Розділ 14. Історії такі випадки відомі.
– Справді? – здивовано і радісно спиталася Ріка.
– Так, але думаю, перед цим потрібно послухати, що ж змогли дізнатися інші.
Ната поглянула в сторону Андрі і Яри, дівчата в відповідь тільки переглянулись і вперед виступила Андрі з промовою:
– Ми також дещо дізналися, – гордо, підняв голову, почала вона. – Як Яра уже сказала народ цей, називає себе іллеанці, про саму історію планети ми уже знаємо. Вона перевершили нас уже приблизно на 100 – 150 років. Народ розумний, але обережний, не люблять вступати в розмови з незнайомцями. По їхньому часу, зараз 1540 рік.
Після таких слів у інших витягнулися лиця, все таки, Андрі уже встигла заговоритися, почати нести нісенітниці.
Андрі в відповідь усміхнулася, як і Яра з Германом, так усміхаються лише люди, які знають щось, що не знають інші. Напевне, якусь велику таємницю.
– Не дивуйтеся, я ж говорила вже, іллеанці – розумні, вони достигли того, що і ми, уже в 1410, а оскільки зараз 1540, то звісно вони нас здули. Ми знаходимося в столиці їхньої держави, столиця називається Нокс, що вони люблять перекладати як: «під покровом ночі». Наша сьогоднішня зовнішність є цілком не викликуюча, а щодо іншопланетян, то вони не люблять про це говорити. Адже більшість просто на просто в них не вірить, та винудити деякі факти нам вдалось.
Тут уже вступив Герман:
– Наш випадок не єдиний, іншопланетяни з’являлись тут кожних 800 років, але оскільки відрізок часу великий, а в середньому іллеанець живе 200 років, то звісно це звикли рахувати байками. Але деякі все ще вірять і багато знають, та на нашій дорозі попалося таких зовсім мало, – розчаровано пробурмотів він.
|
|
|
– Зовсім мало це зо-ооовсім мало? – втрутився Вікто.
– Ні, це означає зовсім не трапилось.
Звісно, ніхто з компанії яка стикнулася з дивною старухою, не захотів нагадати про неї. Та й навіщо? Дуже інтересно буде згадувати, про те, що ти стикнувся з божевільною.
Вікто присів у м’яке крісло і запитав діловим тоном:
– Більше ніхто ніяких новин не приніс?
Танія штовхнула Нату, всі повірили словам Яри, що Ната змогла здобути корисну інформацію. Ната в відповідь завагалася і смутилася.
– В принципі, я змогла вивчити лише прибори і винаходи на цій планеті. Ну, принаймні в цих краях.
ВІкто розсерджено зиркнув на всіх. – Отже, справи ідуть чудово. Ми дізналися як звуть цих чудиків, де ми знаходимось, в якому часі, що про нас майже нічого не відомо і проте, скільки поверхів має лабораторія.
АРХИТКО ВІКТОР
Розділ 15. Біла Лілія.
Покої Білої Лілії відповідали її імені. Її покої були розділені на три кімнати: вітальню, спальню і ванну кімнату. Так ось вітальня була величезною. З тією, що знаходиться в особняку у професора, ця вітальня і зрівнятися не могла. Височенні стелі, великий камін, в якому тихо потріскували дрова, до блиску натерта підлога була встелена теплими формою завершеної ламаної лінії килимами з високим м'яким ворсом.
|
|
|
Штерн звернув увагу на те, що в деяких місцях підлогу і килими були усипані лібрами (дорогоцінними каменями в формі неповторимих квітів). З цього можна було зрозуміти який куточок гостинної подобався Білій Лілії, а ті хто знали цю жінку, могли сказати що вона відчуває.
"Біла Лілія плакала? Що ж, інтересно." – подумав Штерн помітивши ці камені і наблизився до тієї частини кімнати, розглядаючи їх здалеку. Камені відблискували вогниками каміна і заворожували своїм чаклунством. Він підняв очі і побачив що над цим місцем розташована невелика поличка, а на ній стоїть фотографія і свічки, тільки ось в тьмяному освітленні він все не міг зрозуміти, хто на ній зображений.
