Екологічні особливості заплавних луків
Ці луки України найкраще представлені на Поліссі та в Лісостепу, де порівняно багато річок. У степовій частині країни, де річок менше, вони трапляються значно рідше.
Заплавні луки виникли на місцях вирубано: деревно-чагарникової рослинності, яка у заплавах багатьох річок зараз зведена до мінімуму (5-10%). Подальшого скорочення площ деревно-чагарникової рослинності дозволяти не можна (особливо в прируслових частинах заплав), бо це призведе до різкого посилення ерозії і занесення продуктами останньої доброякісних лучних ділянок.
Заплавні луки як за своїми лучнорослинними умовами, так і за складом рослинних угруповань, досить різноманітні. Це найчастіше обумовлено тим, що долини річок, розташованих у різних зонах, перебувають на різних стадіях розвитку і за своєю геолого-геоморфологічною будовою неоднакові.
Головними особливостями лучнорослинних умов, властивих заплавам найтиповіших річок, є те, що вони розвиваються під впливом двох антагоністичних факторів: самої річки і позазаплавних материкових умов.
Вплив річки на заплаву відбувається в період весняної повені. Коли на заплаву наносяться дрібноземні частки, збагачені зольними елементами, необхідними для живлення рослин. При незначних розливах вплив річки на заплаву незрівнянно менший, ніж материкових умов. Відомо, що чим сильніше виражена алювіальність і заплавність річки, тим слабше виявляється вплив позазаплавних материкових умов на розвиток луків та їх рослинність зокрема.
|
|
|
Якщо вплив річки на заплаву незначний, завдяки чому алювіально-заплавні процеси заплави перебувають у стадії повного згасання, то вплив материкових умов (клімату, геологічної будови басейну, ґрунтів та рослинності) збільшується і проявляється в тому, що розвиток ґрунтового рослинного покриву заплави значною мірою підпорядковується тим же умовам, які властиві материку відповідної зони.
Взагалі на всіх заплавах спостерігається велика різноманітність умов місцезростання лучної рослинності, що пояснюється характером ґрунтового покриву, зволоженням, потужністю і якістю намулу, особливостями мікроклімату і господарською діяльністю людини.
У геоморфологічному відношенні заплава, особливо великих і середніх річок, підрозділяється на прируслову, центральну і притерасну частини. Кожна з названих частин заплави в різних районах поздовжнього профілю річки неоднакова. Це особливо помітно на річках, що течуть з півночі на південь.
Для прируслової частини заплави характерні порівняно добре розвинутий алювіальний процес, непоганий дренаж, глибоке залягання ґрунтових вод і відносно добре прогрівання ґрунтів. Щодо формування останніх, то тут переважає дерновий процес ґрунтоутворення.
|
|
|
Притерасній частині заплави, розташованій у пониженні біля корінного берега, властиві інші риси: майже повне згасання алювіального процесу, малий дренаж, близький рівень ґрунтових вод і незначне прогрівання ґрунтів. У розвитку останніх переважає болотний грунтотвірний процес. У лісостепових і степових заплавах процес заболочення притерасся часто супроводжується засоленням.
Центральна частина заплави за своїми топографо-екологічними показниками є чимось середнім між прирусловою і притерасною частинами, її ґрунтовий покрив - це дерново-лучні і лучні супіщані та суглинисті ґрунти. Заболоченість виражена лише в порівняно глибоких слабо дернованих зниженнях із близьким рівнем ґрунтових вод. Переходи між розглядуваними частинами заплави здебільшого поступові, рідше різкі.
