Спосіб ланцюгових підстановок

УКООПСПІЛКА

Львівська комерційна академія

 

 

Штепа Н.П.

Приходько Н.С.

Думинець О.С.

 

ЕКОНОМІЧНИЙ АНАЛІЗ

Частина ІІ. Аналіз господарсько-фінансової діяльності

Навчальний посібник

для студентів спеціальностей “Менеджмент організацій”

“Маркетинг”, ”Економічна кібернетика”

 

 

Львів

Видавництво Львівської комерційної академії

2004

ББК

УДК 658.511 (075)

 

 

Уклали: ст. викл.Штепа Н.П.,

доц. Приходько Н.С.,

ст. викл. Думинець О.С.

 

Рецензент: доц. Душко З.О.

 

Відповідальний за випуск: проф. Рудницький В.С.

 

Рекомендовано до друку кафедрою аудиту

Протокол № 4 від 26.12.2003 р.

Штепа Н.П., Приходько Н.С., Думинець О.С.

Ш 89 Економічний аналіз. Ч. ІІ. Аналіз господарсько-фінансової діяльності: Навчальний посібник. – Львів: видавництво Львівської комерційної академії, 2004. – с.

ISBN

Викладається методика аналізу господарсько-фінансової діяльності промислового та торгового підприємств, а також розглядаються основи фінансового аналізу.

Посібник призначений для студентів вищих закладів освіти, а також може використовуватись практичними працівниками економічних підрозділів.

ББК

 

 

ISBN

©

Штепа Н.П., Приходько Н.С., Думинець О.С., 2004

ПЕРЕДМОВА

У сучасних умовах діяльності суб’єкт господарювання змушений приймати управлінські рішення при невизначеності та непрогнозованості економічної та політичної ситуації. Проте знання методики проведення економічного аналізу у поєднанні зі знаннями сучасних інформаційних технологій, комп’ютерної техніки, Інтернет, допоможуть менеджеру будь-якого рівня зробити об’єктивну економічну самооцінку підприємства та оцінку бізнес-партнерів, дозволять оперативно виявити шляхи уникнення неплатежів та фінансових негараздів, накреслити перспективи майбутнього благополуччя.

У навчальному посібнику ч. ІІ. “Аналіз господарсько-фінансової діяльності”, який є логічним продовженням ч. І “Теорія економічного аналізу”, представлена сучасна методика економічного аналізу діяльності промислових та торгових підприємств, залучених ресурсів та понесених витрат, а також результатів господарської діяльності. У окремому розділі висвітлено основи фінансового аналізу, який є актуальним і важливим інструментом при розробці ефективних управлінських рішень.

Кожен розділ посібника завершується контрольними питаннями та завданнями для перевірки рівня засвоєння матеріалу та закріплення теоретичних положень. Комплекс викладеного навчального матеріалу є достатнім для ознайомлення з предметом дисципліни під час аудиторних занять та самостійної роботи для студентів спеціальностей 6.050102, 6.050108, 6.050201. Для поглиблення знань у навчальному посібнику наведено список сучасних літературних джерел з економічного аналізу. Вивчення курсу вимагає знань філософії, основ економічної теорії, економіки, статистики, бухгалтерсь­кого обліку, фінансів, економіко-математичних методів і моделей, та дисциплін, пов'я­заних з сучасною технологією обробки економічною інформації.

Навчальний посібник написаний колективом авторів кафедри аудиту ЛКА ст. викл. Штепою Н.П., доц. Приходько Н.С. (І, ІІ та ІІІ розділи), ст. викл. Думинець О.С. (ІІ розділ у співавторстві).

 

РОЗДІЛ 1

АНАЛІЗ ГОСПОДАРСЬКО-ФІНАНСОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПРОМИСЛОВИХ ПІДПРИЄМСТВ

Тема 1. АНАЛІЗ ВИРОБНИЦТВА І РЕАЛІЗАЦІЇ ПРОДУКЦІЇ

З цієї теми ви дізнаєтесь про: - систему аналітичних показників, які характеризують виробничо-збутову діяльність підприємства, та їх інформаційні джерела; - послідовність проведення аналізу виконання програми виробництва та реалізації продукції за обсягом, структурою, якістю продукції; - методику факторного аналізу зміни показників обсягу виробництва та реалізації продукції; - те, як оцінити ритмічність виробничо-збутового процесу, які наслідки її зниження та як запобігти її порушенню.

1.1. Завдання, джерела аналізу та основні показники виробництва і реалізації продукції

Основними оціночними показниками результатів господарської діяльності є прибуток підприємства, обсяг виробництва та реалізації продукції. В умовах ринку з позицій ефективності діяльності ці показники можна ранжувати у послідовності: прибуток, реалізація, обсяг виробництва.

Основними завданнями аналізу виробництва та реалізації продукції є:

1. Обгрунтування планів випуску продукції.

2. Оцінка виконання виробничої програми випуску продукції за загальним обсягом, асортиментом і якістю.

3. Аналіз динаміки випуску продукції (зміни в часі).

4. Оцінка факторів, які вплинули на зміну обсягу випуску продукції, з метою виявлення резервів цього впливу на зростання ефективності виробництва.

5. Аналіз реалізації продукції (виконання плану реалізації, динаміки).

6. Факторний аналіз реалізації продукції.

7. Аналіз виконання договорів постачання продукції покупцям.

8. Виявлення резервів підвищення ефективності виробництва, розробка заходів щодо їх мобілізації.

Основні джерела інформації для аналізу:

- показники плану (техпромфінплан (бізнес-план), нормативні матеріали, кошториси, проектні завдання);

- облікові дані (статистична, бухгалтерська і оперативна звітність, дані бухгалтерського аналітичного обліку, первинна облікова інформація): ф.1-П “Звіт по продукції” (річний), ф.1-ПВ “Звіт з праці”, ф.3-ПВ “Звіт про використання робочого часу, ф.№1-підприємництво “Звіт про основні показники діяльності підприємства”, ф.№1 “Баланс” та ф. №2 “Звіт про фінансові результати”;

- додаткові матеріали(позаоблікові джерела): дані аудиторських перевірок, ревізій.

Основні показники, що вивчаються при аналізі, наведені у табл. 1.1:

Таблиця 1.1

Показники випуску та реалізації продукції, що аналізуються

Показник	Характеристика показника
1. Валова продукція	Вартісний показник обсягу виробництва продукції, що характеризує загальний результат виробничої діяльності підприємства за певний період, визначається у поточних і у порівняльних цінах. До валової продукції входять готова продукція, залишки незавершеного виробництва, напівфабрикати, а також роботи і послуги промислового характеру, виконані на сторону.
2. Товарна продукція	Економічний показник, що характеризує в грошовому виразі обсяг виготовленої та готової до реалізації продукції. Визначається в оптових цінах, що діють у звітному році. До неї належать: готові вироби, створені головними, допоміжними, підсобними та побічними цехами, напівфабрикати власного виробництва, роботи і послуги промислового характеру на сторону (на продаж).
3. Продукція порівнюваль­на	Всі види продукції, що вироблялись і виробляються підприємством у базисному і звітному році в цінах, що прийняті в плані.
4. Продукція нова (непорів­нювальна)	Всі види продукції, виробництво яких вперше розпочато у поточному році, а також тих, які вироблялись в минулому періоді у дослідному порядку або знаходились на стадії освоєння до попереднього року.
5. Реалізова­на продук­ція	Це частина виробленої продукції, яка продана, обміняна чи поставлена у кредит споживачу. Характеризує кінцевий результат виробничогосподарської діяльності підприємств. Реалізація означає завершення процесу обороту капіталу, відшкодування витрат виробника, пов`язаних з виробництвом і збутом продукції. Сьогодні моментом реалізації рахується момент здійснення першої події – відвантаження товару покупцю, або передоплата за нього коштів.

 

1.2. Аналіз обгрунтованості та виконання програми виробництва

Перед тим, як розпочати аналіз виконання виробничої програми слід дати оцінку обґрунтованості самої програми. Вона полягає у:

- вивченні попиту на продукцію, насиченість нею ринку (маркетингове дослідження);

- визначенні портфеля замовлень (наявність покупців) і відповідності його виробничим потужностям;

- оцінці критичної точки реалізації, вихід за яку забезпечить уникнення банкрутства.

Маркетинговий аналіз передбачає:

- вивчення платоспроможного попиту на продукцію, ринків її збуту та обгрунтування планів виробництва та реалізації продукції відповідного обсягу та асортименту;

- аналіз факторів, що формують еластичність попиту на продукцію;

- оцінку конкурентоспроможності продукції та пошук резервів підвищення її рівня;

- розробку стратегії, тактики, методів та засобів формування попиту та стимулювання збуту продукції.

Основна мета маркетингового аналізу – вивчення попиту на продукцію та формування портфеля замовлень.

Якщо попит на профільну продукцію підприємства падає, то зменшуються обсяг замовлень, росте її собівартість та збитки підприємства, підприємство прямує до банкрутства. Тому вивчення попиту на профільну продукцію має першочергове значення.

На рівень попиту продукції впливає багато факторів: споживчі властивості, ціни на товар, його якість, доходи покупців.

Чуттєвість попиту від зміни відповідного фактора визначається за допомогою коефіцієнта еластичності (Е), який показує, на скільки відсотків зміниться попит на товар при зміні фактора на 1%:

Е=DТпопит/DТфактор,

де DТпопит – темп зміни попиту на відповідний товар, DТфактор – темп зміни фактора впливу.

Наприклад, еластичність попиту від зміни цін (p) чи від зміни доходів (D) покупців визначають за моделями:

Еp=DТпопит/DТp;

ЕD=DТпопит/DТD.

 

Попит називається еластичним, якщо коефіцієнт еластичності за абсолютною величиною êЕê>1. Якщо Е=0 (DТпопит=0), попит абсолютно нееластичний, тобто зміна цін не приводять до зміни попиту на продукцію. Якщо Е=-1, то це означає, що темп росту попиту дорівнює темпу зниження ціни або темп росту ціни дорівнює темпу зниження попиту. Ріст цін при зниженні обсягу продаж може бути виправданим, доки обсяг доходу на одиницю продукції перевищує обсяг понесених витрат. Попит буває абсолютно еластичним, коли при незмінній ціні чи при її зростанні попит на продукцію збільшується до межі купівельної спроможності, що буває в умовах інфляції.

Велике значення при вивченні факторів формування попиту має кореляційно-регресійний аналіз. Результативним показником, за яким проводиться факторний аналіз попиту на продукцію підприємства, є показник обсягу її реалізації, а факторами, що визначають його величину, є чисельність населення зони обслуговування, його віковий та статевий склад, доходи, рівень цін, рівень насиченості ринку товарами даної групи чи товарами-замінниками попиту тощо.

Ризик випуску продукції, що не відповідатиме попиту покупців, може бути виявлений як на проектній стадії, так і на стадії випуску чи реалізації. У останньому випадку виникає ризик банкрутства. Тому доцільно аналізувати забезпеченість товарної продукції договорами на поставку (див. табл. 1.2).

Випуск продукції В та D був повністю забезпечений договорами на поставку. За продукцією A та C рівень забезпеченості договорами склав 87,6% та 75,4% відповідно. Підприємству доцільно переглянути структуру виробництва: скоротити випуск продукції A та C і збільшити обсяг виробництво продукції D і B.

Таблиця 1.2

Забезпеченість плану виробництва продукції договорами (замовленнями) на поставку

туб

Вид продукції	План постачання за договорами	Залишок готової продукції на початок року	План виробництва продукції на рік	Забезпеченість випуску договорами, % гр.1/(гр.2+гр.3)
А	1	2	3	4
D В A C	308 657 289 633	50 10 60 40	200 600 270 800	123,20 107,70 87,58 75,36

Доцільно проаналізувати і зміну товарних залишків продукції на складах підприємства (табл. 1.3).

Таблиця 1.3

Динаміка залишків товарної продукції на складах підприємства у звітному році

туб

Вид продукції	Залишок на початок року	Фактичний випуск продукції	Обсяг реалізації продукції	Залишок на кінець року	Зміна залишків
					туб (гр.4-гр1)	% (гр.5/гр.1)*100
А	1	2	3	4	5	6
D	50	278	308	20	-30	-60
В	10	670	660	20	+10	+100
A	60	270	290	40	-20	-30
C	40	650	640	50	+10	+25

За даними табл. 1.3 видно, що залишки зросли за видами продукції В і C. Особливу турботу викликає приріст товарних запасів менш ходового виробу виду C. Втрати для підприємства у випадку їх нереалізації складуть (50*р_D), де р_D – ціна виробу C.

Аналіз ринків збуту продукції доцільно проводити за кожними видом профільної продукції за даними минулих 3-5 років.

