Бойові операції на Рівненщині
З прибуттям загону ім.Михайлова на Рівненщину почалися активні бойові дії славутських партизанів, спрямовані на очищення від німців і поліції районів нової дислокації. Бандерівці також розпочали боротьбу проти німців і радянських партизанів
Виступи вояків УПА проти німців були поодинокі, вони хіба що нападали на невеликі німецькі гарнізони з метою захоплення зброї і були проти диверсій на комунікаціях. Підрозділи УПА формувалися спочатку за рахунок добровольців, згодом націоналісти вдалися до примусової мобілізації молоді. У селах проводилися відкриті військові навчання новобранців, була створена система оборони проти німців, запроваджена своя система влади. Функції поліцейського нагляду здійснювала їхня служба безпеки. До липня 1943 року в районі партизанської дислокації націоналісти знищили всі польські села, крім села Закоти, де стояли михайлівці.
Було зрозуміло, що на території Рівненської та Тернопільської областей доведеться воювати на два фронти: не тільки з основним ворогом – німцями, а й з другим серйозним і досить хитрим ворогом – вояками УПА.
5 березня 1943 року загін дістався с.Данилівка. Тут партизани зробили зупинку на два дні для того, щоб ознайомитися з місцевістю, провести розвідку сил ворога і знайти зручне місце для створення бази. Звістка про прибуття загону миттєво облетіла навколишні села. Як завжди, народ в сотні разів перебільшував сили партизанів і в своїй уяві щедро «озброював» їх гарматами, танками та іншими видами військової техніки. Це влаштовувало партизанів, і вони не намагалися заперечувати чутки про їхню силу та оснащення. Партизани, в свою чергу, старалися увійти в довіру населенню, щоб воно переконалося, що це – не випадкова озброєна банда, яка прийшла з лісу, а організований загін. Місцеве населення допомагало партизанам у розвідці, повідомляло, де є поліцейські кущі, німецькі гарнізони, фільварки та інше. Партизанів приваблював сильно пересічений горбами масив Кременецьких лісів.
|
|
|
В ніч на 7 березня загін виступив із с.Данилівка в напрямку с.Будки. На ранок партизани були в селі, населення зустріло їх досить привітно. Тут партизанські патрулі зловили і роззброїли двох поліцаїв із с.Будераж, в якому знаходилася їхня комендатура. В ніч на 8 березня для нападу на цей поліцейський кущ виділили роту І.Долгополова. Але операція не вдалася, оскільки поліцаї, дізнавшись про появу поблизу радянського партизанського загону, розбіглися.
Тієї ж ночі партизани виступили із с.Будки в бік Кременецьких гір. На ранок 8 березня загін досяг хутора Болярня. Тут було 10 польських будинків, і вже відчувалися сліди націоналістичної діяльності. Два будинки стояли напівзруйновані, господарів не було. В хуторі партизани зустріли колишнього лейтенанта Червоної Армії Василя Бєляєва. Втікши з полону, він жив у господаря-поляка і працював в його слюсарній майстерні. Тепер він мешкав сам, оскільки господар втік від переслідувань націоналістів. В.Бєляєв, переконавшись, що має справу з радянськими партизанами, повідомив про наявну тут групу озброєних людей, що складається з утікачів-військовополонених, серед них: Олексій Артамонов, Володимир Семенов.
|
|
|
В.Бєляєв розповів, що його група вже здійснила ряд акцій проти німецької адміністрації та має намір переходити на нелегальне становище для початку партизанської діяльності в лісі. Члени групи вирішили зробити «подарунок» партизанському загонові. Через декілька годин усі 15 чоловік з’явилися у Болярню, привівши з собою чотирьох спійманих і роззброєних поліцаїв. Після допиту поліцаї були розстріляні. Всі члени групи Бєляєва-Артамонова були прийняті в партизанський загін ім.Михайлова.
На 9 березня загін вже нараховував 90 чоловік. Цього дня загін прийняв бій із Шумською районною поліцією.
