VII. Іноземці, що перебували на оздоровлені

№ з/п	Країна	Кількість оздоровлених осіб	Фактично проведена кількість ліжко-днів	№ з/п	Країна	Кількість оздоровлених осіб	Фактично проведена кількість ліжко-днів
1	Афганістан	0	0	26	Сент-Вісент і Гренадіни	0	0
2	Албанія	0	0	27	Словаччина	0	0
3	Австралія	2	30	28	Словенія	0	0
4	Австрія	2	23	29	Японія	0	0
5	Бельгія	0	0	30	Швеція	3	75
6	Боснія, Герцеговина	0	0	31	Швейцарія	0	0
				32	Сирія	0	0
7	Британія	0	0	33	ОА Емірати	0	0
8	Болгарія	0	0	34	Туреччина	0	0
9	Канада	3	40	35	Єгипет	0	0
10	Чеська Республіка	0	0	36	Великобританія	0	0
				37	США	8	160
11	Данія	0	0	Країни, що утворилися з СРСР
12	Франція	0	0	39	Азербайджан	0	0
13	Німеччина	96	1769	40	Вірменія	0	0
14	Греція	2	22	41	Білорусь	805	16 779
15	Угорщина	0	0	42	Естонія	2	38
16	Індонезія	0	0	43	Грузія	0	0
17	Ірландія	0	0	44	Казахстан	23	450
18	Ізраїль	19	322	45	Киргистан	0	0
19	Італія	2	8	46	Латвія	8	168
20	Корея	0	0	47	Литва	3	51
21	Нідерланди	0	0	48	Молдова	613	11 140
22	Панама	0	0	49	Росія	588	7711
23	Польща	10	155	50	Таджикистан	2	40
24	Португалія	0	0	51	Туркменістан	2	24
25	Румунія	5	120	52	Узбекистан	1	7
				Всього		2199	39 132

 

Основною метою діяльності санаторно-курортної сфери є ство­рення сприятливих умов для лікування і профілактики захворю­вань та відпочинку людей, використання та охорона природних лікувальних ресурсів.

Оздоровлення народу, як одна з найважливіших функцій держа­ви, була і залишається сферою підвищеної уваги всього суспільства. Проте, навіть за найкращої організації діяльності, санаторно-ку­рортна сфера у Моршині має ряд проблем, а саме:

• невизначеність уповноважень місцевої виконавчої влади з пи­тань санаторно-курортних закладів;

• дублювання повноважень курортного управління ЗАТ «Укрпрофоздоровниці» і органу місцевого самоврядування (виконком Моршинської міської ради);

• відсутність єдиного лікувально-діагностичного центру;

• немає загальнокурортної концепції щодо маркетингових до­сліджень і реклами;

• ускладнено використання Моршинського родовища мінераль­них розсолів (відсутність ліцензії на право користування надрами).

 

5.6. Аналіз перспектив розвитку санаторно-курортного комплексу України

 

Санаторно-курортний комплекс України - це величезні запаси різноманітних природних лікувальних ресурсів, мережа санаторно-оздоровчих закладів, значний резерв досвідченого кадрового потен­ціалу.

У 2000 році прийнято Закон України «Про курорти», який ви­значає правові, організаційні, економічні та соціальні засади розвитку курортів в Україні та спрямований на забезпечення вико­ристання з метою лікування та оздоровлення населення природних лікувальних ресурсів.

Для організації діяльності курортів слід використовувати спеці­ально визначені природні території, що мають природні оздоровчі та лікувальні ресурси. Згідно із Законом України «Про курорти», до природних лікувальних ресурсів належать: мінеральні води, лі­кувальні полоїди та озокерит, ропа лиманів та озер, морська вода, природні об'єкти в комплексі зі сприятливими для лікування клі­матичними умовами, придатні для використання з метою лікуван­ня, медичної реабілітації та профілактики захворювань, кожен з яких є самостійним об'єктом геологічного середовища, потребує різнобічного підходу до вивчення, контролю стану і використання.

Сприятливий клімат на всій території України дозволяє широко використовувати кліматотерапію як один із методів лікування і профілактики багатьох хвороб. Особливим лікувально-оздоровчим природним лікувальним ресурсом є унікальний мікроклімат печер та шахт (Солотвинські соляні шахти).

В Україні наявні також значні запаси гідромінеральннх ресурсів. Санаторно-курортні установи в лікувально-оздоровчому процесі використовують мінеральні води та полоїди. Наявність у певній місцевості гідромінеральннх ресурсів є одним із критеріїв перспек­тив санаторно-курортного будівництва.

За загальноприйнятою класифікацією, існують такі види курортів:

• бальнеологічні;

• кліматичні;

• бальнеокліматичні;

• кліматобальнеогрязьові.

Усі види курортів є в Україні, що їх можна використовувати для оздоровлення населення.

З метою активізації комплексних досліджень різноманітних природних лікувальних ресурсів, чіткої оцінки їх сучасного стану, що обумовлює розвиток курортів різного профілю, необхідно:

• провести повну еколого-економічну оцінку і паспортизацію рекреаційних ресурсів України;

• здійснювати комплексні дослідження рекреаційної інфра­структури та ресурсів у масштабі окремих областей;

• забезпечити повноцінне фінансування науково-дослідних ро­біт з актуальних проблем санаторно-курортного лікування.

Жорстка конкуренція та нестабільність сучасного ринку стосу­ються системи рекреації та відновлювального лікування в умовах курортів і потребують прийняття оперативних організаційних рі­шень, які дозволили б швидко адаптуватися до зростаючих запитів ринку. Для прийняття таких рішень необхідна максимально повна та оперативна інформація, що базується на сучасних інформацій­них технологіях. Інформаційна мережа Інтернет повністю задо­вольняє цю вимогу, забезпечуючи найбільш ефективний обмін ін­формацією. Інформація про реабілітацію та лікування має свою специфіку і надзвичайно відповідальна, адже являє собою не просто цікаву інформацію, а орієнтує хворих на можливе одужання, дає їм надію.

Загальними вимогами щодо подання інформації у світовій ме­режі є такі:

• конкретність, лаконічність та простота викладу кожного фраг­менту інформації на сайті;

• обсяг ілюстративного графічного та фотоматеріалу має бути в розумних межах із врахуванням різного рівня можливостей корис­тувачів;

• орієнтування на потенційних споживачів інформації через посередництво мови (українська, російська, англійська, німецька).

Інформація, що подається в мережу, має виключно індивіду­альний характер. Однак в ній має обов'язково міститися мінімаль­ний обсяг необхідних даних, до яких належать такі загальні показники:

• коротка загальна кліматично-географічна характеристика зони курорту та приблизне розташування на території країни;

• статистичні дані функціонування курорту, коротка історія йо­го створення;

• адміністративна сторінка;

• перелік природних лікувальних факторів курорту з лаконічним описом механізму їх лікувальної дії;

• короткі медичні показання відповідно до міжнародної класифі­кації захворювань;

• перелік послуг, які надаються на курорті, вартість одного дня перебування на курорті;

• точна адреса з вказівкою на транспортний доступ;

• E-mail, поштова адреса, телефон, факс.

Збереження природних лікувальних ресурсів засновано на охороні курортно-рекреаційних зон та передбачає такі основні питання:

• раціональне використання природних лікувальних ресурсів та їх охорона;

• дотримання уніфікованих державних стандартних методик у галузі лікування і медичної реабілітації;

• дотримання науково обґрунтованих термінів для лікування та реабілітації;

• ведення Державного кадастру природних лікувальних ресур­сів;

• моніторинг природних лікувальних ресурсів і природних тери­торій курортів;

• розроблення економічно обґрунтованих нормативів плати за користування природними лікувальними ресурсами.

Важливою умовою ефективного функціонування санаторно-ку­рортного комплексу є забезпечення його розвиненою інфраструк­турою, яка відповідала б світовим стандартам, сприяла підвищен­ню його конкурентоспроможності. Розвиток інфраструктури від­бувається в процесі вирішення територіально-функціональних, соціально-економічних, екологічних проблем, що пов'язано з роз­поділом і визначенням пріоритетних напрямів використання тери­торіальних ресурсів і пошуками шляхів збалансування міжгалузе­вих інтересів.

Підсумовуючи позитивні впливи санаторно-курортної діяль­ності на економіку, розглянемо взаємозв'язок ефектів усіх рівнів:

• прямий ефект - доходи санаторно-курортних закладів, турис­тичних агентств, закладів харчування, історико-культурних об'єк­тів та інших підприємств туристичної індустрії, а також доходи магазинів від покупок, що їх здійснюють відпочиваючі;

• непрямий ефект - доходи будівельних організацій, банків, постачальників харчів, комунальних служб, отриманих ними від реа­лізації продукції та послуг, що забезпечують комфортне перебуван­ня відпочиваючих у санаторно-курортних закладах;

• індукований ефект - доходи інших місцевих резидентів у ви­гляді заробітної плати, дивідендів, орендної плати та інших видів платежів, отриманих ними від реалізації продукції та послуг усім суб'єктам, котрі причетні до санаторно-курортної діяльності.