Для заплав малих річок та верхів'їв середніх і навіть великих річок, зокрема для Дніпра, принцип поділу заплави на три топографо-екологічні частини непридатний. Ці заплави в основному слабо відокремлені від вододільних схилів, часто перезволожені ґрунтовими водами. Алювіальний процес, властивий для розвинутих заплав, змінюється тут делювіальним. У розвитку ґрунтового покриву основна роль належить болотному ґрунтотвірному процесу. На багатьох ділянках цих заплав, особливо у верхів'ях, на болотний процес накладається процес торфоутворення.
|
|
|
На поперечному профілі заплав малих річок звичайно виділяються порівняно вузька, невисока (над рівнем річки) прибережна смуга (вал) і знижено-рівнинна, різною мірою заболочена частина заплави, що простягається в бік надзаплавної тераси. Вищезгадані прибережні вали за своїми екологічними ознаками наближаються до центральних частин заплави, а знижено-рівнинні заболочені ділянки - до притерасних.
Крім поперечної диференціації заплави на окремі частини (зони) спостерігається також її диференціація на висотні рівні. На території кожної окремої частини заплави розрізняють низькі, середні і високі рівні, ділянки яких добре виділяються за характером алювіально-заплавних режимів, умов підгрунтово-грунтового зволоження і ґрунтів. На кожній частині поперечного і висотного профілю заплави спостерігається відповідний відбиток зони.
Щодо походження заплавних луків, то на Поліссі, в Лісостеповій і Степовій зонах вони, на нашу думку, за невеликим винятком виникли на місці зведених заплавних лісів. Це підтверджується залишками в заплаві лісової рослинності і ґрунтами, що зберегли сліди підзолистого процесу. Таким чином, всі вони є синантропно-вторинним утворенням.
|
|
|
Опідзолені ґрунти, які свідчать про колишнє заліснення заплави, на багатьох заплавних ділянках перекриті сучасними алювіальними відкладами і знаходяться в похованому стані.
Луки, що розвинулися на новоутворених річкою ділянках, які не підлягали залісненню, ми вважаємо синантропно-первинними. Завдяки діяльності людини (сінокосіння і випасання худоби), заростання новоутворених лучних ділянок лісовою рослинністю не відбувається. Природні (первинні) луки властиві виключно притерасним частинам заплав лісостепових і степових річок із засоленими ґрунтами, на яких лісова рослинність не розвивається.
Заплавні луки за своїми лучнорослинними умовами і за складом рослинних угруповань досить різноманітні. Це обумовлено тим, що долини річок України перебувають на різних стадіях свого розвитку і в своїй геолого-геоморфологічній будові неоднакові. Крім того, їх різноманітність значною мірою залежить від географічного положення, топографо-екологічних умов заплав та специфіки територій водозбірних басейнів, що їх оточують.
Всю різноманітність заплавних лучних угруповань ми відносимо до справжніх, остепнених, пустищних, болотистих і торф'янистих луків.
Справжні заплавні луки займають 40-45% загальної площі, вони звичайно пов'язані з середньовисокими елементами рельєфу заплави. В їх ґрунтовому покриві переважають свіжі й вологі дернові, лучно-дернові та лучні фунти. До них відносяться наступні луки: наземно куничникові, звичайно гребінникові, безостобромопсисові, повзучопирійні, лучнокитникові, червонокострицеві, біломітлицеві, звичайномітлицеві, лучнотонко-ногові, середиьотрясучкові, лучнокострицеві, лучнотимофіївкові.
Найпоширеніші серед них наземнокуничникова, лучнокитникова, біломітлицева, червоно- та лучнокострицева формації. Рідко зустрічаються лучнотонконогова, звичайногребінникова та середньотрясучкова Решта формацій за своїм поширенням займає проміжне положення між першою та другою групами.
Остепнені луки у заплавах річок України зустрічаються дещо рідше. На їх долю в середньому припадає до 8-10% всієї лучної площі. А взагалі найпоширеніші вони в заплавах лісостепових та степових річок. У заплавах поліських річок їх значно менше. Остепнені луки, як правило займають найвищі місця заплави (верхи, верхні та середні частини схилів високих грив і гряд, а також підвищено рівнинні добре дреновані ділянки). У їх ґрунтовому покриві переважають сухі, добре прогрівані дерново-лучні та лучні темно-сірі, чорноземовидні ґрунти.