Начальник районної жандармерії обершафтфюрер Пітч, дізнавшись про зникнення чотирьох поліцаїв в с.Стара Гута, виїхав із усією поліцією на розслідування справи. Прибувши туди, він дізнався, що поліцаїв забрали невідомі озброєні люди та повели в напрямку Болярні. Маючи до цього часу справу з озброєними одинокими бунтарями, Пітч не міг передбачити, що йому доведеться зіткнутися з організованим партизанським загоном.
|
|
|
В цей час в село, де знаходився Пітч зі своїм загоном, потрапив партизанський розвідник, житель хутора Болярня. Німці його затримали та стали допитувати. Той їм розповів, що в Болярні зупинилися бандити, а тому він боїться повертатися додому, і що бандитів всього п’ятнадцятеро, а озброєні вони гвинтівками, іржавими обрізами та мають не більше 5 патронів на кожну людину. Німці і поліцаї вирішили негайно наступати на Болярню. Розгорнутою шеренгою 4 німці і 34 поліцаї вирушили до прохідного болота з с.Стара Гута на Болярню.
На той час партизани вже знали про появу карателів у Старій Гуті і вирішили відрізати їм зворотній шлях, зробивши засідку на дорозі Стара Гута – Шумськ. З цією метою була виділена рота А.Дьоміна. Рота І.Долгополова, про всяк випадок, зайняла фронтальну оборону. А.Б.Дьомін зі своєю ротою не встиг дійти до цілі, як виявив наступаючі прямо на роту І.Долгополова ланцюги ворога. Він підпустив їх ближче і несподівано атакував із флангу. В рядах ворога зчинилася паніка. В цей час рота І.Долгополова кинулася в атаку з фронту. Не зумівши вчинити серйозного опору, німці і поліцаї в паніці стали тікати. Ворог залишив на полі бою вбитими 2 німці і 17 поліцаїв. Серед убитих був і Пітч. Будучи пораненим, він довго відстрілювався. Двоє партизанів, що намагалися взяти його живим, поплатилися життям.
|
|
|
Наступного дня до місця події прибула велика німецька каральна експедиція. Але вона нічого німцям не дала, оскільки загін за ніч встиг передислокуватися в Суразькі ліси. Після приходу в загін товаришів із групи Бєляєва – Артамонова, що добре знали місцевість, партизанам було значно легше маневрувати, не потрібно було брати провідників із сіл.
Партизани вирішили повністю очистити ці райони від поліцаїв та ворожої агентури. А також необхідно було ліквідувати всі підприємства лісової та деревообробної промисловості, на яких була зайнята велика кількість робітників, що робило неможливою будь-яку серйозну конспірацію загону. Ідучи на виконання бойових завдань, групи або окремі партизани невільно натрапляли на робітників лісорозробок. Чутки про появу тут чи там партизанів доходили і до німців. До того ж лісозаводи були поставлені німцями повністю на службу фронту: вони поставляли велику кількість пиломатеріалу для будівництва мостів та залізничних шпал. Кожен лісозавод, як правило, охоронявся невеликим поліцейським гарнізоном.
З середини березня 1943 року загін ім.Михайлова почав кампанію з ліквідації лісозаводів та лісорозробок, а також знищення решти поліцейських гарнізонів. Диверсійними групами до 1 квітня було спалено 4 лісозаводи (Гурби, Любомирка, Малинів, Мости) з готовою продукцією пиломатеріалу понад 30 тисяч кубометрів. Крім того, було розігнано 6 поліцейських кущів із загальною кількістю до 150 поліцаїв, з яких 67 – вбито, ліквідувано місцеву німецьку адміністрацію.
