Вихід до моря, характеристика морських акваторій і берегової лінії



Тобто із трьох сторін омивається морями: на північ – Чорним морем, на заході – Егейським, на півдні Середземним. Європейська й азіатська частини Туреччини відділений друг від друга водяною системою, що утворює морський прохід з Чорного моря в Егейське і включаюче Мармурове море, протоки Босфор і Дарданелли ( Рис 1.8).

 

Рис 1.8
Чорноморське узбережжя Туреччини  ( Рис.1.9)досягає в довжину 1 700 км, що складає приблизно 34,9 % берегової лінії Чорного моря. Таким чином, Туреччина має найширший доступ до акваторії Чорного моря, контролюючи всю південну половинуПричерноморья.

Чорноморське узбережжя Туреччини формує природну північну кордон країни. Це найбільший морський ділянку країни. Чорноморське узбережжя країни характеризується слабкою рельєфом берегової лінії. Виключення складають протоку Босфор, Синопська бухта, конуси виносу деяких великих річок, а також невеликі острови:Гиресун (Гиресун);Кефкен (Коджаэли);Ереке (Стамбул);Тавшан (Бартын)

Егейське узбережжя Туреччини ( Рис. 1.10) починається з південного західу від Стамбула і тягнеться до міста-курорту Мармарис. Воно також відоме під назвою західне узбережжя з безліччю невеликих курортів, розкиданих уздовж берегової лінії. Раніше тут домінували рибальські села, але в даний час ці місця стали популярними туристичними напрямками. 

Протяжність берегової лінії Середземного моря в Туреччині (Рис.1.11) трохи більше 1500 км. Паралельно узбережжю тягнуться гірські хребти, що захищають його від північних вітрів. М'який клімат у цьому районі Туреччини сприяв стрімкому розвитку курортної зони біля моря.

Мармурове море ( Рис 1.12) повністю розташоване на території Туреччини. Площа цього моря всього 11,5 тис. Кв. км, а довжина берегової лінії трохи більше 1000 км. Мармурове море на північному сході через протоку Босфору з'єднується з Чорним, а на південному заході через протоку Дарданелли – з Егейським. Туризм на узбережжі цього моря практично не розвинений, в основному воно використовується в судноплавних цілях, з'єднуючи Чорне море з Егейським і Середземним.

Прото́ка Босфо́р (тур.İstanbul Boğazı,дав.-гр.Βόσπορος, звідси застар. Назва —Боспор Фракійський) ( Рис.1.13) — протока завдовжки 30 км у Туреччині, що з’єднує Чорне та Мармурове моря, відокремлюючи азійську частину Туреччини (Анатолію) від її європейської частини – Фракії.

 Узбережжя протоки вельми щільно заселено, на його березі міститься Стамбул  Найбільша затока називається Золотий Ріг. Довжина протоки – близько 30 км. Босфор – найвужча міжконтинентальна протока: найбільша ширина її 3700 м (на півночі), найменша – 700 м (між Кандиллі і Ашийн). Глибина фарватеру змінюється від 36 до 124 м.

Разом з протокою Дарданели Босфор утворює один з найважливіших морських транспортних шляхів, що з'єднує акваторії Чорного та Середземного морів.

Через протоку побудовано 2 мости: Перший Босфорський міст та Міст Султана Мехмета. Тепер будується залізничний туннель Мармарай 13.7 км завдовжки, з них 1400 м під протокою на глибині 55 м. Відкритий для руху поїздів 29 жовтня 2013 року.

Дардане́лли (тур. Çanakkale Boğazı, грец.Δαρδανέλλια, ранішегрец. Eλλήσποντος — Геллеспонт) ( Рис. 1.13) — протока між європейським півостровом Галліполі та півостровом Мала Азія у Туреччині.

Протока з'єднує Егейське та Мармурове моря. Довжина 120,5 км, ширина становить від 1,3 до 18,5 км. Глибина до 53—106 м. Порти — Геліболу, Чанаккале (Туреччина). Береги складені пісковиками, вапняками, покриті мізерною рослинністю. Водообмін через Дарданелли визначається різницею щільності води прилеглих морів. Поверхнева течія, направлена із північного сходу на південний захід, несе з Мармурового моря розпріснені, менш щільні води (солоність 25,5—29,0‰, густина 1,018). Швидкість 2—6 км/год. Глибинна течія слідує з південного заходу на північний схід, несе з моря Егейського солону (до 38,5 ‰) і щільну (1,028—1,029) воду.

1.2.5 Ліси та пасовища Туреччини .

Ліси Туреччини зосереджені головним чином у горах і мають характер вологих субтропічних, жорстколистих і широколистих формацій середземноморського типу. Велика частина лісів розташовується на схилах Понтійських гір, звернених до Чорного моря. На нижніх частинах схилів переважають дубові ліси, що складаються з дубів пухнастого, скельного (Q. Petraea), густого. Вище, на висотах 1000-2400 м над рівнем моря, ростуть добре збереглися ліси з ялини східної (Picea orientalis), до якої на висоті 1500-1900 м домішується смерека Нордманна (Abies nordmanniana).Дерева цих порід нерідко досягають висоти 45 м при діаметрі стовбура до 1 м; загальний запас місцями перевищує 1000 м3 на 1 га. Тут же зустрічаються ліси з бука східного (Fagus orientalis), але найчастіше він зростає разом з ялиною і ялицею. На південних схилах Понтійських гір і в районах з недостатньою кількістю опадів ростуть соснові ліси з сосни чорної (Р. Nigra var. Caramanica).У західних гірських районах, що прилягають до Егейського моря, серед маквиса збереглися невеликі ділянки з ксерофільних видів дубів, і особливо дуба крупночешуйчатого, плюски жолудів якого використовуються для дублення шкір. У соснових деревостанах прибережній частині переважають сосни калабрійськая (Р. Brutia) та італійська, а вище по схилах гір — сосна Палласа (Р. Pallasiana). Поширені також дуб цер, каштан, грецький горіх (Juglans regia). У верхній частині лісового поясу переважають ліси з бука і ялиці (Abies equi trojani).