До складу остепнених луків відносяться борознистотипчакові, тонкомітлицеві, вузьколистотонконогові, келерійові, пальчатосвинорийні та ранньоосокові. Найпоширеніші з них мітлицеві, вузьколистотонконогові та ранньоосокові.
Пустищні луки у заплавах наших річок представлені дуже слабо. Вони трапляються лише в заплавах поліських річок, де на їх долю припадає 3-5% всієї лучної площі. Вони поширені на верхніх та середніх частинах схилів високих плоских гряд притерасних частин заплав на слаборозвинених дерново-глейових слабопідзолистих ґрунтах. До пустищних луків віднесені лише біловусові луки.
Болотисті луки поширені на дерново-глейових, лучних оглеєних, лучно-болотних та мулувато-глейових ґрунтах у заплавах річок і займають 25-30% загальної площі луків. Приурочені до притерасних знижень або до берегів стариць, озер, проток. До болотистих луків належать лепешнякові, очеретянкові, бекманієві, болотнотонконогові, гостроосокові, лисячоосокові та інші луки.
Із крупноосокових болотистих луків слід ще назвати пухирчастоосокові, побережноосокові та дворядноосокові луки. Вони в заплавах наших річок трапляються дуже рідко, а ділянки, які займають, майже завжди мають дуже малі розміри.
Торф'янисті луки займають дещо меншу площу, ніж болотисті луки. В середньому вона дорівнює 15-20% всієї лучної площі. Торф'янисті луки поширені здебільшого у притерасних частинах заплав. Як і болотисті, торф'янисті луки пов'язані з негативними елементами рельєфу. Якщо для місцезростань болотистих луків характерне постійне або тимчасово надмірне зволоження проточними водами, то для місцезростань торф'янистих луків основним є те, що вони формуються в умовах застійних і бідних на кисень вод. У Лісостеповій і Степовій зонах ці води нерідко містять невелику кількість розчинених карбонатних і навіть хлоридо-сульфатних солей. В цілому торф'янисті луки найбільшого розвитку досягають в заплавах поліських річок. Південніше Полісся вони трапляються досить рідко і звичайно займають невеликі ділянки.
Названі луки розвиваються звичайно на торф'яно-глейових і торф'янисто-глейових ґрунтах. На торф'янистих луках переважають рослини, що ростуть на кислих ґрунтах в анаеробних умовах.
До торф'янистих луків належать дернистощучникові, собачомітлицеві, дернистоосокові, звичайноосокові, молінієві луки. До найпоширеніших формацій належать перші три типи луків.
Поліські заплавні луки
Заплавні луки зустрічаються в заплавах усіх поліських річок, але за флористичним складом утворюваних ними угруповань спостерігаються значні відміни. Ця різниця залежить насамперед від топографо-екологічних умов заплав, причому формування останніх залежить від природних умов басейну, потужності річок, господарської діяльності людини.
Більшість поліських річок має широкі долини з чітко окресленими низькими заплавами, які невисоко (на 2-3 м) піднімаються над меженним рівнем своїх річок. Всі заплави великих і середніх за розмірами річок щороку заливаються повеневими водами на довгий (близько двох місяців) час. їх русла дуже звивисті, течія здебільшого повільна. Мутність більшості поліських річок, зокрема Прип'яті, незначна, що обумовлено рівнинністю, піщаністю і заболоченістю поліської рівнини.
Заплави майже всіх поліських річок більш-менш заболочені, що сприяє їх заселенню (переважно в притерасній частині) чагарниковими вербами та вільхою. Серед річок часто зустрічаються і такі, заплави яких значною мірою заболочені. До таких річок насамперед належать праві притоки Дніпра і Прип'яті - Тетерев, Уж та Горинь зі Случчю. До річок із сильно заболоченими заплавами можна віднести Ірпінь, Снов, Остер, Здвиж, Стир, Стохід, Тур'ю, а також верхів'я Прип'яті.
