Розділ 4. Бійці проти хлопців.



Однокласники - це твоя шкільна сім’я; люди, з якими ти спілкуєшся 7 годин на день, 7 днів на тиждень, вже 7 років. Здавалося, за цей час ви знаєте один про одного все, але чи цікавились ви снами один одного?

Уявімо собі, що сон вашого однокласника виявиться реальністю…

Герої:

Вікто

Бодяга

Сеня

Вад

Ася

Саня

Герман

Лілія

Андрі

Софі

Артур

Вікі

Тіна

Даяна

Анія

Арій

Ната

Яра

Ріка

Дим

Річард

Янія

Сойко

Танія

Анастасія

Дан

Хар

Лесія

Карі

Алекс

Майло

Шастя

Ярема

Кейт

Уявімо що сон вашого однокласника виявиться реальністю. Коли ви опинилися там, куди би ви не здогадалися вирушити насправді. В місті, яке ви вважаєте видуманим і нелогічним. Ви маєте нове імя, але старе пам'ять не зберегла, ви виглядайте по іншому, але знаєте що це не ви. Ви сподіваєтеся на допомогу, та вихід потрібно шукати самим. Але навіть найреальніші ілюзії, це всього лиш ілюзії…

 

Розділ 1. Що з нами трапилось?

Один ранок в житті 7-А класу змінив їхнє життя і зовнішній вигляд. Проснувшись уранці, із дзвоном будильника, однокласники, займалися своїми вранішніми справами : хто чистив зуби, хто вмивався, а дехто досипав такі дорогоцінні вранці 5 хвилин.

З коридору почулися крики:

— Аааа, хто ти така???!!! – чутно з коридору крик двох дівчат. Вони ще довго вдивлялися в обличчя один одному, проте на ці крики збіглися усі.

Із дверей почувся голос:

— Будемо думати логічно, вчора ми були учнями, навчалися в ТНВК «Школа-ліцей №6» та жили в місті Тернополі, та що там, ми були людьми. А сьогодні ми якісь інопланетні істоти, які опинилися на іншій планеті. – з відчаєм в голосі виголосила Настя 023.

— Історії такі випадки невідомі – сказав Олексій 054.

— А де ми, вас не цікавить? – докірливо запитала Наталя 075, і почала шукати с своїх енциклопедіях планету подібну до нашої.

— Задаю геолокацію , почекайте – сказав Віктор 026, і почав ходити по кімнаті, в пошуках Wi-Fi,--ні немає, земний Інтернет тут не дійсний.

— Тоді, як ми зрозуміли до школи можна не йти, і вірш вчити не потрібно? – запитали решта однокласників.

— А те, що ми за одну ніч змінили зовнішність і місцезнаходження вас не хвилює? – додала Аня 037.

— Хвилює, але вірш з літератури мене хвилює куди більше – відповів Олександр 094.

— Давайте хоча б поглянемо в вікна, не сидіти ж тут цілу вічність – запропонувала Настя 062.

Увесь клас подався до вікон, хто роздивлявся планету, хто її жителів, хто архітектуру, а хто все ж таки намагався знайти Wi-Fi.

Планета була різнобарвною і цікавою. Тут було на що подивитися. Як ми зрозуміли, закони фізики тут не діяли. Зелено-жовте небо, якого майже не видно за величезними деревами, червона земля, білий асфальт в якому ростуть де-не-де сині трави. Дощ із неба падав квадратними краплями, а вітер завивав рожеве повітря у вихори. Нам пощастило побачити ефієсту – коли сонце дуже сильно нагріває землю планети, і з неї іде пара із блискітками, це явище, яке можна побачити лише на цій планеті.

— Класна планета, тут можна жити не гірше, ніж ми жили на Землі – виголосив Андрій073.

— Та що не кажи, інопланетний будинок - красивий, тут узагалі, вся архітектура не подібна до нашої.

