ТА МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ ДО ЇХ ПРОВЕДЕННЯ

⇐ ПредыдущаяСтр 8 из 11Следующая ⇒

ТЕМА № 1 ДЕРЖАВНЕ (КОНСТИТУЦІЙНЕ) ПРАВО ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН

ЯК ГАЛУЗЬ ПРАВА, НАУКА ТА НАВЧАЛЬНА ДИСЦИПЛІНА

1. План

1.Поняття державного (конституційного) права зарубіжних країн як галузі права, науки та навчальної дисципліни.

2. Предмет державного (конституційного) права зарубіжних країн.

3. Система державного (конституційного) права зарубіжних країн.

4. Джерела державного (конституційного) права зарубіжних країн.

2. Методичні вказівки

При розгляді першого питання необхідно пам’ятати, що державне (конституційне) право зарубіжних країн розглядається у трьох аспектах: як галузь права, наука і навчальна дисципліна. Спочатку слід зосередити увагу на державному (конституційному) праві зарубіжних країн як галузі права, а зокрема: проаналізувати співвідношення термінів “державне” і “конституційне”, сформулювати поняття даної галузі права, визначити місце державного (конституційного) права зарубіжних країн у системі права та вказати на основні тенденції розвитку цієї галузі у зарубіжних країнах. Говорячи про науку державного (конституційного) права, потрібно дати поняття науки та охарактеризувати основні методи дослідження та її основні школи. Щодо державного (конституційного) права зарубіжних країн як навчальної дисципліни, то слід сказати про структуру зазначеної навчальної дисципліни та підкреслити значення цього учбового курсу для формування професійних знань та навиків.

Розкриття другого питання передбачає висвітлення специфіки предмета державного (конституційного) права, а саме: своєрідності характеру і методів регулювання конституційно-правових (державно-правових) відносин, а також особливостей їх структурних компонентів (об’єкту, суб’єкту та змісту).

Аналіз третього питання допоможе краще розібратися у специфічності конституційно-правових принципів, конституційно-правових норм і конституційно-правових інститутів як складових елементів системи державного (конституційного) права зарубіжних країн. Зокрема слід приділити увагу так званим “бланкетним” нормам та пояснити необхідність їх існування у конституціях зарубіжних країн.

У четвертому питанні варто дати визначення джерел державного (конституційного) права зарубіжних країн, вказати на особливість ієрархії цих джерел у зарубіжних країнах. Крім того, потрібно визначити властивості різновидів джерел державного (конституційного) права зарубіжних країн.

4. Навчальні схеми

Схема №1 “Джерела державного (конституційного) права зарубіжних країн”

Конституція

Конституційні закони

Органічні закони

Звичайні парламентські закони

Надзвичайні закони

Референдарні закони

Джерела державного Акти глави держави

(конституційного) права Акти виконавчої влади

Акти органів конституційної юрисдикції

Акти органів місцевого управління

Договори (міжнародні договори, договори, що

укладаються між федерацією та її суб’єктами)

Декларації

Судові прецеденти

Конституційні звичаї й угоди

Доктринальні джерела

Релігійне право

Партійні документи

Схема №2 “Система державного (конституційного) права зарубіжних країн”

Принципи державного (конституційного) права

Система державного Норми державного (конституційного) права

(конституційного) права Інститути державного (конституційного) права

5. Теми рефератів

1. Специфіка конституційно-правових норм.

2. Розвиток науки державного (конституційного) права на сучасному етапі.

3. Конституційний звичай та угода як особливе джерело державного (конституційного) права зарубіжних країн.

4. Місце та роль державного (конституційного) права у системі права зарубіжних країн.

5. Співвідношення термінів “державне” та “конституційне” право.

6. Співвідношення норма зарубіжних конституцій та органічних законів.

7. Державне (конституційне) право зарубіжних країн як навчальна дисципліна: методи вивчення та структура.

8. Методи регулювання конституційно-правових відносин.

9. Джерела державного (конституційного) права зарубіжних країн.

6. Питання для самоконтролю

1. Дайте поняття державного (конституційного) права зарубіжних країн як галузі права, науки та навчальної дисципліни.

2. Проаналізуйте співвідношення термінів “державне” і “конституційне” право.

3. Сформулюйте зміст і структуру державно-правових відносин.

4. Назвіть особливості методу регулювання конституційно-правових відносин.

5. Проаналізуйте систему державного (конституційного) права державних країн.

6. Визначить специфіку конституційно-правових норм.

7. Охарактеризуйте джерела державного права зарубіжних країн.

8. Розгляньте основні школи конституційного права.

9. Які сучасні тенденції розвитку конституційного права у зарубіжних країнах Вам відомі?

7. Список літератури

1. Георгіца А.З. Конституційне право зарубіжних країн: Підручник. – Тернопіль: «Астон», 2003. – С. 5 – 48.

2. Конституційне право зарубіжних країн: Навч. посібник / За заг. ред. В.О. Ріяки. – 2-е вид., допов. і перероб. – К.: Юрінком Інтер, 2007 . – С. 5 –23.

3. Конституционное право зарубежных стран: Учебник для вузов /Под общ. ред. М.В. Баглая и др. – 2-е изд., перераб. – М.: Норма, 2006. – С. 1 – 61.

4. Погорілко В.Ф. Методологічні проблеми науки конституційного права //Методологічні проблеми правової науки: Матеріали міжнародної наукової конференції. – Харків, 13 – 14 грудня 2002 р. – Х., 2003. – С. 181 –185.

5. Тодыка Ю.Н. Конституционное право Украины: отрасль права, наука, учебная дисциплина: Учебное пособие. – Харьков: «Фолио- Райдер», - 1998. – 292 с.

6. Шаповал В.М. Конституційне право зарубіжних країн: Підручник. – К.: АртЕк, Вища шк., 1997. – С. 4 – 18.

7. Шемшученко Ю. Система конституційного права як галузі права, юридичної науки та навчальної дисципліни //Вісник Академії правових наук України: Зб. наук. праць. - № 2 –3 (33 – 34) 2003 р. – Х., 2003. – С. 213 – 224.

ТЕМА № 2 КОНСТИТУЦІЇ ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН

1. План

1. Поняття, сутність та функції конституції.

2. Головні етапи конституційного розвитку в зарубіжних країнах.

3. Форма, структура та мова конституцій.

4. Порядок прийняття зарубіжних конституцій, внесення до них змін і доповнень.

5. Класифікація зарубіжних конституцій.

6. Конституційний контроль в зарубіжних країнах.

2. Методичні вказівки

При розкритті першого питання варто дослідити поняття конституції, сформульовані у вітчизняній та зарубіжній науковій літературі. Обов’язково визначити “фактичну” та “юридичну” (матеріальну та формальну), фіктивну та реальну конституції. Розглядаючи сутність конституції, слід зосередити увагу на концепціях, вироблених політологами, соціологами і конституціоналістами протягом Х1Х – ХХ століть. Окрема треба охарактеризувати наступні функції конституції: ідеологічну, юридичну, програмну, соціальну, політичну та ін.

Аналіз другого питання передбачає виділення особливості змісту перших конституцій, конституцій першої половини ХХ століття, а також “нових” і “новітніх” зарубіжних конституцій.

Говорячи про форму зарубіжних конституцій необхідно вказати на писані та неписані конституції. При характеристиці структури зарубіжних конституцій варто на конкретних прикладах розібрати кодифіковані та некодифіковані конституції. Обговорення специфіки мови конституції потребує визначення таких вимог, що висуваються до мови, як: чіткість, ясність та доступність.

Розгляд третього питання слід розпочинати з визначення основних причин, які спонукали суспільство та державу до прийняття нових конституцій. Потім розібрати всі існуючи способи розробки та прийняття конституції, зокрема так звані “народні” та “октроїровані”. Неодмінно потрібно докладно дослідити “жорстку” та “гнучку” процедуру внесення змін і доповнень до конституцій.

Четверте питання потребує проведення розподілення конституцій на групи на підставі певних критеріїв. Наприклад, за часом дії – постійні та тимчасові, за формою – писані та неписані, за структурою – кодифіковані та некодифіковані тощо.

У п’ятому питанні необхідно дати визначення конституційного контролю, дослідити організацію органів конституційної юрисдикції в залежності від моделі конституційного контролю, а також розібрати основні різновиди конституційного контролю.

4. Навчальні схеми

Схема № 3 “Класифікація зарубіжних конституцій”

Прийняті парламентом

Прийняті установчими зборами

За способом прийняття Прийняті виборчим корпусом

Прийняті у комбінованому порядку

(парламентом і на референдумі,

установчими зборами і на референ-

думі тощо)

Главою держави

За структурою Кодифіковані

Некодифіковані

За формою Писані

Неписані

За способом внесення змін Жорсткі

Гнучкі

За часом дії Постійні

Тимчасові

За формою правління Монархічні

Республіканські

За формою політико- територіального устрою Федеративні

Унітарні

За відображенням суспільних відносин Реальні

Фіктивні

5. Теми рефератів

1. Правова охорона конституцій у зарубіжних країнах.

2. Сучасні зарубіжні конституції та міжнародне право.

3. Перші зарубіжні конституцій та їх роль у суспільстві.

4. Перегляд і скасування конституцій у зарубіжних країнах.

5. Поняття та види конституційного контролю в зарубіжних країнах.

6. Поняття та сутність конституції.

7. Класифікація зарубіжних конституцій.

8. Основні етапи конституційного розвитку в зарубіжних країнах.

9. Досвід прийняття конституцій представницькими органами.

10. Структура конституцій.

6. Питання для самоконтролю

1. Дайте визначення юридичної та фактичної конституції.

2. Поясніть співвідношення реальних і фіктивних конституцій.

3. Які функції здійснює конституція у сучасному суспільстві?

4. Проаналізуйте характерні риси перших конституцій, конституцій першої половини ХХ століття, “нових” і “новітніх” конституцій.

5. На прикладах декількох конституцій розгляньте їх форму, структуру та мову.

6. Назвіть основні способи прийняття конституцій у зарубіжних країнах і надайте їм оцінку.

7. Охарактеризуйте порядок внесення змін, доповнень і поправок до конституцій в зарубіжних країнах.

8. Розберіть класифікацію зарубіжних конституцій.

9. Визначить призначення конституційного контролю. Які моделі та види конституційного контролю Вам відомі?

7. Список літератури

1. Алебастрова И.А. Конституционное право зарубежных стран: Учеб. пособие. – М.: Юрайт – М, 2001. – С.34 – 67.

2. Георгіца А.З. Конституційне право зарубіжних країн: Підручник. – Тернопіль: «Астон», 2003. – С. 49 – 80.

3. Конституційне право зарубіжних країн: Навч. посібник / За заг. ред. В.О. Ріяки. – 2-е вид., допов. і перероб. – К.: Юрінком Інтер, 2007 . – С. 24 –31; С.171 – 183.

4. Конституционное право зарубежных стран. Учебник для вузов. Под общ. ред. проф. М.В. Баглая. – М.: Норма, 2006. – С. 61 – 96.

5. Конституционное (государственное) право зарубежных стран. Тома 1- 2. Общая часть. Учебник для студентов юридических вузов и факультетов. Под общ. ред. проф. Б.А. Страшун. – М.: БЕК, 1996. – С. 39 –103.

6. Конституційне законодавство зарубіжних країн: Хрестоматія: Навч. посіб. / Упоряд. В.О. Ріяка, К.О. Закоморна. – К.: Юрінком Інтер, 2007. – С. 9 – 93.

7. Конституции зарубежных государств: Великобритания, Франция, Германия, Италия, Европейский союз, Соедин. Штаты Америки, Япония, Индия: учеб. пособие /[сост. сб., пер., авт. введ. и всуп. ст. В.В. Маклаков]. – 5-е изд., перераб. и доп. – М.: Волтерс Клувер, 2006. – 608 с.

8. Тодика Ю.М. Конституция Украины: проблемы теории и практики: Монография. – Х.: Факт, 2000. – 608 с.

9. Шаповал В.М. Конституційне право зарубіжних країн: Підручник. – К.: АртЕк, Вища шк., 1997. – С. 19 – 35; С. 245 – 258.

ТЕМА № 3 КОНСТИТУЦІНО-ПРАВОВИЙ СТАТУС ЛЮДИНИ І ГРОМАДЯНИНА В ЗАРУБІЖНИХ КРАЇНАХ

1. План

1. Поняття конституційних прав, свобод та обов’язків людини та громадянина.

2. Основні принципи конституційно-правового статусу людини та громадянина.

3. Класифікація основних прав і свобод.

4. Інститут громадянства в зарубіжних країнах.

5. Юридичні гарантії прав і свобод людини та громадянина в зарубіжних країнах.

2. Методичні вказівки

При розгляді першого питання необхідно дати визначення конституційних прав, свобод та обов’язків людини та громадянина. Розкрити особливості регулювання прав, свобод та обов’язків у конституційному законодавстві зарубіжних країн та міжнародно-правових актах. Варто вказати на різницю між категоріями “права людини” та “права громадянина”. Крім цього, потрібно розібрати позитивний та негативний спосіб формулювання прав, свобод та обов’язків людини та громадянина.

Говорячи про основні принципи конституційно-правового статусу людини та громадянина, слід охарактеризувати такі основоположні начала, як: принцип невід’ємності та невідчужуваності прав і свобод; принцип невичерпного характеру прав і свобод; принцип повноти реалізації прав і свобод; принцип рівності та заборони дискримінації. Особливу увагу потрібно зосередити на принципі рівності та заборони дискримінації, а саме: розкрити юридичний зміст даного принципу (визнання рівності усіх перед законом і судом); сказати про заборону расової дискримінації, дискримінації жінок та молоді, дискримінації за релігійною ознакою, дискримінації національних меншин.

У процесі проведення класифікації основних прав і свобод людини та громадянина необхідно взяти за основу два ключових критерії – період виникнення прав і свобод та сферу реалізації прав і свобод людини та громадянина. На підставі періоду виникнення прав і свобод дослідити покоління прав і свобод людини та громадянина, а за сферою реалізації прав і свобод – особисті (громадянські), політичні, економічні, соціальні, культурні й екологічні права і свободи людини та громадянина.

Аналіз четвертого питання варто розпочати з формулювання поняття інституту громадянства. Потім слід розібрати основні способи набуття громадянства (філіацію, натуралізацію), можливості його зміни та втрати. Потрібно вказати на позбавлення особи громадянства як санкцію з боку держави.

Розглядаючи юридичні гарантії прав і свобод людини та громадянина, необхідно визначити національні та міжнародні механізми забезпечення прав і свобод. Щодо національних механізмів забезпечення прав і свобод, то особливу увагу треба приділити конституційним нормами, закріпляючим механізм реалізації прав і свобод, та конституційним інститутам, за допомогою яких особа може поновити свої права та свободи (судовий захист, самозахист, інститут омбудсмана та ін.).

4. Навчальні схеми

Схема № 4 “Основні права і свободи людини та громадянина ”

Основні права і свободи людини та громадянина

Особисті (громадянські) Політичні Економічні Соціальні Культурні

-право на життя; -свобода -право на віль- - право на - право на

-право на гідність; слова і преси; ну працю; соціальне освіту;

-право на свободу та -свобода зборів, -право на забезпечен- -право на

особисту недоторканість; мітингів, демон- власність; ня; участь у

-право на недоторканість страцій; - право на -право на культурно-

приватного й особистого -право обирати і підприєм- достатній му житті;

життя; бути обраним; ництво; рівень життя, -свобода

-право на зберігання - право приймати психічного і літератур-

таємниці телефонних особисту участь фізичного ного, худож

розмов, у роботі органів здоров’я; нього, науко-

поштових і інших влади держави; -право на охорону вого видів

повідомлень; -право приймати здоров’я та медичну мистецтв;

-право на недоторканість участь у референ- допомогу;

житла; думах; -право на житло;

право на свободу -право на об’єднан-

пересування ня у громадські

та вибору місця організації;

проживання; - право петицій;

-свобода совісті;

Схема № 5 “Конституційно-правовий статус людини та громадянина”

Конституційно-правовий статус людини та громадянина

сукупність конституційно-правових норм, регулюючих

права, свободи, обов’язки, принципи, громадянство, гарантії

5. Теми рефератів

1. Інститут омбудсмана як засіб забезпечення прав і свобод людини та громадянина.

2. Міжнародно-правові механізми захисту прав і свобод людини.

3. “Покоління” прав і свобод людини та громадянина.

4. Правові обмеження прав і свобод людини та громадянина.

5. Закріплення принципу рівності та заборони дискримінації у конституційному законодавстві зарубіжних країн і міжнародно-правових актах.

6. Проблеми безгромадянства та подвійного громадянства у зарубіжних країнах.

7. Конституційно-правове регулювання статусу іноземних громадян у зарубіжних країнах.

8. Конституційні гарантії захисту та поновлення прав і свобод людини та громадянина в зарубіжних країнах.

9. Способи набуття громадянства у зарубіжних країнах.

6. Питання для самоконтролю

1. Дайте поняття конституційно-правового статусу людини і громадянина.

2. Сформулюйте визначення категорій “право”, “свобода”, “обов’язок”.

3. Порівняйте “права людини” та “права громадянина.

4. Дослідити основні принципи конституційно-правового статусу людини та громадянина.

5. Дайте оцінку проявам дискримінації у зарубіжних країнах.

6. Охарактеризуйте фундаментальні особисті (громадянські), політичні, соціально-економічні, культурні права і свободи людини і громадянина.

7. Назвіть основні способи набуття громадянства в зарубіжних країнах.

8. Дайте оцінку можливості позбавлення особи громадянства.

9. Проаналізуйте систему юридичних гарантій прав і свобод людини та громадянина.

10. Поясніть зміст такої юридичної гарантії прав і свобод людини та громадянина як habeas corpus.

7. Список літератури

1. Георгіца А.З. Конституційне право зарубіжних країн: Підручник. – Тернопіль: «Астон», 2003. – С. 81 – 125.