Великі болотні масиви часто зустрічаються в заплавах Дніпра, Десни, Прип'яті (в межах України), де вони звичайно приурочені до притерасних частин.
Взагалі заплави Дніпра, Десни, пониззя Прип'яті (в межах України) і Сейму порівняно з заплавами названих малих поліських річок заболочені значно менше.
Торф'яні болота, що зустрічаються в заплавах поліських річок, належать до боліт низинного типу, серед яких переважають очеретяні (чисто очеретяні, осоково-очеретяні і гіпново-очеретяні), осокові і осоково-мохові, рідше лісові (головним чином з вільхи чорної) і чагарникові (переважно з верби попелястої). Потужність торф'яних покладів заплав коливається в межах 0,3-6,0 м; частіше вона дорівнює 1-3 м. Зольність торфу переважної частини заплавних торфовищ висока (10-40%). Нагромадження в торфі мінеральних часточок, які утворюють золу, відбувається здебільшого за рахунок мулистих і пилуватих наносів, які приносяться алювіальними і делювіальними водами.
У заплавах малих річок звичайно переважають торф'яні болота, торф'янисті і болотисті луки. Справжні луки представлені значно менше. Тут вони займають вершини високих гряд і прибережних валів.
Усі заплавні високозольні торф'яні ґрунти дуже родючі і їх слід використовувати для створення сіяних луків у системі лучних сівозмін.
У багатьох долинах поліських річок торф'яні поклади перекриті алювіальними і делювіальними відкладами різної потужності, на яких сформовані мінеральні, здебільшого болотні, рідше лучні ґрунти.
Замулювання долинних торфовищ алювіально-делювіальними відкладами відбувалося, на нашу думку, в один із геологічних періодів коли ерозійно-акумулятивні процеси проходили значно енергійніше порівняно з сучасним періодом.
На заплавних торф'яних болотах Українського Полісся найчастіше розвиваються осокові, гіпново-осокові, злаково-осокові, злакові, вербові й чорновільхові фітоценози.
Лучні угруповання, поширені в заплавах поліських річок, відносяться до справжніх, остепнених, болотистих, торф'янистих і пустищних луків.
Справжні луки зустрічаються в заплавах всіх поліських річок, проте не скрізь представлені однаково. Найбільше вони поширені у заплавах великих і середніх річок, менше - в заплавах малих річок. У заплавах першої групи річок вони представлені дещо ширше болотистих і торф'янистих луків, а у заплавах другої групи поступаються перед ними.
У рельєфі заплави справжні луки займають середню позицію між остепненими і болотистими луками. Ґрунтовий покрив під ними досить різноманітний. Для них найхарактерніші дернові, дерново-лучні (різною мірою оглеєні) ґрунти, за механічним складом - піщано-пилуваті, супіщані, рідше - суглинисті.
Справжні луки поліських річок представлені досить різноманітними лучними угрупованнями (фітоценозами), причому в заплавах великих річок (Дніпра, Прип'яті, Десни) до їх складу входять переважно крупно- і дрібнозлакові луки, у заплавах середніх і малих річок - дрібнозлакові.
Остепнені луки представлені лише в заплавах поліського Дніпра, Прип'яті, Десни, Сожу і Сейму; на інших річках Полісся вони майже відсутні. Приурочені звичайно до високих грив та гряд, у ґрунтовому покриві яких переважають дерново-лучні і лучні піщано-пилуваті ґрунти, забарвлені в сірий, темно-сірий і навіть чорний колір. По заплаві Дніпра остепнені луки заходять далеко на північ.