Наявність унікальних природних лікувальних ресурсів, даних щодо їх сучасного стану, стану інфраструктури санаторно-курор­тних закладів становить той базовий потенціал, на основі якого формується ставлення до рекреаційних можливостей курортних те­риторій, що обумовить подальший розвиток санаторно-курортної галузі України.

 

Питання для контролю та самоперевірки

1.У чому суть лікувально-оздоровчого туризму?

2.Які рекреаційно-туристичні ресурси є визначальними для лікувально-оздоровчого туризму?

3.Яка роль курортів у системі туристичної діяльності?

4.Назвіть типові для санаторно-курортного лікування заклади та окресліть поле їх діяльності.

5.У чому суть стратегічного управління в санаторно-курортній галузі?

6.Від яких факторів залежить психологічне та функціональне задоволен­ня відпочиваючого у санаторно-курортному закладі?

7.Назвіть етапи та їх складові елементи у структурі стратегічного управ­ління санаторно-курортною діяльністю.

8.Назвіть основні стратегічні підходи до можливого розвитку курортів.

9. У чому економічний зміст санаторно-курортної галузі?

10.Проаналізуйте специфіку надання туристичних послуг.

11.Проаналізуйте процес надання санаторно-курортної послуги.

12.Назвіть основні методи санаторно-курортного лікування.

13.Охарактеризуйте функціональні складові курортного підприємства.

14.Які рівні управління беруть участь в організації санаторно-курортної справи?

15.За якими принципами і в яких напрямах здійснюється оцінка курорт­но-рекреаційних ресурсів?

16.Які види робіт та які заходи і рішення з боку різних управлінських рів­нів забезпечать комплексні дослідження природних лікувальних ресурсів?

17.Вирішення яких питань забезпечуватиме збереженість природних лі­кувальних ресурсів?

18.Який економічний ефект від правильно організованої санаторно-ку­рортної діяльності?

 

Р03ДІЛ 6

ФУНКЦІОНУВАННЯ ТУРИСТИЧНОЇ ІНДУСТРІЇ: РЕГУЛЯТОРНІ ОСОБЛИВОСТІ

6.1. Організаційно-правове забезпечення туристичної індустрії в Україні

 

Наявність потужного туристично-рекреаційного потенціалу є важливою, але далеко не достатньою умовою перетворення туризму на прибуткову галузь народного господарства. Будь-які потенційні можливості не будуть повною мірою реалізовані, якщо введення ринкових механізмів у сфері туристичного обслуговування ком­плексно не поєднуватиметься із заходами державного регулюваль­ного впливу у вигляді необхідних юридичних, політичних, еконо­мічних та інших гарантій. Лише у цьому разі можна забезпечити стійкий розвиток індустрії туризму, не зашкоджуючи природним та культурним цінностям, що виступають об'єктами туристичної атракції.

Доцільність функціонування державних органів управління зумовлюється існуванням широкого кола управлінських рішень, прийняття та практичне втілення яких перебувають поза можли­востями і компетенцією окремих підприємств і організацій. Однак, коли йдеться про визначення ролі державного регулювання, слід мати на увазі, що туризм, як одна з найдинамічніших складових на­ціональної економіки, вимагає у вирішенні цього питання особли­вого підходу. Справа в тому, що, являючи собою багатогалузевий комплекс, туристична сфера, звичайно, потребує координації та ре­гулювання більшою мірою, ніж жодна інша. Водночас надмірна державна присутність та регламентація загрожує суттєвим обмеженням прояву підприємницької ініціативи, яку покладено в осно­ву становлення ринкової моделі господарювання.

Можливо, саме з цієї причини, незважаючи на визнання за індуст­рією туризму величезного економічного, політичного та соціально-культурного значення, формування державних органів управління нею - національних туристичних адміністрацій - як в Україні, так і у переважній більшості інших країн відбувалося доволі складно.

Світова практика свідчить, що ідеальної формули, яка дала б змогу державі створити оптимальну структуру управління турис­тичною галуззю, не існує. Намагання ж її винайдення, насамперед, стикаються з проблемами організації ефективної міжвідомчої взає­модії та досягнення необхідного рівня децентралізації.

Історично склалося так, що в Україні регулюванням туризму постійно займається цілий ряд державних установ. За радянських часів ними були Українська рада професійних спілок, у складі якої діяла Республіканська рада з туризму, пізніше перейменована на Українську республіканську раду з туризму та екскурсій; Держав­ний комітет СРСР з іноземного туризму; Бюро міжнародного моло­діжного туризму «Супутник», міністерства освіти, культури, оборо­ни та ін., що мали підвідомчі туристичні заклади.

Після проголошення незалежності країни подібна структура управління туристичною індустрією в цілому збереглася, безумов­но, маючи певні позитивні сторони. В умовах ринкових перетво­рень рекреаційна сфера вимагала для свого розвитку чималих інвестиційних ресурсів, і капіталовкладення різних міністерств і ві­домств забезпечували значну частину її фінансування. Втім, все наочнішими ставали недоліки такої організації управління на макрорівні, пов'язані, насамперед, з ігноруванням системного підходу до його здійснення.

Відсутність протягом 1989-1993 рр. структур і важелів держав­ного регулювання туризму призвела до руйнування важливих скла­дових інфраструктури галузі, погіршення балансу в'їзного та виїз­ного туристичних потоків, фактичного розпаду системи соціально орієнтованого внутрішнього туризму. У цей період держава втрати­ла майже 80% очікуваних валютних прибутків від обслуговування іноземних туристів.

Першим кроком на шляху виправлення ситуації стало створення у серпні 1993 р. Державного комітету України з туризму, що почав діяти як вищий інституційний орган системи управління вітчизня­ною туристичною сферою, безпосередньо підпорядкований КМУ, та його ліквідація згідно з Указом Президента України «Про зміни у структурі центральних органів виконавчої влади» від 15 грудня 1999 р.

Утворений після цього єдиний Державний комітет молодіжної політики, спорту та туризму на базі Державного комітету України у справах сім'ї та молоді, Державного комітету України з фізичної культури і спорту та Державного комітету України з туризму був реорганізований в Державну туристичну адміністрацію України (ДТАУ). До числа основних типів завдань, поряд з координацією діяль­ності міністерств, відомств та організацій, робота яких пов'язана з прийманням і обслуговуванням іноземних та вітчизняних туристів, віднесені визначення перспектив розвитку внутрішнього та міжнародного туризму, вимог до його якісного та кількісного рівнів, формування та розміщення державних контрактів, збір галузевих статистичних даних, розробка деяких правових аспектів функціо­нування туристичної сфери тощо. Проте поза її компетенцією зали­шилися питання інвестицій, кредитів, бюджетного фінансування проектів. Позбавлена вона також і можливості скасовувати рішен­ня непідвідомчої їй туристичної структури, що суперечить держав­ній політиці.

16 грудня 2002 року була створена Всеукраїнська координаційна Рада керівників туристичних і суміжних об'єднань як координацій­ний та представницький орган громадських організацій в Україні. Координаційна Рада уповноважена відстоювати і брати активну участь у визначенні основних засад і пріоритетів державної політики в галузі туризму, а також у вирішенні питань розбудови туристичної галузі відповідно до Указу Президента України «Про підтримку роз­витку туризму в Україні» № 127/201, від 2 березня 2001 року.

Логічною спробою подолання роззосередженості регулюючого впливу держави на функціонування туристичної галузі стало ство­рення позавідомчої Національної Ради з туризму, на яку додатково покладаються завдання розгляду пропозицій щодо перспектив та напрямів розвитку усіх видів туристичної діяльності, запроваджен­ня системи управління та розробки заходів із захисту інтересів дер­жави в цій сфері. Однак обсяг реальних повноважень, якими наді­лений цей колегіальний орган, досить обмежений і не відповідає його місцю у загальногалузевій управлінській ієрархії.

Здійснення державної туристичної політики на регіональному та місцевому рівнях забезпечується діяльністю управлінь з питань туризму обласних, Київської та Севастопольської міських держав­них адміністрацій.

У період ринкової трансформації економіки саме адмініструван­ня відіграє визначальну роль і сприяє виходу туристичної індустрії з кризового становища.

Правову базу діяльності туристичної галузі закладено Законом України «Про туризм». Вій є основоположним законодавчим ак­том, що визначає загальні правові, організаційні, виховні та соці­ально-економічні засади реалізації державної політики в галузі туризму, всебічно регламентує туристичну діяльність в Україні,створює умови для стимулювання ділової активності суб'єктів ту­ристичного підприємництва, забезпечує оптимальний рівень дер­жавного регулювання процесу розвитку вітчизняного туризму. Крім того, він став правовим підґрунтям для розробки цілого ком­плексу галузевих нормативно-інструктивних документів, що регла­ментують конкретні аспекти туристичної діяльності. У цілому прийняття такого закону засвідчує якісно новий підхід до туризму на найвищому державному рівні.

Реалізатором державної політики в галузі туризму є Державний комітет України з туризму. Він є своєрідним «головним менедже­ром» туристичної галузі, визначає перспективи та пріоритети, здійснює прогнозування та комплексне планування її розвитку.

