Дослівний переклад Велесової Книги 1 страница
Використані переклади Бориса Яценка, Галини Лозко,Валентина і Юлії Гнатюків.
Подається разом з виправленим оригінальним текстом за рекомендаціями В. Шаяна, Б. Яценка, Р. Баганецького.
Оригінальний текст за Миролюбовим можна подивитися у виданні Г. Лозко, відтворенний текст стародавніми літерами – у виданні Гантюків.
Для зручності читання в оригінальному тексті подвійні літери в більшості випадків переведені до сучасного правопису:іі-й, іа-я, іу-ю, ьі(оі)-и (у інших джерелах пишуть ы, але літери "и" у ВК немає, то замінюємо згідно сучасного правопису). Літера ВК Y записана як о або у. Літерою єпередаються дві сучасних літери –є або е, в деяких випадках кінцева є може не читатися. Літера ѣ залишена, в руській мові вона переважно перейшла в і, а в російській в е.Редуковані голосні також залишені в тексті, в сучасному правописі вони переважно переходять: ь на е, ъ на о.Можуть бути інші варіанти прочитання.
Дошка 1
Вотєчє оупамятохом добля наша стари часи, да ідємо камо – нє вєстє. А такосьмизрємо воспять а рчємо: "Жє бо єсьми стидіхомся Навє, Правє, Явє знаті а обаполо тьрла вєдєтє а доуміті?"
Сє бо Да(ж)бо створящ(є) намо Вєйцє, яково жє ієстє свєт-зорє намє сящє. І во тия бєзодні повєсі Дажьбо Зємє нашє, абі тая удьржєна бя. Тако сє душє Пращурі соутє, а ті свєті зорєма намо од Іру.
Но грьці налєзша на Русє, твьрящі злая во імь Богоув. Ми ж єсьми нє вєхом ужі камо тєчаті а щча творіті.
|
|
|
Правє бо єсь нєвідомо уложєна Дажьбом, а по нь, яко пряжєся, тєчє Явє, і та соутворі Жівото нашо. А то, колі одідє, Сьмртьєєсь. Явь єсь тєкоуща, а творєно о Праві. Навєн бо єстє по тия: до тєєстє Нава, а по тєєстє Нава, а в Праві жєєстє Явь.
Поучіхомся стару а вржємощємося душі наша в он, бо єсь то нашє,яко сєбоужінаідє сєбо на коло ни. Тврящу Богоум сілу соузрєхом в сєбі, то бо дано Дар Бъгов, і нє потрєбуємо бо сє напрасніті.
Сє Душі Пращури наша од Іру сряшєті на ни. А тамо Жалє плакатіся а вирєщаті намо, яко сьми нє брєжєхомо Правє, Навє а Явє, нє бржєхом бо сє, на то а глузіхом. Сє істая – нєсьми достоіні биті Дажбові Внуці!
То бо моляі Богоум да імємо чістє душі а тєлєсі наша.А да імємо жівот со Праотці наша во Бъзєх сліяшєтєсє во єдін. Прауда тако: сє бо сьмє– Дажбові Вноуці!
Зрі, Русє, ко умє,якожоум вьлік Божьск єстєєдін со ни, а тому творяєтє а рєчащєтє со Бъзи воєдінє...
Брєнє бо єсь нашє жівотє а сьми такождє. І дє жє комонєзєм нашім работаті, жівящє во зємєх со тєлє овна?! І скътіє наша одє вразєм тєкущ на Свєрєдзь.
***
Во течії опам’ятовуємо1 доблесні наші старі часи, да ідемо куди – не вістимо. А так ми зримо воспять і речемо: "Же бо ми стидаємося Наву, Праву, Яву знати й обаполо тирла2 відати і доумити?"
|
|
|
Се бо Дажбо створив нам Яйце3, яково же єсть світ-зоря нам сяюча. І в тій безодні повісив Дажьбо Землю нашу, аби тая удержана була. Так се душі Пращурів суть, і ті світять зорями нам од Іру.
Но греки налізли на Русь, творячи зле во ім'я Богів. Ми ж самі не відаємо вже куди тікати і що творити.
Права бо єсь невідомо уложена Дажьбом, а по ній, яко пряжеся4, тече Яв, і та соутворює Живот наш. А то, коли одійде, Смерть єсь. Явь єсь текуча, і творена в Праві. Нав бо єсть по тій: до тої єсть Нава, і по тій єсть Нава, а в Праві же єсть Явь.
