Розділ 3. Фіктивні підприємства в Україні: причини виникнення і шляхи протидії



 

Здійснювані в Україні заходи з переходу до ринкової економіки створили передумову для підприємницької діяльності громадян, у напрямі розвитку якої останніми роками зроблено ряд рішучих кроків.

Водночас процес становлення ринкових відносин проходить складно та суперечливо. Падіння життєвого рівня населення, соціальна напруга, зростання злочинності, корупція та інші супутники кризових явищ є виразом загострення економічних проблем, нерозв’язаність яких стає на заваді розвитку підприємницької діяльності, зокрема впливає на безпеку суспільства і держави в цілому.

Перехід на нові форми господарювання, поряд із позитивними змінами в економіці, викликав появу факторів, що створюють умови для вчинення різноманітних зловживань. Таким чином, зміцнення законності і правопорядку в державі, підвищення ефективності боротьби зі злочинністю і корупцією, у тому числі з її організованими формами, в сучасних умовах залишається одним із основних напрямів діяльності всіх державних органів і суспільства в цілому. Скоординованим заходами вжитими правоохоронними органами України вдається утримувати криміногенну ситуацію під контролем, як в цілому, так і на окремих стратегічних напрямках та більш наступально і ефективно вести боротьбу із злочинністю.

На сьогодні організовані злочинні угруповання мають значний вплив на регіональну економіку у багатьох областях України. Діяльність організованих злочинних угруповань в економічній сфері на даний час здійснюється на високому професійному рівні за рахунок залучення у свій бізнес висококваліфікованих фахівців, що дозволяє кримінальним авторитетам реалізовувати складні фінансові схеми роботи, одночасно зав’язаних на значну кількість підприємств.

Прослідковується зростання активності організованих злочинних угруповань по входженню їх шляхом інвестування у високорентабельні галузі промисловості, пов’язані з транзитом через територію України експортних товарів, що є для держави стратегічно важливими (нафта, хімічні добрива, енергоносії, металопродукція та ін.). Таке становище найбільш характерне для регіонів з розвиненою інфраструктурою.

Відмінною рисою сучасності є легалізація злочинного капіталу шляхом створення цілої низки комерційних структур, часто фіктивних, що дає можливість лідерам організованих злочинних угруповань та наближеним до них особам відкрито брати участь у суспільному житті, діяльності державних установ тощо. Нажаль, відсутність належної взаємодії між правоохоронними та контролюючими органами, призводить до того, що переважна більшість злочинів у сфері економіки виявляється не на стадії готування, а після їх вчинення і нанесення істотної матеріальної шкоди державі. Аналіз криміногенної ситуації у банківській сфері дає підстави стверджувати, що триватиме процес зрощування організованих злочинних угруповань, які створюють фіктивні суб’єкти підприємницької діяльності, з посадовими особами банківських установ, тобто, створення елементів фінансової олігархії, основним видом діяльності яких буде надання великого спектру послуг суб’єктам підприємницької діяльності всіх форм власності по відмиванню коштів, одержаних злочинним шляхом та ухиленню від оподаткування.

Взагалі в кредитно-фінансовій сфері правоохоронними органами прогнозується подальше удосконалення діяльності конвертаційних – центрів, які будуть пристосовуватись як до змін у законодавстві, так і до нових методик викриття правопорушень. Саме недосконалість чинного законодавства сприяє масштабним операціям щодо вилучення з легального банківського обігу коштів, їх незаконній конвертації у ВКВ, переміщенню капіталів за кордон. З цією метою, як і раніше, активно використовуються “лоро”-рахунки банків-нерезидентів та знов таки фіктивні підприємницькі структури.

Взагалі фіктивне підприємництво (створення “фіктивних підприємств”, "фіктивних фірм" - далі ФП) – новий вид злочинних посягань у сфері економіки України, та як суспільно небезпечне явище воно виникло практично одночасно з виникненням підприємницької діяльності.

У чинній нормативній базі перший раз застереження щодо фіктивних підприємств зустрічається у листі Юридичного департаменту Нацбанку України від 3 грудня 1997 року № 18-111/2066-8894 “Про зловживання при створенні та діяльності комерційних структур”, який було направлено Кримському республіканському, обласним та по місту Києву та Київській області управлінням Національного банку України, Комерційним банкам, Асоціації українських банків.