Показники табл. 1.4 свідчать, що за останні два роки попит на продукцію підприємства зростає, навіть по виробу C, який на зовнішньому ринку попитом не користується. За товаром D спостерігаються стабільний продаж та стабільні доходи на внутрішньому ринку, а також зростає його експорт. За товарами B і С – зростання продажу та доходності.

Таблиця 1.4

Динамика ринків збуту продукції підприємства у 2001-2003 рр.

         

         

Показники	Внутрішній ринок			Експорт
	2001	2002	2003	2001	2002	2003
Виріб А
Обсяг реалізації продукції, туб	195	190	170	100	110	110
Ціна одиниці продукції, тис.грн.	4,6	4,8	5,0	8,0	8,0	7,8
Собівартість одиниці продукції, тис.грн.	4,0	4,2	4,4	5,2	5,4	5,8
Прибуток, тис.грн.	117,0	114,0	110,8	280,0	286,0	220,0
Рентабельність одиниці продукції, %	15,0	14,3	13,6	53,8	48,1	34,5
Виріб В
Обсяг реалізації продукції, туб	640	650	670	–	–	30
Ціна одиниці продукції, тис.грн.	5,5	5,8	6,1	–	–	7
Собівартість одиниці продукції, тис.грн.	4,7	4,9	5,1	–	–	6
Прибуток, тис.грн.	512	455	670	–	–	72
Рентабельність одиниці продукції, %	17,0	18,4	19,6	–	–	16,67
Виріб С
Обсяг реалізації продукції, туб	220	250	260	–	–	–
Ціна одиниці продукції, тис.грн.
6,5	6,7	7,0	–	–	–
Собівартість одиниці продукції, тис.грн.	5,0	5,2	5,4	–	–	–
Прибуток, тис.грн.	330	375	416	–	–	–
Рентабельність одиниці продукції, %	30,0	28,8	29,6	–	–	–
Виріб D
Обсяг реалізації продукції, туб	480	500	500	110	125	140
Ціна одиниці продукції, тис.грн.	6,0	6,5	7,2	8,0	8,1	8,3
Собівартість одиниці продукції, тис.грн.
4,7	5,0	5,5	5,2	5,6	6,0
Прибуток, тис.грн.	624	750	850	198	312,5	322
Рентабельність одиниці продукції, %	27,7	30,0	30,9	53,8	44,6	38,3

Структуру збуту найкраще проаналізувати за табл. 1.5. За результатами аналізу можна виділити чотири групи товарів:

- “зірки” (товари В та D), що приносять основний прибуток підприємству і сприяють зміцненню його фінансового стану;

- “дійні корови” (А та С), що переживають період зрілості і у незначній мірі сприяють економічному росту;

- “важкі діти” – це, зазвичай, нові товари, що вимагають реклами, не приносять наразі прибутку, проте можуть стати зірками;

- “мертвий вантаж” – не приносять прибутку та не сприяють економічному росту.

Товар A знаходиться на стадії насичення ринку та спаду, його доцільно заміняти на товари “зірки”. Підприємство планує розширити виробництво товарів B i D, почати випуск нового товару Е. Одночасно виявляють реальних та потенційних конкурентів, визначають сильні та слабкі сторони їх бізнесу, фінансові можливості з метою вибору стратегії конкурентної боротьби з ними на ринку.

Таблица 1.5

Структура ринків збуту продукції підприємства у 2001-2003 рр., %

Вид продукції	Внутрішній ринок			Зовнішній ринок
	2001	2002	2003	2001		2002	2003
А	66,1	63,3	60,7	33,9	36,7		39,3
В	100	100	95,7	-	-		4,3
С	100	100	100	-	-		-
D	81,4	80	78,1	18,6	20		21,9

Як свідчать дані табл. 1.5 внутрішній ринок країни є основним ринком збуту продукції досліджуваного підприємства. На внутрішньому ринку стабільно тримається (на 100%) продукція виду С. У той же час підприємство поступово збільшує частку реалізації товарів А, В та D на зовнішньому ринку, відповідно скорочуючи частку їх реалізації на внутрішньому.

Цінова політика підприємства має теж важливе значення для визначення тактики підприємства на ринку. Гнучка цінова політика дозволяє зберегти своє лідерство на ньому, не понести втрат при вимушеному зниженні цін на певну товарну продукцію (табл. 1.6).

Підприємство у 2003 р. підняло ціну на виріб А до середньогалузевого рівня, проте нижчого ніж ціна у конкурентів. Ціни виробів В та D на внутрішньому ринку перевищують середньогалузевий рівень, а по виробу D навіть ціну конкурента. Така політика можлива лише по товарах, що користуються підвищеним попитом на ринку. Ціну виробу С, ринок якого є насичений, недоцільно утримувати на рівні, вищому середньогалузевого рівня.

Таблиця 1.6

Порівняльний аналіз цін на продукцію підприємства у 2003 р.

Вид продукції	Ціна за 1 тубу, тис.грн.
	на внутрішньому ринку			у країні імпортера
	підприємства	середня по галузі	конкурента	підприємства	середня на ринку
А	5	5	5,5	7,8	10
В	6,1	6	6,4	7	-
С	7	6,7	6,8	-	12
D	7,2	7	7	8,3	12

Цінова політика звичайно будується з врахуванням життєвого циклу товара. На стадії проникнення товару на ринок звичайно “знімають вершки” – ставлять завищену ціну. На стадії життєвого циклу товару “ріст” політика цін орієнтується на тривалу перспективу – ціни є більш стабільними. На стадії зрілості товару використовують систему знижок, доки не з’явиться новий товар.

Оцінка конкурентоспроможності товару власного виробництва дозволяє виробникам визначити реальне місце власної продукції на ринку, її конкурентоспроможність серед продукції конкурентів. До критеріїв, за якими вона проводиться, належать:

- технічні (властивості товару, сфера їх використання та призначення);

- економічні (ціни, рівень сервісного обслуговування, доходи покупців);

- ергономічні (відповідність людському фактору);

- естетичні (зовнішній вигляд, упаковка тощо);

- нормативні (відповідність товару нормам та стандартам).

Завдання аналізу конкурентоспроможності:

- оцінка та прогнозування конкурентоспроможності;

- вивчення факторів, що впливають на зміну її рівня.

- розробка заходів, що забезпечуватимуть необхідний рівень конкурнтоспроможності продукції.

Для оцінки конкурентоспроможності необхідно порівняти параметри виробу підприємства з параметрами товару конкурента. Методика розрахунку інтегрованого показника конкурентоспроможності наступна:

1. Визначаються часткові параметричні показники (Q), на основі яких вираховується груповий показник (G):

Q^і=P^і/Pк^і;

G=å(Q_i*a_i),

де Р^і та Pк^і – значення відповідного і-го параметру виробу підприємства та підприємства-конкурента відповідно; а_i – вагові експертні оцінки параметрів.

2. Визначається інтегрований показник (І):

І=Gт/Gе,

де Gт – груповий показник за технічними параметрами, Gе – груповий показник за економічними параметрами. Якщо інтегрований показник І > 1, то виріб підприємства є конкурентоспроможним, порівняно з виробом конкурента, якщо І < 1, то виріб – не конкурентоздатний. Розрахунок покажемо за даними табл. 1.7:

І=Gт/Gе=0,962/0,911=1,056>1 (товар конкурентоспроможний).

За економічними параметрами виріб підприємства є кращим від виробу конкурента, проте за технічними параметрами він поступається перед продукцією конкурента. Тим не менше за інтегрованим показником виріб підприємства є конкурентоспроможним.

Таблиця 1.7

Одиничні та групові показники конкурентоздатності холодильників

Показники	Значення показника		Qі (гр.2/гр.3)	ai (вагові коефіцієнти експертів)	G (гр.4*гр.5)
	підприємства	фірми конкурента
Технічні параметри
Загальний об’єм, дм3	315	325	0,97	0,15	0,146
Корисний об’єм ХК, дм3	190	202	0,90	0,25	0,235
Корисний об’єм МК, дм3	70	70	1,00	0,20	0,200
Здатність заморожування, кг/добу	4.3	4,5	0,95	0,22	0,209
Середній термін служби, років	16	15	1,06	0,10	0,106
Температура у морозильній камері	-15	-18	0,83	0,08	0,066
Показник Gт					0,962
Економічні параметри
Ціна, у.о.	350	400	0,875	0,6	0,525
Витрати електроенергії на добу, кВт-год	1,40	1,45	0,965	0,4	0,386
Показник Gе					0,911

 

Важливим напрямком підвищення конкурентоспроможності продукції є удосконалення організації товароруху, реклама, післяпродажне сервісне обслуговування покупців. Всі ці заходи вимагають додаткових затрат, проте вони збільшують реалізацію і відповідно прибуток.

Успішне виконання виробничої програми промисловим підприємством і належний збут продукції забезпечують потребу ринку в товарах, а підприємства – у фінансових pecypcax. Від обсягів виробництва і реалізації продукції залежить стан обігових коштів, оплата праці, прибуток, ліквідність, платоспроможність, кредитоспроможність та інші важливі показники підприємства.

Аналіз виконання річної виробничої програми випуску продукції розпочинається з оцінки напруженості цієї програми або, іншими словами, з повноти використання підприємством своїх потенційних можливостей, що закладені у виробничій потужності. Аналіз проводять з використанням як натуральних, так і вартісних показників.

Аналізуючи випуск продукції за складом, вивчають суттєвість структурних зрушень (структурні зрушення являють собою зміну питомої ваги окремих видів продукції у загальному її обсязі), які вагомо можуть вплинути на затрати та фінансовий результат підприємства.

Якщо підприємство перевиконує планове завдання з усіх виробів і це перевиконання за окремими видами виробів не однакове, то порушується лише структура випуску. Якщо з од­них виробів план перевиконано, а з інших – не виконано, то пору­шується структура і заданий асортимент.

Оцінка впливу структурних зрушень на обсяг випуску продукції різних товарних груп, не порівняльних між собою, проводиться з використанням моделі

ВП=å(q*p)

за схемою:

Спосіб ланцюгових підстановок

Сукупний вплив факторів (кількості – q, структури – d, ціни – p) на зміну обсягу випуску продукції (ВП) визначається:

DВП=ВП₁–ВП₀.

Умовні (скориговані) обсяги випуску продукції (СК1 та СК2) визначаються за формулами:

CК1=å(ВП₀^і*d₁^і);

СК2=å(q₁ⁱ*p₀ⁱ),

де ВП₀^і – плановий обсяг випуску і-того виду продукції (випуск у минулому чи базисному періоді), d₁^і – питома вага фактичного випуску продукції і-го виду у загальному обсязі у звітному (періоді).

Послідовність підстановки факторів витримана згідно з методичними вимогами, а саме: у першу чергу визначається вплив кількісних факторів (d та q), а потім якісного (p).

Вплив факторів способом ланцюгових підстановок визначається: за формулами:

- вплив структурних змін

Dd ® DВП=CК1–ВП₀;

- вплив зміни кількості випуску продукції

Dq ® DВП=CК2–СК1;

- вплив зміни цін

Dp ® DВП=ВП₁–СК2.

Перевірка правильності розрахунків проводиться шляхом додавання факторних впливів.

Покажемо методику розрахунку за даними табл. 1.8.

Таблиця 1.8

Розрахунок впливу факторів на зміну випуску продукції способом ланцюгових підстановок

q – шт., р – тис.грн., ВП – тис.грн.

Продукція	План			Факт					q1*p0	Відхилення
	q0	p0	ВП0	q1	p1		ВП1	d1		q	p	ВП
a	15	800	12000	12	1000		12000	76,92	9600	0	200	0
b	5	400	2000	10	360		3600	23,08	4000	1600	-40	1600
Разом			14000				15600	100				1600
					СК1=		9692,31	СК2=	13600,00
вплив d				-4307,69
вплив q				3907,69
вплив p				2000,00
Перевірка=5600 – 14000=1600				1600,00

 

Рис. 1.1. Вплив факторів на зміну випуску продукції.

СК1=12000*76,92/100+2000*23,08/100=9692,31 (тис.грн.)

СК2=12*800+10*400=13600 (тис.грн.)

Вплив факторів визначається за формулами:

Dd ® DВП=9692,31–14000=-4307,69 (тис.грн.)

Dq ® DВП=13600–9692,31=+3907,69 (тис.грн.)

Dp ® DВП=15600-13600=2000 (тис.грн.)

Перевірка: -4307,69+3907,69+2000=1600.

Таким чином, структурні зміни сприяли зменшенню обсягу випуску продукції на 4307,69 тис.грн. У той же час перевиконання плану виробництва за кількісним параметром продукції “b”, відповідно у сукупності всієї продукції спричинило приріст її випуску у вартісному вимірі на 3907,69 тис.грн. Цінові зміни дозволили збільшити обсяг виробництва на 2000 тис.грн. Таким чином, структурна збалансованість продукції є суттєвим резервом росту обсягу виробництва.