Розвиток туризму залежить від багатьох чинників політичного соціально-економічного, демографічного та культурологічного характеру. Тому прогнозувати процеси в туристичній галузі на від­далену перспективу надзвичайно важко. Найдоцільнішою є кон­цепція дій у галузі туристичного господарювання на період до 2010 року у вигляді офіційно визнаної та законодавчо затвердженої Державної програми розвитку туризму в Україні до 2010 року, що зумовлено актуалізацією організаційно-правових та економічних засад становлення туризму як високорентабельної галузі економі­ки, важливого засобу культурного та духовного виховання грома­дян України. Комплексний підхід до цієї Програми дозволяє роз­глядати туризм як багатофункціональну соціально-економічну систему, що включає ресурсну та матеріально-технічну базу, інфраструктурне забезпечення, управління, які пов'язані між собою складними відносинами і взаємодіють з іншими структурними еле­ментами господарського комплексу. Програмні заходи не тільки передбачають створення економічних умов для розвитку безпосе­редньо туризму, а й повинні дати відчутний побічний ефект - стимулювати піднесення соціальної сфери та рівня матеріального добробуту населення. Водночас Програма визначає стратегію управління розвитком туристичної індустрії через запровадження ефективних механізмів економічного регулювання та відповідних організаційних заходів, територіальних екологічних норм і регла­ментів тощо. Її метою є створення сприятливого організаційно-правового й економічного середовища для розвитку галузі туризму, формування конкурентоспроможного ринку туристичних послуг на основі ефективного використання природного та історико-культурного потенціалу України, забезпечення її соціально-економічних інтересів та екологічної безпеки.

Державна програма розвитку туризму в Україні до 2010 року передбачає:

• визнання туризму як пріоритетної галузі, що має посісти гідне місце в структурі економіки держави;

• визначення основних напрямів державної політики в питаннях туристичного освоєння територій;

• орієнтування на оптимізацію соціально-економічного розвитку територій, а не на форсоване забезпечення економічних інтересів її учасників;

• спрямування на формування конкурентного середовища у ту­ристичній діяльності, зростання кількості її суб'єктів, підвищення якості туристичного продукту, забезпечення його доступності для широких верств населення;

• залучення різних форм вітчизняних та іноземних інвестицій у розвиток туризму.

В Указі Президента України «Про основні напрями розвитку ту­ризму в Україні до 2010 року» № 973/99 від 10 серпня 1999 р. зазна­чено: «Пріоритетним видом туризму для України залишається іноземний (в'їзний) туризм як вагомий чинник поповнення валют­ними надходженнями державної скарбниці та створення додатко­вих робочих місць». Отже, протекціонізм іноземному туризму в Ук­раїні є складовою державної туристичної політики.

Головним напрямом розвитку матеріальної бази туристичної інфраструктури в першому десятиріччі XXI ст. має стати її модер­нізація та реконструкція відповідно до міжнародних стандартів. До 2010 року передбачається реконструювати заклади розміщення ту­ристів і відпочиваючих місткістю близько 28 тис. місць і побудува­ти нові па 20,5 тис.

З метою відповідності матеріальної бази вимогам Всесвітньої туристичної організації проведена сертифікація туристичних, готель­них послуг і послуг харчування.

Важливе значення для розвитку туризму мають транспортні шляхи й комунікації.

Більшість фізичних осіб, які подорожують автомобілем, тобто автотуристи, є користувачами сервісної туристичної інфраструк­тури, розташованої вздовж і поблизу автошляхів. Облаштуванню автошляхів комплексною інфраструктурою туристичного обслуго­вування суттєво сприятиме реалізація Програми створення і функ­ціонування національної мережі міжнародних транспортних кори­дорів.

Для реалізації поставленої Державною програмою розвитку туризму в Україні до 2010 року мети необхідно вирішити такі ос­новні завдання:

• впровадити ефективні механізми фінансово-економічного ре­гулювання розвитку туристичної сфери, визначивши джерела фі­нансування та створивши оптимальну модель інвестиційної політи­ки в галузі;

• визначити шляхи, форми та методи стимулювання розвитку підприємництва у галузі туризму;

• обґрунтувати, з урахуванням соціально-економічних інтересів держави, форми та методи залучення іноземних інвестицій у розви­ток туристичної галузі;

• удосконалити організаційні структури управління галуззю ту­ризму;

• забезпечити оптимальне використання природного та історико-культурного потенціалу туризму через науково обґрунтоване туристичне районування території країни;

• обґрунтувати екологічні регламенти та допустимі норми осво­єння туристичних територій, розробити механізми їх дії та запрова­дити в практику управління.

Стратегічна мета розвитку туристичної індустрії в Україні поля­гає у створенні конкурентоспроможного на Світовому ринку турис­тичного продукту, здатного максимально задовольнити туристичні потреби населення країни, забезпечити на цій основі комплексний розвиток територій та їх соціально-економічних інтересів при збе­реженні екологічної рівноваги та історико-культурного довкілля.

Програма дій, зорієнтована на досягнення цієї мети, має бути синхронізованою із загальними темпами становлення ринкових ме­ханізмів і співвіднесеною з політикою структурних реформ в еконо­міці.

 

6.2. Основи державної туристичної політики

 

Туристична діяльність в Україні здійснюватиметься з урахуван­ням загальнодержавних інтересів відповідно до чинного законо­давства та норм міжнародної туристичної практики.

Державна політика в галузі туризму реалізується згідно з принципами:

• безперервності та послідовності туристичного виховання всіх вікових груп громадян;

• урахування інтересів всіх громадян при розробці програм роз­витку туризму;

• визнання самостійності всіх суб'єктів туристичної діяльності, рівності їх прав щодо державної підтримки незалежно від форми власності;

• створення сприятливих умов для вітчизняних та іноземних ін­весторів у галузі туризму.

Реалізація цих принципів створить необхідні умови для подальшо­го розвитку індустрії туризму, стабілізує економічне становище суб'єктів туристичного підприємництва.

Паралельно з цими заходами необхідно реалізувати ряд науко­во-організаційних програм з метою забезпечення екологічно до­пустимих масштабів, темпів і територіальних пропорцій розвитку туристичного комплексу. Зокрема:

• провести комплексні ландшафтно-екологічні та історико-культурні дослідження території України, встановити диференційовані норми туристичного навантаження на довкілля;

• розробити та запровадити жорсткі правила дотримання приро­до- та пам'яткоохоронного законодавства в туристичних зонах і санкції за їх порушення;

• обґрунтувати на основі норм антропогенного навантаження гранично допустимі межі сумарної ємності об'єктів, розміщених у туристичних центрах.

Одним із засобів підвищення рекреаційно-туристичної приваб­ливості регіонів має бути створення властивого лише їм своєрідно­го іміджу.

Туристичний імідж регіонів - це враження та уявлення, що складаються у реальних і потенційних туристів від побаченого. По­зитивний імідж сприяє зростанню чисельності туристів. Для ство­рення туристичного іміджу варто здійснити також:

• проаналізувати сучасний стан розвитку рекреаційно-туристич­ної системи, провести комплексне обстеження та вивчити турис­тичну привабливість регіонів;

• визначити найпривабливіші об'єкти, як рекреаційні ресурси;

• віднайти можливості для того, щоб дані ресурси були представ­лені споживачеві у найкращому вигляді;

• підготувати кваліфіковані кадри для організації турів і обслу­говування відпочиваючих;

• провести широку рекламну кампанію з метою популяризації регіонів.

Для оцінки туристичної привабливості регіонів розробляються комплексні цільові програми.

В організації туристичної діяльності важливо чітко визначити функції та відповідальність усіх сторін, які беруть у ній участь, - як у державному, так і приватному секторах, та забезпечити координа­цію їхньої діяльності.

Регіональні органи влади повинні забезпечити:

• розроблення та втілення в життя туристичної політики, її демо­кратичне обговорення та контроль відповідно до особливостей регі­ону, цільового розвитку;

• заохочення потенційних інвесторів до сприяння;

• класифікацію та реєстрацію суб'єктів туризму, туристичних послуг, гарантування їх високої якості на основі ліцензування та сертифікації;

• інформаційне забезпечення, збір даних та їх аналіз для при­йняття рішень;

• підготовку кадрів високої кваліфікації для роботи у сфері ту­ризму.

Основні цілі розвитку туризму в регіоні можна визначити та­ким чином:

• пропагувати регіон як атрактивну місцевість для розвитку туризму, формувати дуже чіткий і специфічний його імідж, що від­різняє регіон від інших і завдяки цьому приваблює туристів;

• розвивати стабільно працюючу, екологічно чисту індустрію ту­ризму, яка повністю б використовувала існуючий рекреаційно-туристичний потенціал;

• створювати умови для підвищення рівня доходів та збільшен­ня зайнятості населення регіону;

• заохочувати та стимулювати прибуткові інвестиції у туризм для удосконалення та розширення інфраструктури регіону;

• збагачувати культурне життя та розширювати освітню мережу в регіоні.

Туризм виступає ефективним засобом економічного та соціаль­ного розвитку і спроможний забезпечити значні вигоди для регіону. Ці головні вигоди включають загальне піднесення економічного рівня розвитку регіону, підняття його престижу, збільшення зайня­тості та доходів населення, надходження твердої іноземної валюти, надходження від фіскальних джерел, додаткових комерційних аген­цій, інфраструктури та об'єктів сфери обслуговування, створених для стимулювання розвитку туризму.

