ХІV. Лихі години. Хвороби. Ліки. 6 страница
410. Зникло зовсім ще невеличке, але дуже гарне старе українське ремесло - сукання церковних свічок. Богобоязливі люди, що мали свої пасіки, самохіть лили свічі для Божого дому, з гарними нарізами по воску, кружечками, хрестами і т. ин.; для себе робили і людям і продавали самим церквам. Коли духовенство позаводило свої свічні заводи, то воно монополізувало увесь свічний прибуток тільки для церковної скриньки і на користь самому духовенству. Приватним людям заборонено було продавати свічки, що незабаром знищило увесь промисел. В 1902 р. в слоб. Боромлі охтирського повіту, з дуже численною людністю, з 4-ма церквами, жила ще одна старенька бабуся, що по старовині сукала церковні свічі.
411. Взагалі від українського народу що до його добробуту, життя, промисловости за два з лишком останні віки тільки й знали, що одбірали та одбірали; московські патріярхи і так званий пізнійший «святейшій» (!) синод одібрали у нього церкву, владик, попів, друкарні, школи; царський уряд одібрав землю, козацькі полки і бажав відняти навіть мову та Святе Письмо; залізниці, фабрики й заводи знищили його чумацтво, коцарство, ліси, сінокоси, ниви. Архиреї привлащили собі святі икони, свічки, проскури. А що вони давали? Презирство тільки та ганьбу та розвели ріжних капиталістичних левіафанів з нікчемною робітницькою платою. Життя ж не терпить пустого місця. І замісць занепавших або цілком загибших ремесл та промисловости виникли нові, дуже міцні, але з тою великою одміною, лихою для України, що нові підприємства, міцні й могутні, народились на користь дуків-багачів. Нові промисловости витворені могутнім капиталом, тоді як старі були суто народні, обслуговували широкі верстви громадянства. Над усім і всіма узяли верха фабрики, заводи, банки, збудовані на особистих інтересах. Тільки в останні роки стали можливими кооперації, які теперішнім часом і поширяються швидко по містах і селах України. Подекуди кооперативний рух став посувати наперед і українську народню освіту.
412. З нових промислів є три могутніх, з великими капиталами та великим економичним значінням для усієї Росії, особливо для України, як головні її сучасні промислові скарби - кам'яновугільна, металургична та цукроварна. Осередком перших двох з'являється Катеринославщина, осередком останньої - Київщина та Слобожанщина.
413. Що до участи України в кам'яновугільній промисловости цілої Росії, то за десятиліття 1900-1909 роки Україна дала 71,13% усієї продукції кам'яного вугля в Европейській Росії і 67,37% продукції цілої Росії - Европейської та Азіятської. В 1910 р. участь України в загально-російській продукції зросла ще більш - до 67,44%. Окрім того, за останнє десятиліття на Україні дуже розвинулась продукція коксу. Досить зазначити, що в п'ятилітті 1900-1904 роки на Україні що-року вироблялось по 124,99 мил. пуд. коксу, а за п'ятиліття 1905-1909 роки - вже по 152,16 мил. пуд., отже продукція зросла на 21,74%. Инші райони Росії не мають ніякого значіння в справі добування коксу в порівнянні з Україною. До гірничої промисловости належить також продукція брикетів (пресованого кам'яного вугля). Ця галузь промисловости сконцентрована була до 1910 р. виключно на Україні.
414. Залізорудна промисловість на Україні теж дуже велика, хоч і обмежується вона майже тільки одним районом Кривого Рогу на Катери-нославщині. В 1908 р. напр., тутечки було 85 рудників; в роботі було 56, які виробили в цім році 222,498,684 пуди залізної руди. На продаж пішло 212 мил., які поділяні були так, що українським заводам пішло 163 У мил., польським біля 15 мил. і за кордон 34 У мил. На здобуванні руди в 1908 р. працювало біля 10 тис. робочих. Дослідами 1908 р. вияснено, що Криворожський район має ще багаті запаси руди, почасти не знайдені й не зарегістровані.