Розрахунок асортиментних змін вивчається за коефіцієнтом асортиментності (Кас). Найпростішим способом його розрахунку є спосіб найменшого числа. Суть його полягає в тому, що в рахунок виконання плану випуску продукції приймається продукція в межах плану, тобто, обсяг, що не вищий за плановий. Підсумок обсягів випуску продукції в межах плану співставляється з планом випуску (табл. 1.9).

Таблиця 1.9

Виконання плану випуску продукції у асортименті

туби

Вироби	План	Фактично	Зараховано у виконання плану з асортименту
А	200	220	200
Б	250	240	240
В	100	80	80
Г	300	350	300
Д	-	40	-
Разом	850	930	820

% виконання плану=930/850*100=109,4%.

Кас=820/850=0,965 або 96,47%.

За розрахунками підприємство у загальному перевиконало план випуску продукції на 9,4%. Проте діяльність економічних служб не є задовільною, оскільки недовиконано план з асортименту на 3,53%.

Зміна якості продукції підприємства поряд зі структурними та асортиментними зрушеннями є важливим параметром для дослідження аналітика. Під якістю продукції розуміють сукупність властивостей, що зумовили її придатність задовольнити певні потреби покупців у відповідності з призначенням цієї продукції. Якість продукції, що надходить на ринок, залежить від якості сировини і матеріалів, ком­плектуючих деталей, напівфабрикатів, з яких виготовляється; сучасності технологічних ліній, технологій виготовлення; організації виробничого процесу і якості виконання технологічних операцій обробки; якості упаковки, надання товарного вигляду, збереження і доставки її на ринок. На якість продукції впливають фактори, що пов'язані з рівнем розвитку науки і техніки, доступом до новітніх тех­нологій і “ноу-хау”, використанням виробничого потенціалу, квал­іфікацією робітників, організацією виробництва і управління та інші.

Сигнальними показниками зміни якості продукції є:

- кількість рекламацій і претензій, виставлених і визнаних підприємством та сума штрафів, оплачених за поставку неякісної продукції;

- зниження рівня сортності випуску продукції;

- відхилення у якості виконання технологічних операцій ви­готовлення продукції;

- наявність і обсяги виробничого браку.

У процесі аналізу розраховують аналітичний коефіцієнт Крекламацій:

Крекламацій=сума рекламацій/ВП,

де ВП – загальний обсяг випуску продукції (товарна продукція).

Якість випущеної продукції може оцінюватися також за показником пито­мої ваги випуску продукції вищим сортом у загальному обсязі.

На підприємствах легкої і харчової галузей промисловості якість продукції оцінюється за показниками сортності. Якщо виготовляється продук­ція нижчого сорту (придатна до споживання, але у її виробництві допущені не­значні відхилення від стандарту або порушена рецептура виготов­лення), яка відповідно реалізується за нижчою ціною, що

Ксортності=å(q*p)/å(q*p_1сорт).

Якість продукції характеризується відповідністю її властивостей стандартам і технічним умовам. Якщо вироби таким умовам не відповідають, то вони не придатні для експлуатації і є браком.

Брак за способом виправлення поділяється на виправний і кінцевий, а за місцем виявлення – на внутрішній і зовнішній.

Виправний брак – це вироби які після усунення дефектів є придатними для споживання або експ­луатації. Кінцевим вважається брак, який виправити неможливо або економічно недоцільно. До внутрішнього відноситься брак допуще­ний на підприємстві під час виготовлення виробу, а до зовнішнього — виявлений у споживача або покупця під час користування ним. Аналіз браку за вказаними ознаками необхідно проводити для того, щоб оцінити роботу відділу внутрішнього контролю та структурних підрозділів підприємства.

Причинами виникнення браку можуть бути:

- низький кваліфікаційний рівень робітників;

- порушення технології виробництва;

- використання неякісних матеріалів,

- використання несправного обладнання;

- нестача і несправність контрольно-вимірювальних приладів і інші.

При аналізі розраховуютькоефіцієнт браку (Кбраку):

Кбраку=собівартість кінцевого браку/ВП,

де ВП – загальний обсяг випуску продукції (товарна продукція).

Ритмічність випуску продукції означає випуск продукції відповідно до планового завдання на квартал, місяць, день. Ритмічність не завжди означає рівномірність. Так, планове завдання може не розподілятися рівномірно по місяцях року внаслідок різної кількості робочих днів, сировинних і трудових ресурсів.

Аналіз ритмічності здійснюють за допомогою коефіцієнта ритмічності, який є доповненням до коефіцієнта варіації (V), і розраховується шляхом зіставлення фактичних і планових даних про випуск продукції у аналітичних періодах: змінах, днях, декадах, місяцях і кварталах.

К ритм=1-V, де V – коефіцієнт варіації.

V=s/100, s= ,

де Х_і – % виконання плану випуску продукції у і-тому періоді, n – кількість періодів, s – середньоквадратичне відхилення. Покажемо розрахунок за даними табл. 1.10.

Річний план випуску продукції підприємство недовиконало на 1,12% (на 185 тис.грн.). Це стало наслідком недотримання виробничої програми у 1 та 4 кварталах, що відобразилось на відносно низькому значенні К ритм (81,48%).

Таблиця 1.10

Розрахунок коефіцієнта ритмічності випуску продукції підприємством у звітному році

Квартал	Випуск продукції		Відхилення	% виконання плану (Хі)	Темп приросту (спаду) (100–Хі), %	(100–Хі)^2
	план	фактично
1	2600	2364	-236	90,92	9,08	82,39
2	3450	3488	38	101,10	-1,10	1,21
3	4600	4617	17	100,37	-0,37	0,14
4	5250	5246	-4	99,92	0,08	0,01
Разом	15900	15715	-185	98,84		83,75
			Хсер=	24,71	Дисперсія D=	20,94
			s= D =			4,576
			V=4,576/24,71=		0,1852
			Kритм=		0,8148 або 81,48%

Ритмічна робота підприємства (об'єднання) і його підрозділів є важливою передумовою виконання плану виробництва у заданому обсязі і номенклатурі. При високому рівні спеціалізації неритміч­ний випуск і поставка продукції порушують роботу суміжників, викликають втрати на транспорті. Порушення ритмічності приводить до збільшення невиробни­чих витрат, тобто оплати простоїв у дні невиконання плану та наду­рочних годин, підвищення рівня браку, оплати штрафів і неустой­ки через запізнення із поставками.

Неритмічна робота підприємства, з одного боку, може бути викликана недоліками в організації та використанні робочої сили, перебоями роботи обладнання і технології виробничо­го процесу. З іншого боку, неритмічна робота підприємства може бути зумовлена специфікою виробництва (на­приклад, переробка сировини, яка швидко псується, на підприєм­ствах харчової промисловості). Крім того, ритмічність виробництва суттєво залежить від своєчасного постачання підприємству комплектуючих виробів і напівфабрикатів.

Таким чином, розробка науково-обгрунтованих орієнтирів діяльності (нормативів, планів) і їх дотримання (виконання) є важливими чинниками ефективної господарської діяльності.

1.3. Аналіз реалізації продукції та виконання договорів постачання

Своєчасна реалізація промислової продукції забезпечує неперервність вироб­ничого процесу і прискорює оборотність обігових засобів. Тому обсяг реалізованої продукції, тобто виручка (виторг) від продажу товарів є одним із найважливіших показників оцінки кінцевих резуль­татів діяльності промислового підприємства. Значення цього показника є більш значимим особливо в умовах ринкових відносин. За рахунок отриманої виручки підприємство компенсує поне­сені витрати на її виготовлення і збут, одержує прибуток. Ці кошти використовуються для придбання сировини і матеріалів, виплати заробітної плати та покриття інших витрат.

Аналіз реалізації починається з оцінки виконання бізнес-плану, динаміки як за загальним обсягом, так і за окремими товарними групами, покупцями, ринками збуту, формами реалізації (бартерний обмін, безготівка, готівка).

Аналіз реалізованої продукції за даними звітів проводиться у динаміці порівняно з відповідним минулорічним і суміжним звітним періодом. Інформація форми №2 “Звіту про фінансові результати” дозволяє вивчити динам­іку реалізованої продукції у відпускних цінах (виручка) та у діючих оптових цінах підприємства. Останні визначаються як різниця між виручкою і податком на добавлену вартість та акцизним збором.

Методика аналізу впливу структурних змін у реалізації (d), кількості (q) та ціни реалізації окремих виробів (p) на загальний обсяг продажу (Р) аналогічна методиці факторного аналізу випуску продукції (с.12-14). Аналіз проводиться з використанням моделі

Р=å(q*p).

Умовні (скориговані) обсяги реалізації продукції (СК1 та СК2) визначаються за формулами:

CК1=å(Р₀^і* q₁ⁱ);

СК2=å(q₁ⁱ*p₀ⁱ),

де Р₀^і – плановий обсяг реалізації і-того виду продукції (у минулому чи базисному періоді), d₁^і – питома вага фактичної реалізації і-го виду продукції у загальному обсязі .

Вплив факторів способом ланцюгових підстановок визначається за формулами:

- вплив структурних змін

Dd ® DР=CК1–Р₀;

- вплив зміни кількості реалізованої продукції

Dq ® DР=CК2–СК1;

- вплив зміни цін реалізації

Dp ® DР=Р₁–СК2.

Перевірка правильності розрахунків проводиться шляхом додавання факторних впливів.

На обсяг реалізованої продукції (Р) впливає виконання виробни­чої програми випуску продукції (ВП) і зміна залишків нереалізованої продукції на початок та на кінець аналітичного періоду (Зп та Зк) порівняно з нормативом. Залишки нереалізованої продукції – це вартість готової продукції у залишках на складах підприємства. Взаємозв'язок між ви­пущеною і реалізованою продукцією та зміною її залишків можна записати у вигляді наступної балансової залежності:

Зп+ВП=Р+Зк.

Факторний аналіз обсягу реалізація продукції (Р) проводиться за аддіативною моделлю:

Р=ВП+З_п–З_к.

Методику розрахунку покажемо за даними табл. 1.11.

DВП ® DР=+DВП=-20тис.грн.;

DЗ_п ® DР=+DЗ_п=+2 тис.грн.;

DЗ_к ® DР=-DЗ_к=-1тис.грн.

Перевірка правильності розрахунків:

-20+2-1=-19 (тис.грн.),

що відповідає скороченню реалізації продукції порівняно з планом.

У звітному періоді обсяг реалізації про­дукції знизився на 19 тис. грн. або на 18%. Підприємство недовиконало план випуску продукції на 20 тис. грн. (на 40%), що призвело до зниження реалізації на цю ж суму. На 1 тис. грн. зросла реалізації продукції за рахунок перевищення залишків товарної продукції на складах підприємства на початок періоду на 13,3% (на 2 тис. грн.) та на 20% (2 тис. грн.) на кінець періоду (+2–1=1). Таким чином, резервом росту реалізації є, у першу чергу, виконання плану виробництва продукції.

Таблиця 1.11

Розрахунок впливу факторів на зміну обсягу реалізації виробничого підприємства у звітному році

тис. грн.

Показники	План	Фактично	Відхиле­ння	% виконання плану	Вплив факторів
1. Реалізація, Р	60	41	-19	68,33	-
2. Товарна продукція, ВП	50	30	-20	60,0	-20
3. Залишки про­дукції на по­ча­ток року, Зп	15	17	+2	113,3	+2
4. Залишки про­дукції на кінець року, Зк	5	6	+1	120,0	-1

Поставка продукції на внутрішній ринок вивчається у розрізі покупців та укладених договорів за даними відділу збуту. У процесі аналізу вимірюється рівень виконання договорів по­ставок продукції згідно з специфікаціями, виявляються зміни за кількістю невиконаних договорів, уточнюються причини їх невиконання. Про невиконання договорів поставок сигналізує інформа­ція про сплачені підприємством у звітному періоді штрафи, пені і неустойки.

Комплексний економічним аналіз виконання завдань з поставок продукції за договорами передбачає реалізацію системи завдань, а саме:

а)    аналіз обгрунтованості та ефективності формування договорів;

б)    аналіз виконання договорів за обсягом, асортиментом, якістю та термінами поставки продукції;

в)    аналіз наслідків невиконання договорів за поставками продукції.

Вихідним етапом аналізу є оцінка обгрунтованості і напруженості договорів з точки зору використання потужностей. З’ясовують причини невиконання договорів з більш вигідних для підприємства замовлень.

 

 

Етапи аналізу виконання договорів:

а)    дається загальна оцінка виконання зобов'язань за період;

б)    аналізується виконання договорів за окремими групами продукції та покупцями;

в)    досліджується виконання договірних зобов'язань за асортиментом, якістю і строками поставки.