2. Конституційне право зарубіжних країн: Навч. посібник / За заг. ред. В.О. Ріяки. – 2-е вид., допов. і перероб. – К.: Юрінком Інтер, 2007 . – С. 69–86.

3. Конституційне законодавство зарубіжних країн: Хрестоматія: Навч. посіб. / Упоряд. В.О. Ріяка, К.О. Закоморна. – К.: Юрінком Інтер, 2007. – С. 94 – 132.

4. Конституционное право зарубежных стран. Учебник для вузов. Под общ. ред. проф. М.В. Баглая. – М.: Норма, 2006. – С. 97 – 140.

6. Конституции зарубежных государств: Великобритания, Франция, Германия, Италия, Европейский союз, Соедин. Штаты Америки, Япония, Индия: учеб. пособие /[сост. сб., пер., авт. введ. и всуп. ст. В.В. Маклаков]. – 5-е изд., перераб. и доп. – М.: Волтерс Клувер, 2006. – 608 с.

7. Права человека. Учебник для вузов. Отв. ред. Е.А. Лукашева. – М.: Норма, 1999. –573 с.

8. Шаповал В.М. Конституційне право зарубіжних країн: Підручник. – К.: АртЕк, Вища шк., 1997. – С.102 -126.

ТЕМА № 4 КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВІ ОСНОВИ

СУСПІЛЬНОГО ЛАДУ

1.План

1. Поняття конституційно-правових основ суспільного ладу.

2. Конституційно-правові принципи економічних, соціальних і духовно-культурних відносин.

3. Конституційне регулювання політичних відносин.

4. Політичні партії в зарубіжних країнах.

2. Методичні вказівки

Розгляд першого питання передбачає визначення особливостей регулювання в конституціях зарубіжних країн основ суспільного ладу. У зв’язку з чим слід розібрати відповідні розділи конституцій, зокрема розділи “Основні положення”, “Основні принципи”, “Основи конституційного ладу” тощо. Необхідно дати поняття суспільного ладу, конституційно-правових основ суспільного ладу та вказати на структуру суспільного ладу.

При аналізі другого питання спочатку потрібно зупинитися на принципах економічної системи, які визначають становище власності та створюють базу для функціонування цілісного господарського комплексу. Потім варто розкрити специфіку соціальної структури сучасного суспільства в зарубіжних країнах, при цьому приділити увагу регулюванню класової структури суспільства у конституціях країн соціалістичної спрямованості. Щодо регламентації духовно-культурних відносин, то важливо зазначити, що ця категорія відносин обумовлена рівнем розвитку економічної та соціальної сфери. Крім цього, варто вказати, що духовно-культурні відносини у меншому ступені регулюються конституційним правом, виключення складають питання релігії, освіти, науки та культури.

Говорячи про конституційне регулювання політичних відносин необхідно дати визначення політичних відносин і політичної системи, розрити основні принципи організації діяльності окремих політичних інститутів, зокрема держави та її органів, соціально-економічних та інших об’єднань громадян, засобів масової інформації, церкви та релігійних організацій.

У процесі дослідження четвертого питання слід сформулювати поняття політичної партії та вказати на роль політичних партій у житті суспільства та держави. Охарактеризувати особливості інституціоналізації політичних партій у зарубіжних країнах та провести класифікацію політичних партій. Варто також вказати на вплив партійної системи на формування зовнішньої та внутрішньої політики держави.

4. Навчальні схеми

Схема № 6 “Конституційно-правові основи суспільного ладу”

Конституційно-правові основи суспільного ладу

система конституційно-правових норм, регулюючих

економічні, політичні, соціальні та духовно-культурні відносини

Схема № 7 “Конституційне регулювання економічних відносин”

охорона приватної власності;

Конституційне регулювання забезпечення державою рівного захисту

економічних відносин: усіх форм власності;

соціальна функція власності;

вільна конкуренція;

свобода підприємницької діяльності;

захист прав споживача;

забезпечення права на працю;

використання національних багатств у

загальних інтересах;

державне регулювання економічною, фінансовою,

банківською, податковою сферами.

Схема № 8 “Політична система (інституціональний елемент)”

держава (органи державної влади);

Політична система політичні партії;

(інституціональний елемент) соціально-економічні та інші об’єднання

громадян;

засоби масової інформації;

церква та релігійні організації.

Схема № 9 “Партійні системи”

Партійні системи

однопартійна система багатопартійна система двопартійна система

5. Теми рефератів

1. Конституційно-правове закріплення соціальних і духовно-культурних відносин в зарубіжних країнах.

2. Конституційно-правове регулювання релігійних відносин і церкви.

3. Політична влада та політична система.

4. Конституційні принципи організації держави.

5. Роль засобів масової інформації у житті суспільства.

6. Регламентація відносин власності у зарубіжних конституціях.

7. Функції політичних партій.

8. Фінансування політичних партій у зарубіжних країнах.

9. Особливості інституціоналізації політичних партій у зарубіжних країнах.

10. Класифікація зарубіжних політичних партій.

6. Питання для самоконтролю

1. Дайте визначення суспільного ладу та поясніть яким чином основи суспільного ладу регулюються у зарубіжних конституціях.

2. Дослідить конституційно-правове регулювання економічних відносин.

3. У чому полягає соціальна функція власності?

4. Наведіть приклади державного регулювання питань фінансів і податків у зарубіжних конституціях.

5. Які сучасні конституції регулюють відносини між працєю та капіталом?

6. Проаналізуйте конституційно-правове регулювання соціальних відносин у зарубіжних конституціях.

7. Яким чином регламентуються питання релігії, науки, освіти та культури у зарубіжних конституціях.

8. Дайте визначення політичних відносин.

9. Охарактеризуйте інституціональний, нормативний та функціональний елемент у політичній системі.

10. Проаналізуйте регулювання політичних відносин у зарубіжних конституціях.

11. Сформулюйте поняття політичної партії.

12. Розкажіть про функції політичних партій.

13. Проведіть класифікацію політичних партій.

14. Дайте визначення інституціоналізації політичних партій та поясніть особливості даного процесу у зарубіжних країнах.

15. Розберіть специфіку фінансування діяльності політичних партій у зарубіжних країнах.

16. Охарактеризуйте партійні системи в зарубіжних країнах.

7. Список літератури

1. Георгіца А.З. Конституційне право зарубіжних країн: Підручник. – Тернопіль: «Астон», 2003. – С. 126 – 192.

2. Конституційне право зарубіжних країн: Навч. посібник / За заг. ред. В.О. Ріяки. – 2-е вид., допов. і перероб. – К.: Юрінком Інтер, 2007 . – С. 32–55.

3. Конституційне законодавство зарубіжних країн: Хрестоматія: Навч. посіб. / Упоряд. В.О. Ріяка, К.О. Закоморна. – К.: Юрінком Інтер, 2007. – С. 133 – 150.

4. Конституционное право зарубежных стран. Учебник для вузов. Под общ. ред. проф. М.В. Баглая. – М.: Норма, 2006. – С. 186 – 233.

7. Маклаков В.В. Конституционное право зарубежных стран. Общая часть: учеб. для студентов юрид. вузов и фак. – М.: Волтерс Клувер, 2006. – С. 263 – 398.

8. Шаповал В.М. Конституційне право зарубіжних країн: Підручник. – К.: АртЕк, Вища шк., 1997. – С.45 -57.

ТЕМА № 5 ФОРМА ДЕРЖАВИ В ЗАРУБІЖНИХ КРАЇНАХ

1. План

1. Поняття форми держави та причини її різноманітності в зарубіжних країнах.

2. Форми правління.

3. Форми політико-територіального устрою.

4. Політичний режим.

2. Методичні вказівки

Розгляд першого питання слід розпочати з характеристики таких ознак держави, як: населення, територія та суверенна влада. Потім необхідно сформулювати поняття форми держави та показати особливості регулювання форми держави в зарубіжних конституціях. Розкриваючи причини різноманітності форми держави, потрібно зупинитися на особливостях історичного становлення державності, національних традиціях, соціально-економічного розвитку в конкретній країні. Крім того, слід врахувати, що зміна однієї з форми держави призводить до зміни іншої.

При аналізі другого питання варто визначити поняття форми правління та вказати на різновиди форми правління – монархію та республіку. Дослідження монархічної форми правління передбачає розкриття ознак абсолютної монархії (Оман, Саудівська Аравія тощо) й абсолютної теократичної монархії (Ватикан) та обмеженої (конституційної) монархії: дуалістичної (Йорданія, Непал) та парламентарної (Великобританія, Японія, Швеція тощо). Не слід забувати про виборну монархію (ОАЕ та Малайзія). Такий різновид форми правління як республіка слід характеризувати на прикладі президентської республіки (США, Бразилія), парламентарної республіки (ФРН, Італія), президентсько-парламентської республіки (Франція, РФ) та парламентсько-президентської (Болгарія, Польща).

У ході розкриття третього питання слід дати визначення форми політико-територіального устрою та розібрати її різновиди – унітарну форму політико-територіального устрою та федеративну форму політико-територіального устрою. Вказати на конфедерацію як на складне об’єднання держав. Висвітлити ознаки унітарної держави та надати характеристику різновидів унітарної держави – централізованої унітарної держави, відносно централізованої унітарної держави та децентралізованої унітарної держави. Варто звернути увагу складну унітарну державу, яка містить автономію, і розглянути законодавчу (політичну) автономію на прикладі Італії й Іспанії та місцеву (адміністративну) на прикладі КНР.

Говорячи про такий різновид форми політико-територіального устрою як федеративна держава, необхідно розібрати властивості даної форми політико-територіального устрою. Вивчити наступні різновиди федеративної держави: договорні та конституційні федерації; національні, територіальні та національно-територіальні федерації; симетричні та асиметричні федерації. Крім того, слід обговорити різновиди розмежування компетенції між федерацією та її суб’єктами: виключну компетенцію федерації та виключну компетенцію суб’єктів федерації; спільну компетенцію федерації та її суб’єктів, що може реалізовуватися у формі конкуруючої компетенції; залишкову компетенцію.

Торкаючись четвертого питання, потрібно підкреслити, що у конституційному (державному) праві зарубіжних країн вживаються поняття “політичний режим” та “державний режим”. Тому необхідно сформулювати поняття зазначених категорій. Визначити різновиди політичного режиму – демократичний та недемократичний режими. Слід окремо надати оцінку демократичному режиму (ліберальної демократії та соціальної демократії) та різновидам недемократичного режиму – авторитарному режиму та тоталітарному.

Навчальні схеми

Схема № 10 “Форма держави”

Форма держави

форма правління форма політико-територіального устою політичний режим

Схема № 11 “Форми правління”

Форми правління

Монархія Республіка

абсолютна; президентська;

обмежена (конституційна): парламентарна;

дуалістична, парламентарна; напівпрезидентська.

Виборна.

Схема № 12 “Види федеративної держави”

Види федеративної держави

договірні, національні, територіальні, симетричні,

конституційні; національно-територіальні; асиметричні.

Схема № 13 “Політичний режим”

Політичний режим

демократичний: авторитарний: тоталітарний:

режим ліберальної конституційно- фашистський;

демократії; патріархальний; військово-диктаторський;

режим соціальної клерикальний; расистський;

демократії. самодержавний. диктаторської тиранії.

5. Теми рефератів

1.Вплив недемократичних режимів на форму державної організації.

2. Автономія в зарубіжних країнах.

3. Правове положення федеральний територій в зарубіжних країнах.

4. Нетипові форми правління.

5. Розподіл компетенції між федерацією та її суб’єктами. Сецесія.

6. Напівпрезидентська республіка (на прикладі РФ, Франції та Польщі).

7. Парламентарна монархія (на прикладі Великобританії, Японії, Швеції).

8. Відмінність федерації від конфедерації.

9. Причини різноманітності форми держави в зарубіжних країнах.

10. Види унітарних держав.

6. Питання для самоконтролю

1. Дайте визначення форми держави.

2. Назвіть основні причини різноманітності форми держави в зарубіжних країнах.

3. Сформулюйте поняття форми правління.

4. Які різновиди форми правління існують в зарубіжній практиці?

5. Охарактеризуйте абсолютну монархію на прикладі окремих країн.

6. Дослідіть ознаки обмеженої (конституційної) монархії.

7. Охарактеризуйте парламентарну монархію на прикладі окремих країн.

8. У чому особливість виборної монархії?

9. Республіка як форми правління.

10. Розберіть ознаки президентської республіки на прикладі окремих країн.

11. На прикладі окремих країн дайте характеристику парламентарній республіці.

12. Визначить специфіку напівпрезидентських республік на прикладі окремих країн.

13. Сформулюйте поняття форми політико-територіального устрою.

14. Назвіть ознаки унітарної держави.

15. Розкажіть про види унітарної держави.

16. Розберіть властивості автономії та її різновиди.

17. Охарактеризуйте федерацію як форму політико-територіального устрою.

18. Дайте оцінку сецесії.

19. Розгляньте розподіл компетенції між федерацією та її суб’єктами.

20. Визначте зміст політичного режиму та державного режиму.

21. Які основні риси демократичного режиму?

22. Дослідить ознаки авторитарного режиму.

23. Яким чином тоталітарний режим впливає на форму державної організації?

7. Список літератури

1. Георгіца А.З. Конституційне право зарубіжних країн: Підручник. – Тернопіль: «Астон», 2003. – С. 193 – 248.

2. Конституційне право зарубіжних країн: Навч. посібник / За заг. ред. В.О. Ріяки. – 2-е вид., допов. і перероб. – К.: Юрінком Інтер, 2007 . – С. 56–68; С. 87- 98; С. 115-132.

3. Конституційне законодавство зарубіжних країн: Хрестоматія: Навч. посіб. / Упоряд. В.О. Ріяка, К.О. Закоморна. – К.: Юрінком Інтер, 2007. – С. 151– 198.

4. Конституционное право зарубежных стран. Учебник для вузов. Под общ. ред. проф. М.В. Баглая. – М.: Норма, 2006. – С. 141 – 185.

7. Маклаков В.В. Конституционное право зарубежных стран. Общая часть: учеб. для студентов юрид. вузов и фак. – М.: Волтерс Клувер, 2006. – С. 399 – 453; С. 799 – 844.

8. Шаповал В.М. Конституційне право зарубіжних країн: Підручник. – К.: АртЕк, Вища шк., 1997. – С.79 – 101.

ТЕМА № 6 ІНСТИТУТИ БЕЗПОСЕРЕДНЬО ДЕМОКРАТІЇ

В ЗАРУБІЖНИХ КРАЇНАХ (ВИБОРИ. РЕФЕРЕНДУМ)

1. План

1. Поняття, соціально-політичне значення та види виборів в зарубіжних країнах.

2. Виборче право в об’єктивному та суб’єктивному значенні. Конституційно-правове закріплення принципів виборчого права.

3. Основні стадії виборчого процесу.

4. Виборча система й її різновиди.

5. Поняття, соціально-політичне значення та види референдуму в зарубіжних країнах.

2. Методичні вказівки

Розгляд першого питання передбачає висвітлення поняття конституційно-правового інституту виборів, надання оцінки його соціально-політичного значення. Також слід розібрати наступні різновиди виборів: прямі та непрямі; чергові, позачергові та повторні; загальнонаціональні, регіональні та місцеві; додаткові та часткові; уніномінальні та поліномінальні; первісні (праймеріз).

У ході розкриття другого питання слід сформулювати виборче право в об’єктивному та суб’єктивному значенні. Дослідити яким чином у конституціях зарубіжних країн регулюються основні принципи виборчого права, такі як: загальне виборче право; вільне виборче право; рівне виборче право; безпосереднє виборче право; таємність голосування. Крім того, варто приділити увагу відхиленням від дотримання вказаних принципів виборчого права. Зокрема, надати оцінку абсентеїзму, “виборчій географії”, “плюральному вотуму, куріальним виборам, голосуванню за дорученням тощо.

Аналізуючи стадії виборчого процесу необхідно зупинитися на наступних основних етапах цього процесу: встановлення дати проведення виборів; формування виборчих округів і дільниць; створення органів, які займаються організацією виборчого процесу; реєстрація виборців і складання виборчих списків; висування кандидатів на виборні посади (сказати про виборчу заставу); передвиборна агітація та фінансування виборчої кампанії; процедура голосування; підрахунок голосів і встановлення результатів виборів.

Торкаючись четвертого питання, потрібно сформулювати поняття виборчої системи у широкому та вузькому значенні. Потім слід зосередити увагу на характеристиці особливостей мажоритарної виборчої системи (мажоритарної системи кваліфікованої більшості, мажоритарної системи абсолютної більшості, мажоритарної системи відносної більшості). Розглядаючи пропорційну виборчу систему, необхідно обговорити засоби розподілення мандатів, зокрема підрахунок квоти (метод Хера) та метод дільників (метод д’Онта), порядок поділу невикористаних голосів виборців (правило найбільшого залишку та правило найбільшої середньої), процедуру розподілення місць усереднені партійного списку – закриті та відкриті списки. У ході розбору відкритих списків розказати про преференційне голосування, панашування та систему єдиного передаваємого голосу. Також варто розкрити способи подолання недоліків пропорційної виборчої системи – запровадження загороджувального пункту, блокування списків партійних списків та введення змішаної виборчої системи.

П’яте питання вимагає визначення поняття референдуму і плебісциту та надання оцінки його соціально-політичного призначення. Розгляду різновидів інституту референдуму: загальнонаціонального, регіонального та місцевого; обов’язкового та факультативного; імперативного та консультативного; конституційного, законодавчого та міжнародно-правового.

4. Навчальні схеми

Схема № 14 “Різновиди виборів.”

Загальнонаціональні, регіональні, місцеві

посередні

Прямі та непрямі багатоступеневі

Вибори Чергові та позачергові

Додаткові

Часткові

Проміжні

Первісні (праймеріз)

Схема № 15 “Принципи виборчого права.”

Принципи виборчого права

Загальне Рівне Вільне Таємне Безпосереднє

Схема № 16 “Стадії виборчого процесу.”