За своїм розміщенням у заплаві остепнені луки займають ті ж висотні позиції, що й переважна частина пустищних луків і пустищ: перші властиві переважно добре прогріваним гривам, які ще не повністю втратили зв'язок із алювіальним процесом, другі - гривам, ґрунти яких ущільнені, погано провітрювані і дуже збіднені на поживні речовини. В заплавах лісостепових річок остепнені луки вже повністю домінують в місцях високих рівнів. Тут вони зональні, в заплавах лісових річок - інтразональні.
Болотисті і торф'янисті луки звичайно приурочені до різноманітних знижень центральних і притерасних заплав. Болотисті луки, як правило, розвиваються в умовах постійного, рідше тимчасово надмірного (здебільшого незастійного), зволоження. Торф'янистим лукам властиве постійне надмірне (звичайно застійне, бідне на кисень) зволоження.
У ґрунтовому покриві болотистих луків розвиваються головним чином лучно-болотні і мулувато-глейові, а торф'янистих - торф'яно-глейові і торф'янисто-глейові ґрунти.
Перехід від болотистих до торф'янистих луків відбувається поступово, тому встановити межу між ними важко.
Болотисті та торф'янисті луки, що розвиваються в заплавах поліських річок, утворені звичайно крупно- і дрібнозлаковими, крупно- і дрібно-осоковими, рідше злаково-різнотравними і осоково-різнотравними угрупованнями.
Пустищні луки в заплавах поліських річок представлені порівняно незначною кількістю. Найчастіше вони зустрічаються в заплавах Дніпра, Прип'яті і Сожу. Приурочені звичайно до високих грив і підвищено-рівнинних ділянок, які майже повністю втратили зв'язок з алювіальним процесом. Характеризуються дуже бідними пилувато-піщаними, пилуватими підзолистими ґрунтами. Крім того, вони зрідка зустрічаються по неглибоких плоских, добре дренованих зниженнях, ґрунти яких значною мірою промиті повеневими водами і збіднені на поживні речовини. В заплавах малих і середніх річок пустищні луки нерідко зустрічаються в притерасних частинах заплав на делювіальних відкладах (шлейфах других піщаних терас або вододілів), що знаходяться поза сферою впливу повені.
Травостої пустищних луків здебільшого рідкі. Поряд з мезофітами на них ростуть оліготрофні рослини холодно-сухої екології (психрофіти, мезопсихрофіти і психромезофіти). Домішка оліготрофних рослин часто досягає великої кількості. Переважання в травостої справжніх психрофітів над мезофітами свідчить вже про зміну пустищної луки пустищем. У заплавах поліських річок пустищні луки представлені головним чином угрупованнями Nardus stricta.
В заплавах поліських річок пустища представлені дуже слабо. Вони властиві головним чином суходільним місцезнаходженням, сильною мірою збіднілим на поживні речовини. В поліських заплавах (переважно Дніпра і Прип'яті) вони звичайно представлені фрагментами овечокострицевих (з перевагою Festuca ovina) і замоховілих туїдійових (з перевагою моху Abietinelia abietina) пустищ, які приурочені до найвищих гряд, їх місцезростання звичайно характеризуються дерновими опідзоленими піщаними, рідше пилувато-піщаними бідними ґрунтами.
У заплавах малих поліських річок переважають торф'яні болота. На лучну рослинність (головним чином болотистих і торф'янистих луків) припадає невеликий процент.
У заплавах середніх поліських річок Західного Бугу (притока Висли), Турії, Горині, Стиру, Случі, Ужа (праві притоки Прип'яті), Тетерева (права притока Дніпра), Снову (права притока Десни), по їх прибережних, найбільш дренованих гривах і грядах переважно розвиваються різнотравно-злакові угруповання справжніх луків. Найчастіше зустрічаються угруповання з переважанням Festuca rubra, Agrostis tenuis, Poa pratensis, Cynosurus crista-tus, Anthoxantum odoratum, рідше Festuca pratensis. На більш піщаних грунтах (в заплавах річок Тетерев і Уж) зустрічаються угруповання Calamagrostis epigeios і Agrostis alba. Трохи нижче (на порівняно невисоких гривах, рівнинних і знижено-рівнинних ділянках) справжні луки представлені угрупованнями Festuca pratensis і Alopecunjs pratensis.