Перед ним виросла Біла Лілія і перегородила дорогу до цього місця, накривши камені подолом широкої химерної сукні. Вона явно не хотіла, що б до цього місця наближалися.
– Так про що ви хотіли поговорити, Штерн. Ви здається просили аудієнції. Сідайте, – діловим тоном наказала Біла Лілія.
|
|
|
Жінка вказала на м'які пуфи і вони сіли один навпроти одного.
– Давайте поговоримо, – сказала Біла Лілія і оглянула професора з ніг до голови.
– Біла Ліліє, думаю, в те що я зараз скажу, ви не повірите.
– Я уже давно нічому не вірю, – фиркнула в відповідь жінка.
– З вашого боку це є найкращим виходом, та постарайтесь мені повірити, адже я маю чим підтвердити свої слова, – гаряче викрикнув Штерн.
– Якщо так, то не тратьте більше мій час. Переходьте до діла, – задумавшись сказала жінка.
Штерн загадково усміхнувся.
ЯРЕМА ВАДИМ
Розділ 16. Зрадник.
– Дорога моя, ви знаєте, я видатний навчен ( науковець), я зробив стільки відкриттів. Без мене не почався би наш золотий вік!
– Думаю, ви переоцінюєте своє значення, – холодно і безстрасно заперечила Біла Лілія.
– Ну, зараз це не важливо, адже я стою на порозі велетенського відкриття!
Жінка спохмурніла і встала, останній раз коли вона чула ці слова, нічим хорошим день не закінчився. Кожен має право на другий шанс, та вона сумнівалась чи збереглось право уже на сотий…
– Тоді, вам не до мене, професоре. Я не заінтересована в тому, щоби тратити свій час попусту, – відмахнулась Біла Лілія. – Вийдіть, будь ласка.
|
|
|
Більш універсальні борці, які були і в лабораторії, прямували в сторону професора. Цими декількома словами, Біла Лілія надали наказ своїм найулюбленішим пустоголовим механізмам. Професор не став чекати поки його викинуть назовні, він підбіг до протилежного боку кімнати і потягнув за світчак ( настінний світильник), борці застигли, вони більше не функціонували.
– Невже ви думали, що я заявлюсь до вас, не підстрахувавшись? – прищурившись спитався професор.
– Просто хотіла перевірити вашу усвідомленість, – спокійно виправдалась Біла Лілія.
Професор усміхнувся, проте посмішка вийшла натягнутою, він не міг уже чекати, ця особа вже починала діяти на нерви, в принципі, те ж саме відчувала хазяйка.
– Давайте перейдемо зразу до діла, вам як і мені уже наскучило вести цю бесіду.
Біла Лілія коротко кивнула.
– Тоді, маю змогу вам повідомити, що я зробив відкриття віку, саме ви, будете першою жінкою, яка дізналась про існування іншопланетян, – після цих слів Біла Лілія усміхнулась. – І побачили в живу, – задоволено закінчив професор.
Біла Лілія роззявила рота, якщо те що вона роззявила, можна було так назвати.
В будинок зайшов той, про кого забули ті, хто на даний час намагались знайти вихід, в будинок зайшов Сойко.
ЯРЕМА ВАДИМ
Розділ 17. Великі зміни.
– Прошу любити і жалувати.
В будинок зайшов іншопланетян Сойко, він був серед тих, хто залишився в лабораторії, та на відмінну від інших, навіть не думав вести бій. Він просто сховався і перечекав поки всі заспокояться, а після передягнувся в одяг працівника. Та його швидко розкусили, Сойко не мав жодного уявлення про свої уявні обов’язки, та й мінятися почав набагато швидше інших. Коли деякі іще не відчули ніяких перемін, він уже мав пропорційну голову, руки і ногу. Після цього відкриття професор зрадів, переконувати Сойка не потрібно було, він зразу в всьому зізнався і попросив не кидати його в підвал. Професор навіть не думав так робити, в душі у нього все співало, нарешті він зможе дослідити іншопланетянина за його ж згодою.
На Ефларі був ранній ранок. Небо затягнуло передранковій серпанком. Антарес ще не було видно і всі будинки були в холодній темряві. Але скоро постане Антарес і все тут же потеплішає і нібито прокинеться після сплячки.