1 Призначення дати проведення виборів;

2 Утворення виборчих округів, дільниць;

3 Утворення органів, які займаються організацією

проведення виборів;

4 Реєстрація виборців;

Виборчий процес 5 Висунення кандидатів і їх реєстрація;

6 Передвиборна боротьба (агітаційна кампанія);

7 Голосування;

8 Підрахунок голосів;

9 Встановлення підсумків голосування.

Схема № 17 “Різновиди референдуму.”

Загальнонаціональні, регіональні, місцеві.

Референдум Конституційні, законодавчі, міжнародно-правові.

Імперативні, консультативні.

Обов’язкові, факультативні.

Схема № 18 “Методи розподілу мандатів за пропорційною виборчою системою”.

Методи розподілу мандатів

Метод квоти Метод дільників

Правило найбільшого Правило найбільшої

залишку середньої

5. Теми рефератів

1. Механізми розподілу депутатських мандатів усередені парійного списку у рамках пропорційної виборчої системи.

2. Принцип рівного виборчого права як одна з гарантій забезпечення демократизму виборів у зарубіжних країнах.

3. Виборчий процес у зарубіжних країнах.

4. Специфіка проведення референдуму у розвинутих країнах і країнах, що розвиваються.

5. Методи розподілення мандатів при пропорційній виборчій системі.

6. Проведення первісних виборів (праймеріз) у зарубіжних країнах.

7. Соціально-політичне значення виборів.

8. Конституційно-правове закріплення принципу вільного виборчого права.

9. Фінансування виборів.

10. Виборча застава в зарубіжних країнах.

6. Питання для самоконтролю

1. Сформулюйте поняття виборів.

2. Проаналізуйте соціально-політичне призначення виборів.

3. Охарактеризуйте різновиди виборів.

4. Розберіть первісні вибори (праймеріз).

5. Сформулюйте поняття виборів в об’єктивному і суб’єктивному значенні.

6. Обговоріть принципи виборчого права.

7. Оцініть цензи та відхилення від принципів виборчого права, які зустрічаються у процесі виборів у зарубіжних країнах.

8. Розгляньте стадії виборчого процесу.

9. У чому мета запровадження “виборчої географії”.

10. Дайте визначення виборчої застави.

11. Сформулюйте поняття виборчої системи у широкому та вузькому значенні.

12. Які виборчі системи Вам відомі?

13. Розберіть мажоритарну систему кваліфікованої більшості, абсолютної більшості та відносної більшості.

14. Обговоріть пропорційну виборчу систему.

15. Які методи розподілення мандатів при пропорційній виборчій системі Ви пам’ятаєте?

16. Роз’ясніть способи розподілення мандатів усередені партійного списку при пропорційній виборчій системі.

17. Проаналізуйте панашування та преференційне голосування.

18. Дайте оцінку позитивним та негативним якостям мажоритарної та пропорційної виборчої системи. Яким чином можливо подолати недоліки даних виборчих систем?

19. Дайте визначення інституту референдуму та плебісциту. Оцініть практику проведення референдуму в країнах з різним політичним режимом.

20. Охарактеризуйте різновиди інституту референдуму.

7. Список літератури

1. Георгіца А.З. Конституційне право зарубіжних країн: Підручник. – Тернопіль: «Астон», 2003. – С. 249 – 280.

2. Конституційне право зарубіжних країн: Навч. посібник / За заг. ред. В.О. Ріяки. – 2-е вид., допов. і перероб. – К.: Юрінком Інтер, 2007 . – С. 99–114.

3. Конституційне законодавство зарубіжних країн: Хрестоматія: Навч. посіб. / Упоряд. В.О. Ріяка, К.О. Закоморна. – К.: Юрінком Інтер, 2007. – С. 198– 235.

4. Конституционное право зарубежных стран. Учебник для вузов. Под общ. ред. проф. М.В. Баглая. – М.: Норма, 2006. – С. 234 – 236.

7. Маклаков В.В. Конституционное право зарубежных стран. Общая часть: учеб. для студентов юрид. вузов и фак. – М.: Волтерс Клувер, 2006. – С. 454 – 567.

ТЕМА № 7 ГЛАВА ДЕРЖАВИ В ЗАРУБІЖНИХ КРАЇНАХ

1. План

2. Поняття та місце глави держави у системі вищих органів влади. Різновиди інституту глави держави.

3. Конституційно-правовий статус монарха.

4. Глава держави у сучасних республіках.

2.Методичні вказівки

Розгляд першого питання потребує формулювання поняття інституту глави держави та на прикладі конституцій зарубіжних країн визначення його місця у системі вищих органів влади. Також слід вказати на такі різновиди інституту глави держави, як: монарх, президент і колегіальний орган (останній на приладі Швейцарії).

У ході аналізу конституційно-правового статусу монарха варто обговорити визначення цієї посади, системи престолонаслідування, особисті привілеї монарха (право на титул, право на атрибути влади, право на утримання монарха та його родини на основі “цивільного листа”, невідповідальність монарха тощо). Щодо політичних привілеїв монарха (повноваження у сфері державного управління, у законодавчій сфері, у галузі судочинства, у міжнародній сфері та ін.), то їх необхідно розібрати на прикладі абсолютної, дуалістичної та парламентарної монархії. Особливу увагу звернути на інститут контрасигнатури.

Торкаючись третього питання варто на прикладі окремих держав висвітлити порядок формування інституту президента у парламентарній, президентській та напівпрезидентській республіці та підстави дострокового припинення президентом його повноважень, зокрема більш докладно розглянути процедуру імпічменту. Далі, використовуючи тексти конституцій зарубіжних країн, слід дослідити наступні повноваження президента: установчі повноваження, представницькі повноваження, повноваження у сфері державного управління, повноваження у законодавчій сфері, повноваження у сфері забезпечення національної безпеки. Говорячи про повноваження у законодавчій сфері окремо потрібно зупинитися на праві вето президента (відкладному, вибірковому та “кишеньковому) та показати відмінність вето президента від вето монарха.

4. Навчальні схеми

Схема № 19 “Різновиди глави держави у зарубіжних країнах”

Монарх

Президент

Різновиди глави держави Колегіальний орган

Схема № 20 “Повноваження глави держави у зарубіжних країнах”

Представницькі повноваження

Повноваження у сфері державного управління

Повноваження глави держави Повноваження у сфері діяльності парламенту

Повноваження у законодавчій сфері

Повноваження у сфері державної безпеки та

військовій сфері

Установчі повноваження

Схема № 21 “Способи обрання президента у зарубіжних країнах”

Способи обрання президента

Безпосередньо Колегією Парламентом Спеціальною колегією, до складу

громадянами виборщиків якої входять депутати різного рівня

Схема № 22 “Вето глави держави”

Вето глави держави

Монарх: Президент:

абсолютне вето. відкладне, вибіркове, кишенькове.

5. Теми рефератів

1. Особливість правового статусу монарха у парламентарних монархіях.

2. Колегіальний орган як різновид інституту глави держави.

3. Правове становище глави держави у президентській республіці.

4. Повноваження глави держави у законодавчій сфері.

5. Імпічмент глави держави у зарубіжних республіках.

6. Системи престолонаслідування у сучасних монархіях.

7. Інститут контрасигнатури та його оцінка.

8. Інститут вето глави держави.

9. Місце глави держави у системі вищих органів влади.

10. Порядок формування посади глави держави у сучасних республіках.

6. Питання для самоконтролю

1. Дайте визначення глави держави.

2. Поясність місце глави держави у системі вищих органів влади зарубіжних країн.

3. Охарактеризуйте різновиди інституту глави держави.

4. Які системи престолонаслідування Вам відомі?

5. Проаналізуйте особисті привілеї монарха.

6. Розкажіть про політичні привілеї монарха.

7. Розгляньте порядок формування посади глави держави у сучасних республіках.

8. Розберіть підстави дострокового припинення повноважень президента. Імпічмент.

9. Обговоріть установчі повноваження, представницькі повноваження, повноваження у сфері державного управління, повноваження у сфері забезпечення національної безпеки.

10. Охарактеризуйте повноваження президента у законодавчій сфері. Право дострокового розпуску парламенту. Вето глави держави.

11. Дайте визначення інституту контрасигнатури.

7. Список літератури

1. Георгіца А.З. Конституційне право зарубіжних країн: Підручник. – Тернопіль: «Астон», 2003. – С. 281 – 301.

2. Конституційне право зарубіжних країн: Навч. посібник / За заг. ред. В.О. Ріяки. – 2-е вид., допов. і перероб. – К.: Юрінком Інтер, 2007 . – С. 146 – 159.

3. Конституційне законодавство зарубіжних країн: Хрестоматія: Навч. посіб. / Упоряд. В.О. Ріяка, К.О. Закоморна. – К.: Юрінком Інтер, 2007. – С. 236– 272.

4. Конституционное право зарубежных стран. Учебник для вузов. Под общ. ред. проф. М.В. Баглая. – М.: Норма, 2006. – С. 264 – 293.

7. Маклаков В.В. Конституционное право зарубежных стран. Общая часть: учеб. для студентов юрид. вузов и фак. – М.: Волтерс Клувер, 2006. – С. 716 – 740.

8. Шаповал В.М. Конституційне право зарубіжних країн: Підручник. – К.: АртЕк, Вища шк., 1997. – С.223 – 258.

ТЕМА № 8 ПАРЛАМЕНТ У ЗАРУБІЖНИХ КРАЇНАХ

1. План

1. Парламент і парламентаризм в зарубіжних країнах.

2. Структура та склад зарубіжних парламентів.

3. Порядок роботи зарубіжних парламентів.

4. Компетенція парламентів.

2. Методичні вказівки.

У ході розгляду першого питання необхідно пригадати причини виникнення перших парламентів, сформулювати поняття парламенту та звернути увагу на особливість найменувань парламентів в зарубіжних країнах. Щодо парламентаризму, то слід охарактеризувати основні ознаки даної системи управління та вказати на сучасні тенденції трансформації парламентаризму у раціоналізований парламентаризм.

Аналіз другого питання передбачає проведення дослідження структури зарубіжних парламентів, зокрема слід зупинитися на причинах запровадження бікамеральних (двопалатних) парламентів, способах формування палат у двопалатних парламентах та висвітлити дві моделі бікамералізму – рівноправну та нерівноправну. Навести приклади монокамеральних (однопалатних) парламентів. Говорячи про склад парламенту, варто розібрати: статус депутата парламенту (імунітет, індемнітет, принцип несумісності, заборону імперативного мандату); функції керівних органів парламенту; роль комісій (комітетів) та фракцій у складі парламенту.

Висвітлюючи трете питання, потрібно розглянути сесійний порядок роботи парламентів (чергові та позачергові або надзвичайні сесії), організацію засідань парламенту та обговорення (дебати) та голосування в парламенті.

Особливу увагу варто приділити аналізу компетенції зарубіжних парламентів: 1) розповісти, що за обсягом законодавчої компетенції виділяють парламенти з абсолютно обмеженою компетенцією (точно визначеною компетенцією), парламенти відносно обмеженою компетенцією (відносно визначеною компетенцією) та парламенти з абсолютно необмеженою компетенцією (абсолютно невизначеною компетенцією); розібрати законодавчу процедуру в палатах парламенту; висвітлити причини розвитку делегованого законодавства; 2) розкрити форми парламентського контролю (робота постійних і тимчасових парламентських комітетів і комісії, процедура слухань, дні уряду, усні питання депутатів до членів уряду, інтерпеляція, вотум довіри, резолюція догани та оголошення вотуму недовіри); 3) висвітлити участь парламенту у формування вищих посадових осіб та органів державної влади; 4) розглянути судові повноваження парламенту; 5) обговорити повноваження зарубіжних парламентів у сфері оброни та зовнішньої політики; 6) розповісти про фінансові повноваження парламенту.

4. Навчальні схеми

Схема № 23 “Порядок формування парламенту в зарубіжних країнах”.

Порядок формування парламенту

Однопалатний парламент

Прямі Багатоступеневі Двопалатний парламент

вибори вибори Нижня палата

Прямі Частково обирається

вибори частково призначається

Верхня палата

Прямі Багатоступеневі Призначається Частково приз-

вибори вибори начається і оби-

рається

Схема № 24 “Повноваження парламенту у зарубіжних країнах”.

Законодавчі повноваження

Фінансові повноваження

Повноваження у сфері зовнішньої політики та

оброни

Повноваження парламенту Судові повноваження

Контрольні повноваження

Установчі повноваження

Схема № 25 “Форми парламентського контролю за діяльністю уряду”.

Обговорення основних напрямів діяльності

уряду (дні уряду);

Функціонування парламентський комітетів

Форми парламентського контролю (комісій);

Депутатські запити

Інтерпеляція

Оголошення вотуму недовіри

Відмова уряду у довірі

Функціонування спец. посадових осіб

5. Теми рефератів

1. Законодавчий процес у бікамеральних парламентах.

2. Фракції у зарубіжних парламентах.

3. Керівні органи зарубіжних парламентів.

4. Причини розвитку делегованого законодавства.

5. Форми парламентського контролю.

6. Конституційно-правовий статус депутата парламенту.

7. Організація роботи у зарубіжних парламентах.

8. Обговорення та голосування у парламенті.

9. Парламент і парламентаризм.

10. Комітети (комісії) у складі зарубіжних парламентів.

11. Судові та фінансові повноваження зарубіжних парламентів.

6. Питання для самоконтролю

1. Дайте поняття парламенту. Проаналізуйте його призначення у сучасному суспільстві.

2. Сформулюйте визначення парламентаризму.

3. Охарактеризуйте порядок формування бікамеральних (двопалатних) і монокамеральних (однопалатних) парламентів.

4. Розберіть дві моделі бікамералізму (рівноправну та нерівноправну).

5. Розгляньте конституційно-правовий статус депутата парламенту (імунітет, індемнітет, принцип несумісності, заборона імперативного мандата).

6. Обговоріть становище керівних органів парламенту.

7. Висвітлить статус фракцій та комітетів (комісій) у складі парламенту.

8. Розкажіть про порядок роботи зарубіжних парламентів.

9. Зробить аналіз установчих і фінансових повноважень, повноважень у сфері міжнародних відносин і оборони зарубіжних парламентів.

10. Охарактеризуйте законодавчий процес у зарубіжних парламентах.

11. Які парламенти за обсягом законодавчої компетенції Вам відомі?

12. Які форми парламентського контролю Ви пам’ятаєте? Інтерпеляція.

7. Список літератури

1. Георгіца А.З. Конституційне право зарубіжних країн: Підручник. – Тернопіль: «Астон», 2003. – С. 302 – 349.

2. Конституційне право зарубіжних країн: Навч. посібник / За заг. ред. В.О. Ріяки. – 2-е вид., допов. і перероб. – К.: Юрінком Інтер, 2007 . – С. 133–145.

3. Конституційне законодавство зарубіжних країн: Хрестоматія: Навч. посіб. / Упоряд. В.О. Ріяка, К.О. Закоморна. – К.: Юрінком Інтер, 2007. – С. 273– 310.

4. Конституционное право зарубежных стран. Учебник для вузов. Под общ. ред. проф. М.В. Баглая. – М.: Норма, 2006. – С. 294 – 333.

7. Маклаков В.В. Конституционное право зарубежных стран. Общая часть: учеб. для студентов юрид. вузов и фак. – М.: Волтерс Клувер, 2006. – С. 568 – 703.

ТЕМА № 9 УРЯД У ЗАРУБІЖНИХ КРАЇНАХ

1. План

1. Поняття та види уряду в зарубіжних країнах.

2. Порядок формування та склад уряду

3. Відповідальність уряду.

4. Повноваження уряду.

2. Методичні вказівки

Розгляд першого питання передбачає визначення поняття уряду та його місця у системі вищих органів влади. Щодо класифікації зарубіжних урядів, то необхідно вказати на партійні уряди (однопартійні та коаліційні) та безпартійні уряди (службові уряди).

Торкаючись порядку формування уряду у зарубіжних країнах, варто показати процедуру формування даного органу на прикладах держав з різними формами правління (парламентарних республік і монархій, президентських республік, напівпрезидентських республік), при цьому обов’язково використання нормативного матеріалу. Аналіз складу уряду слід розпочати з ролі голови уряду у складі уряду та у системі вищих органів влади. Потім потрібно обговорити статус міністрів уряду, міністрів без портфелів, молодших міністрів, парламентських секретарів та інших посадових осіб.

Висвітлення інституту відповідальності уряду потребує проведення дослідження даного інституту на прикладі країн з різними формами правління, враховуючи порядок формування уряду. Особливу увагу слід приділити парламентській відповідальності, яка існує в країнах, де уряд формується за допомогою парламенту. Визначити індивідуальну та солідарну (колективну) відповідальність. Розібрати конструктивний та деструктивний вотум недовіри.

Для характеристики четвертого питання краще класифікувати повноваження уряду по сферах їх реалізації. Зокрема, розкрити повноваження уряду у сфері управління, повноваження у сфері політичного керівництва, повноваження у законодавчій сфері, повноваження у сфері зовнішньої політики та забезпечення національної безпеки. Сказати про особливість актів уряду.

4. Навчальні схеми

Схема № 26 “ Різновиди уряду у зарубіжних країнах”

Різновиди уряду

Партійні уряди Безпартійні уряди

Однопартійні Багатопартійні Уряд чиновників, службовий

(коаліційні) уряд

Уряд національної

єдності

Схема № 27“Повноваження уряду в зарубіжних країнах”

Повноваження у сфері політичного керівництва

Повноваження уряду Повноваження у сфері управління

Повноваження у законодавчій сфері

Зовнішньополітичні повноваження

Повноваження у сфері національної безпеки

Схема № 28 “Порядок формування уряду в зарубіжних країнах”

Порядок формування уряду в зарубіжних країнах

Парламентський Позапарламентський

парламентарні республіки, дуалістичні монархії,

парламентарні монархії, президентські республіки

напівпрезидентські республіки

Схема № 29 “Види політичної відповідальності уряду”

Види політичної відповідальності уряду

Індивідуальна відповідальність Колективна (солідарна)

(у відставку йде певний міністр) (у відставку йде уряд у повному

складі)

Схема № 30 “Різновиди вотуму недовіри”

Різновиди вотуму недовіри

Деструктивний вотум недовіри Конструктивний вотум недовіри

(не потребує одночасного висунення (у резолюції парламенту про

кандидатури нового голови оголошення вотуму недовіри

уряду) повинна міститься кандидатура

нового голови уряду)

5. Теми рефератів

1. Місце уряду у системі вищих органів держави.

