Поняття управління та система органів управління в сфері природокористування, охорони навколишнього природного середовища та екологічної безпеки
Управління охороною навколишнього природного середовища полягає у здійсненні в цій галузі функцій спостереження, дослідження, екологічної експертизи, контролю, прогнозування, програмування, інформування та іншої виконавчо-розпорядчої діяльності.
Механізм екологічного управління передбачає комплекснепоєднання і використання адміністративно-правових, економічних,фінансово-кредитних, соціально-політичних, морально-психологічних таінших інструментів і стимулів.
Механізм управління природокористуванням і екологічноюбезпекою – це цілісна сукупність методів та інструментів управління, задопомогою яких організуються, регулюються і координуються процесиприродокористування в сукупності з виробничими і соціально-економічними процесами, забезпечується належний рівень екологічноїбезпеки виробництва і споживання, відтворюється якість природногосередовища як специфічного суспільного блага [30, c. 168].
У відповідності з загальними принципами управління основнимискладовими його структури є три елементи: об’єкт управління, засобиуправління, мета управління.
До об’єктів управління належать взаємозв’язки окремихтехнологічних процесів щодо навколишнього середовища, а також сумарнадія виробництв, галузей і всього господарства в цілому.
Метою управління в галузі охорони навколишнього природного середовища є реалізація законодавства, контроль за додержанням вимог екологічної безпеки, забезпечення проведення ефективних і комплексних заходів щодо охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання природних ресурсів, досягнення узгодженості дій державних і громадських органів у галузі охорони навколишнього природного середовища.
|
|
|
До основних ланок механізму управління природокористуванням йекологічною безпекою відносять сукупність адміністративно-контрольнихта економічних інструментів.
В Україні потрібно застосувати з урахуванням світового досвідупрямі й непрямі методи еколого-економічного регулювання, зокрема:
- встановлення економічних обмежень на господарську діяльність;
- створення систем екологічної сертифікації, послуг та інших об’єктів;
- впровадження в практику процедури заявки про вплив нанавколишнє середовище;
- ліцензування господарської та іншої діяльності;
- комплексна еколого-економічна експертиза;
- створення екологічно справедливого ринку, при якому не отримуєпереваг у конкурентній боротьбі продукція з найгіршими екологічнимихарактеристиками або яка виробляється за технологіями з відноснонешкідливим впливом на навколишнє середовище, а також знімається зобігу на ринку продукція, небезпечна для здоров’я і навколишньогосередовища;
|
|
|
- зміна податкової політики в галузі охорони та раціональноговикористання довкілля;
- запровадження системи екологічного страхування (з прийняттямЗакону «Про екологічне страхування»);
- запровадження системи екологічного аудиту;
- врахування природного фактора при економічній оцінцігосподарських рішень [34].
Господарський механізм управління природокористуванням включає:
- правові норми природокористування;
- організаційну структуру управління;
- загальнодержавне планування;
- госпрозрахункові умови раціонального природокористування.
Державне управління в галузі охорони навколишнього природного середовища здійснюють Кабінет Міністрів України, Ради та їх виконавчі і розпорядчі органи, а також спеціально уповноважені на те державні органи по охороні навколишнього природного середовища і використанню природних ресурсів та інші державні органи відповідно до законодавства України.
До виключної компетенції Верховної Ради України у галузі регулювання відносин щодо охорони навколишнього природного середовища відповідно до Конституції України належать:
|
|
|
- визначення основних напрямів державної політики у галузі охорони навколишнього природного середовища;
- затвердження загальнодержавних екологічних програм;
- визначення правових основ регулювання відносин у галузі охорони навколишнього природного середовища, в тому числі щодо прийняття рішень про обмеження, зупинення (тимчасово), або припинення діяльності підприємств і об'єктів, в разі порушення ними законодавства про охорону навколишнього природного середовища;
- визначення повноважень Рад, порядку організації та діяльності органів управління в галузі охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки;
- встановлення правового режиму зон надзвичайної екологічної ситуації, статусу потерпілих громадян та оголошення таких зон на території республіки.