З гілок великого древа (на Землі могутнього дуба) зривалася зелена рідина( передсвітанковий дощ на планеті), падала і, перекочуючись по траві, точно перли, вбиралася в землю. Серед високої трави рясніли найрізноманітніші квіти: лютки, машки, ази, мімози, нарци та інші.
Майже всю ніч професор проводив тести над підопічними, як на диво, під ранок Сойко навіть не згадував про тести, в нього нічого не боліло. Тим більше, сталося чудо (тільки для нього і професора звісно). Тепер його тіло стало пропорційним, тільки шкіра була зеленкуватого відтінку, осі, губи і ніс теж іще не були в порядку.
Сойко закричав, професор який уже давно встав (він навіть не лягав, лише задрімав), прибіг в кімнату іншопланетянина і сам не зміг стримати здивованого стону. Він задубів від щастя, а коли продовжив рухатися, почав стрибати по кімнаті наче дитина, та й коли ілеаллець розспівує новострічні пісні, то це не завжди символізує найпрекрасніший настрій.
– Усе, як тебе там, збирайся, ми вирушаємо у дорогу, – пробурмотів Штерн.
– Але мені не має в що одітися, одяг або висить на мені, або його зовсім не натягнеш.
Штерн був в не собі від радості, тому зміг лише коротко відповісти:
– Заїдемо до штормового (портного).
Ось така історія сталась на днях, а уже сьогодні Сойко і Штерн були і будинку пані Білої Лілії. Сама хазяйка дому іще не змогла впоратися з потрясінням. Це було видно бо лібрам, які валялися на підлозі.
– Не очікували? – переможно запитавсяШтерн.
СЛОЙКО АРТУР
Розділ 18. До бою готові.
– Отже, план довільно простий. Сподіваюсь, ви всі його пам’ятаєте? – спиталась Танія в учнів і обвела їх всіх поглядом.
– Звісно, Танія, – в сотий відповіла Ріка.
– Тоді, все гаразд. А всі пам’ятають яка у них роль?
– Так, Танія, – продовжила замучена Яра.
– Фух. Ну, а-аа всі пам’ятають яка в нас ціль? – все не заспокоюється Танія.
– ТАК!!!!!!!!!! – разом відповіли всі і їх голоса злилися в один.
Танія задоволено кивнула, вона задавала ці питання кожних десять хвилин. Усім це порядком надоїло, але як не як, вони точно знали те, що нічого не забудуть.
Сьогодні уже був ревтеч, пройшло уже три дні, як учні потрапили на планету. За цей час вони добилися значних успіхів, ніхто з них навіть не згадав про зомбілки та інше барахло, яке до цього часу, не виходило з їхньої голови.
Якби про це дізнались батьки, вони би пишалися своїми дітьми. Батьки… Як вони там? Невже хвилюються і ламають голову, над тим, що сталося з їхніми дітьми. Друзі за ці дні встигли згадати батьків багато раз, адже коли хтось знаходиться разом з тобою, ти не замислюєшся над тим, що буде коли цей хтось зникне. Ну що ж, уже давно настав час про це задуматись. Та всі схожі думки більшість просто відкидали, вони мусили бути зосереджені на справі.
– Довго нам іще? – не витримав Саня.
– Ні, ми уже у цілі, – відповів на запитання Бодяга.
Танія похитали головою, мов «іще не зрозуміло».
Після цього знову тишина, та першою не витримала Андрі:
– Може поговоримо?
– Зараз не час, – заперечила Ната.
– А коли буде, коли ми приступимо за виконання плану? – резонно помітила Андрі.
– Тоді, буде не до діалогів, раджу зараз наговоритися на деякий час, – закінчила суперечку Танія.
– Окей, – встряв Вікто. – Хто почне?
– Ти уже почав, – буркнула Яра.
– Добре, тоді хто другий?
– Я вже друга, коли ти навчишся рахувати?
БОГДАН БЕРЕСТЕТЬСЬКИЙ
Розділ 19. Солодкі сни.
Учні які застрягли в лабораторії уже два дні нічого не їли і не пили, та вони навіть уявлення не мали де взяти привичну їжу. Все тут було по іншому, отже потреби і умови інші. Останю передишку вони робили годину тому назад, розправившись з підвалом і погребом учні раділи, вони думали що виберуться з Чеколу, але опинилися в не менш бридкому місті. Тунелі. Катакомби. Називайте як хочете.
