V . Кількість оздоровлених осіб за звітній період 1 страница

Р03ДІЛ 1

ЕКОНОМІЧНІ ПЕРЕДУМОВИ ТА РОЗВИТОК ТУРИСТИЧНОЇ ІНДУСТРІЇ

1.1. Компонентна структура туристичної індустрії

Індустрія туризму - це міжгалузевий господарський комплекс, який спеціалізується на створенні турпродукту, здатного задоволь­няти потреби населення у проведенні дозвілля, у подорожах, відпо­чинку та оздоровленні шляхом виробництва та реалізації товарів і послуг туристичного призначення.

Елементами туристичної індустрії є підприємства та установи, мета функціонування яких - задоволення певних туристичних по­треб (мотиваційних, змістовних, комфортності, атракції (притягування) тощо).

У сучасному світовому господарстві туристична індустрія впев­нено утримує провідні позиції. Особливо швидкими темпами вона розвивається тоді, коли відсутні або вичерпані природні та соціаль­но-економічні передумови для розвитку промисловості чи сільсько­го господарства.

Туристична індустрія об'єднує різнорідні галузі та види діяль­ності як матеріального виробництва, так і невиробничої сфери. Головною проблемою при віднесенні окремих видів діяльності до туристичної індустрії є вибір класифікаційних ознак. Економічна діяльність, пов'язана з туризмом, традиційно визначається з точки зору попиту, споживання товарів і послуг відвідувачами та витрат, які вони несуть. При такому підході індустрія туризму - збірна сфера, яка охоплює різні види господарської діяльності, оскільки туристи мають витрати у всіх секторах туристичного обслуговуван­ня. Доповнення такого підходу критеріями відбору видів економіч­ної діяльності, а саме: масштабом і концентрацією виробництва, спеціалізацією, переважаючим напрямом туристичних витрат, дозволяє точніше окреслити сферу індустрії туризму. При цьому доцільно виокремити такі складові сфери індустрії туризму:

• розміщення;

• перевезення;

• харчування;

 

 

Рис. 1.1. Структура туристичної індустрії

• реалізація послуг;

• дозвілля і розваги;

• лікування та оздоровлення.

Компонентна структура туристичної індустрії - це сукупність туристичних галузей, окремих секторів і видів рекреаційної діяльності, які розкривають особливості її функціонування і розвитку в межах певного географічного простору.

Станом на 01.01.2004 року в туристичній та курортній галузях налічувалося 8,3 тис. підприємств, у тому числі: 3,9 тис. суб'єктів туристичної діяльності; 1,2 тис. готелів та інших місць для коротко­термінового проживання; 3,2 тис. санаторно-курортних закладів. При цьому фактично надавали послуги 7,7 тис. підприємств, зокре­ма: 3,9 туроператорів і турагентів; 1,2 тис. готелів та інших місць для короткотермінового проживання; 2,6 тис. санаторно-курортних (оздоровчих) закладів, з яких 1,9 є госпрозрахунковими. Завдяки підвищенню ефективності діяльності підприємств галузі та інтен­сифікації праці останніми роками збільшуються обсяги наданих ними послуг.

Готельне господарство - головна складова сектору розміщення туристичної індустрії України. Готельні підприємства перебувають у державній і комунальній, колективній та приватній власності. Пе­реважає колективна форма власності, в якій - майже 60% готелів України. Важливим показником ефективності функціонування го­тельного господарства є кількість іноземних відвідувачів, що обслу­говується, оскільки це - джерело надходження валютних ресурсів.

Україна має одноманітну структуру функціональних типів го­тельних засобів (модусів) розміщення, в якій домінують класичні готелі та гуртожитки для приїжджих. Окремі типи підприємств, які поширені в інших країнах, - мотелі, кемпінги, молодіжні бази, готе­лі сімейного типу - в Україні достатньо ще не розвинені. Міжнародний досвід свідчить, що саме такі підприємства могли б дати суттєвий поштовх розвитку готельного господарства і туристичної індустрії в цілому.

Рівень розвитку сектору розміщення туристичної індустрії Ук­раїни має суттєві територіальні диспропорції. На це вказують такі показники, як:

• забезпеченість населення місцями в оздоровчо-рекреаційних закладах;

• загальна місткість модусів розміщення;

• кількість модусів на одиницю площі;

• розподіл об'єктів туристичної інфраструктури за окремими ад­міністративно-територіальними одиницями.

