тисячу триста літ од ісходу Карпенського Аскольд злий прийде на нас. То стрепенися, народе мій, од Лада [*сну] і, творячи люби,іди до стягів наших.1 І захистить тих од ворогів на Русі могутній Сварог наш, ані Боги іні. І без Сварога не маємо нічого, крім смерті. А та то не страшна єсь, коли же Щехом се речені2. Се бо Сварга3 зове нас, і ідемо до неї. То бо то ідемо, яко Матиря-Сва співа пісню ратну, і маємо послухати до неї, аби самим не їсти трави і скотину4 нашу грекам [не] давати. А ті нам – каміння в їжі, гриземо його, а то бо то зуби маємо тверді і острі.Ті то нам рекли, що ми звірі5 і рикаємо вночі страх на людей, іже суть греки.
|
|
|
Вопрошають нас народи: хто ми? А ми відповідаємо: що ми люди неумного краю, і правлять нами греки і варяги. То ж що оповідатимемо дітям нашим, які нам будуть рекнути [*відповідати] плюновіннями6 до очей і істину ймуть?
Се бо дружину збиремо до стягів наших. І речемо всяко: не ймемо їжі і житва – се будемо на полі брати. А інде відберемо од греків – їстимемо, а не відберемо – не їстимемо.
Бо Матирь-Сва співає над нами, і ідемо стяги наші дати вітрам тріпати,і комоньству степи скакати, да прах підіймемо воєнь7 за нами, а ворогам дамо дихати ним. У той день перва битва єсь од нас, і маємо двісті убієнних за Русь. Вічна слава їм єсть! І йде до нас народ, а не маємо боляр. Да прийдуть до нас!
_____
1Може бути мітологічний образ, див. в Словнику ВК Аскольд.
2 Йдеться про чеські племена, що походять від Щека. Можливо, в даному контексті мається на увазі, що смерть не страшна через те, що Щек в міфології виступає Змієм.
3 У Лозко –"Сварог", але при даному закінченні маємо Сваргу-Небо.
4 У Лозко – "Скіфію".
5 В оригіналі "звржєнци", що близьке до "звергути".У порівнянні звергнутий (зверженець) з Небес Сатана є також Звірем.
|
|
|
6 У Лозко – "поля жнемо", у Яценка – "полон", і від цього далі змінюють зміст речення. Треба розуміти, що діти відповідатимуть плюванням в очі, і вони будуть праві.
7 У Лозко – "віявся". Яценко залишає незмінним слово, яке треба розуміти як "воєнний порох".
Дошка 7д
А да справєхом трізну славну по врзєх. А налєтьмо соколи на Хорсунє, да бєрєхом ядь, а добра, а скотія, ніжє полоняхом грьці. Ті бо то нас вѣдяй, яко злих, а сєма добрі на Русь? А тьма нє бєндє с ни, но о ти, кіє, чіужє бєряшє, рѣкуть, жє добро дяють. А нє будєхом, яко она.
Єдін єсь вовєндє нашо Ясунь, а тому птщєхомся на труд наш, а побѣдятє вразі до єдіна. Яко соколовє нападьнємо на она а вржєхомся до борія сильна. То бо Матирє Сва спѣвашєть вє Сврзє о подвіги ратни. А одєймо од доми сва а тєцєхом до врзі, абєхом вѣдяшєтє імо о руськ мєча сєчєнє.
Яснунє рѣчє, жє нє махом ста іна дѣятє, яко ітє допрєда наспєть нє імяхом. Рцєтє, яко нє імяхом спєтє, нєботь пєрєди сва а борзє ідєхом. А кіє борзо ідє– борзо іма славу. А киє потіха ідє, то сє враніє на нє крячуть, а куровє клєнчуть. Нєсьма говяди, нєботь смє русічі ста. А то є іним научєнє, абоста знатє, акі Правь єсь соз ни, а Навє сє нє бояхом ста, яко Навь нє іма сили протє ни. Тому бо імєхом молітє Бозє о помоцє в трудєх ратнєх нашєх а тщатєсє.
