Реалізація держави і галузевих програм соціальної підтримки різних категорій населення.
В світлі сучасних пріоритетів соціально-економічного розвитку пост індустріальних спільнот, орієнтації на найповніше використання трудового потенціалу з одночасним зниженням нерівності через гнучку податкову політику, раціональні соціальні трансферти, забезпечення гідного рівня оплати праці тощо, соціальна політика розглядається як спосіб забезпечення відтворення людського капіталу, а не як видатковий тягар на утримання нужденних, непрацездатних або неспроможних членів суспільства. З цієї точки зору, соціальний захист може розглядатися як інструмент забезпечення економічного зростання шляхом зміцнення продуктивності людського капіталу через підтримку здорової і освіченої робочої сили. До того ж, сама по собі діяльність щодо здійснення соціальної політики вимагає створення значної кількості робочих місць і забезпечує велику частку зайнятості у сфері надання соціальних послуг і попередження (подолання) негативного впливу соціальних ризиків.
Будь-яка особа може опинитися в ситуації соціального неблагополуччя внаслідок безробіття або набуття тимчасової або повної непрацездатності (хвороба, нещасний випадок, старість, догляд за дитиною та ін.). В Україні немає дієвого механізму захисту від впливу потенційних соціальних ризиків (зокрема для сімей з дітьми, непрацездатних та осіб, які за ними наглядають, людей з інвалідністю, вимушено безробітних тощо). Забезпечення гарантій соціальної захищеності населення можливе двома шляхами:
|
|
|
1) держава сама здійснює перерозподіл національного багатства шляхом
фінансування соціальних програм;
2) держава надає людям можливість забезпечити себе пенсією, коштами на
випадок хвороби тощо, а також надає право вибору тієї чи іншої соціальної послуги на ринку.
Згідно Декларації МОП про соціальну справедливість в цілях справедливої
глобалізації, стрижневим елементом економічної та соціальної політики будь-якої країни є повна й продуктивна зайнятість. З одного боку, це означає сприяння якомога ширшому виведенню працездатного (в т.ч. частково працездатного) населення на відкритий ринок праці. З іншого – саме доходи від повної і продуктивної зайнятості формують страхову та фіскальну базу систем соціального захисту задля зменшення впливу соціальних ризиків та повернення особи на ринок праці.
В цьому контексті, держава бере на себе впровадження програм розвитку ринку
праці, підвищення рівня життя населення, забезпечення мінімальної заробітної плати,
здійснення заходів соціального забезпечення для тих, хто його потребує. Соціальний захист стає не стільки механізмом кризового втручання, скільки стратегією профілактики негативного впливу можливих соціальних ризиків. Він, таким чином, не лише усуває наслідки соціальної нерівності, а й передбачає збалансований перерозподіл суспільних благ, стаючи способом зменшення нерівності та подолання (недопущення) маргіналізації окремих осіб, сімей та соціальних груп шляхом:
|
|
|
- дотримання принципів самозабезпечення економічно активної частини
населення, тобто створення умов для того, щоб працююча особа мала змогу
заробляти стільки, скільки дозволяють її здібності та ініціатива;
забезпечувати себе й свою сім’ю; сплачувати податки, в тому числі й на
соціальний захист інших;
- забезпечення гарантованого рівня та якості життя тих членів суспільства,
які не в змозі досягти його самостійно, через заходи соціальної підтримки
найвразливіших верств населення.
Ч. 1 ст. 46 Конституції України зазначає, що громадяни «мають право на
соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом», тобто соціальний захист не обмежується забезпеченням у випадку настання ризику.
|
|
|
Отже, політика щодо соціального захисту має ґрунтуватися на таких принципах:
- самовідповідальність найманих працівників, їх роботодавців, інших категорій
працюючих і працездатних осіб за фінансове забезпечення прийнятного рівня
соціального захисту;
- солідарна підтримка працюючим населенням і роботодавцями найменш
захищених категорій населення і їх сімей;
- оптимальна підтримка (принцип субсидіарності), що визначає міру (рамки)
солідарної підтримки, фіксує її розмір та форми надання.
На жаль, поняття «соціальний захист» та «соціальне забезпечення» не
мають офіційного визначення в національному законодавстві, в Україні немає
також і єдиного закону, який регулював би всі аспекти соціального захисту.
Сутність терміну «соціальне забезпечення» розкривається як спосіб
перерозподілу національного доходу з метою забезпечення певних стандартів життя для кожної людини в умовах дії соціальних ризиків.
Соціальне забезпечення – це система державних заходів щодо надання
матеріальної допомоги з метою компенсації, зниження або запобігання негативного впливу соціальних ризиків на осіб, які через незалежні від них життєві обставини не мають достатніх засобів до існування.
|
|
|
Метою соцзабезпечення є вирівнювання соціального становища вразливих осіб
відносно інших членів суспільства. Воно є формою вираження політики держави, спрямованої на матеріальне забезпечення окремих категорій громадян (за рахунок частини державного та місцевих бюджетів, фондів соціального страхування позабюджетних фондів соціального призначення, інших обумовлених законодавством коштів) у випадку настання обставин, що визнаються державою на даному етапі розвитку соціально значущими та тягнуть за собою втрату чи зниження доходу, малозабезпеченість, бідність.
Соцзабезпечення полягає як в безпосередньому наданні державою грошових
виплат особам, які мають на них право, так і в забезпеченні соціального утримання, надання медичної допомоги, безоплатному (безеквівалентному) або на пільгових умовах обслуговуванні громадян. Воно охоплює собою заходи, що передбачають надання допомоги у грошовій або натуральній формах, зокрема у випадках10:
- відсутності (або нестачі) доходу від трудової діяльності (через хворобу,
інвалідність, народження дитини, травму на виробництві, безробіття, старість
тощо);
- відсутності доступу до медичного обслуговування або фінансової недоступності медичних послуг;
- неможливості або низької спроможності сім’’ї утримувати особу, перш за все дитину або непрацездатного (вимушено непрацюючого) члена сім’’ї;
- загальної бідності та соціальної ізоляції.
Соціальний захист, у свою чергу – це практична діяльність щодо створення сприятливого навколишнього середовища, охорони материнства та дитинства,
здійснення допомоги сім’ї охорони здоров’я громадян, професійної підготовки громадян, забезпечення зайнятості населення, охорони праці, регулювання заробітної плати та доходів населення, забезпечення громадян житлом, регулювання права власності громадян, матеріального обслуговування та забезпечення непрацездатних та інших осіб, які потребують соціальної підтримки . Соцзахист полягає у реалізації основних напрямів соціальної політики через комплекс організаційно-правових та соціально-економічних заходів, метою яких є: по-перше, створення для працездатних громадян належних умов для забезпечення їх соціально-економічних та духовних потреб; по-друге, гарантоване забезпечення
громадянам, які потребують соціальної допомоги, рівня доходу не нижче від
прожиткового мінімуму. Більш вузько соціальний захист можна визначити як обов’язок суспільства, який реалізує держава, щодо утримання конкретної категорії громадян в особливих випадках та особливими засобами за рахунок суспільства12 через мережу державних органів, органів місцевого самоврядування, громадських організацій. Погоджуючись щодо змістовного наповнення понять «соціальний захист» та «соціальне забезпечення», виходячи з одних і тих самих підстав, правники, тим не менш, приходять до протилежних висновків.
Дата добавления: 2018-02-15; просмотров: 373; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!