Особливу увагу звертають на рівень виконання договірних зобов'язань за асортиментом, якістю і строками поставки, так як лише тоді, коли виконуються усі умови поставки, договір вважається виконаним. Такий аналіз можна зробити, використовуючи коефіцієнти оцінки ступеня виконання зобов'язань з поставок у цих розрізах К_q, К_ас, К_якості, К_t. та на основі інтегрованого показника І:

І=К_q*К_ас*К_якості*К_t,

де

К_q=å(q) фактично реалізовано/å(q) реалізації за договорами;

К_ас=å(q*p) фактично в межах асортименту/å(q*p) реалізації за договорами;

К_якості,=å(q*p) реалізовано вищої якості/å(q*p) за договорами;

К_t=å(q*p) фактично реалізовано у термін/å(q*p) у термін за договорами;

де q та p – кількість та ціна реалізованої продукції.

Сутність коефіцієнтів полягає в тому, що ступінь виконання договірних зобов'язань визначається за відношенням обсягу фактичної поставки за і-ю умовою до обсягу договірних зобов'язань.

Коефіцієнти розраховуються за порівняльні проміжки часу, порівнюються між собою і виявляється тенденція їх зміни. Зростання коефіцієнтів виконання договірних зобов'язань з поставок оцінюється позитивно – чим вище значення коефіцієнтів (чим ближче це значення до 1), тим краще витримані умови договору підприємства з бізнес-партнером.

Контрольні питання

1. Визначте основні завдання аналізу виробництва і реалізації продукції.

2. Опишіть методику факторного впливу на зміну обсягу виробництва і реалізації продукції.

3. Як оцінити якість продукції? Визначте поняття бракованої продукції та ознаки її наявності.

4. Опишіть методику визначення ритмічності реалізації продукції.

5. Як визначається інтегрований показник виконання договірних зобов’язань і який його аналітичний зміст?

 

ЗАВДАННЯ 1. Порівняти ритмічність випуску продукції підприємствами, використавши дані табл. 1. За підсумками розрахунків написати висновки.

Таблиця 1

Ритмічність випуску продукції підприємствами у звітному році

одиниць

Період	Підприємство 1		Підприємство 2		Підприємство 3
	план	факт	план	факт	план	факт
Квартал 1	250	260	200	210	1250	1430
Квартал 2	250	240	300	290	1100	1000
Квартал 3	250	220	200	220	1450	1240
Квартал 4	250	280	300	280	1200	1200
Разом за рік

ЗАВДАННЯ 2. Визначити вплив структурних зрушень (d), обсягу реалізації (q) на середню ціну реалізованих ковбасних виробів (p) при p=åS_і/åq_і, де S_і – вартість (сума) ковбасного виробу і-го виду (табл. 2). Розрахунки провести способом ланцюгових підстановок з використанням скоригованих величин ціни:

СК1=å(d₁S₀)/åq₀; CК2=å(q₁p₀)/åq₁,

де q₁, d₁ – фактичні значення показників, q₀, S₀, р₀ – значення показників за планом.

За результатами розрахунків зробити висновки.

Таблиця 2

Динаміка реалізації ковбасних виробів підприємством за період

кількість – кг, сума – грн.

№з/п	Вид ковбасних виробів	Минулий рік		Звітний рік			Скоригована сума d1S0
		кількість q0	сума S0	кількість q1	сума S1	структура  за сумою S1
1	Варені	17500	143750	20050	191050
2	Напівкопчені	9050	117650	8125	105625
3	Копчені	2000	36000	1500	30000
Разом

ЗАВДАННЯ 3. На основі наведених у табл. 3 даних проаналізувати виконання плану випуску продукції в загальному і за асортиментом, використавши спосіб "менших чисел". Розрахувати коефіцієнт асортиментності (Кас= (åS₁ в межах плану) /åS₀, де S₁ та S₀ – фактичний і плановий випуск продукції відповідно). За розрахунками зробити узагальнені висновки.

 

Таблиця 3

Аналіз виконання плану випуску продукції за асортиментом підприємства у звітному періоді

тис.грн.

Вид продукції	План	Фактично	Відхилення		В межах плану	Не запла­новано	% вико­нан­ня плану
			+	-
А	5000	5050
В	3800	3800
C	-	2200
D	3000	2500
Е	45000	46000
Разом

ЗАВДАННЯ 4. За даними табл. 4 визначити вплив зміни структури випуску продукції за сумою на середню ціну однойменної продукції трьох підприємств об’єднання. Під час розрахунків використати модель середньозваженої ціни (p):

p=å(q_i*p_i)/åq_i,

де q_i, p_i – кількість і ціна продукції і-го підприємства.

Таблиця 4

Розрахунок впливу факторів на зміну середньої ціни продукції об’єднання у звітному році

кількість – шт., сума – тис.грн.

Підприємство	План випуску		Фактичний випуск		Ціна
	кількість	сума	кількість	сума	план	фактично	індекс зміни
1	250	500	280	550
2	350	800	330	800
3	400	1000	400	800
Разом

 

Тема 2. АНАЛІЗ ВИРОБНИЧИХ РЕСУРСІВ І ОРГАНІЗАЦІЙНО-ТЕХНІЧНОГО РІВНЯ ВИРОБНИЦТВА

З цієї теми ви дізнаєтесь про: - склад виробничих ресурсів та основні показники, що характеризують їх стан та рух; - способи оцінки інтенсивності та ефективності використання виробничих ресурсів; - методику факторного аналізу ресурсовикористання; - основні елементи організаційно-технічного рівня виробництва та їх аналіз

Основним завданням аналізу забезпеченості виробництва ресурсами є виявлення достатності ресурсів для виконання виробничої програми та пошук резервів підвищення ефективності їх використання. Комплекс задач з ресурсозабезпечення і ресурсовикористання складається з трьох частин:

- аналізу використання трудових ресурсів;

- аналізу використання основних виробничих засобів;

-  аналізу використання матеріально-сировинних ресурсів.

На основі показників, що формуються при рішенні задач ресурсозабезпечення і ресурсовикористання, аналізується собівартість продукції, а також обсяг, структура і якість продукції (робіт, послуг).

2.1. Аналіз використання трудових ресурсів підприємства

Метою аналізу кадрового потенціалу є:

- оцінка забезпеченості підприємства кадрами;

- оцінка ефективності використання кадрів;

- виявлення резервів підвищення ділової активності персоналу;

- розробка заходів мобілізації резервів.

Джерела інформації для аналізу:

- бізнес план. Розділ “Трудові ресурси”;

- статистична звітність форм: №1-ПВ “Звіт з праці”, №3-ПВ “Звіт про використання робочого часу”;

- фінансова звітність ф.№2 “ Звіт про фінансові результати”;

- дані аналітичного бухгалтерського обліку розрахунків по заробітній платі.

На рис. 2.1 наведена схема економічного аналізу трудових ресурсів підприємства.

 

Рис. 2.1. Схема економічного аналізу трудових ресурсів підприємства.

Оцінка забезпеченості підприємства кадрами здійснюється у такій послідовності.

1) досліджується чисельність працівників підприємства, її структура, кваліфікаційний рівень кадрів. Аналізується динаміка показників трудових ресурсів.

2) досліджується рух кадрів на підприємстві.

Рух трудових ресурсів аналізують за наступними коефіцієнтами:

К_{прийому}=число прийнятих працівників/СОЧ;

К_{вибуття}=число вибувших працівників/СОЧ;

К_{обороту}=(число прийнятих+число вибувших працівників)/СОЧ;

К_{плинності кадрів}=(число вибувших працівниківза власним бажанням і за порушення трудової дисципліни)/СОЧ,

де СОЧ – середньооблікова чисельність працюючих.

Коефіцієнти розраховуються за декілька періодів, результати порівнюються і визначаються тенденції їх зміни.

Раціональне використання робочого часу – головний резерв зростання продуктивності праці. Аналіз використання робочого часу проводять в двох напрямах:

1) виявлення втрат робочого часу;

2) аналіз непродуктивного використання робочого часу.

 

Такий аналіз проводиться за даними балансу робочого часу та оперативного табельного обліку.

Баланс робочого часу передбачає визначення таких показників:

1) календарної кількості днів у періоді;

2) номінального фонду робочого часу (календарна кількість днів – святкові і вихідні);

3) явочного фонду робочого часу в днях (номінальний фонд – неявки при щорічних відпустках – відпустки з дозволу адміністрації – дні хвороби – прогули – простої);

4) бюджетного робочого часу в годинах (п.3 – тривалість робочої зміни, год.);

5) корисного фонду робочого часу (п.4 – неробочі години у святкові дні – втрати від простоїв).

Факторний аналіз фонду робочого часу проводиться за моделями:

ФРЧ=ЧР*Д*Г,

де ФРЧ – фонд робочого часу, ЧР – чисельність робітників, Д – кількість відпрацьованих днів у середньому одним робітником, Г – середня тривалість робочого дня у годинах;

ФРЧ=ЧП*Д*З*Гз,

де ФРЧ – фонд робочого часу, ЧР – чисельність робітників, Д – кількість відпрацьованих днів у середньому одним робітником, З – середня кількість змін на день, Гз – середня тривалість робочої зміни у годинах.

Скорочення втрат робочого часу – резерв росту випуску продукції. Підрахунок втрат продукції розраховується за формулою:

DВП=Гвтрач*В₀,

де Гвтрач – втрата годин робочого часу з вини підприємства, В₀ – плановий годинний виробіток продукції (продуктивність праці).

Продуктивність праці – це якісна характеристика праці. Вона формується під впливом багатьох трудових факторів. Показники, що використовуються при аналізі продуктивності праці поділяються на узагальнюючі, часткові і допоміжні.

Узагальнюючими показниками є середньорічний, середньоденний, середньо­годинний виробіток продукції одним працюючим. Часткові показники – це випуск продукції певного виду у натуральному виразі (в кг., т) за один людинодень або за одну людиногодину. Прикладом допоміжного показника є обсяг виконаних робіт за одиницю часу.

Показниками, оберненими до продуктивності праці, є показники трудомісткості. Вони теж, відповідно, бувають узагальнюючими, частковими і допоміжними.

Найбільш узагальнюючим показником продуктивності праці є середній виробіток всіх працівників у рік (ПП), який визначається і аналізується за формулою:

ПП=Д*Г*В.

Середньорічний виробіток продукції одним робітником (ПП_Р) визначається:

ПП_Р=ПВР*Д*Г*В,

де ПВР – питома вага робітників; Д – середня кількість днів роботи робітника; Г – середня кількість годин роботи одним робітником на день; В – виробіток на годину одним робітником.

Ця формула використовується для розрахунку річної продуктиності праці одного робітника і є моделлю для проведення факторного аналізу. Розрахунок (ПП_Р) під впливом зміни середньогодинного виробітку (В) можна провести способом різниць з використанням формули:

DПП_Р=DВ*ПВР₁*Д₁*Г₁.

В – найважливіший показник ефективності використання праці. Він залежить від трудомісткості продукції і її вартісної оцінки. В свою чергу трудомісткість продукції у значній мірі визначається організаційно-технічним рівнем виробництва.

Усі показники, що впливають на виробіток працівника (В) – це організаційно-технічні фактори. Вплив яких доцільно аналізувати прийомами кореляційно-регресійного аналізу. В кореляційну модель

B=a₀+a₁*x₁+a₂*x₂+a₃*x₃+a₄*x₄

включають фактори:

- фондоозброєність чи енергоозброєність праці (x₁);

- відсоток робітників, що мають вищу кваліфікацію чи вищий середній тарифний розряд (x₂);

- середній термін служби устаткування (x₃);

- частку прогресивного устаткування у загальній його вартості (x₄).

Коефіцієнти рівняння множинної регресії показують на скільки гривень змінюється виробіток працівника за годину при зміні кожного факторного показника на одиницю у абсолютному виразі.

Розрахунок впливу зміни середньорічного виробітку робітників (DПП_Р) на зміну обсягу випуску продукції (DВП_пп) проводять за моделлю:

DВП_ПП=DПП_Р*СОЧ₁,

де СОЧ – середньооблікова чисельність працівників.

Фактори зміни обсягу випуску продукції, що пов’язані зі зміною середньооблікової чисельності, кількістю відпрацьованих робочих днів, годин, змін (людино–днів, людино–годин), називають екстенсивними факторами.

Показники інтенсивності праці та її ефективності, що характеризують ділову активність персоналу підприємства, наведені у табл. 2.1.

Ці показники аналізуються у динаміці та у порівнянні з аналогічними показниками інших підприємств галузі, підприємств-конкурентів, враховуючи позитивні тенденції, відмічені у таблиці.