415. Цукроварство на Україні займає теж поважне місце. В 1912 р., напр., під буряками було 507 тисяч десятин, як то на Волині в круглих числах біля 34 тис., на Київщині - 191 У тис., Поділлі - 140 У тис., Херсонщині -11 тис., Полтавщині - 23 тис., Харьківщині - 74 тис. і Чернигівщині -32 У тис. З усіх 282 цукроварень в Росії на самій Україні було 194, як то: на Волині - 16, Київщині - 74, Поділлі - 52, Херсонщині - 2, Полтавщині - 11, Харьківщині - 28 і Чернигівщині - 11. Вироблено було за рік цукрового піску біля 19 мил. пуд. і рафинаду - 1 мил. 200 пуд. На одній Слобожанщині пішло в продаж 7 1/2 мил. пуд.
416. На осінь припадають «бурякові жнива», як подекуди звуть копку буряків жінками й дівчатами. Ці жнива дають селянам значний заробіток. Багато хазяїнів, що сами засівають землю буряками і потім продають їх заводам. В Харьківщині цукроварство дуже поширено в трьох повітах -сумському, охтирському та богодухівському. Найбільші, головні заводи належать Кенігу та Харитоненку - королям цукроварства, як часом звуть їх в пресі.
417. Поруч з корисною стороною цукроварства треба зазначити і шкодливу - поганий вплив його на селянське жіноцтво в двох напрямах: псування їх здоровля через роботу в холодні осінні дні, від чого вони часто хоріють, і псування їх чести роспустними приказчиками. Років двадцять тому назад Василь Пилипець, що жив в Охтирщині і добре знав обставини народнього життя, написав віршами цілу поему «Вівчарь», в якій описав жіноцьку роботу на цукроварнях і роспусту дівчат.
418. З нових промислів звертають на себе увагу ще птахівницький та яйцевий. Птахівництво завжди грало чималу ролю в хазяйстві хлібороба. Ще за старі часи птиці по дворах було безліч за-для дешевого зерна. У Щогольова в віршові «Покинутий хутір» колись «на вигоні од птиці тільки мріло». Але згодом всього поменшало - «без призору заплив мулом став, підгнивший млин молоти перестав, бджола в ліси далеко залетіла і птиця більш по вигону не мріла». Але птиця смачна річ, та і яєчко теж для усякої страви потрібно. Незабаром заможні чужинці стали куповати на Україні і те й друге і везти до себе за кордон; протягом часу почались промислове птахівництво і яйцевий збут за кордон.
419. Одних тільки яєць вивезено було в 1902 та 1905 роках в таких числах:
| Місцевість | в 1902 | р. | 1905 р. | за кордон в 1905 р. | ||
| 1. Харьківщина | 403 тис. пуд. | 893 тис. | пуд. | 889 тис. | пуд. | |
| 2. Поділля | 707 | =//= | 713 | =//= | 682 | =//= |
| 3. Київщина | 531 | =//= | 560 | =//= | 560 | =//= |
| 4. Полтавщина | 347 | =//= | 373 | =//= | 357 | =//= |
| 5. Волинь | 328 | =//= | 364 | =//= | 358 | =//= |
| 6.Катеринославщина | 125 | =//= | 313 | =//= | 309 | =//= |
| 7. Херсонщина | 356 | =//= | 259 | =//= | 252 | =//= |
| 8. Таврія | 172 | =//= | 150 | =//= | 150 | =//= |
| 9. Чернигівщина | 118 | =//= | 95 | =//= | 93 | =//= |
420. Разом 3.037 тис. пуд. 3.720 тис. пуд. 3.650 тис. пуд.
421. Виходить, таким чином, що за кордон пішло 90% усього числа яєць, вивезених з України. Здебільше дала Харьківщина. Взагалі Харьківщина тут проявила великий зріст що до вивозу, бо за 2 роки вивіз перескочив з 403 тис. пуд. аж до 893 тис. пуд. Заробіток, очевидно, не малий; але все ж таки становище промисла кепське. В 1906 р. Харьківщина продала 1.250.690 штук курей на 500.276 карб. Яйця й кури йшли на чужину, часом на шкоду своєму краєві, в наживу більш хижим спекулянтам, шибаям, скупщикам, ніж селянству взагалі. «У Харьківщині, - якось писали в «Новому Времені», - працюють тисячі скупщиків; вони щоденно нишпорять по селах і хуторах, заглядають з хати в хату, силкуючись усякими засобами забрати у господині останній десяток яєць або курку».