Будинки або мікроскопічні, або велетенські. Вікна або не правильної форми, або занадто рівні. Меблі змінюють форму, в один момент стілець може стати шафою, столом, або й навіть телевізором. Підлога зроблена немов із піни, або хмар. А двері й зовсім відсутні – із захоплення описала місцевість Ірина 085.

–Правду кажеш, подруго, на Землі таке було рідкістю, або й взагалі не було такого –підтвердила твердження Віка055.

– А наскільки ми змінилися зовнішньо? – спитала Андріана 081.

— У нас різнобарвна шкіра і волосся, великі очі і вуха, непропорційні руки і ноги, геометричні форми обличчя, і довгі пальці на руках і ногах. Я чесно кажучи нас боюся. Але потроху звикнемо – сказала Наталя 075.

НАСТЯ СОБЧАК

Розділ 2. Житель.

 - Ну що ж, ви так і збираєтеся тут стояти і все лише розглядати? Пропоную шукати відповіді на наші питання. Ось наприклад, як нам повернутись на Землю? Чи надовго ми тут застрягли? І де ми взагалі? - вигукнула Таня 015.

- Тааак, слушно кажеш. Отож тримаймося всі разом, не відходьмо далеко один від одного і рушаймо на вулицю, можливо там знайдемо підказки – скомандувала Настя 023.

- Ок. Але я візьму з собою перекладач, адже ми так і незнаємо якою ж мовою розмовляють ці жителі – але Олексія 054 вже ніхто не слухав - усі побігли на вулицю.

Вдихнувши інопланетне повітря, половині дітей стало погано. Від незвички, напевне. Через пару хвилин, віддихавшись, вони побачили дивне синє світло, яке спалахувало чим раз яскравіше. Чути гул, шум свист. Звуки посилюються, наростають, і ось недалеко від них з’являється небачена істота, яка свариться своїм тонким голосочком:

- Чому цей клятий роменус постійно глючить? Невже знову потрібно купляти новий? А можливо ще в ремонт приймуть. Який жахливий сьогодні день! Друзі з цікавістю розглядають прибульця. Він виглядав приблизно так: на зріст трішки більший від самих дітей, худорлявий, голова схожа на великий овал, який розширений зверху і вужчий знизу. Очі видовжені і повністю чорні, а що цікаво, що вони могли відзеркалювати те, що бачили. Ніс майже невидно – дуже маленький. Сам він був жовтого кольору, а одітий – в синій облягаючий костюм, щось на кшталт костюму для плавання.

Першим опам'ятався житель: - Хто ви такі? Що тут робите? Звідки ви і як сюди попали? Засипані питаннями діти, навіть не знали що відповісти.

- Ми учні школи № 6, з планети Земля, намагаємося самі зрозуміти яким способ ми сюди потрапили. Ви нам не підкажете, як звідси вибратися? – випалила Наталя 075

- ООО, так ви іншопланетяни? – вигукнув здивовано наш гість – Цікаво, цікаво… Попасти сюди ви могли лише одним способом – через сон когось з справжніх вас. Або… Ми ще не все дослідили. Ходімо зі мною до нашої головної наукової лабораторії – Чеколу, а там розберемося. Дорога до лабораторії простягалась через дивовижний парк. Величезні дерева з фіолетовими довгими листками росли у шахматному порядку. По білих асфальтових доріжках ковзало промінчиками підвесняне сонечко. Жителі вільно розгулювалися парком, і що здивувало, ніхто не сидів у цих «зомбілках», а весело проводили разом час. Як було сказано раніше, зовнішньо усі зовсім не похожі один на одного. Хтось був зеленого кольору, хтось – синього. Здавалося, ніби то веселка переливається в усіх її кольорах і відтінках. Прямуючи доріжками, не можна не замітити цікавих створінь, які є улюбленцями мешканців Ефлари. Вони схожі на наших пухнастих пінгвінчиків, але тут у них з’являються довгенькі вушка і короткий хвіст. Підійшовши до озера наші маленькі герої здивувалися – як озеро може настільки сліпучо блистіти. Прибульці уже привикли до цього світла, і навіть не звертали уваги. А які ж причудові «риби» якщо їх можна так назвати. Одні з виростами, похожими на маленькі ніжки, в інших стирчать з рота величезні гострі зуби, багато з них мають власну антену, по якій телепатично спілкуються. Одним словом, чудеса та й годі! Під час мандрівки діти попрохали розповісти їм історію створення Ефлари. Виявилось, що один старенький дідусь знайшов книгу чарів, і там прочитав, що можна посадити зачароване зернятко, притому проговорювати заклинання і в результаті можна завжди залишатися молодим та досягти безсмертя. Охочий до такого дідусь дуже спішив, і щось зробив не так. І ось через сотні, а може й тисячі років з того зернятка проросла така незвичайна планета.