Санаторно-курортне господарство належить до важливих ком­понентів туристичної індустрії України. Наша країна посідає одне з провідних місць у Європі щодо забезпеченості курортно-лікуваль­ними ресурсами (понад 3,2 тис. санаторно-курортних закладів різ­ного функціонального призначення). Лікувальний напрям мають 30% з них, решта спеціалізуються на наданні загальнооздоровчих послуг. У державній власності - 25% закладів; у колективній - 58%; комунальній - 8%, а у приватній - 6%.

Щороку в Україні оздоровлюються 3 млн. осіб, в тому числі понад З тис. іноземців. Водночас оздоровчий потенціал є значно більшим - потужність оздоровчих закладів використовується лише на 30%, ос­новною причиною чого є непристосованість більшості закладів до цілорічного функціонування. Курортні заклади потенційно в змозі прийняти у 2,5-3 рази більше відпочиваючих, а отже, у 2-3 рази під­вищити ефективність своєї діяльності, сприяти зайнятості місцево­го населення, направляти до бюджету більше відрахувань.

За наявності значного попиту на санаторно-курортні послуги як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках щорічний приріст кількості відпочиваючих становить лише один відсоток, одночас­но впродовж багатьох років з різних причин не працюють майже 700 закладів, або 20%, це понад 50 тис. ліжко-місць, або 10% загаль­ного ліжкового фонду. За функціональним призначенням найбіль­ша частка закладів, що не працюють, припадає на заклади відпочинкового профілю - 85%, в тому числі: 79% - бази відпочинку, понад 5% - пансіонати відпочинку, 0,5% - будинки відпочинку. Найбільш поширеними причинами простою є: відсутність коштів на експлуатацію закладу - 57%, перебування на капітальному ремонті -14%, відсутність осіб, які бажають оздоровлюватися –  6%, відсут­ність дозволу CEC - 7% тощо.

Переважна більшість санаторно-курортних закладів України на­дає комплекс послуг, спрямованих лише на організацію рекреацій­ного процесу, лікувальний напрям мають близько третини санатор­но-курортних закладів.

Кожен із функціональних типів має свої особливості просторо­вої локалізації. Бази, пансіонати і будинки відпочинку розташовані на територіях, що відповідають кільком умовам: наявні природні рекреаційно-туристичні ресурси, дво- і тригодинна транспортна до­ступність до центру зародження рекреаційних потоків. Санаторії й аналогічні їм заклади розміщуються в районах із запасами природ­них лікувальних ресурсів та сприятливими клімато-терапевтичними характеристиками - комфортні погодно-кліматичні умови, чисте повітря, насичене фітонцидами, ефірними оліями чи іонами солей. Санаторії-профілакторії є структурними підрозділами потужних підприємств та установ, розміщуються в безпосередній близькості від них і приурочені до рекреаційних ландшафтів великих міст чи приміських зон.

Велику роль у динамічному розвитку туризму відіграє сектор транспортних перевезень. Саме він є однією з перших складових при формуванні гостинності й туристичного іміджу країни в цілому.

Сектор розваг в українській індустрії туризму - ще в стані ста­новлення.

Високим рівнем розвитку виділяється музейна справа, оскільки Україна має широко розгалужену мережу музеїв, експозиції яких вміщують численні унікальні історичні експонати і художні ше­деври.

Основу розвитку туристичної індустрії формують такі суттєві моменти:

• збільшення частки в'їзного туризму;

• зменшення диспропорції між ресурсним забезпеченням і сту­пенем його використання;

• пропагування національного туристичного продукту;

• державна підтримка вітчизняного туризму.

Індустрія туризму функціонує як міжгалузевий комплекс завдя­ки налагодженим зв'язкам  чи не з усіма державними управліннями та службами України. Зокрема, існують зв'язки з такими структу­рами, як правова (охоплює законодавчу та нормативну базу, митну та консульську служби), фінансово-економічна (системи оподатку­вання і страхування, фінансові взаємовідносини), кадрова (підго­товка кадрів для туризму, наукові дослідження тощо). Державна політика полягає в стимулюванні потреб населення в послугах туризму, в протекціоналізмі туристичної діяльності шляхом ство­рення правових основ та нормативної бази, сприятливого фінансо­вого механізму, проведення фінансово-економічного регулювання, спрощення туристичних формальностей, підготовки кадрів та проведення науково-дослідної роботи у сфері туризму.

Виявом ефективності державної туристичної політики є прибут­ковість індустрії туризму та її внесок у національну економіку.