422. Перегляд сучасної промисловости показує, що економичні стосунки України з Великоросією, Польщею та Німеччиною все збільшувались. Залежність Великоросії від України величезна. Україна була для Великоросії не тільки житницею, а й складом м'яса, залізної руди, кам'яного вугля, сталі, чавуна, буряка, цукру). Окрім того, Україна для Великоросії до війни з німцями мала велике значіння, як найбільший і найвигоднійший ринок для продуктів великоросійської обробляючої промисловости.
423. V. Торговля. Ярмарки. Шибаї-котолупи.
424. Українці ніколи не мали нахилу або хисту до торговлі. Завжди люди инших націй вихоплювали у них найбільш ласі шматки - в старовину греки, пізніш жиди та великороси. Важкі на під'йом хлібороби, люди чесні, з великим почуттям справедливости, українці не кидались на великий бариш. Зрідка в голодні роки, правда, і поміж українцями траплялись великі жаднюги-спекулянти, що поспішали скористувати народне лихо: задержували на складах хліб, щоб дорожче його продати, але таких людей ганьбили прилюдно в церкві і не було їм пошани. В теперішній час під впливом загальної розрухи, війни, грабіжів і в селах, особливо передмістних, пішло велике шахрайство і ганебна спекуляція, з такою жадністю до грошей, хоч би там нікчемних папірових «керенок», що усе - навіть жінки кинулись баришувати, спекулювати, з брехнею та ріжними хитрощами. Народня мораль швидко іде на занепад.
425. В старі часи торговля йшла потихеньку. Ще Загоровський в 1788 р. означив, що вона у слобожан «второй руки»; кохаючись найбільш у хліборобстві та ремесництві, слобожане не дуже брались до торговлі. Торговля була здебільшого «домовная, располагаемая более къ пристойному пропитанію, а не къ обогащенію».
426. Брак торгової діяльности українців здебільшого поясняли їх лінощами; але це не зовсім так: було почасти лінивство, та воно ж не помішало українцям вельми поширити чумацтво, і лінивство не було таким уже великим, як то часто-густо здавалось ріжним урядовцям та поверховим письменникам-публіцистам. Якось-то один вельможний пан губернатор, князь Куракин, та запитав другого пана-українця, що його робити, щоб українці не були такими лінивими, то український панок відповів: «Та чи вони вже такі ліниві? Та чи бачила ваша ясновельможність де поле не оброблене, ниву не запахану, копи не звезені? Це ж велика їх робота».
427. 
Чимале значіння в економичному побуті Слобожанщини мали ярмарки. Були великі ярмарки в головних містах - Харькові, Сумах, Ромнах, Полтаві, що тяглися по цілому тижневі або й місяцю, і маленькі по селах звичайно на один день якогось церковного свята. Головних ярмарків було 10, які вкупі робили один круг. Були такі крамарі, що поспівали на усі 10 ярмарків, а це на рік давало 2.405 верстов. Самим крайнім на північ був ярмарок в Кролевці; крайніми південними - харьківські; крайнім західнім - ярмарок в Єлисаветі. В цім крузі були ще ярмарки в Ромнах та в Полтаві. З протягом часу, коли Україну прорізали залізниці, великі ярмарки перевелись ні на що і зникли. Вдержались тільки маленькі ярмарки по селах.
428. На ярмарки наїзжало багато купців з Великоросії, траплялись навіть купці з Німеччини - з Гданська (Данціга) та Любека. Великоруські купці з Калуги, Єльця, Тули і др. міст часом осідали в українських містах; шибаї, дріб'язкові крамарі і офені з Володимирської губернії часто приписувались до міщан. Таким чином в головних ярмаркових містах набралось чимало заможного великоруського купецтва. Жидам було заборонено торгувати і селитись в Слобожанщині, через те в старі часи їх було обмаль.
429. Перш чимало товару йшло з Заходу, потім в XIX в. - здебільшого з московського мануфактурного району. Раніше йшли, напр., сіножатні коси з Граца, сукна - з Бреславля, шовки та оксамити - з Венеції й Туреччини.
430. З місцевих ярмарків найбільшу вагу мав харьківський водохрестний, роменський, потім полтавський об Іллі і сумський введенський. Водохрестний ярмарок в Харькові тягся увесь січень місяць; біля сотні тисяч саней насовувалось з ріжним крамом.