Протягом березня 1943 року загін маневрував у Суразьких лісах та переважно розташовувався в с.Теремне. Це село партизани контролювали повністю. Вони постаралися забезпечити селян хлібом за рахунок німецьких складів. Таких складів у навколишніх райцентрах, фільварках та великих селах було багато. Вивезти хліб своїм транспортом загін не мав змоги. Намітивши перший об’єкт – зерносклад в с.Сураж, партизани мобілізували селянський транспорт в кількості 35 підвід та направили його туди під охороною. Селян вони запевнили, що весь привезений хліб буде їхньою власністю.
В тому ж місяці із с.Сураж було вивезено 20 тонн зерна, і все воно пішло селянам с.Теремне. За прикладом теремнівців, з’явилося бажання їздити за хлібом на німецькі склади і в селян інших навколишніх сіл. До 1 квітня партизани роздали населенню 150 тонн хліба. Решту 300 тонн спалили. Одночасно було здійснено декілька нападів на німецькі фільварки з метою забезпечення загону продуктами, фуражем, транспортом і кіньми.
25 березня 1943 року у містечко Ямпіль було направлено групу під командуванням С.Логутенка, у яку увійшли Мережко, Сєряєв, О.Артамонов, Рузавін, із завданням вивести місцевих підпільників у партизанській загін, залишивши на місці для продовження підпільної роботи К.С.Божевського. До 1 квітня група виконала завдання, привівши у загін В.С.Крашеніннікова, М.І.Вощила, М.Д.Ткаченка.
На зворотному шляху група провела цікаву операцію. У с.Великі Калежинці партизани зловили у власній квартирі німецького ляндвірта. Його роздягли і хотіли розстріляти. В цей час прийшли селяни і стали просити не робити цього, бо за одного розстріляного німці вб’ють 100 мирних громадян. Партизани побили німця, напоїли, а потім роздягненим повели селом і відпустили.
На двох підводах месники поїхали до с.Степанівка, де була поліцейська дільниця з 15 поліцаями. С.Логутенко одягнувся у форму ляндвірта і, залишивши інших в засаді, заїхав у село. З партизаном Сєряєвим він впевнено зайшов у поліцейський будинок, де поліцаї грали в карти. Побачивши «ляндвірта», ті скочили і виструнчилися. С.Логутенко щось буркнув «перекладачу» Сєряєву, який «переклав» наказ пана німця: всім поліцаям зі зброєю негайно вишикуватися на вулиці для виїзду на боротьбу з партизанами. Наказ негайно був виконаний. Цей спектакль зіпсував «кучер» Рузавін, який крикнув: «Від імені радянських партизанів наказую здати зброю». Налякані поліцаї покидали гвинтівки, тікати ніхто не намагався, бо до цього часу уже підійшла решта партизанів.
О.Артамонов очолив «трофейну» команду, партизани підібрали всі 15 гвинтівок і патрони. В цей час до С.Логутенка підбіг захеканий староста с.Великі Калежинці і став доповідати йому про те, що сталося з ляндвіртом, і попросив негайно виїхати поліції на знищення партизанів. Його розстріляли перед строєм поліцаїв, яким партизани порадили діставати зброю і йти в загін. З поліцаїв зняли добротне взуття, одяг і відпустили, зробивши два постріли над їхніми головами.
У партизанському загоні перебувало багато бійців комсомольського віку. Перші комсомольські збори з участю 32 членів ВЛКСМ відбулися 25 березня. На зборах обрали бюро у складі: С.Логутенко, Бондарчук, В.Зімарєв, О.Алексєєв, О.М.Артамонов. Після того, як С.Логутенко очолив диверсійну групу, яка діяла окремо від загону, секретарем комсомольської організації обрали Бондарука, мешканця с.Вілія. Після його загибелі в бою під с.Теремне секретарем був обраний В.Зімарєв. Згодом він був призначений заступником комісара партизанського з’єднання ім.Михайлова по комсомолу. У з’єднанні діяло 10 первинних комсомольських організацій.