Таблиця 2.1

Показники ділової активності персоналу підприємства

Показники	Алгоритм розрахунку.	Економічна характеристика
1. Продуктивність праці (ПП)	Випуск продукції / СОЧ*	Узагальнюючий (результативний) показник ефективності використання кадрового потенціалу
2. Трудомісткість виробництва	СОЧ/ випуск продукції	Зростання показника свідчить про неефективне використання трудових ресурсів
3. Фондоозброєність персоналу: а) оборотний капітал на 1-го працівника. б) основні засоби на 1-го працівника. в) загальна фондоозброєність	Середня сума оборотних активів/СОЧ   Середня сума основних засобів/СОЧ Середня сума валюти балансу/СОЧ	Позитивною є наростаюча тенденція, яка свідчить про удосконалення технології виробництва, зростання ефективності використання трудових ресурсів. Разом з тим темпи росту продуктивності праці мають бути вищими ніж темпи росту фондоозброєння
4. Середня заробітна плата одного працівника	Фонд оплати праці/СОЧ	Зростання показника є позитивним явищем, але темпи його росту не повинні випереджати темпи росту продуктивності праці
5. Рентабельність праці (прибуток на 1-го працівника)	Чистий прибуток/СОЧ	Показує ефективність використання трудових ресурсів
6. Капіталоозброєність	Власний капітал/СОЧ	Зростання показника оцінюється позитивно
7. Інтегральний показ­ник ефективності вико­ристання трудових ресу­рсів		Більш повно характеризує використання кадрового потенціалу підприємства

* СОЧ – Середньо­обліко­ва чисельність працівників

Частка впливу екстенсивних (d%екст) та інтенсивних (d%інт) факторів у загальній величині зміни обсягу продукції визначається відношенням величини впливу відповідної групи факторів до величини зміни обсягу випуску продукції (DВП):

d%екст=сумарний вплив екстенсивних факторів/загальна зміна результативного показника*100%;

d%інт=сумарний вплив інтенсивних факторів/загальна зміна результативного показника*100%.

 

Аналіз ефективності використання трудових ресурсів проводиться за показником рентабельності персоналу (РП):

РП=П/СОЧ,

де П – чистий прибуток, СОЧ – середньооблікова чисельність працівників.

Поглиблений факторний аналіз доцільно проводити за формулою:

РП=П/СОЧ=П/Р*Р/К*К/СОЧ=РР*К_обор*КО,

де Р – виторг від реалізації продукції; К – середньорічна вартість вкладеного капіталу (сукупного чи власного); П/Р – рентабельність реалізації (РР); Р/К – оборотність капіталу в разах (К_обор); К/СОЧ – капіталоозброєність праці (КО).

Наприклад, діяльність ТзОВ “Галімпекс” забезпечується персоналом, чисельність якого та ефективність діяльності протягом 2002-2003 рр. наведені у табл. 2.2:

Таблиця 2.2

Аналіз ефективності використання персоналу ТзОВ “Галімпекс” у 2002-2003 рр.

Показники	2002	2003	Відхилення	Темп зміни, %	Вплив факторів
1. Прибуток чистий, тис.грн. (П)	125	83	-42	66,40
2. Капітал власний, тис.грн. (К)	2256	2555	299	113,25
3. Виторг від реалізації продукції, тис.грн. (Р)	250613	364222	113609	145,33
4. Середньооблікова чисельність працівників, осіб (СОЧ)	58	48	-10	82,76
5. Рентабельність персоналу, тис.грн. (РП)	2,16	1,73	-0,43	80,23
6. Рентабельність реалізації (РР)	0,00050	0,00023	-0,00027	45,69	-1,17
7. Коефіцієнт оборотності (Кобор)	111,09	142,55	31,47	128,32	0,28
8. Капіталоозброєність праці, тис.грн. (КО)	38,90	53,23	14,33	136,85	0,47
				Перевірка:	-0,43

Розрахунок впливу факторів проводився способом різниць за наведеною вище трьохфакторною залежністю:

DРР ® DРП=DРР*Кобор0*КО0=(-0,00027)*11,09*38,9=-1,17;

DКобор ® DРП=DКоборРР1*КО0=31,47*0,00023*38,9=0,28;

DКО ® DРП=DКО*РР1*Кобор1=14,33*0,00023*142,55=0,47.

Перевірка правильності розрахунків:

-1,17+0,28+0,47=-0,43.

У 2003 р. порівняно з 2002 р. чисельність персоналу ТзОВ “Галімпекс” скоротилась на 10 чол. або на 17,24%, прибуток зменшився на 42 тис.грн. або на 33,6%, хоча зріс обсяг вкладеного власного капіталу на 13,25% та зросла реалізація продукції на 45%.

Якісні показники діяльності, такі як коефіцієнт оборотності власного капіталу в разах та капіталоозброєність зросли, що свідчить про посилення інтенсивності використання власного капіталу та про покращення організаційно-технічного рівня виробництва. В цих умовах знизилась рентабельність персоналу на 0,43 тис.грн.або майже на 20%. Факторний аналіз цього показника показав, що негативнодіючим фактором, а відповідно і резервом росту рентабельності є рентабельність реалізації продукції, яка за період дослідження знизилась більше ніж вдвічі.

Якщо замінити у попередній формулі показник „реалізація продукції” (Р) на обсяг товарної продукції у діючих цінах (ТП), то формула матиме вигляд:

РП=П/СОЧ=П/Р*Р/ТП*ТП/СОЧ=РР*ЧР_ТП*ПП,

де ТП – товарна продукція в діючих цінах; П/Р – рентабельність реалізації продукції (РР); Р/ТП – частка реалізованої продукції у вартості товарної продукції (ЧР_ТП); ТП/СОЧ – середньорічний виробіток продукції одним працівником в діючих цінах (ПП).

Перша модель дозволяє визначити зміну прибутку, що припадає на одного працівника, в результаті зміни рентабельності реалізації, коефіцієнта оборотності капіталу та капіталоозброєності праці.

Друга модель дозволяє встановити зміну прибутку на одного працівника під впливом зміни рівня рентабельності реалізації, питомої ваги реалізації в обсязі товарної продукції та продуктивності праці працівника.

За мультиплікативними 3-факторними моделями проводиться факторний аналіз способом ланцюгових підстановок або способом різниць.

Аналіз трудомісткості продукції є важливим розділом аналізу ефективності використання трудових ресурсів. Зниження трудомісткості є важливим фактором росту продуктивності праці, якого можна досягти за рахунок впровадження досягнень науки і техніки, механізації і автоматизації виробничих процесів, вдосконалення організації виробництва і праці, збільшуючи питому вагу купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів. У процесі аналізу вивчають динаміку трудомісткості, виконання плану, виявляють причини зміни і її вплив на продуктивність праці. Доцільно проводити порівняльний міжгосподарський аналіз. За зміною трудомісткості (DТМ) можна визначити зміну продуктивності праці, а також темп приросту середньогодинного виробітку (DВ%):

DВ%=DТМ%/(100–DТМ%)*100.

Наприклад, фактична трудомісткість (ТМ) нижче планового рівня на 12%, тоді темп росту продуктивності праці:

DВ%=12%/(100%–12%)*100=12/88*100=13,63%

тобто зниження трудомісткості на 12% привело до росту продуктивності праці на 13,63%.

І навпаки, за темпом росту продуктивності праці можна розрахувати темп зниження трудомісткості:

DТМ%=DВ%/(100+DВ%)*100;

DТМ%=13,63%/(100%+13,63%)*100=13,63%/113,63%*100%=12%.

Зміна рівня трудомісткості не завжди оцінюється однозначно. Часто трудомісткість зростає при значній питомій вазі нової продукції чи покращенні її якості. Збільшення обсягу продажу і більш високі ціни перекривають, як правило, втрати при зростанні трудомісткості.

Аналіз фонду робочого часу передбачає крім факторного аналізу фонду, також оцінку співвідношення між темпом зміни продуктивності праці (Тпп)та темпами зміни середньої заробітної плати (Тзп): Тпп≥ Тзп оцінюється позитивно.

Контрольні питання

1. Визначіть послідовність і основні напрямки аналізу трудових ресурсів.

2. Назвіть основні показники руху трудових ресурсів, вкажіть алгоритм їх визначення та методику аналізу.

3. Визначте екстенсивні та інтенсивні фактори праці, особливості їх впливу на результати виробництва.

4. Як визначаються показники ділової активності персоналу, яка методика їх аналізу.

5. Який алгоритм розрахунку показників “трудомісткість” і “продуктивність” праці, та який взаємозв’язок існує між ними.

6. Яка методика аналізу показників ефективності використання праці.

ЗАВДАННЯ 1. Провести розрахунок впливу трудових факторів на результати виробничої діяльності підприємства: на обсяг випуску продукції та на величину прибутку (табл. 1). За результатами зробити висновки та надати пропозиції щодо поліпшення господарської діяльності.

Таблиця 1

Розрахунок впливу трудових факторів на зміну випуску продукції та прибутку підприємства

 

Показники	Минулий рік	Звітний рік	Відхилення	Темп зміни, %	Величина впливу факторів на зміну
					випуску продукції	прибу­тку
Випуск продукції, тис.грн.	17296	17770
Середньооблікова чисельність, осіб	74	78
Прибуток, тис.грн.	647	764
Продуктивність праці
Прибуток на 1-го працівника, тис.грн.
Інтегральний показник ефективності використання трудових ресурсів

2.2. Аналіз стану та ефективності використання основних засобів

Основні засоби підприємства є його матеріально-технічною базою, яка використовується для виробництва товарів і надання послуг. Їх експлуатація може здійснюватись екстенсивно та інтенсивно. Вибір напрямку розвитку залежить від стадії життєвого циклу підприємства. Так нарощування виробничого потенціалу (екстенсивний розвиток) характерне для стадії створення підприємства та його розширення (“дитинство”, “юність”). Крім того, модернізація засобів виробництва проводиться на стадії “старіння” підприємства. Цей шлях потребує додаткових капіталовкладень (інвестицій), залучення яких у сучасних умовах є досить складним процесом.

Інтенсивний розвиток підприємства є економічно більш вигідним та виправданим. Він пов’язаний з використання внутрішніх резервів росту ефективності використання основних засобів, оптимізацією режиму роботи обладнання і не потребує додаткових капіталовкладень. Інтенсифікація використання основних засобів відбувається в основному на стадії “зрілості” підприємства. Розвитку інтенсивного напрямку діяльності підприємства повинен сприяти систематичний економічний аналіз.

Завдання економічного аналізу матеріально-технічної бази підприємства – це:

- оцінка забезпеченості підприємства у достатній мірі основними засобами за складом, структурою та відповідністю оптимальним параметрам виробництва і вимогам технічного прогресу;

- вивчення стану та руху основних засобів;

- дослідження ефективності використання основних засобів та її впливу на зміну обсягу випуску продукції та на фінансові результати діяльності підприємства;

- виявлення внутрішніх резервів підвищення ефективності використання основних засобів та розробка напрямів мобілізації виявлення резервів.

Джерелами даних для аналізу є бізнес-план підприємства, план технічного розвитку, фінансова звітність, баланс виробництва, дані аналітичного бухгалтерського обліку, інвентарні картки обліку основних засобів, інша інформація.

На першому етапі аналізу вивчаються зміни в обсязі, структурі і складі основних засобів, визначається частка активних основних засобів в їх загальному обсязі.

Для характеристики вікового складу і морального зношення основні засоби групують за тривалістю експлуатації (до 5 років, 5-10 років, 10-20 років і більше 20 років) і визначають середній вік устаткування.

На другому етапі аналізу оцінюється стан і рух основних засобів за допомогою коефіцієнтів:

коефіцієнта зносу основних засобів (Кзн):

Кзн=Сума зносу/ОЗп,

де ОЗп – первісна вартість основних засобів,

коефіцієнта придатності основних засобів (Кприд):

Кприд=ОЗз/ОЗп або Кприд=1–Кзн,

де ОЗз – обсяг основних засобів за залишковою вартістю.

Коефіцієнти порівнюються за декілька періодів часу, а їх тенденція дозволяє зробити висновки про необхідність оновлення чи ремонту основних засобів при перевищенні значення коефіцієнта зносу – 0,5.

В процесі аналізу руху основних засобів слід порівняти між собою та визначити динамічні напрямки зміни коефіцієнтівоновлення (Коновл) і вибуття (Квиб) основних засобів:

Коновл=ОЗ нов/ОЗк,

ОЗнов – вартість основних засобів, введених в експлуатацію; ОЗк – вартість основних засобів на кінець року,

Квиб=ОЗвиб/ОЗп,

ОЗвиб – вартість вибувших основних засобів; ОЗп – вартість основних засобів на початок року.

Визначають також термін оновлення основних фондів (Тонов) та коефіцієнт приросту основних засобів (Кпр):

Тоновл=ОЗп/ОЗнов,

де ОЗп – вартість основних засобів на початок року; ОЗнов – вартість основних засобів, введених в експлуатацію,

Кпр=DОЗ/ОЗп,

де DОЗ – приріст основних засобів за аналітичний період; ОЗп – вартість основних засобів на початок року.

 

 

Порівняння зазначених коефіцієнтів між собою дозволяє оцінити організаційно-технічний рівень підприємства, стратегію його розвитку, на скільки підприємство модернізує свою матеріально-технічну базу, як використовує наявні основні засоби.