Більше того, туризм може піднести загальний культурний та ос­вітній рівень населення, відновити деякі види виробництв, забутих художніх промислів і ремесел, сприяти консервації спадщини та історичних будівель, захисту природи.

Розвиток туристичної індустрії має спиратися на нові механізми господарювання, ефективні організаційно-управлінські структури, економічну свободу виробників турпродукту, що в умовах вільної конкуренції забезпечить насичення ринку високоякісними послу­гами та сприятиме соціально-економічному розвитку країни.

У цілому держава гарантує рівність усіх форм власності й еконо­мічних можливостей щодо всіх суб'єктів туристичної діяльності.

Вихід України на міжнародний рекреаційно-туристичний ринок відбувається за державного сприяння, у першу чергу через розви­ток рекламно-інформаційних заходів, запровадження міжнародно­го співробітництва за міждержавними угодами та програмами. Організація рекреаційно-туристичної діяльності потребує раціо­нального поєднання ролі держави з активною діяльністю місцевих органів влади та підприємницьких структур. Розвиток туризму, зміцнення його матеріальної бази, реставрація пам'яток історії, ар­хітектури, культурних споруд забезпечує зростання туристичних потоків та значну фінансову віддачу.

Політика туризму розробляється та виконується на регіонально­му, національному та міжнародному рівнях, тобто політика туриз­му - результат спланованих дій, аналіз яких визначає ступінь втру­чання у розвиток туризму державних органів.

Сьогодні туристичні переміщення не обмежені окремими регіона­ми. Сучасна політика міжнародного туризму базується на потребах населення, а саме: ознайомлення з іншими культурами, особливостя­ми природи, звичаями інших народів світу, на отриманні позитив­них, часом екзотичних, вражень від побаченого.

Політика туризму, в тому числі і міжнародного, повинна брати до уваги такі зовнішні змінні чинники, як:

• демографічні зміни;

• соціальні зміни;

• коливання курсів валют;

• політичні, юридичні чи інші встановлені законом зміни;

• технологічний прогрес;

• зміни у торгівельній структурі;

• особливості транспортної інфраструктури;

• безпека туристів;

• охорона навколишнього середовища тощо.

Демографічні зміни, період відпочинку, сегментація туристич­ного ринку відіграють суттєву роль в еволюції туристичного попи­ту. Населення середнього віку найбільш чисельне та плато­спроможне, тому ця вікова група перспективна для розширення туристичної індустрії. Період та час відпочинку залежить від трива­лості річної відпустки, принципів дроблення відпустки, кількості свят, врахування чого дозволяє формувати туристичну пропозицію в тій чи іншій країні. Населення старшої вікової групи має досить вільного часу. «Гнучкість у часі» дозволяє подорожувати і в несезонний період. Традиційний відпочинок, в основі якого - надання житла та хар­чування, сьогодні вже не відповідає вимогам туриста. Тому необхід­но втілювати в життя такі галузеві стратегії, які були б адаптовані до умов ринку. Нові туристичні продукти формуються для кожно­го ринкового сегмента, щоб задовольнити потреби усіх потенційних туристів.

Поглиблене знання туристичної діяльності передбачає розумін­ня господарських секторів, які суміжні з туризмом, а саме: транс­порт, житлове господарство, громадське харчування, торгівля, по­бутова інфраструктура, туристичні організації.

В основу державної політики щодо формування та реалізації державної політики в галузі туризму доцільно покласти такі пріо­ритети:

• державне стимулювання внутрішнього та іноземного (в'їзного) туризму, у тому числі вдосконалення системи оподаткування;

• забезпечення внутрішньої конвертованості туристичних по­слуг шляхом підвищення їхньої якості та розширення асортименту, поліпшення умов обслуговування туристів;

• поетапна, науково обґрунтована приватизація туристичних об'єктів та обслуговуючої туристів інфраструктури;

• будівництво нових, реконструкція та модернізація діючих ту­ристичних об'єктів;

• залучення вільних коштів підприємницьких структур, суб'єк­тів туристичної діяльності на розвиток інфраструктури (шляхи, пункти пропуску, системи водопостачання та каналізації, зв'язок, служби сервісу тощо). У майбутньому ці інвестиції працюватимуть на туристичний ринок;

• організація приміських зон короткочасного відпочинку (беру­чи до уваги популярність відпочинку на воді, слід створити у при­міських зонах великих урбанізацій мережу рекреаційно-туристич­них об'єктів з належним рівнем обслуговування);

• організація виробництва екологічно чистої сільськогосподар­ської продукції для задоволення потреб туристів і відпочиваючих у високоякісних продуктах харчування. Світовий досвід свідчить, що налагодження такої справи при сертифікації продуктів і належній рекламі може послужити відчутним активізацій ним чинником і розширити ринок збуту туристичних послуг;

• залучення приватного сектора, особливо у сільській місцевості, до рекреаційно-туристичного підприємництва та підсобної діяль­ності у сфері туризму (сільський зелений туризм);

• пошук ефективних форм залучення іноземного споживача на вітчизняний ринок туристичних послуг з метою збільшення валютних надходжень шляхом організації відповідного сервісу обслуговування, надання послуг, що користуються попитом на Світовому ринку;

• створення сприятливих умов для розвитку активних видів ту­ризму (оздоровчо-спортивного, екологічного, пригодницького та ін.);

• створення сучасної інформаційно-маркетингової служби у сфе­рі туристичного бізнесу (основні завдання - вивчення та прогнозу­вання попиту на туристичні послуги з внесенням відповідних про­позицій для оптимізації балансу між попитом і пропозицією; форму­вання банку ділових пропозицій та їх експертна оцінка; вивчення та прогнозування структури і напрямів туристичних потоків; розробка міжнародних проектів співпраці у галузі туризму та ін.);

• проведення науково-дослідних, проектних і пошукових робіт з актуальних проблем розвитку рекреаційно-туристичного госпо­дарства, використання природного та історико ^- культурного потен­ціалу країни, створення геоінформаційної системи «Туризм в Укра­їні» тощо.

Аналіз туристичної діяльності фокусується на визначальних чинниках політики туризму і економічних механізмах її прова­дження Основою туристичної політики має бути міжнародний обмін, який сприяє розвитку туризму та отриманню доходів.

 

6.3. Міжнародні відносини України у сфері туризму

 

Вітчизняна туристична індустрія є невід'ємною складовою сві­тового туристичного процесу. Впродовж останніх років в Україні змінюється на краще ставлення до туризму як з боку державних владних структур, так і суспільства в цілому. У туризмі починають вбачати дієвий засіб формування ринкових механізмів поповнення державного та місцевих бюджетів, забезпечення зайнятості насе­лення, одну із форм раціонального використання вільного часу, проведення змістовного дозвілля, оздоровлення людей, залучення широких верств українства до пізнання власної історії, вивчення історико-культурної спадщини, зростання національної свідомості громадян Української держави.

За своїм туристично-рекреаційним потенціалом Україна має всі можливості стати туристичною державою світового рівня. Розши­рення міжнародних зв'язків відкриває великі можливості для про­сування національного туристичного продукту на світовому ринку, а також залучення до українського інформаційного простору світо­вого передового досвіду організації туристичної діяльності. Украї­на відкрита для міжнародного співробітництва. Цілеспрямована та системна діяльність щодо розвитку міжнародних туристичних зв'язків є чинником інтеграції нашої країни до європейської спіль­ноти, розвитку національної економіки та культури, ефективного використання туристичних ресурсів, розбудови транскордонної інфраструктурної мережі.

У рекомендаціях Гаазької міжпарламентської конференції з ту­ризму (10-14 квітня 1989 р.) - найавторитетнішого туристичного форуму сучасності - зазначено: «Країни повинні визначити свої на­ціональні пріоритети та роль туризму в «ієрархії» таких пріорите­тів, а також оптимальну стратегію розвитку туризму в рамках цих пріоритетів».

Рекомендації конференції містять також тези, що мають винят­ково важливе значення для розвитку туризму. Вони стосуються ролі парламентських, урядових та інших державних інституцій в організації туристської діяльності, а також планування розвитку туризму:

• необхідна активізація ролі державної влади на всіх рівнях у справі створення сприятливих умов для туризму, зокрема надання фінансових та інших ресурсів для реалізації всеохоплюючих про­грам з туризму;

• активна підтримка з боку уряду у плані інформації та просу­вання туризму, забезпеченні інфраструктури, освоєнні нових рин­ків, забезпеченні співпраці в усіх сферах - державних і приватних -в інтересах максимального заохочення сектору туризму;

• планування туризму на комплексній основі, беручи до уваги всі аспекти законодавства, що стосуються інших секторів, таких, як транспорт, зайнятість, охорона здоров'я, сільське господарство, зв'язок та ін.

