Розділ 2. Дослідно-експериментальна робота
Особливості формування знань, умінь і навиків для розвитку мовної ввічливості в англійській мові (мета, завдання, методика, результати, констатуючого експерименту)
Експеримент проводився на базі 7 "А" класу середньої загальноосвітньої школи №47.
Метою навчання мовної ввічливості на уроці іноземної мови є формування таких мовних навиків, які дозволили б учневі використовувати їх в неучбовій мовній практиці на рівні загальноприйнятого побутового спілкування [27].
Реалізація цієї мети пов'язана з формуванням наступних комунікативних умінь, що вчаться:
а) розуміти і породжувати іншомовні вислови відповідно до конкретної ситуації спілкування, мовного завдання і комунікативного наміру;
б) здійснювати своє мовну і немовну поведінку, зважаючи на правила спілкування і національно-культурні особливості країни мови, що вивчається;
в) користуватися раціональними прийомами опанування іноземної мови, самостійно вдосконалюватися в нім.
Здібність до спілкування на іноземній мові передбачає також формування в певних якостей, що вчаться, роблять процес опанування мови як засобом міжкультурної комунікації найбільш ефективним. Йдеться про вихованні в учневі:
- інтересу і позитивного відношення до виучуваної мови, до культури народу, що говорить на цій мові;
- розуміння себе як особи, яка належить до певного мовного і культурного співтовариства, а також загальнолюдської свідомості;
|
|
|
- розуміння важливості вивчення іноземної мови;
- потреби в самоосвіті.
Важливим є також розвиток в загальномовних, інтелектуальних, пізнавальних здібностей, що вчаться, психічних процесів, лежачих в основі опанування іншомовного спілкування, а також емоцій, відчуттів учнів, їх готовності до спілкування, культури спілкування в різних видах колективної взаємодії.
Реалізація головної мети навчання іноземній мові в школі пов'язана з розширенням розвивання кругозору учнів. Наповнення вмісту навчання автентичною інформацією про країну мови, що вивчається, послідовна опора на соціокультурний і мовний досвід учнів в рідній мові і зіставлення цього досвіду з набуваючих на уроці іноземної мови званнями, навиками і уміннями покликані сформувати у школярів широке уявлення про досягнення культур власного народу і народу країни іноземної мови.
Після закінчення курсу навчання іноземній мові в учнів мають бути сформовані наступні комунікативні уміння [27]:
1. В області мовного ввічливості:
- здійснювати діалогічне спілкування з дорослими і з однолітками, у тому числі і з носіями мови, що вивчається, в межах сфер, тематики і ситуацій спілкування;
|
|
|
- робити вислови про себе і про навколишній світ, про прочитаний, побаченому, почутому, виражаючи при цьому своє відношення до сприйнятої інформації або предмету вислову.
2. В області аудіювання:
- в умовах безпосереднього спілкування, у тому числі з носієм іноземної мови, розуміти і реагувати на усні вислови партнерів по спілкуванню в межах сфер тематики і мовних ситуацій;
- розуміти прохання і вказівки вчителя, однолітків, пов'язані з учбовими і ігровими ситуаціями в класі;
- розуміти загальний вміст учбових, а також невеликих і нескладних автентичних текстів (розповіді, вірші і ін.) і реагувати вербально і переважно невербально на їх вміст;
- повністю і точно розуміти короткі повідомлення переважно монологічного характеру, побудовані на знайомому що вчиться мовної матеріалі.
При формуванні навиків мовного ввічливості на уроці іноземної мови (ІЯ) поважно, аби процес навчання проходив на мові, що вивчається, але в теж час він не повинен концентруватися лише на мовних проблемах. У своїй сукупності уроки ІЯ мають бути типологічно різними, при цьому пріоритетна тема постійно міняється залежно від конкретної мети поточного уроку. На уроці вирішує одну головну задачу, при цьому останні є супутніми. Звідси і визначення типів уроків розвитку того або іншого виду мовної діяльності, уроків ознайомлення, тренування, контролю і так далі
|
|
|
Проте навики мовного ввічливості, як і будь-які інші навики, не формуються самі собою. Для їх становлення необхідно використовувати спеціальні вправи і завдання, а значить, мають бути і уроки, направлені головним чином на розвиток навиків мовного ввічливості [3].
У вміст навчання іноземним мовам входять:
- мовний матеріал (фонетичний, лексичний, граматичний), правила його оформлення і навики операції ними;
- сфери спілкування, теми і ситуації;
- мовні уміння, що характеризують рівень практичного володіння іноземною мовою як засобам спілкування;
- комплекс знань і уявлень про національно-культурних особливості і реалії країни виучуваної мови, мінімум форм ввічливісті мови для спілкування в різних сферах і ситуаціях;
- загальні учбові уміння, раціональні прийоми розумової праці, що забезпечують формування мовних навиків і умінь самоудосконалюватися в іноземній мові.
