Загальні начала призначення покарання



Курсова робота

 

з дисципліни

 

«Кримінальне право»

 

 

Тема: Окремі аспекти призначення покарання

 

Виконала: Цехановська Ю.Ю.

студентка 3 курсу

заочної форми навчання

групи ЗП-41

 

Перевірив: ас.Пасічник А.В.

 

Суми 2007


Зміст

Вступ

1. Загальні начала призначення покарання

2. Основні принципи призначення покарання.

3. Кримінально-правова характеристика сукупності злочинів

3.1 Поняття і види сукупності злочинів

3.2 Призначення покарання за сукупністю злочинів

4. Призначення покарання за сукупністю вироків

5. Правила складання покарань і зарахування строку ув'язнення

Висновки

Список використаних джерел


Вступ

Кримінальне право - юридична база боротьби зі злочинністю в країні й одночасно найважливіший чинник, покликаний забезпечити дотримання законності у процесі цієї складної й відповідальної діяльності.

Законодавство кожної сучасної держави складається із таких галузей права: конституційне, цивільне, адміністративне та ін.

Неодмінною складовою такої системи є кримінальне право, норми якого були чи не найстарішими серед норм, які репрезентували інші галузі.

Кримінальному праву притаманні всі характеристики, властиві праву загалом (нормативність, обов’язковість для виконання тощо). Водночас ця галузь має власну специфіку.

Кримінальне право має свій окремий предмет, тобто регулює характерні для нього суспільні відносини, спрямовані на охорону особи, її прав і свобод, суспільства і держави від суспільно небезпечних посягань, що оголошуються в законодавчому порядку злочинами і за які передбачаються найбільш суворі заходи державного примусу — кримінальні покарання.

Отже, предметом кримінального права є відносини, що виникають у зв’язку із вчиненням злочину і застосуванням до особи, що його вчинила, кримінального покарання або інших видів впливу кримінально-правового характеру.

Застосування до особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, зазначених засобів державного примусу становить методправового регулювання тих відносин, поштовхом до виникнення яких є юридичний факт — вчинення злочину.

Оскільки кримінальне право під страхом покарання забороняє злочинну поведінку, його норми переважно є нормами-заборонами. Вони, як і інші норми кримінального права, встановлюються тільки через прийняття Верховною Радою України відповідних законів. Жодні інші інстанції в державі зробити це не вправі. Отже, єдиним джерелом кримінального права є закон, тобто нормативний акт вищої категорії.

Завдання кримінального права визначено в ст. 1 Кримінального кодексу України:

1. Кримінальний кодекс України має своїм завданням правове забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку та громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України від злочинних посягань, забезпечення миру і безпеки людства, а також запобігання злочинам.

2. Для здійснення цього завдання Кримінальний кодекс України (далі КК) визначає, які суспільно небезпечні діяння є злочинами та які покарання застосовуються до осіб, що їх вчинили.

Отже, кримінальне право- це самостійна галузь права України, яка складається із сукупності (системи) правових норм (законів), покликаних захищати найбільш значні цінності суспільства шляхом визнання певних посягань на них злочинами і встановлення за їх вчинення відповідного покарання щодо осіб, які ці посягання вчинили. Це основне, “стратегічне” завдання кримінального права. У зв’язку із визначеним вище завданням кримінальне право регламентує також чинність закону про кримінальну відповідальність у часі і просторі, підставу й умови кримінальної відповідальності, порядок призначення покарання, звільнення від кримінальної відповідальності і покарання, обставини, що виключають злочинність діяння, а також інші, крім покарання, заходи кримінально-правового впливу (примусові заходи медичного характеру, примусове лікування, примусові заходи виховного характеру).

Мета курсової роботи з дисципліни „Кримінальне право” – вивчити і закріпити весь матеріал курсу. Тема роботи „Окремі аспекти призначення покарання” є досить актуальною, так як призначення покарання є кульмінацією судового розгляду справи у разі визнання особи винною і рішення суду про необхідність застосування цього заходу державного примусу. Саме цей акт суду повинен бути торжеством розуму й справедливості. Призначення покарання полягає у визначенні судом у вироку конкретної міри кримінального покарання особі, яка визнана винною у вчиненні злочину.

Предметом курсової роботи є вивчення і аналіз окремих аспектів призначення покарання, об’єктом виступає Кримінальний Кодекс України.

В ході роботи над курсовою були вивчені теоретичні аспекти, щодо вибранної теми і проаналізовані відповідні статті Кримінального Кодексу.


Загальні начала призначення покарання

 

Суд призначає покарання в межах, встановлених статтею закону, яка передбачає відповідальність за вчинений злочин, у точній відповідності з положеннями Загальної частини Виправно-трудового Кодексу. При призначенні покарання суд, керуючись правосвідомістю, враховує характер ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину, особу винного обставини справи, що пом'якшують і обтяжують відповідальність.