Повчимося старого і вержимо душі наші в нього, бо єсь то наше,яко себоужина іде5себо на коло нам. Творящу Богом силу узріли в собі, то бо дано Дар Богів, і не потребуємо бо се напраснити.
Се Душі Пращурів наших од Іру зрять на нас. А там Жаля6 плакається і верещить нам, яко ми не бережемо Прави, Нави і Яви, не бережемо бо се, на то й глузуємо. Се істина – не єсть ми достойні бути Дажбовими Внуками!
То бо молимося Богам да ймемо чисті душі і тілеси наші.І да ймемо живот з Праотцями нашими в Богах зливаючись воєдино. Правда така: се бо ми – Дажбові Внуки!
Зри, Русе, ко уму, якож ум великий Божеський єсть єдиний з нами, і тому творите і речете з Богами воєдино.
|
|
|
Бренне бо єсь наше живото і ми також. І де ж князям нашим работати, живучи на землі з тілом овна7?! І скотина наша од ворогів тікає на Свередзь8...
_____
1 В ориг. "вотсщ(ч)є оупамятохом", Лозко порівнює з "тщетно запамятовали", тобто "даремно забули", у Яценка "даремно згадали", у Гай "у скруті згадуємо" (пор. натще – не поївши, тщетно – порожнє, тъщий – порожній, марний, але тщаніє – старання, щирість, тщєта – старання, тщатєльно – ретельно, старанно). Більш вірогідно перше слово записаноне вірно, треба читати "вотєчє (во течії, рухаючись, втікаючи) оупамятохом (опам’ятовуємо, згадуємо)".
2 В ориг. "обаполо търла вєдєтє". ВТС пояснює тирло як місце для відпочинку худоби, лігво чи кубло звірів, місце тимчасового поселення. Лозко перекладає як "навколишнє відати", дослівно "обабіч стійбища відати". Але можна зрозуміти і як місце, де тиряться (б’ються). Тоді за змістом тексту виходить, що мова йде про тирло-Праву, а відати треба Яву і Наву.
3 В оригіналі "вєйцє". Це слово іноді розділяють на частини, що приводить до іншого змісту, нами взятий варіант Яценка (Лозко, Гнатюків), який він виводив від чеського "vejce" – "яйце".
|
|
|
4 Є варіант пояснення"пряжєся"– напружуючись, напружено, тобто саме життя (Ява) проходить в напрузі, а відпочинок (або смерть) – відпруження. Інші перекладачі вважають, що це "пряжа".
5 У Яценка – "бо вже найшло", Лозко і Гнатюки єднають слово "боужі-на" і пов'язують зі словом "Бог" (Божина). Можлива прив'язка слова до "бужать" – "вмирати", "спустити дух", тобто мова може йти про перевтілення душі по колу.
6 Жаля – Богиня жалю. Яценко і Лозко перекладають "від (з) жалю".
7 У Лозко помилково "з телятами й вівцями". Вислів "со тєлє овна" треба розуміти як "з тілом вівці", тобто з тілом боязливої вівці, князі не работають (не воюють).
8 Північ або земля племені свередзі (див. д. 4б, 8(27)), що ототожнюють або із сіверцями, або з племенем на березі Балтії.
Дошка 2а
Муж прав, ходяй домовѣ, нѣсть, іжє рѣком, єстє хочящєт прав биті, но єсь, іжє слъвєси го а вьршєна до цѣ съвпадашєт. Тому рчєно єсь о стара або сьєми творялі бяхом лѣпая а, яко Дяді наші рѣклі, то усємь а боуду такождь.
За часі зъльнославні а боусі Русь потятя бя рукоу върозіу. А злочіна твъряі. І коняз тоі нємоцєн бя. І оусла сині сва до брань. А ти върягом подлєгоша, Вѣча нє брєгошя, ащєсого рѣчєно Вѣчєм, нє оуважі. Тому бо істє ростържєні а одєрєнь взяті. А та, колє рѣчємо днєсє: кънязі соутє наша, тому бо нѣстє…
До полудєнє ходяі, да імємо зємѣ намо бо а дѣцкѣм нашім. А тамо грьці налѣзша на нє, яко бо усѣдьліца на нь. А бія сѣча вєлька а многая мѣсяці. Стоікрати почінасє Русє а стоікрати розбієна бя од полуночє до полудєнє.