У зазначеному листі зокрема повідомлялося, що за повідомленням Міністерства внутрішніх справ України почастішали випадки зловживань при створенні та діяльності комерційних структур, багато з яких виявилися фіктивними. При цьому допускаються порушення при вчиненні нотаріальних дій нотаріусами, в тому числі і при засвідченні копій документів, що подаються в банк для відкриття розрахункового (поточного) рахунка (копій свідоцтв про державну реєстрацію, статутів, зразків підписів посадових осіб, яким відповідно до чинного законодавства та установчих документів надано право розпорядження банківським рахунком та підпису розрахункових документів).

Враховуючи викладене та з метою попередження відкриття банками рахунків фіктивним підприємницьким структурам, НБУ вважав за необхідне звернути увагу банків на те, що при відкритті рахунків юридичним особам та іншим суб'єктам підприємницької діяльності посадові особи комерційних банків повинні перевіряти відповідність засвідчувального напису нотаріуса вимогам Закону України "Про нотаріат" та Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Мін’юсту від 14 червня 1994 року № 18/5. НБУ застерігав, також що у разі порушення зазначених вимог до комерційних банків будуть застосовуватися санкції, передбачені статтею 48 Закону України "Про банки і банківську діяльність", а посадові особи можуть бути притягнуті до дисциплінарної та кримінальної відповідальності у відповідності з чинним законодавством України.

Як бачимо, МВС вже у 1997 році офіційно визначало деякі підприємницькі структури фіктивними та звертало увагу на неякісну роботу нотаріусів щодо засвідчення підписів фізичних осіб на установчих документах суб’єктів підприємництва. НБУ в свою чергу звертало увагу банків на необхідність перевіряти якість роботи нотаріусів та відповідність їх дій нормам чинного законодавства. Вже через декілька місяців після зазначеного листа НБУ, а саме 4 березня 1998 року Президентом України, з метою забезпечення своєчасного і повного надходження податків і зборів (обов'язкових платежів), неподаткових платежів до бюджетів і державних цільових фондів, зміцнення податкової та платіжної дисципліни, а також підвищення відповідальності платників податків і зборів (обов'язкових платежів), неподаткових платежів за виконання своїх обов'язків перед бюджетами та державними цільовими фондами, було підписано Указ № 167/98 “Про заходи щодо підвищення відповідальності за розрахунки з бюджетами та державними цільовими фондами”. Статтею 16 цього Указу Кабінету Міністрів України і Національному банку України було надано доручення підготувати і внести проекти нормативно-правових актів зокрема щодо: уточнення порядку надання на вимогу органів державної податкової служби установами банків інформації про наявність і рух коштів на рахунках клієнтів та спрощення порядку стягнення коштів до державного бюджету з рахунків виявлених фіктивних підприємств, по яких органами державної податкової служби припинено операції.

Кабінет Міністрів України попросив Вищий арбітражний суд України провести з метою запобігання правопорушенням податкового законодавства, пов'язаним з незаконним відшкодуванням з державного бюджету податку на додану вартість, узагальнення судової практики щодо визнання недійсними угод, укладених з неіснуючими (фіктивними) структурами. Звертаємо увагу та те, що ВАСУ говорить не про фіктивне підприємництво, а “так звані фіктивні підприємства”. Хоча ці фірми реєструються належним чином (говориться далі у цьому листі), перед податковими органами (вони) не звітують і створюються для конвертації готівки. У наведених випадках податківці застосовують санкції до підприємств, що не порушують чинне законодавство, оскільки діяльність сумлінних контрагентів легітимізована державою у встановленому порядку і перевірка достовірності таких фактів до компетенції суб'єктів господарювання не належить. А отримати інформацію про фактичні наміри засновників фірм, які зареєстровані належним чином і отримали від держави дозвіл на здійснення господарської діяльності, сумлінні суб'єкти господарювання не мають змоги. Резюмуючи викладене, Вищий арбітражний суд відзначає, що практика застосування відповідальності за відсутності провини суб'єкта господарських правовідносин є помилковою і допущені помилки посадових осіб органів ДПА виправляються в судовому порядку.

