Напрями реформування та удосконалення системи регіонального управління в сфері природокористування

В контексті основних концептуальних засад адміністративної реформи в Україні, що започаткована Указом Президента України від 9 грудня 2010 р. №1085/2010 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади», однією з найактуальніших проблем визначається оптимізація та модернізація системи організації та управління природокористуванням в Україні. Мова йдеться, перш за все, про запровадження нових організаційно-управлінських рішень щодо активізації сучасної природо-ресурсної та екологічної політики України та, зокрема, трансформаційні перетворення організації контрольно- інспекційних функцій в новій моделі управління природокористуванням у державі.

Особливої уваги на теперішньому етапі реформування адміністративно-управлінської системи в сфері природокористування потребує питання про запровадження нових підходів до вирішення проблеми на регіональному (місцевому) рівні за умови необхідності переносу «центру тяжіння» від загальнодержавного рівня управління на регіональний рівень управління та рівень місцевого самоврядування, наближення управлінських функцій та повноважень до безпосереднього природокористувача та громади, на умовах життєдіяльності та розвитку яких це, перш за все, віддзеркалюється.

Вихідні положення щодо запровадження нової регіональної моделі організаційно-управлінської системи природокористування в Україні констатують положення Указу Президента України №1085/2010 стосовно утворення таких органів центральної виконавчої влади:

- Міністерства екології та природних ресурсів України;

- Державної екологічної інспекції України;

- Державної служби геології та надр України;

- Державного агентства водних ресурсів України;

- Державного агентства екологічних інвестицій України;

- Державного агентства земельних ресурсів України;

- Державного агентства лісових ресурсів України;

- Державного агентства рибного господарства України.

Така модернізована система центральних органів виконавчої влади в сфері використання природних ресурсів і охорони навколишнього природного середовища спрямована на: організаційно-адміністративний розподіл функцій державного управління (формування державної природно-ресурсної політики), контролю та функцій господарської діяльності в сфері природокористування.

З метою оптимізації системи управління використанням природних ресурсів та охорони навколишнього природного середовища на регіональному рівні, унеможливлення дублювання цією регіональною системою повноважень центральних органів виконавчої влади, забезпечення скорочення чисельності управлінського апарату та витрат на його утримання, підвищення ефективності управління природокористуванням на регіональному рівні пропонується створення єдиної системи (структури) інтегрованого регіонального управління всім регіональним комплексом природних ресурсів і інших видів природного капіталу (до яких відносяться надра, водні, земельні, лісові, рибні, природні рекреаційні ресурси, атмосфера, біорізноманіття, природно- заповідний фонд, екологічна мережа тощо), охорони навколишнього природного середовища, а також забезпечення природно-ресурсної та екологічної безпеки [34].

Це завдання може бути вирішено шляхом утворення єдиного регіонального органа управління - Департаменту регіональної екологічної політики та природокористування (назва умовна), - якому доручається акумуляція та реалізація всіх функцій та повноважень місцевого органу виконавчої влади в галузі використання та охорони природних ресурсів і охорони довкілля, що визначені статтею 21 Закону України «Про місцеві державні адміністрації», а також регіональних органів відповідних Міністерств та відомств, відповідальних за організацію та управління природокористуванням на регіональному та місцевому рівнях, які ліквідуються, реорганізуються та утворюються згідно Указу Президента України №1085/2010.

Основними завданнями такого єдиного регіонального органу організації та управління природокористуванням (на рівні адміністративно-територіальних одиниць України) мають бути визначені такі:

- забезпечення реалізації державної політики у сферах охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення та охорони природних ресурсів (земля, надра, поверхневі та підземні води, атмосферне повітря, ліси, тваринний і рослинний світ, поводження з відходами (крім поводження з радіоактивними відходами), небезпечними хімічними речовинами, пестицидами та агрохімікатами, екологічної та в межах своєї компетенції радіаційної безпеки, заповідної справи, формування, збереження та використання екологічної мережі;

- здійснення управління та регулювання у сферах охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення та охорони природних ресурсів, забезпечення екологічної та в межах своєї компетенції радіаційної безпеки, у сфері поводження з відходами (крім поводження з радіоактивними відходами), пестицидами та агрохімікатами, організації, охорони і використання територій та об'єктів природно-заповідного фонду України, формування, збереження та використання екологічної мережі;

- інформування населення через засоби масової інформації про стан навколишнього природного середовища на відповідній території, оперативне оповіщення про виникнення надзвичайних екологічних ситуацій та про хід виконання заходів щодо їх ліквідації [30, c. 172].