Ася хоч і не страждала клаустрофобією, та бродити по тунелям, які здається і кінця не мають, не входило в її плани. У Асі уже ноги боліли, та присісти не було де. Приходилося йти і йти, все далі і далі, аж поки, інші дівчата не витримали:
– Можливо зупинимось? Хоч на півгодини! – благаюче пропищали дівчата.
– Хай вам грець! – відповіли хором хлопці, схоже вони уже давно очікували цих слів і повністю до них підготувались.
Учні присіли, в тунелях було брудно і холодно, деякі старались зігрітися та дарма, нічого не виходило. Ася прижалася до подруги і старалась поменше дихати, дивно, але навіть на цій планеті існувало щось на подобі повітря. Ну що ж, повернемося до низу, тунелі вузькі, деякі унікуми не витримують такого, ось уже троє дівчат ледве рухались, їм було не добре.
«Швидше би вийти назовні. Вже все одно, вийдемо ми в лабораторії, чи в якомусь іншому місті», – думала Ася і видихала, думки її були уже в іншому місці.
Уже через півгодини учні розбудили тих, хто зміг заснути, а таких було немало, як не як, та сон на кожній планеті потрібен. Розбудивши всіх, друзі ще трохи перешіптувались, хтось ділився своїм сном з другом, хтось скаржився на мерзлоту іншому.
Ася встала, її уже чекали Тіна і Софі.
– Ну як, вдалось побачити сон? – добродушно спиталась Тіна.
– Так, але я добре не пам’ятаю.
– Ая-яй, склероз у неї, – хіхікнула Софі.
Насправді, Ася просто не хотіла ділитися своїм сном. Зараз, сон – це щось особисте, незвичайне і дороге душі. На планеті на якій опинилася дівчина, те звичайне і звичне, стало незвичайним і незвичним. Ася ще довго згадувала свій сон, аж поки її не спустили з небес на землю.
– Згадуєш це? – прорвавшись до Асі спиталась Катія.
Ася в відповідь кивнула, коли дівчина встала, Катія іще спала і усміхалась. Напевне, їй приснилось щось хороше. І не їй одній, адже Асі снились квіти, красиві квіти. Вона стоїть в полі і переводить погляд з чистого голубого неба на різнобарвні і знайомі квіти, маки, скільки там маків!
УЛЯНА БУРА
Розділ 20. Розділення.
Шастя крокувала ззаду, заснути вона так і не змогла, дівчина була напружена і не налаштована на відпочинок. Тепер вона про це жалкувала, ноги нили, руки нили, усе тіло нило. А живіт, Шастя не привикла довго обходитися без їжі і води.
«Подивилась би я в вічі тому, хто стверджує що без їжі можна обійтись тиждень, а без води декілька днів», – думала Шастя.
Тут, спереду різко зупинились, деякі не втримавшись на ногах впали і повалили інших. Добре, що Шастя встигла відбігти назад і залишилась на ногах. Ті що впали застогнали і ледве піднялись, з’явилася давка і скарги:
– Що там таке?
– Тунель розходиться, – повідомляє Хар і похмурніє.
Ті що стояли спереду бачили що один єдиний тунель, тепер розпадається на три різних. Новина погана, зараз почнуться перепирання.
– Краще йти вперед!
– Йдіть вправо!
– Вліво, чуєте, повертайте вліво!
Люди різні, думки різні, кожен думає що знає де вихід. Але чи так це? Звуки відбиваються від стін тунелю, стає дуже шумно, Шастя закриває вуха руками, та інші здається не дочувають цього шуму.
– ЗАМОВКНІТЬ! – зривається Шастя, вона зла на всіх і на все, готова вбити кожного, хто попробує заперечити хоч одне її слово.
Та учні замовкають, вони самі вже зрозуміли, що нічого не доб’ються своїми сварками. Тепер повисла гробова тишина, кожен старається про себе придумати хитрий план, який допоможе вибратися звідси. Але що робити, якщо є лише три варіанти, три напрямки, три тунелі.