Забезпеченість підприємства основними засобами оцінюється за відповідністю їх фактичної наявності (ОЗ₁) плановій потребі (ОЗ₀) для виконання виробничої програми:

Кзабезп=ОЗ₁/ОЗ₀.

Узагальнюючим показником забезпеченості праці основними засобами є фондоозброєність (ФО):

ФО=ОЗпв/СОЧ,

де ОЗпв – середньорічна вартість промислово-виробничих основних засобів; СОЧ – середньооблікова чисельність працівників

та технічна озброєність (ТО):

ТО=ОЗв/СОЧ,

де ОЗв – середньорічна вартість виробничого обладнання.

У процесі аналізу визначають відповідність зміни досліджуваних показників підприємства загальноприйнятій позитивній тенденції, коли темп зростання продуктивності праці (Тпп) випереджає темпи фондоозброєності (Тфо) та технічної озброєності (Тто):

Т_ПП>Т_ФО(Т_ТО).

Для загальної характеристики інтенсивності та ефективності використання обладнання використовуються показники:

1. Відносна економія основних фондів:

ВВ=ОФ₁–ОФ₀*Івп,

де ОФ₀, ОФ₁ – середньорічна вартість основних виробничих фондів базисного та звітного періодів (визначається за середньою арифметичною або за середньою хронологічною).

Івп=ВП₁/ВП₀

де Івп – індекс випуска продукції, ВП₀ та ВП₁ – випуск продукції базисного та звітного періодів.

Якщо ВВ>0, то відбувся перерозхід ресурсу, якщо ВВ<0 – його відносна економія.

2. Фондовіддача (ФВ) та фондомісткість (ФМ):

ФВ=ВП/ОФ;

ФМ=ОФ/ВП, тобто ФМ=1/ФВ,

де ВП – випуск продукції, ОФ – середньорічна вартість основних виробничих фондів.

 

Фондовіддача показує, який обсяг продукції, що випускає підприємство, припадає на 1 грн. основних засобів. Фондовіддача може визначатися не тільки у вартісних, але і у натуральних вимірниках, тоді в чисельнику наведеної формули показується випуск продукції в натуральному (умовно-натуральному) обсязі – у тоннах, центнерах, тисячах умовних банок (туб) і т. ін.

Розраховують також показник фондовіддачі активної частини основних засобів (ФВа):

ФВа=ВП/ОЗа,

де ОЗа – середня величина активної частини основних засобів; ВП – загальний випуск продукції.

До активних основних засобів відносять вартість усіх промислово-виробничих основних засобів (власних та орендованих) за вирахуванням вартості основних засобів, що знаходяться на консервації, у резерві та здані в оренду.

Ступінь освоєння виробничого потенціалу підприємства узагальнюється коефіцієнтом використання його потужностей (Кп):

Кп=ВП₁/N,

де ВП₁ – фактичний випуск продукції; N – експлуатаційна потужність (максимально можливий обсяг випуску продукції).

Коефіцієнт використання потужностей дозволяє визначити, чи має підприємство можливість збільшити обсяг випуску продукції, прийняти додаткове замовлення від покупців на продукцію, що користується попитом.

Вплив факторів використання основних засобів на зміну обсягу випуску продукції визначається на основі детермінованої залежності:

ВП=ОЗ*ФВ,

де ВП – обсяг випуску продукції, ОЗ – середній розмір основних засобів за первісною вартістю за період дослідження, ФВ – фондовіддача.

На основі результатів проведеного аналізу, а також з урахуванням стратегії розвитку підприємства прогнозуються резерви збільшення випуску продукції. Якщо підприємство планує подальший екстенсивний розвиток, тобто через збільшення величини основних засобів, терміну їх служби, часу роботи основних засобів, то резерв росту обсягу продукції (Р­ВП) визначається:

Р­ВП=DОЗ*ФВ₀,

де DОЗ – зміна вартості основних засобів за аналітичний період, ФВ₀ – фондовіддача у базисному періоді.

 

Якщо підприємство обрало інтенсивний шлях розвитку, то визначається резерв обсягу продукції за рахунок росту фондовіддачі:

Р­ВП=ОЗ₁*DФВ.

Фондовіддача може бути представлена залежністю від інших факторів, які входять в наступну розрахункову формулу:

ФВ=ВП/ОЗ=(ВП/СОЧ)/(ОЗ/СОЧ)=ПП/ФО,

де СОЧ – середньооблікова чисельність персоналу, ПП – продуктивність праці; ФО – фондоозброєність працівника.

Показником ефективності використання основних засобів є їх рентабельність (ФР – фондорентабельність), яка характеризує прибутковість задіяних основних засобів і визначається за формулою:

ФР=П/ОЗ,

де П –прибуток (валовий, від операційної діяльності чи чистий); ОЗ – середня величина основних засобів за період дослідження.

Фондорентабельність можна визначити як залежність від фондовіддачі (ФВ) і рентабельності виробництва (Рвп):

ФР=П/ОЗ=(ВП/ОЗ)*(П/ВП)=ФВ*Рвп,

де П – прибуток валовий, від операційної діяльності чи чистий; ОЗ – середня величина основних засобів за період дослідження; ВП – обсяг випуску продукції.

Вплив зміни величини основних засобів та їх фондорентабельності на зміну прибутку визначається будь-яким з відомих способів факторного аналізу за залежністю:

П=ОЗ*ФР,

де П –прибуток (валовий, від операційної діяльності чи чистий); ФР –фондорентабельність підприємства; ОЗ – середня величина основних засобів за період дослідження.

Інтегральний показник ефективності використання основних засобів (Іоз):

І_ОЗ= .

Аналітичні розрахунки показників ефективності використання основних засобів доцільно представити за допомогою аналітичної табл. 2.4:

Таблиця 2.4

Розрахунок показників ефективності використання основних засобів промислового підприємства *

Сума – тис.грн.

Показники	Базисний рік	Звітний рік	Відхилення	Темп зміни, %
1. Середньорічна вартість основних засобів	1996	2050	+54	102,7
2. Випуск продукції	843	868	+25	103,0
3. Чистий прибуток	64	67	+3	104,7
4. Фондовіддача (с.2/с.1)	0,422	0,423	+0,001	100,2
5. Фондорентабельність (с.3/с.1)	0,032	0,033	+0,001	103,1
6. Інтегральний показник ефективності використання основних засобів (Ö(с.4*с.5)	0,111	0,118	+0,007	106,3

* дані наведені у співставлених цінах

Дані табл. 2.4 свідчать про збільшення обсягу продукції та прибутку при зростанні величини основних засобів та показників ефективності їх використання – фондовіддачі та фондорентабельності. Тенденції зміни усіх показників є позитивними. Спостерігаються більш високі темпи росту за результативними показниками – обсягом випуску продукції і чистим прибутком. Підвищення ефективності використання основних засобів підтверджується зростанням інтегрального показника ефективності на 6,3%.

Слід відмітити, що на підприємстві темп росту середньорічної вартості основних засобів перевищує темп росту їх фондовіддачі. Причинами недостатнього використання уведених в дію основних засобів можуть бути простої обладнання, зниження коефіцієнта змінності виробництва, затягнення термінів будівництва, надходження основних засобів наприкінці аналітичного періоду тощо. Ступінь освоєння основних засобів не відповідає їх потужностям. Розрахунки показують, що на досліджуваному підприємстві збільшення продукції внаслідок зростання величини основних засобів склало 22,8 тис.грн. (54*0,422), а за рахунок незначного підвищення фондовіддачі (на 0,2%) – лише на 2,1 тис.грн. (2050*0,001). Результати аналітичних розрахунків дозволяють зробити висновок про необхідність пошуку резервів підвищення фондовіддачі основних засобів на підприємстві.

Контрольні питання

1. У чому полягає актуальність аналізу основних засобів у ринкових умовах господарювання?

2. Яка послідовність аналізу основних засобів?

3. Назвіть показники, що використовуються для аналізу руху основних засобів. Яка методика їх аналізу?

4. Назвіть показники ділової активності використання основних засобів.

5. Які показники характеризують ефективність використання основних засобів. Як визначається їх вплив на зміну обсягу випуску продукції та величину прибутку.

ЗАВДАННЯ 1. Проаналізувати вплив факторів на зміну обсягу випуску продукції, використовуючи наведені у табл. 1 дані. Розрахунок провести способами ланцюгових підстановок, різниць і індексним. За підсумками зробити висновки.

ЗАВДАННЯ 2. За наведеними у табл. 2 даними промислового підприємства розрахувати й оцінити вплив зміни вартості основних засобів та фондовіддачі на зміну обсягу продукції; вплив зміни фондоозброєності та фондовіддачі на зміну продуктивності праці у звітному році порівняно з базисним. Зробити висновки.

Таблиця 1

Виконання плану випуску продукції підприємством у звітному році

тис.грн.

№ з/п	Показники	План	Фактично	Відхилення	% виконання плану	Вплив факторів
1	Валова продукція	20100	21050
2	Вартість основних виробничих фондів на початок року	18900	18770
3	Вартість основних виробничих фондів на кінець року	20000	19890
4	Фондовіддача

Таблиця 2

Показники промислового підприємства за звітний і базисний роки

Показники	Базисний рік	Звітний рік	Відхилення	Динаміка, %
Обсяг продукції, тис.грн.	1800	1700
Середньорічна вартість основних засобів, тис.грн.	1200	1400
Середньооблікова чисельність працівників, осіб.	81	75
Фондоозброєність, тис.грн./чол.
Фондовіддача

2.3. Аналіз забезпечення виробництва матеріальними ресурсами і ефективності їх використання

Для забезпечення обсягу випуску продукції згідно з портфелем замовлень підприємство повинно мати відповідні запаси матеріалів, сировини, з яких виготовляється продукція.

Ефективне управління запасами матеріалів та сировини спирається на єдиний принцип: підтримувати їх на мінімально безпечному рівні, тобто такому, що враховує надійність поставок і дозволяє уникнути зайвих витрат на зберігання та ефективності їх використання.

Завдання аналізу забезпеченості підприємства матеріальними ресурсами:

- перевірка обґрунтованості потреби у матеріальних ресурсах і норм виробничих запасів;

- вивчення обґрунтованості договорів на поставку матеріальних ресурсів, умов постачання та їх виконання;

- визначення стану матеріальних запасів, їх структури, динаміки;

- виявлення перевитрат матеріалів і простоїв виробництва через їх відсутність;

- виявлення можливостей зниження потреби в матеріальних ресурсах та зменшення виробничих запасів;

- оцінка інтенсивності та ефективності використання матеріальних ресурсів у виробництві, впливу організації постачання і використання матеріалів на обсяг випуску продукції, собівартість та прибуток;

- виявлення резервів економії матеріальних витрат та розробка заходів щодо їх мобілізації.

Визначення потреби і забезпечення раціонального використання ресурсів пов’язане з їх нормуванням. Норма витрачання матеріалів – це гранично допустимі витрати матеріального ресурсу на виробництво одиниці продукції чи виконання одиниці роботи, включаючи технологічні відходи матеріалів і втрати згідно з технологією.

При аналізі порівнюють поточні норми із середньогалузевими, враховуючи, що відхилення можуть бути наслідком природньокліматичних умов, стану техніки і технології. Системний аналіз причин дозволить прийняти найбільш ефективне управлінське рішення.

Прогресивність норм визначають через порівняння поточних норм із нормами минулих років, а ефективність використання матеріалів визначають порівнянням фактичних витрат з поточними нормами, показників матеріаломісткості порівнянної продукції звітного і базисного періодів.

Загальна потреба у матеріалах (П_заг) визначається за формулою

П_заг=П_ВП+П_е+П_р+П_нз–З_поч,

де П_ВП – потреба матеріалів безпосередньо на виготовлення продукції; П_е – потреба матеріалів на експериментально-дослідні роботи; П_р – потреба матеріалів на ремонтні роботи; П_нз – потреба матеріалів на нормативні залишки на кінець періоду; З_поч – залишки матеріалів на початок періоду.

Після перевірки правильності розрахунку потреби вивчають джерела їх забезпечення. Серед джерел виділяють власні (внутрішні) – власне виробництво, використання відходів, та зовнішні – надходження від постачальників згідно з договорами. Розраховується коефіцієнт забезпеченості сировиною і матеріалами (Кзабезп.):

К_{забезп.}=(М_внутр.+М_зовн.)/П_{заг.план},

де М_внутр. – матеріали і сировина із внутрішніх джерел; М_зовн. – матеріали і сировина із зовнішніх джерел; П_{заг.план} – загальна потреба у матеріалах і сировині планова.