2. Особливості правового становища уряду у президентських республіках.

3. Склад уряду в зарубіжних країнах.

4. Порядок роботи уряду в зарубіжних країнах.

5. Порядок формування уряду при різних формах правління.

6. Повноваження уряду у зарубіжних країнах.

7. Політична відповідальність уряду у зарубіжних країнах.

8. Роль голови уряду у складі уряду та у системі вищих органів влади.

9. Особливість актів уряду.

10. Види уряду у зарубіжних країнах.

6. Питання для самоконтролю

1. Сформулюйте поняття уряду, кабінету й адміністрації.

2. Проаналізуйте місце уряду у системі вищих органів влади.

3. Охарактеризуйте різновиди уряду.

4. Висвітлить склад уряду. Чим займаються в уряді міністри без портфелів?

5. Оцініть місце голови уряду у складі уряду та у системі вищих органів влади.

6. Роз’ясніть призначення службового уряду.

7. Розберіть парламентський спосіб формування уряду.

8. Обговоріть позапарламентський порядок формування уряду.

9. Розгляньте види політичної відповідальності уряду.

10. В яких країнах існує інститут парламентської відповідальності?

11. Дайте характеристику конструктивному та деструктивному вотуму недовіри.

12. Визначить повноваження уряду у зарубіжних країнах.

13. Поясніть особливість повноважень уряду у законодавчій сфері.

7. Список літератури

1. Георгіца А.З. Конституційне право зарубіжних країн: Підручник. – Тернопіль: «Астон», 2003. – С. 350 – 373.

2. Конституційне право зарубіжних країн: Навч. посібник / За заг. ред. В.О. Ріяки. – 2-е вид., допов. і перероб. – К.: Юрінком Інтер, 2007 . – С. 160–170.

3. Конституційне законодавство зарубіжних країн: Хрестоматія: Навч. посіб. / Упоряд. В.О. Ріяка, К.О. Закоморна. – К.: Юрінком Інтер, 2007. – С. 311– 325.

4. Конституционное право зарубежных стран. Учебник для вузов. Под общ. ред. проф. М.В. Баглая. – М.: Норма, 2006. – С. 334 – 362.

7. Маклаков В.В. Конституционное право зарубежных стран. Общая часть: учеб. для студентов юрид. вузов и фак. – М.: Волтерс Клувер, 2006. – С. 741 – 763.

ТЕМА № 10 СУДОВА ВЛАДА В ЗАРУБІЖНИХ КРАЇНАХ

1. План

1. Судова влада та її функції.

2. Судова система.

3. Конституційні принципи правосуддя.

4. Конституційний статус суддів.

2. Методичні вказівки

При розгляді першого питання слід сформулювати поняття судової влади та визначити місце судової влади у системі поділу влад. Розібрати відповідні розділи конституцій зарубіжних країн, присвячені судовій владі. Охарактеризувати основні функції судової влади (забезпечення прав і свобод людини; підтримка існуючої в країні політичної та економічної системи; здійснення контролю за законністю актів органів публічної влади).

Аналіз другого питання потребує обговорення системи судової влади, існуючої в зарубіжних країнах. Зокрема, вказати на особливість судової системи в країнах з англосаксонською правовою системою, країнах Скандинавії; роз’яснити судову систему країн з романо-германською правовою системою; звернути увагу на специфіку судової системи мусульманських країн. Крім того, варто зупинитися на централізованій (ФРН) та децентралізованій (США) моделі судової системи, встановленої у федеративних державах. Зазначити роль органів, що сприяють здійсненню правосуддя (органи досудового розгляду, органи слідства, прокуратура, адвокатура).

Торкаючись третього питання, необхідно на прикладі конституцій зарубіжних країн розібрати наступні принципи здійснення правосуддя: здійснення правосуддя тільки судами, статус яких визначений у конституції; заборона утворення надзвичайних судів; участь народу у здійсненні правосуддя (інститут присяжних, шеффенів, народних засідателів); встановлення вільного доступу до суду; гласність судового розгляду; змагальність та рівноправність сторін; усний та очний характер правосуддя та інші.

У ході дослідження четвертого питання слід проаналізувати основи конституційного статусу суддів в зарубіжних країнах. Для цього варто на прикладі окремих конституцій зарубіжних країн висвітли такі принципи статусу суддів, як: закріплення порядку формування посади судді (призначення та обрання); незмінність суддів; несумісність посади судді з іншими видами діяльності; незалежність суддівського корпусу.

4. Навчальні схеми

Схема № 31 “Конституційні принципи здійснення правосуддя”

здійснення правосуддя тільки судами, статус

яких визначений у конституції;

заборона утворення надзвичайних судів;

встановлення вільного доступу до суду;

Конституційні принципи гласність судового розгляду;

здійснення правосуддя можливість оскарження рішень суду у

у вищі судові інстанції;

змагальність та рівноправність сторін;

усний й очний характер правосуддя;

колективний характер здійснення

правосуддя;

відповідальність держави за судову помилку;

ведення судового процесу на національній

мові із наданням перекладача;

незалежність суду;

Схема № 32 “Конституційний статус суддів”

Конституційний статус суддів

чітко визначений порядок незмінність; незалежність; несумісність

формування посади

(обрання та призначення);

5. Теми рефератів

1. Місце судової влади у системі поділу влад.

2. Функції судової влади.

3. Судова система у країнах Скандинавії.

4. Особливість судової системи у мусульманських країнах.

5. Судова система у федеративних державах.

6. Конституційні принципи здійснення правосуддя.

7. Порядок формування посади судді у зарубіжних країнах.

8. Органи суддівського співтовариства у зарубіжних країнах.

9. Органи, які сприяють здійсненню правосуддя.

10. Принцип незмінності суддів і порядок накладання санкцій на суддів.

6. Питання для самоконтролю

1. Сформулюйте поняття судової влади.

2. Дайте оцінку місця судової влади у системі поділу влад.

3. Назвіть основні функції судової влади.

4. Охарактеризуйте судову у систему у країнах романо-германської правової системи.

5. Розберіть особливість судової системи в країнах з англосаксонською правовою системою.

6. Розглянете централізовану та децентралізовану моделі судової влади у федеративних державах.

7. Роз’ясніть роль органів, що сприяють здійсненню правосуддя.

8. Висвітлить конституційні принципи здійснення правосуддя.

9. Користуючись текстом конституцій, дайте характеристику статусу суддів в зарубіжних країнах.

7. Список літератури

1. Георгіца А.З. Конституційне право зарубіжних країн: Підручник. – Тернопіль: «Астон», 2003. – С. 374 – 390.

2. Конституційне право зарубіжних країн: Навч. посібник / За заг. ред. В.О. Ріяки. – 2-е вид., допов. і перероб. – К.: Юрінком Інтер, 2007 . – С. 184–199.

3. Конституційне законодавство зарубіжних країн: Хрестоматія: Навч. посіб. / Упоряд. В.О. Ріяка, К.О. Закоморна. – К.: Юрінком Інтер, 2007. – 384 с.

4. Конституционное право зарубежных стран. Учебник для вузов. Под общ. ред. проф. М.В. Баглая. – М.: Норма, 2006. – С. 384 – 414.

7. Маклаков В.В. Конституционное право зарубежных стран. Общая часть: учеб. для студентов юрид. вузов и фак. – М.: Волтерс Клувер, 2006. – С. 764 – 798.

ТЕМА № 11 МІСЦЕВЕ УПРАВЛІННЯ ТА САМОВРЯДУВАННЯ

В ЗАРУБІЖНИХ КРАЇНАХ

1. План

1. Поняття місцевого управління та місцевого самоврядування в зарубіжних країнах.

2. Системи місцевого управління в зарубіжних країнах.

3. Порядок формування, структура та організація роботи органів місцевого управління та самоврядування.

4. Компетенція органів місцевого управління та самоврядування та їх відносини з центральними органами влади.

2. Методичні вказівки

Розкриваючи перше питання, необхідно сформулювати поняття місцевого управління та місцевого самоврядування. При цьому слід врахувати різні теорії місцевого управління (теорію вільної громади та державну теорію). Проаналізувати відповідні розділи конституцій, що визначають статус органів місцевого управління та самоврядування, та положення Європейської хартії про місцеве самоврядування 1985 р.

Розгляд другого питання передбачає проведення дослідження ознак англосаксонської системи місцевого управління, романо-германської системи місцевого управління, іберійської системи місцевого управління та “радянської” системи місцевого управління.

Висвітлення третього питання потребує розгляду процедури формування органів місцевого самоврядування (виборного колегіального органу та його виконавчого органу) та органів місцевого управління; обговорення структури органів місцевого самоврядування та місцевого управління; визначення порядку роботи органів місцевого самоврядування та місцевого управління.

У четвертому питанні варто звернути увагу на повноваження органів місцевого самоврядування у фінансово-економічній сфері, у галузі охорони громадського порядку, у сфері комунального господарства й охорони навколишнього середовища, у соціальній галузі. Говорячи про компетенцію органів місцевого управління, потрібно зауважити на таких напрямках діяльності цих органів, як: забезпечення проведення державної політики; захист національних інтересів і законності; здійснення адміністративного контролю.

3. Навчальні схеми

Схема № 33 “Системи місцевого управління”

Системи місцевого управління

англосаксонська; романо-германська; іберійська; “радянська”

Схема № 34 “Варіанти розташування органів місцевого управління та самоуправління в адміністративно-територіальних одиницях”

Варіанти розташування органів місцевого управління та самоуправління в адміністративно-територіальних одиницях

пряме державне органи місцевого органи місцевого на усіх рівнях

управління управління на самоврядування відсутнє пряме

на всіх рівнях рівні регіонів; утворені на нижчій державне

адміністративно- ланці адміністративно- управління,

територіального територіального але є органи

розподілу; розподілу; місцевого

самоврядування;

Схема № 35 “Порядок формування виконавчого органу місцевого самоврядування”

Порядок формування виконавчого органу місцевого самоврядування

обирається обирається органом призначається органами державної

населенням; місцевого влади;

самоврядування;

Схема № 36 “Повноваження органів місцевого самоврядування”

фінансово-економічні;

Повноваження органів у сфері охорони громадського порядку;

місцевого самоврядування у галузі комунального господарства;

у сфері охорони навколишнього середовища;

у соціальній сфері;

4. Теми рефератів

1. Основні принципи місцевого самоврядування.

2. Теорії місцевого управління.

3. Тенденції розвитку місцевого управління у зарубіжних країнах.

4. Взаємовідносини органів місцевого управління з центральними органами влади.

5. Системи місцевого управління.

6. Особливості організації роботи органів місцевого управління та самоврядування.

7. Склад органів місцевого самоврядування.

8. Компетенція органів місцевого управління.

9. Основні повноваження органів місцевого самоврядування.

5. Питання для самоконтролю

1. Сформулюйте поняття місцевого управління.

2. Дайте визначення місцевого самоврядування.

3. Яким чином у зарубіжних країнах вживається термін “муніципалітет”?

4. Охарактеризуйте англосаксонську, романо-германську, іберійську та “радянську” систему місцевого управління.

5. Розберіть порядок формування органів місцевого самоврядування.

6. Розгляньте склад органів місцевого самоврядування.

7. Обговорить організації роботи органів місцевого управління та самоврядування.

8. Розкрийте повноваження органів місцевого самоврядування.

9. У чому полягають функції місцевих органів державного управління?

7. Список літератури

1. Георгіца А.З. Конституційне право зарубіжних країн: Підручник. – Тернопіль: «Астон», 2003. – С. 391 – 420.

2. Конституційне право зарубіжних країн: Навч. посібник / За заг. ред. В.О. Ріяки. – 2-е вид., допов. і перероб. – К.: Юрінком Інтер, 2007 . – С. 200–220.

3. Конституційне законодавство зарубіжних країн: Хрестоматія: Навч. посіб. / Упоряд. В.О. Ріяка, К.О. Закоморна. – К.: Юрінком Інтер, 2007. – С. 352 – 381 с.

4. Конституционное право зарубежных стран. Учебник для вузов. Под общ. ред. проф. М.В. Баглая. – М.: Норма, 2006. – С. 415 – 439.

7. Маклаков В.В. Конституционное право зарубежных стран. Общая часть: учеб. для студентов юрид. вузов и фак. – М.: Волтерс Клувер, 2006. – С. 845 – 868.

ТЕМА № 12 ОСНОВИ КОНСТИТУЦІЙНОГО ПРАВА США

1. План

1. Конституція США 1787 р.

2. Білль про права. Поправки.

3. Соціально-економічна система. Політична система.

4. Вищі органи влади США.

5. Американський федералізм і органи влади штатів.

2. Методичні вказівки

Під час розгляду першого питання слід розібрати причини прийняття Конституції США у 1787 р., процедуру її розробки та прийняття, форму та структуру, способи внесення поправок до Конституції США 1787 р.

Друге питання передбачає проведення аналізу змісту поправок, зокрема “Білля про права” (перших десятьох поправок) та інших поправок, що регламентують правовий статус людини та громадянина (поправки 13, 14, 15, 19 та ін.), а також поправок, що встановлюють статус вищих органів державної влади (поправки 11, 12, 16, 17 та ін.).

Торкаючись третього питання, варто розібрати основи економічної системи США, зокрема високий рівень економічного розвитку США; принцип лібералізації економіки та одночасний державний контроль за економічним станом; пріоритет національних інтересів; вплив американських транснаціональних корпорацій й їхніх філій на міжнародно-економічне життя; роль військово-промислового комплексу для розвитку економіки; зростання значення середнього та малого бізнесу.

Щодо соціальної структури суспільства, то потрібно зауважити, що Конституція США не містить положень про соціальну структуру суспільства США. Водночас, звернути увагу на місце середнього класу в американському суспільстві, а також на різноманітні громадські об’єднання (підприємницькі союзи, корпорації, лобістські організації тощо). Обговорити політичну систему США, зокрема двопартійну систему США, особливості інституціоналізації політичних партій у США.

Висвітлення четвертого питання вимагає аналізу конституційно-правового статусу вищих органів влади США. Глава держави – Президент: порядок його обрання; підстави дострокового припинення повноважень (імпічмент); право формування Кабінету та особливості взаємодії Президента з Кабінетом; повноваження у сфері оборони та національної безпеки; представницькі повноваження; повноваження у сфері управління; повноваження у галузі законодавства (“кишенькове вето”). Конституційно-правовий статус Віце-президента. Парламент – Конгрес: структура; порядок формування Палати Представників і Сенату; склад палат парламенту (конституційно-правовий статус членів парламенту, керівні органи палат, комісії, фракції); повноваження парламенту. Судова влада: система федеральних судів; конституційно-правовий статус Верховного суду; апеляційні й окружні суди; спеціальні суди.

У ході обговорення п’ятого питання слід охарактеризувати конституційно-правовий статус федерації, конституційно-правовий статус штатів, статус федерального округу Колумбія, статус “асоційованих держав”; конституційні принципи розмежування компетенції федерації та штатів. Розібрати органи влади штатів: органи державної влади (легіслатура, губернатор, судова система); органи місцевого самоврядування штатів (тауни, тауншипи), моделі місцевого управління у містах (система “мер-рада”, система “рада-управляючий”, система комісійної ради). Вказати на існування спеціальних округів.

3. Навчальні схеми

Схема № 37 “Вищі органи державної влади за Конституцією США 1787 р.”

ПРЕЗИДЕНТ обирається колегією виборщиків на

на 4 роки

Вищі органи влади КАБІНЕТ (уряд складається з 12 департаментів)

формує Президент за згодою з Сенатом,

виконує роль дорадчого органу при Президенті

КОНГРЕС

Сенат Палата Представників

(100 сенаторів по 2 від кожного (435 від всього населення)

штату) обирається на 6 років обирається на 2 роки за

з ротацією 1/3 кожні 2 роки мажоритарною системою

за мажоритарною системою відносної більшості.

відносної більшості

ВЕРХОВНИЙ СУД

складається з 9 суддів, які призначаються

Президентом за порадою та за згодою з Сенатом

Схема № 38 “Вибори Президента США”

1) праймеріз;

Вибори Президента США 2) голосування громадян по штатах

за колегію виборщиків;

3) голосування колегії виборщиків

за Президента США та Віце-президента;

4) якщо жодний з кандидатів не отримав

абсолютної більшості голосів виборщиків,

Президент обирається Палатою представників

з трьох кандидатів, які отримали відносну

більшість голосів виборщиків.

5. Теми рефератів

1. Права і свободи людини і громадянина за Конституцією США 1787 р.

2. Організації роботи Палати представників і Сенату у Конгресі США.

3. Специфіка взаємовідносин законодавчої і виконавчої влади у США.

4. Американський федералізм.

5. Особливість процедури виборів Президента США.

6. Характеристика Конституції США 1787 р.

7. Судова влада США.

8. Місцеве управління та самоврядування у США.

9. Підстави дострокового припинення повноважень Президента США.

10. Президент США і Кабінет.

6. Питання для самоконтролю

1. Проаналізуйте Конституцію США 1787 р.

2. Розберіть особливість внесення поправок до Конституції.

3. Обговоріть конституційно-правові основи суспільного ладу Франції.

4. Охарактеризуйте конституційно-правове регулювання прав і свобод людини і громадянина в США.

5. Розберіть процедуру формування посади Глави держави США.

6. Імпічмент Президента США.

7. Розгляньте повноваження Президента у сфері державного управління.

8. Висвітлить повноваження глави держави у законодавчому процесі. “Кишенькове вето”?

9. Роз’ясніть повноваження Президента США у сфері міжнародних відносин, забезпечення національної безпеки.

10. Проаналізуйте порядок формування Палати представників і Сенату.

