V . Кількість оздоровлених осіб за звітній період 11 страница

Усі турпідприємства можна поділити за ступенем їх домінуван­ня на туристичному ринку. Це: підприємства-лідери, які характери­зуються найкращим використанням конкурентних переваг і мають найбільшу ринкову частку; підприємства, що мають міцну конку­рентну позицію, та підприємства, що мають слабку конкурентну по­зицію, займають проміжне становище, а підприємства-аутсайдери мають найменшу частку на туристичному ринку, через те, що не­ефективно використовують конкурентні переваги та через некваліфікований аналіз ринку і прийняття некомпетентних управлін­ських рішень.

Підприємства можна класифікувати залежно від стратегії, якої вони дотримуються.

Пдприємства-комутанти - це невеликі підприємства з універ­сальним профілем діяльності, що прагнуть до задоволення неве­ликих за обсягами, а іноді і короткочасних, потреб певних груп споживачів.

Підприємства-експлеренти - це підприємства з експеримен­тальним профілем діяльності, стратегія яких пов'язана зі створен­ням нових чи радикально змінених існуючих сегментів ринку. Головна їх перевага у впровадженні принципових нововведень.

Підприємства-віоленти - це підприємства з масовим профілем виробництва, що функціонують у сфері стандартного виробництва та реалізації туристичного продукту (як правило, туроператори). Головна їх конкурентна перевага у високій продуктивності праці та реалізації порівняно дешевих і достатнього рівня якості турпродуктів.

Підприємства-патієнти - це підприємства, що дотримуються стра­тегії вузької спеціалізації. Такі підприємства надають дорогі та висо­кої якості послуги для вузького кола споживачів і прагнуть до оволо­діння максимальною часткою невеликого ринкового сегменту.

За ринкових відносин важливою умовою забезпечення виживан­ня та ефективної діяльності туристичних підприємств є високий рівень їх конкурентоспроможності, а визначення сутності, типіза­ція та класифікація туристичних підприємств за конкретними ознаками - необхідна передумова розроблення методичних підхо­дів до визначення можливостей туристичних підприємств на ту­ристичному ринку.

 

4.2. Організаційна структура туристичного підприємства

 

Ефективність діяльності туристичного підприємства багато в чо­му залежить від його організаційної структури, принципів її побу­дови та постійного вдосконалення.

Організаційна структура посідає особливе місце у внутрішньому середовищі туристичного підприємства.

Організаційна структура туристичного підприємства - це впорядкована сукупність взаємопов'язаних елементів, які перебувають між собою в сталих відносинах, що забезпечує їх функціонування і розвиток як єдиного цілого.

Елементи структури - це окремі працівники, служби та інші ланки, задіяні в діяльності фірми, а відносини між ними підтримуються завдяки зв'язкам, що прийнято поділяти на горизонтальні і вертикальні.

Горизонтальні зв'язки мають характер погодження і є, як прави­ло, одноківшевими. Вертикальні зв'язки - це зв'язки підпорядку­вання, необхідність в них виникає при ієрархічності управління, тобто за наявності декількох рівнів управління.

Таким чином, у загальному характеризуючи організаційну структу­ру, можна виділити декілька положень, що визначають її значимість:

• організаційна структура фірми забезпечує координацію всіх функцій управління;

• структура організації визначає права і обов'язки (повноважен­ня і відповідальність) на управлінських рівнях;

• від організаційної структури залежить ефективність діяльності фірми, її виживання і процвітання;

• структура ще склалась у конкретній фірмі, визначає організа­ційну поведінку її співробітників, тобто стиль управління та якість праці колективу.

Основні вимоги, що пред'являються до формування сучасної організаційної структури туристичного підприємства, такі:

• відповідність організаційної структури цілям та завданням підприємства;

• охоплення всіх функцій менеджменту на підприємстві;

• чіткий розподіл функцій і обсяг робіт за рівнями управління;

• раціональне поєднання централізації і децентралізації кожної функції;

• наявність на кожному рівні управління системи організації ро­біт, інструкцій, нормативів та норм виконання робіт;

• визначення прав та обов'язків кожного рівня управління;

• розмежування повноважень і кола відповідальності.

Таким чином, для формування правильної організаційної структури необхідно здійснити поділ підприємства по горизонталі на блоки, які відповідали б найважливішим напрямам діяльності з реалізації стратегії:

• встановити співвідношення повноважень різних посад (що бу­ло передбачено посадовими інструкціями), при цьому керівник рег­ламентує діяльність кожного відділу;

• визначити посадові обов'язки як сукупність певних завдань і функцій, які також передбачені інструкцією на кожну посадову особу.