Першочерговим напрямом діяльності у цій сфері залишається розбудова договірно-правової бази зовнішніх відносин, укладання міжнародних угод міжурядового та міжвідомчого характеру про співробітництво в галузі туризму. Пріоритетним є встановлення договірних відносин з країнами, що є перспективними для України туристичними ринками, вивчення та впровадження практики ство­рення нормативно-правової бази туризму, організаційних засад функціонування високорентабельної туристичної індустрії країн розвиненого туризму, прогресивного досвіду державного регулю­вання та стимулювання галузі.

Безумовною складовою міжнародних зв'язків є розвиток інституційного співробітництва. Через безпосередню участь у діяльності світових і міжнародних структур усіх рівнів практично реалізують­ся договірні відносини, активізується входження України до світо­вого туристичного простору.

У жовтні 1997 р. на 12-й сесії Генеральної асамблеї Всесвітньої туристичної організації (ВТО), що відбулася у м. Стамбулі (Туреч­чина), Україна стала дійсним членом цієї організації. А вже через два роки, у вересні 1999 р., на 13-й сесії Генеральної асамблеї ВТО, що проходила у м. Сантьяго (Чилі), Україну було обрано до Вико­навчої ради ВТО.

Членство України у Всесвітній туристичній організації, що є головною міжнародною міжурядовою організацією у галузі подоро­жей і туризму, виконавчим органом ООН, відповідальним за акти­візацію та розвиток туризму, розробку та впровадження світової туристичної політики, значно підвищило імідж і авторитет нашої держави у туристичному співтотоваристві, створило передумови по­дальшого розвитку національного туризму відповідно до тенденцій світового туристичного ринку із залученням до інформаційної ме­режі, інвестиційних пропозицій, системи підготовки кадрів, науко­вих досліджень, відкрило нові можливості налагодження взаємови­гідної співпраці з країнами-членами на всіх рівнях - двосторонньо­му, багатосторонньому, регіональному, ознайомлення з передовим надбанням найбільш розвинених туристичних держав світу.

Виконавча рада ВТО є керівним органом цієї організації, що формує світову туристичну політику, активно впливає на її впро­вадження, контролює бюджетні питання. Включення України до складу Виконавчої ради ВТО має стратегічне значення з огляду на можливості використання механізмів цієї організації для підвищен­ня ефективності національної туристичної галузі з урахуванням процесів глобалізації, що відбуваються в світі, просування україн­ського турпродукту на міжнародному ринку, збільшення надхо­джень до державного бюджету, підвищення авторитету та впливо­вості України у світі, розширення державно-приватного партнер­ства, впровадження передових методів підготовки та підвищення кваліфікації туристичних кадрів відповідно до світових стандартів. У 1999 р. на щорічному Міжнародному туристичному салону «Україна» - найбільшому виставковому заході на теренах нашої країни - надано статус заходу, що проходить під егідою Всесвітньої туристичної організації, з використанням символіки ВТО, а також включенням Салону до Календаря міжнародних туристичних захо­дів ВТО.

Розвиток співробітництва України з країнами - членами ЧЕС відбуватиметься на основі багатосторонньої Угоди про співробіт­ництво в галузі туризму між країнами Чорноморського економічно­го співробітництва 1994 р. та Декларації Ялтинського саміту, підпи­саної 5 червня 1998 р.

Стратегічною метою розвитку туристичного співробітництва Ук­раїни з ЧЕС є створення додаткових можливостей використання ту­ристично-рекреаційного потенціалу регіону ЧЕС, створення конку­рентоспроможного туристичного продукту країн-учасниць, його просування на міжнародному ринку, збільшення туристичних пото­ків, підвищення економічної ефективності туризму як передумови соціально-економічного розвитку країн Чорноморського басейну.

Співробітництво України з Центральноєвропейською ініціати­вою в галузі туризму здійснюється відповідно до Комплексного плану співробітництва України з ЦЄІ 1996 р. (проекти ЦЄІ «Стра­тегічний туристичний маркетинг», «Мережа центрів туристичної інформації в країнах ЦЄІ», «Розвиток сільського туризму в країнах ЦЄІ», «Розвиток культурного туризму в країнах ЦЄІ»).

Результатом такої співпраці є постійне зростання обсягів турис­тичного обміну між Україною та іншими країнами - членами Центральноєвропейської ініціативи через удосконалення спільної діяльності щодо використання природно-рекреаційного потенціалу Балканського регіону.

Останніми роками відбувається розширення зв'язків з міжна­родними, регіональними та національними туристичними асоціаці­ями, зокрема з PATA (Російська асоціація туристичних агентств), ТААТР (Туристична асоціація Азіатського та Тихоокеанського ре­гіону), ASTA (Американська асоціація туристичних агентств), ГATA (Грецька асоціація туристичних агентств), БАТА (Болгар­ська асоціація туристичних агентств), АБТА (Асоціація британ­ських туристичних агентств), FIJET (Всесвітня асоціація журналіс­тів і письменників, які працюють у галузі туризму), іншими.

Зарубіжний досвід свідчить про неухильну децентралізацію, під­вищення ролі місцевих органів влади у розвитку туристичних регі­онів багатьох країн, тому саме регіони мають більше усвідомлювати важливість розширення міжнародних зв'язків, укладання обласни­ми та місцевими адміністраціями міжнародних і міжрегіональних договорів і угод.

Невід'ємною складовою розбудови міжнародних відносин у сфе­рі туризму є поглиблення співпраці з іншими міжнародними орга­нами в галузі туризму.

Для підвищення ефективності туристичних зв'язків України з іншими країнами доцільним є:

• регулярна участь у чергових засіданнях міжнародних органів в галузі туризму для узгодження основних напрямів туристичної по­літики;

• створення конкурентоспроможного туристичного продукту та його ефективне просування на міжнародному ринку;

• розроблення проектів освоєння туристичних регіонів;

• узгодження дій щодо оптимізації туристичної інфраструктури;

• аргументування форм і методів стимулювання інвестиції у сферу туризму;

• формування єдиної інформаційної туристичної мережі;

• відкриття постійно діючих представництв за кордоном з метою розвитку співробітництва, спрямованого на ефективне освоєння туристичних ресурсів, формування спільного туристичного просто­ру, просування національного турпродукту на міжнародному рин­ку, надання оперативної інформації щодо наявної туристичної інфраструктури та туристичних можливостей своєї країни;

• укладання міжурядових та міжвідомчих угод з іншими країна­ми про співробітництво у сфері туризму;

• спрощення прикордонних та митних формальностей;

• забезпечення особистої безпеки туристів та збереженості їх­нього майна;

• впровадження єдиних стандартів обслуговування туристів;

• здійснення гнучкої податкової політики для туристичних під­приємств, що займаються дитячим, молодіжним, соціальним та еко­логічним туризмом;

• здійснення комплексу заходів щодо відродження соціально спрямованих видів туризму: лікувального, спортивно-оздоровчого, молодіжного, дитячого, пізнавального, інших;

• розширення виставкової діяльності та участі у міжнародних рекламно-інформаційних заходах: туристичних біржах, ярмарках, салонах;

• обмін досвідом у сфері організації туристично-екскурсійної діяльності, ліцензування, стандартизації та сертифікації туристич­них послуг.

Розвитку міжнародного туристичного співробітництва сприяє активне створення в Україні різноманітних недержавних громад­ських туристичних організацій, а саме асоціацій у різних напрямах туристичної діяльності (турагснтства, туроператори, виставкові ор­ганізації, підприємства готельного господарства, туристичні видан­ня, навчальні заклади тощо), їх входження до світових об'єднань, міжнародних організацій та асоціацій різного спрямування, резуль­татом чого є розширення туристичних обріїв, запровадження між­народних стандартів якості туристичних послуг, розвиток реклам­ної діяльності та бізнесових партнерських стосунків.

Рекламно-інформаційна діяльність визначена одним із основних напрямів реалізації державної політики в галузі туризму.

Розвиток виставкової діяльності, планомірна та систематична участь Держкомтуризму, українських туристичних підприємств у міжнародних виставках, організація туристичних салонів, ярмар­ків, бірж в Україні є важливим засобом підвищення економічної ефективності індустрії туризму, проведення широкомасштабної та комплексної реклами туристичного потенціалу України, просуван­ня українського туристичного продукту на міжнародному ринку, входження нашої країни до світової туристичної спільноти.

Практичний досвід країн з розвиненим туризмом доводить необ­хідність створення єдиної загальнодержавної інформаційно-рек­ламної і маркетингової системи, що передбачає належну організа­цію виставково-ярмаркової справи та є передумовою розвитку внутрішнього та міжнародного туризму, створення високоякісного та конкурентоспроможного туристичного продукту.

Виставки, ярмарки, салони, біржі є засобами встановлення цивілі­зованих договірних відносин між туристичними бізнес-партнерами, вивчення та освоєння туристичних ринків, визначення перспектив розвитку туристської пропозиції, збільшення обсягів туристських обмінів, валютних надходжень до державних бюджетів, соціально-економічного розвитку країн.

Специфіка туристичного потенціалу та ринків країн зумовила певну класифікацію рекламно-інформаційних заходів за масшта­бом і цілями:

• всесвітні;

• міжнародні;

• національні;

• регіональні.

