Вплив агресивної поведінки на соціалізацію сім’ї.



Агресія – це фізична або словесна поведінка людини, спрямована на пошкодження або зруйнування. У випадку, якщо агресія виявляється в найбільш екстремальній і соціально неприпустимій формі, вона переростає у насильство.

Якщо говорити про фізіологічні причини агресії, то тут головну роль відіграє лімбічна система. Мозкове захворювання лімбічної системи було характерним для людей, в яких проявлявся синдром дисконтролю, що характеризується безпричинною жорстокістю, патологічною схильністю до насильства.

Виділяють такі типи агресивної поведінки:

1. Фізична-активна-пряма (нанесення побоїв людині).

2. Фізична-активна-непряма (змова з найманим вбивцею).

3. Фізична-пасивна-пряма (сидячий страйк ).

4. Фізична-пасивна-непряма (відмова виконати наказ).

5. Вербальна-активна-пряма (словесна образа людини).

6. Вербальна-активна- непряма (розповсюдження наклепів).

7. Вербальна-пасивна-пряма (відмова розмовляти з людиною).

8.Вербальна-пасивна-непряма(відмова захистити людину, яку незаслужено критикують. [6;20]

Останнім часом, великий вплив на психіку і поведінку дітей мають засоби масової інформації. Експериментально доведено, що діти, які часто дивляться передачі з елементами насильства, стають більш неврівноваженими і агресивними. Більше того, вони починають сприймати насильство, як нормальне явище.

Також не можна залишити поза увагою вплив на поведінку людини алкоголю і наркотиків. Багато людей відносяться до наркотиків так само упереджено, як і до алкоголю, хоча особи, які вживають легкі наркотики, менш небезпечні для суспільства, ніж ті, що зловживають алкоголем. Численні експерименти, а також статистика, довели, що більшість злочинів скоюється людьми в стані алкогольного, а не наркотичного сп’яніння. У той час, як алкоголь підвищує агресивність, легкі наркотики, зокрема маріхуана, її зменшують.

В будь-якому випадку, агресія є одним із захисних механізмів людини, за допомогою якого людина намагається якось скинути негативні емоції і пристосуватися до навколишніх умов. Але, цей шлях не є найоптимальнішим, і тому, мабуть, слід знаходити інші шляхи виходу з складних життєвих ситуацій.

Соціально-психологічна допомога (підтримка) сім’ям

 

Соціально-психологічна допомога (підтримка) - це вид соціально-психологічної діяльності, що полягає у допомозі окремим категоріям – групам ризику з метою коригування і виправлення психологічних вад, що зумовлюють передумови звертання до наркогенних засобів в умовах конкретного суспільства, конкретної ситуації.

Надання психолого-терапевтичної допомоги людині - основна характеристика психолого-педагогічної корекції та соціальної терапії. Взаємозв’язок психолого-педагогічної діяльності й соціальної терапії випливає зі спільності їх кінцевої мети – допомогти людині перебороти повсякденні життєві труднощі, ґрунтуючись на виявленні і „діагностуванні” проблем, структуруванні, зміні повсякденних поведінкових і діяльнісних моделей і, у разі потреби, - їх корекції. Соціальна допомога є переважно „допомогою з метою самодопомоги”. Вона передбачає психолого-педагогічний та соціально-терапевтичний вплив на особистість для того, щоб вона сама навчилася допомагати собі, розв’язуючи численні проблеми, які провокують вживання наркотиків.

У цій діяльності реалізуються такі підходи:

- корегування відхилень у поведінці на основі індивідуально-диференційованого підходу;

- використання в практиці роботи психолого-педагогічного інструментарію з метою вивчення особливостей поведінки особистості, її близького оточення, в тому числі емпіричних ознак, що характеризують ступінь соціальної дезадаптації;

- надання кваліфікованої психологічної допомоги у формуванні системи взаємин, моральних цінностей, що сприяють природній соціалізації;

- використання методів психоконсультативної та психотерапевтичної роботи з неповнолітніми, молоддю, сім’ю, з метою полегшення соціальної ситуації, розв’язання конфліктів, корекції педагогічної позиції близького оточення, терапії негативних станів.

Зміст соціально-психологічної допомоги та соціальної терапії полягає:

- у цільовій реалізації програм профілактики наркотизації та алкоголізму на державному, регіональному та місцевих рівнях за допомогою системи соціальної роботи з молоддю;

- з у роботі з „групами ризику”, з сімє”ю щодо усунення психологічних передумов звернення до алкоголю та наркогенних засобів;

- у створенні можливостей окремій особистості та її оточенню ведення здорового способу життя.

 


Висновки

Девіантна. поведінка є однією з найважливіших проблем особи і суспільства, вона є особливо актуальною в наш час, особливо серед молоді. Перш за все, вона залежить від виховання в сім’ї, від близького оточення підлітка, а також від держави.

На даний час більшість молоді стоїть перед складним вибором у житті, до якого вона не підготовлена ні психологічно ні організаційно.

У даній курсовій роботі виділяються такі прояви девіантної поведінки.

Алкоголізація. Вживаючи спиртні напої підліток прагне позбутися характерний для нього стан тривожності і одночасно - надмірного самоконтролю і сором'язливості. Важливу роль також відіграє потяг до експериментування, бажання виглядати дорослим. Діють негативний приклад батьків та старших приятелів. Раннє прилучення до спиртного несе велику небезпеку розвитку алкоголізму.