При аналізіпостачання матеріальних ресурсів за договорами вивчають їх виконання за обсягом, якістю матеріалів, асортиментом, термінами поставок. Розраховують коефіцієнти асортиментності (Касорт) та ритмічності (Критм):

Касорт=Ма/Мд;

Критм=Мт/Мд,

де Ма – матеріали і сировина, зараховані у виконання договору за асортиментом, Мт – матеріали і сировина, зараховані у виконання договору за термінами постачання; Мд – матеріали і сировина згідно з договором постачання.

Коефіцієнт ритмічності постачання можна розраховувати і за коефіцієнтом варіації (V): Критм=1–V,

V=s/100, де s²=åDT_m²/n;

де DT_m – перевиконання чи недовиконання плану постачання у % у і-ому періоді; n – кількість періодів дослідження.

Особлива увага звертається на стан складських запасів сировини і матеріалів. Розрізняють поточні, сезонні і страхові запаси. Розмір поточного запасу сировини і матеріалів (Зпот.) залежить від інтервалу постачання у днях (Т) і середньодобового їх витрачання (Вдоб):

З пот.=Т*Вдоб.

Фактичний запас порівнюється з нормативним як за сумою, так і у днях. При цьому розрахунок фактичного забезпечення виробництва матеріалами у днях (Здн) проводять за формулою:

Здн=Мфакт / Вдоб,

де Мфакт – фактична наявність сировини і матеріалів у грошовому вимірі, Вдоб – середньодобове їх витрачання.

Непотрібні, неходовіматеріали виявляють за їх рухом. До них належать такі, що не витрачалися протягом року чи більшого періоду часу.

Для характеристики інтенсивності та ефективності використання матеріальних ресурсів застосовується система узагальнюючих і часткових показників.

До узагальнюючих показників інтенсивності належать відносне відхилення використання сировини та матеріалів, матеріаловіддача, матеріаломісткість, коефіцієнт використання матеріалів, коефіцієнт співвідношення темпів росту обсягу виробництва і матеріальних витрат, а до показників ефективності – питома вага матеріальних витрат у собівартості продукції, матеріалорентабельність.

Відносне відхилення (ВВ) (економія чи перерозхід ресурсу) визначається за формулою:

ВВ=М₁–М₀*і_ВП,

де М₀ та М₁ – витрати сировини та матеріалів у базисному та звітному періодах відповідно, і_ВП – індекс зміни обсягу виробництва.

Якщо ВВ>0, то відбувся перерозхід ресурсу, якщо ВВ<0 – його відносна економія.

Матеріаловіддача визначається діленням вартості виробленої продукції на суму матеріальних витрат. Цей показник характеризує віддачу матеріалів, тобто обсяг виробленої продукції з кожної гривні використаних матеріальних ресурсів (сировини, матеріалів, палива, енергії і т.д.).

Матеріаломісткість продукції — це відношення суми матеріальних витрат до вартості виробленої продукції – показує, скільки матеріальних витрат необхідно зробити чи фактично приходиться на одну гривню виробленої продукції.

Коефіцієнт співвідношеннятемпів росту обсягу виробництва і матеріальних витрат визначається відношенням індексу або темпу зміни валової чи товарної продукції до індексу (темпу зміни) матеріальних витрат. Він характеризує у відносному вираженні динаміку матеріаловіддачі і одночасно розкриває фактори її росту. Позитивною є тенденція

К=Т вп/Тм>1.

Обернений до коефіцієнта показник (відношення індексу матеріальних витрат до індексу валової чи товарної продукції) – це еластичність зміни матеріальних витрат. Він показує на скільки відсотків зміняться матеріальні витрати при зміні обсягу виробництва на один відсоток. Показник характеризує у відносному вираженні динаміку матеріаломісткості виробництва.

Питома вага матеріальних витрату собівартості продукції обчислюється відношенням суми матеріальних витрат до повної собівартості виробленої продукції. Динаміка цього показника характеризує зміну матеріаломісткості виробленої продукції.

Коефіцієнт матеріальних витрат – це відношення фактичної суми матеріальних витрат (М₁) до планової суми (М₀), перерахованої на фактичний обсяг випущеної продукції (ВП₁).

К=М₁/(М₀*і_ВП); і_ВП=ВП₁/ВП₀.

Значення коефіцієнта К>1 свідчить про перевитрату матеріальних ресурсів на виробництво продукції, а якщо К<1, то матеріальні ресурси використовувалися ощадливо.

Часткові показники матеріаломісткості застосовуються для характеристики ефективності використання окремих видів матеріальних ресурсів (металомісткість, топливомісткістъ, енергомісткість і ін.), а також для характеристики рівня матеріаломісткості окремих виробів. Питома матеріаломісткість може бути обчислена як відношення вартості всіх спожитих матеріалів на одиницю продукції до її оптової ціни).

У процесі аналізу фактичний рівень показників ефективності використання матеріалів порівнюють із плановим, вивчається їхня динаміка і причини зміни, а також вплив на обсяг виробництва продукції.

Таблиця 2.5

Показники використання матеріалів підприємством у звітному році

тис.грн.

Показники	План	Фактично	Відхилення	% виконання плану
Товарна продукція	8270	8890	620	107,50
Матеріали	6950	7300	350	105,04
Матеріаловіддача	1,19	1,22	0,03	102,52
Матеріаломісткість	0,84	0,82	-0,02	97,62

Економія матеріалів складає:

8890*(-0,02)=-177,8 (тис.грн.).

Зміна випуску продукції внаслідок зміни матеріаломісткості становить:

(-177,8)/0,84=216,7 (тис.грн.).

Розрахунки свідчать про ефективне використання матеріалів на підприємстві, а саме: підвищилась матеріаловіддача на 0,03 пункти (на 2,52%), знизилась матеріаломісткість на 0,02 пункти (на 2,38%). Внаслідок цього отримана економія матеріалів в сумі 177,8 тис.грн., що дало можливість збільшити обсяг випуску продукції на 216,7 тис.грн.

З точки зору економічного змісту виділяють:

матеріаломісткість усього обсягу виробництва;

питому матеріаломісткість окремих виробів.

Результати зміни матеріаломісткості товарного випуску повинні підтверд­жуватись аналізом питомої матеріаломісткості окремих виробів, проведеним на основі каль­куляції їх собівартості.

Матеріаломісткість продукції перебуває під впливом зовнішніх і внутрішніх факторів, залежних і незалежних від діяльності підприємства.

Внутрішні фактори розглядають з двох позицій:

ті, що характеризують рівень прогресивності застосовуваних конструк­тор­ських рішень за результатами функціонально-вартісного аналізу (удосконалення кон­струкції, скорочення кількості деталей, вироблення їх з легших і дешевших мате­ріалів);

ті, що відображають прогресивність технології використання матеріалів, куплених комплектуючих, використання відходів.

До зовнішніх факторів належать: зміна ринкових цін на сировину, матеріа­ли, паливо, енергію і на готову продукцію, невиконання постачальниками зобо­в'язань за строками, розмірами і номенклатурою поставок, а також якістю си­ровини, яка поставляється і витрачається.

Фактори, які впливають на відхилення фактичної матеріаломісткості від нормативної, випливають із невідповідності фактичноі вартості витрачених ма­теріалів нормативній. Ця невідповідність виникає через:

невиконання планів економії матеріалів;

заміну одного матеріалу іншим;

відхилення в технології виробництва виробів, що викликає додаткові відхо­ди, брак та ін.

Ці фактори поділяють на фактори норм, фактори цін і фактори виробничих втрат.

Вплив зміни обсягу використаних матеріалів, що виникла з причин недопоставок матеріальних ресурсів, невиконання поставок за сортністю, комплектністю та іншими показ­никами, на обсяг використаних матеріалів (М) при виробництві товарної продукції визначається шляхом мно­ження різниці між використаним обсягом матеріалу-замінника та нормою витрат недопоставленого матеріалу (Dq_m) на нормативну заготівельну ціну (p₀).

Dq_m ® DM=Dq_m*p₀.

Виходячи з тої ж залежності М=q_m*p можна визначити і вплив цінового фактора на зміну вартості використаних у виробництві сировини і матеріалів:

Dp ® DM=Dp*q_m1,

де q_m1 – фактична кількість використаних у виробництві матеріалів.

Значними резервами росту товарного випуску є виробничі втрати і відходи. У машинобудуванні вони перевищують 20% всієї вартості металоматеріалів. Відходи і втрати при сучасній техніці виробництва є немину­чими і закладаються у план (норму) витрачання матеріальних ресурсів. Для розрахунку впливу наднормативних відходів і втрат від браку на мате­ріаломісткість продукції використовуються дані про собівартість забракованих виробів за ціною можливого використання і відходів за ціною вихідної сировини.

Факторний аналіз забезпечення виробничого процесу сировиною і матеріалами і ефективності їх використання здійснюється за формулою:

ВП=(М+ЗМ–ВМ)/ММ,

де М – кількість заготовленої сировини і матеріалів; ЗМ – перехідні залишки сировини і матеріалів; ВМ понадпланові відходи сировини; ММ – питома матеріаломісткість.

Матеріалорентабельність (МР) є важливим показником ефективності використання матеріальних ресурсів:

МР=П/М,

де П – прибуток валовий, чистий чи від операційної діяльності, М – використані у виробництві сировина та матеріали. У процесі аналізу вивчають динаміку цього показника, порівнюють з плановим, здійснюють міжгосподарські порівняння і проводять факторний аналіз. Поглиблений аналіз проводять, використовуючи залежність:

МР=П/М=П/Р*Р/ТП*ТП/М=РР*d*МВ,

де П – прибуток валовий, чистий чи від операційної діяльності; М – використані у виробництві сировина та матеріали; Р – реалізації, ТП – товарна продукція; МВ – матеріаловіддача; d – питома вага виторгу (Р – реалізації) у товарній продукції (ТП); РР – рентабельність реалізації.

Контрольні питання

1. Які завдання стоять перед аналітиком при аналізі забезпечення підприємства матеріальними ресурсами?

2. Яким чином і з якою метою аналізується постачання матеріалів і сировини на підприємстві?

3. Яка послідовність проведення аналізу використання сировини та матеріалів?

4. Як і з якою метою класифікують запаси матеріалів і сировини?

5. Вкажіть алгоритм розрахунку показників інтенсивності та ефективності використання матеріальних ресурсів.

6. Обґрунтуйте вплив використання матеріалів і сировини на фінансові результати підприємства.

ЗАВДАННЯ 1. Використовуючи дані табл. 1, розрахувати вплив зміни матеріаломісткості на зміну випуску продукції. Зробити висновки та пропозиції за результатами розрахунку.

Таблиця 1

Розрахунок впливу факторів на зміну обсягу випуску продукції

№ з/п	Показники	Минулий рік	Звітний рік	Відхилення	Темп зміни, %	Вплив факторів
1	Матеріальні затрати, тис.грн.	1520	1610
2	Валова продукція, тис.грн.	2450	2590
3	Матеріаломісткість
4	Перевитрати (+), економія матеріалів(-) внаслідок зміни матеріаломісткості
5	Зміна випуску продукції внаслідок зміни матеріало­місткості

ЗАВДАННЯ 2. Сума витрачених на випуск продукції матеріалів складає 270 тис.грн. Як зміниться обсяг випуску продукції, якщо фактична матеріаловіддача зросла порівняно з плановою на 0,85 грн.

ЗАВДАННЯ 3. Економія матеріалів за рік склала 16,0 тис.грн. Як зміниться обсяг випуску продукції, якщо планова матеріаломісткість складає 0,8 грн., а фактична матеріаловіддача – 2,5 грн.

ЗАВДАННЯ 4. Описати систему факторів, що впливають на зміну прямих матеріальних витрат на товарну продукцію (рис. 1).

 

 

Рис. 1. Сукупність факторів прямих матеріальних витрат у собівартості товарної продукції.

 

 

2.4 Аналіз організаційно-технічного рівня виробництва

Ступінь використання ресурсів і якість продукції, що виробляється, визначаються організаційно-технічним рівнем виробництва. Поняття “організаційно-технічний рівень” поєднує три основних елементи: науково-технічний рівень виробництва; рівень його організації та рівень управління.

Високих результатів можна досягнути лише при збалансуванні цих елементів. При відсутності балансу виникають стримуючі (лімітуючі) фактори. Так, недостатньо гнучка система управління може стати гальмом розвитку економіки підприємства. Тому важливо знати потенційні можливості підвищення організаційно-технічного рівня і вчасно визначати фактори, що його обмежують, для їх усунення.

Комплексний аналіз організаційно-технічного рівня здійснюється у наступній послідовності:

- оцінюється досягнутий організаційно-технічний рівень виробництва на підприємстві у порівнянні з нормативами, середньогалузевим та рівнем однотипних підприємств;

- вивчається динаміка зміни основних показників, що визначають організаційно-технічний рівень виробництва і виявляються тенденції їх змін;

- визначаються резерви росту ефективності виробництва і шляхи їх впровадження.

