Західна Україна під владою Габсбургів
КОЛЕДЖ ІНФОРМАЦІЙНИХ СИСТЕМ І ТЕХНОЛОГІЙ
КІСІТ ДВНЗ КНЄУ ім. В. Гетьмана
Реферат на тему:
«Реформи Йосифа IIв Західній Україні»
Роботу виконав Роботу прийняв
Студень 292 групи Викладач з історії
Логозінський О. К. Чубова А. В.
План до реферату
Вступ
Царювання Йосифа II.
Продовження лінії реформ.
Західна Україна під владо Габсбургів.
Список використаної літератури
Вступ
Протягом майже 150 років від кінця XVIII до початку XX ст. українці перебували під владою двох імперій: 80% із них підлягали російським імператорам, решта населяли імперію Габсбургів. Так на світанку новітньої доби українці опинилися у складі політичної системи, що радикально відрізнялася від устрою, до якого вони звикли. Як усі імперії, Австрійська імперія Габсбургів являла собою величезний територіальний конгломерат, численне населення якого складалося із етнічно й культурно різноманітних народів. Надмірно централізована політична влада символізувалася в особі імператора, який не відчував потреби брати до уваги погляди й бажання своїх підданих. Імператори та їхні урядовці вимагали від останніх абсолютної покори й вірності, вважаючи це не лише політичним, а й моральним і релігійним обов'язком. За їхню покірливість імператори обіцяли підлеглим безпеку, стабільність і порядок. Це був устрій, який чимала частина населення імперії вважала не лише розумним, а й навіть привабливим.
|
|
|
Габсбурзька монархія, що утворилася в XV-XVI ст. у басейні середнього Дунаю, являла собою багатонаціональну державу, що включала у свій склад німецькі, слов'янські й угорські землі Центральної Європи.
У результаті першого розділу Речі Посполитої в 1772 р. до численних володінь Габсбургів додалися ще польські й українські землі. У підсумку всіх цих приєднань національний склад Австрійської держави став відрізнятися надзвичайною строкатістю. Принаймні до двох десятків різних народів входило до складу Австрійської монархії в XVIII ст.: німці, чехи, словаки, словени, карпатські й галицькі українці, поляки, серби, хорвати, угорці, румуни, італійці й інші, причому в загальній масі населення перше місце по чисельності займали слов'янські народи.
Невдачі Австрії у двох великих війнах (війна за Селезію з Пруссією та Семилітня війна проти Пруссії (1756—1763)) зробили для правлячих кіл очевидною невідкладність реформ. Ці реформи, здійснені в правління Марії-Терезії (1740 - 1780) і її сина Йосифа II (1780 - 1790), досить характерні для політики "освіченого абсолютизму".
|
|
|
Найбільш важливим із проведених заходів була військова реформа, необхідність якої відчувалася особливо гостро. Значно збільшувалася чисельність армії й вводилася однаковість у її комплектуванні.
Уряд приділив також дуже велику увагу фінансовій реформі. Прагнучи збільшити податкові надходження, Марія-Терезія видала закон про загальний прибутковий податок, від якого не були звільнені дворянство й церква.
Велике місце в заходах Марії-Терезії і Йосифа II займали судові реформи. Вони обмежили сеньйоральну сваволю відносно селян. Судові функції були оголошені винятковою прерогативою держави. Були розроблені нові карний і цивільний кодекси (1768 р.), скасовані судові катування (1776р.), обмежене застосування страти.
Частково ще за правління Марії-Терезії, і особливо за правління Йосифа II, в імперії був проведений ряд заходів, що значно обмежили привілеї католицької церкви: закриті численні монастирі, проведена часткова секуляризація церковних земель, єзуїти вигнані з австрійських володінь.
|
|
|
Реформи Марії-Терезії і Йосифа II анітрошки не послабили національних протиріч Габсбурзької монархії. Навпаки, вони ще більше загострили їх, погіршуючи правове положення не німецьких національностей.
