Принципи національного виховання
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЛІНГВІСТИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
КАФЕДРА ЗІСТАВНОГО МОВОЗНАВСТВА І ТЕОРІЇ ТА ПРАКТИКИ ПЕРЕКЛАДУ
Реферат на тему:
Основні завдання національного виховання та шляхи їх реалізації у сучасній школі України
Виконала студентка 310 групи
Факультету сходознавства
Заросінська Юлія Андріївна
Викладач:
Кандидат філологічних наук
Галич О.Б.
Київ – 2011
План
Вступ_ 2
I. Місце національного виховання в процесі навчання_ 3
1.1. Сутність і особливості національного виховання_ 4
1.2. Принципи національного виховання_ 5
II. Завдання національного виховання_ 7
III. Основні шляхи реалізації національного виховання_ 9
3.1. Шляхи і засоби реалізації національно виховання через формування національних і загальнолюдських духовних цінностей. 10
Висновок_ 12
Список використаної літератури_ 14
Вступ
У сучасних умовах розбудови незалежної держави на перший план виходить проблема відродження національної системи освіти як передумови виховання нового покоління українців. Фундаментальною основою ідеології державного будівництва проголошено національну ідею. Її реалізація обумовлює необхідність реформування системи національного виховання метою якого Державна національна програма «Освіта» («Україна ХХІ століття») визначила «набуття молодим поколінням соціального досвіду, успадкування духовних надбань українського народу, досягнення високої культури міжнаціональних взаємин, формування у молоді незалежно від національної належності особистісних рис громадян Української держави, розвиненої духовності, фізичної досконалості, художньо-естетичної, правової, трудової, екологічної культури» [1, 4]. Завданням педагогіки в сучасних умовах стає вдосконалення форм і методів виховання молоді, формування позитивної національної пам’яті і свідомості, розкриття культуротворчих можливостей української національної ідеї.
|
|
|
I. Місце національного виховання в процесі навчання
У ХІХ у педагогічній думці набула поширення ідея народності, яку першими з українських педагогів висловили О. Духнович та К. Ушинський. Під впливом ідеї народності у педагогіку входить проблема національного виховання, яка активно розроблялась як галицькими, так і наддніпрянськими педагогами. Зокрема, необхідність виховання молоді на національних засадах відстоювали В. Антонович, Б. Грінченко, М. Драгоманов, П. Куліш, В. Пачовський, М. Пачовський, І. Ющишин та інші. Так, І. Ющишин вважав, що школа «мусить жити і розвиватися під промінням національної ідеї», бути пройнятою національним духом, а результатом виховного впливу, «короною діяльності» повинні стати національно свідомі члени народу, котрі інтереси нації ставлять вище особистих» [2, 164-166]. Для проведення мети й завдань національного виховання у практичну площину, наголошували педагоги, необхідні такі умови:
|
|
|
– високосвідомий ідейний рівень учительства;
– рідномовне шкільництво;
– побудова виховання на народних традиціях;
– використання кращих здобутків народної педагогіки;
– прилучення дитини до духовного життя народу через рідну мову, ознайомлення з культурними надбаннями;
– спільна діяльність усіх виховних інституцій;
– відповідна матеріальна база [3, 8].
Дані міркування не втратили своєї актуальності і в наші дні. Разом з тим сучасне українське суспільство характеризується новими соціальними, політичними, економічними і духовними параметрами, що обумовлює необхідність переосмислення проблеми національного виховання відповідно до сучасних соціокультурних реалій. По-перше, після здобуття незалежності Україна зіштовхнулася з гострими проблемами пошуку власної ідентичності – геополітичної (Європа чи Євразія), політичної, етнічної, інформаційної, соціокультурної. Українське суспільство вступило в епоху трансформаційних перетворень, зміни базових систем цінностей, способу життя, структури соціальних інституцій. Причому саме наявність трансформаційних процесів в нашій державі, як слушно зауважує Р. Шульга, змушує в дослідженні соціокультурного середовища зосередити особливу увагу на його буттєвісному рівні та відповідних проявах у різноманітних вимірах соціального [4, 128-129]. В результаті відбувається «приземлення» потреб та інтересів індивідів, їх знеособлення та стандартизація, що, в свою чергу, відображається на засадах національної системи освіти і виховання. Утверджується стиль життя «за сленгом», «за модою». Виникає загроза знецінення моральних, гуманістичних цінностей, «моральної відповідальності» (А. Макаренко), зростання проявів девіантної поведінки. До того ж, в духовному і культурному середовищі масове розповсюдження отримують псевдокультурні і псевдоморальні цінності. [5, 3].