Створення єдиного регіонального органу організації та управління природокористуванням на рівні адміністративно-територіальних одиниць України передбачає відмову від необхідності утворення відповідних виокремлених регіональних структур Міністерств та інших органів центральної виконавчої влади, що визначені відповідальними за реалізацію природно-ресурсної політики в Україні вищезазначеним Указом Президента України №1085/2010.

Внутрішня структура запропонованого регіонального органу має бути визначена, перш за все, необхідністю охоплення своїми функціями та повноваженнями усього комплексу складових регіональної природно- ресурсної та екологічної політики (земля, вода, атмосфера, надра і таке інше), а також природно-географічними особливостями території та адміністративно-територіального устрою регіону (наприклад, створення секторальних підрозділів згідно зонування території тієї чи іншої адміністративно-територіальної одиниці).

В контексті нових підходів до регіональної моделі адміністрування у сфері використання природних ресурсів, відтворення їх потенціалу, охорони навколишнього природного середовища, забезпечення природно-ресурсної та екологічної безпеки особливого значення набуває питання про трансформаційні перетворення системи організації контрольно-інспекційних функцій в новій моделі управління природокористуванням як на загальнодержавному, так і регіональному рівнях.

Реалізація контрольно-інспекційних функцій в контексті започаткованої адміністративної реформи має поступово наблизитись до запровадження принципу обов'язкового роз'єднання їх з функціями охорони довкілля та використання його природно-ресурсного потенціалу, та у своїй новій моделі набути риси системності, комплексності та однозначної повноцінності для різних сфер природокористування: загального, земельного, водного, надрокористування, поводження з відходами, забезпечення радіоекологічної безпеки і таке інше.

Слід констатувати, що через сучасну неефективну систему виконання контрольно-інспекційних функцій в сфері природокористування виникає багато проблем, серед яких ми виділяємо:

- низький рівень вимогливості контрольно-інспекційних органів в сфері природокористування щодо діяльності та функціонування суб'єктів природокористування;

- використання застарілих організаційних схем та технологій контрольно-інспекційної діяльності;

- недосконалість методології та недосконалість методичного, інформаційного, а також технічного забезпечення контрольно- інспекційних органів;

- консервативність самої системи організації цих органів, що уповільнює реформування механізмів їх діяльності в умовах переходу до ринкової економіки і здійснення суттєвих якісних та структурних змін в реалізації відповідних контрольно-інспекційних та пов'язаних з ними функцій;

- розмаїття наявних технологій і відповідних контрольно- інспекційних процесів, суттєва різниця в рівні їх організації та технічної забезпеченості до адекватної сучасним вимогам оцінки виконання суб'єктами природокористування законодавчо встановлених норм та правил раціонального природокористування, охорони навколишнього природного середовища та забезпечення ресурсної і екологічної безпеки [21, c. 131].

Все вищезазначене обумовлює актуальність трансформаційних перетворень та модернізації нині діючої контрольно-інспекційної системи в сфері природокористування з додержанням принципів подолання негативних тенденцій і штучно створених суб'єктивних перешкод, які фактично, на теперішній час паралізують реальний поступ в напрямі державного управління в сфері природокористування і умонтування останнього в загальну стратегію розвитку України на принципах сталості, офіційно визнаних на урядовому рівні та політично підтверджених вищим рівнем представництва нашої країни на Йоганнесбурзькому Саміті.

