Тема 1. Українська термінологія в професійному спілкуванні



Шановні студенти ІІІ курсу! Вітаю ваc у курсі „Українська мова за професійним спрямуванням”. Я, Безгодова Надія Семенівна, – кандидат педагогічних наук. доцент кафедри української філології та загального мовознавства, допоможу вам у підготовці до занять, консультуватиму й відповідатиму на ваші листи. Адреса для листування:nadija.bez2014@gmail.com Мета курсу – прищепити майбутнім фахівцям, які працюватимуть у різних галузях, досконале знання й володіння українською мовою, вільне її використання в професійній діяльності під час ділових контактів, грамотне ведення ділової документації. Завдання курсу– сформувати: · мовну компетенцію майбутніх фахівців, що містить знання і практичне оволодіння нормами літературної професійної мови; · навички самоконтролю за дотриманням мовних норм у спілкуванні; · уміння і навички оптимальної мовної поведінки у професійній сфері; · стійкі навички усного й писемного мовлення, зорієнтованого на професійну специфіку; · навички оперування фаховою термінологією, редагування, корегування та перекладу наукових текстів. У результаті вивчення навчальної дисципліни ви повинні знати:теоретичні основи фахового спілкування, його етапи й роль у професійній діяльності; термінологію майбутньої спеціальності; призначення й структуру ділових документів, необхідних фахівцю певного профілю, класифікацію документів; принципи послуговування вербальними та невербальними засобами обміну інформацією. вміти: · здійснювати регламентування спілкування, застосовувати орфоепічні та акцентологічні норми української літературної мови в усному спілкуванні, доречно використовувати моделі звертання, привітання, ввічливості; · володіти різними видами усного спілкування; готуватися до публічного виступу. знаходити в тексті й доречно використовувати в мовленні власне українську та іншомовну лексику, термінологічну лексику та виробничо-професійні, науково-технічні професіоналізми; користуватися словником іншомовних слів, термінологічними словниками та довідковою літературою; знаходити в тексті й доречно використовувати у професійному мовленні синоніми, пароніми, омоніми; користуватися різними видами словників; перекладати тексти українською мовою, використовуючи термінологічні двомовні словники, електронні словники; правильно записувати числівники та цифрову інформацію у професійних текстах; узгоджувати числівники з іменниками; правильно використовувати найпоширеніші дієслівні форми у професійному спілкуванні; користуватися додатковою літературою; правильно вживати прийменникові конструкції у професійних текстах, перекладати прийменникові конструкції українською мовою; користуватися довідковою літературою; користуватися синтаксичними нормами у професійному спілкуванні; правильно використовувати синтаксичні конструкції при складанні документів.   Під час вивчення курсу „Українська мова запрофесійним спрямуванням” запропоновано різні форми навчання: самостійне вивчення, практичні заняття, консультації, екзаменаційна робота тощо. Практичні заняття нагадують контрольні роботи, але під час їх виконання слухач може звернутися до тьютора за консультацією. Відповіді на теоретичні питання курсу оформлювати в надрукованому вигляді, без помилок, чітко, зрозуміло формулюючи думку. Екзаменаційна робота проводитиметься у формі тестів, які містять 35 питань. Кожна правильна відповідь надасть вам можливість отримати 1 бал, отже, максимальна кількість балів за екзаменаційну роботу – 35.  

Як працювати з курсом?

Під час прочитання теоретичного матеріалу ви побачите, що кожна тема має назву, кілька питань, які будуть висвітлені в тексті, ключові слова, які є важливими складниками певної теми.

Шановні слухачі! Виконання цих нескладних правил допоможе вам успішно впоратися з навчальним матеріалом, якого загалом достатньо для виконання всіх навчальних завдань.

Критерії оцінювання:

а) практичні заняття – 7х6 балів – 42 бали;

б) КСР – 23 бали;

в) екзаменаційна робота – 35 балів.

 

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА ДО КУРСУ

1.Анніна І. О. Російсько-український словник / І. О. Анніна, Г. Н. Горюшина, І. С. Гнатюк. – К. : Абрис, 2003. – 1424 с.