СЛИВ'ЯК ТЕТЯНА

Розділ 3. Чекол.

Учні прямували до Чеколу, їм було необхідно розібратися з цим всім і потрапити назад до дому. Деякі з них хвилювалися, деякі взагалі сміялися, ну а інші ще роздумували над тим, як поводитися їм.

– Це якийсь жарт? Чи не правда? – подала голос Даяна.

– Жарт чи не жарт, але це незвичайно і не зрозуміло, – знизила плечима Яра.

Надалі всі замовкли, за цей час учні змогли дістатися до наукової лабораторії. Будівля мала форму купола, що не було рідкістю на Землі. Дах мав вигляд рівнобедреного трикутника, а вікна мали заокруглені кути. Жовтуваті стіни відбивали усе наче дзеркала, підлітки нарешті розглянули свою зовнішність, з’явились вигуки, хтось побачивши себе, знепритомнів. 

Цим кимось, була Лесія. Всі схилилися над нею і здивовано розглядали, Яра присіла біля Лесії і перевірила пульс, все було в нормі.

– Візьміть її хтось, ми не можемо її тут кинути, – зітхнувши промовила Яра. 

Половина учнів кивнула, вони пропустили вперед Хара Сеню, хлопці підняли Лесію і разом з нею направились до Чеколу, за ними потягнулися інші. Житель уже встиг зайти в лабораторію і покликав за собою учнів.

Прямуючи коридорами наукової лабораторії підлітки розглядали велетенські різнобарвні зали, у деяких почали сльозитися очі з не привички, та навіть це не заважало любуватися и оглядатися.

– Неперевершено! Неможливо! Як? – ось які вигуки переважали.

Нарешті, житель з учнями зупинилися в невеличкому вузькому коридорі, який вів до скромного кабінету, принаймні так думали більшість.

– Почекайте тут, – велів він учням. – Я поговорю з професором.

Після цих слів житель зайшов в кабінет і двері за ним зачинились. Учні збентежено переглянулись.

– Ми навіть його імені не знаємо, – зауважила Яра і підійшла впритул до дверей. Вона хотіла підслухати розмову професора і жителя, який їх сюди привів. Житель був підозрілим, чому він так легко сприйняв їх слова? Чому вирішив просто так допомогти? Всі ці питання крутилися в голові, але відповідей на них поки що не було.

– Що ти робиш? Це не культурно, – докорила Настя 056.

– Все правильно вона робить, – заперечила Таня 015. – Розмова сточується нас, отже ми маємо знати її суть. Ти згідна?

Настя 056 роздратовано погодилась.

А до дверей припало уже багато учнів, всі вони хотіли знати про що ведеться розмова.

Гуркіт взуття. Професор топає ногою.

Ви впевнені в їхній кількості? – сердито запитав професор.

Так, професоре Штерн. Їх більше тридцяти! І кожного ви зможете дослідити, – тихо пробурмотів житель.

Штерн повертається і сідає у крісло. Він мовчить. Йому потрібен час. А житель ходить по кабінету від одної стіни до іншої.

Вони чекають на мене, – починає житель. – Я обіцяв що ви, все їм розкажете.

А що їм говорити? Скажемо що бідолахам стерли пам'ять, розкажемо історію про те, що вони мої медикинди(помічники, в іншому випадку пацієнти), які допомагають мені досконало вивчити історію іншої планети, – солодко відповів професор.