|
|
|
В умовах глобалізації міжнародних відносин набуває гостроти проблема власної культурної ідентичності, захисту традиційних цінностей та ідеалів, взаємозбагачення культур, культурної толерантності. Адже, за спостереженнями американського геополітика С. Хантінгтона, «великі розділи між людьми і основні конфлікти проходитимуть по лінії культури» [6, 7].
|
|
|
1.1. Сутність і особливості національного виховання
Національне виховання - це створена упродовж віків самим народом система поглядів, переконань, ідей, ідеалів, традицій, звичаїв та ін., покликаних формувати світоглядну свідомість та ціннісні орієнтації молоді, передавати їй соціальний досвід, надбання попередніх поколінь. Науково обгрунтоване, правильно організоване національне виховання відображає історичну ходу народу, перспективи його розвитку.
Головною метою національного виховання на сучасному етапі є передача молодому поколінню соціального досвіду, багатої духовної культури народу, його національної ментальності, спорідненості світогляду і на цій основі формування особистісних рис громадянина України, які передбачають національну самосвідомість, розвинену духовність, моральну, художньо-естетичну, правову, трудову, фізичну, екологічну культуру, розвиток індивідуальних здібностей і талантів.
Національна система виховання грунтується на засадах національного світогляду, наукової філософії і ідеології, родинного виховання, народної педагогіки, наукової педагогічної думки, що ввібрала в себе надбання національної виховної мудрості. Вона охоплює ідейне багатство народу, його морально-естетичні цінності, трансформовані в засобах народної педагогіки, народознавства, принципах, формах і методах організації виховного впливу на молодь (теоретичний аспект), а також постійну й систематичну виховну діяльність сім'ї, державних і громадських навчально-виховних закладів (практичний аспект).
У пошуках нової системи виховання на перший план висуваються гуманістичні ідеї та орієнтири, що грунтуються на повазі до особистості дитини, турботі про її розвиток. Такий підхід передбачає визнання кожного вихованця як унікальної особистості, його прав, ставлення до нього як до суб'єкта власного розвитку, опору у його вихованні на сукупність знань про людину та високий професіоналізм.
Принципи національного виховання
Найважливішими принципами національного виховання є: гуманізм, демократизм, народність, культуровідповідність, диференціація та індивідуалізація навчально-виховного процесу,
Забезпечення принципу гуманізації виховання -- означає сприйняття особистості вихованця як вищої соціальної цінності, визнання його права на свободу
Принцип демократизації виховання передбачає усунення авторитарного стилю виховання, гуманізацію взаємин між вихователями і вихованцями, співробітництво вихователів вихованців; формування глибокого усвідомлення взаємозв'язку між ідеями свободи, правами людини, її громадською відповідальністю.
Принцип народності виховання передбачає забезпечення виховання в дусі своєї нації, свого народу, його історії, культури, мови, звичаїв, побуту тощо; оволодіння рідною мовою, формування національної свідомості, прищеплення любові до рідної землі і свого народу; шанобливого ставлення до культури, спадщини, народних традицій і звичаїв, національно-етнічної обрядовості українського народу і всіх народів, що населяють Україну.
Принцип культуровідповідності виховання означає забезпечення духовної єдності та спадкоємності поколінь; органічний зв'язок з історією народу, його мовою, культурними і побутовими традиціями, з народним мистецтвом, ремеслами і промислами.
Принцип диференціації та індивідуалізації навчально-виховного процесу означає врахування у виховній роботі рівнів фізичного, психічного, соціального, духовного, інтелектуального розвитку вихованців, стимулювання активності, розкриття творчої індивідуальності кожного [9].
Дата добавления: 2018-02-15; просмотров: 650; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!