2.Безгодова Н. С. Українська мова (за професійним спрямуванням) : практ. завдання та метод. вказівки / уклад. : Н. С. Безгодова, Л. Л. Колесникова. – 3-є вид., доп. і переробл. – Луганськ : Альма-матер, 2008. – 78 с.

3.Безгодова Н. С. Українська мова (за професійним спрямуванням) : навч. посіб. / Н. С. Безгодова. – Луганськ : ДЗ „ЛНУ імені Тараса Шевченка”, 2011. – 157 с.

4.Ботвина Н. В. Міжнародні культурні традиції: мова та етика ділового спілкування : навч. посіб. / Н. В. Ботвина. – К. : АртЕК, 2000.

5.Великий тлумачний словник сучасної української мови / уклад. і гол. ред. В. Т. Бусел. – К. : Ірпінь : ВТФ „Перун”, 2005. – 1728 с.

6.Галузинська Л. І. Українська мова за професійним спрямуванням : навч. посіб. / Л. І. Галузинська, Н. В. Науменко, В. О. Колосюк. – К : Знання, 2008. – 430 с.

7.Глуховцева К. Д. Модульний курс української мови за професійним спрямуванням / К. Д. Глуховцева, О. М. Горошкіна, В. В. Лєснова та ін. – Донецьк, 2006. – 120 с.

8.Глуховцева К. Д. Складні питання сучасної української літературної мови. Встіп. Фонетика. Фонологія. Морфонологія. Лексикографія. Фразеологія. Лексикографія : навч. посіб для студ. вищ. навч. закл. / К. Д. Глуховцева. – Луганськ : ДЗ „Луганський національний університет імені Тараса Шевченка”, 2011. – 260 с.

9.Глуховцева К. Українська мова: тестові завдання до вивчення курсу на нефілологічних спеціальностях вищих навчальних закладів / К. Глуховцева, І. Ніколаєнко, М. Нікульчев. – Донецьк, 2007. – 128 с.

10.Глущик С. В. та ін. Сучасні ділові папери : навч. посіб. для вищ. та серед. спец. навч. закл. / С. В. Глущик, О. В. Дияк, С. В. Шевчук. – 4-те вид., переробл. і доп. – К. : Вид-во А.С.К., 2003. – 400 с.

11.Головащук С. І. Російсько-український словник сталих словосполучень / С. І. Головащук. – К. : Наук. думка, 2001. – 640 с.

12.Гриценко Т. Б. Українська мова та культура мовлення : навч. посіб. для студ. аграр. вищ. навч. закл. та коледжів / Т. Б. Гриценко. – К. : Центр навч. л-ри, 2003. – 536 с.

13.Гриценко Т. Б. Українська мова за професійним спрямування : навч. посіб. / Т. Б. Гриценко. – К. : Центр учб. л-ри, 2010. – 624 с.

14.Ділова українська мова : навч. посіб. / О. Д. Горбул, Л. І. Галузинський, Т. І. Ситник та ін. – К. : Знання, 2007. – 222 с.

15.Дрозд Л. М. Українська мова за професійним спрямуванням : Практикум : навч. посіб. / Л. М. Дрозд. – Д. : Пороги, 2008. – 208 с.

16.Зубков М. Г. Сучасна українська ділова мова : підруч. для вищ. та серед. спец. навч. закл. / М. Г. Зубков. – 4-те вид. – Х. : Торсінг, 2003. – 448 с.

17.Зубков М. Г. Мова ділових паперів : комплексний довідник / М. Г. Зубков. – Х. : Фоліо ; Майдан, 2004. – 288 с.

18.Кацавець Г. М. Мова ділових паперів : підруч. для студ. вищ. навч. закл. / Г. М. Кацавець, Л. М. Паламар. – 3-тє вид., переробл. і доп. – К. : Алерта, 2006. – 327 с.

19.Культура фахового мовлення : навч. посіб. / за ред. Н. Д. Бабич. – Чернівці : Книги-XXI, 2006. – 496 с.