Але я обіцяв їм, що допоможу! – жалібно вигукнув житель.

Ось, ви говорили що допоможете, але ж не уточнили кому? – лукаво промовив Штерн . А так, якщо я зможу дослідити їхнє походження і їх знання, то ви і я допоможемо нашій планеті, а який прорив в вивченні іншоземного життя ми зробимо!

Житель і професор дальше сперечались.

Та учні їх уже не слухали, це ж треба, їх хочуть дослідити. І чому вони повірили в те, що їм тут допоможуть, виходить, потрібно самим шукати вихід із ситуації.

– Не можна тут більше залишатись, потрібно тікати, – швидко проговорила Яра і побігла до виходу.

ІРИНА ПАЛАМАРЧУК

Розділ 4. Бійці проти хлопців.

Всі учні тут же зірвались зі своїх місць, Ірина 085 мала рацію, їм потрібно вибратися з цієї проклятої лабораторії. Нажаль, під час бігу учні зруйнували половину артефактів які попалися на їхньому шляху. А на звук появився професор з жителем, професор кипів від злості, його червона шкіра, стала білою, всі хто знали Штерна 090 могли сказати, він дуже сильно злиться і обов’язково відімстить своїм обідчикам.

– Ах ви, чудовиська! – зло гаркнув професор. – Охоронно, візьміть їх і приведіть до мене, – наказав професор и по його зову воєводські(лицарські як зрозуміли учні) лати, заворушились і зрушили з своїх місць. Навдогонку учням. В самому кінці бігли Захар 014 і Арсен 002, на собі вони несли Лесю 042, що дуже затрудняло їх біг, тому лати найшвидше наблизились до них. Хлопці зрозуміли що прийдеться прийняти бій. Та у латів була перевага, у кожного було по два клинка.

Два клинка зі свистом розсікли повітря. Розкручуючи клинки «Борець» кинувся на Захара.

Учні все продовжували бігти і кричати, на галас прибігли співробітники лабораторії

Борець все продовжував наступати на Захара, хвацько жонглюючи своїми клинками. Хлопець повільно відступав, не зводячи очей з клинків.

Борець зробив випад. Захар різко присів і уперся руками в покрівлю. Клинок пронісся над його головою. Але тут же, зверху просвистів другий клинок. Захар відкотився в сторону, але лезо клинка зачепило його руку з рани полихнула кров.

Арсен який весь цей час, також оборонявся, а заодно слідкував за тим, щоб непритомну Лесю ніхто не зачепив, кинувся на борця з клинком в руці, який він відібрав у бою. Борець розкрутив клинки і підняв їх над головою, замер на секунду і кинувся на Арсена з новою силою. Борець вправно збив хлопця і той відлетів до стіни.

Інші хлопці також прийняли бій, Богдан 077 махав мечем, відібраним у одного із борців, та махав невправно, кидаючись на всіх, марно розтрачуючи сили. Олексій 054 получив глибоке поранення, та навіть це не заважало йому ставити підніжки борцям, дивно, але це був ефективний спосіб, навколо нього уже лежало кілька борців.

Влад 052 встиг знайти вразливе місце борців, тепер він допомагав іншим вразити ворогів і йому це вдавалось.

Артур 037 бився одразу з двома борцями, один з них підлетів до хлопця, крутнувся на місці і збив Артура 037 з ніг. Підліток брякнувся на п’яту точку. Борець врізав хлопцю в щелепу і опрокинув його на спину.

В цей час, невелика частина учнів встигла вибігти з Чеколу і віддихатися. Інші напевне також змогли би вибігти, як би двері лабораторії різко не зачинились і не зникли. Ті що вибрались змогли тільки здивовано охнути, те саме зробили і ті, хто залишився по ту сторону входу.

– Це погано, дуже погано, – наче пробуючи слова на смак сказала Настя 023.

ЗАХАР ТЕМЧЕНКО


Дата добавления: 2018-02-15; просмотров: 339; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:






Мы поможем в написании ваших работ!