431. Цікаве порівняння великоруського купця з українським крамарем зробив Ів. Аксаков в 1858 р.:
432. «Великорусскій купецъ соединяетъ въ себе жадность къ деньгамъ съ расположеніемъ къ мотовству. Онъ не запираетъ доходовъ въ дедовскій сундукъ, но или пускаетъ ихъ въ оборотъ для увеличенія своего капитала и торговли, или употребляетъ ихъ для доставленія себе разныхъ удобствъ и пріятностей жизни, разумеется, съ купеческой точки зренія, напр., любитъ щеголять лошадьми, упряжью, экипажемъ, охотно строитъ дома... Этой черты нетъ въ малорусскомъ купце. Его бережливость похожа на скаредность; богатый прикидывается беднякомъ, довольствуется маленькимъ домикомъ. Другое существенное различіе между великорусскимъ и украинскимъ купцомъ заключается въ способе торговли. Украинецъ почти никогда не торгуется, а держится при продаже одной определенной цены, которая, разумеется, обусловливается торговыми обстоятельствами, но, большей частью, назначается съ честной умеренностью. «Что стоитъ вещь?» напримеръ гусь, спрашиваете вы. - Тридцять шагів (около 30 коп.), отвечаетъ украинецъ. «Бери гривенникъ», говорите вы, по русской привычке торговаться. - І то гроші! отвечаетъ спокойно украинецъ и отворачивается въ сторону. Напротивъ того, ве-ликорусскій торговецъ тотчасъ распознаетъ своего покупателя по платью, по речи, по пріему, и одному скидываетъ, а съ другого сдеретъ».
433. Що до ярмаркових цін в XVIII в., то вони були навдивовиж малі, особливо на рибу, яку чумаки привозили з Дону. Напр., пуд свіжої осетрини - 3 карб., солоної - 1 карб. 50 к., кав'яру за пуд 6 карб. найкращого, свіжого, а солоний кав'яр по 2 карб. за пуд. Колоніяльні товари і мануфактура були дорогі; сукно від 70 коп. до 5 карб. за аршин, бархат від 2 карб. 50 к. до 5 карб., чай від 1 до 2 карб. за хунт, кава - 9-11 карб. за пуд, цукор 10-11 карб. за пуд.
434. В Харькові славився троїцький ярмарок, який звали панським, бо навозили найбільш вовни з панських маєтків; потім ярмарок об Пречистій, на який насувало багато чумацтва з рибою, кав'яром, сіллю; особливо ж славився водохрестний ярмарок в січні - веселі часи старого життя харьківців. На водохрестний ярмарок довгими рядами простягались крамниці вздовж усієї Павловської площи, повнісенькі усякого товару; а купецтво гучно бенкетувало по трахтирах. Соханська в своїх споминах про старе харьківське життя пригадує, що архирейські півчі за добрі карбованці співали по трахтирах пісні українські. «Купцы, - каже Соханська, - были удивлены и поражены новымъ неиспытаннымъ очарованіемъ и выражали свой восторгъ всеми обычными и необычными пріемами, доходя до умиленія».
435. На ярмарку об Пречистій крамарі росташовувались над річкою Лопаню там, де тепер овочевий ряд. Наїзжало багато кримської татарви на верблюдах з величезними мажарами, з яблуками та виноградом. Верблюдів становили тут же поміж лавками, щоб вони не лякали коней.
436. На грунті офіціяльних вказівок відомо, що в 1854 р. в Харьківській губернії налічували 425 ярмарків, у Полтавській - 372, в той час, коли, напр., в Володимирській їх було усього 9.