|
|
|
То б то Ма(т)ирьє-Сва біяшєть кридлєма о труди ратнє а славє воіом, яковє іспіяхша ВодєЖівє од Пєрунцє в сєчє укрутнєі. А тая Пєр(у)ніца лєтє до ни,а тая роуг двашєть плнєн Водє Жівє о жівот вѣцєнь гордінє нашєму, іжє мєча вразія одоста, а главу стрцєну утратє. Тако смртє нє імяхом одо ова, ніжє бо жівот вѣчєн,а вожди братрє а братрє трудяєся.
***
І да справимо тризну славну по ворогам. І налетімо соколами на Хоросун, да братимемо їжу, і добро, і скотину, ніж полонимо греків. Ті бо то нас видять, яко злих, а самі добрі на Русь? А тьма не буде з нами, но з тими, які, чуже беручи, рекуть, що добро діють. А не будемо, як вони.
Єдиний єсть воєвода наш Ясунь, а тому постараємося на труд наш, і побідете ворогів до єдиного. Яко соколи нападемо на них і вержемося до борні сильної. То бо Матирь-Сва співає в Сварзі про подвиги ратні. І одійдемо од домів своїх і течемо [*підемо] до ворогів, аби відати їм від руського меча січене.
Ясунь рече, що не маємо інакше діяти, як іти допереду і наспять не маємо. Рече, яко не маємо спять [*заду, тилу], оскільки перединаші і борзо ідемо. А хто борзо іде – борзо отримає славу. А хто потиху іде, то се ворони на нього крячуть, а кури кленчуть. Не є ми говяди, оскільки є ми русичі. А то є іншим навчання, аби знали, що Правь єсь з нами, а Нави се не боїмося, яко Навь не має сили проти нас. Тому бо маємо молити Богів про поміч в трудах ратних наших і старатися.
|
|
|
То бо Матирь-Сва б’є крилами про труди ратні і славу воїнам, які іспили Води Живої од Перуниці в січі укрутній [*жорстокій]. А тая Перуниця летить до нас, і тая ріг дава повний Води Живої о животвічен гордині нашому, іже меча вражого дістав, а главу сторчену утратив. Так смерті не маємо од того, ніже бо живот вічен, і завжди брат за брата трудиться [*б'ється].
Дошка 7е
І умрє, а до Луцє Свргова ідє. А тамо Пєруніца рѣчє: "Тиє бо нікіє ін, ніжє рус-гордін, ані грьць, ані вряг, анмо славєн роду славна".А тонідє по спѣвєх Матирєвєх.
А Матирє сванщєх до ЛуцєТвєх, СваржєВлікє. А рѣчє му Сварг: "Ідє синє миє до тє красє вѣчни.А тамо зрящєшє тва дєндє а бабє, а ті то о радощєх і вєс(є)лях тє зрящєтє плакота зєла до днєсє.А тєдо іма бяшєть возрядовастє ся о Жівотє твєм Вѣчнєм до конца конєц, а вокращєся там інє."
Вємєє, яко воє Ясунє, імяхом іна мєта, ніжє грьці, а імяхом славу іну.А такождє дозрєдємо до Рає нашє а узржєхом квєнтє краснє, а дрєва, а луці.А імємо вяну вянітє одо поль тєх, жітву трудіті а яшєнь пълотє, а пшєно просово сбіряшєтє до закутє Сврожіа.То бо т' богочєнства іна, яко зємна вє праховє а боляствє, а страднєх.
І да бєндє мірна дєнє го вѣчна. А смє стахом на мість го а пряхомста зурѣ. А бєндє паднємо зє славоу тамо, ідьмє, яко ов.
