Одним з основних напрямів аналізу банківської діяльності є аналіз його активних операцій.
Загальна сума активів це сума всіх категорій активів за мінусом суми всіх контрактивних рахунків типу резервів під можливі збитки від кредитної діяльності та дисконт за придбаними цінними паперами.
Аналіз активів банку здійснюється в такій послідовності:
> вивчається динаміка зміни загальних активів(абсолютний приріст активів, темп росту, темп приросту активів), у тому числі окремих його статей (горизонтальний аналіз);
> аналізується структура активів банку за різними класифікаційними ознаками (вертикальний аналіз);
> з'ясовується структура активів за дохідністю, що характеризує ділову активність банку:
> аналізується структура активів банку за ліквідністю та за ризикованістю.
Групування активів банку здійснюється за такими ознаками:
> за видами операцій;
> за строками розміщення (- поточні; - строкові; - квазі строкові);
> за ступенем ліквідності(первинні резерви, вторинні резерви, інші ліквідні активи, малоліквідні активи, неліквідні активи);
> за ступенем ризику(I група – 0%; II група - 10%; III група – 20%; IV група -50%;V група 100%);
> за впливом на рівень дохідності банку.
Вертикальний і горизонтальний аналіз активних операцій дає змогу виявити зміни у розподілі агрегованиx статей балансу як у динаміці, так і у внутрішній структурі активпих операцій баланcy банку і визначити, за рахунок яких операцій зросла (зменшилася) прибутковість (збитковість), виявити зміни (збереження пріоритетів у банківській діяльності).
|
|
|
Аналіз структури активних операцій поділяється на якісний і кількісний.
На основі якісного розподілу активів і використання методу порівняння визначаються пропорції між статтями балансу тендеції їх зміни та простежується, якою мірою ці зміни і відхилення вплинули на ліквідність і прибутковість операцій банку.
Коефіцієнтний (кількісний) аналіз дає змогу оцінити в динаміці якість активів за такими критеріями як дохідність, ризикованість, ліквідність, оборотність.
Дохідність активів може бути проаналізована за допомогою коефіцієнта дохідності (Кдох):
Кдох = Дохідні активи/Активи
Цей коефіцієнт характеризує ділову активність банку з погляду ефективності розміщення ресурсів. У міжнародній практиці вважається, що цей коефіцієнт має бути вище 93%. Збільшення частки недохідних активів більше як на 7 % може призвести банк до банкрутства. Враховуючи специфіку розвитку українських банків середнє значення цього коефіцієїіта коливається в межах 70%.
За ступенем ризикованості якість банківських активів можна проаналізувати за допомогою коефіцієнта ризикованості активів:
|
|
|
Криз = Активи, зважені за ступенем ризику/Активи(всього)
Збільшення цього коефіцієта свідчить про зростання ризикованості банківських активних операцій.
Аналіз якості активів з позиції ліквідності можна провести за допомогою коефіцієнта ліквідності активів.
Клікв.акт. = Активи, зважені за ступенем ліквідності/Активи (всього)
Тема 15. Аналіз доходів, витрат і прибутку банку
1. Аналіз обсягів, динаміки та структури доходів і витрат банку.
2. Прибуток і рентабельність на мікроекономічному рівні.
3. Аналіз ефективності діяльності банків.
1. Доходи банку це зростання економічних вигод упродовж звітного періоду у вигляді збільшення активів або зменшення зобов'язань, що призводить до збільшення власного капіталу (за винятком збільшення капіталу за рахунок внесків акціонерів).
Витрати банку - це зменшення економічних вигод упродовж звітного періоду у вигляді вибуття активів чи збільшення зобов'язань, які призводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення чи виплати власникам).
У результаті операційної діяльності в банку виникають такі доходи і витрати:
1) процентні доходи і витрати;
|
|
|
2) комісійні доходи і витрати;
3) прибутки (збитки) від торговельних операцій;
4) непередбачені доходи і витрати;
5) відрахування в резерви;
6) доходи від повернення раніше списаних активів;
7) інші операційні доходи і витрати;
8) загальні адміністративні витрати;
9) податок на прибуток.
Розглянемо детальніше їх склад.
Процентні доходи і витрати операційні доходи і витрати, отримані (сплачені) банком за використання грошових коштів, їх еквівалентів або сум, що заборговані банку (залучені банком), суми яких обчислюються пропорційно до часу і суми активу чи зобов'язання із застосуванням ефективної ставки відсотка.