20.Максименко В. Ф. Мова професійного спілкування / В. Ф. Максименко. – Х. : ТОРСІНГ ПЛЮС, 2008. – 512 с.

21.Мацько П. І. Стилістика ділової мови і редагування документів : навч. посіб. для дистанц. навчання / Л. І. Мацько, Л. В. Кравець, О. В. Солдаткіна. – К. : Ун-т „Україна”, 2004. – 281 с.

22.Мацюк З. Українська мова професійного спілкування : навч. посіб. / Зоряна Мацюк, Ніна Станкевич. – К. : Каравела, 2006. – 352 с.

23.Мозговий В. І. Українська мова у професійному спілкуванні : Модульний курс / В. І. Мозговий. – 2-ге вид., переробл. і доп. – К. : ЦНЛ, 2006. – 592 с.

24.Нелюба А. Теорія і практика ділової мови : учб. посіб. / А. Нелюба. – Х. : Акта, 1997. – 192 с.

25.Нікуліна Н. Зіставна характеристика термінів на позначення частин автомобіля в технічній літературі кінця 20-х – початку 30-х років ХХ століття / Н. Нікуліна // Вісн. Луган. держ. пед. ун-ту імені Тараса Шевченка. – 2002. – № 4. – С. 89.

26.Пивоваров В. М. Ділова українська мова : навч. посіб. / В. М. Пивоваров, Ю. І. Калашник, Л. Г. Савченко. – Х. : Одіссей, 2007. – 232 с.

27.Погиба Л. Г. Складання ділових паперів: практикум : навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / Л. Г. Погиба, Т. О. Грибінченко, М. П. Богдан. – 2-ге вид. – К. : Либідь, 2004. – 240 с.

28.Пономарів О. Д. Стилістика сучасної української мови / О. Д. Пономарів. – К. : Либідь, 1993. – 368 с.

29.Сербенська О. Я. Культура усного мовлення. Практикум : навч. посіб. / О. Я. Сербенська. – К. : ЦНЛ, 2004. – 216 с.

30.Словник іншомовних слів / уклад. С. М. Морозов, Л. М. Шкарапута. – К. : Наук. думка, 2000. – 267 с.

31.Скібіцька Л. І. Діловодство : навч. посіб. / Л. І. Скібіцька. – К. : Центр навч. л-ри, 2006. – 224 с.

32.Українська мова: практикум : навч. посіб. / Пазяк О. М., Сербенська О. А., Фурдуй М. І., Шевченко Л. Ю. – К. : Либідь, 2001. – 384 с.

33.Українська мова професійного спрямування : навч. посіб. для студ. ВНЗ / С. І. Дорошенко, А. С. Захарчук та ін. – Суми : Довкілля, 2007. – 281 с.

34.Чмут Т. К. Етика ділового спілкування : навч. посіб. / Т. К. Чмут, Г. Л. Чайка. – 6-те вид., випр. і доп. – К. : Знання, 2007. – 230 с.

35.Чорненький Я. Я. Українська мова (за професійним спрямуванням) : Ділова українська мова: Т*еорія. Практика. Самостійна робота : навч. посіб. для вузів / Я. Я. Чорненький. – К. : Центр навч. л-ри, 2004. – 304 с.

36.Шевчук С. В. Ділове мовлення. Модульний курс : підручник / С. В. Шевчук. – К. : Літера ЛТД, 2003. – 448 с.

37.Шевчук С. В. Ділове мовлення для державних службовців : навч. посіб. / С. В. Шевчук. – 2-е вид., виправл., доп. і переробл. – К. : Арій, 2007. – 416 с.

38.Шевчук С. В. Українська мова за професійним спрямуванням : підручник / С. В. Шевчук, І. В. Клименко. – 2-ге вид., випр. і доп. – К. : Алерта, 2011. – 696 с.

39.Шкуратяна Н. Г. Сучасна українська літературна мова. Модульний курс : навч. посіб. / Н. Г. Шкуратяна, С. В. Шевчук. – К. : Арий, 2010. – 824 с.