Але звісно є ті, хто вміє зламати систему:
– Можливо краще розділитися? Ті хто хочуть вправо йдуть вправо, ті що хочуть вліво йдуть вліво, а ті що прямо, то йдіть собі прямо, – лунає голос невідомого учня.
Інші підтримали невідомого, тепер вони починають об’єднуватися в групки, здається вони вважають цю ідею єдиною правильною. Але чи так це? Адже людина звикла вважати правильним те, що влаштовує її найбільше.
– Розділятися погана ідея, – впевнено стверджує Анастасія, та ніхто її уже не слухає.
Ну й справді, невже учні будуть завжди розділятися, адже це нічого путнього не сулить. Останнім часом від їх поділів лише одні проблеми.
АНАСТАСІЯ ШИРОКА
Розділ 21. Земна дівчина.
Сеня, Хар, Тіна, Даяна, Карі, Кейт і Алекс вирішили йти прямо. Вони переконані – весь цей розподіл одного тунеля на три, пастка, просто хтось не хотів щоб чужаки знайшли правильну дорогу або получили мігрень.
– Можливо, краще би було, якби ми прийшли до згоди йти в одному напрямку? З іншими може статися що завгодно! – з жалем в голосі проголосила Тіна.
– З нами також, може статися що завгодно, – попередив Хар.
Учні йдуть вже годину але кінця тунелю ще не видно, вони вже починають сумніватися в правильності свого рішення. Та зупинятися і вирушати назад, тим самим показати свою помилку – можливо найкращий вихід, але вони будуть йти до останнього.
– А все таки, нам тре… – почав Алекс але не встиг закінчити, він відчув лише біль, ніби після удару дубинкою і погрузився в сон.
***
Тіна підвелась і оглянулась, дівчина сильно здивувалась, вона лежала на твердому матраці і була накрита легкою ковдрою. Тіна подумала що вона просто заснула, але ні, вона усе згадала, хтось вирубив її і інших. АХ, інші! Де ж вони?
Оглянувшись по сторонам Тіна помітила недалеко від себе темну фігуру, це була дівчина, але справжня дівчина. ЗЕМНА ДІВЧИНА! У неї було руде волосся і красиві сині очі, підійшовши до Тіни вона усміхнулась. Тіна не стрималась і усміхнулась в відповідь, у неї така красива посмішка. Коли Тіна оговталась, то відкрила рот, щоб задати питання.
Дівчина її перебила.
– Я знаю ти здивована, але не бійся, я така ж як і ти, – ласкаво сказала вона. – Мене звуть Міла. Тебе?
Тіна не заразу зрозуміла що спиталась у неї Міла, а коли вона переварила інформацію то відповіла:
– Тіна, а що ми тут робимо? Ми справді ще на цій дивній планеті? Чому мене болить голова?
Міла знову усміхнулась і зібравшись з думками почала:
– Так, ти іще в Іллеа, вірніше ти на території одної з провінцій, хоча, думаю краще сказати, що ти під територією одної із провінцій. Так, ти ще на «дивній планеті». А голова болить, тому що в нас мало джентльменів, одні дикарі.
Міла присіла коло Тіни на інший матрац, тільки зараз дівчина помітила білувату шкурі Міли.
– Дозволь ввести тебе в курс справи.
КРІСТІНА ЛОПУШИНСЬКА
Розділ 22. Історія.
– … по місту можна побачити одні руїни. Це провінція привид, вона була знищена. Її стерли з лиця землі. Але життя завжди знайде вихід. Адже під землею цієї провінції, все ще жили іллеанці. Вони відрізняються від інших, як зовнішністю так і порядком, але їхнє життя проходить під землею. Без єдиного промінчика світла, всі ми є блідими як мерці, так що розрізнити спить людина чи вона померла, буває у вкрай важко. Деякі які знають про те що для провінції не все втрачено, не надто часто сюди заглядають. Але сміливці все таки прорвалися, одним таким сміливцем є ти.
– Ви відрізняєтесь від інших, тому що виглядаєте як люди? – проходячи повз якусь дивну конструкцію, все продовжувала розпитування Тіна.
– Ми і є люди, ми потрапили сюди з часом. Ще давно, але я знаю, що наші мудрі старці знають про те, як ми сюди потрапляємо.