1 квітня група С.Логутенка прийшла у село Сураж Шумського району, де напередодні загін забрав зі складу багато хліба. Селяни, боячись німецьких репресій, звернулися до «ляндвірта» С.Логутенка із запевненням, ще це справа рук невідомих людей. «Ляндвірт» наказав людям розібрати залишений хліб, щоб він не дістався партизанам. До вечора хліб був розібраний.
Наступного дня рота під командуванням начальника штабу О.Й.Манька виїхала у Плужнянський район з метою ліквідації поліцейських кущів у селах Загірці і Переросле. Плужнянська поліція вела себе нахабно, як по відношенню до мирного населення, так і до партизанів. До 12 години ночі рота партизанів на конях досягла села Заріччя. У селі були німці, стояло кулеметне відділення. Партизани оточили помешкання старости, де пиячили німці, а Олександр Алексєєв з двома партизанами увірвалися в хату. В кімнатах почалася стрілянина, 6 німців було вбито, двох – узято в полон. Кулемет, два автомати, два пістолети і п’ять гвинтівок з набоями дісталися партизанам.
Про події в с.Заріччя довідалися німці. Каральний загін німців, що на той час перебував у районі, перекрив дорогу кіннотникам у с.Гурщина. Група звернула в сторону табору, прийшовши туди 3 квітня. Партизанськими слідами каральний загін міг вийти на їхню стоянку, а тому загін змушений був передислокуватися південніше с.Теремне.
У навколишні села були розіслані дозори. Німці, як правило, оточували села, а у ліси не заходили. Вся вага каральних операцій лягла на націоналістів, які протистояли німцям у населених пунктах. І на цей раз бій розгорівся між ними в районі села Дермань, де був центр вояків ОУН.
Загін з кожним днем зростав чисельно і озброювався. Умови прийому в загін були досить жорсткими: нікого без зброї не приймали. Проте вже за один місяць загін зріс з 68 до 150 чоловік. Поповнення йшло, в основному, за рахунок колишніх військовополонених, які втекли з концтаборів та стали на шлях активної збройної боротьби з німцями, а також за рахунок місцевих підпільників.
У поліцейських дільницях більшість складали націоналісти, які, в результаті активізації дій партизанів, залишили службу німцям та із зброєю перейшли до бандерівців, частково знищивши місцеву німецьку адміністрацію. І, як наслідок, весь кременецький округ виявився непідвладний німцям.
Диверсійна та бойова діяльність загону ім.Михайлова та активізація націоналістів змусили кременецького гебітскомісара Мюллера запровадити в окрузі надзвичайний стан. У розклеєних повсюдно оголошеннях обмежувалося переміщення населення, місцевих жителів закликали до активної боротьби з «бандами», поліції пропонувалося повернутися до роботи. Одночасно погрожували смертною карою всмх, хто буде порушувати «громадський порядок».
Це мало допомогло, і тоді німці кинули на боротьбу з партизанами і націоналістами один пошарпаний на фронті артилерійський полк, до якого додали козаків і поліцаїв. Виявити місце дислокації славутського загону німцям не вдалося, а тому від каральної акції постраждали націоналістичні групи, які приймали бої у населених пунктах. Німці спалили та знищили десятки українських сіл на Дубенщині та Кременеччині, але діяльність націоналістів не припинилася. Перебуваючи поруч, партизани не прагнули конфліктувати з націоналістами і робили спроби домовитися з ними про спільні дії проти німців. Але переговори не вдалися, бо націоналісти не хотіли бути партизанам союзниками навіть тимчасово.
А тим часом бойові дій михайлівців ширилися. Комісар загону Г.В.Кузовков з двома ротами відправився громити райцентр Шумськ, щоб не дати німцям вивезти зерно з 15 складів та забезпечити загін продовольством і медикаментами.
У місті було не більше 50-ти німців, не було там і поліцаїв. В навколишніх селах партизани зібрали 62 підводи, посадили на них людей і о 8 годині вечора 9 квітня вирушили на Шумськ, забезпечивши себе охороною з флангів на випадок сутички з націоналістами.