Як вже наголошувалося вище, усномовне спілкування може мати монологічну діалогічну або полілогічну форму [5].
|
|
|
Вміст уроку, метою якого є навчання монологу.
Тематичні плани уроку будуються виходячи з різновидів монологу, які зустрічаються в реальному спілкуванні. Зокрема до них можна віднести [21]:
- вітальну мову;
- похвалу;
- осуд;
- лекцію;
- розповідь;
- характеристику;
- опис;
- звинувачувальну або виправдувальну мову і так далі
Перш ніж почати виголошувати монолог в реальному житті, людина добре розуміє, навіщо він це робить, і виголошує його лише в тому випадку, якщо дійсно хоче виговоритися або вважає це необхідним. Мета монологу визначається мовною ситуацією, яка, у свою чергу, визначена местомом, часом, аудиторією і конкретним мовним завданням.
На уроці все трохи інакше. Ситуацію треба створити, а інакше зникає найважливіша і найперша характеристика монологу — цілеспрямованість, яка в значній мірі визначає і все інше. В цілому монолог володіє наступними характеристиками [8]:
- цілеспрямованість (відповідність мовної завданню);
- безперервний характер;
- логічність;
- смислова закінченість;
- самостійність;
- виразність.
У вітчизняній методиці навчання іноземним мовам виділяють дві основні дороги формування умінь мовного ввічливості [9]:
1) "зверху вниз";
2) "від низу до верху".
Перша дорога передбачає розвиток монологічних навиків на основі прочитаного тексту. Друга дорога пов'язана з розвитком цих навиків без опори на текст, відштовхуючись лише від тематики і проблематики обговорюваних питань, вивченої лексики і граматики, а також мовних структур.
Розглянемо кожен з них детальніше.
Вміст уроку побудованого по методу: дорога зверху "вниз".
Йдеться про формуванні монологічних умінь на основі різних етапів роботи з текстом. Дана дорога має цілий ряд переваг.
По-перше, текст досить повно обкреслює мовну ситуацію і вчителеві не треба придумувати хитромудрі способи для її створення на уроці. В даному випадку йдеться лише про її використанні для породження мовних висловів що вчаться і про часткову видозміну за допомогою мовних установок і вправ [9].
Вже на дотекстовому етапі учні складають міні-монологи, передбачаючи вміст тексту, коментуючи його заголовок і так далі [8].
Завдання після прочитання тексту передбачають більш за продовжений вислів. Тут же відбувається встановлення логіко-смислових зв'язків мови, аналіз використаних засобів виразності, мовних прийомів, способів аргументації і так далі Ось лише деякі із завдань, які складають вміст уроку:
1. Відповісти на питання на розуміння вмісту і сенсу прочитаного тексту.
2. Погодитися з твердженнями або спростувати їх.
3. Вибрати дієслова, прикметники, ідіоматичні вирази, стежки, за допомогою яких автор виражає своє відношення до людей, подій, природі і так далі
4. Довести, що...
5. Визначити основну ідею тексту.
6. Охарактеризувати...
7. Коротко викласти вміст тексту, скласти анотацію до тексту, дати рецензію на текст.
8. Розповісти текст від імені головного героя (лиходія, спостерігача, пліткаря, журналіста і так далі).
9. Придумати інший кінець для розповіді.
По-друге, грамотно відібрані тексти мають високу ступінь інформативності, а значить, і зумовлюють змістову цінність мовних висловів що вчаться, сприяють реалізації освітніх цілей навчання.
По-третє, автентичні тексти різних жанрів дають хорошу мовну і мовну опору, зразок для наслідування, основу для складання власних мовних висловів за зразком.
Вміст уроку побудованого по методу: дорога "від низу до верху".
В даному випадку монолог будується без опори на конкретний текст. Дана дорога застосовується вчителем в наступних випадках:
1. На початковому етапі навчання, коли учні ще не уміють читати або коли учбові тексти для читання навряд чи можуть запропонувати серйозну змістовну основу для розвитку навиків мовного ввічливості.