Комісійні доходи і витрати - операційні доходи і витрати за наданими (отриманими) послугами, сума яких обчислюється пропорційно сумі активу або зобов'язання чи є фіксованою.
Комісії за наданими (отриманими) послугами залежно від мети їх оцінки та основи обліку, пов'язаного з ними фінансового інструменту, поділяються на:
а) комісії, що є невід'ємною частиною доходу (витрат) фінансового інструменту. (комісії за ініціювання кредиту, комісії за оцінку фінансового стану позичальника);
б) комісії, одержані (сплачені) під час надання послуг (комісії за розрахунково-касове обслуговування клієнтів, комісії за обслуговування кредитної заборгованості);
|
|
|
в) комісії, одержані (сплачені) після виконання певних дій і визнаються як дохід (витрати) після завершення певної операції (комісії за розподіл акцій ( часток) клієнтів, комісії від розміщення цінних паперів за операціями з андерайтингу).
Прибутки (збитки) від торговельних операцій - результат (прибуток чи збиток) від операцій з купівлі-продажу різних фінансових інструментів, у тому числі за операціями з цінними паперами, з іноземною валютою та банківськими металами.
Витрати на формування резервів для покриття збитків від активних операцій - це в т р а т и на покриття можливих збитків від зменшення корисності активів банку та списання безнадійних активів.
Доходи від повернення раніше списаних активів кошти, що надійшли для погашення заборгованості, яка була визнана банком безнадійною щодо отримання.
Інші операційні доходи і витрати:
а) доходи (витрати) від оперативного лізингу:
б) доходи (витрати) від наданих (отриманих) консультаційних послуг фінансового характеру:
в) дивідентні доходи:
г) витрати на інкасацію:
д) штрафи, пені, отримані (сплачені) за банківськими операціями.
Загальні адміністративні витрати операційні витрати, пов'язані із забезпеченням діяльності банківської установи.
Податок на прибуток - операційні витрати банку, пов'язані із сплатою податку відповідно до чинного законодавства України та з урахуванням вимог міжнародних стандартів бухгалтерського обліку і національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку щодо визнання відстрочених податкових зобов'язань та податкових активів.
Непередбачені доходи і витрати мають випадковий, разовий характер і тому справляють особливий вплив на фінансовий результат, одержаний банком. Вони є результатом надзвичайних подій, які можуть істотно вплинути на дохід банку, але не стосуються звичайної його діяльності. До непередбачених належать доходи (витрати), поява яких пов'язана зі змінами податкового законодавства, правил бухгалтерського обліку, збитки від стихійного лиха тощо. Непередбачені доходи і виграти не повторюються по суті.
Не визнаються доходами такі надходження від інших осіб:
> сума завдатку під заставу або в погашення кредиту, якщо це передбачено відповідним договором:
>сума надходжень за договором комісії, агентським та аналогічним договором на користь комітента, принципала тощо:
> сума авансу в рахунок попередньої оплати послуг, товарів тощо:
> надходження, що належать іншим особам:
> надходження від первинного розміщення цінних паперів:
>сума податку на додану вартість, інших податків і обов'язкових платежів, що підлягають перерахуванню до бюджету й позабюджетних фондів.
Визнані банком доходи і витрати групуються за їх характером за відповідними статтями у фінансовій звітності "Звіт про фінансові результати". Статті доходів і витрат не згортаються.
2. Комерційна основа здійснення банківських операцій полягає втому, що вони проводяться з метою одержання прибутку.
Прибуток банку - це фінансовий результат діяльності банку, який розраховується як різниця між його доходами і витратами.
Сума прибутку від операцій розраховується як різниця між операційними доходами за вирахуванням операційних витрат.
Розрахунок прибутку до оподаткування проводиться з урахуванням витрат за сумнівними і безнадійними боргами.
Сума прибутку банку до оподаткування, а також чистого прибутку (збитку) банку розраховується так:
Сума прибутку = Прибуток _ Витрати на безнадійні
до оподаткування від операцій та сумнівні борги
Чистий прибуток = Прибуток після + Непередбачені,
(збиток)банку оподаткування - доходи (витрати)
Чистий прибуток банку, який утворюється після сплати податку на прибуток, розподіляється за напрямами, затвердженими зборами акціонерів, наприклад, нa виплату дивідентів акціонерам або на капіталізацію дивідентів, на формування загальних резервів і резервних фондів тощо.