 

Тема 1. Українська термінологія в професійному спілкуванні

План

1. Історія й сучасні проблеми української термінології.

2. Теоретичні засади термінознавства та лексикографії.

3. Термін та його ознаки.

4. Термінологія як система. Загальнонаукова, міжгалузева й вузькоспеціальна термінологія.

5. Українські електронні термінологічні словники (на самостійне опрацювання).

 

Лексикологія є одним з найважливіших розділів мовознавства, який вивчає словниковий склад мови. Основним об’єктом лексикології є слово. Слово – одна з основних одиниць мови, у якій воно виконує важливі функції, а саме: 1) називає всі пізнані людиною предмети та явища об’єктивної дійсності, суспільного життя й природи; 2) несе основну інформацію в спілкуванні між людьми; 3) допомагає людині висловлювати свої думки й почуття.

Словниковий склад є матеріальною основою мови, і значення його в мові важко переоцінити. В усіх мовах світу, а отже, і в українській, словниковий склад забезпечує людям можливість не тільки прямої номінації (називання) предметів та явищ навколишньої дійсності, а й різноманітних оцінних характеристик, які доповнюють номінацію, наприклад: нерозумний – дурний; лінивий – ледащо – ледацюга; їсти – лопати – напихатися тощо.    

Отже, усі слова, що вживаються в будь-якій мові, утворюють її лексику, або словниковий склад.

За походженням у лексиці української мови розрізняють споконвічно українські слова (≈90%) та запозичення з інших мов (≈10%).

До споконвічно української лексики належить лексика праіндоєвропейського та праслов’янського походження: зерно, дерево, сорок, сестра, кров тощо.

До власне української – слова, що витворилися в українській мові й були засвідчені в історичних пам’ятках, художніх творах українського народу. Вони складають основу української лексики й формують національні ознаки мови: будинок, бондар, громада, жоржина, красень, лелека, мереживо тощо.

Значну частину слів складають запозичення з інших мов: аудиторія, абітурієнт (лат.), алфавіт, автор, архів (грец.), менеджер, спонсор (англ.) тощо.

Основу лексичного складу мови становить загальновживана стилістично нейтральна лексика, що вживається в різних жанрах усіх стилів і є стилістичним тлом для інших шарів лексики, яким притаманне певне стилістичне забарвлення. Для загальновживаної лексики не властиве оцінне чи емоційно-експресивне забарвлення. До неї належать слова, що називають основні поняття, речі та явища навколишньої дійсності: нога, рука, голова, земля, хліб, сіль, писати, ходити тощо.

До стилістично забарвленої лексики відносять науково-термінологічну, офіційно-ділову, професійно-виробничу, емоційно-експресивну.

Науково-термінологічна лексика обслуговує сферу науки й наукової та професійно-виробничої діяльності. У ній переважають терміни – слова, що вживаються в певній галузі знань для точного позначення певного поняття. Вони позбавлені емоційно-експресивного забарвлення: синус, радіус, теорема, аксіома, фонетика, лексикологія, синтаксис, риторика, молекула, атом, ядро, клітина тощо.

Офіційно-ділова лексика використовується в публіцистичному й офіційно-діловому стилях. Вона по суті теж є термінологічною, бо однозначна, позбавлена емоційно-експресивного забарвлення, має чітко визначену сферу використання, а часто – позицію й місце в тексті, наприклад: акт, ухвала, заява, наказ, звіт, протокол, контракт тощо.

Професійно-виробнича лексика вживається при визначенні спеціальних виробничих процесів, знарядь, продуктів виробництва. Наприклад: учитель, школа, методи, урок, семестр, табель, педрада тощо.

Емоційно-експресивна лексика використовується в художньому та публіцистичному стилях, служить для інтенсивного вираження почуттів, емоцій, позитивних чи негативних оцінок, вона здатна викликати уявлення й асоціації. Наприклад: любов, щастя, добро, щирість, мудрість, жаль, горе, сум, туга тощо.