То бо Матирє-Сва біяшєть кридляма о боцє сва, обапол якова возгєна сяшє свєнтєм до ни.А вшяко пєро інє краснє: чєрмєно, сінє, мондрє, жолутє а стрбрнє, златє а бєлє. А та бо сящєть, яко Сунє-Сарумє, а во коли ідє посунь. Та б то свєтяшєть о сєдьма краси, іжє завєщь о Бозєх ста нашє. А Пєрунь, ю зряшє, грмєть в нєбі ясні. Та бо то нашє чєства а сіць імяхом ста сва сила датє.Да узріємо такожь а одсєнчєхом стар жівот наш од нова, якова єсь сєчєна врубє дрва домі огніщан прость. Матєрє Слава біє кридлєма о пали. А ідьмо до стєгі нашєнствє,а тє бо стєнгі Ясунє.
***
І умре, і до Луки Сварогова іде. А там Перуниця рече: "То бо ніхто інший, ніж рус-гордин, ані грек, ані варяг, це славен [*слов’янин] роду славного".І той іде по співах Матиревих.
А Матир зве до Лук Твоїх, Свароже Великий. І рече йому Сварог: "Іди, сине мій до тієї краси вічної. А там зрітимеш твоїх дідів і бабів, а ті то на радощах і весіллях те зріючи плакали гірко до днесь. А зараз вони будуть возрадуватися о Животі твоєму Вічному до кінця кінців, і воскресне там іне1."
Знаємо, яко воїни Ясуня, маємо іншу мету, ніж греки, і маємо славу іну. А також дістанемося до Раю нашого і узріємо квіти красні, і дерева, і луки. І маємо в’яну в’янити од полів тих, житву трудити і яшень полоти, і пшоно просяне збирати до закутів [*комори] Сварожих. То бо ті богочинства2 інші, яко земні в прахові і болях, і стражданнях.
І да будуть мирні дні його вічні. І ми станемо на місце його і [будемо] прятися сурово. А буде, [що] падемо за славу там, ідемо, яко він.
То бо Матире-Сва б’є крилами о боки свої, обаполи яких вогненним сяє світом до нас. І всяке перо іне красне [*іншої барви]: червоне, синє, мондре [*блакитне], жовте і срібне, золоте і біле. І та бо сяє, яко Суне-Саруме [*Сонце-Цар], і колами іде посунь. Та бо то світить сімома красами, іже завіщано Богами нашими. І Перунь, її зріючи, гримить в небі яснім. Та бо то наше честь3 і так маємо свої сили дати.Да узріємо також,іодсічемо стар живот наш од нового, яко єсь січені врубані дрова [в] домі огнищан простих. Матир Слава б’є крилами о поли. І йдемо до стягів наших, а ті бо стяги Ясуні.
_____
1 У Яценка – "що продовжилося там з ними".
2 У Яценка і Лозко – "багатства".
3 У Гнатюків – "щастя".
Дошка 7є
Тамо Пєрунь ідє, а главу златоу трсєщє, молинє посєвахшєть до Сврзє сіняє,і та тврдєсє одо тиє.А Матирє-Слава спѣвашєть о трудѣах свакєх ратнєх, а мамєхом ста послєнхатє а хотяшєті бранє зурівє за Русь нашє а прасвнтоцє наша. Матирь-Слва сящєть до облцєва, яко Сунь, а вѣщашєть ни побѣди а згєнбєль. Ані сє бояхом ста, яко то єсь жівот зємєн, а віць єсь жівот вѣчєн. А тому імяхом ста дибатє вѣщє, яко зємно проть жє – ніцє.Смє на зємє, яко згі, а то зъгмізєхом ву тьмє, яко нє бяхом ста іста нікда на ні. Тако слва нашє отєцє до Матирь-Слвє а прєбєндє во нь до конца конєць зємстєх а інєх жітвє. То бє сва со стєн бояшєті сєн смртє, яко смє хом потоміцєславнє!
А Дажбо нас родівє крєнз Краву Замунь, а то бєдєхшємо кравєнцє: а скуфє, антівє, руси, борусєнь а сурєнжєци. Тако смє стахом дєдь русовє.