Хоча реформи Габсбургів кінця XVIII ст. проводилися в усій імперії, особливо великий вплив вони справили в Галичині, котра найгостріше потребувала змін. Йосиф II був особливо заінтересований у цій провінції, вбачаючи в ній щось на зразок лабораторії, де можна було б експериментувати з різними засобами перебудови суспільства, зокрема із засобами розширення його виробничих можливостей. Спочатку Відень ставив щодо Галичини подвійну мету: по-перше, демонтувати стару систему управління, в якій панувала шляхта, й замінити її дисциплінованим і підпорядкованим центру чиновництвом, а по-друге — покращити соціально-економічне становище посполитого люду.
Царювання Йосифа ІІ
Йосиф ІІ — німецький король в 1764-1790 р. Імператор "Священної Римської імперії" в 1765-1790 р. Король Імперії й Чехії в 1780-1790 р. Син імператора Франца I і королеви Марії-Терезії.
В 1765 р., по смерті батька, Йосиф прийняв імператорську корону, і тоді ж мати зробила його співправителем в Австрії. Однак вони так і не змогли ужитися разом, оскільки були однаково властолюбні й не сходилися між собою у своїх поглядах. Різка зміна у всьому виявилася відразу після смерті Марії-Терезії. Йосиф завжди зневажав етикетом і відразу скоротив до крайніх розмірів витрати на утримання свого двору.
|
|
|
Разом з тим він приніс із собою на престол непомірне бажання влаштувати якнайкраще життя своїх підданих і підняти могутність своєї держави. У нього було безліч різноманітних задумів, які він квапився здійснити. Він поспішав усе зрушити з місця й усьому дати новий вид.
Ніколи ще в Австрії не правив государ з такою спрагою перетворень, готовий працювати з ранку до вечора без відпочинку. Він писав своєму брату Леопольду: "Любов до батьківщини, благо монархії, от єдина пристрасть, що мене одушевляє й під впливом якої я готовий почати, що завгодно".
Продовження лінії реформ
Як реформатор Йосиф був теоретиком у повному розумінні слова. Філософська школа, яка тоді панувала, не мала ніякої поваги до минулого історичного розвитку, все віджиле представлялося для неї грубим забобоном, і вона вимагала корінного перетворення державних установ на підставі відвернених принципів. Йосиф не звертав уваги на те, що історично зложилося, а вважав за необхідне погоджуватися тільки із вказівками розуму й "природним правом". "Покладаючи на себе найбільш славну з європейських корон, — писав імператор, — я маю намір поставити філософію законодавицею моєї держави; на підставі її принципів Австрія повинна одержати зовсім новий вид. Внутрішнє керування підвладних мені областей вимагає радикальної зміни; привілеї, фанатизм і розумовий гніт повинні зникнути, кожний з моїх підданих буде користуватися природженими йому природними правами".
У чому полягала програма? "Монархія, — писав Йосиф, — повинна складатися із зовсім подібних по своїх установах провінцій, являти собою єдине ціле, до якого варто застосувати однакову систему керування. Як тільки це буде досягнуто, припиниться всяке відчуження, усяке суперництво між різними областями й народностями. Розходження за-походженням й віросповіданням повинні зникнути, і тоді всі громадяни будуть вважатися братами, намагаючись посильно допомагати один одному".
Уже на другий день після свого воцаріння Йосиф видав закон про волю віросповідання. Незважаючи на свою поміркованість, цей декрет зробив надзвичайно сильне враження не тільки в Австрії, але й у всій Європі.
Потім пішов цілий ряд інших законів, які мали метою послабити вплив Риму й зробити австрійську церкву більше самостійною. Стривожений папа Пій VI відправився в 1781 р. у Відень, щоб особисто зустрітися з Йосифом, але поїздка ця не мала ніякого результату — імператор не погодився піти ані на які поступки й оголосив про свій твердий намір відняти в духівництва значну частку тих прав, які з незапам'ятних часів воно привласнило собі в Австрії. "Я маю намір, — писав він в одному з листів, — звільнити народ від марновірств і від впливу саддукіїв, необхідно вилучити із церковної області все, що не має до неї ніякого відношення, і наслідком чого було поневолення людського розуму".