З метою підготовки законодавчих та нормативних актів, які із законодавчої, технічної та технологічної точки зору всебічно і якісно врегулювали би питання запровадження порядку інформування установами банків контролюючих органів, зокрема, про підозрілі операції, НБУ попросив банки надати конкретні пропозиції, виходячи з практичного досвіду адресатів. Особливо НБУ попросив висловити свою думку щодо визначення критеріїв, за якими операції вважатимуться незвичайними (підозрілими), з врахуванням того, що коло клієнтів банків, за рахунками яких надаватиметься інформація, має максимально обмежуватись тими, які здійснюють фіктивну діяльність. Також, на думку Національного банку України, доцільно проаналізувати грошовий оборот у установах банків з точки зору кількості платежів клієнтів та їх розмірів, про які згідно із запропонованими ними критеріями надавалась би інформація контролюючим органам. Це дозволить оптимально визначити можливий обсяг інформації, що надходитиме до податкових та інших контролюючих органів, з метою забезпечення ефективного її вивчення, аналізу та вжиття відповідних заходів до порушників.

Наприкінці листа НБУ зазначив, що надання банками якісних, обґрунтованих пропозицій з вищезазначеного питання сприятиме розробленню законодавчих та нормативних актів, які оптимально відповідатимуть інтересам банків щодо забезпечення інформування ними контролюючих органів про підозрілі операції на рахунках клієнтів.

Якість законодавчого процесу потребує поліпшення. По суті в жодній із сфер економічної діяльності ми поки що не маємо логічно завершеного системного законодавчого забезпечення. Підривають ділову активність постійні зміни чинного законодавства. Особливо руйнівним для економіки стало прийняття законів, що не враховують реальної соціально-економічної ситуації, вступають у конфлікт з Конституцією України, бюджетом, іншими, раніше прийнятими законами.

Слабким місцем у здійсненні реформ, підкреслює Президент України виявився недостатній розвиток малого та середнього бізнесу. Його становленню постійно заважали штучні перепони. В результаті частка цього сектора економіки у створенні валового внутрішнього продукту лишається надзвичайно низькою. За умов відсутності необхідної законодавчої бази та розгалуженої інфраструктури, становлення ринкових відносин супроводжувалося глибокими деформаційними процесами, утвердженням елементів так званої віртуальної економіки. Йдеться про високий рівень тінізації української економіки, корупції та економічної злочинності, зростання обсягів поза банківського грошового обігу, бартеризації господарських зв'язків, а також інші негативні явища. Стосовно подолання корупції та тіньової економіки Президентом України зазначено, що проблему подолання тінізації економіки та її корумпованості не можна вирішити разовими, епізодичними заходами. Це має бути цілісна система дій, спрямована передусім на викорінення причин та передумов цих явищ та процесів. Не можна також покладатися виключно на силові методи, які можуть дати лише тимчасовий ефект.

Надзвичайно важливо в цьому напрямку забезпечити стабільність законодавства, якнайшвидше усунути наявні в ньому суперечності та невизначеності, запровадити (як це передбачено Національною програмою боротьби з корупцією) кримінологічну експертизу законопроектів. Найважливішими заходами тут має стати зокрема уникнення появи та функціонування фіктивних фірм, за допомогою яких здійснюється переважна більшість правопорушень у сфері оподаткування; законодавче врегулювання питання про кримінальну відповідальність за навмисне банкрутство та легалізацію злочинних коштів.

Одним з пріоритетних напрямків державної політики по реформуванню економіки є спрощення та впорядкування державної системи реєстрації саме для суб'єктів господарювання. Процес реєстрації є головним процесом легалізації діяльності суб'єкта господарювання, та, крім того, складовою частиною державної політики дерегуляторної реформи економіки. І від того, які умови легалізації визначить держава, залежать, в першу чергу, темпи розвитку економіки та вирішення соціальних проблем. На даний час в Україні правове забезпечення системи державної реєстрації суб'єктів господарювання розпорошено по 59 нормативно-правовим актам, що не може не створювати колізії.

