V . Кількість оздоровлених осіб за звітній період 15 страница



Кожна природна курортна територія - це унікальне ландшафт­не, геологічне, економіко-географічне утворення, що є основною са­мостійною структурною одиницею курортно-рекреаційної галузі як складової туристичної індустрії.

Сучасна курортологія - це медична наукова дисципліна, яка вивчає цілющі властивості природних фізичних факторів, характер їх дії на організм людини, можливості їх застосування з лікуваль­ною та профілактичною метою під час санаторно-курортного ліку­вання й методи застосування курортних факторів при різних захво­рюваннях.

У курортному відношенні в Україні розрізняють декілька кліма­тичних районів. У Західній Україні (обласні центри - Львів, Івано-Франківськ, Чернівці, Ужгород) виділяють дві зони - Прикарпаття й Закарпаття, які трохи відмінні одна від одної кліматичними влас­тивостями. Тут є курорти: Верховина, Ворохта, Косів, Любінь Ве­ликий, Морніни, Трускавсць, Нсмнрів, Свалявська група курортів, Синяк, Східниця, Черче, Шкло, Яремча.

Більшість курортів використовує два і більше курортних факто­рів, які є в наявності, адже важливим принципом санаторно-курорт­ного лікування є комплексний підхід. Під комплексним підходом (комплексністю) розуміють використання різних природних ліку­вальних факторів у поєднанні з дієтотерапією, фізико-терапевтичними процедурами, ліками та іншими лікувальними засобами й ме­тодами. При цьому важливим є природність лікувальної дії, природ­ні фактори, які в процесі еволюції справляли постійний вплив на людину. Крім того, людина під час санаторно-курортного лікування зазнає позитивного впливу від того, що змінює звичайну обстановку: звільняється від щоденних турбот, пов'язаних із роботою і побутом, уникає несприятливих подразнюючих впливів, які часто є чинниками, що викликали або підтримували процес тривання хвороби. На курорті турист має можливість перебувати тривалий час на сві­жому повітрі. Комфорт, затишок, увага з боку персоналу, культурні заходи сприяють створенню в рекреанта добрих емоцій, необхідних для відновлення організму, психологічного здоров'я.

Основним типовим для санаторно-курортного лікування закла­дом є санаторії. Це - медичний заклад, в якому з лікувально-профі­лактичними цілями використовуються природні фактори (клімат, мінеральні води, лікувальні грязі) у поєднанні з фізіотерапією, діє­тотерапією, лікувальною фізкультурою та іншими методами ліку­вання при обов'язковому дотриманні хворим санаторного та ку­рортного режимів, адже в санаторії направляють хворих із початко­вими стадіями захворювання або після перенесення тяжких хвороб, операцій.

Функціонують санаторії для дорослих, дітей, підлітків, а також для батьків із дітьми. Поряд із санаторіями розташованими на ку­рортах, існують так звані приміські санаторії або санаторії місцево­го значення, розташовані поза курортами. Вони призначені для хво­рих, яким рекомендується бути у звичних кліматичних умовах, протипоказані далекі поїздки, для хворих, які страждають на ранні стадії захворювання, або тих, хто доліковується після виписки з лі­карні.

В основному санаторії спеціалізовані, можуть бути однопрофільні (для лікування однорідних захворювань, наприклад, хвороб органів дихання нетуберкульозного характеру, при більш вузькому медичному профілі - наприклад, тільки для хворих на бронхіальну астму), або багатонрофільні - із двома і більше спеціалізованими відділеннями для лікування, наприклад, хвороб органів кровообігу (кардіологічний профіль) і функціональних порушень нервової системи (неврологічний профіль).

Типи спеціалізованих санаторіїв для хворих:

• із захворюваннями органів кровообігу;

• із захворюваннями органів травлення;

• із порушенням обміну речовин;

• із захворюваннями нервової системи;

• із захворюваннями органів дихання нетуберкульозного харак­теру;

• із захворюваннями органів руху;

• із гінекологічними захворюваннями;

• із захворюваннями шкіри;

• із захворюваннями нирок та сечовивідних шляхів.

