Аналіз державного регулювання рівня та якості життя
Рівень і якість життя – інтегровані показники соціально-економічного розвитку країн. Для визначення рівня життя в різних країнах експерти використовують поняття індекс розвитку людського потенціалу, або скорочено – індекс людського розвитку (ІЛР). Цей показник запропонований ООН у 1990 р. як інтегрована оцінка рівня цивілізованості країни.
Індекс людського розвитку має такі три складові:
1) тривалість життя населення;
2) рівень освіти;
3) обсяг ВВП на душу населення.
Задані граничні значення для кожного показника:
- тривалість життя – 25-85 років;
- рівень освіти – 0–100 % (кількість років, які провів в режимі навчання після 15 років “середній громадянин”);
- ВВП – від 200 до 4000 дол. США.
Низьким при цьому вважається ІЛР, менший за 0,5, високим – 0,9 –1.
Економічна комісія ООН, оцінюючи життєвий рівень населення Європи, надає перевагу такому показнику, як кількість товарів та послуг, які населення змогло отримати. Еталонна величина складає 100 %.
Рівень життя населення – ступінь задоволення матеріальних, духовних та соціальних потреб людей.
Поняття якість життя конкретизує категорію “рівень життя (ІЛР)”. В ООН було запропоновано комбінований показник – індекс якості життя, який характеризує:
- рівень освіти;
- медичного обслуговування;
- тривалість життя;
- ступінь зайнятості населення;
- його платоспроможність;
- доступ до політичного життя тощо.
|
|
|
Конкретними показниками є: кількість автомобілів, телефонів, квадратних метрів житла, лікарняних ліжок тощо на одну людину (на тис. населення), якість медичного обслуговування, рівень шуму (децибел), швидкість руху в години пік та ін.
Структурні завдання державної політики у системі охорони здоров'я включають :
1. зниження захворюваності населення, а саме:
- зниження смертності немовлят;
- зниження материнської смертності;
- захворюваності та смертності від хвороб системи кровообігу;
- зниження рівня канцерогенності довкілля;
- зниження захворюваності на бронхіальну астму і хронічні неспецифічні хвороби легенів;
- зниження захворюваності на інфекційні хвороби;
- зменшення темпів поширення ВІЛ-інфекції/СНІДУ.
2. поліпшення медикаментозного та матеріально-технічного забезпечення охорони здоров'я, а саме:
- створення системи гарантування якості виробництва ліків з урахуванням міжнародних вимог і контролю за якістю лікарських засобів;
- забезпечення розробки, виробництва та впровадження нової медичної техніки та виробів медичного призначення, доведення їх до рівня сучасних світових стандартів;
- забезпечення розробки, виробництва та впровадження нових лікарських засобів відповідно до потреб охорони здоров'я.
|
|
|
3. раціоналізація системи надання медичної допомоги та розвитку інституту сімейної медицини.
4. підвищення ефективності державної політики щодо формування здорового способу життя:
- розробка і впровадження комплексу економічних, правових та адміністративних заходів, спрямованих на скорочення споживання населенням алкогольних напоїв, тютюнових виробів; створення ефективної системи протидії їх незаконному обігу;
- розробка і запровадження заходів щодо економічного стимулювання підприємств, установ та організацій усіх форм власності, які здійснюють фізкультурно-оздоровчу і спортивну діяльність, сприяють розвитку самодіяльного масового спорту;
- забезпечення оснащеності навчальних закладів та закладів фізичної культури і спорту необхідним фізкультурно-спортивним інвентарем та обладнання.
Основною складовою демографічної політики має бути збереження і поліпшення здоров'я населення як одного з найважливіших пріоритетів нації, що дбає про своє сучасне і майбутнє. Це сприятиме не тільки зниженню смертності та відповідному пом’якшенню депопуляції, але й загальному добробуту суспільства, гуманізації його розвитку.
|
|
|
Як “наріжний камінь” пріоритетів конкретних інструментів реалізації стратегії демографічної політики повинна виступати державна підтримка сім'ї.
Основні важелі демографічної політики:
- підвищення рівня народжуваності;
- зростання середньої тривалості життя;
- оптимізація міграційних процесів і мінімізація міграційних втрат;
- розв’язання проблем старіння населення.
З метою забезпечення нормального рівня життя держава визначає розмір прожиткового мінімуму. В Україні його визнано базовим державним соціальним стандартом.
При аналізі прожиткового мінімуму розрізняють:
- фізіологічний мінімум – вартість товарів та послуг, необхідних для задоволення тільки основних фізіологічних потреб, причому протягом відносно короткого періоду, практично без придбання одягу, взуття, інших продовольчих товарів;
- соціальний мінімум (бюджет мінімального достатку) – мінімальні норми задоволення фізіологічних, соціальних і духовних потреб. Це вартість товарів та послуг, які суспільство визнає необхідними для збереження прийнятного рівня життя.
Рівень прожиткового мінімуму обумовлюють такі фактори:
- ціни;
- інфляція;
- кількісна оцінка набору споживчих благ та послуг.
|
|
|
Прожитковий мінімум визначається на основі так званого кошика споживача.
Кошик споживача – вартість стандартного набору товарів та послуг масового вживання середнього споживача в конкретній країні в певний час.
Світова практика широко використовує і таку категорію, як індекс вартості життя – індекс роздрібних цін спеціального набору товарів і послуг, що входить в бюджет середнього споживача (споживчий кошик) і становить його прожитковий мінімум.
Дата добавления: 2019-09-02; просмотров: 192; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!