11. Дайте характеристику складу та порядку роботи палата Конгресу.

12. Обговоріть компетенцію Конгресу.

13. Визначить особливість територіально-політичного устрою США.

14. Розберіть принципи американського федералізму.

15. Розкажіть про місцеве управління та самоврядування США.

7. Список літератури

1. Алебастрова И.А. Конституционное право зарубежных стран: Учеб. пособие. – М.: Юрайт – М, 2001. – С.297 – 320.

2. Иностранное конституционное право /Под редакцией проф. В.В. Маклакова. – М.: Юристъ, 1996. – С. 3 - 38

3. Конституційне право зарубіжних країн: Навч. посібник / За заг. ред. В.О. Ріяки. – 2-е вид., допов. і перероб. – К.: Юрінком Інтер, 2007 . – С. 254–283.

4. Конституційне законодавство зарубіжних країн: Хрестоматія: Навч. посіб. / Упоряд. В.О. Ріяка, К.О. Закоморна. – К.: Юрінком Інтер, 2007. – 384 с.

5. Конституционное право зарубежных стран. Учебник для вузов. Под общ. ред. проф. М.В. Баглая. – М.: Норма, 2006. – С. 440 – 494.

6. Конституционное (государственное) право зарубежных стран: Учебник: В 4 т. Т.4. Часть Особенная: страны Америки и Азии / Отв. ред. проф. Б.А. Страшун. – М.: Норма, 2001. – С. 1- 161.

ТЕМА № 13 ОСНОВИ КОНСТИТУЦІЙНОГО ПРАВА ФРН.

1. План

1. Основний закон ФРН 1949 р.

2. Конституційно-правові основи суспільного ладу.

3. Конституційно-правовий статус людини та громадянина.

4. Вищі органи влади.

5. Федеративний устрій й органи влади земель.

2. Методичні вказівки

Розгляд першого питання потребує проведення дослідження особливостей розробки та прийняття Основного закону у 1949 р. та розвитку конституційного права після об’єднання ФРН і НДР у 1990 р. Розібрати форму та структуру конституції, процедуру внесення змін і доповнень до Основного закону ФРН 1949 р.

Висвітлення другого питання передбачає розкриття конституційно-правових основ економічної системи (соціальна функція власності, регулювання фінансової системи та ін.), конституційно-правових засад соціальних і духовно-культурних відносин (відносини між працею та капіталом, регламентація питань освіти, культури, релігії тощо), конституційно-правових начал політичної системи (статус держави, політичних партій, громадських об’єднань та ін.).

Торкаючись третього питання, слід звернути увагу, що в Основному законі ФРН 1949 р. Розділ 1 має назву “Основні права”. Користуючись текстом конституції, проаналізувати принципи правового статусу людини та громадянина, особисті, політичні, економічні, соціальні та ін. права та свободи, гарантії реалізації та захисту прав і свобод людини та громадянина.

Під час обговорення четвертого питання варто розібрати конституційно-правовий статус вищих органів влади: Бундестаг і Бундесрат (порядок формування, склад, організація роботи, повноваження); Федеральний президент (спосіб обрання, підстави для дострокового припинення повноважень, зокрема імпічмент, повноваження); Федеральний уряд (формування, склад, місце Федерального канцлера, політична відповідальність уряду, конструктивний вотум недовіри); судова влада (конституційні принципи здійснення правосуддя, судова система, роль Федерального конституційного суду).

У п’ятому питанні на основі норм Основного закону 1949 р. необхідно роз’яснити конституційні принципи федеративного устрою Німеччини, розмежування компетенції між федерацією та землями (конкуруюча компетенція). З’ясувати який статус мають органи влади земель (органи державної влади – ландтаг, уряд землі) та органи місцевого управління та місцевого самоврядування.

3. Навчальні схеми

Схема № 39 “Вищі органи державної влади за Основним Законом ФРН 1949 р.”.

ФЕДЕРАЛЬНИЙ ПРЕЗИДЕНТ обирається

Федеральними зборами на 5років

Вищі органи влади ФЕДЕРАЛЬНИЙ УРЯД:

-Федеральний Канцлер обирається Бундестагом

за пропозицією Федерального Президента

- федеральні міністри призначаються та

звільняються Федеральним Президентом за

пропозицією Федерального Канцлера

ПАРЛАМЕНТ

Бундесрат Бундестаг

(69 осіб по 3-5 від кожної (496 від всього населення)

землі в залежності від обирається загальними

чисельності населення) безпосередніми виборами на

призначається урядами 4 роки за змішаною системою

земель із свого складу на 4 роки

СУДОВА ВЛАДА

Федеральний федеральні суди: суди земель:

конституційний суд; Федеральна судова конституційні суди земель;

палата; вищі суди земель;

Федеральний суди загальної юрисдикції;

адміністративний вищі адміністративні суди;

суд; адміністративні суди;

Федеральна фінансова суди з соціальних питань;

палата; фінансові суди;

Федеральний трудовий суди з трудових справ

суд;

Федеральний соціальний

суд.

5. Теми рефератів

1. Законодавчий процес у Парламенті Німеччини.

2. Бундестаг і Бундесрат у системі вищих органів влади ФРН.

3. Форми парламентського контролю за діяльністю Федерального уряду.

4. Повноваження Федерального уряду у сфері діяльності Парламенту ФРН.

5. Конституційно-правовий статус Федерального президента.

6. Судова влада ФРН.

7. Федеральний Конституційний Суд як орган конституційної юрисдикції у ФРН.

8. Принципи взаємодії федерації та земель згідно з Основним Законом ФРН 1949р.

9. Конституційно-правове регулювання статусу людини та громадянина у ФРН.

10. Місцеве управління та самоврядування ФРН.

6. Питання для самоконтролю

1. Проаналізуйте зміст Основного Закону ФРН 1949 р.

2. Розберіть специфіку конституційного розвитку Німеччини після 1990 р.

3. Охарактеризуйте конституційно-правове регулювання прав і свобод людини і громадянина у ФРН.

4. Обговоріть конституційно-правові основи суспільного ладу Франції.

5. Розгляньте конституційно-правове становище Бундестагу.

6. У чому особливість організації функціонування Бундесрату.

7. Дослідити конституційно-правовий статусу Федерального Президента.

8. З’ясуйте конституційно-правовий статус Федерального уряду.

9. Визначте місце Федерального канцлеру у системі вищих органів влади ФРН.

10. Поясність конструктивний вотум недовіри.

11. Охарактеризуйте конституційні принципи здійснення правосуддя у Німеччині.

12. Обговорить судову систему Німеччини.

13. Проаналізуйте конституційно-правовий статус Федерального конституційного суду.

14. Сформулюйте основні принципи німецького федералізму.

15. Розгляньте розмежування компетенції між федерацією і землями.

16. Висвітлить становище органів місцевого управління та самоврядування.

7. Список літератури

1. Алебастрова И.А. Конституционное право зарубежных стран: Учеб. пособие. – М.: Юрайт – М, 2001. – С.349 – 368.

2. Иностранное конституционное право /Под редакцией проф. В.В. Маклакова. – М.: Юристъ, 1996. – С. 120 - 160

3. Конституційне право зарубіжних країн: Навч. посібник / За заг. ред. В.О. Ріяки. – 2-е вид., допов. і перероб. – К.: Юрінком Інтер, 2007 . – С. 284–309.

5. Конституционное право зарубежных стран. Учебник для вузов. Под общ. ред. проф. М.В. Баглая. – М.: Норма, 2006. – С. 596 – 642.

7. Конституционное (государственное) право зарубежных стран: Учебник: В 4 т. Т.3. Часть Особенная: страны Европы / Отв. ред. проф. Б.А. Страшун. – М.: БЕК, 1997. – С. 342- 417.

ТЕМА № 14 ОСНОВИ КОНСТИТУЦІЙНОГО ПРАВА ФРАНЦІЇ

1. План

1. Конституція Франції 1958 р.

2. Конституційно-правові основи суспільного ладу Франції.

3. Конституційно-правовий статус людини та громадянина у Франції.

4. Вищі органи влади Франції.

5. Місцеві органи управління та самоврядування.

2. Методичні вказівки

Розгляд першого питання потребує проведення дослідження причин прийняття Конституції Франції у 1958 р., а також особливостей розробки та ухвалення тексту Конституції. Звернути увагу на специфіку структури Конституції, а саме на – Преамбулу Конституції, що складається з Преамбули Конституції Франції 1958 р., Преамбули Конституції Франції 1946 р. і Декларації прав людини та громадянина 1789 р. Розібрати процедуру внесення змін і доповнень до Конституції 1958 р.

Аналіз другого питання передбачає необхідність обговорення конституційно-правових основ економічної системи (охорона права на володіння приватною власністю, право колективної власності, право на працю, необхідність суспільного оподаткування та ін.), конституційно-правові засади соціальної та духовно-культурних відносин (право на страйк, право брати участь у колективному визначенні умов праці, право на матеріальне забезпечення, відносини держави та церкви тощо), конституційно-правові начала політичної системи (організація функціонування держави, політичних партій, громадських об’єднань тощо).

Торкаючись третього питання, слід на основі тексту Конституції Франції 1958 р. розібрати особисті, політичні, економічні, соціальні, культурні права і свободи людини та громадянина, конституційно-правові принципи правового статус людини, інститут громадянства та інститут конституційних гарантій прав і свобод людини та громадянина.

Висвітлення четвертого питання варто розпочати із з’ясування місця глави держави у системі вищих органів влади Франції: формування; підстави достроково припинення повноважень (імпічмент); повноваження, які підлягають контрасигнації, та повноваження, що Президент реалізує самостійно. Парламент Франції: структура; формування Національних зборів і Сенату; склад і організація роботи палат; повноваження у законодавчій сфері (абсолютно обмежена законодавча компетенція), форми парламентського контролю, зовнішньополітичні повноваження та повноваження у сфері національної безпеки. Уряд Франції: формування; склад; статус Ради міністрів і Ради кабінету; відповідальність Уряду; регламентарний характер компетенції Уряду. Конституційна рада Франції: склад; порядок формування; компетенція. Судова влада: конституційні принципи здійснення правосуддя; Вища рада магістратури; Висока палата правосуддя; Суд Республіки; суди загальної і спеціальної юрисдикції, адміністративні суди.

У ході розкриття п’ятого питання потрібно вказати, що Франція є відносно децентралізованою унітарною державою, до складу якої острів Корсика, що має політичну автономію, а також заморські департаменти та заморські території. Розібрати статус місцевих органів управління та самоуправління комун, департаментів і регіонів.

3. Навчальні схеми

Схема № 40 “Вищі органи державної влади за Конституцією Франції 1958 р.”

ПРЕЗИДЕНТ обирається загальними виборами

на 5років за мажоритарною системою абсолютної

більшості (1тур) і маж. сис. відносної більшості (2 т)

Вищі органи влади УРЯД працює у формі: Ради міністрів, роботою

керує Президент; Ради кабінету, що очолює

Прем’єр-міністр.

-Прем’єр - міністр призначається Президентом

- міністри призначаються та звільняються

Президентом за поданням Прем’єр - міністра

ПАРЛАМЕНТ

Сенат Національні збори

(321 осіб трьох ступеневими (579 від всього населення)

виборами) на 9 років обираються загальними

з ротацією 1/3 кожні 3 роки безпосередніми виборами на

частина за пропорційною 5 років за мажорит. системою

та частина за мажорит.

системами.

КОНСТИТУЦІЙНА РАДА ФРАНЦІЇ

(здійснює конституційний контроль)

довічно входять дев’ять членів призначаються на 9 років з

колишні Президенти оновленням на одну третину кожні три роки:

Франції; 3 – Президентом, 3 – головою Національних

Зборів, 3 – Сенатом.

СУДОВА ВЛАДА ФРАНЦІЇ

Вища рада магістрів;

Висока палата правосуддя;

Судова влада Суд Республіки;

Суди загальної юрисдикції;

Суди спеціальної юрисдикції;

Адміністративні суди.

5. Теми рефератів

1. Права і свободи людини та громадянина у конституційних актах Франції.

2. Місце Президента Франції у системі вищих органів влади.

3. Законодавчий процес у парламенті Франції.

4. Форми парламентського контролю за діяльністю уряду Франції.

5. Особливості конституційного контролю у Франції.

6. Конституційний розвиток Франції після 2 Світової війни.

7. Структура Конституції Франції 1958 р.

8. Регламентарна влада і делеговане законодавство Франції.

9. Політична і кримінальна відповідальність Уряду.

10. Місцеве управління та самоврядування Франції.

6. Питання для самоконтролю

1. Проаналізуйте Конституцію Франції 1958 р. Визначте значення Преамбули Конституції Франції 1958 р.

2. Обговоріть конституційно-правові основи суспільного ладу Франції.

3. Розгляньте конституційно-правове регулювання прав і свобод людини і громадянина у Франції.

4. Дослідити порядок формування посади глави держави Франції.

5. Імпічмент Президента.

6. Розберіть самостійні повноваження Президента Франції та повноваженні, підлягаючі контрасигнації.

7. Охарактеризуйте конституційно-правовий статус Уряду Франції.

8. Розгляньте статус Ради міністрів і Ради кабінету.

9. Відповідальність Уряду.

10. Розберіть структуру, склад і порядок роботи Національних зборів і Сенату.

11. Законодавчий процес у Парламенті Франції.

12. Форми парламентського контролю.

13. Висвітлить особливості здійснення конституційного контролю у Франції.

14. Роз’ясніть статус місцевих органів управління та самоврядування Франції.

7. Список літератури

1. Алебастрова И.А. Конституционное право зарубежных стран: Учеб. пособие. – М.: Юрайт – М, 2001. – С.321 – 348.

2. Иностранное конституционное право /Под редакцией проф. В.В. Маклакова. – М.: Юристъ, 1996. – С. 69 – 119.

3. Конституційне право зарубіжних країн: Навч. посібник / За заг. ред. В.О. Ріяки. – 2-е вид., допов. і перероб. – К.: Юрінком Інтер, 2007 . – С. 310–338.

5. Конституционное право зарубежных стран. Учебник для вузов. Под общ. ред. проф. М.В. Баглая. – М.: Норма, 2006. – С. 539 – 595.

7. Конституционное (государственное) право зарубежных стран: Учебник: В 4 т. Т.3. Часть Особенная: страны Европы / Отв. ред. проф. Б.А. Страшун. – М.: БЕК, 1997. – С. 96- 175.

ТЕМА № 15 ОСНОВИ КОНСТИТУЦІЙНОГО ПРАВА ВЕЛИКОБРИТАНІЇ

1. План

1. Особливості конституційного права Великобританії.

2. Політичні партії та партійна система Великобританії.

3. Конституційно-правовий статус людини та громадянина Великобританії.

4. Вищі органи влади.

5. Політико-територіальний устрій та місцеве управління Великобританії.

2. Методичні вказівки

Під час розгляду першого питання слід звернути увагу на те, що конституція Великобританії існує у матеріальному значення та представляє собою сукупність статутного права, прецедентного права, конституційних угод, докринальних джерел. Проаналізувати кожну складову частину конституції Великобританії.

У другому питанні необхідно розібрати двохпартійну систему Великобританії. Обговорити особливість інституціоналізації політичних партій, організаційне оформлення політичних партій та ідеологію основних політичних партій Великобританії.

Висвітлення третього питання потребує аналізу інституту громадянства (підданства) Великобританії (порядок набуття і припинення); індивідуальних прав і свобод, серед яких головне місце займають особисті, деякі політичні та соціально-економічні права і свободи людини та громадянина; юридичних гарантій прав і свобод, зокрема закріплених у Habeas Corpus Act 1679 р.; обмежень прав і свобод, передбачених у зв’язку з боротьбою з тероризмом.

У ході розкриття четвертого питання варто дослідити конституційно-правовий статус вищих органів влади Великобританії. Монарх: система престолонаслідування; особисті привілеї; особливості здійснення політичних повноважень. Парламент: структура (Монарх, Палата громад, Палата лордів); формування Палати громад і Палати лордів; склад і організації роботи палат Парламенту; законодавчий процес у Парламенті; форми парламентського контролю; фінансові та інші повноваження. Уряд і Кабінет Великобританії: статус Уряду і Кабінету; формування; склад; компетенція; місце Прем’єр-міністра у системі вищих органів влади. Судова влада: становище вищих судових інстанцій (судовий комітет Таємної рад, Палата Лордів, Верховний суд, що складається з Високого суду, Суду Корони й Апеляційного суду); судова система Англії та Уельсу, Шотландії та Північної Ірландії.

П’яте питання передбачає розгляд політико-територіального устрою Великобританії, зокрема визначити організацію влади в регіонах (Англії, Уельсі, Шотландії та Північній Ірландії), адміністративно-територіальний поділ цих регіонів та статус органів місцевого управління.

3. Навчальні схеми

Схема № 41 “Вищі органи державної влади Великобританії”

МОНАРХ отримує верховну владу за спадщиною

відповідно до кастильскої системи престолонаслі-

дування;

Таємна рада: міністри Кабінету, судді Апеляційного

Суду, архієпископи англіканської церкви, спікер

Палати громад та ін. особи

Вищі органи влади ОФІЦІЙНИЙ УРЯД формується Прем’єр – міністром

з депутатів правлячої партії:

-Прем’єр – міністр – лідер партії, яка має

більшість у Палаті громад;

- міністри;

- міністри без портфелів;

- державні міністри;

- молодші міністри.

КАБІНЕТ: 20-22 міністрів, що очолюють

найважливіші міністерства;

ПАРЛАМЕНТ

Монарх Палата лордів Палата громад

призначаються (650 від всього населення)

духовні лорди, довічні пери, обираються загальними

лорди з апеляцій безпосередніми виборами на

строк не більше ніж 5 років за

мажоритарною системою

відносної більшості

СУДОВА ВЛАДА

Палата лордів;

Судовий комітет при Таємній Раді;

Високий суд;

Суд Корони;

Апеляційний суд;

Суди графств;

Суди магістратів;

5. Теми рефератів

1. Уряд і Кабінет Великобританії.