Кожна посадова особа приймає рішення в межах своєї компетен­ції і функціональних обов'язків, але вона може виявити ініціативу, хоча напрям ініціативи визначений посадовою інструкцією. Кожне підприємство прагне стабільності, але все більшим є усвідомлення того, що зміни є необхідним атрибутом кожної організації в сучас­них ринкових умовах. Методика проведення роботи і правила та­кож мають бути стабільними, але їх зміна цілком допустима, оскіль­ки підприємству доводиться адаптуватися до зміни зовнішніх та внутрішніх факторів, що постійно впливають на його діяльність. Підбір кадрів до апарату управління здійснюється за такими крите­ріями, як професіоналізм, досвід роботи, набуття ділових якостей.

Організаційна структура стає більш міцною і життєздатною тільки в тому разі, коли в організації встановлюється чітка ієрархіч­на підпорядкованість, тобто коли управлінські дії головного керів­ника здійснюються по вертикалі. Саме за таких умов в організації формується той ланцюг командування, який забезпечує підпоряд­кування будь-якого суб'єкта діяльності одній особі - вищому керів­никові (генеральному директорові).

Очолює туристичне підприємство генеральний директор, який, в свою чергу, підпорядковується Голові Зборів учасників.

Директор має чимало різних обов'язків і відповідає за їх вико­нання, тобто його робота передбачає виконання ряду завдань. Іноді виникає необхідність сконцентрувати всі зусилля на вирішенні од­ного завдання. Тоді доцільно призначити певну особу, яка відпові­дала б за виконання даного завдання, а отже, самостійно приймала рішення, визначала виконавців і шляхи вирішення поставлених завдань. Наприклад, виникає необхідність віднайти постачальника будь-якої ексклюзивної послуги за найнижчими цінами. Це завдан­ня генеральний директор може доручити головному менеджеру з туризму і очікувати на його виконання (як правило, встановлюють­ся конкретні терміни). Кожен працівник має визначені функціо­нальні обов'язки, які повинен виконувати в певні терміни та звіту­вати перед керівництвом.

Генеральний директор одночасно є лідером, який об'єднує орга­нізацію у згуртовану команду. Важливі рішення приймає директор, але ряд конкретних поточних рішень приймають і підлеглі.

Генеральний директор представляє інтереси підприємства у від­носинах з іншими організаціями як в Україні, так і за кордоном, ук­ладає угоди та інші акти, необхідні для забезпечення функціонуван­ня підприємства. Має право раз на рік проводити аудиторську пере­вірку фінансово-господарської діяльності, вирішує питання щодо службових відряджень, у т. ч. за кордон.

За необхідності директор скликає весь персонал на виробничі наради, де вирішуються оперативні питання, визначаються завдан­ня на тиждень, дається оцінка зробленому і, у разі потреби, вино­сить догани, якщо завдання не виконані або через недбалість завда­но збитків організації.

На основі прав, обов'язків і відповідальності посадових осіб, розроблених у цій організації, генеральний директор делегує повнова­ження фінансовому директорові. Повноваження передаються директорові разом з відповідальністю за виконання покладених на нього завдань. Він делегує повноваження головному бухгалтеру, головним менеджерам відділів, а вони, у свою чергу, передають їх сво­їм підлеглим.

Функції фінансового директора:

• забезпечує раціональну організацію бухгалтерського обліку і звіту;

• здійснює контролі) за економічним використанням матеріаль­них, трудових і фінансових ресурсів;

• вживає заходів щодо попередження нестач, контролює додер­жання фінансової і касової дисципліни, законності списання з бух­галтерських балансів нестач;

• бере участь у проведенні економічного аналізу фінансово-господарської діяльності;

• погоджує вартість турів та обраховує разом з туроператорами їх дохідність.

Функції головного менеджера з туризму:

• координує роботу туроператорів за напрямками;

• представляє інтереси підприємства з питань туристичної діяльності перед партнерами;

• проводить переговори (перемовини), а також укладає угоди із закордонними та вітчизняними партнерами;

• узгоджує кінцевий варіант турів по Україні та за кордоном і пе­редає їх для реалізації на рецепцію;

• контролює забезпечення високого рівня виконання турів;

• здійснює роботу з представництвами (консульствами) зару­біжних держав;

• перевіряє, чи належно виконана робота туроператорів з керів­никами туристичних груп, забезпеченість документами, необхідни­ми для успішного проведення турів;

• займається розвитком нових напрямів туристичної діяльності, розробляє нові тури.

До функцій менеджера з маркетингу входить:

• робота з рекламними агентами різних засобів розміщення рек­лами, щодо з'ясування цін та умов подання реклами;

• розроблення макетів реклами та стеження за регулярністю вихо­ду і правильністю подачі інформації у відповідних рекламних носіях;

• проведення регулярних маркетингових досліджень.

