Українська державність з позиції Ю. Бачинського.

Стр 1 из 2Следующая ⇒

Зміст

Вступ

Основна частина

Розділ 1. Біографія, політична діяльність.

Розділ 2. Українська державність з позиції Бачинського.

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Юліан Бачинський безперечно, належить до найпомітніших постатей в історії України кінця XIX - початку XX ст. Його активна громадсько-політична і публіцистична діяльність припадає на період, який безпосередньо передував Українській революції 1917 -1920 рр., відновленню української державності й великою мірою підготував ці процеси ідейно, політично та організаційно. Далеко не остання роль у цьому належала як особисто Ю.Бачинському, так і Українській соціал-демократичній партії Галичини і Буковини (УСДП), одним із засновників і лідерів якої він був.

Будучи переконаним і послідовним прибічником ідей соціал-демократизму, їх поширення і втілення в Україні, розуміючи необхідність для цього організаційного оформлення українського соціал-демократичного руху, Ю.Бачинський взяв безпосередню і діяльну участь у створенні та розбудові УСДП, яка у 1899 — 1918 рр. діяла на теренах Австро-Угорщини як автономна секція багатонаціональної, федеративної Соціал-демократичної робітничої партії Австрії (СДРПА).

Постать Юліана Бачинського, члена Української Національної Ради й керівника Надзвичайної дипломатичної місії Української Народної Республіки у США, одного з активних діячів і засновників спочатку Русько-української радикальної партії, а потім й Української соціал-демократичної партії, мало відома як історикам, так і політологам. І це при тому, що Ю. Бачинський був першим із політичних мислителів, хто зробив спробу теоретично обґрунтувати необхідність державної незалежності України.[3]

Неоднозначність сприйняття фігури Бачинського, від повного замовчування до стереотипного його сприйняття як духовного вождя української незалежності, викликана як недооцінкою впливу на український національний рух соціалістичних і соціал-демократичних ідей, так і спробою приватизації національної ідеї з боку ряду представників правих політичних сил. Тут буде дуже доречним пригадати думку німецької дослідниці творчості Ю. Бачинського КерстінЙобст про те, що сьогодні багато політичних рухів несоціалістичного спрямування створили в суспільстві враження, що лише вони є «відважними борцями за незалежність української держави і здатні вирішити цю проблему як теоретично, так і практично». Подібна приватизація історії, що переростає в її міфологізацію й ідеалізування, однією з цілей яких є зробити цей «продукт» придатним для того, щоб стати основою для узаконення дій цих політичних сил, перетворює історію розвитку українського національного руху на історію ідей, що часто балансують на межі радикального етнонаціоналізму, а часом погано завуальованого нацизму. Іншу традицію представляє «Україна irredenta» Ю. Бачинського.

Хто ж такий Юліан Бачинський?

Біографія та політична діяльність.

Він народився 1870 року на Тернопільщині в сім’ї відомого церковного діяча. Батько Юліана, Олександр Гаврилович, був канцлером митрополичої капітули греко-католицької церкви і ректором Львівської греко-католицької семінарії.. Рід Бачинських, що належить до герба Сасів, має шляхетське походження. Після закінчення юридичного факультету Львівського університету Бачинський активно займається політичною й публіцистичною роботою.[3]

Протягом 1890-1907 р. Ю. Бачинський був одним з керівників заснованої І. Франком, М. Павликом та С. Данилевичем Українсько-Руської Радикальної партії. Підтримував політичні взаємини з М. Драгомановим. Крім політичних питань, займався економічними. В журналі «Народ» опублікував 1893 р. велику розвідку «По поводу еміграції» (ч. 4-7, 14), в якій з'ясовував причини і характер масового виїзду галицьких селян на заробітки в Канаду, США та інші країни. Згодом став одним з найавторитетніших дослідників еміграційних процесів, видав монографію «Українська еміграція в Америці» (1914) - підсумок кількарічних його досліджень.[2]

Як відомо, практично від самого початку діяльності УРП Ю.Бачинський був одним з провідників її «молодого» крила, представники якого виступали за перетворення партії на соціал-демократичну. Світогляд «молодих» формувався під впливом не тільки праць К.Маркса і Ф.Енгельса, а й Ф.Лассаля, К.Каутського, Г.Спенсера, М.Чернишевського та інших, а також практичних успіхів у розвитку соціал-демократичного руху в країнах Західної Європи. «Молоді» (на перших порах, головним чином, студенти) поєднували свої марксистські погляди з більш радикальним підходом до вирішення українського національного питання і заявили про себе як «група національних радикалів».

