II. Основи забезпечення колективної безпеки



Метою держав-учасниць у забезпеченні колективної безпеки є запобігання воєн і збройних конфліктів, а в разі їх розв'язання - гарантований захист інтересів, суверенітету і територіальної цілісності держав-учасників на основі двосторонніх відносин.
У мирний час зазначена мета досягається врегулюванням спірних проблем, міжнародних і регіональних криз виключно політичними, погоджувальними засобами, підтриманням оборонного потенціалу кожної держави з урахуванням як національних, так і колективних інтересів.
Кожна держава-учасниця вживає належних заходів щодо забезпечення стабільного положення на своїх кордонах. На основі взаємної згоди вони координують діяльність прикордонних військ та інших компетентних служб з підтримання встановленого режиму в прикордонних зонах держав-учасників.
При виникненні загрози безпеці, територіальній цілісності та суверенітету одного або декількох держав-учасників, держави-учасники негайно приводять в дію механізм спільних консультацій з метою координації своїх позицій і прийняття конкретних заходів для усунення виниклої загрози.
Стратегічні ядерні сили Російської Федерації виконують функцію стримування від можливих спроб здійснення агресивних намірів проти держав-учасниць згідно з військовою доктриною Російської Федерації.
У разі агресії держави-учасниці відповідно до статті 4 Договору про колективну безпеку відображають її і вживають заходів до того, щоб змусити агресора припинити військові дії. Для досягнення цього вони завчасно визначають і планують зміст, форми і способи спільних дій.
Колективна безпека держав-учасників базується на таких основних принципах:
· Неподільність безпеки: агресія проти однієї держави-учасника розглядається як агресія проти всіх держав-учасників;
· Рівна відповідальність держав-учасників за забезпечення безпеки;
· Дотримання територіальної цілісності, дотримання суверенітету, невтручання у внутрішні справи і врахування інтересів один одного;
· Колективність оборони, створюваної на регіональній основі;
· Прийняття рішень з принципових питань забезпечення колективної безпеки на основі консенсусу;
· Відповідність складу і готовності сил і засобів масштабом військової загрози.

III. Система колективної безпеки. Основні напрямки її створення

Основою колективної безпеки є система колективної безпеки, яку держави-учасники розглядають як сукупність міждержавних і державних органів управління, сил і засобів, що забезпечують на загальній правовій основі (з урахуванням національного законодавства) захист їхніх інтересів, суверенітету і територіальної цілісності.
Міждержавними органами системи колективної безпеки є:
- Рада колективної безпеки - вищий політичний орган на міждержавному рівні, що забезпечує координацію та спільну діяльність держав-учасників, спрямовану на реалізацію Договору про колективну безпеку;
- Рада міністрів закордонних справ - вищий дорадчий орган Ради колективної безпеки з питань узгодження внутрішньої і зовнішньої політики держав-учасників;
- Рада міністрів оборони - вищий дорадчий орган Ради колективної безпеки з питань військової політики та військового будівництва держав-учасників.
Для вирішення конкретних завдань забезпечення колективної безпеки можуть створюватися й інші органи управління, що діють на постійній чи тимчасовій основі.
Державними органами системи колективної безпеки є органи політичного та військового керівництва держав-учасників.
В якості сил та засобів системи колективної безпеки держави-учасники розглядають:
· Збройні сили та інші війська держав-учасників;
· Коаліційні (об'єднані) угруповання військ (сил) у регіонах, які будуть створені для відбиття агресії проти держав-учасників;
· Спільну (об'єднану) систему протиповітряної оборони, інші системи.
Створення сил та засобів системи колективної безпеки спрямовано на стримування можливого агресора, своєчасне розкриття підготовки можливої ​​агресії та її відображення, забезпечення охорони кордонів держав-учасників, участь в операціях з підтримання миру.
Радою колективної безпеки для операцій з підтримання миру, що проводяться згідно з рішенням Ради Безпеки ООН, ОБСЄ, можуть створюватися колективні миротворчі сили.
В якості основних напрямів створення системи колективної безпеки держави-учасники розглядають:
· Зближення основних положень законодавчих актів держав-учасниць в галузі оборони та безпеки;
· Проведення регулярних консультацій з проблем військового будівництва та підготовки збройних сил держав-учасників;
· Вироблення спільних підходів з питань приведення військ (сил) у вищі ступені бойової готовності, форм і способів їх навчання, оперативного та бойового застосування, а також злагодженою мобілізаційної підготовки економіки держав-учасників;
· Досягнення багатосторонніх домовленостей з використання елементів військової інфраструктури, повітряного і водного простору держав-учасників;
· Узгодження питань оперативного обладнання територій держав-учасників в інтересах колективної оборони;
· Проведення спільних заходів оперативної і бойової підготовки збройних сил та інших військ держав-учасників;
· Узгодження програм підготовки військових кадрів та спеціалістів;
· Координацію планів розробки, виробництва, поставок і ремонту озброєння і військової техніки;
· Вироблення єдиних підходів до норм створення та утримання запасів матеріальних засобів.
Формування системи колективної безпеки здійснюється послідовно (поетапно), з урахуванням розвитку військово-політичної обстановки у світі.
На першому етапі:
· В основному завершити створення збройних сил держав-учасників;
· Розробити програму військового та військово-технічного співробітництва держав-учасників і приступити до її реалізації;
· Розробити і прийняти правові акти, що регламентують функціонування системи колективної безпеки.
На другому етапі:
· Створити коаліційні (об'єднані) угруповання військ (сил) для відбиття можливої ​​агресії і провести планування їх застосування;
· Створити спільну (об'єднану) систему протиповітряної оборони;
· Розглянути питання про створення об'єднаних збройних сил.
На третьому етапі завершити створення системи колективної безпеки держав-учасників.
Держави-учасники зобов'язалися у своїй діяльності щодо забезпечення колективної безпеки дотримання Статуту ООН і загальноприйнятих міжнародно-правових норм і принципів.
Дана Концепція колективної безпеки закріплює відданість держав-учасників цілям запобігання воєн і збройних конфліктів, усунення їх із системи міжнародних відносин, створення умов для всебічного розвитку особистості, суспільств і держав на базі ідеалів гуманізму, демократії і загальної безпеки [22].