Тако скъті вѣдша праоцовє наша, а бя оцєм Орієм до Крає Руська вєдєні, понєвжді тамо прєбитя, утрпєніа многая нєсоуща – раніа хлуд нєсє. Тако отоідша до сіу а тако оусєлішася огніщани на Зємѣ Руштѣі. То бо сє оутворі за двіє тємє до суть. А по тѣма двѣ тємі врязі прідоша а зємє бєряі од хъзаром до роуцє сва. Тѣм бо одєрєнє работахомо.
Бя нароуд родічє с кільмєрстіі, а с того жє корєнє одвоста народо нашя. Ко прідє поздѣ до Русє Зємѣ а сєліщєся срєдє ільмєршті, тіі бо сутє брачкє нашє а намо подобі соутє. Ащє колі вороужнѣ, ті бо нас храніша од зли.
Вѣча імяі. Ащє сого рѣшєно о Вѣчѣ такиєстє, ащє сого нє рѣшєна – нєєстє би.
Ізбіраша къонязі од полюдя до полюдя, а тако жівяй. Ми жє сьми імо помочє даяхом, а тако бяхом. Зєлє бо знаяі твъріті, сосуді пєцєнє во огніщѣх, – а соутє бѣ гончарі доблі. Зємє раті а скотія водящєті бѣ розоумѣяі – таки отцє нашє соутє. А прідє род зол на нє, а налѣзє. А тому [Дошка 2б] бяхом понузєні оскочіті до лясія.
***
Муж прав, ходя домом1, не єсть, іже рече, що хоче правим бути, но єсь, іже слова його і звершення до цього співпадають. Тому речено єсь од стара аби самі творили були ліпше і, яко Діди наші рекли, то все і буде такождь.
За часи зільнославні2 і бусі3 Русь потята була рукою ворожою. І злочини творилися. І князь тоді немічний був. І услав синів своїх до брані. А ті варягам підлягли, Віча не берегли, якщо чого4 речено Вічем, не зважили. Тому були розторжені і в одерень взяті. І так, коли речемо днесь: князі суть наші, тому бо не єсть.
До полудня ходили, да маємо землю нам бо і діткам нашим. А тамо греки налізли на нас, яко усілися на них. І була січа велика і многая місяці. Стократ починалася Русь і стократ розбита була од полуночі до полудня.
Тако скотину вели праотці наші, і були отцем Орієм5 до Краю Руського ведені, понинітам перебувають, утерпіння многая несущі – ранній холод несе. Тако одійшли сюди і так оселилися огнищанами на Землі Руській. То бо се утворилося за дві теми6 до суть. А по тим двом темам варяги прийшли і землю брали од хозарів до рук своїх. Тим бо одерень работаємо.
Був народ родичем з кільмерцями, і з того ж кореня обидва народи наші. Хто прийде пізніше до Руської Землі і селиться серед ільмерців, ті бо суть братчики наші і нам подібні суть. Якщо коли ворожнеча, ті бо нас хранили од злих.
Віче мали. Якщо чого рішено од Віча, так єсть, якщо чого не рішено – не єсть бути.
Вибирали князів од полюддя до полюддя, і так жили. Ми же самі їм поміч даємо, і так було. Зілля бо знали творити, посуд печений в огнищах, – суть бо гончарі добрі. Землю орати чи скотину водити бо розуміли – такі отці наші суть. І прийшов рід злий на нас, і наліз. І тому [Дошка 2б] були понужені відскочити до лісів.
_____
1 Гнатюки розділяють слово "до мові", пояснюючи "мовь", як місце священного обряду молитви й омовіння, але в інших місцях зустрічається слово "домовє" в значенні "дім".
2 В ориг. "зъльнославні". Яценко і Лозко перекладають як "злославні".
3 Сірі.
4 В оригіналі слово написано разом – "чесото", виправлено за аналогом нижче за текстом.
5 Отець Орій є мітологічним персонажем близьким до Ярила. Тому повідомлення, що він ввів Праотців до Руського краю, треба розуміти, як прихід із потойбічного світу, тотожно сходженню Сонця.
6 Тема – не визначена одиниця: тисяча чи 10 тисяч, або в розумінні "дуже багато". Так як далі в тексті зустрічаємо "І тако на двадцяти тисячах літах не можемо соутворитися до Русі." (д. 4б), то треба вважати, що тут тема – 10 тис.
Дошка 2б
Тамо жівємо, ловцє а рібаніа бихом. Умогліся од страсі уклоншєся. Тако бяхом єдіну тєму а почашхом градіє ставіті, огнща повсудє роскладаяті. По друзє тємє бя хлуд вєлік, а потягшєся єсьмє до полудєнє – тамо бо сутє мяста злачна. А тамо то іронєісті скоті наша ящі дєсєціноу. Ото сє оугодіхом, ащі би ті камо словєси дєржєті. А потягохом сєєсєми до полуднєна зєлєнотравіє а імхомо скоті мнозі...