А с Пєндєбє ідьєма досє до нєбі Сварзє синєя.За стар час рибьяни остасє нє хотицє ідяшєтє до зємє нашєя а рцєхша, жє бо стє імяй добля. А тако ста ізгібоста сва, а нєдплодшєтє сєн з ни, а змржє, яко нєплодьва. Нісчо одє нь нє збєндє.
А нє вѣхом стє обцє о тєх костобцєва, суть она? Оні жда помоцє од Нєби, самова нє стахва сє трєндєтєсє, а тако ждє. Сє іна сташя: од іліроум поглцєна стахва. Ту бо рцєхом вшяко єсть, право жє нєдє сєн статє о добє тєя – а тако іліровє ста поглщна од ни.
А нє імахом тодє нікіх, тако дулєбова стахва одо ни, поврєнцєва на борусь. Мало збишашє ілєрува, нєботь рєчєни ілмєрстіє, а тє сє бо сєднєшє вєндлє ієзєра.А ту вєдєштіі усєшєдша даль, а ілмєстє осташє сєн тамо, і тако збєндє мало, а рєчє сва полєншє, і бяша.
Біє то кридлєма Матирь-Сва і спєвашєт пєсєн до сєчє. А та Птиця Сунє-Сарє нєєсь, а тая єсь од она ова ста бяша.
***
Тамо Перун іде і, главу златую трясучи, молнії посіває до Сварги Синьої, і Та твердіє од тих. А Матир-Слава співає о трудах наших ратних, і маємо послухати і хотіти брані сурової за Русь нашу і прасвятотців наших.Матир-Слава сяє до облаків, як Сунь, і віщуєнам побіди і загибель. Ані се боятися, яко то єсь живот земен,а вище єсь живот вічен. А тому маємо дибати віще, як земне проти нього – нице. Ми на землі, як згі [*іскри], і то згинемо во тьмі, яконіби [не] існували ніколи на ній. Так слава наша потече до Матирі-Слави і пребуде в ній до кінця кінців земних і іних життів. То бо нам з тим боятися смерті, яко ми потомки славних!
І Дажбо нас родив крізь Корову Замунь, і то будемо кравенці1: і скуфи, анти, руси, борусень і суренжеці. Тако ми стали діди русове.
А з Пендеба2 йдемо досі до неба Сварги синьої. За старі часи риб’яни осталися, не хотіли іти до землі нашої і рекли, же бо мають доблесті. І так стали ізгибатися [*гинути] самі, і не плодилися з нами, і вмерли, яко неплідні. Нічого од них не лишилося.
І не відаємо зв’язку о тих костобцях, [чи] суть вони? Вони ждали помочі од Неба, самі не стали се трудитися, і так ждали. Се інше сталося: од ілірійців поглинуті стали. Тут бо речемо всяко єсть, право же ніде се уставити про добу ту – і так ілірійці поглинені од нас.
І не мали тоді нікого, так дуліби стали од нас, повернулися на Борусь. Мало залишилося ілерів, що речені ільмерцями, а ті се бо сіли біля озера. А ті венеди усілися далі, а ільмери осталися там, і так залишилося [їх] мало, і рекли себе полянами3, і були.
Б’є то крилами Матирь-Сва і співає пісню до січі. А та Птиця Сунь-Сар4 не єсь, атая єсь од ньогобула.
_____
1 Тобто походять від "крави" – корови.
2 Більшість перекладачів вважає, що "Пендебе"– це індійський Пенджаб. Припускаємо, щомова йде про нижній світ. Див. Словник ВК.
3 У Яценка – "і мову свою полишили".
4 У Яценка – "Зоря Сонця", у Лозко – "Сонце-Цар".
Дошка 7ж
А ту хом вєдѣтє імахом, да сєн збіряє род руськ до дєсѣнцє, а дєсѣнцє – до сти. А да тая напдяшєть о врзєх а пімєть є главєєва одтрчєца а тамо злая полєншєть – да звєжє хісніци та ядшя создєнхноуть.