Принциповими засадами запропонованих трансформаційних змін мають стати:

- впровадження комплексного функціонального (ні яким способом галузевого) підходу в управлінні природним капіталом, його раціональним використанням та відтворенням, охороною довкілля, забезпеченням ресурсної і екологічної безпеки розвитку; організаційно-адміністративне розмежування, з одного боку, функцій стратегічного та тактичного управління природокористуванням, і контрольно-інспекційних функцій у сфері природокористування - з іншого;

- запровадження системи інтегрованого   державногоуправління (як у сфері реалізації функцій стратегічного управління та поточного регулювання, так і стосовно контрольно-інспекційних функцій) усім комплексом раціонального використання природних ресурсів та інших видів природного капіталу (надра, водні, земельні, лісові, водні живі, рекреаційні ресурси, атмосфера, біорозмаїття, генетичний банк рослин та тварин, асиміляційний потенціал довкілля і таке інше), охорони навколишнього природного середовища та забезпечення ресурсної і екологічної безпеки розвитку.

Найбільш прийнятною моделлю, що має реалізувати вище визначені принципи та підходи стосовно трансформаційних перетворень нині діючої системи контрольно-інспекційних функцій у сфері природокористування, на наш погляд, може стати створення на загальнодержавному рівні Національної ресурсної та екологічної інспекції при Кабінеті Міністрів України як єдиного державного позавідомчого контрольно-інспекційного органу у сфері природокористування, з відповідною ліквідацією усіх діючихконтрольно-інспекційних інституцій, органів та установ ресурсної та екологічної спрямованості та передачею їх обов'язків і повноважень до новостворюваної Національної інспекції.

Структурно Національна ресурсна та екологічна інспекція України має включати систему Державних інспекцій за видами природних ресурсів (земельні, лісові, водні, ресурси надр, ресурси континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони), Державну екологічну інспекцію України з відповідними інспекційними службами у сфері поводження з відходами, у сфері впливу фізичних чинників - шум, електромагнітні поля, радіація, вібрація, тощо - на довкілля, у військовій сфері, а також комплекс відповідних відділів, що забезпечують діяльність вищезазначених Державних ресурсних та екологічної інспекцій [31, c. 133].

Територіальна структура Національної ресурсної та екологічної інспекції України має складатися з відповідних регіональних підрозділів (з правами юридичної особи) в областях України, м. Києві.

На подальших етапах адміністративно-територіальної реформи бажано скоротити чисельність регіональних структурних підрозділів Національної ресурсної та екологічної інспекції України шляхом утворення відповідних міжрегіональних підрозділів, повноваження яких поширюються на декілька суміжних адміністративно-територіальних

Отже, побудована за вищезазначеними принципами Національна контрольно-інспекційна система в сфері раціонального використання природних ресурсів, охорони довкілля та забезпечення ресурсної і екологічної безпеки буде відповідати загальновизнаній логіці суб'єкт- об'єктних відносин, тобто відсутності ситуації підпорядкування контрольних органів тій системі, відносно якої вони здійснюють контроль, та дійсно реалізовувати принципи дотримання національних інтересів України щодо переходу до збалансованого природокористування та сталого розвитку шляхом впровадження адекватних інституційних перетворень та відповідних заходів адміністративної реформи.

ВИСНОВКИ

Регіональне управління природокористуванням є складовою частиною регуляторного процесу держави, оскільки природні ресурси - це один із видів економічних ресурсів, що використовується як джерело засобів існування людського суспільства, один з основних чинників, що зумовлюють фізичну здатність будь-якої економіки до зростання.

Під управлінням в сфері природокористування, охорони навколишнього природного середовища та екологічної безпеки прийнято розуміти поетапний процес розробки й реалізації стратегічних і тактичних рішень, спрямованих на раціональне використання та охорону навколишнього природного середовища на організаційних, економічних і правових засадах.