Через дві години досягли Шумська, німецький гарнізон розбігся. Партизани та візники відкрили склади і магазини, завантажили на підводи борошно, сіль, цукор, сірники, горілку, тютюн, шкіру. За дві години операція була закінчена. Спаливши приміщення поліцейської комендатури і зерносклад, партизани до світанку були у таборі. Лікар Ю.Г.Пономаренко привіз у загін всі медикаменти з Шумської районної аптеки. Ранком 15 тонн хліба роздали селянам с.Теремне.
1 травня стояли у таборі під Болярнею, куди прийшли 27 квітня. О 12 годині відбувся мітинг з нагоди свята. Перед строєм виступили Дроздов і В.Зімарєв, було зачитано наказ по загону, яким представлено до урядових нагород ряд партизанів. Нові партизани прийняли присягу. Не обійшлося без першотравневих сюрпризів німцям: група вершників під керівництвом С.Логутенка відправилася в район сіл Сураж – Ходаки та в с.Стойки, де спалили два шосейних мости. Вершники під керівництвом О.Алексєєва розвісили і замінували червоні прапори в селах Загірці, Переросле, Юськівці. При спробі зняти прапори загинуло декілька німців і поліцаїв. На залізничну станцію Сленга, де стояв німецький гарнізон, партизани пустили підводу з міною та двома 162-мм снарядами під хатніми речами. Коней галопом направили по дорозі на село, пострілявши з автоматів. Німецький гарнізон був піднятий на ноги. Підводу зупинили німці, стали розглядати речі. Після того, як вони підняли добротний килим, відбувся вибух, загинуло багато німців. Цю операцію повторили в Острозі, де загинуло 2 поліцаї.
4 травня у партизанський загін ім.Михайлова у с.Теремне привів з собою 5 чоловік В.М.Сурков. А вже в кінці травня він прийняв участь в операції по розгрому поліції у с.Михайлівка Плужнянського району.
На 10 травня у загоні нараховувалося 183 бійці, вони мали на озброєнні 100 російських та 5 іноземних гвинтівок, 11 автоматів, 25 пістолетів, 7 ручних та станковий кулемети. Після травневих свят 6 груп партизанів відправилися на проведення диверсій на залізницях. 16 травня загін перейшов у Суразькі ліси в район с.Іссерна.
Невдовзі партизанський загін прийняв важкий бій з націоналістами у лісі поблизу с.Теремне. Партизани не прагнули вступати в бойові сутички з націоналістами, а ті, в свою чергу, не чіпали партизанів. 5 травня з ініціативи місцевих керівників ОУН недалеко від с.Ступно навіть відбулися переговори. На зустріч пішов А.З.Одуха, видавши себе за командира розвідки загону. Партизанам запропонували піти із західних районів, а краще – взагалі з України, на що одухівці, звичайно, не погодилися.
Націоналісти терпіли радянських партизанів до кінця липня, поки не відчули в собі силу і вирішили покінчити з перебуванням радянського партизанського загону у їхніх лісах. Партизани завчасно довідалися про підготовку до військової операції проти загону. За два дні до нападу націоналістів вони помітили якийсь рух у с.Андрушівка. Як виявилося, націоналісти наказали жителям звільнити половину села, яка прилягала до лісу. Партизани негайно змінили місце свого табору і, відійшовши на 2 км, вибрали в лісі територію, зручну для оборони.
Михайлівцям бій з націоналістами був невигідним, адже ті переважали в силах, але й відходити партизани не захотіли, щоб не виглядати боягузами.
26 липня партизанські патрулі у с.Теремне побачили пересування від с.Андрушівка великого обозу і піхоти, одягненої у німецьку і мадярську форми, а ті, що були у цивільному, мали пов’язки на рукавах, як у поліцаїв. Партизанський патруль зробив попереджувальні постріли, весь загін по тривозі зайняв кругову оборону у завчасно підготовлених окопах. Кінна розвідка виїхала уточнити сили і наміри нападаючих. Вже через 20 хвилин лави націоналістів напали на табір польських біженців, що стояв за 150 метрів від лінії оборони партизанів.