2. На середньому і старшому етапах навчання, коли мовний і змістовний рівень знань по обговорюваній темі або проблемі досить високий. В даному випадку передбачувані монологі можуть будуватися не стільки на матеріалі одного конкретного тексту, скільки на основі багатьох текстів, прочитаних або прослуханих на рідній і іноземній мовах. Як правило, в даному випадку передбачається використовувати міжнаочні зв'язки, загальне розуміння питання, його індивідуальне трактування і так далі
3. Для того, щоб отримати бажаний рівень монологічного мовлення в даному випадку, вчитель має бути упевнений, що:
- в учнів є достатній інформаційний запас по даній темі (з врахуванням міжнаочних зв'язків);
- рівень мови (лексичний і граматичний) достатній для успішного обговорення даної теми на іноземній мові;
- у мовної репертуарі учнів є необхідний запас засобів реалізації різних мовних функцій (згоди, не згоди, передачі або запиту інформації і так далі);
- учні володіють мовними уміннями (способами зв'язку різних мовних висловів, дискурсивними прийомами, композицією мови і так далі).
Відповідно до принципу інтеграції і диференціації навчання практично всім аспектам мови і видам мовної діяльності тісно взаємозв'язане. Якщо при навчанні монологу дорогою зверху "вниз" ми встановили тісний зв'язок з роботою над текстами, то в даному випадку можна прослідити аналогічні паралелі з формуванням лексичних навиків мови, особливо на етапі роботи на рівні пропозиції і надфразової єдності. У таблиці 1 представлені приклади завдань і вправ на початковому етапі навчання монологу [8]
Таблиця 1.
| Етапи роботи | Приклади завдань і вправ |
| 1. Ознайомлення із словами і їх первичная відробіток на рівні слова і словосочетаний | • Назвати слово, дивлячись на картинку. • Вибрати слово, яке не личить до даної групи слів. • Прочитати слова. • Скласти словосполуки із запропонованих слів. • Заповнити пропуски в пропозиції. • Знайти помилки. • Відгадати слово по його дефініції. |
| 2. Відробіток слів на рівні пропозиції | • Відповісти на питання, передбачаючі використання нової лексики. • Сформулювати питання до наявних відповідей. • Заповнити пропуски/закончить пропозиції. • З'єднати розрізнені частини пропозиції. • Перефразовувати пропозиції з использованием запропонованих слів. |
| 3. Робота на рівні надфразової єдності. | • Описати картинку. • Використання різних мовних і мовних ігор (на відгадування, опис; командні соревнования і так далі). |
У таблиці 2 представлені приклади завдань і вправ на середньому і старшому етапі навчання монологу [8].
Таблиця 2
| Етапи роботи | Приклади завдань і вправ |
| 1 . Повторення заученного матеріалу по даній темі | • Фронтальне обговорення теми/беседа. • Відповісти на питання. • Скласти спайдограмму/план-схему теми. • Подбор/повтореніє лексики по темі. |
| 2. Ознайомлення з новим мовним материалом і його первичная відробіток | • Лексичні вправи на рівні слова і словосполучення. • Мовні ігри (бінго, ігри на відгадування, мовне лото і т. д.). |
| 3. Мовні вправи | • Висловити свою думку по вопросу/утверждению/цитате і так далі • Прокоментувати прислів'я. • Підготувати доклад/сообщение на тему і так далі |
Вміст уроку, метою якого є навчання діалогу.
У навчанні монологу і діалогу є багато загального, але, проте, слід визнати, що для учбового спілкування діалогічна мова представляє значно більше труднощів, чим монологічна. Безумовно, багато що залежить від ситуації, психологічних особливостей учнів, безлічі інших чинників, але в даного твердження є сповна об'єктивне обгрунтування.
Можна виділити наступні основні характеристики діалогу:
- реактивність;
- ситуативність.
Розглянемо детальніше кожну з них і визначимо, як дана характеристика діалогу зумовлює об'єктивні і суб’єктивні складнощі для вчителя і учня. [8]
Реактивність. Саме дана риса діалогічної мови зумовлює об'єктивні труднощі опанування даної форми спілкування на іноземній мові для учнів. У основі цих труднощів лежать наступні причини.
1. Реакція партнера по спілкуванню може бути досконала непередбачувана, наприклад, він може несподівано перевести розмову в інше русло. Не менше важкий впоратися і з ситуацією, в якій реакції немає взагалі. І в тому і в іншому випадку необхідно по ходу спілкування змінювати спочатку намічену логіку розмови, підключати всілякі дискурсивні прийоми для здійснення наміченої мети спілкування.
Нерідкі випадки, коли в учнів немає необхідних соціальних навиків діалогічного спілкування не лише на іноземному, але і на рідній мові, а, отже, вчитель іноземної мови повинен уміти їх формувати практично заново. Відсутність цих навиків виявляється не стільки в незнанні лексики, граматики і так далі, скільки в невмінні входити в контакт з людьми, ввічливо відповідати на питання, проявляти зацікавленість в тому, що говорить співбесідник, підтримувати розмову за допомогою простих реплік реагування, адекватно використовувати міміку, жести, інтонацію і дінші паралінгвістичні засоби.