На негативних елементах рельєфу розвиваються головним чином болотисті і торф'янисті луки. До перших належать здебільшого угруповання Poa palustris, Agrostis stoionrfera, Phalaroides arundinacea, Carex acuta та інших, які розвиваються на лучно-болотних, мулувато-глейових ґрунтах. У складі торф'янистих луків найчастіше зустрічаються угруповання з переважанням Deschampsia caespitosa, Molinia caerulea, Carex fiava, C. nigra. Угруповання торф'янистих луків розвиваються найчастіше на торф'яно-глейових і торф'янисто-глейових ґрунтах.
На обводнених, слабо проточних зниженнях розглядуваних заплав часто зустрічаються також угруповання Acorns calamus.
Для притерасних шлейфів багатьох поліських річок характерні угруповання Nardus stricta, що належать до пустищних луків. Взагалі в заплавах цих поліських річок найкраще представлені болотисті й справжні луки (вогкі варіанти), на другому місці стоять торф'янисті і пустищні луки. Остепнені луки, за винятком заплав Тетерева і Ужа, майже зовсім відсутні.
Остепнені луки Тетерева і Ужа (в межах нижніх течій) представлені головним чином угрупованнями з переважанням Agrostis vinealis, рідше Carex praecox.
Заплавні луки Прип'яті і Сожу представлені болотистими та торф'янистими формами внаслідок того, що заплава Прип'яті в межах України значною мірою заболочена. Майже вся її притерасна частина (25-30%) зайнята торф'яними болотами, в яких трав'янистій рослинності основна роль належить Carex rostrata, C. elata, C. appropinquate та ін. з участю болотного різнотрав'я (Comarum palustre, Caltha palustris, Lysimachia vulgaris та ін.), Dryopteris thelypteris і зелених мохів із родів Drepanocladus, Calliergonella, Calliergon та ін.
Лучні ділянки в заплаві Прип'яті зайняті головним чином болотистими і торф'янистими луками (понад 45%). На справжні луки припадає порівняно невелика площа (понад 20%). Крім того, тут нерідко зустрічаються угруповання остепнених (5-7%), пустищних (2- 3%) луків і навіть фрагменти пустищ (до 2%).
До складу болотистих луків здебільшого входять різнотравно-осокові, злаково-осокові і чисто заростеві осокові угруповання з переважанням Carex acuta та осоково-злакові, різнотравно-злакові і злакові з домінуванням Glyceria maxima і G. fluitans та Poa palustris. Крім того, зрідка зустрічаються угруповання Beckmannia eruciformis і Carex vesicaria.
Торф'янисті луки представлені головним чином різнотравно-злаковими, злаковими і осоковими угрупованнями з переважанням Agrostis саnіna, Molinia caerulea, Deschampsia caespitosa, Carex cespitosa і C. nigra.
До справжніх луків входять головним чином різнотравно-злакові і злакові угруповання Calamagrostis epigeios, Agrostis tenuis, рідше Cynosurus cristatus.
Справжні луки на території прип'ятьської заплави займають порівняно невелику площу і представлені малою кількістю угруповань, що свідчить про одноманітність і обмеженість їх місцезростань.
Остепнені луки зустрічаються головним чином у прирусловій і центральній частинах заплави і пов'язані з верхніми частинами високих грив і гряд. Вони розвиваються переважно на дерново-лучних пилувато-піщаних порівняно добре прогріваних ґрунтах, які ще не повністю втратили зв'язок з алювіальним процесом. До складу цих луків найчастіше входять угруповання з переважанням Agrostis gigantea, рідше Koeleria delavignei і Carex praecox.