Націоналісти від с.Теремне і хутора Майдан Журавка пішли на штурм партизанських позицій. Розташування партизанів було зручним для оборони: з трьох сторін позицію захищав глибокий рів із заболоченою місцевістю, якою протікала річка, ліс захищав від куль та мін. Загін зайняв оборону на схилах висоти. Єдиний підхід до партизанського табору був з боку центральної дороги Закоти – Теремне, але він пролягав через гущавину, в якій уже за 20 м нічого не було видно. Партизани цю ділянку укріпили краще інших. Розвідка доповіла, що націоналісти великими силами наступають ще з боку сіл Сураж, Ходаки, Закоти та Вілія, маючи намір повністю оточити загін. Партизанам нічого не залишалося, як прийняти бій з переважаючими силами упівців.
Оскільки значна кількість бійців пішла на бойові завдання, в оточення потрапило біля 300 партизанів. Не можна було розраховувати на підтримку чи допомогу ззовні. Крім того, партизани були відрізані від води і продовольства, мали незначну кількість боєприпасів, а тому не могли витримати тривалої облоги. Тоді як супротивник, базуючись у навколишніх селах, мав можливість її довго тримати.
26 липня о 6 годині ранку націоналісти почали атаку, з криками «ура» стали дертися на висоту. Спочатку команди давалися німецькою мовою, напевно, щоб посіяти паніку. Безпосереднє керівництво обороною здійснювали командири рот, лейтенанти І.Долгополов, Г.Тимчук і капітан О.Коротков. Партизани зустріли нападників вогнем з кулеметів і гвинтівок. З’явилися перші вбиті та поранені. Після цього атаки у супроводі шквального вогню повторювалися через кожні 20 хвилин. Незважаючи на втрати, націоналісти кидали під прицільний вогонь партизанів одну лавину за іншою. Вони боролися мужньо, були гідними в бою, але після значних втрат їх запал згасав. Упівці розпочали стрілянину із значної відстані, що не завдавало великої шкоди партизанам. Їх рятували дерева і те, що бандерівці стріляли німецькими розривними кулями, які, попадаючи в гілля, розривалися і не долітали до цілі.
Протягом першого дня було відбито сім атак, партизани втратили вбитими чотирьох: політрука 1-ї роти Дроздова, командира взводу Мурликіна, комсорга І.Бондарчука та лікаря Земськова. Під вечір націоналісти підтягнули 3 батальйонних міномети і відкрили інтенсивний вогонь по позиціях партизанів. Спочатку міни перелітали висоту і падали на націоналістів з протилежного боку висоти. Потім мінометники пристрілялися і міни стали падати на площадку, де знаходився командний пункт загону. На лінію оборони міни не попадали, тому партизани перемістили туди командний пункт та санітарну частину. З незрозумілих причин зі сторони, найбільше зручної для виходу партизанів з оточення, нападу не велося. З настанням темноти націоналісти стали окопуватися.
Командири загону ім.Михайлова А.Одуха, Г.Кузовков, О.Манько та Шакун увечері провели нараду, на якій оголосили наказ про початок виходу з оточення о 1 годині ночі. Було вирішено прориватися єдиною дорогою, що вела з гори. Це дало б партизанам змогу заховатися в глибині лісу, маневрувати та відірватися від нападаючих.
Проте від наміченого плану невдовзі відмовилися, бо у нічний час неможливо було скрито керувати діями великого загону без звукових та світлових сигналів. В темноті рота, яка мала розпочати прорив, знімалася з позиції не 30 хвилин, а 2 години. Вихід невеликими групами був неможливий, оскільки потім загін не зібрали б, і вдень всіх партизанів упівці могли просто перестріляти.