Терміни лікування хворих у санаторіях різні. На бальнеологіч­них і грязевих курортах, а також у приміських санаторіях для ліку­вання хворих із захворюваннями органів кровообігу, травлення, ру­ху, шкіри, гінекології, периферійної та центральної нервової систе­ми, із порушенням обміну речовин установлений термін 26 днів. На кліматичних курортах та приміських санаторіях, де показане ліку­вання хворих із нетуберкульозпими захворюваннями органів ди­хання і функціональними порушеннями нервової системи, встанов­лено термін лікування 24 дні. В санаторіях для лікування хворих із запаленнями нирок - 48 днів, у санаторіях та відділеннях для лікування хворих із наслідками травм і захворювань спинного мозку - 52 дні.

Крім лікування в санаторіях, на багатьох курортах організову­ється амбулаторне лікування. Лікувально-діагностичне обслугову­вання хворих здійснюється курортними поліклініками. Розміщу­ють амбулаторних хворих у пансіонатах, готелях, на квартирах. Харчування для них організовується в дієтичних їдальнях курор­тів. Можливе прикріплення таких приїжджих на лікування й хар­чування до санаторію.

При направленні на амбулаторне лікування необхідно врахову­вати, що туристи можуть бути розміщені на квартирах, що віддале­ні від загальнокурортного лікувального закладу та їдальні, але таке житло рекомендується тим, хто не потребує санаторних умов.

Дитячі санаторії призначені для доліковування в них дітей після тяжких захворювань і операцій. Профіль дитячих санаторіїв, їх структура й організація роботи базується на загальноприйнятих для санаторіїв принципах.

Втім, вони мають і свою специфіку; лікування поєднується з навчально-виховним процесом за програмою, затвердженою Мініс­терством науки та освіти України. Розрізняють санаторії для дітей раннього (1-3 роки), дошкільного (до 7 років) і шкільного (до 14 років) віку, із терміном лікування від 45 днів до 4-х місяців. їх створюють у приміських зонах (лісні дитячі школи) і на курортах, де вони, як правило, розташовані поза зоною санаторіїв для дорос­лих та подалі від транспортних магістралей, на зазеленених ділянках із майданчиками для спорту.

У системі санаторно-курортного туризму свою нішу мають і пан­сіонати. В пансіонатах, розташованих па бальнеологічних курортах, розміщуються туристи, які користуються амбулаторним лікуван­ням. Пансіонати, розташовані на кліматичних курортах, у примісь­ких і дачних місцевостях, в основному призначені для відпочинку. Тут відпочиваючим надається харчування та житло, що забезпечує необхідні побутові умови. При пансіонатах є медпункти. Туристи користуються загальною курортною інфраструктурою. В пансіона­тах, розташованих у місцевостях, де є курортні поліклініки або са­наторії, за бажанням відпочиваючих та за наявності медичного ви­сновку за окрему плату може надаватися необхідне лікування.

Санаторії-профілакторії - це медичні заклади санаторного типу для Проведення лікувально-оздоровчих заходів без відриву праців­ників від виробничої діяльності (перебування в санаторії-профі­лакторії у нічний та вільний від виробничої діяльності час). Термін лікування 24 дні. Великі санаторії-профілакторії мають кабінети електроопромінення, водогрязелікарні, аеросолярії, інгаляторій ка­бінети та ін.

Курортна поліклініка - це лікувально-профілактичний заклад, що здійснює амбулаторно-курортне лікування на курорті. Перша така поліклініка в колишньому СРСР була створена в Кисловод­ську в 1925 році. В курортних поліклініках є спеціалізовані відді­лення: терапевтичне, хірургічне, неврологічне, гінекологічне, фізіо­терапевтичне та інші, а також вузькоспеціалізовані кабінети - уро­лог, дерматолог та інші. Згідно з путівкою туриста в поліклініці проводять діагностичне обстеження, комплексне лікування хворих; надаються кваліфіковані консультації спеціалістів. Усі лікувальні процедури базуються на застосуванні курортних факторів та прово­дяться відповідно до встановлених нормативів, що діють у загальнокурортних закладах. При поліклініці функціонує цілодобово швидка допомога, па великих курортах діє дитяче відділення. Хво­рі, які приїжджають лікуватися на курорт без путівок, отримують у поліклініці платні консультації у спеціалістів. На невеликих курор­тах лікарі можуть користуватися лікувально-діагностичними кабі­нетами санаторію.