Пустищні луки представлені виключно одним угрупованням з переважанням Nardus stricta, до якого в невеликій кількості домішується Agrostis tenuis або Моlіпіа caerulea.
Біловусники з участю Agrostis tenuis зустрічаються переважно по вершинах високих грив, що характеризуються дерново-лучними опідзоленими супіщаними ґрунтами. Молінієві біловусники приурочені до невеликих депресій рівнинних ділянок, грунти яких значною мірою вилуговані. Як ці, так й інші місцезнаходження біловусників майже повністю втратили зв'язок з алювіальним процесом.
Крім того, в заплаві пониззя Прип'яті на високих суглинистих гривах, що прогріваються слабо, зустрічаються своєрідні угруповання, в будов яких основна роль належить Nardus stricta і Calluna vulgaris, до яких зрідка домішується Agrostis vinealis. Ці угруповання є фрагментами пустищ.
Заплавні луки пониззя Прип'яті і поліського Дніпра за своїми екологічними умовами, складом та будовою лучних угруповань досить близькі між собою, але між ними є й істотні відмінності.
Знайомство з загальними закономірностями розвитку і розміщення лучних угруповань на території відрізків заплав Прип'яті і Дніпра показує, що процеси остепнення луків краще виражені на дніпровській заплаві, а процеси психрофілізації - на Прип'ятській.
Розвиток процесів остепнення і психрофілізації відбувається в основному під впливом двох взаємно обумовлених факторів - кліматичного (головним чином температури) та едафічного (родючості ґрунту).
Так, на легких сухих ґрунтах, що добре прогріваються і не втратили ще повністю зв'язку з алювіальним процесом, розвиваються остепнені луки. На бідних (опідзолених і вилугованих) холодних ґрунтах, що майже повністю вийшли з-під впливу алювіальних процесів, розвиваються пустищні (психрофілізовані) луки.
Процеси заболочення і торфоутворення поширені більше на прип'ятській заплаві, ніж на дніпровській. Це залежить від того, що перша знаходиться над меженним рівнем дещо нижче, ніж друга.
Заплавні луки Сожу, який заходить в межі України лише пригирловою частиною, дуже подібні до заплавних луків поліського Дніпра складом своїх угруповань та характером їх розміщення на поперечнику заплави.
У заплавах Сожу і поліського Дніпра зустрічаються мітлицеві, келерієві остепнені луки, приурочені здебільшого до верхніх частин високих грив, а також біловусові пустищні луки, що трапляються на притерасних ділянках, які вийшли з-під впливу алювіального процесу.
Із болотистих і торф'янистих луків на території заплави річки Сож найчастіше зустрічаються злаково-крупноосокові і різнотравно-дрібноосокові угруповання з переважанням осок - Carex acuta, C. nigra і С. рапісеа, а також крупнозлакові та дрібнозлакові угруповання з домінуванням Glyceria maxima, Deschampsia caespitosa, Beckmannia eruciformis, Poa palustris, Agrostis canina, Molinia caerulea та ін.
Заплавні луки пригирлової частини Сожу і поліського Дніпра мають велику схожість. Це обумовлено тим, що їх заплави за своїми топографо-екологічними умовами дуже близькі між собою. При вивченні заплави Сожу різко впадає в око наявність на її території великих площ перелогів, що виникли на місці остепнених, справжніх і частково болотистих луків, які неодноразово розорювались і використовувались головним чином під ярі, рідше озимі зернові (центральна заплава) і городні (притерасна заплава) культури. Залуженням, утворенням штучних (сіяних) луків тут ніхто не займається.
Практика використання лучних земель під сільськогосподарські культури без кормових сівозмін і залуження не може бути схвалена, оскільки вона призводить до того, що сінокісні угіддя перетворюються в перелоги і втрачають продуктивність.
Дата добавления: 2019-07-15; просмотров: 476; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!