Лексика постійно реагує на зміни в соціально-виробничому й культурному житті нації виникненням нових і зникненням старих слів. Це зумовлює наявність у мові двох шарів лексики – активного й пасивного. До активного шару лексики належать слова, що часто вживаються й не мають значення давності чи новизни.

До пасивного шару лексики належать:

· історизми – назви предметів старої культури, побуту. З часом зникають окремі поняття, звичаї, предмети, а з ними перестають уживатися й слова, що їх називали: смерд, кріпак, земство, свита, жупан тощо;

· архаїзми – застарілі слова, що виходять з ужитку, але предмети, поняття, названі ними, є й мають уже інші назви: рамена – плечі, чоло – лоб, гостинецьшлях тощо;

· неологізми – нові слова, що відбивають сучасність: моніторинг, консалтинг, тендер тощо.

Лексичний склад української мови загалом та офіційно-ділового мовлення зокрема активно реагує на всі соціально-економічні зрушення в суспільстві. Тому він є найрухомішою сферою мовної стихії. 

Термінознавство як наука про терміни виділилося в окрему мовознавчу галузь у 60-тих роках і стало об’єктом особливої уваги як лінгвістів, так і фахівців різних наукових сфер. Воно охопило такі напрями діяльності:

· теоретичні проблеми термінознавства;

· історія формування та становлення окремих терміносистем;

· дослідження лінгвістичних особливостей галузевих термінологій;

· створення галузевих термінологічних словників;

· переклад термінів;

· стандартизація та уніфікація термінів;

· організаційний напрямок.

Термінологічна лексика української мови складалася століттями. До термінологічної лексики належить спеціальна лексика, що використовується в певній галузі знань, сфері діяльності. Термін – слово або словосполучення, що вживається для точного вираження поняття з якої-небудь галузі знання – науки, техніки, мистецтва, політики. Терміни мають визначення, вони позбавлені емоційно-експресивного забарвлення. В офіційно-діловому стилі термінологічна лексика є одним з найважливіших стилетворчих чинників. Терміносистему цього стилю складають терміни юриспруденції, політології, дипломатії, фінансово-банківської, адміністративної, бухгалтерської справ тощо. Серед них виділяються загальновживані, наприклад: розписка, паспорт, указ та вузькоспеціальні: санкція, свідок, дебет, інвестиція, дифузія.

Крім термінів, в офіційно-діловому стилі активно вживаються канцеляризми або власне ділова лексика (це слова, словосполучення, граматичні форми й конструкції, властиві переважно офіційно-діловому стилю): вищезгаданий, вакансія, вилучити тощо. Терміни офіційно-ділового стилю не мають синонімів у загальновживаній мові, оскільки, як відомо, ділове мовлення зорієнтоване на однозначне вживання слова, на стандартизацію та термінологізацію мови. Тому укладач документа має вибрати з-поміж синонімів такий варіант, який максимально точно забезпечує практичну, а часто й правову цінність ділового папера, наприклад: із синонімічного ряду жити (загальномовне), мешкати (художній і публіцистичний стилі) та проживати віддамо перевагу останньому варіантові, тому що саме він характерний для офіційно-ділового стилю мовлення. Мовні помилки, пов’язані з незнанням лексичного значення слова або сфери його вживання, спотворюють зміст повідомлення, створюють можливість варіативно тлумачити ту чи іншу фразу, що, у свою чергу, ускладнює сприймання змісту документа, наприклад: ділянка і дільниця; ділянка – це частина поверхні площі чогось, наприклад земельна ділянка, а дільниця – це адміністративно-територіальна або виробнича одиниця, наприклад: виборча дільниця, начальник дільниці.

Близькими до термінів є професіоналізми (професійні слова, вузькоспеціальні слова) – слова або вислови, властиві мові людей певного ремесла, фаху. Професіоналізми поділяються на науково-технічні, професійно-виробничі, просторічно-жаргонні. Основна сфера функціонування цієї лексики – усне неофіційне мовлення людей певної професії. Уживання професіоналізмів, на відміну від термінології, характерної для ділового мовлення, у міжгалузевій кореспонденції не бажане, а в окремих випадках неприпустиме, оскільки ці слова можуть викликати непорозуміння, ускладнювати ділові стосунки, наприклад: пересадка – професіоналізм, трансплантація – термін.