1.2. Економічні передумови розвитку туристичної індустрії

 

Система «туризм» виникла та існує в межах трьох взаємо­пов'язаних суперсистем: суспільство, економіка, природне середо­вище. На думку швейцарського дослідника К. Каспара, сама система «туризм» має дві внутрішні субсистеми:

- суб'єкт туризму, тобто споживач туристичних послуг - людина з усім різноманіттям її туристичних потреб та мотивів поведінки;

- об'єкт туризму, що складається з трьох елементів: туристичні центри, туристичні підприємства та туристичні організації (дер­жавні та суспільні організаційно-правові структури, що регулюють розвиток туризму).

Як видно з наведеного малюнка (див. рис. 1.2 на с. 10), швейцар­ські дослідники розглядають туризм як самостійну соціально-еко­номічну субсистему, що одночасно інтегрована в суперсистеми «су­спільство» та «економіка». Життєдіяльність системи «туризм» не­можлива без взаємодії з навколишнім природним середовищем.

Туризм на сучасному етапі існує в трьох іпостасях: як індустрія, як бізнес та як фізіологічна та психічна потреба людей. Але це - єдина система, що дозволяє туристичній індустрії робити великий внесок у національну економіку країни, її соціальний і культурний розвиток та чинити певний політичний вплив на міжнародні відно­сини. Бажаний туристичний продукт - це кінцевий результат комплексної туристичної індустрії, усі елементи якої мають взаємодіяти з метою оптимального задоволення потреб споживачів та, у кінце­вому результаті, економічного росту країни і поліпшення добробу­ту її громадян.

Матеріальна основа індустрії туризму являє собою важливий елемент інфраструктури міжнародних економічних відносин. Ра­зом з транспортними та іншими системами комунікацій та зв'язку вона утворює необхідні умови для здійснення ділових та професійних контактів, забезпечуючи розміщення, харчування, відпочинок, інформаційне та транспортне обслуговування.

 

 

 

Рис. 1.2. Регулювання туризму. Структура системи туризму (згідно зі Швейцарською концепцією туризму)

 

Як і будь-яка інша сфера діяльності, індустрія туризму має свої особливості, що стосу­ються технологічних, міжгалузевих зв'язків, використання рекреа­ційних ресурсів та туристичного продукту тощо.

Оскільки термін «індустрія туризму» у вітчизняній та закордон­ній літературі використовується для позначення чисто туристич­них підприємств (готельне та ресторанне господарство, туристичні фірми, підприємства з виробництва та реалізації товарів туристич­ного попиту тощо), то для визначення усієї сукупності підпри­ємств, що прямо чи непрямо задовольняють туристичні потреби, можна вживати більш широке поняття - «туристичний сектор еко­номіки».

Особливості туріндустрії

Значний термін використання

Тяготіння закладів РТК до рекреаційних місцевостей

                                                                                                               

 

 

Рис. 1.3. Особливості туристичної індустрії

 

Водночас індустрія туризму, як складова туристичного сектору, що задовольняє основні туристичні потреби та має свій власний специфічний продукт - так звану комплексну послугу, або тур, мо­же розглядатися як самостійна галузь економіки. На відміну від неї туристичний сектор передбачає включення до нього різнорідних галузей, а саме:

• індустрію туризму;

• індустрію дозвілля;

• галузі інфраструктури, що необхідні для прийому та обслуго­вування туристів (транспорт, зв'язок, роздрібна торгівля, громад­ське харчування, підготовка кадрів для туристичних підприємств);

• галузі матеріального виробництва, що беруть участь у ство­ренні об'єктів індустрії туризму та виробляють товари турист­ського попиту.

Індустрію туризму з іншими елементами туристичного сектору об'єднують організаційні, економічні зв'язки та закони ринку, за до­помогою яких індустрія туризму активно взаємодіє з різними галу­зями та секторами економіки.

Одним із основних законів ринку є закон вартості, який діє і на туристичному ринку. Його суть у визначенні ринкової вартості турпродукту.

Закон вартості передбачає формування кожною окремою турис­тичною фірмою індивідуальних затрат праці і ресурсів, і, відповід­но, формування індивідуальної вартості й індивідуальної ціни на туристичний продукт. Але ринок визначає не ці індивідуальні вар­тості і ціни, а суспільні і ринкові, в основі яких - суспільно необхід­ні затрати праці.

Закон вартості в умовах туристичного ринку спрямовує туроператорів і турагентів до досягнення мети: отримання особистої виго­ди, забезпечення власного інтересу (прибутків).

Дії споживачів туристичного продукту визначаються дією закону попиту і пропозиції. Цей закон встановлює пряму законо­мірність між ціною і пропозицією та зворотну залежність між ціною і попитом. Суть його полягає в такому:

• підвищенні ринкової ціни на туристичний продукт, за інших рівних умов, зменшує обсяг попиту, а зниження ринкової ціни збільшує величину попиту на туристичний продукт;

• обсяг пропозиції туристичних товарів і послуг збільшується при підвищенні ціни і зменшується при її зниженні.