Адиктивна поведінка. Як і пияцтво, наркотизм пов'язаний із психічним експериментуванням, пошуком нових, незвичайних відчуттів і переживань. Окрім шкоди здоров'ю, небезпеки наркоманії адиктивна поведінка неминуче призводить до втягнення підлітка у кримінальну субкультуру.

Агресивна поведінка. Вона проявляється в боротьбі за владу в групі, у міжгруповому суперництві, немотивованій агресії, спрямованій на невинних, сторонніх людей. Агресія - частіше за все - наслідок загальної озлобленості і приниженої самоповаги внаслідок пережитих життєвих невдач і несправедливості, бажання перенести на когось незадоволення, викликане відносинами у мікросередовищі.

Суїцидальна поведінка. Основним чинником суїцидів є почуття безнадійності і безпорадності. Частіше за все до суїциду призводять переживання "нещасного" кохання, насильство і жорстокість в сім'ї, переживання з приводу власних аморальних вчинків.

Протиправна поведінка є однією з найактуальніших проблем суспільства. Мотивами протиправних дій дітей та підлітків можуть бути, як бажання задовольнити матеріальні потреби (їжа, одяг), так і потяг до гострих відчуттів, бажання самоутвердитися.

Лонгітюдні дослідження доводять, що чим небезпечнішою була делінквентна поведінка у підлітка, тим вища вирогідність її продовження у дорослому віці.

ВІЛ, як і будь-яка інша хвороба, не є соціальним відхиленням, і людей інфікованих ВІЛ та хворих на СНІД не можна віднести до групи девіантної поведінки. Проте стан поширення ВІЛ-інфекції в Україні нині характеризується тим, що шляхи її розповсюдження пов’язані перш за все з девіантним способом життя ( ін’єкційним вживанням наркотиків, комерційним сексом), що дозволяє вважати ВІЛ/СНІД соціальною хворобою.

Головним мікросоціальним чинником розвитку дитини є сім’я. Традиційно саме сім’ю вважають головним джерелом негативного впливу на дитину. Основними чинниками сімейного виховання, що сприяють формуваню девіантної поведінки дітей, є виховання в аморальній і конфліктній атмосфері, недостатній і некоректний педагогічний вплив, емоційна відчуженість дитини та жорстоке ставлення до неї.

Основною метою роботи з дітьми схильними до девіантної поведінки, є створення необхідних умов для повноцінного фізичного і психічного розвитку дітей, успішної їх соціалізації, подолання особистісних проблем і конфліктів з оточенням.

 


Використана література

 

1. Алкоголь та наркотики в Україні. К., 1995 р. -12 с.

2. Амбрумова А.Г. Актуальні проблеми суїцидології. - М.,1981 р. – 32 с

3. Антологія соціальної роботи. - Т. 2 - Феноменологія соціальної патології. М., 1998 р.

4. Головченко О.М. Чи можна вберегтися від СНІДу? - О., 1995 р. – 36 с

5. Гришаєва І.В., Бурлачук Л.Ф. Фактори ризику: Що молодь та підлітки знають про СНІД? // Практична психологія та соціальна робота. - 1998. - №3.

6. Дроздов О.Ю., Скок М.А. Проблеми агресивної поведінки особистості: навчальний посібник. - Чернігів: ЧДПУ ім. Т.Г. Шевченка, 2000. - с. 16 - 33.

7. Запобігання і протидія насильства в сім’ї: Методичні рекомендації для соціальних працівників - К.: ДЦССМ, 2004. - 23 с.

8. Коваль Л.Г., Звєрєва І.Д., Хлєбнік С.Р. Соціальна педагогіка / Соціальна робота. - К., 1997 р. – 246 с.

9. Конвенція про права дитини. – К., 1992р.

10. Ларіна Т. Суїцидальна поведінка особистості. - К., 1998 р. 45-98, 134-136 с.

11. Лунєв В.В. Мотивація злочинної поведінки. - М., 1991 р.

12 Лютий В.П. Соціальна робота з групами девіантної поведінки: Навчальний посібник, - К.: Академія праці і соціальних відносин, християнський дитячий фонд, 2000. - с. 13-15,42-45.

13. Мартинюк О.І. Проблеми життєвого самовизначення молоді. К., 1993. 45 – 67 с.

14. Методичні рекомендації з надання психологічної допомоги молоді, яка схильна до суїциду, чи здійснила спробу суїциду / Упорядник Лазаренко Б.П. – К.: УДУССМ, 1998. – 5 с.

15. Соціальна робота: технологічний аспект: Навчальний посібник / за редакцією професора А.Й. Капської. – К.: Центр навчальної літератури, 2004. – 113 с.

16. Соціальне відхилення. / Під редакцією Кудрявцева В.І. – М., 1989. – 231 с.

17. Суїцид: Хрестоматія по суїцидології / Під редакцією А. Маховикової. – К., 1996. 12-25 с.

18. Штандер В. Сім’я з алкогольною проблемою. К., - 1993. – 3-7 с.

19. Юрій М.Ф. Соціологія – К.: Дакор., 2004. – 244 с.


Дата добавления: 2019-07-15; просмотров: 123; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:






Мы поможем в написании ваших работ!