– Так ви з Землі? – здивовано продовжила Тіна.
– А ви ні? – відповіла запитанням на запитання Міла.
Прогулюючись по провінції Тіна зрозуміла що всі хто тут є це: вчені, мудреці або божевільні, але були і лицарі яких так не вистачало всім на усіх планетах. Нарешті Тіна дійшла до центру провінції, тут було стільки обладнання, що у дівчини сльозилися очі.
Коло цих обладнань Тіна помітила знайому фігуру, Даяна також заінтересувалась цим всім і стояла, розглядаючи кожен штрих.
– Да-аааяна! – Тіна підбігла до Даяни і обняла її.
Даяна усміхнулась, вона була рада побачити подругу.
– Тобі уже розказали? – почала допитуватися Даяна.
– Так, усе розказала Міла.
Після цих слів Міла підійшла до дівчат і попросила прослідувати за нею. Подруги пожали плечима і слухняно попрямували за Мілою.
– Іще, Тіна, коли зайдеш не дивуйся. Добре? – попросила Даяна і замовкнула.
Дівчата встигли підійти до великого будинку, стіни були жовтуваті, а двері і вікна мали привичну для Землі але не для цієї планети форму. Тіна подивилася на Даяну, та не була вражена, напевне вже побувала там.
Але найбільше потрясіння чекало Тіну в середині, там були всі Сеня, Хар, Карі, Кейт і Алекс. Але особливо Тіна здивувалась коли побачила ще й Нату, Яру, Танію, Бодягу, Германа, Вікто, Саню, Андрі, Вада і Ріку.
– Ви… Ви як… Звідки? – запиняючись пробурмотіла Тіна.
ДІАНА МАКАРА
Розділ 23. Погані новини.
Сказати що Тіна здивована, нічого не сказати, вона ледве не знепритомніла. Звідки? Як? Стільки питань і поки що ніяких відповідей.
Міла з Даяною пройшли в гостинну, друзі Тіни розмовляли між собою. Її появлення здається не викликало ніякого фурору, напевне її не помітили. Тіна наблизились до столу за якими сиділи учні, знайшлось там місце і для неї, всівшись Тіна в’язалася в бесіду, та взялася розглядати друзів.
Ната, Яра і Танія говорять про щось серйозне з Мілою, схоже вони не згідні з чимось, хлопці також ведуть між собою діалоги, Ріка і Кейт граються з якимось кошенятком.
– Невже ви ніяк не можете їх знайти? – з тривогою в голосі, голосніше ніж треба було, спиталася Яра.
– Ні, ми не знаємо що з ними сталося, – спохмурнівши, відповіла Міла.
– Це погано, – коротко контактувала Танія.
– І не кажи, – розчаровано прошептала Ната.
Ця компанія пізніше почала перешіптуватися, та все одно вони встали з-за столу і відійшли в сторону. Ріка подивилися у слід Ярі.
«Напевне погані новини, Яра мені потім розкаже» – подумала Ріка, по столі бігав Вогнесерд подруги так і не змогли залишити цей комочок щастя.
Все йшов час, учні порядком втомилися, та розмови все не вщухали. Неочікуваним було появлення хлопця, одітого в щось на подобі камуфляжної форми, він влетів в гостинну і підбіг до Міли. Вони говорили лише хвилину, але Міла здається вловила суть і наказала хлопцеві показати дорогу.
Танія, Ната і Яра сіли, вони були схвильовані, та спитатися щось у них ніхто не наважився. Вони розуміли чому Міла побігла і навряд чи те що вони знали, приносило їм тільки користь.
– Вони знайшли їх, – голосно щоб всі за столом почули висказалась Танія.
– Кого їх? – прозвучав голос Кейт.
– Наших, правда, не знають кого.
– Так це ж хороша новина, – не розуміючи, продовжувала дівчина.
– У лігві па…
– Тарантула, але не такого як в нас на землі. Тут тільки назва і клас співпадають, а от зовнішній вигляд і розміри… Краще вам не знати, – закінчила Ната, в її устах це прозвучало якось на диво спокійно, при тому що арханофобія присутня була в великій долі.
НАТАЛЯ НІКОЛАЄНКО
Розділ 24. Тарантул.