2. Організація роботи Палати громад.

3. Монарх Великобританії.

4. Участь політичних партій Великобританії у роботі вищих органів влади.

5. Особливість конституційного права Великобританії.

6. Конституційно-правовий статус людини та громадянина у Великобританії.

7. Таємна рада при Монарху Великобританії.

8. Судова влада Великобританії.

9. Місцеве управління Великобританії.

10. Політична автономія у Великобританії.

6. Питання для самоконтролю

1. Визначте особливості конституційного права Великобританії.

2. Охарактеризуйте основні джерела конституційного права Великобританії.

3. Розгляньте конституційно-правовий статус людини та громадянина у Великобританії.

4. У чому специфіка партійної системи Великобританії?

5. Проаналізуйте особисті привілеї Монарха Великобританії.

6. Висвітліть особливість реалізації Монархом своїх політичних повноважень.

7. Розберіть становище Прем’єр – міністра у системі вищих органів влади.

8. Обговоріть процедуру формування Уряду та Кабінету Великобританії.

9. Компетенція Уряду.

10. Охарактеризуйте порядок формування, склад і організацію роботи Палати громад і Палати лордів.

11. Проаналізуйте законодавчі повноваження, контрольні, фінансові та судові повноваження Парламенту.

12. У чому особливість судової влади Великобританії?

13. Розгляньте політико-територіальний устрій Великобританії.

14. З’ясуйте становище органів місцевого управління.

7. Список літератури

1. Алебастрова И.А. Конституционное право зарубежных стран: Учеб. пособие. – М.: Юрайт – М, 2001. – С.276 – 296.

2. Иностранное конституционное право /Под редакцией проф. В.В. Маклакова. – М.: Юристъ, 1996. – С. 39 – 68.

3. Конституционное (государственное) право зарубежных стран: Учебник: В 4 т. Т.3. Часть Особенная: страны Европы / Отв. ред. проф. Б.А. Страшун. – М.: БЕК, 1997. – С. 1- 95.

4. Конституційне право зарубіжних країн: Навч. посібник / За заг. ред. В.О. Ріяки. – 2-е вид., допов. і перероб. – К.: Юрінком Інтер, 2007 . – С. 339–359.

5. Конституційне законодавство зарубіжних країн: Хрестоматія: Навч. посіб. / Упоряд. В.О. Ріяка, К.О. Закоморна. – К.: Юрінком Інтер, 2007. – 384 с.

6. Конституционное право зарубежных стран. Учебник для вузов. Под общ. ред. проф. М.В. Баглая. – М.: Норма, 2006. – С. 495 – 532.

ТЕМА № 16 ОСНОВИ КОНСТИТУЦІЙНОГО ПРАВА

ІТАЛІЙСЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ

1. План

1. Конституція Італійської Республіки 1947 р.

2. Конституційно-правові основи суспільного ладу.

3. Конституційно-правовий статус людини та громадянина.

4. Вищі органи влади Італії.

5. Політико-територіальний устрій та місцеві органи влади.

2. Методичні вказівки

У першому питанні слід розібрати причини прийняття Конституції Італійської Республіки у 1947 р., порядок розроблення, форму, структуру та особливості змісту даного документу. Звернути увагу на процедуру внесення змін і доповнень до Конституції 1947 р.

Розгляд другого питання потребує проведення аналізу конституційно-правових основ суспільного ладу, а саме конституційно-правових засад економічної системи (право власності, рівний захист усіх форм власності, право на працю та ін.); конституційно-правових начал соціальних і духовно-культурних відносин (право на страйк, право брати участь в управлінні підприємствами, регламентація питань освіти, культури, релігії); конституційно-правових принцип політичної системи (багатопартійність, основні політичні партії Італії, вплив партійної системи на організацію діяльності органів публічної влади).

Третє питання слід висвітлювати на підставі норм Частини 1 “Права й обов’язки громадян” Конституції Італійської Республіки 1947 р. Розкрити конституційно-правові принципи статусу людини та громадянина; особисті, політичні, соціально-економічні, культурні права і свободи; механізм гарантій прав і свобод.

Під час дослідження четвертого питання варто докладно дослідити конституційно-правовий статус вищих органів влади Італії. Парламент: структура; порядок формування Палати депутатів і Сенату Республіки; склад і організація роботи палат Парламенту; законодавчий процес у палатах; форми парламентського контролю; установчі, фінансові та ін. повноваження Парламенту. Глава держави: місце у системі вищих органів влади; процедура обрання; імпічмент та інші підстави достроково припинення повноважень Президентом Італії; представницькі, установчі повноваження; взаємодія з Урядом і Парламентом. Уряд: порядок формування; роль Голови Ради міністрів; склад; повноваження; відповідальність; державна адміністрація; Національна рада економіки і праці; Державна рада; Рахункова палата. Судова влада: конституційні принципи здійснення правосуддя; судова система; Вища рада магістратури. Конституційний суд: формування; повноваження.

Торкаючись п’ятого питання, варто з’ясувати специфіку політико-територіального устрою – Італія є регіоналізованою унітарною державою, що складається з 20 областей, п’ять з яких мають особливий статус. Розібрати статус органів влади областей (обласна рада, джунта та її голова, урядовий комісар); право вищих органів державної влади здійснювати контроль за діяльністю обласної ради та джунти; органи місцевого управління та самоврядування комун, провінцій і столичних міст.

3. Навчальні схеми

Схема № 41 “Вищі органи державної влади Італійської Республіки”

Вищі органи державної влади Італійської Республіки

ПАРЛАМЕНТ

Палата депутатів Сенат

(630 депутатів обираються (315 сенаторів, що обираються

загальним, прямим загальним, прямим голосуванням

голосуванням за змішаною за змішаною виборчою системою

виборчою системою на 5 р.) на 5 р.; кожний колишній Президент

є сенатором по праву та довічно;

Президент може призначити довічно

сенаторами п’ять громадян, які

мають визначні досягнення в

соціальній, науковій, художній і

літературній сферах)

ПРЕЗИДЕНТ

обирається Парламентом на спільному засіданні його членів таємним

голосуванням більшістю у 2/3 зборів на 7 років. У виборах беруть

участь по три делегата від кожної області, що обираються обласною

радою із забезпеченням представництва меншості. Область Валле-д’Аоста

має одного делегата

УРЯД

Голова Ради міністрів призначається Президентом Республіки;

міністри призначає Президент за пропозицією Голови Ради міністрів;

Уряд повинний отримати довіру обох палат Парламенту

КОНСТИТУЦІЙНИЙ СУД

15 суддів, що призначаються на 9 років: 5 – Президент Республіки;

5 – Парламент на спільному засіданні палат;

5 – вищою загальною й адміністративною магістратурою

ВИЩА РАДА МАГІСТРАТУРИ

голова – Президент республіки, Перший голова та генеральний прокурор Касаційного суду, 2/3 інших членів обираються із числа суддів різних категорій, 1/3 – Парламентом на спільному засіданні палат із числа ординарних професорів права університетів та із адвокатів,

які мають п’ятнадцятирічний стаж роботи.

5. Теми рефератів

1. Характеристика Конституції Італійської Республіки 1947 р.

2. Регламентація соціальних, економічних і культурних прав і свобод у Конституції Італії 1947 р.

3. Політичні партії та партійна система Італії.

4. Конституційно-правова регламентація відносин держави та церкви в Італії.

5. Конституційний суд Італії.

6. Судова влада Італії.

7. Законодавчий процес у палатах Парламенту Італії.

8. Політична (державна) автономії в Італії.

9. Взаємовідносини Уряду та Парламенту в Італії.

10. Роль глави держави у суспільстві.

6. Питання для самоконтролю

1. Охарактеризуйте Конституції Італійської Республіки 1947 р.

2. Розберіть конституційно-правові основи економічних, соціальних, духовно-культурних, політичних відносин в Італії.

3. Розгляньте конституційно-правовий статус людини та громадянина.

4. Проаналізуйте порядок формування, склад і організацію роботи Палати депутатів і Сенату.

5. Обговоріть законодавчий процес у палатах парламенту.

6. З’ясуйте контрольні, установчі, фінансові та інші повноваження Парламенту.

7. Проведіть аналізу процедури обрання глави держави та підстав дострокового припинення ним своїх повноважень.

8. Розберіть представницькі, установчі повноваження, повноваження у сфері діяльності Парламенту Президента Республіки.

9. Яке місце у системі вищих органів влади займає Уряд? Розгляньте процедуру його формування.

10. Розкрийте повноваження Уряду у сфері державного управління, політичного керівництва, забезпечення оборони та у законодавчому процесі.

11.Проаналізуйте відповідальність Уряду.

12.Охарактеризуйте статус Національної ради економіки та праці, Державної ради, Рахункової палати.

1. З якою метою створений Конституційний суд?

2. Обговоріть судову владу Італії.

3. Поясніть чому Італії називають регіоналізованою унітарною державою?

4. Розгляньте статус органів місцевого управління та самоврядування.

7. Список літератури

1. Алебастрова И.А. Конституционное право зарубежных стран: Учеб. пособие. – М.: Юрайт – М, 2001. – С.369 – 388.

2. Иностранное конституционное право /Под редакцией проф. В.В. Маклакова. – М.: Юристъ, 1996. – С. 161 – 190.

3. Конституционное (государственное) право зарубежных стран: Учебник: В 4 т. Т.3. Часть Особенная: страны Европы / Отв. ред. проф. Б.А. Страшун. – М.: БЕК, 1997. – С. 260- 341.

4. Конституційне право зарубіжних країн: Навч. посібник / За заг. ред. В.О. Ріяки. – 2-е вид., допов. і перероб. – К.: Юрінком Інтер, 2007 . – С. 360–378.

6. Конституционное право зарубежных стран. Учебник для вузов. Под общ. ред. проф. М.В. Баглая. – М.: Норма, 2006. – С. 643 – 677.

ТЕМА № 17 ОСНОВИ КОНСТИТУЦІЙНОГО ПРАВА

РОСІЙСЬКОЇ ФЕДЕРАЦІЇ

1. План

1. Характеристика Конституції Російської Федерації 1993 р.

2. Основи конституційного ладу Російської Федерації.

3. Конституційно-правовий статус людини та громадянина.

4. Виші органи влади.

5. Політико-територіальний устрій та органи влади суб’єктів Російської Федерації.

2. Методичні вказівки

У першому питанні слід розглянути особливості процесу розроблення та прийняття Конституції російської Федерації у 1993 р., її форму та структуру, процедуру внесення змін і доповнень до Конституції, зміст її основних положень.

Вивчення другого питання потребує докладного аналізу Розділу 1 “Основи конституційного ладу” Конституції РФ 1993 р., а саме таких основ, як: принцип державного і народного суверенітету; принципи демократичної, правової, соціальної держави; федеративна форма політико-територіального устрою; республіканська форма правління; ідеологічна і політична різноманітність, багатопартійність; принципи економічних відносин (єдність економічного простору, визнання та однакова охорона приватної, державної, муніципальної та інших форм власності та ін.).

Торкаючись третього питання, необхідно дослідити закріплення у Конституції РФ 1993 р. (Розділ 2 “Права та свободи людини і громадянина”) конституційно-правових принципів статусу людини та громадянина, особистих, політичних, економічних, соціальних, культурних, екологічних прав і свобод, механізм конституційних гарантій реалізації та захисту прав і свобод людини та громадянина.

У четвертому питанні варто обговорити конституційно правовий статус вищих органів влади. Президент: роль у суспільстві та державі; порядок обрання; підстави дострокового припинення повноважень; взаємовідносини з Федеральними Зборами; повноваження у сфері політичного керівництва, управління, оборони, міжнародних відносин та ін. Федеральні збори: структура; формування Державної думи та Ради Федерації; склад палат і організація роботи; розподіл повноважень між палатами; специфіка законодавчого процесу у палатах. Уряд РФ: порядок формування; склад; місце Голови Уряду; відповідальність; повноваження; акти Уряду. Судова влада: конституційні принципи здійснення правосуддя; судова система; статус Конституційного Суду; Верховного Суду; Вищого арбітражного суду; Прокуратура.

У ході розкриття п’ятого питання, спираючись на Розділ 3 “Федеративний устрій”, потрібно охарактеризувати принципи федеративного устрою РФ, статус Федерації та суб’єктів, виключну компетенцію Федерації, спільну компетенцію Федерації та її суб’єктів, залишковий характер компетенції суб’єктів Федерації. Крім того, звернути увагу на роль органів місцевого самоврядування, їх повноваження та відносини з органами державної влади.

3. Навчальні схеми

Схема № 42 “Вищі органи державної влади Російської Федерації”

ПРЕЗИДЕНТ РФ обирається загальними виборами

на 4 роки за мажоритарною системою абсолютної

більшості (1тур) і маж. сис. відносної більшості (2 т)

Вищі органи влади УРЯД РФ:

-Голова призначається Президентом із

погодженням Державної Думи

- міністри призначаються та звільняються

Президентом за поданням Голови Уряду

ФЕДЕРАЛЬНІ ЗБОРИ

Рада Федерації Державна Дума

( 178 осіб по 2 від кожного (450 від всього населення)

суб’єкта федерації) по обирається на 4 роки за

одному від представни- пропорційною виборчою

цького і виконавчого системою

органів державної

влади суб’єктів федерації

КОНСТИТУЦІЙНИЙ СУД РФ

здійснює конституційний контроль на федеральному рівні

складається з 19 суддів, кандидатури яких Президент подає для призначення Раді Федерації, Рада Федерації призначає на посаду суддів

Конституційного Суду РФ

ВЕРХОВНИЙ СУД РФ

є вищим судовим органом у цивільних, кримінальних,

адміністративних та інших справах

Президент подає кандидатури для призначення на посади суддів Верховного Суду Раді Федерації, Рада Федерації призначає на посаду суддів

Верховного Суду РФ

ВИЩИЙ АРБІТРАЖНИЙ СУД РФ

є вищим судовим органом у розв’язанні економічних спорів та інших справ, що розглядаються арбітражними судами

Президент подає кандидатури для призначення на посади суддів Вищого арбітражного Суду Раді Федерації, Рада Федерації призначає на посаду суддів

Вищого арбітражного Суду РФ

5. Теми рефератів

1. Вибори та референдум у РФ.

2. Принципи федеративного устрою РФ.

3. Механізми забезпечення прав і свобод людини та громадянина у РФ.

4. Місце глави держави РФ у системі вищих органів влади РФ.

5. Проблеми взаємодії Державної думи і Ради Федерації.

6. Конституційно-правовий статус Уряду РФ.

7. Законодавчий процес у РФ.

8. Місцеве управління та самоврядування у РФ.

9. Основи конституційного ладу РФ.

10. Судова влада РФ.

6. Питання для самоконтролю

1. Охарактеризуйте Конституцію РФ 1993 р.

2. Розберіть конституційно-правовий статус людини та громадянина.

3. Розгляньте основи конституційного ладу РФ.

4. Визначте місце глави держави РФ у системі вищих органів влади.

5. Проаналізуйте порядок обрання Президента РФ та підстави дострокового припинення повноважень Президентом РФ.

6. Обговоріть представницькі повноваження глави держави, повноваження Президента у сфері політичного керівництва та управління, забезпечення національної безпеки.

7. З’ясуйте взаємовідносини Президента РФ і Федеральних Зборів.

8. Проаналізуйте порядок формування Федеральних Зборів, склад і організації роботи Державної думи і Ради Федерації.

9. Розкрийте яким чином відбувається розподіл повноважень між Державної думою і Радою Федерації.

10. Розгляньте організацію роботи Уряду РФ.

11. У чому полягає відповідальність Урядові?

12. Сформулюйте основні принципи федеративного устрою РФ.

13. Охарактеризуйте виключну компетенції Федерації, спільну компетенцію Федерації та її суб’єктів.

14. Поясніть функції органів місцевого самоврядування.

7. Список літератури

1. Конституційне право зарубіжних країн: Навч. посібник / За заг. ред. В.О. Ріяки. – 2-е вид., допов. і перероб. – К.: Юрінком Інтер, 2007 . – С. 418–438.

2. Конституційне законодавство зарубіжних країн: Хрестоматія: Навч. посіб. / Упоряд. В.О. Ріяка, К.О. Закоморна. – К.: Юрінком Інтер, 2007. – 384 с.

3. Козлова Е.И., Кутафин О.Е. Конституционное право Российской Федерации: Учебник. – М.: Юристъ, 1996. – 480 с.

4. Конституции государств – участников СНГ. – М.: НОРМА, 2001. – С. 421- 484.

5. Конституционное право: Учебник /Под ред. проф. В.В. Лазарева. – М.: Новый Юрист, 1998. – 544 с.

6. Конституционное право. Учебник. Отв. ред. А.Е. Козлов. – М.: БЕК, 1996. – 464 с.

7. Михалева Н.А. Конституционное право зарубежных стран СНГ: Учебное пособие. – М.: Юристъ, 1998. – 352 с.

8. Чиркин В.Е. Конституционное право: Россия и зарубежный опыт. – М.: «Зерцало», 1998. – 488 с.

ТЕМА № 18 ОСНОВИ КОНСТИТУЦІЙНОГО ПРАВА

РЕСПУБЛІКИ ПОЛЬЩА

1. План

1. Конституція Республіки Польща 1997 р.

2. Конституційно-правові основи суспільного ладу.

3. Конституційно-правовий статус людини та громадянина у Республіки Польща.

4. Вищі органи влади.

5. Політико-територіальний устрій та місцеве управління Республіки Польща.

2. Методичні вказівки

Під час розгляду першого питання слід розглянути особливості конституційного Республіки Польща, зокрема існування так званої “малої” Конституції Республіки Польща та процедуру розроблення та прийняття Конституції у 1997 р. Розібрати форму, структуру Конституції, її зміст, процедуру внесення змін і доповнень до Конституції 1997 р.