Тєчашуть рієцє вєлкє на Русь. А многа вода є журшєсть спѣва стародавніа о ти болярі, якви нє сєн бояша до поль годє ідшіа а ляти многа сєн прящіа о волнєсть руську.Ті то славнє ніщо бєрьгшіа, ані жівоти сва, –тако рцє оньє Брєгинья.
А бієть кридлєма Матирь-Сва Слва а жєчєть о тиє потоміцѣ, яквє ні грьціом, ні врянзєм нє пода. Жєчєть тая Птиця о грдинієх борусєньштєх, яквє од роміє падша коли Данаєвє вєндлє Троянь-Валу. А тоє простъ трзни лєгьшя. А Стрібвє ієнвє плясащуть об онє, плакашє сія за Овсѣнє.
А в зіміє студієнѣ гурлихашєть обо нь жє рєв ступєнь.А голомбє-дівонка а тацє жєкочуть, яко погібъша тиє о славіє, ані оставє зємє свє врзѣма. Нєбо сьма – синовє такождє потоміцє, а ні лєншєнхом смє тако зємє нашє варєнзєм, ні грьцєм.
Ту Зорія Красна ідє до нь, яко жєна благва, а млєка даяшєть ни в сілоу нашіу а крєнпосць двужіла. Та бо Заринє Сунє вѣстща. А такождє слєнхшємо: сєн хом віѣстєцє комоньска скакшєтє до закату Сунє, абостє управєнствє бяш го члн злат ку ночі, а бяш бѣх воуз со волєма смірнама влєкуцєша по ступє синєа. Тамо бо лєгнь Сунє спатє во ночь. А то ж колібва дєн пшішєд ста до вєчєжѣ а другє скакашєць у Явє пршєдь вєчєрє.А тако рцє Сунє, жє воуз о влиєсь тамо а ждє го на Млєчєнє Стєзѣ. Ащє Зорія проліша в ступьѣ, позвана Матє, аби Сва поспьѣшєндла.
***
А тут відати маємо, да збирається род руський до десятків, а десятки – до сотень. І да ті нападуть на ворогів і поімуть їх голови одторчені [*відрубані] і там злих полишать – да звірі хижаки те з’ївши поздохнуть.
Течуть ріки великі на Русь. І многоводдя їх журчить співами стародавніми про тих боляр, які не боялися до полів годі іти і літа многі прятися за вольність руську. Ті то славні ніщо [не] берегли, ані живота свого, – так рече їм Берегиня.
І б’є крилами Матирь-Сва Слава і рече про тих потомкам, які ні грекам, ні варягам не піддалися. Рече тая Птиця про гриднів борусенських, які од ромів пали коло Данаю біля Троянь-Валу. І ті без тризни полягли. І Стрибове лише пляшуть над ними, оплакуючи їх за Овсеня1.
А в зими студені гурлихав над ними же рев степовий. А голубки-дівоньки також рекочуть, яко погибли ті у славі, ані оставили землі своєї ворогам.Але ми – синове такожпотомки, і не лишемо ми також землі нашої варягам, ні грекам.
Тут Зоря Красна іде до нас, яко жона блага, і молока дає нам в силу нашу і кріпость двожилу. Та бо Зориня Суне вістяща. А також слишемо: се вістиці комонські скачуть до закату Суне, аби управити його челн злат ко ночі, аби віз із волами смирними волокти по степу синьому. Там бо ляже Суне спати в ніч. А то ж коли день прийде до вечора і вдруге скакатиме у Яві перед вечором.І так рече Суне, що віз з волами єсть там і жде його на Молочній Стезі. Як тільки Зоря проллється в степи, позвана Мати, аби Сва поспішила.
_____
1 Овсень мав опікуватися переходом до сна, смерті.
Дошка 7з
Тако рцѣмо смє, жє імахом красная вѣнцє Вірє нашє а нє імахом цизіа добіратєсє. Ту кнєз нашє рєчєшє, жє імахом ітє до Ясунє- боляривє, абєхом смє то ухраняли одо вразє по бєнсть рано, а поздѣнь час будє оконція поздѣ.