    Порівняно із нині чинним законодавством сфера дії свідомо розширена з метою охоплення усіх суб’єктів, які провадять господарську діяльність, що обумовлено спорідненістю процедур державної реєстрації як для суб’єктів підприємництва, так і решти, які хоч і не займаються підприємництвом, проте також провадять певну господарську діяльність (школи, дошкільні заклади, заклади охорони здоров’я, некомерційні та неприбуткові організації, садові, гаражні, житлово-будівельні кооперативи та товариства, селянські (фермерські) господарства тощо). Відсутність нормативно-правових актів, які б прямо визначали порядок державної реєстрації таких господарюючих суб’єктів створює, зокрема, перешкоди щодо провадження ними господарської діяльності, яка підлягає ліцензуванню та належного виконання вимог митного законодавства. Цей проект підготовлено також з метою розробки законодавчого акту з питань державної реєстрації суб’єктів господарювання, норми якого були б нормами прямої дії щодо визначення порядку проведення державної реєстрації суб’єктів господарювання. Реалізація такого підходу надасть можливість, зокрема, значно покращити дотримання законності у галузі державної реєстрації суб’єктів господарювання. З метою виконання поставлених завдань та відповідно до протокольних рішень Урядового комітету економічного розвитку, Держпідприємництву було доручено доопрацювати законопроект з урахування пропозицій Державної податкової адміністрації та Антимонопольного комітету щодо унеможливлення створення саме фіктивних підприємств.

Взагалі ДПА починаючи ще з 1998 року послідовно пропонує змінити процедуру реєстрації, перетворивши її, по-перше, із заявочного принципу на дозвільний і, по-друге (і це головне), надати функції державної реєстрації саме органам державної податкової служби. А механізмом для здійснення цих намірів чомусь вибрана проблема фіктивного підприємництва.

Органи державної податкової служби вже сьогодні здійснюють ідентифікацію засновників, директорів та бухгалтерів підприємств з обов’язковою перевіркою паспортних даних ще до започаткування господарської діяльності, тому що постановка на облік в органах податкової служби є умовою відкриття розрахункового рахунку в комерційному банку та початком здійснення фінансових операцій. Виходячи із цього можна зробити висновок, що запровадження зазначених адміністративних заходів не стає перешкодою на шляху фіктивного підприємництва. Перенесення їх із післяреєстраційної стадії на стадію реєстрації ефекту не додасть.

Необхідно також зазначити, що при підготовці відповідних нормативно-правових актів необхідно також враховувати вимоги частини першої статті 36 Угоди про партнерство та співробітництво між Європейськими співтовариствами і Україною, зокрема, про те, що сторони роблять все від них залежне, щоб уникнути вжиття будь-яких заходів чи дій, які створюють більш обмежені умови для створення і функціонування компаній одна одній, ніж ті умови, які сталися на день, що передує даті підписання цієї Угоди. Але все це не призвело, як було наведено, до знищення фіктивного підприємництва. Навпаки - призвело до збільшення їх кількості. Тобто справа взагалі не в зроблені більш жорсткими умови реєстрації.

Більше того, як свідчить аналіз, проведений ДПА, найбільш характерним видом правопорушень, що скоювалися такими суб’єктами, було незаконне конвертування безготівкових грошових коштів, перерахованих легальними платниками за нібито виконані роботи. За допомогою розрахункових рахунків відкритих у банківських установах здійснювався відтік грошових коштів за межі держави, які не повертаються із-за кордону (за даними МЕ, сума неповернутих коштів, яка пройшла через розрахунки тільки 30 банківських установ складає 4 млрд.грн.). Але якщо проаналізувати надані ДПА пропозиції, можна дійти висновку: задекларований Президентом України і законодавче реалізований заявочний принцип державної реєстрації суб’єктів господарювання може перетворитися на дозвільний, процедура реєстрації стане механізмом поліцейського нагляду за вся і всім, а органи державної реєстрації стають придатком ДПА, точніше, державної податкової міліції.

За даними НБУ на рахунки типу “ЛОРО” тільки Латвійських банків перераховано більше 1600 млн.$, аналогічна картина і по рахункам типу “ЛОРО” Російських банків. Практика роботи показує, що практично 98% всіх надходжень на ЛОРО рахунки здійснюються з рахунків так званих “фіктивних фірм”. Враховуючи те, що сплата на ЛОРО рахунок іде без ПДВ така фірма практично не має податкового кредиту і в зв'язку з великим обсягом податкових зобов'язань не сплачує податки, внаслідок чого держава потерпає величезних збитків. Яскравим прикладом того, що ЛОРО рахунки наших банків використовуються для незаконного відмивання коштів, являється те, що до 1994 року на Україні поряд з ЛОРО рахунками Латвійських банків діяли рахунки банків Литви, але з введенням в цій республіці кримінальної відповідальності за відмивання тіньових грошей всі рахунки Литовських банків в грошовій одиниці України були закриті. В основ-ному через фіктивні фірми і ЛОРО рахунки Російських і Латвійських банків здійснюються платежі по схемі:

· гривня - ЛОРО - гривня міжбанк - валюта - клієнт за кордоном чи готівка в Україні;

· гривня - ЛОРО - гривня міжбанк - рубль міжбанк Росії - валюта - клієнт за кордоном чи готівка.