Отже, точність вибору слова залежить як від рівня фахової компетентності, так і від мовної культури ділової людини.

Якщо проаналізувати термінологію, яка вживається фахівцями певної галузі в наукових текстах, усному професійному мовленні, уводиться в словники, то виявимо, що частина термінів використовується лише в цій галузі, а частина - і в інших. Цесвідчить про те, щотермінинеоднакові за ступенемспеціалізаціїїхньогозначення.

Залежно від ступеня спеціалізації значення терміни можна поділити на три основні групи:

1. Загальнонауковітерміни, тобто терміни, які вживаються практично в усіх галузевих термінологіях, наприклад: система, тенденція, закон, концепція, теорія, аналіз, синтез і т. д. Слід зазначити, що такі терміни в межах певної термінології можуть конкретизувати своє значення, пор.: валютна система, осушувальна система, теоріяекономічного ризику. До цієї категорії відносять і загально-технічну термінологію (машина (дощувальна машина), пристрій, агрегат).

2. Міжгалузевітерміни - це терміни, які використовуються в кількох споріднених або й віддалених галузях. Так, економічна наука має термінологію, спільну з іншими соціальними, природничими науками, наприклад: амортизація, екологічні витрати, санація, технополіс, приватна власність.

3. Вузькогалузевітерміни - це терміни, характерні лише для певної галузі, наприклад: лізинг, банківська гарантія, зрошувальна вода, дрена, чип.

Безперечно, професійне спілкування неможливе без використання термінів. Проте в мовленні фахівців, крім термінів, широко побутують і інші спеціальні одиниці – номенклатурні назви.

Номенклатура (від лат. nomenclatura- перелік, список імен)-сукупність назв конкретних об’єктів певної галузі науки, техніки, мистецтва тощо. Їх потрібно відрізняти від термінів, що позначають абстраговані наукові поняття. Номенклатуру становлять іменники та словосполучення, які передають як систему назв об’єктів певної науки, так і сукупність назв одиничних об’єктів (наприклад, у географічній номенклатурі -Чорне море, Шацькі озера, річка Десна), видові назви (у ботанічній лексиці назви дерев: дуб, смерека, ялина). Існує номенклатура медична, мовознавча, хімічна, економічна (пор. термін валюта і номенклатурні назви долар, євро, крона, песо і т. д.), технічна (пор. термін борознороб-щілинорізі номенклатурні назви ДЩН-1, ДЩН-2, ДЩН-3).

Термінологія може виконувати свої основні функції - позначати наукові поняття і задовольняти потреби спілкування фахівців - у тому випадку, якщо вона буде загальноприйнята, унормована, відповідатиме вимогам до термінів.

Кодифікаціятермінів - це систематизація термінів у словниках, довідниках, що орієнтують мовців на правильне їх використання.

Сьогодні в Україні видається велика кількість словників з різних галузей знань. Це в основному словники таких типів: перекладні, енциклопедично-довідкові, тлумачно-перекладні.

Перекладні словники- найпоширеніший тип сучасних термінологічних словників. При цьому більшість з них -російсько-українські видання, що зумовлено як об’єктивними потребами професійного спілкування, так і синдромом залежності, виробленим у попередні століття: намаганням довести, що українська мова здатна називати всі наукові поняття не гірше за іншу (в різні історичні періоди - російську, німецьку або польську).

Серед двомовних термінологічних словників поряд з російсько-українськими найчастотнішими є англійсько-українські, латинсько-українські тощо. Термінологічні словники можуть бути тримовними, значно рідше - чотири – семимовними.