***
Там живемо, ловцями і рибалками будучи. Умоглися од страху уклонитися. Так пробули одну тему і почали гради ставити, огнища повсюди розкладати. По другій темі був холод великий, і потяглися ми до полудня – там бо суть місця злачні. А там то іронці скотини нашої взяли десятину. Ото се погодилися, якщо би ті коли слова держали. І потяглися ми до полуденного зеленотрав’я і мали скоту много...
Дошка 3а
Мъліхом Влєса, Оіцє нашє, да потягнє в Нєбі комнощь Суражоува, да внідє на ни сурі вѣшаті, злоті коловє въртєщє. То бо Суньцє нашє, іжє святяі на домовє наша. І прєд онь лік блієд єсь лік огніщ домашєн.
Сєму Бгу-огніку Сьмурьглѣ рцємо показатісє а восташєтісє Нєбєсі а сє взєті ож до мудра свѣта. Нарцємо му імєіє Огнєбъжє а ідємо сє трудіті, ак і вск дєн, мълєня утврша, тѣлєси ядимо а ідємо до полє наші трудятісє, яко Бъзі вєлѣша вску мужу, іжє чінєн єсь трудітсєся на хлѣб свуі.
Дажбовє внуці (є)стє, любімічі Бъжьскі, а Бъзі скорорала ви тако дєсніцє дьржащі. Воспоємо слву Суражіу, а такождє мисліхом до вчєрѣ, а пєнтократо слвіхом Бзі вє дєнє. Піймо бо суріцу в знак благъсті а общностщє со Бзі, кіі бо сутє во Сварзіє, тако бо піоут за щастє нь.
Воспоємо славу Суражіу – а тє комонь злат Суражіщієв скакчєт в Нєбєсі. Дому ідяхом, трудьщєся. Тамо огінь утворджіхом а ядяхом покоръм наш. Рцємо: якова єстє ласкощє Божьска до ни, а отоідємо к сну. Дєн оубо прідє – а тємє нєястьіє. Тако жє дадєхом дєсєту Оцѣм нашім, а сєнту – на Власвє. А тако прєбухомо славні, яко жє слвім Бъзі нашє а мъліхомся з тєлєси омовлєні водоу чістоу.
***
Молимо Велеса, Отця нашого, да потягне в Небі комнощь1 Суражову, да зійде на нас сурі вішати, золоті колове вертячи. То бо Суньце наше, іже світить на домове наші. І перед його ликом блідим єсь лик огнищ домашніх.
Сьому Богу-огнику Семурглю речемо показатися і востати на Небесах і се взійти аж до мудрого2 світа. Наречемо його іменем Огнебоже і йдемо се трудити, як і всяк день, моління утворивши, тілесиядимо [*насичуємо] і йдемо до полів наших трудитися, як Боги веліли всякому мужу, іже чинен єсь трудитися на хліб свій.
Дажбові внуки єсть, любимичі Божеські, і Боги скорорала ваші тако [в] десниці держачи. Воспоємо славу Суражію, і такождь мислимо до вечері, і п'ятикратно славимо Богів в день3. Пиймо бо сурицю в знак благості і общності з Богами, які бо суть во Сварзі, тако бо п'ють за щастя наше.
Воспоємо славу Суражію – і той комонь злат Суражищев скаче в Небесах. Додому йдемо, трудившись. Там огінь утворюємо і їмо покорм наш. Речемо: яка єсть ласка Божеська до нас, і одходимо ко сну. День бо прийде – і тьми не стає. Такоже даємо десяту Отцям нашим, а соту – на Власове4. І тако пребудемо славні,яко же славимо Богів наших і молимося за тілеси омовлені водою чистою.
_____
1 Комнощь – сонячний човен (або візок), з кониками на краях, який тягне Велес. Такими ношами, де перебуває Сонце, також є роги Велеса. Волхви, що заміняють Велеса, супроводжують новонароджених (колиска), наречених (коляска) і померлих (труна-човен).
2 Мудрого – синього (блакитного), тобто мається на увазі, що світ має перевернутись на місце (нічне небо – це перевернутий світ) і з'явитися синє Свароже склепіння, на якому попливе комонь Суражіїв (Сонячний), тому вдень верхній світ (верхня голова Бога) символізує мудрість.