– Тобто? – подав голос Хар.
– Ну, тарантул – огидне створіння, воно вміє приймати форму і вигляд любого живого організму, навіть вміє імітувати голос, звісно тільки якщо почує. Водиться переважно в лісах, але під землею теж зустрічається, тут він розмножується, а після разом з потомством вилазить на поверхню. Та перед тим як завести потомство, він має вдоволь наїстися, – пояснила Яра і показала на якийсь механізм на лівій руці. – Ось це, реголокатор, щось на подобі нашого земного гугла, нажимаєш на кнопку, задаєш любе запитання і получаєш відповідь, – пояснюючи це, вона показала всі процеси на практиці.
– Звідси і знання про це створіння? – з інтересом спиталася Даяна.
Яра кивнула.
***
Ліля поворухнулась, цей рух дався тяжко, наче дівчину щось стримувало. Відкривши очі, Ліля нічого не побачила, було темно і пахло чимось схожим на сірку. Коли очі привикли до темноти дівчина побачила що сковувало її рухи і не давало піднятися, слиз. Вона вся була в липкому слизі. Ліля перестала ворушитись, вона постаралася згадати, що з нею сталося.
Ліля, Софі, Лесія, Ася, Вікі і Майло вирішили піти по правому тунелю. Ох, якими дурниками вони були. Треба було триматися разом і разом шукати найкращий вихід. Тепер, нічим не допоможеш. Залишається лежати і чекати на… А на що чекати? Це питання напевне найголовніше.
Ліля ще раз оглянулась, вона побачила усіх інших, Ася і Лесія ще не прокинулись. Поглянувши на лиця Майло, Софі і Вікі, вона зрозуміла що ніхто не в курсі того, що з ними трапилось.
– Які варіанти? – наважилась вона.
– Варіант а) не знаю, варіант б) нічого не розумію, – підсумувала Вікі.
– Ну хоч хтось, знає де ми? – жалібно промовила Софі.
Ліля похитала головою (наскільки це було можливо)
Учні пролежали іще годину, Ася і Лесія встигли проснутись, та вибратись не вдалося нікому. Можливо, це все безнадійно?
– Скажіть, що ви знаєте, що нам робити! – потребувала Ліля.
– Я знаю що робити, – смиренно буркнула Софі.
– Так говори! – викрикнула Вікі.
– Та ну, не знаю я нічого, мене Ліля попросила відповісти.
Після цих слів учні почули шум, вони обернулися, очікуючи найгіршого.
Розділ 25. Всі або ніхто.
Шум. Крики. Топіт. Могучий рик і… Темнота.
У Вікі боліло усе тіло, цей рик… Він був занад-то страшним, її барабанні перетинки ледве витримали це. Вона відчувала, що її хтось несе, але визначити хто, на той час було не по мірі її сил.
Невже все ось так закінчиться? В цих бридких, слизьких тунелях. З цими чудовиськами, які видають жахливі звуки. Невже, наші тіла так і зїдять ці мерзотники? Ні, ні, ні! Ми не можемо, так закінчити. Виберемося всі або ніхто.
КАРІНА ФІЗЬО
Розділ 26.Рятівники
Вікі похитала головою, її трясло і це було не виносимо. Вона відкрила очі і застогнала, вони все ще у цьому дурнуватому тунелі. Невже він ніколи не закінчиться? Дівчинка відчула, як її намагаються поставити на ноги. Вона доклала всі зусилля і постаралась втриматися на ногах. Коли Вікі перестала хитатись вона випрямилась і оглянула свого рятівника, який був її подив, коли вона зрозуміла, що це був земний хлопець.
–Ти-ииии… – почала вона.
–Нік, – коротко відповів хлопець і продовжив дорогу.
– Ти багато пропустила! – підійшла до подруги Ася.
– Може замовкнеш? Це я інформатор, – приєдналася Ліля. Вона глянула на Вікі. – Але ти справді, багато пропустила, вони стільки всього нам розказали, – з захопленням промовила дівчина.
Вікі збита з пантелику ще раз оглянулась, справді, чужинців було декілька і всі такі ж як вона.
– Якщо коротко, то вони наші рятівники, живуть в цих тунелях і виборюють собі подібних, – підсумувала інформацію Ліля і спіткнулась.