Вони є місцем реалізації туристичного продукту, спілкування представників туристичного бізнесу, формування туристичної стратегії та стандартів обслуговування, цінової політики конкрет­ного сезону тощо. Участь у міжнародних туристичних виставках та ярмарках забезпечує вихід на міжнародний ринок, дає можливість залучитися до інформаційного простору, передового досвіду орга­нізації туристичної діяльності.

Аналіз принципів організації туристичної галузі країн, що мають розвинену індустрію туризму, доводить необхідність надання дер­жавної підтримки розвитку туризму, зокрема у сфері інформацій­но-рекламної діяльності.

Цікавим є приклад Великобританії, де існує державна структура, що займається дослідженнями туристичного ринку та рекламно-ін­формаційною діяльністю, пропагуванням Великобританії як турис­тичної країни на світовому ринку. Її складовою є мережа з 70 турис­тичних представництв Великобританії у різних країнах світу, що є найперспективнішими ринками для реалізації британського турпродукту. З державного бюджету виділяється 80 млн. фунтів стерлінгів на рік для проведення ринкових досліджень, рекламно-маркетингової діяльності, у тому числі участі у міжнародних турис­тичних салонах, ярмарках, виставках і біржах, видання рекламно-інформаційної продукції різними мовами, а також утримання закордонних туристичних представництв. Аналіз проведених у Ве­ликобританії маркетингових досліджень свідчить, що 1 фунт стер­лінгів, вкладений у туризм, дає 27 фунтів прибутку від кожного туриста, що відвідує країну, з них 4 фунти повертаються до держав­ного бюджету у вигляді податків.

Протягом останніх років в Україні склалася система туристич­них виставок, салонів і ярмарків, що активно виливає на стан турис­тичної індустрії, розширює ділові зв'язки між українськими та за­рубіжними туроператорами, сприяє залученню іноземних туристів, розвитку внутрішнього туризму. Традиційним став Міжнародний туристичний салон «Україна», що проводиться щоосені у м. Києві. З року в рік зростає його міжнародний авторитет і популярність, розширюється географія учасників. Щорічно проводиться весняна міжнародна туристична виставка «Україна: туризм і відпочинок ІЛТТ» у м. Києві. Розвиваються регіональні туристичні ярмарки, зокрема в Криму, на Закарпатті, у містах Львові, Одесі, Харкові, Бердянську, Донецьку, Запоріжжі, Ужгороді.

Таким чином, забезпечується комплексний підхід щодо форму­вання попиту та пропозиції на туристичному ринку України на зи­мовий та літній туристичні сезони, реалізації національного та регіо­нального туристичного продукту, запобігання впливу сезонності, максимального задоволення потреб вітчизняних та іноземних туристів.

Потреби подальшого розвитку індустрії туризму України ви­магають створення конкурентоспроможного національного ту­ристичного продукту, організації ефективної системи його просу­вання на внутрішньому та міжнародному туристичному ринках, забезпечення з цією метою якісно нового рівня виставково-яр­маркової діяльності, зосередження її на двох основних напрямах:

• підвищення ефективності рекламно-інформаційних туристич­них заходів усіх рівнів, що проводяться в Україні;

• активізація участі у міжнародних туристичних заходах, що проводяться в зарубіжних країнах.

Активізації участі України у міжнародних туристичних захо­дах, що проводяться в зарубіжних країнах, сприяє:

• визначення пріоритетних міжнародних туристичних заходів, участь в яких якісно вплине на розвиток українського туристично­го ринку («ІТВ» (Берлін), «WTM» (Лондон), «F1TUR» (Мадрид), «ВІТ» (Мілан), «МІТТ» (Москва), складання графіка участі в них представників туристичної галузі України єдиним національним стендом;

• надання підтримки участі, переважно єдиним стендом, україн­ських турпідприємств у міжнародних регіональних туристичних біржах і виставках (у Варшаві, Салоніках, Санкт-Петербурзі, Акапулько, Празі (або Брно), Берліні, Варні, Ташкенті, Тель-Авіві, Вільнюсі тощо), що мають стратегічне значення з огляду на розши­рення ділового партнерства, вивчення кон'юнктури світового ту­ристичного ринку та розповсюдження інформації про туристичні можливості України;

• закріплення за кожним міжнародним туристичним заходом відповідального працівника та призначення однієї з українських турфірм, у тому числі на тендерній основі, технічним організатором участі у заході представників туристичної галузі України.

Традиційними для України стали туристичні виставки світового та міжнародного значення: «ІТВ» (Берлін), «WTM» (Лондон), «МІТТ» (Москва), «FITUR» (Іспанія) «ВІТ» (Італія), «ТТ WARSAW TOUR + TRAVEL» (Варшава).

Для підвищення ефективності участі у міжнародних заходах, конкурентоспроможності національного турпродукту, його мар­кетингу на світовому ринку доцільно:

• створити систему організаційних і економічних важелів залу­чення до цієї справи всіх суб'єктів туристичної діяльності України;

• використовувати можливості світової інформаційної мережі, маркетингових досліджень;

• здійснювати економічне обґрунтування та аналіз результатив­ності заходів;

• кількісно та якісно поліпшувати стан рекламно-інформаційної (друкованої, аудіо-, відео-, електронної) продукції, що презентує ту­ристичні можливості України на міжнародних туристичних заходах;

• впровадити єдину національну систему інформаційно-реклам­ної та виставкової діяльності туристичної галузі України, що займа­лася б дослідженнями туристичного ринку, пропагуванням Украї­ни як туристичної держави у світі;

• запровадити державне цільове фінансово-економічне забезпе­чення єдиної інформаційно-рекламної системи туристичної галузі України, організаційну підтримку її функціонування через залу­чення усіх суміжних туризму сфер національної економіки та куль­тури.

Відкриття туристичних представництв України за кордоном під­вищує економічну ефективність туристичної індустрії.

Туристичне представництво за кордоном - це дієва система просування національного туристичного продукту на міжнародно­му ринку, проведення реклами туристичних можливостей України, розширення зв'язків з туристичними відомствами та підприємства­ми країни перебування, налагодження прямих контактів україн­ських туристичних підприємств із зарубіжними партнерами. Нагальність потреби створення туристичної представницької структури зумовлюється і можливістю залучення більшої кількості іноземних туристів в Україну, забезпечення захисту прав та інтере­сів українських туристичних підприємств і вітчизняних туристів за кордоном, залучення іноземних інвестицій у туристичну галузь на­шої країни.

Ефективний розвиток міжнародної діяльності безпосередньо залежить від надання організаційно-методичної та фінансово-еко­номічної підтримки туризму з боку держави. Туризм - високопри­бутковий сектор економіки та чинник підвищення міжнародного авторитету. Визнання туризму як індустрії вимагає виділення відпо­відних ресурсів з боку держави, зокрема на розбудову інфраструкту­ри, будівництво та реконструкцію шляхів, аеропортів, очисних мереж, реставрацію історичних пам'яток, музеїв та природно-рекреаційних центрів, підтримку єдиної державної інформаційно-реклам­ної системи туристичної галузі України. Досвід країн розвиненого туризму доводить, що без державних вкладень розвиток туризму неможливий, при цьому вкладення є, по суті, не витратами, а інвес­тиціями у галузь, що дає високі та швидкі прибутки.

Міжнародний туризм як одна з форм міграції населення, основ­ний зміст якої полягає у досягненні рекреаційного та пізнавального ефекту, виконує важливі функції зміцнення здоров'я, підвищення за­гальноосвітнього й культурного рівня людей. На частку туристів, що подорожують з метою відпочинку та розширення своїх знань, припа­дає приблизно 60% здійснюваних у світі закордонних подорожей.

Вплив міжнародного туризму на економічний розвиток виявля­ється у підвищенні ділової активності і розширенні виробництва товарів і послуг у результаті збільшення платоспроможного попиту за рахунок іноземних відвідувачів. Ділова активність посилюється помірно із збільшенням обсягів активного туризму і відповідного розширення індустрії туризму.

Країни - члени ЄЕС використовують податковий механізм для стимулювання розвитку індустрії гостинності, вважаючи, що ту­ристичний продукт країн з високим рівнем податку на додану вартість (ПДВ) менш привабливий. Розмір ПДВ для готелів у цих країнах коливається від 5,5% (Франція) до 22% (Данія), при цьому використовується «стандартний» розмір 14-20%, який сплачують висококласні 4- та 5-зіркові готелі та «скорочений» - 4-9%, що встановлений для невеликих підприємств. Із 12 країн ЕЄС у 9 країнах застосовується скорочений ПДВ для готелів та у 73 з них він зменшений для підприємств ресторанної індустрії. Якщо у Франції для готелів встановлено скорочений розмір ПДВ, рівний 5,5%, то для ресторанної індустрії він становить стандартний розмір, рівний 18,6%. В Іспанії, що сприяє розвитку свого туризму, встановлено скорочений ПДВ на рівні 6% для підприємств як готельної, так і ресторанної індустрії. Такі середземноморські країни, що не є чле­нами ЄЕС, як Кіпр та Мальта, існуючи за рахунок туризму, зовсім не обкладають продукт гостинності ПДВ. В Ізраїлі для підтримки в'їзного туризму для іноземних туристів зовсім не застосовується цей податок.