У галузі політики найпомітнішим твором Ю Бачинського є науково-публіцистична праця «Ukrainairredenta» (1895), в якій він обґрунтував свій погляд на незалежну Україну і шляхи боротьби за її побудову. На підставі аналізу еміграції українців-галичан, став першим хто обґрунтував потребу створення української соборної держави під девізом: "Вільна, велика, політично самостійна Україна, одна, нероздільна від Сяну по Кавказ!"

Крім наукової і публіцистичної праці, Ю. Бачинський займався й літературною. Під псевдонімом «Юродивий» друкувався в газеті «Будучність» (про це свідчить архів І. Калиновича), а під криптонімом Ю. Б. - в «Письмі з Просвіти» (1908), «Календарі Просвіти» (1911) та інших виданнях.

Протягом 1905-1906 років перебував у США та Канаді. Вважав здобуття політичної незалежності України головною передумовою її дальшого соціально-економічного і культурного розвитку.1915-1916 Ю. Бачинський служив в австро-угорській армії.

З 1918 року був членом Української Національної Ради ЗУНР-ЗОУНР в Галичині. У 1919 році - представник дипломатичної місії УНР у Вашингтоні. Він робить спробу на практиці реалізувати свою ідею про незалежність з метою досягти визнання Української Народної Республіки США.

Дипломатична місія УНР у США проіснувала майже два роки – від початку серпня 1919 року до кінця травня 1921-го. На роботу місії було виділено великі кошти – сто тисяч американських доларів, що мало привернути увагу американців до України. Насамперед ставилося завдання домогтися дипломатичного визнання УНР урядом США і налагодити торговельні відносини між обома державами. Ю. Бачинський використовував різні способи для досягнення цієї мети: зустрічі й переговори з американськими урядовцями, намагання залучити українську громаду в Америці для створення проукраїнського лобі, мобілізацію емігрантів на морально-політичну та матеріальну допомогу молодій Українській державі.Однак його місія закінчилася невдачею.

Протягом 1921-1923 рр. жив у Відні - в одному з центрів української еміграції, пізніше - у Берліні. У цей час друкував статті на політичні теми в газеті «Український голос» (Берлін) і «Рада» (Львів). У 1931-1932 рр. сидів у польській тюрмі за політичні переконання.

26 листопада 1933 р. повернувся в Україну, жив у Харкові. Якийсь час працював у редакції «Української радянської енциклопедії». Того ж року в Харкові був заарештований органами НКВС, звинувачений у приналежності до контрреволюційної терористичної організації. 28 березня 1935 р. Ю. Бачинський був засуджений Воєнною комісією верховного суду СССР на десять років ув'язнення, з конфіскацією майна. Згодом він був знищений.

19 жовтня 1957 р. Верховний суд колишнього СССР відмінив вирок головного воєнного прокурора у справі Ю. Бачинського і виніс рішення: «Вирок Воєнної колегії Верховного суду СССР від 25 березня 1935 р. щодо Бачинського Юліана у зв'язку з новими обставинами, які стали відомі, скасувати...». Справу припинено у зв'язку з відсутністю складу злочину.[2]

Юліан Бачинський, безперечно, зробив значний внесок у політико-ідеологічне становлення галицько-української соціал-демократії, був її ідейним лідером та натхненником. Поряд з цим, Бачинський розробляв й інші питання. Так, однією з найболючіших соціально-економічних проблем Галичини початку XX ст. була масова трудова еміграція – наслідок безробіття, малоземелля, злиднів. Вона розлучала родини, призводила до відтоку значної частини корінного українського населення цих земель за кордон, натомість на основі парцеляції поміщицьких маєтків сюди насаджувалися німецькі та польські колоністи. Самі емігранти були незахищені, їх ошукували численні посередники. Молодій партії необхідно було виробити чітку позицію та програму дій щодо цієї проблеми. На III з'їзді УСДП 14 — 15 березня 1909 р. питання про еміграцію було включено до порядку денного. Ю.Бачинський виступив з доповіддю, яка базувалася на ґрунтовних наукових розвідках її автора. За цифрами і статистичними даними доповідач бачив тяжкі долі конкретних людей, тисяч своїх земляків. Він зазначив, що емігранти нещадно експлуатуються в тих краях, куди їдуть, до того ж масова еміграція призводить до погіршення становища робітників тих країн, страйколомства, зниження зарплати та ін. Він вніс проект резолюції, який передбачав створення організацій сільськогосподарських робітників для боротьби за їх економічні права. Разом з тим керівництво цих організацій мало налагодити контакти з профспілками за кордоном з метою своєчасного і правдивого інформування потенційних емігрантів про стан економіки тих країн, рівень зарплат, необхідну взаємодію для забезпечення прав та інтересів робітників.