Верховна Рада України відповідно до Конституції України може приймати до свого розгляду й інші питання охорони навколишнього природного середовища та використання природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки.
Оскільки управління в галузі охорони навколишнього природного середовищем здійснюється на трьох рівнях: національному, регіональному та місцевому, Верховна Рада України визначає розподіл повноважень між цими рівнями управління.
|
|
|
Згідно з Постановою Верховної Ради України від 5 березня 1998 року «Про основні напрями державної політики України в галузі охорони навколишнього середовища, використання природних ресурсів і забезпечення екологічної безпеки» територіальний розподіл суспільних інтересів у галузі охорони природи визначається територіальними обсягами природних геоекосистем і враховує загальнодержавні (у масштабах усієї України), регіональні (охоплюють територію в межах кількох областей) і місцеві (охоплюють територію в межах області або району) інтереси.
При цьому управління природокористуванням здійснюється як за територіальним, так і за відомчим принципами.
Територіальний принцип поширюється на всіх природокористувачів і всі об’єкти природи в межах держави в цілому або певної адміністративно-територіальної одиниці. На загальнодержавному рівні управління здійснює Кабінет Міністрів України, а на регіональному – обласні та районні державні адміністрації.
Відомчий принцип управління природокористуванням передбачає зосередження в одній галузі (міністерстві, державному комітеті) управління певним видом природних ресурсів: землею, водою, лісами, вугіллям та іншими корисними копалинами [26, c. 65].
Кабінет Міністрів виконує наступні функції:
- здійснює реалізацію екологічної політики держави, визначеної Верховною Радою України;
- забезпечує розробку державних цільових, міждержавних та регіональних екологічних програм;
- координує діяльність міністерств, інших установ та організацій України у питаннях охорони навколишнього природного середовища;
- встановлює порядок утворення і використання Державного фонду охорони навколишнього природного середовища у складі Державного бюджету України та затверджує перелік природоохоронних заходів;
- встановлює порядок розробки та затвердження екологічних нормативів, лімітів використання природних ресурсів, скидів забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище та розміщення відходів;
- приймає рішення про організацію територій та об’єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення;
- організовує екологічне виховання та екологічну освіту громадян;
- приймає рішення про зупинення (тимчасово) діяльності підприємств, установ і організацій, незалежно від форм власності та підпорядкування, в разі порушення ними законодавства про охорону навколишнього природного середовища;
- керує зовнішніми зв’язками України в галузі охорони навколишнього природного середовища.
Кабінет Міністрів України може здійснювати й інші повноваження відповідно до законодавства України.
На реалізацію своїх повноважень Кабінет Міністрів України видає Розпорядження та Постанови. Так, Кабінетом Міністрів України затверджені документи:
- щодо загального управління навколишнім природним середовищем;
- щодо охорони атмосферного повітря;
- щодо охорони і раціонального використання водних ресурсів;
- щодо охорони і раціонального використання лісів;
- щодо раціонального використання надр;
- щодо поводження з тваринним світом;
- щодо поводження з відходами та інші.
Місцеві органи влади включають Місцеві Ради (сіл, міст, районів, областей), державні обласні та районні адміністрації, виконавчі органи місцевих Рад, міських та сільських голів.
Обласні та районні державні адміністрації, виконавчі органи місцевих Рад у галузі охорони навколишнього природного середовища у межах своєї компетенції:
- здійснюють реалізацію рішень відповідних Рад;
- координують діяльність місцевих органів управління, підприємств, установ та організацій, розташованих на території місцевої Ради, незалежно від форм власності та підпорядкування;
- організовують розробку місцевих екологічних програм;
- визначають в установленому порядку нормативи і розміри зборів за забруднення навколишнього природного середовища та розміщення відходів;
- організовують збір, переробку, утилізацію і захоронення відходів на своїй території;
- формують і використовують місцеві фонди охорони навколишнього природного середовища у складі місцевих бюджетів;
- погоджують поточні і перспективні плани роботи підприємств, установ і організацій з питань охорони навколишнього природного середовища та використання природних ресурсів;
- забезпечують систематичне та оперативне інформування населення, підприємств, установ, організацій та громадян про стан навколишнього природного середовища та захворюваності населення;
- організовують екологічну освіту та екологічне виховання громадян;
- приймають рішення про організацію територій та об’єктів природно-заповідного фонду місцевого значення [32, c. 93].