Забезпечення ефективного природокористування з боку держави можливе за умов:

- реалізації стратегічної мети державного управління природокористуванням, що полягає в максимальному збереженні природних ресурсів, їхньому раціональному використанні, запобіганні негативним наслідкам використання, забезпеченні прав і свобод кожної людини, що стосуються збереження сприятливих умов життя у процесі природокористування та розвитку, відтворення навколишнього природного середовища для прийдешніх поколінь, формування в населення ощадливого ставлення до використання природних ресурсів,

- державного управління з використанням принципів комплексності, оптимізації, платності, децентралізації управлінської діяльності в галузі використання природних ресурсів, балансу інтересів суб’єктів процесу природокористування, посилення участі держави у фінансуванні природоохоронних заходів, екологізації природокористування,

- визначення та урахування у процесі прийняття управлінських рішень індикаторів узгодженості еколого-економічних інтересів,

- створення системи економічного стимулювання природоохоронної діяльності, заходів щодо зниження забруднення навколишнього природного середовища,

- формування ринку природних ресурсів за жорсткого контролю з боку держави.

Організаційно-економічний механізм управління природозахисною діяльністю має забезпечити ефективну взаємодію та координацію роботи різних державних і суспільних організацій, які займаються охороною навколишнього середовища на різних рівнях: державному, регіональному та місцевому. Вони мають бути незалежними в організаційно-правовому та фінансовому відношеннях від виконавчих органів державної влади і діяти в межах відповідних екологічних законодавств.

Функціями державного управління в галузі охорони навколишнього середовища, пов’язаними з виробленням єдиної екологічної політики, є облік природних ресурсів та оцінювання їх стану; ведення державних кадастрів природних ресурсів; планування і прогнозування природокористування, фінансування, матеріально-технічне забезпечення природоохоронних заходів, нормування якості навколишнього середовища; розроблення і видання відповідних правових актів, розробка нормативно-технічної документації, розміщення, проектування, будівництво та введення в експлуатацію господарських та інших об’єктів, що впливають на довкілля; стандартизація природоохоронних заходів, проведення екологічної експертизи, контролю.

Департамент екології та природних ресурсів київської обласної державної адміністрації  а Київській області є юридичною особою публічного права, має самостійний баланс, рахунки в органах Казначейства, печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням, власні бланки.Департамент очолює директор, який має заступників. Для узгодженого вирішення питань, що належать до компетенції Департаменту, створюється. Завдання та права Департаменту визначені Положенням про департамент.

Аналіз загального стану навколишнього природного середовища в Київській області показує, що з одного боку, екологічна ситуація в області загалом задовільна. З іншого боку, можна зазначити, що в області наявні екологічні ризики і проблеми щодо стану повітряного басейну, поверхневих водних об’єктів та підземних вод. Рівень забруднень навколишнього середовища в області не є об’єктивно обумовленим, а наявні екологічні ризики і проблеми, при умові ефективної і цілеспрямованої роботи в цьому напрямі, можуть бути суттєво зменшені.

Екологічні проблеми Київської області, як і усіх регіонів України, належать до найактуальніших і потребують невідкладного вирішення.Відповідно до цього пріоритетними напрямками діяльності на наступний рік визначено:

- в галузі нормування природокористування: видача дозволів на викиди забруднюючих речовин в атмосферу та здійснення заходів в рамках запровадження концепції регулювання охорони атмосферного повітря;

- в галузі управління відходами: здійснення заходів щодо організації в області збирання ресурсоцінних компонентів побутових відходів та їх утилізації; запровадження системи роздільного збирання побутового сміття; збору небезпечних відходів у складі побутових (відпрацьованих люмінесцентних ламп; хімічних елементів живлення, фарб і розчинників, побутових миючих засобів, технічних мастил, аерозолів, прострочених медикаментів, електричної та електронної техніки, що вийшла з ладу, приладів, що містять ртуть тощо).

- в галузі заповідної справи: забезпечення послідовного розширення та впо- рядкування мережі природно-заповідного фонду, винесення меж територій та об’єктів природно-заповідного фонду в натуру, розбудова регіональної екомережі області;

- в галузі економіки природокористування: посилення контролю за цільовим використанням коштів місцевих природоохоронних фондів; стимулювання природоохоронної ресурсозберігаючої діяльності суб’єктів господарювання;

- в галузі моніторингу довкілля, екологічної освіти і зв’язків з громадськістю: інформування широкого загалу населення про стан довкілля, формування екологічної культури та свідомості громадян.

