Принцип гуманно-особистісного підходу



Принципи навчання.

Принцип комунікативної спрямованості навчання забезпечує таку організацію навчального процесу, який веде до належного рівня практичного оволодіння українською мовою в усній і писемній формах.

Мета комунікативної спрямованості навчання рідної мови як провідного принципу лінгводидактики — забезпечити оволодіння дітьми мовою як засобом спілкування. Структурною одиницею спілкування вчені вважають діяльнісний акт породження мовленнєвого висловлювання, який охоплює низку етанів, а саме; 1) мотивацію і первинну орієнтацію в проблемній ситуації; 2) мовленнєву інтенцію (наміру): виокремлення комунікативного завдання, орієнтування в умовах цього завдання; 3) внутрішнє програмування мовленнєвої дії; 4) реалізацію внутрішньої програми: семантичну, граматичну, акустико-артикуляційну і моторну реалізацію програми.

Основою мовленнєвого висловлювання є мотив. Якщо він не виникає, висловлювання не відбувається. Висловлюванню притаманні функція -~ значення — форма. Його головною функцією є повідомлення про предмети дійсності, події, ставлення мовців до них. Значення — це дані про навколишню дійсність, ЇЇ предмети, події. Висловлюванням може бути словосполучення, речення, складне синтаксичне ціле (текст). Розрізняють діалогічні й монологічні форми мовленнєвого висловлювання. Особливістю розгорнутого висловлювання є те, що, з одного боку, воно входить до процесу живого спілкування, а з другого- до його складу входить не одне речення, а низка взаємопов’язаних між собою речень.

Реалізацію принципу комунікативної спрямованості навчання вчені пов’язують із такою організацією навчального процесу, яка моделюватиме процес спілкування, тобто зі створенням на навчальних заняттях умов для мовленнєвого спілкування, включенням засвоєння мови до діяльності мовленнєвого спілкування, з практичною спрямованістю навчання мови.

 Оволодіння мовою як засобом спілкування передбачає розвиток мовленнєвого спілкування як діяльності - формування комунікативно-мовленнєвої діяльності дітей, її структурних компонентів: потребово-мотиваційної сфери, дій і засобів спілкування. Дитина постійно перебуває в ситуації, в якій вона спілкується, послуговуючись при цьому обмеженим запасом мовних засобів (фонетичних, граматичних, лексичних), і саме наявність сформованої потреби у спілкуванні з дорослими й однолітками спонукає її до накопичення певної кількості мовних і невербальних засобів, володіння якими сприяє досягненню взаєморозуміння з тими, хто її оточує.

Лінгводидактика для реалізації завдання розвитку в дітей потребово-мотиваційної сфери комунікативно-мовленнєвої діяльності використовує такі методи: комунікативні доручення, ранкові привітання, розмову вихователя з дітьми й організацію розмов між дітьми, бесіду, створення проблемних ситуацій, розповіді вихователя і дітей на теми з власного досвіду, складання листів, усних газет, розігрування художніх текстів у формі діалогу, і гри-драматизації, словесні дидактичні ігри, підготовку і проведення свят, розваг, днів народження, днів дитини, організацію спільних видів діяльності і спілкування дітей у процесі їх виконання, моделювання ситуацій спілкування на заняттях, організацію спілкування між дітьми різного віку. Основою цих методів є організація мовленнєвого спілкування дитини з дорослими й однолітками  обов’язковим компонентом яких є отримання нею позитивних емоцій. Створення доброзичливої атмосфери у групі, встановлення партнерських емоційно-особистісних стосунків з кожною дитиною позитивно впливають на розвиток потреби у мовленнєвому спілкуванні, засвоєння дітьми адекватних способів досягнення взаємодії з тими, хто її оточує.

Комунікативний підхід до навчання мови полягає у виділенні  навчальної одиниці побудови самостійного мовленнєвого висловлювання Це означає, що методи, які використовуються для цього, орієнтовані т на засвоєння ізольованих мовних одиниць, а на формування цілісної інтегрованої мовленнєвої дії, що має свою мотивацію, комунікативну  мету й обслуговується складним комплексом мовленнєвих навичок, комунікативно-мовленнєвих умінь. Навчання мови як засобу спілкування потребує добору методів і прийомів, співвідносних із комунікативною метою. Провідними серед них є: комунікативні доручення, розмови, бесіди, проблемні ситуації, ігрові мовленнєві ситуації, словесні дидактичні ігри, ігровий тренінг спілкування, сеанси активізуючого спілкування.

Т. Пироженко пропонує в умовах реальної життєдіяльності дитини  організовувати навчання мовленнєвих і немовленнєвих способів спілкування таким чином, щоб «вписати» його у процес спілкування, яке задовольняло б потреби дітей у визнанні, підтримці та нових враженнях. Отже, з одного боку, комунікативний підхід передбачає наближення навчального процесу до процесів оволодіння спонтанною практикою мовленнєвого спілкування, пристосування дитиною свого мовлення до мовлення дорослого, яке вона сприймає, а з іншого — навчання дітей конкретних мовленнєвих способів досягнення комунікативних цілей у життєвих ситуаціях спілкування з дорослими й однолітками. У зв’язку з цим особливого значення набуває організація мовленнєвого спілкування вихователя з дітьми і цілеспрямоване скеровування вихователем спілкування дітей у повсякденному житті та в колективних видах дитячої діяльності, організація активної мовленнєвої практики дітей під час організованих занять.