Будинок відпочинку - це оздоровчий заклад із регламентованим режимом, призначений для відпочинку практично здорових людей. Перший будинок відпочинку на території колишнього СРСР був відкритті у травні 1920 року в Петрограді, у графському буднику. Більшість будинків відпочинку розташована в місцевостях із спри­ятливими кліматичними умовами, на берегах річок, озер, морів, лісових масивів. Режим тут засновано на чергуванні активного й пасивного відпочинку та передбачає можливе більш довготривале перебування туристів па свіжому повітрі, а також прогулянки, екс­курсії, заняття спортом, катання на човнах, в зимовий час - на ли­жах та ковзанах.

У будинках відпочинку є спортивні майданчики, зали, інші спо­руди, приміщення для загартування та кліматичних процедур. Усю спортивно-оздоровчу роботу організовує інструктор із фізичного виховання. В кожному будинку відпочинку працює медпункт (за­лежно від пропускної здатності), його очолює лікар (якщо 400 і більше місць) або фельдшер (від 200 до 350 місць), які призначають та контролюють режим активного відпочинку з врахуванням віку, професії, стану здоров'я відпочиваючих.

У великих будинках відпочинку функціонує стоматологічний кабінет, а також кабінети лікувального масажу та фізіотерапії. Хар­чування в більшості розраховане на здорових людей, які не потре­бують спеціальних дієт. Термін відпочинку від 12 до 24-х днів.

Розрізняють будинки відпочинку загального типу та спеціалізо­вані - для батьків з дітьми, вагітних жінок та молоді. Існують також «плаваючі будинки відпочинку» - на річкових та морських суднах. У будинках відпочинку для батьків із дітьми працюють лікарі-педіатри та вихователі, обладнуються приміщення та майданчики для ігор і занять спортом.

Бази відпочинку служать для розміщення, харчування, відпочин­ку, туристично-екскурсійного, культурно-побутового та фізкуль­турно-оздоровчого обслуговування туристів та екскурсантів. Від­мінність туристичної бази від інших закладів відпочинку полягає у тому, що тут проводяться спеціальні туристичні заходи, походи, по­дорожі, змагання, навчання прийомам та навичкам спортивного ту­ризму й орієнтування па місцевості. Як правило, туристичні бази розміщуються в будинках готельного типу. Залежно від місцезна­ходження та спеціалізації, бази можуть мати певний комплекс спортивних споруд та майданчиків, пункти прокату спортивного спорядження та інвентарю для різних видів спорту. На базах, де пе­редбачено відпочинок з дітьми, створюють дитячі майданчики.

Бальнеолікарня - медичний заклад для проведення процедур (ванн, душів, промивань, зрошень, інгаляцій тощо) переважно з ви­користанням природних мінеральних вод. На курортах, поряд із са­мостійними бальнеолікарнями, розташованими в банній будівлі, функціонує бальнеологічний відділ у складі санаторію. Якщо в од­ній будівлі розташовують бальнеолікарню і грязелікарню, то заклад називається бальнеогрязелікарнею. Будують їх, як правило, на базі джерел мінеральних вод. Загальнокурортні бальнеолікарні звичай­но розраховані на 20-70 ванн, відділення при санаторіях - на 5-6 ванн. До складу основних приміщень входять: кабінет лікаря, ванний зал або ванні кабінети, процедурні кабінети тощо. При де­яких бальнеолікарнях облаштовують лікувальні басейни.

Грязелікарня - медичний заклад для проведення процедур із застосуванням лікувальних грязей. Поряд із самостійною грязелі­карнею функціонує відділення у складі санаторію.