437. Дуже докладно і яскраво описаний селянський ярмарок в оповіданні Квітки-Основ'яненка «Салдатський патрет»: «Таки куди оком не глянеш, то усе люди, усе люди, як сарана у полі. І чого то не понаносили або не понавозили, - такий ярмарок, неначе в Харькові об Пречистій: усякого товару, якого тільки подумаєш, усе є. Чи груш? Так і на возах груші, і в мішках груші, і купами груші... А там Москва з лаптями та з ликами; були в них і миски, і ложки, і тарілки розмальовані, були і решета, і ночовки, діжі, лопати, сівці, черевики, чоботи з підковами і німецькі, тільки гвіздочками попідбивувані. Тут суздальці з богами та з книжками завалящими, а побіля їх сластьонниця з грубкою, вщіпне тіста та на сковороду ув олію, аж шкварчить. Тут же біля неї терта кабака і тютюн у папушах, а там залізний товар, підковки, гвіздочки, сокири, підіски, ухналі і все, чого треба. А тут вже лавки з красним товаром для панів: струковатий перець на нитках, родзинки, фиги, цибуля, усякії сливи, горіхи, мило, медянич-ки, свічки, тараня, ще по весні з Дону навезеная, і суха, і солона, кав'яр, оселедці, яловичина, ніжки, шпильки, голки, гаплики і для нашого брата свитина. Дьоготь і в шерітвасах і в мазницях, продавались і самі квачі, а побіля їх стояли бублики, буханці, горохвяники, гречаники, носили у ночовочках печеню, шматками покраяну, на скільки тобі треба, стільки і бери. А там купами капуста, буряки, морква огородня, а хатньої (лайка) наші жінки не продають, держуть про нужду на нашу голову - цур їй! Тут же був хрін, ріпа, картохлі, що вже швидко хліб святий з світа Божого зженуть. А тут з Водолаги горшки, кахлі, миски, покришки, глечики, кухлики... та я ж кажу: нема того на світі, чого не було на ярмарку, і як би грошей до сина, то накупив би усього та і їв би цілісінький год. А що ще обіддя, коліс, віх, двійла, люшні! Були і свити простого уразівського і мильного сукна, були кожухи, усякі пояси, шапки і козацькі, і каплоухі. Був і дівчачий товар: стрічки, скіндячки, серги, баєві юпки, плахти, шиті рукава і хустки, жіноцькі: очіпки, серпанки, запаски, кораблики, рушники і шиті і з мережками, щітки, гребні, днища, веретена, сіль товчена, глина жовта, запонки голов'яні; перстні, черевики. А промеж такої пропасти товару що то народу було!.. Той купує, той торгує, той божиться, той приціняється, той спорить, той товариство склика, той на жінку гука, ті лаються, ті йдуть могоричі запивати, жіноцтво щебече, усі разом роска-зують і ні одна не слухає, старці співають Лазаря, кобили ржуть, колеса скриплять, той возом їде та кричить - по глину! по глину!, а на зустріч йому викрикує - по горшки! по горшки!.. усюди гомонять, кричать, стукотять, як у млині, коли на всі меле і товче».
438. Окремую галузь торговців складали шибаї, або котолупи. На Україні головним кодлом шибаїв здавна була слоб. Рашівка гадячського повіту на Полтавщині. Вони складали артілі або товариства з 6 або з 8 чоловік, які й рушали в дорогу; иноді з'їзжаючись, обмірковували справу і їхали так иноді до Азовського та Чорного морів через усю Україну. О половині XIX в. в Рашівці налічували біля тисячи крамарів-котолупів.
439. Блукання по світу з метою дріб'язкового крамарства псувало шибаїв. Людина добре освідомлена дає таку відозву про шибаїв-котолупів: «Видержують конкуренцію з місцевими крамарями й покупцями збіжжя тільки заможніші; біднота ж, дякуючи страшній експлуатації крамарів, які позичають їй гроші, або дають крам, через мізерність свого підприємства залазить в борги, за які їй часто-густо доводиться збуватися навіть своєї хати. Багато козаків-щетинників навіть землю свою проторгували, одбились від хліборобства і мають сумне становище. Тепер багато молоді замісць того, щоб іти «по щетину», йдуть на шахти та заводи. Здається, людина, блукаючи по світах, повинна була б набратися розуму. Але навпаки. Навряд чи можна де-инде зустріти таке дикунство, як у шибаїв. Блукаючи по світах і зустрічаючись з ріжним людом, щетинники переймають більше шкодливого, ніж доброго. Простота звичаїв пропала зовсім; торговля наклала на них огидне тавро. Парубоцтво часто останню копійчину витрачає на панське убрання: «спінжаки», чоботи, дорогі чумарки, в чому вони бачуть прояву шляхетности і своєрідної культурности. Разом з тим рідко де можна зустріти таку велику розбещеність молоді. Так, коли на вулицях парубки бились раніш тільки кулаками та киями, то тепер завелись уже такі речі, як финські ножі, ціпки залізні, залізні наручники та инш. Вся ця зброя пускається в хід в святкові ночі і взагалі під час гулянок».
Дата добавления: 2021-04-06; просмотров: 69; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!