Українська державність з позиції Ю. Бачинського.

Молодь зазвичай має загострене відчуття справедливості, схильна до максималізму. Саме таким був і Юліан Бачинський. У 25-річному віці він видав працю “Україна irredenta”. Це була програма діяльності для Русько-української радикальної партії. Автор доводив, що Україна має бути незалежною і що найважливіше — від Сяну до Кавказу. Більшість поважних наддніпрянських чи галицьких політиків тоді навіть не могли уявити собі такої постановки питання.

Зазвичай назву праці “Україна irredenta” перекладають як “Україна уярмлена” чи “Україна поневолена”. Насправді цей термін Бачинський бере від італійського “irredenta”, що означає “не цілком звільнена”, “не цілком визволена”. На той час італійці зуміли об'єднати свою державу, але чимало їхніх територій входило до Австро-Угорської імперії, в якій проживало й українське населення. Українці, зокрема Бачинський, бачили дискусію навколо італійського ірредентизму (об'єднання всіх земель) у зовнішній політиці й почали замислюватись над об'єднанням усіх українських земель.[1]

«Україна irredenta» стала найвідомішим твором Ю.Бачинського, мала значний вплив на громадську думку і особливо на молодь, передусім студентську, яка поповнювала лави галицьких політичних партій. Вітаючи друге видання книги у 1900 р., львівський студентський часопис «Молода Україна» писав: «Можна спорити про її поодинокі вискази, можна зачіпати критикою її части – але неоспорима її вартість лежить дальше, лежить в її провідній ідеї, що мусить розпалити кожне живе серце, тронути до думання кожний живий мозок. Она дає теоретичні основи ідеям, що лучать нас усіх під : стягом України, показує, що ті ідеї, се не видумана фантастами мрія, а життєва конечність, що мусить довести нас до побіди». В.Темницький, тоді ще студент, згадував пізніше, що «Україна irredenta» стала каноном політичної віри найближчого покоління української молоді»

Уперше «Україну irredenta» було видано 1895 року (потім її перевидавали 1900 і 1924 р.), тобто коли її автору було не більше 25 років.

Ключовим чином на погляди Бачинського вплинули праці Карла Маркса і Фрідріха Енгельса, австромарксистів. Історичний матеріалізм став не просто теоретичною основою, на якій розвивав свої ідеї Бачинський. Автор сприймає його не догматично, а передусім як методологію наукового дослідження суспільних процесів. І саме це дозволяє йому стверджувати, що він займає об’єктивну, незацікавлену позицію дослідника, який лише просто фіксує «природний» хід суспільних змін, і, з іншого боку, говорити про здобуття Україною незалежності як про природний історичний етап.

На початку своєї книжки Бачинський досліджує процес зародження капіталістичних відносин, виникнення підприємництва і перетворення селян на пролетаріат на галицьких землях наприкінці. ХIХ ст., а також причини еміграції українських селян. Він стверджує, що держава — це форма панування певного класу, і що вона покликана забезпечувати інтереси цього класу. Більше того, державна справедливість, за Бачинським, — «то справедливість, що відповідає інтересам лише певних класів, а не якась «абсолютна» справедливість». Тому будь-яку політичну боротьбу він розглядає як вираження економічного протистояння. Ці принципи стали основою для обґрунтування Бачинським своєї ідеї про необхідність незалежності України.

Автор «Україні irredenta» стверджує, що національна ідея — це, за своєю суттю, ідея буржуазна. Вона виникає тоді, коли старий феодальний спосіб господарювання поступається місцем капіталістичним відносинам, тобто, тільки тоді, коли, власне, і формується буржуазія. У новій ситуації сама логіка економічних відносин вимагає створення національних держав, на противагу абсолютистським монархіям минулого. В основі єдності нації, за Бачинським, лежить спільність походження, але не кровноспоріднені зв’язки між її членами. Автор «України irredenta» вже наприкінці ХІХ ст. стверджує, що українська нація має бути не стільки етнічним утворенням, а передусім політичним. Він спеціально наголошує, що боротьба за політичну самостійність України не стосується виключно українців за етнічним походженням, а всіх, хто населяє Україну, «без огляду на те, чи се автохтон» або «великорос, поляк, єврей чи німець».