Остаточне ж рішення щодо характеру реклами і вибору реклам­ного засобу регулярності подачі приймає генеральний директор. Це пов'язано з тим, що розміщення реклами є дорогим задоволенням для малого підприємства. Регулярно реклама подається лише в де­які газети: це так звана реклама престижу, нагадування клієнтам, що в будь-який сезон фірма має що запропонувати.

До обов'язків менеджера-туроператора по Україні входить:

• робота з вітчизняними партнерами (туристичними фірмами, готелями, агентствами) по забезпеченню конкурентного турпродукту;

• підготовка програм приймання іноземних туристів в Україні а також перебування вітчизняних туристів в Україні, обчислення вартості та дохідності;

• забезпечення високого рівня виконання турів;

• робота з керівниками туристичних груп та забезпечення необ­хідними документами;

• інструктаж гідів-перекладачів;

• формування внутрішньої інформаційної бази (туристична інфраструктура);

• впровадження практики створення якісно нових туристичних продуктів (екотуризм, екстремальний туризм, агротуризм тощо).

Менеджер-туроператор щодо країн Європи займається:

• роботою з іноземними партнерами (туристичними фірмами, готелями, агентствами) по забезпеченню конкурентного турпродукту;

• підготовкою програм перебування вітчизняних туристів в кра­їнах Європи;

• формуванням вартості турів та обрахунок їх дохідності, забез­печення високого рівня виконання турів;

• контактами з представництвами (консульствами) зарубіжних держав в Україні;

• контактами з консульствами України в закордонних державах, зокрема забезпечення візової підтримки іноземним партнерам;

• роботою з керівниками тургруп та забезпечення необхідними документами;

• інструктажем гідів-перекладачів;

• формуванням внутрішньої інформаційної бази (туристична інфраструктура) щодо країн Європи;

• впровадженням практики створення якісно нових туристичних продуктів (екотуризм, екстремальний туризм, агротуризм тощо).

Агент із продажу авіаквитків. У його обов'язки входить:

• робота з клієнтами, ознайомлення їх з маршрутами рейсів авіа­компаній;

• система бронювання авіаквитків за обраною програмою;

• продаж і оформлення авіаквитків;

• ведення документації з продажу авіаквитків. Делегування лінійних повноважень створює ієрархію рівнів уп­равління організації. Цей процес називається ланцюгом команд.

Керівникові будь-якої організації, незалежно від її розміру або ж місця на регіональному рівні, слід врахувати вплив зовнішнього се­редовища, оскільки організація, як відкрита система, залежить від зовнішнього світу стосовно поставок ресурсів, енергії, кадрів, спо­живачів, конкурентів.

Оскільки від керівника залежить виживання організації, він пови­нен вміти виявити ті суттєві фактори в оточенні, що вплинуть на йо­го організацію. Тому організації вимушені «прилаштовуватися» до середовища, щоб вижити і зберегти ефективність діяльності. Органі­зація постійно перебуває під прямим або непрямим впливом зовніш­ніх факторів. До факторів прямого впливу слід віднести постачальників, трудові ресурси, закони і впровадження державного регулю­вання, споживачів і конкурентів. Факторами непрямого впливу є: стан економіки, науково-технічний прогрес, політичні зміни.

Дуже важливим моментом у діяльності туристичної фірми є укладання угод з партнерами в Україні і за кордоном (з іншими турфірмами, готелями, базами відпочинку, санаторіями, транспорт­ними компаніями). Саме партнерство забезпечує підприємству нормальне функціонування, адже кожен із партнерів має свій біз­нес і їхні послуги можуть стати визначальними для життя підпри­ємства.

Договір між туристичними фірмами зобов'язує сторони органі­зовувати подорожі вітчизняним та іноземним туристам, забезпечу­вати кваліфіковане виконання чинних правил щодо надання послуг на маршрутах приймання та при організації поїздок за кордон, на­давати достовірну інформацію про тури і їх вартість, забезпечувати екскурсійне обслуговування, автотранспортні послуги, формувати групи туристів для участі у турах відповідно до маршрутів і про­грам, надавати туристам допомогу в оформленні паспортних, візо­вих, митних, страхових та інших необхідних формальностях, укла­дати з кожним туристом договір індивідуально.

Фінансова перспектива

Впливовими факторами є також споживачі і конкуренти. Існу­вання організації залежить від здатності віднаходити споживача та задовольняти його запити і потреби. Споживачі, зазначаючи, які послуги для них бажані і за якою ціною, визначають для організації майже все, що стосується результатів її діяльності, здійснюють значний вплив на діяльність організації. Організація повинна при­йняти рішення про те як, коли і де надавати послуги.