По даній схемі надходить практично весь контрабандний товар, здійснюється транзит грошових коштів в любий кінець світу і з будь яким призначенням, в тому числі і на особисті рахунки фізичних осіб за кордоном. Підприємство контрагент працюючи по схемі “Діюча фірма” - “фіктивна фірма” - “ЛОРО рахунок” втрачає не 20%, а лише 4-5%, з яких 0,25-0,5 % ідуть на оплату “тіньових” послуг банкірів, а решта на оплату послуг конвертаційного центру та офіційну оплату банківських переказів.

Основною ланкою в даній системі є комерційний банк, який на основі наданих суб'єкт господарювання документів приймає рішення про перерахування чи неперерахування коштів за кордон. Фактично, на банк покладено основні контрольні функції по перевірці пакету наданих підприємством та завірених реєстраційних документів для відкриття рахунків; по перевірці наданих документів, що підтверджують здійснення зовнішньоекономічної діяльності ( контракти, вантажно-митні декларації та інше). Таким чином, в умовах, які склались нині, тільки банк, в силу наведеного вище, може здійснювати ефективний контроль за здійсненням операцій даного виду. Тому, доцільно, на банк покласти основну відповідальність за порушення суб'єкт господарювання чинного валютного законодавства. Враховуючи теперішню ситуацію, відповідальні особи банку, які приймають рішення по даним питанням повинні нести кримінальну відповідальність за свої дії.

Фіктивне підприємство – це не тільки довірчі товариства і різноманітні фонди, які будували свою діяльність за принципом “піраміди”, а, як показує практика, набагато ширша злочинна діяльність, що набуватиме все більшого впливу на підприємницьку діяльність і активно впливатиме на економічну ситуацію в державі. Дослідження криміногенної обстановки, аналіз рівня та динаміки злочинності у сфері підприємницької діяльності свідчать, що ця злочинність стала більш організованою. Злочини, вчинені підприємцями, впливають на фінансово-кредитну і банківську діяльність, сферу зовнішньоекономічної діяльності та приватизації.

Проблема фіктивного підприємництва має багатофакторний характер. Вивчення судово-слідчої практики, опитування спеціалістів свідчать про те, що правоохоронні органи в боротьбі з фіктивним підприємництвом відчувають серйозні труднощі, пов’язані з недосконалістю законодавчих конструкцій, окремих понять, протиріччями у тлумаченні закону, відсутністю узагальнення правової та судової практики, а також науково обґрунтованих рекомендацій щодо кваліфікації діянь даної категорії. Незважаючи на невелику питому вагу фіктивного підприємництва у загальній структурі злочинів, збитки, які воно наносить, настільки великі, що постійне удосконалення форм і методів боротьби з цим видом злочинів залишається дуже актуальним завданням. Введення в КК України статті 1484 “Фіктивне підприємництво” було обумовлено кримінальною практикою у 1991-95 р.р. отримання банківських кредитів без наміру їх використання відповідно до умов укладеної кредитної угоди. При цьому кредити в більшості випадків протиправно привласнювалися і розкрадалися особами, які їх отримували, і, які в цих випадках часто йшли на створення “фірм-одноденок”, що реєструвалися спеціально для отримання кредиту. Однак, в останній час серед окремих підприємців склалася кримінальна за своєю суттю практика створення фіктивного підприємства для короткочасного (від одного тижня до двох-трьох місяців) здійснення реальної підприємницької діяльності без наміру сплати при цьому будь-яких податків. Таким чином, в новій кримінальній практиці основна мета – не розкрадання кредитних коштів, а ухилення від сплати податків, здійснення інших порушень податкового законодавства під час проведення реальних господарських операцій. При цьому на таких фіктивних підприємствах, як правило, не ведеться відповідна бухгалтерія і фінансова звітність.