Бачинський констатує, що Україна розділена між двома імперіями: Австро-Угорською та Російською. При цьому необхідний розпад як однієї з них, так і іншої (цю необхідність розпаду великих імперій у новій економічній ситуації він обгрунтовує на основі низки історичних прикладів) має привести, внаслідок внутрішньої боротьби між українською, російською та польською буржуазіями, до утворення національної української держави. Щодо Російської імперії в «Україна irredenta» стверджується, що в ній відсутня економічна цілісність, а отже, й політична. Російська імперія, за Бачинським, економічно розділена на три території — польську, українську й російську, які в майбутньому стануть основами незалежних держав (причому, на думку Бачинського, найвигідніше це Україні як економічно найвідсталішій, а найменше вигідно — економічно розвиненій Польщі). А поштовх до цього розпаду надасть запровадження конституції в імперії, перетворення її на федерацію.

Таким чином, згідно «Україні irredenta», прагнення незалежності — це прагнення насамперед економічне, вигідне для підприємницьких кіл. Причому ту боротьбу за незалежність, яка в майбутньому очікує на Україну, автор описує так: «Буде се страшний час — час страшної муки і терпіння, але і найкращий час життя української буржуазії». Однак буржуазні верстви привласнюють продукти суспільної праці, змушуючи таким чином найманих працівників виступити на боротьбу за свої права, за встановлення суспільства без класових привілеїв. Тому формування незалежної України як політичне закріплення її економічної самостійності не є найвищою метою розвитку. Капіталістичні відносини логічно розвиваються від єдності національної до, як пише Бачинський, «єдності вищого ряду» — інтернаціональної, глобальної, міжнародної. І це цілком відповідає загальній логіці розвитку марксистської думки, оскільки як із розділення суспільства на класи виникла держава, так із занепадом класів відбувається і занепад держави. Відповідаючи на запитання М. Драгоманова про те, що робитиме Україна після досягнення своєї незалежності, Бачинський недвозначно заявляє, що це аж ніяк не кінцевий етап розвитку. Загальноісторичною метою виявляється не створення національної держави, але благо окремого індивіда, заради якого, власне, ця держава і створюється. Держави, за Бачинським, домагаються своєї самостійності не для того, щоб ізолюватися від решти світу, але щоб краще розвинутися культурно й економічно, завдяки чому надалі зможуть посісти гідне місце в майбутній «всесвітній людській родині».[3]

Отже слід підсумувати що, автор бувпереконаний, щоУкраїну треба будувати не як федеративну, а як унітарну державу. По-друге, щоцемаютьробитивсі люди, котріживуть на українськійетнографічнійтериторії, тобтовсінації і народності. На його думку, важливобулосформуватиєдинуполітичнунацію і ввести її в український контекст. Тобтовсімали б перейнятисяідеєюсоборностікраїни. БачинськийвважавздобуттяполітичноїнезалежностіУкраїни основною передумовоюїїподальшогосоціально-економічного і культурного розвитку.

- Як сприйнялиідеюБачинськогойогосучасники?

-Зазвичайідеї, які звучать уперше, сприймають не надтосерйозно. Так само поставилися і до концепціїБачинського — вважалиїїнеможливою для реалізації у контексті таких двох великих держав, як Австро-Угорськаімперія таРосійськаімперія. Але Бачинський на цьому не спинявся. Віннаполегливо доводив свою думку. Через п'ятьроківвидавновупрацю, в якій подав дужебагатокоментарів і рецензій на користьвисловленої ним ідеї... [1]

Висновок

Ю. Бачинський був першим із політичних мислителів, хто зробив спробу теоретично обгрунтувати необхідність державної незалежності України.

Вже наприкінці ХІХ ст. Бачинський стверджує, що українська нація має бути не стільки етнічним утворенням, а передусім політичним. Він спеціально наголошує, що боротьба за політичну самостійність України не стосується виключно українців за етнічним походженням, а всіх, хто населяє Україну, «без огляду на те, чи се автохтон» або «великорос, поляк, єврей чи німець».

Дата добавления: 2018-02-15; просмотров: 538; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

12 Следующая ⇒

Мы поможем в написании ваших работ!