1. Призначення покарання - один з етапів застосування кримінального законодавства. Воно здійснюється судом (суддею) після того, як він згідно з п. 4 ст. 324 КПК України дійде висновку, що особа, яка вчинила злочин, підлягає покаранню.

Призначення покарання полягає в обранні щодо особи, визнаної винною у вчиненні злочину (злочинів), конкретної міри покарання. Це означає, що суд (суддя) повинен визначити і вказати у вироку:

а) яке основне покарання призначається особі, що вчинила злочин, а у відповідних випадках - який його розмір та інші показники (вид виправно-трудової установи, процент відрахування із заробітку тощо);

б) чи призначається особі додаткове покарання, а якщо призначається, то який його вид, а у відповідних випадках - розмір;

в) якщо мають місце обставини, зазначені в статтях 42, 43, яке покарання остаточно призначається особі, котра і вчинила кілька злочинів.

2. При призначенні покарання суд (суддя) повинен керуватися лише законом та власною правосвідомістю. Закон (ст. 39) встановлює такі загальні начала призначення покарання :

а) суд призначає покарання в межах, встановлених статтею закону, яка передбачає відповідальність за вчинений злочин;

б) суд призначає покарання у точній відповідності з положеннями Загальної частини Кримінального кодексу;

в)при призначенні покарання суд, керуючись правосвідомістю, враховує характер і ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину, особу винного і обставини справи, що пом'якшують і обтяжують відповідальність.

3. За загальним правилом, межі покарання, що може бути призначене особі за вчинений нею злочин, вказані в санкції тієї статті (частини чи пункту статті) кримінального закону, яка передбачає відповідальність за цей злочин. В окремих санкціях нижня межа основного чи додаткового покарання не вказана. В таких випадках вона визначається тією статтею Загальної частини КК, яка передбачає даний вид покарання, і дорівнює його мінімальній межі.

В більшості санкцій передбачено кілька основних, а в деяких - і кілька додаткових покарань. При цьому додаткові покарання можуть бути як обов'язковими, так і факультативними. Інколи в санкції одні додаткові покарання прив'язані до окремих основних покарань, а інші - до всіх основних покарань. Наприклад, згідно з санкцією ч. 2 ст. 1553 конфіскація майна як додаткове покарання може бути призначена в поєднанні з позбавленням волі чи з виправними роботами, а позбавлення права займати певні посади або займатися певною діяльністю - у поєднанні як з цими основними покараннями, так і зі штрафом. Очевидно, що ця санкція дозволяє при призначенні основного покарання у вигляді позбавлення волі чи виправних робіт призначити винному як одне, так і два додаткових покарання. На можливість призначення кількох додаткових покарань звертає увагу і Верховний Суд України. Так, в абз. 3 п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 р. № 22 "Про практику призначення судами кримінального покарання" вказано, зокрема, "що призначення кількох різновидних додаткових покарань може мати місце, коли вони передбачені санкцією кримінального закону, за яким засуджується винний". [4]

Таким чином, призначаючи покарання в межах, встановлених статтею закону, яка передбачає відповідальність за вчинений злочин, суд (суддя) повинен з'ясувати такі питання:

а) які види покарання передбачені санкцією статті;

б) яка мінімальна і максимальна межа кожного з цих покарань;

в)які з них є основними, а які - додатковими;

г) до яких основних покарань прив'язані додаткові;

д) є додаткові покарання обов'язковими чи факультативними.

Кримінальне законодавство України не передбачає випадків призначення більш суворого виду основного покарання, ніж передбачено санкцією статті, за якою засуджується винний, а також призначення основного чи додаткового покарання вище за ту максимальну межу, що встановлена даною санкцією. В той же час в окремих випадках, прямо передбачених Загальною частиною КК, суд (суддя) при призначенні покарання може вийти за межі санкції статті закону, яка передбачає відповідальність за вчинений злочин. До цих випадків, зокрема, належать:

а) призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом (ст. 44);

б) призначення додаткових покарань, не передбачених санкцією статті, за якою засуджується винний, на підставі відповідних статей Загальної частини КК (позбавлення права займати певні посади або займатись певною діяльністю - ст. 31; позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину, кваліфікаційного класу - ч. 1 ст. 37; позбавлення батьківських прав - ст. 38;

в) заміна покарання, передбаченого в санкції статті, за якою засуджується винний, іншим покаранням (ч. 3 ст. 29).