На відміну від монологу, де автор сам визначає не лише логіку вислову, але і вибирання мовних і мовних засобів, в діалозі ми завжди залежимо від партнера. Окрім уміння говорити, діалог передбачає уміння аудіювати. Тут набирають чинності нові групи об'єктивних труднощів, обумовлених індивідуальними особливостями мови мовця, про яких детально говорилося в лекції про формування умінь аудіювання. Для успішного ведення діалогу в зв'язку з цим необхідно мати певний рівень розвитку мовного слуху, компенсаторних умінь, імовірнісного прогнозування і так далі Таким чином, вчиться необхідно опанувати певний набір реплік реагування, сформувати готовність до взаємодії в непередбачуваних ситуаціях, опанувати необхідні компенсаторні технології.
Ситуативність. Як вже не раз наголошувалося, мова не буває поза ситуацією. І у монологу, і в діалозі саме ситуація визначає мотив мовного ввічливості, який, у свою чергу, є джерелом породження мови. Учбове спілкування має свою специфіку, навчальні монологи і діалоги не завжди протікають за тими ж законами, що і в реальному спілкуванні. Проте якщо установки типа "Расськажі нам про свою сім'ю, улюбленому героєві і так далі" можуть спровокувати більш менш успішний монологічний вислів, то поза заданою ситуацією аналогічна установка на діалог явно не матиме успіху [12].
Ситуативність як одна з характерних рис діалогу прпускає, що успішність діалогічного спілкування на уроці багато в чому залежить від заданої ситуації і розуміння що вчаться мовного завдання спілкування. [31]
Ситуативність складає суть і зумовлює логіку даної форми спілкування. [10]
На відміну від монологу при навчанні діалогу зазвичай виділяються всього два його різновиди: вільні і стандартні (типові).
Чомусь на питання про те, які різновиди діалогу найбільш часто зустрічаються в реальному спілкуванні, більшість людей називають вільні діалоги. Мені ж представляється, що це не так. Давайте пригадаємо ті соціальні ролі, які нам в житті доводиться "грати" практично щодня. Всі ми виступаємо в ролі батьків або дітей, покупців або продавців, пасажирів або водіїв, вчителів або учнів, лікарів або пацієнтів. Думається, що та або інша роль досить жорсткий регламентована типовою ситуацією спілкування і "варіації на тему" дійсно можливі, але дуже обмежені. Можна стверджувати, що навіть в ролі дітей і батьків ми частіше ведемо стандартні діалоги, чим вільні. Дуже часто все спілкування зводиться до реплік: "Як справи? Як справи в школі? Ти поїв? Уроки зробив? Швидко мій руки (чисти зуби, сідай обідати, лягай спати, знову телевізор дивишся, лежиш на дивані, граєш на комп'ютері, забув купити хліб? т.д. і тому подібне"
Традиційно до вільних діалогів відносяться бесіди, дискусії, інтерв'ю, тобто ті форми мовної взаємодії, де споконвіку змістовні кордони спілкування кожного з партнерів, а тому, і загальна логіка розвитку розмови жорстко не фіксуються соціальними мовними ролями. Слідує, проте, визнати, що кордон між вільними і стандартними діалогами в реальному спілкуванні дуже рухливий, ці різновиди діалогів можуть легко трансформуватися в ході розвитку мовного спілкування в залежності від змін мовній ситуації.
При навчанні діалогу виділяються ті ж дороги, що і при вивченні монологу. Вочевидь, що навчання діалогу дорогою зверху "вниз" є найбільш оптимальним для навчання стандартним, або типовим, діалогам. Як правило, воно проходить так, як це представлено в таблиці 3 [10].
Опорами для складання власних діалогів в даному випадку можуть служити:
- самі тексти діалогів-моделей;
- вміст мовної установки вчителя на складання видозмінених діалогів;
- опис ролей, що отримуються окремо кожним з учасників діалогу;
- картинки або відеосюжет, що програється без звуку.