3 До Бога звертаються у молитвах п'ять разів: коли прокинулися, перед сніданком, обідом і вечерею, і коли спати лягають.
4 Пожертва длядержави (Отцям) складає десяту частину від прибутку, а на "Власове" виділяють соту частину, що є пожертва на утримання храмів і волхвів, які є помічниками Велеса (Власа).
Дошка 3б
Ін бо кървєнь є сьватая а крявь нашє. Про то мълоуві, яко ізобряшті конязі Староці наша. А тако сє праві пєнтонадєсєчь вѣці кръз Вѣча. А соуборітіся на они соудіті вшяку отнонску подлѣгла в нощє. А тако сє праві наші оці. Всєнк імаі слово рєчаті, а тото бляго сут. Ратіхом отъ хъзяроу по вѣці Трояню, які првѣ насадісє со сині сва а внуці протівнє рєчєну Вѣчєм, бо рушті нє імяху радє владішє протівнѣ Вѣча.
Хозарстѣ бо ідша на нь, а ті нє імша воіовє... Та то росторгавіца бя пєнтосєнт ляти, і нє укончішася скоро, а стала намо тѣгла хзарстіго. Ібо покуду бо рушті пращєся, врзі на нь налєзє мнозі. А внуко Траянєн був самотєн со друзі мєногая і бя утщєн.
***
Ін1 бо кревність2 є свята і кров наша. Про те молва, яко ізбирали князів Старотці наші. І так се правили п'ятнадцять віків крізь Віче. А збиратися на нього судити всякого отцовству3 підлягало вночі.І так се правили наші отці.Всяк має слово речити, і то благо суть. Ратили од хозарів по вікові Трояню, які перві насадилися з синами своїми і внуками противно реченому Вічем, бо русичі не мали ради володіння противити Вічу.
Хозари бо ішли на них, а ті не мали воїв. Та то розторгавиця була п'ятсот літ, і не кінчилася скоро, і стала нам тяглом хозарським. Ібо покуда бо русичі прялися, вороги на них налізли многі. І внук Троянен був самотень з друзями многими і був зневажений4.
_____
1"Ін" тут треба розуміти як "то", можна читати разом "інбо". Аналогічне речення на д.4г починається "ібо". Яценко і Лозко перекладають як "інша".
2 Спорідненість за кров’ю.
3 Яценко перекладає "старшин", Лозко – "аж ніяк". Але "отнина" – маєток, успадкований від батька, "отній" – батьківський, тоді за змістом: Отцям підлягає всякого судити на Вічах вночі.
4В оригіналі "утщєн" у Яценка – (у полон) "уведений", Лозко – "змарнований" (як варіант – "убитий"), Гнатюки – "захоплений" (ворогами). На д.4г слово перекладають аналогічно, у нас – "утиснені".
Дошка 4а
Почасє жівот трудѣнь… А то бяш в ступѣх болярін Скотєнь, тиі бо нє подлєгшє до хъзяр. Бя іроністі, од Іроні помоці просяі, а тиєкомоньства досілаяі, а бяша хъзарашті отърщєні. Іна боя рушті остасє под хъзяршті, кіі бо долѣзша до града Ківска і тамо усѣдшєсє… Ті жє руштічі, коя нє воліша подо хзаршті, ідша до Скотєнє, а тако Русь сє търловаша околѣ. Іроншті нєхащі свіковє наша, одєрєнь нє бєряй, а тако оставі русоум жівот русєк. Хъзярсштіі бєряху до работє своя одєрєнь, а дцкі а жєні вєліцѣ злѣ бя а твѣряі зло.
Ото убо годь, грябо, налѣзє на Русь околу Скотєнє, а тиі ізмєчіся а пращуровє наша потягоша на нь. Тадє комоньства іронштє утърчє а росбіяі годь. Рострщєні бяша годьсшті а бѣжє с полє.
То бо крєв бо ршта сє ліла, а чєрмна зємѣ бя. Пєрунамі рострсшчє Русь зємѣ годьску а мєчємі зніці всяка, і зємѣ іх, вємѣ ся, до сва прітчє. А оту бь хъзаршті пояша ни вє час ратєнь а налѣзохша на ни. І ту бо рушті утвржєшєсє до бранє, яко лєві, а рѣкша: "Пропадохом, бо яко жє Пєрун до нас нє дба". І тиі іма поможащє: а годь бя ураждєнах, а хъзаршті пєрвѣє укоусі прахоу, бяша пєрвѣі рострщєні.
Дата добавления: 2018-02-15; просмотров: 443; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!