3. Конфлікти та їх врегулювання ОДКБ
Конфлікт - зіткнення, серйозну суперечність, спор [19].
Зараз на території колишнього СРСР існують держави, на території яких мають місце військові конфлікти. Найчастіше це відбувається в державах, на територіях яких розташовуються так звані «невизнані республіки». Це території таких держав, як Молдова, де знаходиться Придністровська Молдавська Республіка; Азербайджан з Нагорним Карабахом і Грузія з Південною Осетією і Абхазією, Україна з ДНР І ЛНР.  
Як було сказано вище, членами ОДКБ було прийнято рішення про створення Колективних сил оперативного реагування (КСОР). Даний крок дозволяє стверджувати, що ОДКБ перетворюється відтепер в діючу силову структуру, здатну протистояти практично будь-яку загрозу - і прикордонної та терористичною. Для її створення всі країни-учасники виділяють озброєний контингент зі складу військ спеціального призначення, а також сучасне озброєння і техніку. Документ був підписаний усіма учасниками. Проте Узбекистан при підписанні цього документа зробив застереження - було висловлено сумнів у доцільності виділення саме військ спеціального призначення. Крім того, Білорусь висловила свою позицію так - було обумовлено, що білоруські війська не можуть бути відправлені за межі країни, що в першу чергу пов'язано з чинним законодавством Республіки Білорусь [24].
Що трапилась у серпні 2008 року конфлікт між Грузією та Південною Осетією торкнувся учасницю ОДКБ-Росію, а отже, торкнувся і ОДКБ. Військові сили Організації в конфлікті участі не взяли, але ОДКБ фактично відтворила позицію Москви: «Під приводом відновлення територіальної цілісності, - говорилося в заяві, - Грузія, по суті, здійснила геноцид осетинського народу. Все це призвело до гуманітарної катастрофи. Військові акції Тбілісі, що зірвали запланований політичний діалог між сторонами, зруйнували перспективу мирного вирішення конфлікту ».
Південна Осетія і Абхазія оголосили про свою незалежність і Росія до цих пір залишається єдиною державою, це визнання підтримали (крім Нікарагуа). Решта учасниць Організації від такого визнання відмовилися, незважаючи на визнання правоти Росії.
Не менш складним для дозволу залишається і конфлікт навколо Нагірного Карабаху. Проблема Нагорного Карабаху, мабуть, складніше для дозволу, ніж конфлікти навколо Південної Осетії і Абхазії, оскільки тут у повномасштабне бойове зіткнення можуть прийти дві досить непогано озброєні армії країн, що складаються, з одного боку, в одному політико-економічне об'єднання (СНД), але при цьому одна з них належить до військової організації ОДКБ (Вірменія), а інша - ні (Азербайджан).
Виходячи з тих позицій, які на сьогодні займають офіційні представники Баку і Єревана, якесь влаштовує обидві сторони дипломатичне вирішення проблеми Нагірного Карабаху навряд чи поки можливо. Але якщо раніше нинішній статус-кво і його збереження, в принципі, дотримувалися обидві сторони конфлікту, то зараз вАзербайджані все частіше лунають заклики вирішити проблему військовим шляхом. Тим більше після того, як нинішній президент Азербайджану І. Алієв отримав право обиратися на вищий державний пост необмежену кількість разів.
Не треба також забувати про те, що у Вірменії розташовані російські військові бази, а у Москви і Єревана є договір про взаємну військову допомогу на випадок агресії проти території одного з цих держав. Так що варто бойових дій тут тільки спалахнути, в них виявиться безпосередньо втягнутою ОДКБ, і тоді їх наслідки передбачити ніхто не візьметься.
І ще більш складна головоломка складається зараз навколо «європейського» конфлікту на пострадянському просторі - в Придністров'ї, де останнім часом відбулися події, які найсерйознішим чином можуть вплинути не тільки на можливе мирне вирішення конфлікту, але і на всю розстановку політичних сил в європейських справах .
і яким взагалі чином можна визначити, де і чиї інтереси враховуються або, навпаки - ущемляються на пострадянському просторі, якщо Росія, наприклад, визнає незалежність Абхазії і Південної Осетії, а всі інші країни СНД-ні. Вірменія як член ОДКБ має пакт про військову допомогу з Росією, а Азербайджан - інша держава СНД, з цієї самої Вірменією готовий, в принципі, в будь-який момент воювати з-за Нагірного Карабаху. Або той же Таджикистан намагається споруджувати на своїй території висотну Рогунську ГЕС, а Узбекистан готовий «приблизно провчити» норовливого сусіда по СНД за таку зухвалість.
Відносно ситуації, що складається в Афганістані. На що відбулася в 2009 році міжнародної конференції в Гаазі було обговорено ряд питань. Було озвучено конкретна пропозиція - пропозиція про співпрацю організації Договору колективної безпеки з Північноатлантичним альянсом. Це, безсумнівно, дуже логічно, оскільки Північноатлантичний альянс діє на території Афганістану, а ОДКБ забезпечувала б пояса наркотичної безпеки по шляху проходження наркотрафіку в Росію і далі через Росію до Європи. Однак, на жаль, через чисто ідеологічнихміркувань НАТО поки утримується від того, щоб встановлювати які б то не було контакти з ОДКБ, в тому числі і в тій сфері, в якій, у них є дуже серйозні інтереси, а саме в сфері боротьби з наркотиками [25].
Таким чином, Організація Договору про колективну безпеку ще не брала участі у військових діях і фактично не дозволяла конфліктів. Але, зараз у Організації є база, яка відповідає всім вимогам, необхідним для вирішення і запобігання збройних конфліктів.