І да імєхом сила нашія по ступьѣ – Матирь, Сунє сва строянія: а кридлєва обаполє розєрщєна і тѣла вє срєдьці, а глава Ясунє– на рамєна го.Во(є)вєндцє славнє, яковє нє лєншєшуть в сєнчіѣ главє своя Ясунє а убрєготь ю до ова днє, колі би Щєху ідє до закату Сунєсо воє сва, а Хрвать бєріяй свє воя. Тодь іна часть і Щєху сє лєншє з русєва: а тако з нєодѣлєнція зємє, а с ніхма утворє Русколанє.
Кій бо усєндєсє о Києвє, а тому смє хом подлєгцє, а з нім доцєлє сєн Русє стрящєм сєн. А тако будьва ни іна сила, нє ідєхом о ні, а со Русь, понєждє тая єсь Мать нашє, а тако смє– дѣцшті єіє, а бєдєхом до коньци о ню.
***
Так речемо ми, що маємо красне вінце Віри нашої і не маємо чужої добиратися. Тут князь наш рече, що маємо іти до Ясуні-болярина, аби ми то охраняли од ворогів якомога раніше, а пізніший час буде оконче пізно.
І да маємо силу нашу по степах – Матирь, Суненашимвишикувану: а крила обаполи роз'єрщені [*розпростерті] і тіло всередині, а голова Ясуні – на раменах його1. Воєводи славні, які не лишають у січі голови своєї Ясуні і убережуть її до того дня, коли би Щех іде до закату Суні з воями своїми, а Хорват брав своїх воїв. Тоді інша частина Щехова лишилася з русами: і так з неподіленням землі, а з ними утворили Русколань.
Кий бо усівся в Києві, і тому ми підлягли, і з ним до цього Русь будуємо. І так буде нам інша сила, не ідемо з нею, а з Руссю, оскільки тая єсь Мать наша, і так ми – діти її, і будемо до кінця з нею.
_____
1 Тут описується бойовий стрій русів у вигляді Матері-Птиці: ударний полк – Ясун і бокові допоміжні полки – крила.
Дошка 8
А тако ста мєрзє руси распрє а оусобіціа, а Жалє ста мєжє они. А почашє плакатє а виріѣкатє іма. Да нє гряднємо за они, яко тамо ста бєндє погєнбєль нашє, а дєпчємохомся до та поріа, якождіа нє збудє од ни ніщо.
Оспоминьмо о тѣ, яко об оцє Орєі єдін род славєнє, а п(о) оцє Оріє синовє го роздієлєнщєся на тріцю, а тако ста, о русколаніє а вієньціє, єжє сєн роздієлшєсє надвоі, та бо тва об боросієх, яквє бяшєтє рострждєна надвіє, а тогдіє імахомь скоро дєсєнтѣ.
А пощо гріяді грядяшєтє а грєндєє оустрояшієтє, колібва імахомь ста боляріна Огдєндѣ. А тиі болярін Оглєндя рѣчє: "Якождє імяхомь сєн дієляшєтєсє до бєзконцья? Та бо Русь єдіна можашєть, а нє дєсѣнцє!" А то родцє а родічі сєн дієльяшєсє а пот(є)чашє. А то крато врг налзє на ни. Імами бранітєсє о рцєнь, а нє жєчєтє, якова оцє іматє. Ащє бо іматє дєсєнть кравє а згінєшєші од враг, мала оущьчта ієсь. А прєбодєші в родіє до конціа, тва дєсѣнцѣ іма оутворяшєті тисѣнцє. Онѣгди тиє Оглєндіа кравє водія по ступієх. А ти, крато рцє словєси многая о родцієх свєх а почтієсє сам од сєбє вищіє пращурє а Орєа оцє, то то врдная твріяшє. Нє будєхомь смє іма настєнжєтє – сіцє бо сліда свє нє ідіємо.
Дата добавления: 2018-02-15; просмотров: 451; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!