Під час проведення реформування державного управління охороною навколишнього середовища в Україні з метою поступового запровадження принципу децентралізації влади, а також ураховуючи схожість у державному устрої, найбільш цікавим має бути досвід Франції.

Побудована Національна контрольно-інспекційна система в сфері раціонального використання природних ресурсів, охорони довкілля та забезпечення ресурсної і екологічної безпеки буде відповідати загальновизнаній логіці суб'єкт-об'єктних відносин, тобто відсутності ситуації підпорядкування контрольних органів тій системі, відносно якої вони здійснюють контроль, та дійсно реалізовувати принципи дотримання національних інтересів України щодо переходу до збалансованого природокористування та сталого розвитку шляхом впровадження адекватних інституційних перетворень та відповідних заходів адміністративної реформи.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

1. Конституція України: ( офіц. текст: за станом на 26 червня 1996 р.) / Верховна Рада України. – К. : «Преса України», 1997 р. – 80 с.

2. Водний кодекс України від 06 червня 1995 р. № 213 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/213/95.

3. Земельний кодекс України від 25.10.2001 № 2768-III [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2768-14.

4. Лісовий кодекс України від 21 січня 1994 № 3852-XII[Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/3852-12.

5. Кодекс про надра від 27.07.1994 № 132/94-ВР[Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/Z013200.html.

6. Про охорону навколишнього природного середовища: Закон України від 25.06.1991 № 1264-XII [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1264-12.

7. Про екологічну експертизу: Закон України від 09.02.1995 № 45/95-ВР [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show.

8. Про тваринний світ: Закон України від 13 грудня 2001 року № 2894-III [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2894-14.

9. Про Стратегію сталого розвитку «Україна-2020: Указ Президента України від 12.01.2015№   5/2015 [Електронний ресурс]: Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.Ua/laws/show/5/2015.

10. АверкинаМ. Ф. Індикатори діагностики забезпечення стійкого розвитку міст / М. Ф. Аверкина // Наукові записки. Серія «Економіка». - 2011. - Вип. 23. - С. 7.

11. Алібек'ова Ю.Т. Еюлош-орієнтоване управління адміністративною територією в зарубіжній практиці / Ю. Т. Алібеюва // Вісн. СумДУ Сер. «Економіка». -2013. -№ 3. - С. 45 - 56

12. Бабина Е. Н.Рыночный механизм управления природопользованием / Е. Н. Бабина // Российское предпринимательство. - 2006. - № 10 (82). - С. 28-31.

13. Боковикова Ю. В. Природокористування як сфера впливу держави / Ю.В.Боковикова // Розвиток системи державного управління в Україні. - (53). – 2016. – С. 1-6.

14. Борейко В.І. Економіка довкілля та природокористування: Навч. посібник. – Рівне: НУВГП, 2011. – 255 с.

15. Буркинський Б.В.   Економічний вектор стратегії сталого розвитку України / Л.Є. Купінець,С.К. Харічков //Екологія і природокористування. - 2012. - Вип. 12. - С. 163-173.

16. Голян В.А. Економічне регулювання землекористування як важлива детермінанта нарощування потенціалу аграрного природокористування / В.А. Голян, Д.С. Нірода, А.Б. Поліщук// АгроСвіт: інформаційно-аналітичний журнал. - 2011. - № 23 - С.2-6.

17. Данилишин Б.М. Економіка природокористування / Б.М. Данилишин, М.А. Хвесик, В.А. Голян. - К.: Кондор, 2009. - 465 с.

18. Дорогунцов С.І. Оптимізація природокористування. В 5-ти томах. - Т. 1. – К.: Кондор, 2004. – 291 с.

19. Залєвська-Шишак А.Д.Основні напрями державного регулювання охорони довкілля та раціонального використання природних ресурсів в Україні / А.Д.Залєвська-Шишак // Економіка. – №24. – 2014. – С. 46-54.

20. Залєвська-Шишак А. Д. Важелі державного регулювання природоохоронної діяльності як основа економічної безпеки в Україні. / А. Д. Залєвська-Шишак // Стратегічні пріоритети забезпечення економічної безпеки України: зб. матеріалів наукового-практичного круглого столу (27-28 вересня 2012 р., м. Феодосія). - Феодосія : Вид-во «Київський університет ринкових відносин», 2012. - 106 с. - С. 58-62.