У другому питанні необхідно дослідити регулювання у Конституції 1997 р. основ суспільного ладу, тому важливо вивчити Розділ 1 “Республіка” Конституції Республіки Польща 1997 р. Звернути увагу на конституційно-правові основи економічних відносин (принцип соціального ринкового господарства, принцип охорони права власності та наслідування, заборону обмежувати свободу господарської діяльності, регламентація питань публічних фінансів та ін.); конституційно-правові начала соціальних і духовно-культурних відносин (право утворювати професійне самоврядування, піклування держави про ветеранів війн за незалежність, рівноправність церкві та інших віросповідних спілок тощо); конституційно-правові принципи політичної системи (організація функціонування держави, політичних партій та інших соціальних інституцій).

Розв’язання третього питання потребує грунтовного аналізу Розділу 2 “Свободи, права й обов’язки людини та громадянина” Конституції Республіки Польща 1997. Висвітлити особливість регламентації принципів правового статусу людини та громадянина, особистих, політичних, економічних, соціальних, культурних, екологічних прав і свобод, обов’язків польських громадян, громадянства республіки Польща, а також засобів охорони свобод і прав людини та громадянина. Обов’язково зупинитися на умовах обмеження прав і свобод людини і громадянина (Розділ 11 “Надзвичайне становище”).

Четверте питання передбачає проведення дослідження конституційно-правового статусу вищих органів влади. Парламент: структура; порядок формування Сейму та Сенату; склад; організації діяльності; законодавчий процес; контрольні, установчі, судові та фінансові повноваження. Президент Республіки Польща: процес обрання; підстави дострокового припинення повноважень; представницькі повноваження, повноваження у сфері забезпечення національної безпеки, установчі повноваження; взаємовідносини з Парламентом; акти глави держави; допоміжні органи при Президентові. Рада Міністрів: місце у системі вищих органів влади; формування; відповідальність; повноваження у сфері внутрішньої та зовнішньої політики. Судова влада і трибунали: принципи здійснення правосуддя; Верховний Суд; Вищий Адміністративний Суд; Всепольська Судова Рада; Конституційний Трибунал; Державний Трибунал. Органи державного контролю та охорони права: Верховна Палата Контролю; Уповноважений з громадянських прав; Всепольська Рада радіомовлення та телебачення.

Під час висвітлення п’ятого питання необхідно пам’ятати, що Республіка Польща є відносно децентралізованою унітарною державою. У зв’язку з чим слід розглянути організацію діяльності місцевих органів самоврядування (сеймику, войти, ради) та місцевих органів державного управління (воєводив).

3. Навчальні схеми

Схема № 43 “Вищі органи державної влади Республіки Польща”

ПАРЛАМЕНТ

СЕЙМ СЕНАТ

(460 депутатів, які обираються (100 сенаторів, які обираються

загальними, рівними, прямим виборами загальними, прямими виборами

на 4 роки за пропорційною виб. сист.) на основі воєводств за

мажоритарною виб. сист.

відносної більшості)

ПРЕЗИДЕНТ РЕСПУБЛІКИ

обирається Нацією шляхом загальних, рівних, прямих виборів

на 5 років з використанням мажоритарної системи у 2 тури

РАДА МІНІСТРІВ

Президент Республіки висуває кандидатуру Голови Ради

Міністрів, який пропонує склад Ради Міністрів. Рада Міністрів

Повинна отримати вотум довіри від Сейму.

СУДОВА ВЛАДА:

Верховний Суд здійснює нагляд за діяльністю загальних і

Військових судів. Першого голову Верховного Суду Президент

призначає на 6 років із кандидатів, представлених Загальними

зборами суддів Верховного Суду.

Вищий Адміністративний Суд здійснює контроль за діяльністю

Публічної адміністрації.Першого голову Вищого Адміністративного

Суду Президент призначає на 6 років із кандидатів, представлених

Загальними зборами суддів Вищого Адміністративного Суду.

Всепольська Судова Рада стоїть на сторожі незалежності судів та

суддів. Складається: Першого голови Верховного Суду, Міністра

юстиції, Голови Вищого Адміністративного Суду і особи, яка

призначається Президентом Республіки; 15 членів, які обираються

із числа суддів Верховного Суду, загальних судів, адміністративних

судів та військових судів; 4 членів, які обираються Сеймом із числа

депутатів, а також 2 членів, які обираються Сенатом із числа

сенаторів.

ТРИБУНАЛИ:

Конституційний Трибунал здійснює конституційний контроль.

Складається з 15 суддів, які обираються індивідуально Сеймом на 9

Років із числа осіб, що відрізняються правовими знаннями.

Державний Трибунал розглядає справи про притягнення до

конституційної відповідальності Президента Республіки, Голови

і членів Ради Міністрів, Голови Верховної Палати Контролю,

депутатів, сенаторів та ін. посадових осіб. Складається із Голови

(Першого голови Верховного Суду), 2 заступників Голови та 16

членів, які обираються Сеймом не із числа депутатів і сенаторів на

час повноважень Сейму.

ОРГАНИ ДЕРЖАВНОГО КОНТРОЛЮ:

Верховна Палата Контролю контролює діяльність державних

організаційних одиниць, органів територіального самоврядування,

інших організаційних одиниць і суб’єктів господарювання з точки

зору законності, економності, доцільності і сумлінності.

Голова Верховної Палати Контролю призначається Сеймом за

згодою Сенату на 6 років.

ОРГАНИ ОХОРОНИ ПРАВА

Уповноважений з громадянських прав стоїть на сторожі свобод і

прав людини та громадянина. Призначається Сеймом за згодою

з Сенатом на 5 років.

5. Теми рефератів

1. Конституційний розвиток Республіки Польща.

2. Регламентація економічних відносин у Конституції Республіки Польща 1997 р.

3. Політичні партії та громадські об’єднання у Польщі.

4. Засоби охорони прав і свобод людини та громадянина у Польщі.

5. Відповідальність Ради Міністрів.

6. Взаємовідносини Президента та Парламенту Польщі.

7. Конституційно-правовий статус судів та трибуналів за Конституцією Республіки Польща 1997 р.

8. Органи державного контролю та охорони права у Польщі.

9. Місцеве управління та самоврядування у Республіці Польща.

10. Вибори та референдум у Польщі.

6. Питання для самоконтролю

1. Охарактеризуйте особливості конституційного розвитку Польщі.

2. Проаналізуйте форму, структуру і зміст Конституції Республіки Польща 1997 р., а також процедуру внесення змін і доповнень до Конституції.

3. Обговоріть конституційно-правові основи суспільного ладу у Польщі.

4. Розгляньте конституційно-правовий статус людини та громадянина у Польщі.

5. Розберіть структуру, склад і організації роботи Сейму та Сенату Польщі.

6. Законодавчий процес у польському Парламенті.

7. З’ясуйте місце глави держави у системі вищих органів влади.

8. Яким чином формується посада Президента Республіки?

9. Проаналізуйте представницькі повноваження Президента, повноваження у сфері забезпечення національної безпеки, установчі повноваження, взаємовідносини з Парламентом.

10. Висвітлить процедуру формування Уряду, його склад і організацію діяльності.

11. Відповідальність Уряду.

12. Обговоріть принципи здійснення правосуддя та організації судової влади.

13. Розгляньте конституційно-правовий статус Конституційного Трибуналу і Державного Трибуналу.

14. Розберіть становище органів державного контролю та охорони прав.

15. Охарактеризуйте територіальний устрій Польщі.

16. Розкрийте конституційно-правовий статус органів місцевого управління та самоврядування.

7. Список літератури

1. Алебастрова И.А. Конституционное право зарубежных стран: Учеб. пособие. – М.: Юрайт – М, 2001. – С.481 – 536.

2. Конституционное (государственное) право зарубежных стран: Учебник: В 4 т. Т.3. Часть Особенная: страны Европы / Отв. ред. проф. Б.А. Страшун. – М.: БЕК, 1997. – С. 479- 549.

3. Конституційне право зарубіжних країн: Навч. посібник / За заг. ред. В.О. Ріяки. – 2-е вид., допов. і перероб. – К.: Юрінком Інтер, 2007 . – С. 437–460.

5. Конституции государств Европы: В 3 т. /Под общ. ред. Л.А. Окунькова. – М.: Норма, 2001. – Т. 3.

6. Рияка В.А., Закоморная Е.А. Краткий курс лекций по конституционному праву зарубежных стран: Учебно-методическое пособие. – Харьков: Издатель СПД ФЛ Вапнярчук Н.Н., 2005. – С. 103 – 113.

ТЕМИ ДЛЯ САМОСТІЙНОГО ВИВЧЕННЯ

Тема “ДЕРЖАВА ЯК ОСНОВНИЙ ЕЛЕМЕНТ ПОЛІТИЧНОЇ СИСТЕМИ І ЯК КОНСТИТУЦІЙНО- ПРАВОВИЙ ІНСТИТУТ”

Поняття держави. Конституційні принципи організації та діяльності держави.

Загальні конституційні характеристики інституту держави: народовладдя - суверенітет народу; демократична, правова, соціальна і світська держава. Держава і особа, колектив, суспільство. Держава і міжнародні відносини.

Державний суверенітет. Державна влада. Верховенство, незалежність, повнота, виключність та єдність державної влади.

Єдність державної влади та розподіл її на гілки. Розподіл гілок влади як основний принцип створення демократичної держави. Поняття гілок влади їх співвідношення. Механізм «стримувань та противаг».

Основні функції держави.

США, сучасні країни Західної Європи (на прикладі Франції і ФРН) як демократичні, правові, соціальні й світські держави.

Тема “КОНСТИТУЦІЙНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЗОВНІШНЬОЇ ПОЛІТИКИ ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН”

Конституційні принципи зовнішньої політики зарубіжних країн. Конституційне регулювання мирної зовнішньої політики. Постійний нейтралітет. Визнання обмеження державного суверенітету і участі у міждержавних союзах.

Конституційне розмежування зовнішньополітичних повноважень між Федерацією та її суб’єктами.

Розподіл зовнішньополітичних повноважень між вищими органами державної влади та управління. Зовнішньополітичні повноваження голови держави залежно від форми правління. Зовнішньополітичні повноваження парламенту. Зовнішньополітичні повноваження уряду та його голови. Міністерства (відомства) іноземних справ у зовнішньополітичному механізмі зарубіжних країн.

Тема “ОСНОВИ КОНСТИТУЦІЙНОГО ПРАВА КАНАДИ”

Конституція Канади. Квебекский закон 1774 року, Конституційний закон 1791 року, Закон про об’єднання Канади 1840 року, Закон про Британську Північну Америку 1867 року, Конституційний закон 1982 року.

Основи правового статусу особи. Особливості ряду прав та свобод. Право на в’їзд в країну. Права меншин на освіту рідними мовами. Права корінних народів Канади, що гарантуються Конституційним актом 1982 року. Положення Конституційного акту 1982 року про «Зрівняння можливостей та регіональні розбіжності».

Вищі органи державної влади. Законодавча влада. Королева, Генерал-губернатор, парламент. Виконавча влада. Королева, Генерал-губернатор, Кабінет міністрів.

Судова система. Верховний суд Канади. Федеральний суд Канади. Верховні суди в провінціях. Суди графств.

Федералізм Канади. Правове положення провінцій. Виключна федеральна компетенція та компетенція провінцій.

Місцеве самоврядування і управління.

Тема «ОСНОВИ КОНСТИТУЦІЙНОГО ПРАВА ІНДІЇ»

Конституція 1950 р. Загальна характеристика змісту і форми конституції. Процедура зміни конституції. Закон про реорганізацію штатів 1956 р..

Політичні партії та партійна система.

Правовий стан особи. Інститут громадянства. Закон 1955 року про громадянство.

Основи виборчого права та виборча система.

Вищі органи державної влади. Парламент. Президент, Рада штатів, Народна палата.

Уряд. Рада міністрів. Кабінет. Секретаріат.

Політико-територіальний устрій. Загальна характеристика та відмінності індійського федералізму. Розмежування повноважень між федерацією та штатами. Територіальний поділ штатів.

Судова система та конституційний контроль.

Публічна влада у суб’єктах федерації та союзних територіях.

Місцеве самоврядування і управління.

Тема «ОСНОВИ КОНСТИТУЦІЙНОГО ПРАВА БРАЗИЛІЇ»

Конституція Бразилії 1988 р. Характерні риси. Порядок внесення змін та

доповнень. Поправки до конституції.

Основи правового статусу особи. Закріплення принципу рівноправності індивідів. Політичні і особисті права і свободи. Колективні права.

Вищі органи державної влади. Законодавча влада. Національний конгрес. Його повноваження. Порядок роботи.

Виконавча влада. Президент, кабінет. Віце-президент. Порядок обрання президента та віце-президента. Рада республіки та Рада національної оборони.

Судова система. Федеральний Верховний суд. Порядок створення. Його компетенція. Вищий суд правосуддя. Федеральний обласний (регіональний) трибунал та федеральні судді. Професійні та непрофесійні судді.

Бразильський федералізм. Розмежування компетенції між центром та суб’єктами федерації. Федеральний округ і його становище.

Місцеве самоврядування і управління.

Тема «ОСНОВИ КОНСТИТУЦІЙНОГО ПРАВА АРАБСЬКИХ КРАЇН ТА ІЗРАЇЛЯ»

Фактори, які впливають на конституційне право арабських країн. Форми правління. Монархія. Абсолютна монархія. Конституційні монархії. Особливості монархій. Саудівська Аравія, Бахрейн, Кувейт, Іорданія, Марокко, ОАЕ. Республіка. Сирія, Алжир, Іран.

Ізраїль. Конституція. Партійна система. Парламент (кнесет). Президент. Уряд. Державний контролер (Омбудсмен). Громадянство. Виборче право та виборча система. Судова система. Місцеве самоврядування.

СЛОВНИК ОСНОВНИХ ТЕРМІНІВ

АБСЕНТЕЇЗМ – (від лат. absentis - відсутній) – відхилення виборців від участі у виборах до органів публічної влади або від участі у референдумі.

АВТОНОМІЯ – (від гр. аutonomia, від autos – сам + nomos - закон ) – самоврядування, право самостійного здійснення певних функцій державної влади або управління, яке надано конституцією якій-небудь частині держави.

АДМІНІСТРАТИВНО-ТЕРИТОРІАЛЬНИЙ РОЗПОДІЛ – це розподіл державної території на певні частини з метою найбільш раціонального управління державою.

АВТОРИТАРИЗМ – (від лат. auctoritas – влада, вплив) – антидемократична система організації державної влади, як правило, заснована на особистої або класової диктатурі.

АГІТАЦІЯ – (від лат. agitatio – приводження у рух) – розповсюдження ідей для впливу на свідомість, настрій, громадську активність населення з метою переконати у чому-небудь або схилити до певних дій, зокрема передвиборна агітація.

АДМІНІСТРАТИВНА ЮСТИЦІЯ – система спеціальних органів щодо контролю за дотриманням законності та прав людини у сфері державного управління.

АКТ – рішення, дія або документ, що мають юридичне значення.

АЛЬТИНГ – назва парламенту в Ісландії.

АПАТРІД, АПОЛІТ – (від гр. apatris, apolis – позбавлений вітчизни, держави) – особа, яка не має громадянства, підданства або особа без громадянства.

БАГАТОПАРТІЙНА СИСТЕМА – різновид партійної системи, яка передбачає можливість більше двох партій приймати участь у виборах і в роботі виборних органів влади.

БІЖЕНЕЦЬ – особа, яка була вимушена або має намір залишити місце свого постійного мешкання у зв’язку із загрозою насильства, переслідування та має бажання прибути на територію іншої держави.

БІКАМЕРАЛІЗМ – двопалатна структура парламенту.

БІЛЛЬ – (від лат. bulla – документ із печаткою) – у Великобританії, США, Канаді та ін. англомовних країнах - законопроект, який вноситься на розгляд до законодавчих органів, а також назва деяких конституційних актів, наприклад, Білль про права у США.

БІПАТРІД, БІПОЛІТ – (від лат. bi – два, patris – батьківщина, polis – держава) – особа, що має подвійне громадянство.

БЛАНКЕТНА НОРМА ПРАВА – правова норма, яка не містить певного правила поведінки, та відсилає до інших норм права.

БЛОК – угода про об’єднання держав, громадських організацій, політичних партій для спільних дій, зокрема виборчий блок.

БУНДЕСРАТ – (від нім. Bundesrat – Федеральна рада) – у Німеччині орган, через який землі приймають участь у законодавстві, управлінні федерацією та у справах Європейського Союзу.

БУНДЕСТАГ – (від нім. Bundestag – Федеральні збори) – парламент у Німеччині.

БЮЛЛЕТЕНЬ – (від італійського – bulletino – аркуш, записка) – аркуш з іменами кандидатів для голосування.

БЮРО – колегіальний орган, який формується для організаційно-розпорядчий діяльності у парламенті або в інших органах.

ВЕТО – (від лат. veto – забороняю) – безумовна (абсолютна) заборона або обмежена (відкладна) заборона глави держави на введення в дію законопроекту парламенту.

ВІЦЕ – ПРЕЗИДЕНТ – у республіках заступник глави держави, який обирається одночасно з президентом та діє за дорученням президента.

ВИБОРИ – це державно-правова процедура, у ході якій громадяни формують органи публічної влади або обирають посадових осіб.

ВИБОРЧЕ ПРАВО – слід розглядати: 1) в об’єктивному значенні – сукупність норм, що регулює порядок формування органів публічної влади та посадових осіб; 2) у суб’єктивному значенні – право громадян обирати (активне виборче право) та бути обраним (пасивне виборче право).

ВИБОРЧА ЗАСТАВА – певна грошева сума, яку повинний внести кандидат на виборну посаду для своєї реєстрації.

ВИБОРЧА КВОТА (ВИБОРЧИЙ МЕТР) – мінімальна кількість голосів виборців, яка необхідна для отримання одного депутатського мандата.