З особливою неприхильністю він ставився до чернечих орденів, які негайно підкорив владі єпископів. Потім почалося скасування монастирів: у перші шість років царювання Йосифа їх було закрито не менш 740. Це, очевидно, потрібне перетворення супроводжувалося зовсім невиправданою гарячністю й плутаниною. Монастирі були пограбовані з нещадним насильством, їхнє майно розтрачене, їхні дорогоцінні бібліотеки знищені або розкрадені. У віденському картезіанському монастирі бальзамоване тіло Альфреда Мудрого було викинуто зі своєї свинцевої труни заради металу й протягом декількох місяців лежало на загальному огляді.
Одночасно йшли перетворення в інших областях державного устрою. В 1782 р. був виданий закон, що скасовував кріпосне право в слов'янських володіннях Австрії. Це було одне із самих благих і порівняно вдалих мір Йосифа. Однак земля залишилася власністю поміщиків.
Набагато менш успіху мала адміністративна реформа. Держава Габсбургів являла собою імперію, що складалася із самих різнорідних елементів. Якщо у самій Австрії австрійський монарх був необмеженим природженим государем серед відданого населення, то в Тіролі він був володарем, на якого зверхньо дивилося незалежне селянство, у Бельгії — політичним главою середньовічних республік, у Чехії й Моравії — чужоземним володарем, який управляє байдужим і нещасним населенням, в Угорщині — феодальним сюзереном республіки дворян, яка ревно відстоювала свої привілеї, нарешті, у Галичині й Ломбардії — завойовником, що управляв, безумовно, по праву меча. Правити такою державою так, щоб усі залишалися задоволені, було справою нелегкою і навіть навряд чи можливою.
Йосиф поставив собі завдання злити в одне ціле всі свої володіння, знищити всі місцеві політичні права, стерти границі між різними націями й замінити їх простим адміністративним поділом всієї імперії, зробити німецьку мову пануючою, дати одноманітний звід законів і зрівняти перед законом масу кріпаків з колишніми панами.
Уже в 1782 р. були скасовані уряди 12 земель і замість них створені шість губерній. Виборні управи при цьому скрізь були замінені урядовими чиновниками. Потім те ж саме стало проводитися в інших частинах Габсбурзької держави.
За правління Йосифа II у 1784-1785 рр. німецька мова стала офіційною мовою в усіх частинах держави. В 1782 уряд Йосифа ІІ ліквідував особисту залежність селян у Галичині, Чехії, Моравії, Угорщині та зміцнив панщину і натуральні повинності грошовою рентою. Зробив спробу ввести єдиний поземельний податок, що не було втілено в життя через сильний опір дворянства.
Зовнішньо-політична діяльність уряду Йосифа ІІ була спрямована на протидію експансіоністській політиці Російської імперії в Східній Європі та розширення володінь Австрії.
За царювання Йосифа ІІ в 1784 р. відновив свою діяльність Львівський університет, у якому з 1787 р. діяв окремий факультет для українських студентів, названий "Студіум Рутенум".
Йосиф ІІ, наштовхнувшись на значний опір австрійського, польського, угорського дворянства своїм реформаторським заходам, був змушений наприкінці життя відмінити деякі з них. Проте наслідки здійснених реформ відіграли позитивну роль у розвитку українського національно-культурного життя в Галичині і на Буковині.
Після смерті імператора більшість його нововведень були скасовані. Сучасники досить суворо оцінили його діяльність. Але із часом, особливо після Французької революції й початку Наполеонівських воєн, коли ясно позначилася глибока криза державної системи Австрії, про нього стали судити поблажливіше.
