Різниця між звуками і фонемами
Звуки в мовленнізливаються в один суцільний потік [8, c.77-78]. Це особливо помітно, коли вперше слухаємо незнайому іноземну мову (про таку мову кажуть: джерготіння, белькотання). Проте шо довше вслухаємося, то починаємо помічати, що суцільний мовленнєвий потік розпадається на окремі частини. При цьому спочатку виділяємо великі уривки, а потім дедалі менші і нарешті, коли освоїмо мову, відчуваємо в ній уже окремі звуки.
Різниця між звуками й фонемами така:
1) звуки — фізичне явище (це коливання повітря), фонеми — ідеальне (існують у нашій уяві як еталони, з якими кожен раз зіставляємо почуті звуки мови);
звуки — індивідуальне явише (кожен мовець звуки в тому самому слові промовляє по-своєму, залежно від особливостей голосу, індивідуального тембру, манери говоріння тошо), фонеми — соціальне (їх усі сприймають однаково);
звуків — безліч, фонем — обмежена кількість;
звук — величина залежна (він звучить по-різному залежно від оточення, позиції в слові), фонема — величина стала (вона сприймається так само незалежно від оточення і навіть звучання: у формах книжка і в книжці [книз'ц'і] ми однаково виділяємо фонему ж, хоч у другому випадку чується звук з');
один звук може передавати дві фонеми (наприклад, довгі звуки с': і иґ: у словах вчишся [учйс':а], вчиться [учйц':а]);
звук може не вимовлятися, випасти, але фонему ми домислюємо (слово усний, у якому випав звук т, ми всетаки сприймаємо як похідне від уста, а не від ус).
|
|
|
Тож, коротко підсумовуючи другий розділ «Звуки мови як соціальне явище» ми віділили диференційні (розрізнювальні) та нейтральнимі ознаки фонеми, пояснили, що фонеми в мові існують у певній системі, і ці системи є явищем змінним, історичним, вони в кожній мові свої й по-своєму організовані, пояснили різницю між фонемами та звуками, визначили позиції (сильні та слабкі), варіанти та варіації фонем.
Висновки
Графічні й орфографічні системи, якими користуються в наш час розвинені літературні мови з давньою писемною традицією, значно розходяться з їх фонологічними системами. Якщо, наприклад, фонологічна система сучасної української літературної мови складається з 6 голосних і 32 приголосних фонем, то для їх вираження в українському алфавіті існує 32 букви — 10 для голосних та 21 для приголосних, і крім того, ще так званий м'який знак. По-різному передаються в українському письмі деякі голосні фонеми. Окремі літери завжди позначають сполучення двох фонем, тоді як одна фонема може передаватися сполученням двох або навіть трьох знаків. Різні фонеми в українській графіці можуть позначатися однією буквою і т. д.
Фонеми виділяються у мовленнєвому мисленні як окремі елементи, оскільки вони можуть збігатися з синтагмою, становити морфему у слові, бути головною складовою частиною морфеми. Семасіологізація і морфологізація є тими чинниками, які підтримують розрізнення фонем в історії окремої мови. Сукупнiсть фонем певної конкретної мови утворює систему фонематичних уявлень мовцiв. Фонеми завжди є складовими певної фонологічної системи, тобто стверджувати, що певна звукова одиниця є фонемою, можна лише стосовно окремої мови. Зміст кожної фонеми визначається її положенням у системі. Не кожен звук у певній мові є фонемою.
|
|
|
Фонологічна система кожної з мов є своєрідною. Своєрідність ця стосується загальної кількості фонем (кількість фонем в різних мовах коливається від 10 до 80); організації фонемних опозицій; пропорції голосних та приголосних (в українській мові 38 фонем, з них 6 голосних і 32 приголосні; в російській — 39 фонем, з них 5 голосних і 34 приголосні; в англійській — 44 фонеми, причому тут аж 20 голосних і 24 приголосні; в німецькій — 33 фонеми, 15 голосних, 18 приголосних; у французькій — 35 фонем, 17 голосних і 18 приголосних); характеру самих позицій; варіантів та варіацій фонем.
Фонеми в мовленнєвому потоцініколи не виступають у чистому вигляді. Вони, реалізуючись у звуках, так чи інакше взаємодіють одна з одною і внаслідок цього зазнають різних змін — виникають алофони (варіації й варіанти) або навіть чергування фонем. Розрізняють чотири типи фонетичних змін: комбінаторні (асиміляційні й дисиміляційні), позиційні, фонетично не зумовлені та спонтанні. Також слід зазначити, що теорії фонеми в українській лінгвістиці другої половини ХХ ст. характеризуються орієнтацією на положення Петербурзької і Московської фонологічних шкіл. А розвиток загальнолінгвістичної теорії фонеми відбувався в Україні у контексті актуальних пошуків та інтерпретацій світових лінгвістичних шкіл. Аналіз інтерпретацій теорії фонеми на сучасному етапі дає підстави твердити, що наприкінці ХХ ст. теорія фонеми стала невіддільним i обов'язковим складником опису фонологічної системи мови.
|
|
|
У даній курсовій ргоботі здійснено аналіз становлення і розвитку загальнолінгвістичної теорії фонеми протягом століття її існування та застосування для наукового опису фонологічної системи мови.
Також проведене дослідження дозволяє зробити такі висновки:
- дослідження підтвердило провідну роль Я. Бодуена де Куртене у закладанні фундаменту теорії фонеми, визначенні супровідної номенклатури та окресленні принципів і методів подальших фонологічних досліджень.
- у межах концепцій, які утворюють фундамент загальнолінгвістичної теорії фонеми, протягом ХХ ст. було подано лінгвістичну характеристику основного об’єкта теорії, визначено місце фонеми у системі мови, відкрито закономірності функціонування системи фонем, створено класифікації фонем.
При написанні роботи було використано та опрацьовано більше 8 літературних джерел.
В процесі написання отримано грунтовні, системні знання.
Дата добавления: 2019-07-15; просмотров: 206; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!