Таблица 3
| Вчитель | Учні |
| 1) Визначає найбільш типові ситуації діалогічного спілкування в рамках теми, що вивчається (наприклад, "У лікаря", "Розмова по телефону" і т. д.). 2) Вивчає матеріали УМК і наявних навчальних посібників, відповідних зросту і рівню мови своїх учнів. 3) Відбирає або складає діалоги-зразки з використанням типових для даної ситуації мовних кліше, моделей мовної взаємодії і так далі 4) Визначає послідовність різних типових діалогів в процесі вивчення теми. 5) Знайомить учнів з новими словами і мовними структурами діалогу, що пред'являється. 6) У разі потреби коментує соціокультурні особливості мовного спілкування в рамках даної ситуації. 7) Читає діалог або програє запис діалогу. 8) Організовує його відробіток, звертаючи увагу на правильність фонетичного оформлення мови, використання інших паралінгвістичних засобів. 9) Організовує роботу з текстом діалогу, направлену на його повне розуміння і запам’ятовування, а також часткову трансформацію з врахуванням вже знайомих синонімічних моделей. 10) Аналогічно відпрацьовує інші типові діалоги. 11) Частково видозмінює мовну ситуацію з метою того, що привнесло елементу автентичності в рішення мовної задачі, моделюючи з'єднання реплік з різних типових діалогів в мові учнів. 12) Формулює мовну установку для творчих учбових діалогів по темі. 13) Продумує використання вербальних і невербальних опор для конкретних учнів. 14) Планує пари опитуваних учнів і послідовність їх опиту. | 1) Знайомляться: — з новими словами, мовними моделями і кліше; — з соціокультурними особливостями мовної поведінки в конкретній мовній ситуації. 2) Відпрацьовують хором і індивідуально мовні репліки типового діалогу. 3) Відповідають на питання вчителя по тексту диалога, здійснюють необхідні трансформації і так далі 4) Вчаться швидко реагувати на певні репліки. 5) Розігрують учбові діалоги близько до тексту або учать їх напам'ять. 6) Складають собственние діалоги за зразком на основі частковий видоизмененной ситуації відповідно до установкой вчителі. |
Навчання діалогу дорогою "від низу до верху" передбачає, що в учнів з якої-небудь причини немає вихідного діалогу-зразка. Тут може бути декілька варіантів [9]:
- учні не уміють читати і не можуть скористатися приведеним зразком;
- рівень мовного розвитку досить високий, тому єдиний зразок вже не потрібний;
- передбачуваний діалог відноситься до різновиду вільного діалогу, і зразок лише сковуватиме ініціативу і творчість учнів.
Слід зазначити, що йдеться не просто про використання діалогу, а про навчання діалогічній формі спілкування. Отже, навіть без діалогу-опори йдеться про вдосконаленні діалогічних навиків і умінь.
Визначимо лише деякі з базових мовних умінь:
1) уміння ставити питання різних типів;
2) логічно, послідовно і зрозуміло відповідати на поставлені питання;
3) використовувати різні репліки реагування в процесі спілкування, виявляючи зацікавленість, увагу і активну участь в розмові;
4) вживати різні ввідні структури і вирази, що кліширують;
5) користуватися різними способами реалізації мовних функцій, таких, як вираження згоди або незгоди, сумніви, задоволення, незадоволення, прохання, ввічливої відмови і так далі
Узагальнюючи все вище викладене можна зробити наступні виводи.
1. Метою навчання мовної ввічливості на уроці іноземної мови є формування таких мовних навиків, які дозволили б учневі використовувати їх в неучбовій мовній практиці на рівні загальноприйнятого побутового спілкування.
2. Для формування мовних навиків необхідне використовувать спеціальні вправи і завдання, а значить, мають бути і уроки, направлені головним чином на розвиток навиків мовного ввічливості.
3. Усне спілкування може мати монологічну, діалогічну або полілогічну форму.
4. Монолог володіє наступними характеристиками:
- цілеспрямованість (відповідність мовної завданню);
- безперервний характер;
- логічність;
- смислова закінченість;
- самостійність;
- виразність.
5. Основні характеристики діалогу:
- реактивність;
- ситуативність.
6. Вміст уроку, метою якого є навчання монологу включає:
- тематичні плани з такими різновидами монологу як: вітальна мова; похвала; осуд; лекція; розповідь; характеристику; опис; звинувачувальну або виправдувальну мову і т.д.;
- підготовку що вчиться на дотекстовому рівні;
- формулювання завдання по обговоренню прочитаного тексту.
7. Вміст уроку, метою якого є навчання діалогу, включає:
- формування опор для складання власних діалогів, якими можуть служити: тексти діалогів-моделей; вміст мовної установки вчителя на складання видозмінених діалогів; опис ролей, що отримуються окремо кожним з учасників діалогу; картинки або відеосюжет, що програється без звуку;
- формування базових мовних умінь, таких як: уміння ставити питання різних типів; логічно, послідовно і зрозуміло відповідати на поставлені питання; використовувати різні репліки реагування і так далі
Дата добавления: 2019-07-15; просмотров: 236; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!