Особливості економічного розвитку



Основні економічні напрямки

Туреччина — індустріально-аграрна країна. Основні галузі промисловості: гірнича (вугілля, хроміти, бор, мідь), чорна і кольорова металургія, нафтопереробна, машинобудування, паперова, харчова. Транспорт — автомобільний, залізничний, трубопровідний, морський, річковий, повітряний. Протяжність державних залізниць Туреччини в 1994 становила 10,4 тис. Км. Вони напряму пов'язані з рейковою мережею Сірії, Ірану і європейських країн. Шосейних доріг з твердим покриттям в 1995 нараховувалося бл. 46 тис. Км. У 1992 торговий флот Туреччини мав водотоннажність порядка 3 млн т. Гол. Морські порти: Стамбул, Ізмір, Ізміт, Іскендерун, Мерсін, Самсун, Трабзон. Аеропорти Стамбулу і Анкари обслуговують декілька десятків міжнародних авіаліній.

За даними (Index of Economic Freedom,The Heritage Foundation, U.S.A. 2001): ВВП — $ 201 млрд. Темп зростання ВВП — 2,8%. ВВП на душу населення — $3167. Прямі закордонні інвестиції — $ 102 млн. Імпорт — $ 61,3 млрд. (в.т.ч. Німеччина — 15,9%; Італія — 9,3%; США — 8,8%; Франція — 6,6%; Великобританія — 5,8%). Експорт — $ 54 млрд. (в.т.ч. Німеччина — 20,3%; США — 8,3%; Великобританія — 6,4%; Італія — 5,8%; Росія — 5%).

З 1980 по 1987 річне зростання ВВП коливалося між 3,3% і 8,1%, але в 1988 скоротилося до 2,5%, а в 1989 до 1,1%, після чого уряд ввів обмеження, направлені на сповільнення інфляції. Після зниження показника до 0,9% в 1990, що було пов'язано з війною в Персидській затоці (1990–1991), ВВП Туреччини почав поступово збільшуватися: в 1995 на 8,1%, в 1996 — на 7,1 і в 1997 — на 8%.

 У 1994 аграрний сектор економіки, включаючи лісове і рибне господарство, забезпечував створення 15,7% ВВП і давав робочі місця бл. 40% працездатного населення країни. На Анатолійському плоскогір'ї традиційно вирощують зернові і розводять худобу. У багатших прибережних районах, зокрема на побережжі Егейського моря, поширені великі землеволодіння. У цих районах обробляють такі товарні культури, як бавовник, тютюн і плодові. Виробництво зернових і тваринництво забезпечують 2/3 всієї сільськогосподарської продукції. Із зернових культур бл. 2/3 припадає на пшеницю і 1/4 — на жито. Тваринництво залишається найважливішою галуззю передусім в гірських східних районах, де заняття землеробством обмежене через складні природні умови. У 1994 в Туреччині нараховувалося 36 млн голів овець, від яких отримують вовну для килимарства, а також шкури і м'ясо. Стадо великої рогатої — 12 млн голів; 10 млн кіз, з яких 1/4 — ангорські, що дають мохер. 1/3 аграрної продукції практично в рівних частках формується за рахунок зборів фрукти і овочів і урожаю технічних культур, основу якого складають бавовна (837 тис. Т в 1995), тютюн (178 тис. Т) і цукровий буряк (11,7 млн т).

Протягом 1950-1960-х років індустріалізація країни протікала швидкими темпами. У 1970-х роках в обробних галузях було зайнято приблизно 15% всієї робочої сили, в 1993 21%, а частка промисловості в ВВП зросла з 12% в 1952 до 30,6% в 1995. Біля 3/4 усього індустріального виробництва і зайнятого в йому населення зосереджені в Стамбулі та Ізмірі і в примикаючих до цих міст прибережних районах Мармурового і Егейського морів. Іншими найважливішими промисловими центрами є Анкара, район Чукурова, а також Зонгулдак на побережжі Чорного моря, де добувається кам'яне вугілля і поблизу, в Карабюке і Ереглі, де виросли два великих металургійних комбінати. У 1993 виплавка сталі досягла бл. 10,3 млн т. По всій країні розкидана безліч невеликих підприємств, які також вносять серйозний внесок у виробництво. Провідними галузями турецької промисловості є текстильна і харчова.

Велику популярність у світі здобули компанії із випуску світло-, електро- та електронно-технічної продукції, такі як Üstün Avize San. Ve Tic. Ltd. Şti, MEPA ELEKTRIK тощо.

Фінансова система

Здійснення з кінця 90-х років фінансової стабілізації ознаменувався зміцненням статусу Центрального банку Турецької республіки (ЦБТР). Передбачалося, що з підвищенням ролі кредитно-грошової політики контроль ЦБТР над рівнем інфляції зажадає розширення його самостійності, так само як і її законодавчого оформлення. У квітні 2001 року в Туреччині планувалося ухвалити новий закон про ЦБТР, спрямований на підвищення його незалежності. Валютно-фінансова криза початку 2001 актуалізував застосування банком стримуючою кредитно-грошової політики та прискорив прийняття нового закону про Центральному банку, який набув чинності 4 травня 2001. У відповідності з ним взаємини ЦБТР і виконавчої влади обмежуються лише зобов'язанням першого надавати Раді міністрів двічі на рік – у квітні та жовтні – звіт про проводилася і планованої кредитно-грошовій політиці. Крім того, двічі на рік ЦБТР повинен інформувати про свою діяльність планову і бюджетну комісії парламенту. ЦБТР також повинен сповіщати громадськість про цілі своєї кредитно-грошової політики і засоби їх досягнення. Нова редакція закону не передбачає надання ЦБТР кредитів казначейству або іншим державним структурам та організаціям. У зв'язку із зазначеними змінами у діяльності ЦБТР приріст грошової пропозиції (М2) скоротився в 2001 до 43% до 32% у 2003, тоді як в кінці 90-х він становив не менш як 100% на рік

Система комерційних банків Туреччини налічує 50 банківських установ – як державних, так і приватних. Остання група включає і іноземні банки. Банківська система Туреччини знаходиться в складному становищі. Воно стало результатом, по-перше, ослаблення протягом 90-х років структури банківських активів і звуження клієнтської бази в умовах перемикання переважно на операції з державними цінними паперами, по-друге, труднощі в перебудові банків в умовах розпочатої в 2000 фінансової стабілізації та зниження банківського процента, по-третє, останнього валютно-фінансової кризи 2001. Особливий вид труднощів переживають державні банки, що мають значні специфічні збитки, які пов'язані з фінансуванням соціально-економічної політики держави. У результаті державі доводиться запобігати почастішали випадки банкрутств у банківській сфері, передаючи відповідні банки Фонду страхування депозитів. Фонд, в свою чергу, приймає рішення про укрупнення і зміцнення банків через злиття. Аналогічні заходи використовуються щодо державних банків. Крім того, розглядаються і можливості приватизації деяких державних банків. Підсумком оздоровлення банківської системи країни стало помітне скорочення числа банків – 1999 їх нараховувалося 81. Сумарні активи турецьких банків у 2002 становили 132 млрд. дол. Або 72,5% ВВП.


Дата добавления: 2018-02-15; просмотров: 502;