Ями були на кожному кроці і їх було тяжко оминати, декілька учнів уже падали, тепер було чути крик Майло.
– Допоможіть, здається я вивихнув кісточку, – стараючись піднятися благав Майло.
До нього пішов Нік і ще декілька хлопців, вони допомогли Майло , але не підтвердили його здогадку. «Розтяжка» констатував факт один з них.
– Нам іще довго? – простогнала Лесія, вона не привикла до довгої ходьби і бажала, по скоріше дістатися пункту призначення.
– Не докучай, без тебе проблем вистарчає.
Інші погодились з Асею і продовжили дорогу. Необхідність швидше дійти до табору робила своє, далі ніхто не наважувався розмовляти, аж поки Майло не викривнув:
– Там!
САША ВИГОННИЙ
Розділ 27. Потрібно рятувати!
– Як нам їх визволити? Варіанти? Приймаю чітко сформульовану відповідь, – відчеканила Танія.
Почулися крики, варіанти і відповіді зі всіх боків, від цього розболілася голова. Ліля не приймала участі в цьому ідіотизмі, вона розуміла, що самі вони план не придумають, та й в життя ніколи не втілять. Лише за допомогою цих людей підземелля, або як виправляла Яра іллеанців.
Витримавши паузу Танія продовжила, – Невже, ніхто не розуміє в якому ми становищі? Невже, ви не можете зосередитись?
–Танія, ми нічого не можемо, ми самі всього не знаємо! Як ми можемо робити висновки, нехай нам допоможуть іллеанці! – у розпачі перебила Ната.
– Нам і самим потрібно рятуватись, – додала Ліля.
Ната згідно кивнула головою, хоч одна розумна людина серед всіх. Чому інші цього не розуміють?
Тут до кімнати де зібралися майже всі учні ввійшла Міла з Рікою. Напевне вони усе чули. Міла вийшла на середину до Танії і почала:
– Будь ласка, не хвилюйтеся, ми знаємо, що ваші друзі в небезпеці. А також, знаємо те, що за ними полюють Професор і Біла Лілія, вони вам не відомі, але ми з ними знайомі, повірте, вам краще не зустрічатися. Тому, ми самі допоможемо вашим друзям, думаю,вони уже виділяються серед інших і скоро, їх знайдуть. Але, можливо ми іще встигнемо!
– Ми знаємо професора, ми всі від нього втекли, а беручи до уваги вашу інформацію, тоді виходить, що наші друзі знайшли схованку на деякий час, – дещо заперечив Хар.
– Справді! Ох! Як! Потрібно рятувати! – продовжили викрикувати учні, що зробиш, але позбутися звичок які вони набули під час уроків, виявилось дуже тяжко.
Міла похитала головою, вона була роздратована тим, що у учнів немає порядку. Як вони можуть позволяти собі таке, коли їх друзі в небезпеці і з ними самими, не знати що буде. Напевне, вони іще не доросли.
Тяжко вдихнув повітря і приготувавшись зупинити ці крики, Міла продовжила, – Увага! Отже, як я зрозуміла, ви з професором знайомі, знаєте, що може статися з вами і вашими друзями. Нам потрібно діяти злагоджено і довіряти один одному! Тому, я візьму найкращих серед вас, – вона подивилася на кожного.
– Мені потрібно слідкувати за підготовкою до експедиції, коли прийду, ви уже маєте визначитися, хто зможе піти з нами. Я зайду, перевірю, – вона звузила свої очі наче кішка і вийшла з кімнати, в відповідь запала тишина.
ЛІЛЯ ДИЧКІВ
Розділ 28. Сойко і докори сумління. Іванчук С.
Розділ 29. Сойко і вибір.Колодій А.
Розділ 30. Тунелі не відпускають. (Анастасія, Річард інші) Кузьма В.
Розділ 31. Експедиція. (Міла, Танія інші)Мандзій А.
Розділ 32. Ми зможемо. (Міла, Танія інші)Матичак А.
Розділ 33. До зустрічі іллеанці! (всі) Ташматов Б
Розділ 34. Ми можемо жити серед людей. Федак Л
Дата добавления: 2018-02-15; просмотров: 309; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!