Перше твердження діє в сучасних умовах, коли ціни піднялися на весь спектр товарів і послуг, особливо великі витрати на продук­ти харчування і товари першої необхідності, тому витрати на ту­ризм і, відповідно, попит на туристичні послуги знижується. Друге твердження правильне, оскільки виробників туристичного продук­ту приваблює надприбуток, який отримують деякі фірми, які пра­цюють на унікальних туристичних ринках (пригодницький туризм, підводний туризм (дайвінг) тощо) чи у перспективних туристич­них регіонах.

Для розвитку туристичної індустрії в цілому, і туристичних фірм зокрема, важливо знати темпи змін трьох економічних вели­чин: ціни, попиту і пропозиції.

Згідно із законом Енгеля, із збільшенням доходу зменшується та його частина, яка витрачається на товари першої необхідності і збільшується частина витрат на предмети розкоші та духовний роз­виток (сюди ж відноситься і туризм).

Усі товари сфери туріндустрії можна розподілити на три групи:

1)  товари нижчого рангу - в основному продовольчі, які забезпе­чують мінімальне фізичне існування;

2)  товари нормальної якості - деякі продовольчі і промислові то­вари;

3)  високоякісні, особливо модні товари і товари-раритети.

При збільшенні доходів попит на товари першої групи спочатку збільшується, потім стабілізується, а потім починає знижуватись; попит на товари другої групи спочатку зростає, потім стабілізуєть­ся, а потім знову починає зростати; попит на товари третьої групи спочатку йде вгору, а після цього стабілізується.

Туристський попит - це поведінка людей, спрямована на при­дбання туристських благ з метою задоволення туристських потреб. Ринковий попит на туристські блага є сумою індивідуальних по­питів.

Головною кількісною характеристикою споживчої поведінки фактичних та потенційних покупців туристських благ є обсяг попи­ту. Обсяг туристського попиту - це кількість туристських благ, що покупці бажають та можуть придбати за певний проміжок часу (наприклад, день або рік).

Обсяг туристського попиту визначається такими чинниками:

• демографічні обмеження;

• часові обмеження;

• бюджетні обмеження;

• ментальні обмеження.

Демографічні обмеження. Обсяг туристського попиту передусім залежить від чисельності населення. Для планування споживання населенням туристських благ та послуг, окрім загальної чисельності населення, необхідно знати його склад і режим відтворення. Динамі­ка чисельності населення завжди визначається співвідношенням числа народжень та числа смертей. Прогноз чисельності населення має велике значення для визначення насамперед майбутнього числа покупців і споживачів туристських благ і послуг.

Велике значення для визначення обсягу туристського попиту має характер розселення населення. Мешканці міських населених пунктів відчувають більшу потребу в активному відпочинку. Це обумовлюється характером проживання та трудової діяльності в умовах міста. Найбільш потужними ринками збуту туристських благ та послуг є великі форми міських поселень, які зосереджують велике число людей.

Часові обмеження. Споживання туристських благ та послуг здійснюється тільки в межах вільного часу. Наявність останнього є головною передумовою для зростання туристського попиту. Час для туристських подорожей виділяється за залишковим принципом.

Загальний час людини поділяється на робочий та позаробочий. Перший використовується на суспільне виробництво, а також для підготовки людей до суспільно-виробничої діяльності. Позаробо­чий час використовується на задоволення фізіологічних потреб, домашню працю та рекреацію. Відповідно позаробочий час поділя­ється на: обов'язковий та вільний. Ці положення в основному стосу­ються соціального туризму.

Трудове законодавство чітко визначає структуру позаробочого часу. При п'ятиденному робочому тижні позаробочий час людини поділяється на щоденний після робочого дня, тижневий (два вихід­них) та відпускний. Тому для широких соціальних верств туризм, тобто перебування поза межами постійного місця проживання не менш як 24 год., можливий тільки у тижневий та відпускний позаробочий час.

Бюджетні обмеження обумовлюють вибір тих комбінацій благ, які споживач може купити на свій дохід. Обсяг попиту на турист­ські блага та послуги залежить від їх альтернативної вартості та доходів населення. Альтернативна вартість туристських благ та послуг визначається тією кількістю інших товарів, від яких треба відмовитися для того, щоб отримати дані блага та послуги.

---

Дата добавления: 2020-01-07; просмотров: 213; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

---

---

Мы поможем в написании ваших работ!