 В європейській частині країни, на кордоні з Болгарією, ростуть дубові та букові ліси з підліском з рододендрона.В горах Тавра в нижній частині приморських схилів, до висоти 700-800 м, поширений маквіс, в якому переважають суничник дрібноплідний (Arbutusandrachne), ріжкове дерево (Ceratonia siliqua), дика маслина, лавр, мирт, деревоподібний верес та ри Серед чагарників росте сосна калабрійськая. На висотах від 1400 до 2000 м окремі ділянки лісів утворені соснами чорної і Палласа. На південних схилах Тавра й Антитавра на висотах від 1300 до 2000 м над рівнем моря в сприятливих вологих умовах росте кедр ліванський (Cedrus libani). Разом з кедром сусідять різні види ялівцю, як, наприклад, ялівець високий (Juniperus excelsa), окремі екземпляри якого досягають 25 м і мають діаметр понад 3 м. В змішанні з кедром і ялівцем сильно пахучим (Juniperus foniperus) трапляється ялиця киликийская (Abies citicica). Верхню межу лісу утворюють ялівцеві рідколісся.

На Анатолійському плато лісова рослинність приурочена до річкових долинах (галерейні ліси з тополь і верб) і окремим гірським підняттям, де зосереджені невеликі ділянки сосни Палласа та дуба цера.

На значній території в результаті вирубки і випасання худоби ліси поступилися місцем риміщен.Загальна площа лісових земель Туреччини — 20,2 млн. га, з них на ліси припадає 9 млн. га, половина — високостовбурні; інші 11,2 млн. га — порослеві, маквіс і інші чагарникові співтовариства.

Хвойні деревостан займають 52% площі усіх лісів, в тому числі 38,5% — з переважанням сосни, 6,8% — ялиці, 2,0% — їли і 4,7% — кедра, ялівцю та інших хвойних порід. На частку листяних порід припадає 48% площі лісу, з них дуб займає 22,4% площі, бук — 8,6, граб — 2,7, каштан — 1,4, вільха — 1,0, тополя — 0,8, липа — 0,5, ясен -0,4, інші листяні породи — 10,2%.Лісистість країни — близько 25%. За даними за 2010 р., площа експлуатаційних лісів — 8,1 млн. га; хвойні поширені на 55% території останніх, листяні — на 45%. Загальний запас деревини — 926 млн. м3, в тому числі на хвойні припадає 64%, листяні — 36%. Сумарний річний приріст деревини — 21,9 млн. м3 (у хвойних лісах -12,4 млн. м3, у листяних — 9,5 млн. м3). Розрахунковий обсяг щорічного лісокористування — 16 млн. м3. Фактично щорічно заготовляється близько 14-14,5 млн. м3, з яких дров'яна деревина становить 65-70%.

Країна в основному сільськогосподарська. Широко розвинене тваринництво. Для випасу худоби використовуються лісові площі. Пастьба худоби завдає великої шкоди лісовому господарству та особливо ускладнює лісовідновлювальні заходи. Основні проблеми лісового господарства —врегулювання пасіння худоби в лісі та протиерозійні роботи. Лісівники висівають кормові трави, вивчають ефективність добрив різного хімічного складу і різної дозування.Крім зазначених проблем науково-дослідні установи вивчають питання лісової генетики, селекції, лісорозведення, лісовпорядкування і таксації лісу, лісової економіки, лісової продукції, захисту лісу від хвороб і шкідників та ін. Працівники лісового господарства встановлюють раціональну систему рубок, низькостовбурні дубові деревостан переводять в насіннєві насадження, покращують підбір і проводять раціональне вирощування тополь. У 1954 р. Поблизу Стамбула організований спеціальний Науково-дослідний інститут тополі, де виводять породи тополь, вивчають інтродукцію їх по кліматичним зонам, екологію, питання захисту тополі від комах і грибних захворювань, технологію і економіку його вирощування.Щорічно лісокультурні роботи проводяться на площі 5-6,5 тис. Га. Посадки тополі, евкаліптів та інших деревних порід, що оточують поля, складають близько 2,5 млн. штук.

Для забезпечення лісокультурних робіт посадковим матеріалом в країні організовано 30 розплідників площею приблизно 1000 га. До 2010 р. Створено близько 109 тис. Га штучних лісових насаджень. До 2020 р. Їх площа збільшиться до 225-230 тис. Га.Для запобігання руйнування ґрунту почали створювати полезахисні лісові смуги. Під прикриттям смуг навіть у самих несприятливих природних умовах створюють виноградники. Підготовку лісогосподарських кадрів вищої кваліфікації здійснює лісовий факультет Стамбульського університету, який щорічно випускає 270 фахівців.На основі закону про ліси, прийнятого в 1956 р., виділено 7 національних парків (близько 50 тис. Га), 25 лісових територій для організованого відпочинку і кілька лісових заказників для збереження дичини. З національних парків найбільш примітні Йозгат з ділянками сосново-дубових лісів; Каратепе-Арслантас, де трапляються ендемічні форми дуба і сосни; Согуксу, поблизу Анкари, з гірськими лісами з сосни чорної, термальними джерелами і лісовою фауною; гірський лісовий масив Улудаг.

 

 


Дата добавления: 2018-02-15; просмотров: 542; ЗАКАЗАТЬ РАБОТУ