ВИСНОВОК
У даній роботі розглянута Організація Договору про колективну безпеку, її структура, цілі і методи діяльності.
Організація Договору про колективну безпеку функціонує з 1992 року, до її складу входить 7 країн учасниць СНД. Головним напрямком її діяльності є зміцнення миру, міжнародної та регіональної безпеки і стабільності, захист на колективній основі незалежності, територіальної цілісності і суверенітету держав-членів.
Пріоритет в досягненні своїх цілей Організація віддає політичних засобів, але держави-члени підписали угоду про створення об'єднаної армії, яка буде здатна брати участь у військових діях від імені Організації. Так само у ОДКБ існує миротворчий контингент.
Існування і діяльність такої організації як ОДКБ обумовлено необхідністю забезпечення військової підтримки держав-членів один одному. Це викликано тим, що зараз у світі існують так звані «гарячі точки», які розташовуються в тому числі на території колишнього СРСР і існує реальна загроза того, що країни, які входять до Організації можуть піддатися нападу.
Крім того, країни, які входять в ОДКБ об'єднуються в боротьбі з наркотрафіком, злочинністю у сфері інформаційних технологій і всіляко допомагають один одному в боротьбі зі злочинністю й у розкритті злочинів.
У перспективі Організація Договору про колективну безпеку повинна стати організацією, що відповідає всім вимогам, що пред'являються до структур подібного рівня, як державами-членами, так і світовим співтовариством у цілому.

Використана література
1. Полєтаєв В. 2007. «Договором - 15 років». Російська газета Федеральний випуск N4363 від 15 травня 2007 http://www.rg.ru/2007/05/15/odkb.html
2. «Статут Організації Договору про колективну безпеку». Ст.3. Кишинів 7 жовтня 2002 КонсультантПлюс


Дата добавления: 2018-02-15; просмотров: 271; ЗАКАЗАТЬ РАБОТУ