21. Крутякова В.І. Напрями реформування системи регіонального
управління та організації контролю в сфері природокористування / В.І. Крутякова, С.К. Харічков // Економічні іеервації. – № 44. – 2011. – С. 128-133.

22. Макарова Н.С. Економіка природокористування: Навчальний посібник / Макарова Н.С., Гармідер Л.Д., Михальчук Л.В. – К.: Центр учбової літератури, 2007 – 322 с.

23. Матюшенко О. І.Досвід управління охороною навколишнього природного середовища в економічно розвинутих країнах / О. І. Матюшенко // Держава та регіони. Сер. «Державне управління». - 2013.-№4(44). -С. 37-42

24. Олейникова Я.Зарубежный опыт охраны окружающей среды в аспекте управления / Я. Олейникова // Ученые заметки ТОГУ : электрон, науч. изд. -2014. -Т. 5. -№4. -С. 767-775.

25. Основи екології. Екологічна економіка та управління природокористуванням: Підручник / За заг. ред. д.е.н., проф. Л.Г. Мельника та к.е.н., проф. М.К. Шапочки. – Суми: ВТД «Університетська книга», 2015. – 759 с.

26. Павлов В.І. Економіка природокористування: Інтерактивний комплекс навчально-методичного забезпечення / Павлов В.І., Борейко В.І., Меліхова Т.Л. – Рівне: НУВГП, 2008. – 136 с.

27. Про стан навколишньогоприродного середовищаКиївської областіу 2016 році / Департамент екології та природних ресурсів // Регіональна доповідь. К.: 2017. – 235с.

28. ПустовойтЛ.А. Система державного управління Республіки Франція: досвід для України / авт.-уклад. Л. А. Пустовойт, за заг. ред. Ю. В. Ковбасюка. - К.: НАДУ, 2010. - 56 с.

29. РассадниковаС.ІПринциповізасадиудосконаленнясистемиуправлінняприродокористуванням / С.І. Рассадникова// Економічніінновації: збірникнауковихпраць. -О., 2015. - Вип. 60, Книга II: С. 127-137.

30. Рассадникова С.І. Система управління природокористуванням: процеси удосконалення та теоретичні основи / С.І. Рассадникова // Економіка: реалії часу. Актуальні проблеми секторальної економіки. - №5(21). – 2015. - С. 167-174.

31. Соціально-економічний потенціал сталого розвитку України та її регіонів: нац. доп. / за ред. акад. НанУкраїни Е. М. Лібанової, акад. НААН України М. А. Хвесика. - К. : ДУ іЕпСР НАН України, 2014. - 776 с.

32. Тішкова Н.Л. Система органів державного управління охороною навколишнього середовища в країнах Європейського союзу:
досвід Німеччини та Франції / Н.Л. Тішкова // Державне управління та місцеве самоврядування. - №3(26). – 2015. С. 90-101.

33. Київська обласна державна адміністрація: Департамент екології та природних ресурсів [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://koda.g ov.ua/oblderzhadministratsija/struktura/strukturni-pidrozdili-oda/depa rtam ent –ekolo gii-ta-pri rodnikh-re/.

34. Костель М. В.Узгодження еколого-економічних інтересів у системі управління природокористуванням / М.В. Костиель [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://essuir.sumdu.edu.ua/bitstream/123456789/15853/1/750d.pdf.

35. Рассадникова С.І. Методологічні принципи оптимізації функцій управління природокористуванням [Електронний ресурс] / С.І. Рассадникова //Матеріали четвертої Міжнародної науково-практичної Інтернет - конференції «Актуальні проблеми теорії та практики менеджменту», ОНПУ, 21-22 травня 2015 року м. Одеса // Режим доступу: http://economics.opu.ua/files/science/2015/men_ 2015/80.pdf.

---

Дата добавления: 2018-02-15; просмотров: 723; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

---

---

Мы поможем в написании ваших работ!