Особливу увагу звертають на способи подання нового мовного матеріалу, планування Й організацію мовленнєвого заняття. Кожне комплексне мовленнєве заняття має комунікативну мету (завдання на розвиток зв’язного мовлення; діалогічного чи монологічного). Лексичну, граматичну, фонетичну роботу підпорядковують меті таким чином, щоб дитина під час оволодіння уміннями діалогічного спілкування, розповідання впродовж одного заняття змогла скористатися сформованими мовленнєвими навичками. Наприклад:

Мета: сформувати у дітей уміння вітати однолітка з Днем народження.

Завдання: 1. Словникова робота: вправляння вихованців у доборі вітальних, побажальних висловів (вітаю з Днем народження, бажаю …),

2. Граматика; вправляння дітей в утворенні пестливих форм дитячих імен у кличному відмінку, виділення окличною інтонацією звертання.

3. Зв’язне мовлення: навчання дітей побудови тексту вітання з дотриманням такої структури: звертання на ім’я, вітання, побажання.

Отже, вчитель має забезпечувати оволодіння дітьми комунікативними діями, як-от: орієнтуватися в ситуації спілкування у контакті зі співрозмовником; вміннями здійснювати добір змісту і форми висловлювання, найбільш доречної для досягнення комунікативної мети; керувати невербальними засобами.

Реалізація принципу комунікативної спрямованості навчання можлива за умови індивідуального підходу до дитини у процесі навчального і повсякденного спілкування. Його основою є врахування у процесі навчання мови вікових та індивідуальних особливостей становлення комунікативної діяльності, оскільки її розвиток є визначальною умовою розвитку мовлення. Врахування індивідуальних особливостей дітей під час розмов, бесід відбувається методом добору тем, пов’язаних із дитячим досвідом, потребами, інтересами, вибором ситуації, в якій відбуватиметься спілкування (повсякденне життя, дитяча діяльність, спілкування як самостійний епізод) провідного компонента (ділового, пізнавального, особистісного). Вдале визначення теми розмови спонукатиме дітей висловлюватися, ділитися враженнями, переживаннями.

 

Принцип гуманно-особистісного підходу

 Посилення останнім часом негативних впливів аморальності, злочинності, зубожіння, збільшення кількості «важких» дітей уже в дошкільному дитинстві та інше призводять до знецінення освіти, падінню авторитету педагога. Виникає небезпека виростити бездуховне покоління, позбавлене інтелігентності, порядності, яке зневажливо ставиться до культурних та загальнолюдських цінностей.

Освітньо-виховна система,що базувалася на цінностях тоталітарного суспільства, вичерпала свій потенціал. Державний монополізм на освіту, жорстка централізація управління призвели до створення стандартних навчальних закладів з одноманітністю форм та змісту навчально-виховного процесу.

При цьому дитина розглядалася як уніфікований стандарт, індивідуальний підхід не реалізовувався, а лише декларувався. Метою педагогічного процесу було формування в дітей заданих ідеологічних установок і певного обсягу знань, умінь і навичок на основі навчально-дисциплінарних способів спілкування.

Одна із найбільших сильних альтернатив традиційній педагогиці – гуманно-особистісний підхід.

Концептуальні положення гуманно-особистісного підходу як принципу гуманістичної педагогіки: Погляд на дитину як мету освіти, сприяння особистісному зростанню як педагога, так і дитини; визнання рівності принципової рівноцінності та рівноправності дорослого і дитини в навчально-виховному процесі; педагог і дитина – співавтори пізнання.

Основними положеннями гуманно-особистісного підходу до виховання дитини є:

· віра в неповторність дитини, у те, що вона – єдина, унікальна, не схожа на жодну іншу і не є точною копією батьків;

· дитину треба любити і поважати, незважаючи ні на що;

· надавати їй право повноцінно проживати кожен період власного життя;

· вчинки дітей слід аналізувати й розуміти, а не лише засуджувати чи схвалювати;

·  основну увагу треба приділяти не так корекції поведінки дитини, як налагоджуванню довірливих стосунків,

·  не ставитися до дитини залежно від успіхів її у навчанні;

· не критикувати дитину за неуспішність;

·  не порівнювати дитину з іншими дітьми;

·  спиратися на кращі якості дитини;

· дозволяти дитині бути собою, зі своїми вадами, вразливими місцями та чеснотами;

· приймати дитину такою, якою вона є, підкреслювати її сильні властивості;

- обираючи прийоми виховного впливу, вдавайтеся здебільшого до ласки і заохочення, а не до покарання та осуду;

· намагайтеся впливати на дитину проханням – це найефективніший спосіб давати їй інструкції.


Дата добавления: 2018-02-15; просмотров: 423; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:






Мы поможем в написании ваших работ!