Виявити на практиці фіктивні підприємства в більшості випадків можна лише тільки на стадії безпосереднього здійснення реальних протиправних дій (не повернення кредитів, відсутність бухгалтерського обліку та фінансової звітності, протиправний трансферт грошових коштів тощо). На стадії державної реєстрації можна лише виявити окремі оперативні ознаки наміру здійснити правопорушення (реєстрація фіктивного підприємства на підставну особу, або особу з “проблемним” соціальним статусом тощо). Однак виявлення цих ознак не входить і не повинно входити до компетенції органів реєстрації. Механізм вчинення злочинних дій при фіктивному підприємництві зводиться до однієї схеми, за якої кошти “перекачуються” з одного рахунку на іншій, від однієї фірми до іншої і на одному з етапів вилучаються злочинцями, після чого фірма або припиняє існування, або повідомляє про банкрутство.

Існування фіктивного підприємства виявляється, як правило, за такими ознаками:

· здійснення реальної підприємницької діяльності супроводжується несплатою встановлених податків та платежів та порушенням порядку звітності;

· отримання грошових коштів за предметом договору, що не відповідає дійсності або суттєве надходження коштів у значних сумах як правило від юридичних осіб під виглядом оплати значної кількості товарів, послуг тощо за короткий строк існування фірми (наприклад, так звані “конвертаційні центри”);

· використання кореспондентських рахунків для взаєморозрахунків з іноземними комерційними структурами здебільшого під виглядом оплати великих партій паливно-енергетичних матеріалів і техніки.

· перерахування сум коштів через так звані рахунки типу “Лоро” за короткий термін існування фірми;

· назви фіктивних підприємств можуть співпадати з назвами державних підприємств;

· фіктивні підприємства, як правило, мають однакову юридичну адресу для кількох підприємств або неіснуючу адресу;

· відсутність в реєстраційній справі даних про службові та домашні телефони працівників фірми або вказується тільки один номер.

Крім того, “фіктивним” можливо назвати юридичні особи, які створені чи (або) діє із використанням фіктивних документів:

· загублених паспортів громадян чи паспортів померлих громадян, а також на осіб, які перебувають в місцях позбавлення волі;

· загублених свідоцтв про державну реєстрацію.

Виходячи з вищевикладеного, можна класифікувати два різновиди фіктивного підприємництва:

· фіктивне підприємство, яке пройшло державну реєстрацію, але створене без наміру здійснювати будь-яку реальну підприємницьку діяльність, і яке не здійснює реальних господарських операцій;

· фіктивне підприємство, яке пройшло державну реєстрацію, створене для реальної підприємницької діяльності, однак без наміру сплачувати податки.

При цьому створення фіктивного підприємства на даний час має на меті:

· розкрадання грошових коштів, матеріальних цінностей без здійснення підприємницької діяльності;

· ухилення від сплати податків та інших обов’язкових платежів в бюджет, здійснення інших порушень фінансового законодавства при проведенні підприємницької діяльності.


Висновок

 

Фіктивне підприємництво, тобто створення або придбання суб’єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) з метою прикриття незаконної діяльності або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона, — караються штрафом від трьохсот до п’ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років.

Ті самі дії, якщо вони вчинені повторно або заподіяли велику матеріальну шкоду державі, банкові, кредитним установам, іншим юридичним особам або громадянам, — караються позбавленням волі на строк від трьох до п’яти років.

Матеріальна шкода, яка заподіяна фізичним особам, вважається великою, якщо вона у двісті і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, а матеріальна шкода, яка заподіяна державі або юридичним особам, вважається великою, якщо вона у тисячу і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Головними механізмами боротьби з фіктивними підприємствами, що утворюються на основі недостовірних даних, повинні бути такі заходи:

· відповідна перевірка достовірності даних на дореєстраційному етапі, тобто в органах нотаріату (з введенням кримінальної відповідальності нотаріусів);

· надання вищих пріоритетів у розробці відповідних автоматизованих баз даних, в першу чергу, Єдиної державної автоматизованої паспортної системи та доступу до них;

· боротьба з так званими “дутими” статутними фондами суб’єктів господарювання, для чого необхідно запровадити інститут оцінювачів майна та майнових прав.


Дата добавления: 2019-07-15; просмотров: 26;