Сума чистого прибутку, що залишається для розвитку банківської діяльності, називається нерозподіленим прибутком.
3. Прибутковість банку це сумарний позитивний результат його господарсько-фінансової та комерційної діяльності. За рахунок доходів банку покриваються всі його операційні витрати, формується прибуток, обсяг якого визначає рівень дивідендів, зростання капіталу, розвиток пасивних та активних операцій.
Прибутковість банку залежить, насамперед, від оптимальної структури його баланcy (активи і пасиви) та від цілеспрямованої роботи банківського персоналу.
Двома найважливішими показниками прибутковості банку є показники:
ROA - прибутковість активів банку;
ROЕ - прибутковість акціонерного капіталу банку.
Прибутковість активів банку розраховується за такими двома показниками:
ROA І = Чистий прибуток /Середні загальні активи.
Цей показник може використовуватися як коефіцієнт для оцінки діяліьності керівництва банку.
Але у зв'язку з тим, що не всі активи дають дохід, деякі банки в процесі аналізу прибутковості своєї діяльності деталізують показник процентної прибутковості активів, для розрахунку якого беруться робочі активи:
ROA2 = Чистий прибуток/Робочі активи.
Зіставлення показників ROA 1 та ROA 2 дає можливість виявити невикористані резерви підвищення прибутковості активів за рахунок поліпшення їх структури, ефективнішого використання, дає уявлення про можливості зростання рентабельності завдяки скороченню активів, які не приносять доходу. На практиці вважається, якщо показник прибутковості активів перевищує 1%, то банк працює рентабельно.
Прибутковість акціонерного капіталу розраховується за такими двома показниками:
ROE 1 = Чистий прибуток /Середній акціонерний капітал.
Оптимальне значення цього показника - не менше 15%.
Співвідношення прибутку та власного капіталу є показником стабільності, що дає змогу прогнозувати, наскільки зміниться рівень прибутковості банку.
На практиці деякі банки (а особливо їх акціонери) цей показник прибутковості деталізують за допомогою коефіцієнта віддачі статутного капіталу:
RОЕ2 = Чистий прибуток/Статутний капітал.
Цей показник характеризує доцільність та ефективність вкладення акціонерами своїх коштів та ефективність віддачі статутного капіталу, а також спроможність банку розпоряджатися всіма його коштами.
Для оцінки ефективності видатків банку використовується показник рівня їх прибутковості (Р), який розраховується за такою формулою:
Р = Прибуток банку /Витрати банку.
До показників ефективності діяльності банку, крім показників, прибутковості банку відносять ще такі групи:
> ефективності діяльності банку:
> ефективності діяльності працівників банку.
Ефективність операційної/діяльності банку можна оціниш за допомогою показника чистого спреду.
Чистий спред - це різниця між процентними -отриманними і сплаченими - ставками. За його допомогою визначається необхідна мінімальна різниця між ставками за активними й пасивними операціями, яка дає змогу банку мінімізувати витрати. Оптимальне значення чистого спреду не менше 1,25%.
Чиста процентна маржа (М) слугує для покриття витрат банку і ризику, утому числі інфляційного, створення прибутку, покриття договірних угод. Розраховують її значення за формулою:
М =
Цей коефіцієнт допомагає з'ясувати, чи може банк забезпечити прибуток у вигляді доходу від процентної різниці як відсоток до середніх активів. Оптимальним значенням даного показника є 4,5%.
До інших показників ефективності відносять ще:
Цей коефіцієнт висвітлює ступінь залежності банку від непроцентних доходів і свідчить про рівень диверсифікації.
Оборотність активів є основним показником ділової активності банку. Чим швидше обертаються активи, тим більше прибутку отримає банк, а, відповідно, й ефективніше він працює. Розрахунок коефіцієнта оборотності активів (N) здійснюється за такою формулою:
N =Дt/Загальних середніх активів
Збільшення кількості оборотів, що здійснюють активи, є позитивним явищем. Зростання цього коефіцієнта не тільки позитивно відбивається на підвищенні ефективності роботи банку, а й підвищує його ліквідність та сприяє вивільненню ресурсів з обороту.