Різноманітність структури санаторно-курортного туризму ви­кликана специфікою призначення кожного структурного підрозді­лу, який має свою мету, ресурс та особливості.

 

5.2. Стратегічне управління санаторно-курортним підприємством

 

Формування державної стратегії розвитку рекреаційного госпо­дарства України і курортно-рекреаційного природокористування є актуальною проблемою у зв'язку з необхідністю масового оздоров­лення населення. Державна стратегія є також основою для кон­структивної взаємодії органів державної влади щодо забезпечення комплексного використання природних рекреаційних ресурсів і по­тенціалу рекреаційного господарства. Збереження і розвиток сана­торно-курортної галузі як складової туристичної індустрії має ста­ти частиною державної політики у справі охорони і зміцнення здоров’я населення і пріоритетним напрямом у формуванні соціальних програм, передбачаючи реалізацію прав людини на відпочинок, лі­кування, сприятливе навколишнє середовище, реалізацію прав майбутніх поколінь на користування рекреаційним природно-ре­сурсним потенціалом з метою підтримки високої якості життя, а також вирішення поточних завдань масового оздоровлення насе­лення і нерозривного зв'язку із здійсненням заходів щодо збере­ження і відновлення природних рекреаційних ресурсів.

Стратегічне управління - це адаптивний процес, за допомогою якого здійснюються регулярна розробка та корекція системи пла­нів, організації діяльності, мотивація та контроль за результатами на основі моніторингу та аналізу стану зовнішнього і внутрішнього середовища санаторно-курортного підприємства.

Стратегічне управління в санаторно-курортній галузі передба­чає організацію власного потенціалу з чіткою орієнтацією на ринко­ву ситуацію, що забезпечуватиме розвиток санаторно-курортних закладів. Суть його - в переорієнтації від практики путівки й нор­мативно-безособового обслуговування потоку відпочиваючих - до усвідомлення єдності процесу і результату спільної роботи лікарів, обслуговуючого персоналу у конкуренції за туриста.

Основним продуктом санаторно-курортної діяльності можна вважати задоволення відпочиваючого, а доказом цього є - повтор­ний приїзд на оздоровлення.

Категорія задоволення має два аспекти: психологічний і функціональний.

Психологічний аспект задоволення забезпечується пропозицією індивідуального обслуговування та урізноманітнення форм і засо­бів лікування, орієнтацією досягти оздоровлення переважно природними факторами, передбачає також розвиток індустрії гос­тинності та створення житлових умов, наближених за рівнем до ку­рортних готелів, високу якість харчування та обслуговування у ку­рортних їдальнях, чуйність, уважність, люб'язність обслуговуючого персоналу.

Функціональне задоволення відпочиваючого залежить від про­філю санаторно-курортного підприємства і забезпечується шляхом інтенсивного лікування, широкої пропозиції медикаментів та мед­препаратів, організації масового харчування та створення сприят­ливих житлових умов.

Лише на основі новітнього бачення та підходів до організації курортної справи можна сформулювати, впровадити та виконати плани та стратегії, забезпечивши тим самим не лише виживання оздоровниці, а й її невпинний розвиток.

У структурі стратегічного управління визначають такі етапи:

• бачення ситуації:        

- місія організації;

- мета організації;

- завдання організації щодо досягнення мети;

- стратегічні наміри щодо розвитку організації;

аналіз зовнішніх факторів:

- соціальні (демографічні зміни, ступінь захворюваності тощо);

- економічні (макроекономічна політика, рівень інфляції, дохо­ди споживачів, конкуренція тощо);

- технологічні (зміна технологій, вплив технологій на довкілля тощо);

- регулятивні (антимонопольне законодавство, захист прав спо­живачів, податкова політика тощо);

- природний фактор;

- постачальники (медикаментів, продовольства тощо);

- споживачі (купівельна поведінка, характер прийняття рішень, оцінка зусиль, надання санаторно-курортних послуг);

• оцінка стану розвитку організації за внутрішніми факторами:

- організаційна структура санаторію;

- штатний розклад та визначення обов'язків працюючих;

- система комунікацій всередині організації;

- делегування повноважень та відповідальності;

- зворотний зв'язок виконавців з управлінцями;

- виробнича культура;

- система контролю;

• організація як передумова організації стратегічного плану­вання:

- постійні та тимчасові структурні утворення;

- мобільність організації та управління;

- гнучкість для прийняття рішень;

- підвищення кваліфікації управлінського елементу;

• організаційна культура:

- культура обслуговування споживачів;

- соціальна культура;

- культура прийняття рішень, спілкування;

- фірмовий стиль;

- корпоративний дух;

• ресурси:

- природні;

- фінансові;

- матеріальні;

- людські;

- інформаційні;

• процеси, які відбуваються в організації:

- операційні (пошук та залучення курортника, приїзд та розсе­лення, проживання, лікування, харчування, дозвілля та розваги, безпека особи та майна, від'їзд);

- функціональні (дослідження ринків, планування, організація, мотивація, контроль);

- технологічні (авторські розробки обладнання методик ліку­вання).

На шляху формування стратегії розвитку санаторно-курортного комплексу важливим є аналіз внутрішнього середовища - самої ор­ганізації, визначення сильних та слабких сторін діяльності, потенціалу розвитку. Аналіз організації передбачає оцінку дієздатнос­ті існуючої структури управління, системи комунікацій між підроз­ділами та відділами оздоровниці, чітке визначення та дотримання у роботі функціональних обов'язків працюючих, створення ділової атмосфери в колективі та налагодження системи зворотного зв'яз­ку між управлінцями та виконавцями, делегування повноважень та відповідальності, формування корпоративної поведінки, цілеспря­мованості всіх та кожного на досягнення результату.

Для вдосконалення організації санаторно-курортного лікування та забезпечення стійкого розвитку курорту необхідно досконало знати зовнішнє оточення оздоровниці, враховуючи вплив сукуп­ності факторів та прийняття рішень. Вивчення ринку постійних і нових споживачів, аналіз їх споживацьких уподобань, сегментація визначеного цільового ринку за географічними та демографічними ознаками, параметрами купівельної поведінки, визначення марке­тингових комунікацій для кожного сегмента є передумовою ефек­тивного функціонування санаторно-курортного комплексу на перспективу. Аналіз зовнішнього середовища та можливостей санатор­но-курортного комплексу дозволяє визначити ринкові шанси - потенціал попиту, що не задовольняється сформованою на ринку пропозицією.

Для керівників курортів особливо важливе значення має розроб­лення ринкової стратегії, для чого необхідно обрати довгострокову модель поведінки лікувальних закладів на ринку лікувальних по­слуг, виходячи з особливостей (природних, економічних, соціаль­них) даного курорту.

Існують чотири основних стратегічних підходи до можливого розвитку курортів:

• стратегія кардинальної зміни - застосовується у разі зменшен­ня завантаженості курорту, що вимагає з'ясування причин цього та винайдення методів підтримки здравниці з метою залучення суспільних і приватних інвестицій. При цьому можливий варіант перепрофілювання здравниці;

• стратегія збереження зростання, спрямована на підтримку низького рівня зростання за несприятливих зовнішніх умов, на за­лучення відпочиваючих завдяки введенню нових послуг (медичних і анімаційних);

• стратегія досягнутого зростання - застосовується для утри­мання досягнутого рівня у разі, коли курорт має у своєму розпоряд­женні лише обмежений набір нового продукту і нездатний задо­вольнити новий ринок;

• стратегія вибіркового зростання, обрана курортом, орієнтова­ним на визначений сегмент ринку. Цей принцип розвитку припус­кає наявність двох компонентів: плану санаторно-курортного розвитку і структурного комплексу методу фінансової підтримки. Даний принцип застосовується при визначенні стратегії розвитку як конкретного закладу, так і галузі в цілому.


Дата добавления: 2020-01-07; просмотров: 237; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:






Мы поможем в написании ваших работ!