Позитивний досвід щодо пільгового ставлення до туристичних підприємств має наш чорноморський сусід - Туреччина. Розробле­ний тут на парламентському та урядовому рівнях комплекс заходів, як-то: виділення земельних ділянок під будівництво готелів, пільго­ві кредити (у т. ч. валютні), звільнення від податків, - дали феноме­нальні результати. Доля туризму в експорті країни збільшилася з 3 до 25%. Якщо у 1990 р. галузь принесла Туреччині 3,225 млрд. дол., то у 1996 р. дохід становив 6,536 млрд. дол. Тобто, за шість років дохід від туризму збільшився вдвоє. Порівняємо: якщо частка при­бутку Туреччини у світових доходах від туризму становить 1,55%, для України ця цифра становить лише 0,13%. Враховуючи унікаль­ні можливості туристичних ресурсів України, можна зробити сум­ний висновок про те, які величезні резерви ми не використовуємо. Наведений приклад досить переконливо підтверджує високу рента­бельність та мінімальні строки окупності витрат.

То ж мало декларувати потребу розвитку туризму в Україні, тре­ба створити необхідні економічні та правові умови для функціону­вання туристичних організацій як державних, так і комерційних з тим, щоб у перспективі вони могли зайняти належне місце на циві­лізованому світовому туристичному ринку. Туризм цього вартий.

Вплив міжнародного туризму на економіку окремих країн зале­жить від їх масштабів, рівня розвитку, особливостей структури, а також від природнокліматичних та культурно-історичних умов.

 

Питання для контролю та самоперевірки

1. Якими законами закладено правову базу діяльності туристичної галузі?

2.Які позитивні зрушення в туристичній індустрії передбачає Державна програма розвитку туризму в Україні до 2010 року?

3.Згідно з якими принципами реалізується державна політика в галузі ту­ризму?

4.Що таке туристичний імідж регіону?

5.Якими діями державних органів влади забезпечується розвиток туризму?

6.Які зовнішні змінні чинники враховує політика туризму?

7.Проаналізуйте міжнародні зв'язки України в галузі туризму.

8. Які заходи потрібні для підвищення ефективності туристичних зв'язків
України з іншими країнами?

9. У чому суть туристичного представництва за кордоном?

 

 

ДОДАТОК  1

Указ Президента України Про Основні напрями розвитку туризму в Україні до 2010 року

З метою створення належних умов для реалізації державної політики у галузі туризму постановляю:

1. Схвалити Основні напрями розвитку туризму в Україні до 2010 року (додаються).

2. Кабінету Міністрів України:

- забезпечити врахування положень Основних напрямів розвитку туризму в Україні до 2010 року при розробці загальнодержавних програм соці­ального та економічного розвитку;

- розробити проект Державної програми розвитку туризму в Україні до 2010 року та внести його на розгляд Верховної Ради України;

- виходячи з положень Закону України «Про туризм» вжити заходів щодо створення підрозділів з питань туризму в місцевих органах виконавчої влади.

Президент України                                                         Л. КУЧМА

м. Київ, 10 серпня 1999 року № 973/99

 

СХВАЛЕНО

Указом Президента України від 10 серпня 1999 року № 973/99

ОСНОВНІ НАПРЯМИ РОЗВИТКУ ТУРИЗМУ В УКРАЇНІ ДО 2010 РОКУ

1. Стан і перспективи розвитку туризму в Україні

Невід'ємною складовою світового туристичного процесу є вітчизняна туристична галузь. Попри всі політичні та соціально-економічні негаразди останніх років індустрія туризму стала тією галуззю народного господар­ства України, яка з року в рік без залучення державних дотацій стабільно нарощує обсяги виробництва туристичного продукту.

Туризм в Україні може і повинен стати сферою реалізації ринкових механізмів, джерелом поповнення державного та місцевих бюджетів, засо­бом загальнодоступного і повноцінного відпочинку та оздоровлення, а та­кож ознайомлення з історико-культурною спадщиною та сьогоденням на­шого народу і держави.

Пріоритетним видом туризму для України залишається іноземний (в'їзний) туризм як вагомий чинник поповнення валютними надходженнями державної скарбниці та створення додаткових робочих місць.

Нині Україна має понад 4.5 тис. закладів розміщення туристів і відпочиваючих на 620 місць, але вони потребують модернізації та рекон­струкції відповідно до міжнароднихстандартів. Крім того, підтримання в належному стані потребують і рекреаційні зони, пам'ятки культури та архітектури України, інші об'єкти туристичних чи екскурсійних послуг.

З урахуванням тенденцій реформування усіх сфер суспільного життя доцільним є розробка основних напрямів розвитку туризму в Україні до 2010 року (далі - Основні напрями)- вони мають стати концептуальною базою довгострокової Державної програми розвитку туризму, створення організаційно-правових та економічних засад становлення туризму як високо­рентабельної галузі економіки, важливого засобу культурного та духовного виховання громадян України, відтворення їх трудового потенціалу.

2. Мета та основні завдання розвитку туризму

Метою розвитку туризму в Україні є створення сприятливого організаційно-правового й економічного середовища для розвитку цієї галузі, фор­мування конкурентоспроможного на світовому ринку вітчизняною туристичного продукту на основі ефективного використання природного та історики-культурного потенціалу України, забезпечення її соціально-економічних інтересів і екологічної безпеки.

Для реалізації поставленої мети необхідно вирішити такі основні завдання:

- впровадити ефективні механізми фінансово-економічного регулюван­ня розвитку галузі туризму;

- визначити шляхи, форми та методи стимулювання розвитку підприємництва в ціновій сфері;

- створити, з урахуванням соціально-економічних інтересів держави, ефективну модель інвестиційної політики в галузі туризму;

- удосконалити організаційні структури управління галуззю туризму;

- забезпечити раціональне використання та відновлення природного та історико-культурного середовища;

- прийняти екологічні регламенти та затвердити допустимі норми осво­єння туристичних ресурсів, розробити механізми їх дії та запровадити в практику управління.

3. Стратегія розвитку галузі туризму

Стратегія розвитку туристичної індустрії в Україні полягає у виробленні державної політики в галузі туризму як одного із пріоритетних на­прямів розвитку національної культури та економіки.

Основу державної політики в галузі туризму повинні складати такі чинники:

- державне стимулювання внутрішнього та іноземного (в'їзного) туризму, в тому числі через удосконалення системи оподаткування;

- забезпечення внутрішньої конвертованості туристичних послуг шля­хом підвищення їх якості та розширення асортименту, поліпшення умов обслуговування туристів;

- поетапна приватизація туристичних об'єктів з їх інфраструктурою; будівництво нових, реконструкція та модернізація діючих туристичних об'єктів;

- державне фінансування відновлення пам'яток архітектури, культури, історії України;

- залучення коштів підприємницьких структур, суб'єктів туристичної діяльності для розвитку інфраструктури туризму (шляхи, пункти пропуску, системи водопостачання та каналізації, зв'язок, служби сервісу тощо);

- організація приміських зон короткочасного відпочинку, створення нових рекреаційних зон загальнодержавного та місцевого значення;

- сприяння організації виробництва екологічно чистої сільськогосподарської продукції для забезпечення потреб туристів і відпочиваючих у висо­коякісних продуктах харчування;

- залучення приватного сектору, особливо у сільській місцевості, до рекреаційно-туристичного підприємництва та підсобної діяльності у сфері туризму (сільського зеленого туризму);

- створення сприятливих умов для розвитку активних видів туризму (оздоровчо-спортивного, екологічного, пригодницького тощо);

- державне сприяння просуванню на міжнародний ринок туристичного продукту України через міждержавні угоди та програми;

- створення сучасної інформаційно-маркетингової служби у сфері туристичного бізнесу;

- проведення науково-дослідних, проектних і пошукових робіт з актуальних проблем розвитку рекреаційно-туристичних господарств, використання природного та історико-культурного потенціалу країни, створення геоінформаційної системи «Туризм в Україні» тощо.