Енциклопедично-довідковісловники подають пояснення наукових понять, а не просто фіксують терміни. Словникова стаття в лексикографічних працях такого типу складається з двох частин - назви поняття і його означення (дефініції). Наприклад:

Імпорт - ввезення з-за кордону на комерційних засадах товарів, послуг, цінних паперів, капіталів, технологій (у формі чужоземних кредитів та інвестицій) для реалізації на внутрішньому ринку країни. Будучи результатом міжнародного розподілу праці, І. сприяє економії робочого часу, повнішому задоволенню потреб національної економіки та населення (А.Г. Загородній, Г.Л. Вознюк. Словник-довідник з підприємництва та економіки будівництва. - Львів, 1994).

Тлумачно-перекладнісловники - це праці змішаного типу, які перекладають термін іноземною мовою (або кількома мовами) і подають його тлумачення.

Стандартизація термінології - це вироблення термінів-еталонів, термінів-зразків, унормування термінології в межах однієї країни (якщо це національний стандарт)або в межах групи країн (якщо це міжнародний стандарт). Стандартизована термінологія є обов’язковою для вживання в офіційних наукових, ділових, виробничих текстах.

Основи стандартизації термінів було закладено в Німеччині в кінці XIX - на початку XX ст., коли в багатьох терміносистемах виникла потреба впорядкувати нагромаджену термінологію, виявити межі галузевих термінологій, уточнити значення кожного терміна. Теоретичні основи стандартизації термінів розробив німецький учений В. Вюстер.

У Радянському Союзі було створено потужну наукову термінологічну школу під керівництвом Д. Лотте, яка займалася, зокрема, проблемами нормування термінології. Цей процес перебував під пильним контролем держави: над виробленням стандартів працювали Комітет науково-технічної термінології (КНТТ), Комітет стандартизації мір і вимірних приладів та Всесоюзний науково-дослідний інститут інформації, класифікації та кодування. Прийняті державні стандарти (ГОСТи) мали силу закону.

Радянська система нормативної документації вилучила українську мову зі сфери науково-технічної діяльності. Понад 20 тис. державних стандартів (ГОСТ), 47 тисяч галузевих стандартів (ОСТ), 80 тис. технічних умов (ТУ) були російськомовні. Навіть 600 республіканських стандартів УРСР, що їх затвердив і видав Держплан УРСР, також були російськомовні.

В українській історії першим нормувальним термінологічним центром можна вважати Наукове товариство імені Т. Шевченка (кінець ХІХ - початок ХХ століття). Саме навколо товариства гуртувалися провідні термінологи того часу, до його ухвал прислухалися автори наукових праць і підручників. Згодом незаперечним авторитетом в українській термінології став Інститут української наукової мови (20-ті - початок 30-х років). Але обидві ці структури не видавали державних стандартів у теперішньому розумінні цього поняття.

Сьогодні в Україні стандартизація термінології стала державною справою. Від розв’язання мовних питань, зокрема термінологічних, як відомо, залежать темпи державотворчих процесів. Освіта, наука, а особливо виробництво потребують єдиної, зручної, логічної української термінології.

Звичайно, такої суворої централізації, як у колишньому СРСР, не спостерігаємо, але необхідність державного підходу до творення єдиної термінології для усієї країни очевидна.

З огляду на ці умови в Держстандарті України розроблено Концепцію державних систем стандартизації, метрології та сертифікації, яку схвалив уряд. У липні 1992 року спільним наказом Міносвіти та Держстандарту України створено Технічний комітет стандартизації науково-технічної термінології.

Для стандартизації термінів у багатьох країнах світу створено відповідні інституції: уСША-Американська асоціація стандартів, у Німеччині - Німецький нормалізаційний комітет, у Франції - Французька асоціація нормалізації тощо. Поряд із загальнонаціональними асоціаціями діють також фірмові стандартизаційні групи та спеціалізовані науково-технічні товариства окремих галузей науки і виробництва.

Національні термінологічні комітети в Європі та Америці - переважно позадержавні структури. Терміни стають нормативними після ухвал термінологічних нарад і конференцій.


Дата добавления: 2018-02-15; просмотров: 843;