Oбернeним показником, що характеризує прискорення оборотності активів, є показник тривалості одного обороту активів у днях, який розраховується за формулою:
T = (Загальні середні активи/ Дt)n
Зменшення цього показника свідчить про прискорення оборотності активів і вважається позитивним явищем.
Після загального аналізу оборотності активів доцільно провести аналіз оборотності окремих видів активів і оцінити їх вклад у підвищення ліквідності та прибутковості роботи банку.
Для оцінки ефективності діяльності працівників банку розраховують і аналізують такі показники:
1) чистий дохід на одного працівника = прибуток після оподаткування/загальна чисельність працівників:
2) чистий дохід до витрат на утримання персоналу = прибуток після оподаткування /витрати на отримання працівників.
Тема 16. Регулювання діяльності банків(4 години).
5.1. Регулювання банківської діяльності, його суть та форми.
5.2. Регулятивний капітал банку: призначення та порядок
визначення.
1. Державне регулювання банківської діяльності здійснюється насамперед в межах банківської системи та виражається у впливі центрального банку на банки II рівня.
Вплив центрального банку на діяльність комерційних банків здійснюється за такими основними напрямами:
1) створення законодавчих та інших умов, які б дозволили банкам реалізувати свої економічні інтереси (організаційно-правовий напрямок);
2) встановлення економічних нормативів та нагляд за їх дотриманням з метою забезпечення ліквідності банківської діяльності (напрямок опосередкованого економічного впливу).
Банківський нагляд - своєчасне регулювання на порушення та негативні тенденції у діяльності банків з метою їх нормалізації, зміцнення фінансового стану, підтримки стабільності та надійності як кожного банку зокрема, так і банківської системи загалом.
У загальному вигляді банківський нагляд зводиться до виявлення правопорушень і їх усунення, запобігання високого рівня ризикованості, з'ясування того, наскільки діяльність банків відповідає встановленим правилам.
За етапами і методами здійснення банківський нагляд поділяють на:
вступний, попередній і поточний.
Нагляд за діяльністю банків належить до адміністративного регулювання.
Банківське регулювання - це система заходів, за допомогою яких центральний банк, або інший наглядовий орган забезпечує стабільне, безпечне функціонування банків, запобігає дестабілізуючим процесам у банківському секторі.
Регулювання здійснюється з метою забезпечення стабільної діяльності банків та своєчасного виконання ними зобов'язань перед вкладниками, а також запобігання неправильному розподілу ресурсів і втраті капіталу через ризики, що притаманні банківській діяльності.
До основних завдань банківського регулювання та нагляду можна віднести:
1) забезпечення стабільності та надійності банківської системи:
2) захист інтересів вкладників:
3) створення конкурентного середовища у банківському секторі:
4) забезпечення прозорості діяльності банківського сектора економіки:
5) забезпечення ефективної діяльності банків, підтримка необхідного рівня стандартизації та професіоналізму у банківській сфері тощо.
Регулювання діяльності банків Національний банк України здійснює у двох основних формах адміністративне та індикативне регулювання.
Адміністративне регулювання включає такі заходи:
1) реєстрація банків і ліцензування їх діяльності:
2) встановлення вимог та обмежень щодо діяльності банків;
3) застосування санкцій адміністративного чи фінансового характеру:
4) нагляд за діяльністю банків:
5) надання рекомендацій щодо діяльності банків.
Основними складниками індикативного регулювання є:
1) засоби впливу, пов'язані з визначенням кількісних параметрів банківської діяльності:
встановлення обов'язкових економічних нормативів;
визначення норм обов'язкових резервів для банків;
встановлення норм відрахувань до резервів на покриття ризиків
від активних банківських операцій;
2) засоби впливу непрямого характеру:
визначення процентної політики;
рефінансування банків;
кореспондентські відносини;
управління золотовалютними резервами, включаючи валютні інтервенції;
операції з цінними паперами на відкритому ринку;
імпорт та експорт капіталу.
Індикативне регулювання банківської діяльності включає такий важливий елемент, як встановлення з боку НБУ для банків обов'язкових економічних і нормативів. Їх призначення - захист інтересів вкладників і кредиторів та забезпечення фінансової надійності банків.