Разом з цим необхідно реалізувати низку науково-організаційних програм з метою забезпечення екологічно допустимих масштабів і темпів розвитку рекреаційно-туристичних зон, зокрема:

· провести комплексні ландшафтно-екологічні та історико-культурні дослідження території України, встановити диференційовані норми туристичного навантаження на довкілля;

· переглянути природо- та пам'яткоохоронні нормативно-правові акти з метою посилення відповідальності за їх порушення;

· обґрунтувати на основі норм антропогенного навантаження гранично допустимі межі сумарної місткості об'єктів, розміщених у туристичних центрах;

· першочерговими практичними кроками у контексті реалізації основних напрямів слід вважати:

· розроблення нормативно-правової бази з питань туризму, здійснення за участю Державного комітету України з туризму експертиз, проектів законодавчих та інших нормативно-правових актів у цій галузі;

· розроблення стандартів на послуги, що надаються туристам і екскурсантам;    

· проведення сертифікації туристичних послуг;

· здійснення паспортизації туристичних підприємств і організацій;

· удосконалення порядку ліцензування суб'єктів туристичного підприємництва;

· запровадження пільгових умов для стимулювання організації відпочинку на оздоровлення дітей та молоді, насамперед, дітей-сиріт, дітей-інвалідів, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та інших соціально незахищених груп населення:

· облаштування туристичної інфраструктури у мережі міжнародних транспортних коридорів, що пролягають через територію України;

· налагодження потужної реклами вітчизняного туристичного продукту;

· випуск високоякісного інформаційно-довідкового матеріалу, створення спеціалізованих видань туристичного профілю (газет, журналів, законодавчих збірників, методичних рекомендацій, тематичних монографій, на­вчальних посібників, підручників тощо), постійних радіо- та телепрограм;

· забезпечення регулярного проведення в Україні міжнародних і національних туристичних виставок, салонів, бірж, ярмарків, фестивалів, кон­курсів тощо, організацію участі вітчизняних виробників туристичного продукту в аналогічних заходах за межами України з метою залучення в Україну щонайбільшого числа іноземних туристів;

· створення сприятливих умов для збільшення туристичних потоків шляхом спрощення, згідно з міжнародною практикою, візових, митних і прикордонних формальностей;

· формування мережі туристичних представництв України за кордоном:

· створення тематичних програм, у яких всебічно, повно та правдиво висвітлюється вітчизняна історія, життя і діяльність видатних україн­ських політичних і військових діячів, народних героїв, митців;

· проведення науково-практичних, методичних конференцій, семінарів та інших заходів для визначення науково обґрунтованих напрямів розвит­ку туризму;

· підготовку кваліфікованих кадрів у сфері туризму.

4. Фінансове забезпечення основних напрямів

Комплексне управління реалізацією Основних напрямів покладається на Державний комітет України з  туризму, який має співпрацювати з цих питань з місцевими органами виконавчої влади, зацікавленими міністерствами і відомствами.

Основними джерелами фінансування Основних напрямів мають стати:

· кошти туристичних підприємств і організацій, у тому числі і на умовах пайової участі;

· кредитні ресурси;

· іноземні інвестиції;

· державні асигнування на розвиток рекреаційних зон загальнодержавного значення та відновлення історико-культурних пам'яток; інші джерела, не заборонені законодавством України.

5. Очікувані результати

Реалізація Основних напрямів стимулюватиме туристичну діяльність и Україні, посилить взаємозв'язок туризму з іншими пріоритетними сфе­рами соціального, економічного та культурного розвитку окремих регіонів і всієї країни. А це, у свою чергу, сприятиме зростанню авторитету Украї­ни на світовому ринку туристичних послуг, зміцненню економіки країни, наповненню державного бюджету, створенню потужної туристичної галу­зі, зростанню добробуту українських громадян, збереженню історико-культурної спадщини, піднесенню духовного потенціалу суспільства.

Глава Адміністрації Президента України         М. БІЛОБЛОЦЬКИЙ

 

 

ДОДАТОК 2

Постанова Кабінету Міністрів України

Про затвердження Державної програми розвитку

туризму на 2002-2010 роки

від 29 квітня 2002 р. № 583

(Із змінами, внесеними згідно з Постановами КМ № 1402 від 04.09.2003, № 792 від 21.06.2004)

На виконання Указу Президента України від 10 серпня 1999 р. № 973 «Про основні напрями розвитку туризму в Україні до 2010 року» Кабінет Міністрів України постановляє:

1. Затвердити Державну програму розвитку туризму на 2002-2010 ро­ки (далі - Програма), що додається.

2. Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним, Київській та Севастопольській міським державним адміністраціям розробити регіо­нальні програми розвитку туризму з урахуванням завдань Програми, затвердженої цією постановою, та вжити заходів до залучення для їх фі­нансування коштів місцевих бюджетів та з інших джерел, не заборонених законодавством.

3. Фінансування заходів Програми, які здійснюватимуться у 2002 році за рахунок коштів державного бюджету, забезпечувати в межах асигну­вань, передбачених Державній туристичній адміністрації за відповідними бюджетними програмами.

4. Державній туристичній адміністрації щороку під час формування проекту Державного бюджету України і Державної програми економічно­го та соціального розвитку України передбачати асигнування на здійснен­ня заходів Програми.

5. Координацію робіт, пов'язаних з виконанням Програми, покласти на Державну туристичну адміністрацію.

6. Визнати такою, що втратила чинність, постанову Кабінету Міністрів України від 20 червня 1997 р. № 702 «Про Програму розвитку туризму в Україні до 2005 року».

Прем'єр-міністр України                                            А. КІНАХ

Інд. 28

 

ЗАТВЕРДЖЕНО

постановою Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2002 р. № 583

ДЕРЖАВНА ПРОГРАМА

розвитку туризму на 2002-2010 роки

Загальні положення

Туристична галузь набуває дедалі більшого значення для розвитку економіки та соціальної сфери в Україні, стрімко інтегрується у світову туристичну індустрію. Пріоритетний напрям розвитку в'їзного та внутрішнього туризму є важливим чинником підвищення якості життя в Україні, утворення додаткових робочих місць, поповнення валютних запасів дер­жави та підвищення її авторитету на міжнародній арені.

Розвиток туризму в Україні істотно впливає на такі сектори економіки, як транспорт, торгівля, зв'язок, будівництво, сільське господарство, виробництво товарів широкого вжитку, і є одним з найбільш перспективних напрямів структурної перебудови економіки. У свою чергу важливими факторами розвитку туристичної галузі є природно-рекреаційний та історико-культурний потенціал країни.

Чисельність працівників туристичної галузі в Україні у 2000 році становила 113,3 тис. осіб. У зв'язку з тимчасовою зайнятістю протягом активного туристичного сезону, а також наданням туристичних послуг підприємствами інших галузей економіки забезпечується зайнятість 1,86 мли осіб.

Ніні в Україні налічується понад 4,5 тис. закладів для розміщення туристів і відпочиваючих на 620 тис. місць. У модернізацію старих і будівництво нових закладів вітчизняними та іноземними інвесторами у 2001 році вкладено більш як 378 млн. гривень.

Останнім часом щороку збільшується консолідований обсяг туристичних послуг. В 2001 році цей показник перевищив 3,2 млрд. гривень.

Водночас подальший розвиток туризму гальмується:

· відсутністю цілісної системи державного управління туризмом у регіонах;

· підпорядкованістю закладів розміщення туристів, санаторно-курортних, оздоровчих та рекреаційних закладів, які надають туристичні послу­ги, різним міністерствам, іншим центральним органам виконавчої влади;

· нечітким визначенням у законодавстві належності підприємств готельного господарства до підприємств, які надають туристичні послуги;

· недосконалістю нормативно-правової бази;

· недостатністю методичної, організаційної, інформаційної та матеріальної підтримки суб'єктів підприємництва туристичної галузі з боку держави;

· повільними темпами зростання обсягів інвестицій у розвиток матеріальної бази туризму;

· відсутністю відповідних об'єктів для розвитку туристичної діяльності в сільській місцевості;

· невідповідністю переважної більшості туристичних закладів міжнародним стандартам;

· тенденцією скорочення кількості підприємств готельного господар­ства;

· незадовільним станом туристичної, сервісної та інформаційної інфраструктури в зонах автомобільних доріг та міжнародних транспортних коридорів;

· незбалансованістю соціальної та економічної ефективності використання рекреаційних ресурсів та необхідністю їх збереження;

· недосконалістю туристичної інфраструктури, неефективністю використання рекреаційних ресурсів;

· відсутністю інноваційних проектів та наукових досліджень з питань розвитку перспективних видів туризму;

· недосконалістю статистики з питань туризму;

· недостатньою забезпеченістю туристичної галузі висококваліфікованими спеціалістами;

· недостатністю державної підтримки та комплексного підходу до рекламування національного туристичного продукту на внутрішньому та між­народному ринку туристичних послуг;

· недостатністю рівня розвитку інформаційної інфраструктури;

· недосконалістю бази даних стосовно об'єктів туристичної сфери.

Ця Програма покликана стимулювати ефективне використання наяв­них рекреаційних ресурсів, підвищити рівень міжгалузевого співробітни­цтва, стимулювати розвиток ринкових відносин у туристичній сфері, визначити перспективи подальшого розвитку туризму на основі аналізу його сучасного стану.

Програмою передбачається здійснення комплексу заходів щодо удосконалення системи управління туристичною галуззю, розроблення відповідних нормативно-правових актів, нагромадження на підприємствах туристичної галузі необхідних для здійснення структурних перетворень матеріальних і фінансових ресурсів, зміцнення існуючої матеріальної ба­зи, удосконалення системи статистики у ціновій галузі, створення умов для реалізації інвестиційних проектів. Крім того, під час виконання Програми проводитиметься робота із залучення коштів іноземних і вітчизняних інвесторів для розвитку туристичної інфраструктури, задоволення потреб галузі у висококваліфікованих кадрах, нарощування обсягів надання туристичних послуг за рахунок розширення в'їзного та внутрішнього туриз­му, здійснення заходів державної підтримки рекламно-інформаційної діяльності, розроблення інноваційних проектів і проведення наукових досліджень з питань туризму.

---

Дата добавления: 2020-01-07; просмотров: 224; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

---

---

Мы поможем в написании ваших работ!