Із кожним клієнтом укладається угода, в якій підприємство забов'язується надати йому повну інформацію про тур, а також про права і обов'язки туриста, правила його поведінки у країні перебу­вання, умови страхування, митні формальності і т. ін. Турист, у свою чергу, зобов'язується дотримуватися умов і правил, передба­чених договором, своєчасно оплатити вартість послуг, надати всі необхідні документи для оформлення візи, дотримуватись вимог законів країни перебування.

Крім того, керівництво кожної організації розуміє: якщо не задо­вольняти потреби споживачів на такому ж рівні, як це роблять кон­куренти, то організація довго не протримається. У багатьох випад­ках не споживачі, а конкуренти визначають, які послуги можна про­дати і за якою ціною. Від реагування на конкуренцію залежать такі внутрішні фактори, як умови праці; оплата праці і характер відно­син керівників із підлеглими.

Для цього проводяться маркетингові дослідження споживачів і конкурентів.

Аналіз зовнішнього середовища в цілому дозволяє визначити, чи має фірма внутрішні сили, щоб використати всі свої можливості. Ме­тод, який використовують для діагностики внутрішніх проблем, на­зивають управлінським дослідженням, яке базується на комплексно­му дослідженні різних функціональних зон організації і, залежно від поставлених завдань, може бути методично простим або складнішим.

Правильно сформована організаційна структура дозволяє забез­печити комплексний розвиток туристичного підприємства відпо­відно до стратегічних цілей та перспектив розвитку (фінансової перспективи, перспективи споживача, перспективи торговельно-технологічних процесів, перспективи знань та навчання).

Організаційна структура туристичного підприємства дозволяє підтримувати високу інтенсивність інформаційного обміну зі зов­нішнім середовищем та всередині підприємства, надає можливість тісного контакту на рівні «керівник - підлеглий», сприяє постійно­му професійному зростанню працівників, дозволяє швидко адапту­ватися до змін у зовнішніх умовах функціонування.

 

Рис 4.2. Ключові фактори успіху туристичного підприємства

Побудова організаційної структури управління підприємством залежить, перш за все, від масштабів самого підприємства. Поєд­нання різних типів структур дає можливість спроектувати таку, яка відповідала би поставленим керівництвом завданням.

Найважливішим компонентом в організаційній структурі під­приємства є працівник, якого менеджмент ставить у центр своєї уваги. Розкриття його творчих і професійних можливостей - неод­мінна умова розвитку будь-якої організації.

                                    

4.3. Принципи управління туристичним підприємством

 

Розвинута ринкова економіка - це складна система відносин, яка базується на конкуренції та забезпечує існування лише дооре організованих і економічно здорових підприємств. Успіх справи

забезпечують численні фактори, але найважливішим серед них є на­уково обґрунтоване управління підприємством, що полягає у пошу­ку раціональних шляхів ефективного керівництва підприємством.

Управління - це творчий процес, який базується на особливих здібностях керувати. Управління вимагає від керівника доброї по­інформованості, рішучості і, навіть, інтуїції.

Оскільки туристичне підприємство є відкритою системою, воно зможе вижити тільки тоді, коли задовольнятиме потреби спожива­ча і зовнішнього середовища. Щоб одержати прибуток, потрібний для виживання, підприємство має постійно стежити за середови­щем, в якому воно функціонує.

Управління здійснюється на основі розподілу і координації управлінської діяльності, в рамках якої відбувається процес управління, спря­мований на досягнення накресленої туристичним підприємством мети.

Управління діяльністю туристичних підприємств полягає в особливому сполученні системного, адаптивного та ситуаційного управлінських підходів, результатом чого є максимальна адаптація сервісної діяльності туристичних підприємств до сучасних потреб споживачів і можливість своєчасно змінювати та оновлювати асор­тимент послуг, що є основою підвищення конкурентоспроможності та економічної ефективності.

 

Рис. 4.3. Напрями впливу підвищення якості управління на економічну ефективність туристичних підприємств

 

Управління розглядається як найважливіший фактор, що визна­чає форми поведінки і діяльності всього колективу, і окремих його членів.

Управління туристичною діяльністю підприємства - це цілеспрямований вплив на його персонал і клієнтів для організації та координації їх дій у процесі надання туристичних послуг.

Основними принципами системи управління діяльністю туристичного підприємства є:

• спрямованість на задоволення споживача;

• узгодженість цілей керівника підприємства та колективу;

• орієнтація на бізнес-процеси;

• мотивація поведінки та соціальна відповідальність;

---

Дата добавления: 2020-01-07; просмотров: 273; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

---

---

Мы поможем в написании ваших работ!