Довелося зайняти оборону і прийняти бій ще наступного дня. У партизанів закінчувалися боєприпаси, їм було наказано економити патрони та стріляти лише по видимих цілях. Другий день розпочався сильною мінометною атакою ворога. Загинуло ще двоє партизанів, з’явилися нові поранені. Потім застрочили кулемети і автомати, лунали крики «ура», почався новий штурм партизанських позицій. Партизани, підпускаючи нападаючих на 50 м, прицільним вогнем розсіювали їх лави. Атаки йшли одна за одною, але безуспішно, лише у націоналістів росла кількість вбитих і поранених. До кінця другого дня бою націоналісти послабили натиск.
Михайлівці вирішили прорив з оточення почати під вечір, щоб встигнути сформувати бойові порядки після виходу до настання ночі. Напрям прориву вибрали той самий. Вихід планувалося здійснити скрито і раптово. Щоб при виході не торкатися гілок і не створювати шуму, партизани під час стрілянини проклали вузьку просіку у чагарниках.
Вперед послали 20 автоматників під керівництвом Г.Кузовкова. Група, зламавши опір, мала зайняти оборону по фронту. Наступна група, очолювана І.Долгополовим, мала розширити прорив по фронту, зайняти оборону справа і зліва, утворивши 200-метровий коридор. Рота Тимчука, спритно знявшись з лінії оборони, мала здійснити стрибок через створений коридор, розширити його до 500 м і рухатися в бік с.Андрушівка. Загальне керівництво операцією здійснював заступник командира загону О.Манько. За другою ротою мала рухатися санітарна частина з пораненими, в ар’єргарді мала виходити рота Короткова.
Прорив розпочали о 20 годині. Все відбулося настільки вдало, що націоналісти відкрили вогонь тільки по ар’єргарду. Було поранено лише одну партизанку. Біля будинку лісника, що в 1,5 км від с.Андрушівка, загін вишикувався в бойові порядки до настання темноти і з допомогою провідника Зота Бондарчука рушив в бік с.Ходаки, потім форсував річку Вілію, далі рухався у славутські ліси понад шосе на Боровицю і Карпилівку.
Націоналісти, напевно, вирішили, що вирвалася лише невелика група партизанів, і продовжували атакувати порожній табір, де були лише коні та підводи. Перебуваючи в районі с.Гурщина, партизани ще до світанку 28 липня чули стрілянину. Націоналісти «беручи» табір штурмом, перестріляли при цьому одні одних вночі. На території табору партизани залишили декілька замінованих підвід, які теж завдали втрат бандерівцям. 28 серпня загін прибув у район с.Півнева гора, що на Ізяславщині.
Як стверджується у Звіті з’єднання, в бою протягом двох днів було поранено 6 партизанів, а 6 – вбито, втрати серед нападаючих могли бути значно більшими. Загинула також донька А.З.Одухи, якій на той час виповнилося хіба що 2-3 місяці. Незадовго до згаданих подій О.Перепеліцин привіз зі Стриган в Теремський ліс дружину А.З.Одухи і трьох його дітей. До цього партизани переховували Ірину Іванівну з дітьми по селах району та в с.Бадівка. У травні чи червні 1943 року вона народила доньку і стала вимагати від партизанів відвезти її з дітьми до чоловіка. Зі слів колишніх партизанів, немовля хворіло і весь час плакало. Плач дитини міг зірвати всю операцію виходу з оточення партизанського загону, чого не можна було допустити, адже йшлося про життя майже 300 чоловік. Для заспокоєння дитини їй дали снодійне. Чи то від ліків, чи від того, що тісно сповили, дитина померла. Серед мешканців Славутчини до цього часу точаться розмови, що свою дитину А.З.Одуха застрелив.
Націоналістична газета «До зброї» у серпні 1943 року писала про повний розгром радянських партизанів загону ім.Михайлова в кількості 500 осіб.
Бій під Теремним виявився для загону одним із найбільших серйозних бойових випробувань.
Глава 14
Дата добавления: 2018-02-15; просмотров: 1067; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!