Мінприроди України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади у формуванні і забезпеченні реалізації державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища, екологічної та у межах своєї компетенції біологічної, генетичної та радіаційної безпеки, поводження з відходами, пестицидами і агрохімікатами, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів.
Спеціальні органи (Міністерства, Департаменти, Державні комітети і комісії та обласні управління Міністерства охорони навколишнього природного середовища України) забезпечують втілення в життя державної природоохоронної політики. При цьому в своїй практичній діяльності вони керуються Законами України та Постановами Кабінету Міністрів України.
В останні роки в Україні прийнято низку законів і постанов Кабінету Міністрів із питань метрології, стандартизації та сертифікації в галузі природокористування й охорони довкілля з метою наближення їх до світових норм, особливо норм країн членів Європейського Союзу. З 1990 року Верховною Радою України було ухвалено понад 25 природоохоронних законів та організована Державна екологічна інспекція
Отже, організаційно-економічний механізм управління навколишнімсередовищем включає, таким чином, такі системи:
- територіальне прогнозування і програмування стану навколишньогосередовища,
- економічне стимулювання ресурсоощадної і середовищно-захисноїдіяльності підприємства;
- організаційні заходи, які забезпечують виконанняприродоохоронних робіт.
Кінцевою метою такого механізму є «екологізація» прийняттягосподарських рішень на рівні підприємств і організацій, які б передбачалиохорону навколишнього середовища як невід’ємну частину внутрішньогопідприємницького планування: підприємства, які діють у відповідності звнутрішніми критеріями економічної ефективності (в рамках прийнятогоприродоохоронного законодавства), у підсумку забезпечують прийнятнідля суспільства, визначені в територіальних програмах рівні якостінавколишнього середовища й екологічної безпеки.
Система обґрунтування розвитку територій і передпроектнихрозробок щодо вибору певних господарських рішень, яка склалася припереході до ринкової економіки, вимагає корінних змін щодо врахуванняекологічних вимог.Всі охоплюючі її розробки за напрямками і змістом можутьбути об’єднані в дві групи.
Перша включає галузеві (республіканські) схеми розвитку ірозміщення галузей народного господарства і промисловості, проектиземле- і лісопорядкування, обласні, районні, міські схеми інженернихмереж енерго- і водопостачання, водовідведення, транспорту,меліоративного і гідротехнічного будівництва тощо (техніко-економічніобґрунтування – ТЕО), будівництва великих і складних підприємств таспоруд, схеми розвитку ТПК, галузевих територіальних програм. У цихпроектуваннях наголос робиться на виробничо-економічні питання.
Соціально-екологічні екскурси носять службовий, підлеглий характер:питання, пов’язані з охороною навколишнього середовища, нерідкорозглядаються як такі, що «нав’язані» додатково, і не впливають на вибіррішень, а природоохоронні заходи, які пропонуються, як правило, неповні,розрізнені, ігнорують багато питань, не враховують витрат.
Майже на всіх державних підприємствах розроблено схемиструктурних взаємозв’язків служби охорони природи з підрозділамивиробництва, які охоплюють питання контролю з охорони навколишньогосередовища. Практика свідчить, що все те, що було виявлене в результатіконтролю, і приховувалося, і не виконувалося. Розробкою заходів і планових показників щодоохорони навколишнього природного середовища займаються різніпідрозділи виробництва, а тому немає єдиного підходу до організаціїприродоохоронного планування і розподілу функцій між окремимигрупами і виконавцями.
Таким чином, підуправлінням в сфері природокористування, охорони навколишнього природного середовища та екологічної безпекиприйнято розуміти поетапний процесрозробки й реалізації стратегічних і тактичних рішень, спрямованих нараціональне використання та охорону навколишнього природногосередовища на організаційних, економічних і правових засадах.
Дата добавления: 2018-02-15; просмотров: 641; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!