ВИБОРЧА СИСТЕМА – розглядається у двох аспектах: 1) порядок організації та проведення виборів, який заснований на принципах виборчого права; 2) сукупність державно-правових норм, на основі яких розподіляються мандати у виборному органі. Відрізняють – мажоритарну, пропорційну, змішану. Мажоритарна виборча система – (від лат. major – більший) – система визначення результатів голосування, за якою обраним вважається кандидат, що отримав більшість голосів виборців. Пропорційна виборча система - система визначення результатів голосування, за якою голосування здійснюється за партійними списками, причому кожний список отримує місця пропорційно кількості отриманих голосів виборців. Змішана – поєднання пропорційної та мажоритарної виборчих систем.

ВИБОРЧИЙ ОКРУГ – основна ланка територіальної організації населення, яка утворюється для проведення виборів у представницькі органи влади.

ВОТУМ – (від лат. votum – бажання) – рішення, яке виражається за допомогою голосування. Вотум довіри або вотум недовіри – рішення парламенту з приводу схвалення або не схвалення діяльності уряду або міністра.

ГАРАНТІЇ ПРАВ ЛЮДИНИ – (від фран. garantir – забезпечувати) – правові засоби, які встановлюються державою для ефективної реалізації людиною своїх прав.

ГІЛЬОТІНА – (від фран. guillotine – машина для обезголовлення) – процедура у парламенті, яка застосовується за пропозицією уряду, щодо обмеження часу обговорення законопроекту.

ГЛАВА ДЕРЖАВИ – вища посадова особа, яка вважається носієм верховної влади та верховним представником держави в середні країни та на міжнародному рівні. У монархіях - монарх (від грец. monos – один + archos – правитель) – спадковий глава держави (цар, імператор, король, фараон, султан, емір, падішах). У республіках – (від лат. praesidentis – той, що сидить попереду) – виборний глава держави.

ГЛАВА УРЯДУ – керівник вищого виконавчого і розпорядчого органу влади (прем’єр – міністр, голова уряду, голова ради міністрів, канцлер, президент.

ГРОМАДЯНСТВО – правовий зв’язок особи та певної держави. У монархіях поряд з терміном громадянство застосовується термін “підданство”.

ГУБЕРНАТОР – (від лат. gubernator – правитель) – у зарубіжних державах вища посадова особа адміністративно-територіальної одиниці.

ДВОПАРТІЙНА СИСТЕМА – система, яка існує в умовах багатопартійності та за якою дві впливові партії періодично змінюють одна одну у вищих органах влади (наприклад, у США - республіканська та демократична партії).

ДЕЛЕГОВАНЕ ЗАКОНОДАВСТВО – прийняття виконавчої владою за дорученням парламенту нормативно-правових актів, які мають силу законів.

ДЕЛЕГУВАННЯ ПОВНОВАЖЕНЬ – (від лат. delegare – призначати, надсилати) – передача повноважень від одних органів до інших, зокрема делегування законодавчих повноважень.

ДЕПАРТАМЕНТ – 1) основна адміністративно-територіальна одиниця у Франції та ін. країнах; 2) назва міністерства, відомства, зокрема у США – державний департамент – міністерство іноземних справ.

ДЕПУТАТ – (від лат. deputatus – посланий) – виборний представник населення в органах публічної влади.

ДЕПУТАТСЬКИЙ МАНДАТ – (від лат. mandatum – повноваження, наказ, доручення) – документ, який свідчить про обрання особи як депутата.

ДЕРЖАВНЕ (КОНСТИТУЦІЙНЕ) ПРАВО ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН – розглядається у трьох аспектах: 1) як галузь – сукупність державно-правових норм, яка регулює основи державного ладу, основи правового статусу людини, форму правління, форму політико- територіального устрою; 2) як наука – система вчень, теорій, концепцій, знань про конституційно-правові принципи, норми, інститути, відносини, а також про закономірності їх розвитку; 3) як навчальна дисципліна – це один з навчальних курсів, що викладається у юридичних закладах, та у рамках якого вивчається досвід конституційного розвитку зарубіжних країн.

ДЕРЖАВНИЙ РЕЖИМ – сукупність методів, способів здійснення державної влади.

ДИСКРИЦІЙНА ВЛАДА – (від фран. discretionnatis – той, що діє за власним розсудом) – право вищих органів влади, посадових осіб діяти за власним розсудом.

ЗАГОРОДЖУВАЛЬНИЙ ПУНКТ (БАР’ЄР) – мінімум голосів виборців, який розраховується у відсотках та який необхідно отримати партії по всій країні для проходження у виборний орган.

ЗАКОН – нормативно-правовий акт, який приймається вищим представницьким органом або безпосереднім волевиявленням населення (референдальні закони). Конституційний закон – це нормативно-правовий акт, за допомогою якого вносяться зміни і доповнення до конституції. Органічний закон – нормативно-правовий акт, прийняття якого передбачено у конституції, які додають конституцію, при цьому не змінюють її основних принципів.

ЗАКОНОДАВЧА ІНІЦІАТИВА – внесення проекту закону у законодавчий орган з метою його обговорення та прийняття.

ЗАКОНОДАВЧИЙ КОРПУС – сукупність депутатів усіх палат законодавчого органу.

ІММІГРАЦІЯ – (від лат. immigrare – вселятися) – в’їзд громадян однією держави до іншої на постійне мешкання.

ІММУНІТЕТ ДЕПУТАТА – (від лат. immunitatis – визволення від чого-небудь) – недоторканість особи депутата від арешту, притягнення до відповідальності без згоди на те відповідного представницького органу.

ІМПЕРАТИВ – (від лат. imperativus – владний) – безумовна вимога, яке не передбачає вибору іншого варіанту дії.

ІМПІЧМЕНТ – (від англ. impeachment – підвергати сумніву) – особливий порядок та встановлена у законодавстві процедура притягнення до відповідальності вищих посадових осіб держави.

ІНДЕМНІТЕТ – (від лат. indemnitas – відшкодування збитків) – 1) звільнення депутату від відповідальності за голосування у парламенті або за висловлення, які пов’язані з його професійною діяльністю; 2) грошева винагорода, яку отримує депутат парламенту за свою професійну діяльність з метою забезпечення його матеріальної незалежності.

ІНАУГУРАЦІЯ – (від лат. inauguro – присвячую) – урочиста процедура вступу на посаду глави держави.

ІНСТИТУЦІОНАЛІЗАЦІЯ – запровадження яких-небудь нових соціальних інститутів; правове й організаційне закріплення суспільно-політичних відносин.

ІНТЕРПЕЛЛЯЦІЯ – (від лат. interpellatio – перебиття розмови, скарга до суду) – особливий вид депутатського запиту до уряду або до окремого міністра з приводу їх професійної діяльності. Правовими наслідками інтерпелляції може бути формулювання вотуму недовіри або відмова у довірі.

КАБІНЕТ – 1) назва уряду у зарубіжних країнах; 2) група осіб, яка утворює персональний склад уряду.

КАНДИДАТ – (від лат. candidatus – одягнутий у біле) – претендент на заняття посади у порядку виборів або призначення, зареєстрований у встановленому порядку.

КАНЦЛЕР – назва вищих посадових осіб.

КАССАЦІЯ ВИБОРІВ – визнання виборів недійсними та скасування їх результатів внаслідок порушення конституції або законів про вибори.

КВЕСТОР – у парламенті посадова особа, яка виконує адміністративно-господарчі функції.

КНЕСЕТ – назва однопалатного парламенту Ізраїлю.

КОАЛІЦІЯ – (від лат. coalitus – об’єднаний) – об’єднання для досягнення спільних цілей. Наприклад, коаліційний уряд – уряд, який складається з представників різних політичних партій.

КОМІТЕТ – (від лат. committere – доручати) – 1) державний орган, який утворюється для проведення спеціальних заходів; 2) допоміжний орган парламенту, який утворюється зі складу палати.

КОНВЕНТ – (від лат. conventus – збори) – назва органів, спеціально утворених для прийняття конституції або внесення змін до неї.

КОНГРЕСС – (від лат. congressus – збори, зустріч) – 1) назва парламенту у зарубіжних країнах; 2) назва суспільно-політичних організацій.

КОНСТИТУЦІЙНИЙ КОНТРОЛЬ – контроль за відповідністю нормативно-правових актів положенням конституції, який здійснюється конституційними судами або спеціальними органами.

КОНСТИТУЦІЯ – (від лат. constitutio - встановлення) – нормативно-правовий акт, який закріплює основи державного ладу, форму правління, форму політико- територіального устрою, правове положення людини, порядок організації та компетенцію органів влади у центрі та на місцях, основні принципи правосуддя, виборчу систему та ін.

КОНТРАСІГНАТУРА, КОНТРАСІГНАЦІЯ – (від лат. contra – проти + signare – підписувати) – підпис глави уряду або відповідного міністра на акті глави держави, яка означає, що глава уряду або міністр приймає на себе відповідальність за даний акт.

КУРІЯ – розряд виборців (за майновою, національною, релігійною та ін. ознакам), який утворюється у виборчих системах.

ЛАНДТАГ – (від нем. Land - земля + Tag – збори) – виборні законодавчі органи земель у Німеччині, Австрії, назва парламенту у Ліхтенштейні.

ЛЕГАЛІЗАЦІЯ – (від лат. legalis – законний) – дозвіл діяльності якої-небудь організації, надання юридичної сили якому-небудь акту, дії.

ЛЕГІСЛАТУРА – (від лат. legis – закон + latus – встановлений) – 1) строк повноважень, а також період діяльності законодавчого (представницького) органу; 2) назва законодавчих органів у деяких зарубіжних країнах.

ЛОББІ – (від англ. lobby – критий майданчик для прогулянок) – вплив на членів парламенту, державних службовців з прийняття певного рішення, необхідного для окремих осіб.

МЕДЖЛІС – назва вищого законодавчого органу у низці мусульманських країн.

МЕТРОПОЛІЯ – (від лат. meter – мати + polis – місто) – держава, яка має колонії.

МЕР – (від лат. major – великий) – виборний глава муніципалітету міста.

МІСЦЕВЕ САМОВРЯДУВАННЯ – визнана з боку держави, самостійна та під власну відповідальність діяльність населення з приводу рішення місцевих проблем.

МОНАРХІЯ –(від гр. monarchia – єдиновладдя) – форма правління, за якою верховна влада зосереджена у руках єдиновладного глави держави – монарха та передається ним за спадщиною.

МУНІЦИПАЛІТЕТ – (від лат. municipium – місто, яке має самоврядування) – 1) одиниця соціально-територіальної структури суспільства, яка охоплюється єдиною системою управління на основі самоврядування; 2) виборний орган у системі місцевого самоврядування.

МУНІЦІПІЯ – адміністративно-територіальна одиниця у країнах Латинської Америки.

НАТУРАЛІЗАЦІЯ – (від лат. naturalis – справжній) – прийняття іноземця у громадянство (підданство) даної держави.

НОМОС – (від гр. nomos – звичай, порядок) – релігійна, етична, правова або традиційно-обумовлена норма, яка має загальнообов’язковий характер.

ОБСТРУКЦІЯ – (від лат. obstructio – завада) – метод парламентської боротьби, спрямований на зрив засідання шляхом утворення шуму, здійснення довгих промов, які не стосуються справи тощо.

ОКТРОЮВАННЯ – (від фран. octroi – дарування) – дарування монархом яких-небудь прав, привілеїв. Наприклад, конституції, які були даровані монархом.

ОМБУДСМАН – (від швед. ombudsman – представник інтересів) – спеціальна посадова особа, яка спостерігає за законністю та за дотриманням прав людини у сфері діяльності органів публічної влади.

ОППОЗИЦІЯ – (від лат. oppositio – протиставлення) – 1) протиставлення власної політики іншій, як правило офіційній; 2) виступ проти думки більшості у законодавчому органі.

ОРДОНАНС – урядовий акт у Франції та ін. країнах.

ПАНАШУВАННЯ – (від фран. panacher – змішувати одне з іншим) – у зарубіжних країнах право виборців голосувати за кандидатів із різних партійних списків.

ПАРЛАМЕНТ – (від фран. parler – говорити) – загальнонаціональна представницька установа держави, яка здійснює законодавчі функції.

ПАРЛАМЕНТАРИЗМ – система організації та функціонування верховної державної влади, яка характеризується розподілом законодавчих і виконавчих повноважень при привілейованому становище парламенту.

ПАРЛАМЕНТАРІЙ – член парламенту.

ПАРТІЯ – (від лат. partis – частина, група) – добровільне об’єднання однодумців, яке виражає інтереси певної соціальної групи та керує ним для досягнення своїх цілей.

ПЕТІЦІЯ - колективне письмове звернення до органів державної влади.

ПЛЕБІСЦИТ – (від лат. plebis – народ + scitum – рішення, постанова) – опитування населення з приводу відповідної території.

ПЛЮРАЛЬНИЙ ВОТУМ – право виборців користуватися декількома голосами в залежності від майнового, освітнього та ін. цензів.

ПРАЙМЕРІЗ – (від англ. primary – первісний) – 1) у США первісні збори виборців (як правило за участю прихильників одної партії) для висування кандидатів на виборні посади, а також сам процес голосування на таких зборах; 2) вибори делегатів на партійний з’їзд у США.

ПРЕАМБУЛА – (від лат. preambulus – той, що йде попереду) – вступна частина нормативно-правового акту або міжнародного акту, яка містить цілі та завдання прийняття такого акту. Наприклад, преамбула конституції.

ПРЕЗИДІЯ – (від лат. praesidere – сідати попереду, головувати) – 1) група осіб, обраних для керівництва зборами; 2) керівний орган якої-небудь установи. Зокрема президія палати парламенту.

ПРЕРОГАТИВА – (від лат. praerogativus – запрошений першим) – виключне право, яке належить державному органу або посадовій особі. Зокрема прерогатива парламенту – законодавча діяльність тощо.

ПРЕФЕКТ - у зарубіжних країнах посадова особа, яка стоїть на чолі департаменту, округу або іншої адміністративно-територіальної одиниці.

ПРОФЕРЕНЦІЙНЕ ГОЛОСУВАННЯ – (від лат. praeferens – відання переваги) – можливість виборця визначити своє відношення до кожного кандидата з партійного списку.

ПРОМУЛЬГАЦІЯ – (від лат. promulgatio – оголошення, оприлюднення) – офіційне оприлюднення закону, яке передбачає санкціонування законопроекту главою держави у встановлені строки, а також друкування закону в офіційному виданні.

ПРОРОГАЦІЯ – (від лат. prorogatio – продовження) – відкладання засідання парламенту за рішенням глави держави.

РАТИФІКАЦІЯ – (від лат. ratus - затверджений + fasio – діяти) - в державно-правовому значенні - це – затвердження у встановленому порядку поправок до конституції.

РЕГЕНСТВО – (від лат. regentis – правлячий) – у монархіях тимчасове правління однієї або декількох осіб у випадку тривалої незайнятості трону.

РЕГЛАМЕНТ – (від лат. regula – норма, правило) – 1) правила, які регулюють порядок діяльності державного органу, зокрема регламент палати парламенту; 2) порядок ведення засідань, зборів, конференцій тощо.

РЕЗОЛЮЦІЯ – (від лат. resolutio – рішення) – 1) назва актів, які приймаються парламентом; 2) рішення, яке приймається колегіальним органом у результаті обговорення; 3) надпис на документі, яку ставить посадова особа та містить у собі прийняте ним рішення.

РЕПАТРІАЦІЯ – (від лат. re – назад + patria – батьківщина) – повернення на батьківщину переміщених осіб, військовополонених, біженців.

РЕСПУБЛІКА – (від лат. res publica – суспільна справа) – форма правління, за якою глава держави обирається громадянами або представницькою установою.

РЕФЕРЕНДУМ – (від лат. referendum – то, що повинне бути оголошено) – голосування громадян з приводу питань державного значення.

РИКСДАГ – парламент у Швеції.

СЕЙМ – у країнах Прибалтики і Східної Європи назва палати парламенту.

СЕНАТ – (від лат. senatus – старий) – 1) верхня палата парламенту у зарубіжних країнах; 2)назва вищого органу місткового управління.

СЕСІЯ – (від лат. sessio – засідання) – форма діяльності колегіальних органів, які періодично збираються у повному складі. Зокрема парламентська сесія.

СЕЦЕСІЯ – (від лат. secedo – уходжу) – вихід із складу держави його частини.

СПІКЕР – (від англ. speaker – оратор) – голова палати парламенту в англомовних країнах.

СТАТУТ – (від лат. statutum – постановляю) – 1) положення, яке визначає порядок організації та діяльності установ; 2) у Великобританії акти, що приймає парламент.

СУВЕРЕНІТЕТ – (від фран. souverainete – верховна влада) – верховенство і незалежність влади.

УНІТАРНА ДЕРЖАВА – (від лат. unitas – єдиний) – форма політико -територіального устрою за якою територія держави складається з адміністративно-територіальних одиниць.

УРЯД – вищий виконавчий орган держави.

ФЕДЕРАЦІЯ – (від лат. foederatio – союз, об’єднання) – у багатонаціональних країнах форма політико- територіального устрою, за якою члени (суб’єкти), що входять до складу федерації, мають власні предмети ведення.

ФІЛІАЦІЯ – (від лат. filialis – син) – набуття громадянства у силу народження.

ФОРМА ПОЛІТИКО-ТЕРИТОРІАЛЬНОГО УСТРОЮ - це певний порядок розподілення території країни на частини, визначення правового статусу та взаємовідносин центральних органів влади з органами влади складових частин країни.

ФОРМА ПРАВЛІННЯ – це певний порядок організації верховної влади у державі.

ФРАКЦІЯ – (від лат. fractio – розламування) –1) організована група членів політичної партії у парламенті.

ЦЕНЗ – (від лат. census – підрахування, оцінка) - передбачені у законодавстві обмеження використовувати які-небудь права, зокрема виборчі цензи – обмеження політичного права громадянина.

ШАРІАТ – зведення релігійних і правових норм, складене на основі Корану і сунни та яке містить норми державного права та інших галузей права.

Дата добавления: 2018-02-15; просмотров: 524; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

⇐ Предыдущая 2 3 4 5 6 789 10 11 Следующая ⇒

Мы поможем в написании ваших работ!