2. Регулятивний капітал є одним з найважливіших показників діяльності банків, основним призначенням якого є покриття негативних наслідків різноманітних ризиків, які банки беруть на себе в процесі своєї діяльності, та забезпечення захисту вкладів, фінансової стійкості й стабільної діяльності банків. Він є базою для розрахунку економічних нормативів.
Регулятивний капітал банку складається з основного (1-го рівня) капіталу та додаткового (2-горівня) капіталу.
Величина регулятивного капіталу розраховується за формулою:
РК = ОК + ДК-В,
ОК - основний капітал;
ДК - додатковий капітал;
В-відрахування.
Основний капітал уважається більш незмінним, і таким, що не підлягає передаванню, перерозподілу та повинен повністю покривати поточні збитки. Додатковий капітал немає стійкого характеру, а його розмір піддається змінам.
Основний капітал (капітал 1-го рівня) складається з таких елементів:
а) фактично сплачений зареєстрований статутний капітал (за підсумками року розмір статутного капіталу коригується на індекс девальвації чи ревальвації гривні за рахунок і в межах валового доходу або валових витрат відповідно до методики НБУ);
б) розкриті резерви, що створені або збільшені за рахунок нерозподіленого прибутку (резерви, що оприлюднені банком у фінансовій звітності);
> дивіденди, що направлені на збільшення статутного капіталу;
> емісійні різниці:
> резервні фонди;
> загальні резерви, що створюються під невизначений ризик при проведенні банківських операцій.
Ці складові частини включаються до капіталу 1 -то рівня лише за умови, що вони відповідають таким критеріям:
> відрахування бо резервів і фондів здійснено з прибутку після оподаткування або з прибутку до оподаткування, скоригованого на всі потенційні податкові зобов'язання;
> призначення резервів та фондів і рух коштів по цих резервах і фондах окремо розкрито в оприлюднених звітах банку;
> фонди мають бути в розпорядженні банку з метою необмеженого і негайного їх використання для покриття збитків;
> будь-яке покриття збитків за рахунок резервів та фондів проводиться лише через рахунок прибутків та збитків:
в) загальний розмір основного капіталу визначається з урахуванням розміру очікуваних (можливих) збитків за невиконаними зобов'язаннями контрагентів та основний капітал зменшується на суму:
- недосформованих резервів під можливі збитки за:
1) кредитними операціями;
2) операціями з цінними паперами;
3) дебіторською заборгованістю;
4) прострочених понад 30 днів та сумнівними до отримання нарахованими доходами за активними операціями;
5) коштами, розміщеними на коррахунках у банках, які визнані банкрутами або які зареєстровані в офшорних зонах;
> нематеріальних активів за мінусом суми зносу;
> капітальних вкладень у нематеріальні активи;
> збитків минулих років і збитків минулих років, що очікують затвердження;
> збитків поточного року.
Додатковий капітал (капітал 2-го рівня) складається з таких елементів:
- резерви під стандартну заборгованість інших банків;
>резерви під стандартну заборгованість клієнтів за кредитними операціями банків:
- нерозподілений прибуток минулих років;
> прибуток звітного року, що очікує затвердження:
- результат переоцінки основних засобів;
- прибуток поточного року, зменшений на суму неотриманих нарахованих доходів;
> субординований борг, що враховується до капіталу (субординований капітал), з метою підвищення капіталізації.
Субординований борг це звичайні незабезпечень боргові капітальні інструменти (складові елементи капіталу), які відповідно до угоди не можуть бути взяті з банку раніше п'яти років, а у випадку банкрутства чи ліквідації повертаються інвестору після погашення претензій усіх інших кредиторів.
Залучення коштів на умовах субординованого боргу з метою їх врахування до додаткового капіталу банку у вигляді позик, кредитів, депозитів юридичних осіб може здійснюватися як шляхом укладення прямих договорів між банком-боржником та інвестором, так і шляхом випуску банком-боржником облігацій.
Залучення коштів на умовах субординованого боргу шляхом випуску облігацій здійснюється з урахуванням особливих умов щодо випуску та погашення облігацій.
Банк може мати у власності нерухоме майно загальною вартістю не більш ніж 25% капіталу банку.
Отже, відкоригована частина фінансового капіталу, яка найменше підлягає змінам і може гарантувати покриття негативних наслідків різноманітних ризиків та захист інтересів вкладників, виступає регулятивним капіталом.
Дата добавления: 2018-02-15; просмотров: 484; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!