Безсумнівно, він багато чого передбачав, у починаннях його було багато вірного й корисного, але в нього не було ані державної прозорливості, ані такту, ані здатностей щирого реформатора, тому невдача, що осягла його, була закономірна й природна.
Отже, ще заповзятішим реформатором виявився син Марії-Терезії Йосиф II. Прибічник тогочасних європейських теорій мудрого правління, він вирішив зробити свою діяльність взірцем освіченого абсолютизму. За висловом одного англійського історика, його правління "було освіченим, бо Йосиф II вважав за обов'язок монарха сприяти добробуту своїх підданих... а абсолютним тому, що ніхто, крім нього, не міг сказати, в чому саме цей добробут полягав і як його можна було досягти".
Своєю метою імператор ставить покращити долю селян, оживити занепаду економіку, підняти ефективність чиновництва і вдосконалити освіту в усій імперії. Невідступно керуючись абсолютистськими принципами, він також намагається скасувати особливі права і привілеї окремих земель, що ускладнювали проведення реформ.
Як і належало сподіватися, з усіх амбіціозних задумів Йосифа II вдалося здійснити лише деякі. Це викликало у нього гірке розчарування. І все ж правління Йосифа II знаменувало виняткові часи, коли імперія прагнула й могла зміцнюватися й самооновлюватися.
Згадані реформи мали величезне значення для українців, оскільки вони проводилися саме в час приєднання до імперії Галичини. Таким чином, бодай із цієї точки зору українці ввійшли до складу імперської системи Габсбургів в апогеї її розквіту.
Західна Україна під владою Габсбургів
Величезна більшість українців в Австрійській імперії проживала в Галичині — південно-східній частині колишньої Речі Посполитої, захопленої Габсбургами після першого поділу Польщі у 1772 р.
У першому поділі Польщі 1772 р., взяли участь Австрія, Пруссія та Росія. Переговори з цього питання закінчилися підписанням відповідної декларації. Територія, яку здобула Австрія, складалася з двох частин – української та польської. Попри значні відмінності між цими землями вони були об'єднані в єдину адміністративну одиницю – коронний край з офіційною назвою: королівство Галичини і Лодомерії з великим князівством Краківським та князівствами Освенцімським і Заторським. Його столицею стало місто Львів.
З метою узаконення своїх дій уряд Австрії опублікував історико-правові обґрунтування, у яких доводив її династичні права на галицькі землі. Виготовлені документи повинні були створити видимість правомірності несправедливого поділу Польщі та участі у ньому Австрії.
Після отримання Галичини австрійський уряд зосередив увагу на Буковині. Приєднання цього краю забезпечило б тісніший звязок між провінціями імперії та зміцнило б її кордони. Саме це було вирішальним мотивом окупації Буковини, яку Австрія завершила у 1774 р. Отже, двома роками пізніше до Галичини була приєднана Буковина — невеликий український край, що його відібрав Відень у занепадаючої Оттоманської імперії.
Нарешті, у 1795 р., після третього й останнього поділу Польщі, до імперії були також включені землі, заселені поляками (включаючи Краків). Якщо Східну Галичину заселяли переважно українці, то Західна Галичина була головним чином польською. Поєднання в одній адміністративній провінції цих двох народів стане в майбутньому причиною напружених стосунків між ними.
Під посереднім контролем Габсбургів перебував ще один заселений українцями регіон. Розташоване на західних схилах Карпатських гір Закарпаття з часів середньовіччя входило до складу Угорського королівства. У XIX ст. воно лишалося в угорській частині імперії Габсбургів і було ізольованим від інших українських земель.
Відтак окупація Галичини і Буковини Австрією та її юридичне закріплення були здійснені з позиції сили при вмілому використанні сприятливих міжнародних відносин. Це був типовий для епохи європейського абсолютизму зовнішньополітичний акт.
Дата добавления: 2018-02-15; просмотров: 354; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!