4. Додержання при призначенні покарання положень Загальної частини Кримінального кодексу означає, що суд (суддя) повинен:

а) виходити з мети покарання, яка визначена ст. 22;

б) керуватись послідовністю розташування покарань у ст. 23 при вирішенні питання, яке з них є більш суворим;

в)виконувати положення тих статей Загальної частини КК, які передбачають конкретні види покарань, - їх зміст, умови застосування, особливості призначення тощо (статті 24-25, 29-34, 35-38);

г) враховувати характер і ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину, особу винного і обставини справи, що пом'якшують і обтяжують відповідальність (статті 39, 40, 41);

д) додержувати правил призначення покарання при вчиненні кількох злочинів та за кількома вироками (статті 42, 43);

е) використовувати передбачені законом можливості пом'якшення покарання винному (ч. 3 ст. 5, ст. 44, ч. 2 ст. 47); є) застосовувати всі інші положення Загальної частини КК, пов'язані з призначенням покарання.

5. Окремі фактори, які повинен враховувати суд (суддя) при призначенні покарання, передбачає:

а) характер суспільної небезпечності вчиненого злочину;

б) ступінь його суспільної небезпечності;

в) особу винного;

г) обставини справи, що пом'якшують і обтяжують відповідальність.

Характер суспільної небезпечності вчиненого злочину - це показник суспільної небезпечності не конкретного злочину, а певного виду злочинів (наприклад, крадіжок) у зіставленні з іншими видами злочинів (наприклад, з розбоями, зґвалтуваннями, вбивствами). Тому індивідуальні особливості вчиненого злочину на характер його суспільної небезпечності, як правило, не впливають. При визначенні характеру суспільної небезпечності вчиненого злочину треба перш за все враховувати:

а) чи є цей злочин тяжким (особливо тяжким);

б) яка соціальна цінність об'єкта злочину, виходячи з тієї ієрархії соціальних цінностей, що є пріоритетною для кримінального законодавства (особа, власність, порядок управління і т.д.);

в) як співвідноситься вчинений злочин з іншими однорідними злочинами (в наведеному прикладі - крадіжка з шахрайством, розбоєм).

Ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину - це індивідуальний показник суспільної небезпечності окремого злочину, на який перш за все впливають його конкретні особливості. В абз. 1 п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 р. № 22 "Про практику призначення судами кримінального покарання" вказано: "Визначаючи ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину, суд повинен виходите із сукупності всіх обставин справи, зокрема, форми вини, мотиву і цілі, способу, обстановки і стадії вчинення злочину, кількості епізодів, наявних кваліфікуючих ознак, ролі кожного із співучасників (якщо злочин вчинено групою осіб), тяжкості наслідків, що настали, тощо".

В той же час треба мати на увазі, що окремі з цих обставин можуть виступати як обов'язкові ознаки складу відповідного злочину, а також бути передбачені в статтях 40 чи 41 як обставини, що пом'якшують чи обтяжують відповідальність. В таких випадках, за загальним правилом, дані обставини або зовсім не повинні впливати на ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину (наприклад, форма вини - умисел, передбачена як обов'язкова ознака суб'єктивної сторони складу злочину), або вплавити на нього як обставини, що пом'якшують або обтяжують відповідальність (наприклад, заподіяння злочином тяжких наслідків), оскільки вони конкретно передбачені в законі саме як такі (про окремі винятки з цього загального правила див. пп. 2, 8 коментарю до ст. 41).

Врахування при призначенні покарання особи винного передбачає з'ясування не лише тих його рис, якостей та особливостей, що пов'язані з вчиненням злочину, а й інших даних, які всебічно його характеризують. З цього приводу в абз. 2, 3 п. 2 згаданої вище постанови Пленуму Верховного Суду України зазначається:

З'ясовуючи дані про особу підсудного, суд повинен досліджувати його вік, стан здоров'я, поведінку до вчинення злочину в побуті та за місцем роботи чи навчання, його минуле (судимості, адміністративні стягнення, якщо вони мали місце), дані про сім'ю (наявність на утриманні дітей та осіб похилого віку, стан їх здоров'я, матеріальний стан сім'ї) тощо. [4]

При з'ясуванні органами попереднього слідства даних про особу обвинуваченого, які мають істотне значення для кваліфікації вчиненого чи призначення покарання, і неможливості одержати їх у судовому засіданні, справу належить повернути на додаткове розслідування". Всі дані про особу винного мають бути оцінені судом (суддею) в сукупності, і ті із них, які вплинули на призначення покарання, повинні бути наведені у вироку.

Якщо окремі дані про особу передбачені в статтях 40 або 41 як обставини, що пом'якшують чи обтяжують відповідальність, вони повинні враховуватись при призначенні покарання саме як такі, а не як обставини, що характеризують особу винного. [6]

 


Дата добавления: 2019-07-15; просмотров: 62;