Для рішенні визначених задач важливе значення має система якісних показників техніко-економічної інформації, яка має бути актуальною, достовірною і інтегрованою.

Науково-технічний рівень аналізується за напрямками, відображеними на рис. 2.3.

В умовах науково-технічного прогресу найважливіше значення має науковий потенціал і наукомісткістьпродукції. Це найважливіші фактори конкурентоздатності продукції, її відповідності світовому рівню.

Технічна сторона виробництва має першочергове значення для економіки підприємств. Від неї залежить ріст продуктивності праці, випуск продукції вищої якості, ощадливе витрачання сировини, матеріалів, електроенергії та інші.

 

 

 

 

Рис. 2.3. Структурні елементи науково-технічного рівня виробництва

При аналізі технічного рівня виробництва необхідно визначити ступінь оснащення підприємств машинами та обладнанням для нормального виробничого процесу, відповідність їх сучасному рівню науки і техніки, прогресивність технологічних процесів. З цією метою вивчається відповідна система показників, що аналізується у динаміці і у порівнянні з планом.

Відповідність устаткування сучасному технічному прогресу можна виявити за даними групування устаткування за віковим складом, ступенем зносу, питомою вагою прогресивного устаткування в загальній його кількості і вартості.

Ступінь механізації і автоматизації основного і допоміжного виробництва підприємства характеризується відношенням обсягу продукції чи робіт, виконаних автоматизованим чи механізованим способом до загального їхнього обсягу. Як додаткові показники можуть використовуватися питома вага комплексно механізованих чи автоматизованих ділянок і цехів, механізованих потокових ліній і автоматичного устаткування у загальній кількості чи у загальній їх вартості.

Рівень технічного оснащення праці характеризують фондовоозброєність праці, технічна озброєність, енергоозброєність, рівень механізації основного і допоміжного виробництва і праці, рівень технології.

Фондоозброєність праці показує рівень оснащеності працівників основними виробничими фондами (вартість основних виробничих фондів / чисельність працівників).

Технічна озброєність праці визначають відношенням вартості машин і устаткування до чисельності робітників у найбільшу зміну.

Енергоозброєність праці встановлює зв'язок витрат живої праці з виробничим споживанням енергії (теплової, механічної і електричної). Енергоозброєність праці визначають відношенням вартості спожитої енергії до чисельності працівників).

Рівень механізації (автоматизації) праці можна виявити за допомогою коефіцієнта механізації, що визначається як відношення чисельності робітників, що виконують операції на механізмах і автоматах, до загальної чисельності робітників. Цей показник розраховується на рівні цеху, основного і допоміжного виробництва, об'єднання підприємств.

При аналізі також використовуються показники:

- чисельність зайнятих ручною працею на підйомно-транспортних, навантажувальних і складських роботах;

- питома вага комплексно механізованих ділянок і цехів у їхній загальній кількості.

Ефект підвищення рівня механізації праці визначається скороченням чисельності зайнятих ручною працею, зниженням трудомісткості продукції (підвищенням продуктивності праці за рахунок росту технічного рівня виробництва).

Важливим розділом аналізу науково-технічного рівня виробництва є оцінка рівня технології виробництва. Система показників, що використовується при аналізі, повинна відображувати прогресивність технології. Важливим показником оцінки рівня технології є питома вага продукції, виготовленої за прогресивною технологією.Ступінь інтенсивності технологічних режимів визначається скороченням тривалості виробничого циклу.

Технічний рівень виробництва можна характеризувати за ступенем оновления продукції, який може бути оцінений за питомою вагою нової продукції у загальному обсязі виробництва.

Аналіз завершується розробкою основних напрямків (заходів) удосконалювання технології.

Рівень технології пов'язаний зі станом технологічної дисципліни. При аналізі виявляються найбільш типові причини її порушення, динаміку показників браку, доплат відрядникам у зв'язку з відступами від установленого технологічного процесу. Рівень технологічної дисципліни залежить і від організації контролю, прогресивності його методів. Ефективність удосконалення технології виявляється у зниженнітрудомісткості, матеріаломісткості, собівартості продукції.

На сучасному етапі розвитку суспільства зростає роль організаційних факторів. Правильна організація праці і управління сприяють інтенсифікації виробничих процесів. Організаційний рівень промислового підприємства визначається організацією виробництва, організацією праці та організацією управління (рис. 2.4)

 

 

 

Рис. 2.4. Структура організаційного рівня виробництва

Показниками, що характеризують рівень організації виробництва, служать коефіцієнти:

- спеціалізації – відношення вартості продукції, що відповідає профілю виробництва, до загального обсягу її випуску;

- кооперування –відношення вартості покупних напівфабрикатів і послуг до вартості продукції;

- серійності – відношення вартості продукції до кількості її найменувань;

- показники завантаження устаткування в часі та ін.

Для аналізу також застосовуються показники рівня організації і обслуговування робочих місць, нормування праці і її удосконалення (середній відсоток виконання норм виробітку й ін.).

Для характеристики рівня організації праці необхідні показники, що відображують багатоверстатність обслуговування, упровадження типових проектів робочих місць, передових прийомів і методів праці; відповідність умов праці науково обґрунтованим санітарно-гігієнічним нормам і нормативам, режимам праці і відпочинку для різних професій робітників, службовців; виконання плану підвищення кваліфікації; зміцнення трудової і технологічної дисципліни.

Рівень управління аналізується з метою виявлення можливостей його удосконалення, підвищення ефективності, економії витрат. Система аналітичних показників повинна відображувати основні складові управлінського процесу: організаційну структуру, кадри, інформаційне забезпечення, рівень організації праці в апараті управління, ступінь досконалості його технології. Деякі аспекти управлінської діяльності не піддаються формалізації і кількісній оцінці, наприклад, діловий імідж адміністрації, психологічний клімат у колективі. Тому при аналізі вивчаються насамперед показники, що мають кількісну характеристику.

Для характеристики структури органів управління й інших сторін управлінської діяльності використовуються показники:

- питома вага працівників управління (керівників, фахівців) у складі промислово-виробничого персоналу;

- питома вага заробітної плати працівників управління у загальному фонді заробітної плати і собівартості продукції.

При аналізі використовуються відомості про технічну озброєність керівників (відношення вартості технічних засобів управлінської праці до числа працівників управління); ступеня централізації функцій (за питомою вагою керівників серед фахівців-службовців); ступеня комп'ютеризації та ін.

Показниками ефективності управління є рівень витрат на управління, що припадає на гривню виробленої чи реалізованої продукції, обсяг виробленої чи реалізованої продукції чи прибутку, що приходиться на працівника управління; стан економічної діяльності (нормування, планування, обліку, ступеня комп'ютеризації цих робіт) і ін. Перераховані показники вивчаються у динаміці і у порівнянні з даними аналогічних підприємств.

Особливість аналізу організації управління – використання нормативних показників як еталонної бази для порівняння.

Контрольні питання

1. Визначіть основні напрямки аналізу організаційно-технічного рівня виробництва.

2. Які використовуються показники ефективності управління та яка методика їх аналізу.

3. Які показники визначають рівень технічного оснащення праці?

4. Визначити поняття “спеціалізація”, “кооперування”, “серійність”.

5. Як оцінюється ефективність управління виробництвом?

ЗАВДАННЯ 1. Необхідно:

Дати правильну відповідь на питання:

1. Які фактори впливають на відхилення фактичної середньої заробітної плати від планової?

а) зміна рівня кваліфікації;

б) рівень техніки, технології, організації виробництва;

в) умови праці;

г) стаж роботи, галузь народного господарства;

д) відпрацьований час;

е) продуктивність праці;

є) обсяг виробництва;

ж) діюча на підприємстві система матеріального заохочення;

з) форми та системи оплати праці;

і) різного роду доплати, передбачені законодавством;

к) якість та асортимент продукції;

л) природні умови.

2. Яка закономірність у співвідношенні темпів зростання продуктивності праці та середньої заробітної плати?

а) темпи зростання середньої заробітної плати та продуктивності праці повинні бути однаковими;

б) темпи зростання середньої заробітної плати повинні випереджати темпи зростання продуктивності праці;

в) темпи зростання продуктивності праці повинні випереджати темпи зростання середньої заробітної плати;

г) власний варіант відповіді.

ЗАВДАННЯ 2. Необхідно:

- розкрити зміст поняття "виробіток продукції";

- пояснити, як можна розрахувати середньорічний виробіток продукції одним робітником, якими джерелами інформації для цього необхідно користуватися;

- з'ясувати, які фактори впливають на середньорічний, середньоденний, середньогодинний виробіток продукції одним робітником

- викласти методику розрахунку їх впливу.

ЗАВДАННЯ 3. Необхідно:

- пояснити поняття "продуктивність праці", порядок розрахунку та одиниці виміру;

- вказати, що розуміють під узагальнюючими, частковими та допоміжними показниками продуктивності праці;

- охарактеризувати основні джерела та порядок розрахунку резервів зростання продуктивності праці;

- запропонувати свої доповнення до наведеної схеми (рис. 1).

ЗАВДАННЯ 4. Необхідно:

- пояснити, що Ви розумієте під поняттям "фондовіддача", як можна розрахувати цей показник;

- визначити, яка існує залежність між показниками фондовіддачі, продуктивності праці та фондоозброєності праці.

ЗАВДАННЯ 5. Необхідно:

- провести аналіз наявності, руху і динаміки основних засобів;

- проаналізувати склад та структуру основних засобів; вивчити зміни їх складу за видами засобів у динаміці;

- розрахувати коефіцієнти оновлення та приросту основних засобів;

ЗАВДАННЯ 6. Необхідно:

- охарактеризувати два шляхи підвищення ефективності використання діючого обладнання: екстенсивний та інтенсивний;

- пояснити, що Ви розумієте під поняттям "баланс часу роботи обладнання", навести його складові;

- визначити склад календарного фонду часу роботи обладнання;

- провести порівняння календарного, режимного та нережимного фондів робочого часу.

 

 

Рис 1. Склад календарного фонду часу роботи обладнання.

Тема 3. АНАЛІЗ ВИТРАТ ПІДПРИЄМСТВА І СОБІВАРТОСТІ ПРОДУКЦІЇ ВИРОБНИЧОГО ПІДПРИЄМСТВА

З цієї теми ви дізнаєтесь про: - існуючу систему класифікації витрат, що використовується при економічному аналізі; - послідовність проведення аналізу витрат підприємства та джерела аналітичної інформації; - найважливіші оціночні показники собівартості та витрат і методику їх факторного аналізу; - основні чинники, що впливають на зміну фонду оплати праці, сировини та матеріалів, способи оцінки ефективності його використання.

3.1. Завдання, основні показники і джерела інформації аналізу собівартості продукції

Собівартість продукції (робіт, послуг) - це грошова форма ресурсів (трудових, матеріальних та ін.), використаних у процесі її (їх) виробництва і реалізації. Усі затрати, що включаються у собівартість повинні відшкодовуватись при реалізації продукції (робіт, послуг) покупцеві (замовнику).

Мета аналізу собівартості продукції полягає в всебічному вивченні та оцінці реальної величини понесених затрат за досліджуваний період для обгрунтування управлінських рішень щодо її оптимізації у майбутньому.

Для проведення об’єктивного аналізу затрати на виробництво і реалізацію продукції групують за різними ознаками:

за економічним змістом (за елементами затрат), незалежно від місця здійснення затрат і форми використання продукції (продаж або внутрішнє використання):

- матеріали;

- витрати на оплату праці;

- витрати на соціальні заходи;

- амортизація;

- інші операційні затрати;

за калькуляційними статтями, які відображають склад витрат в залежності від спрямованості (на виробництво, на збут, на обслуговування) і місця виникнення – обліковують і аналізують собівартість окремих видів продукції (за статтями встановленої номенклатури);

за залежністю від обсягу випуску продукції затрати бувають змінні (зростають при збільшенні обсягу виробництва і скорочуються при його зменшенні) та постійні (які є відносно стабільними, наприклад, ставки заробітної плати працівників, орендна плата, амортизаційні відрахування);

за віднесенням до собівартості одиниці продукції – прямі і непрямі. Прямі, що прямо відносяться до об’єкту затрат (матеріали, зарплата та ін., використані безпосередньо при виробництві продукції); непрямі – це комплексні затрати, які неможливо прямо віднести на конкретні види продукції, тому вони розподіляються за певними принципами.

Класифікація витрат потребує відповідної методики аналізу кожної їх групи. Основним завданням аналізу витрат на виробництво продукції, тобто її собівартості, є виявлення і мобілізація резервів раціонального використання ресурсів для росту ефективності господарської діяльності підприємства.

Послідовність проведення аналітичного дослідження собівартості продукції включає наступне:

- загальну оцінку виконання кошторису непрямих витрат (адміністративних);

- оцінку відхилень від норм прямих витрат (матеріали, заробітна плата, ін.);

- факторний аналіз окремих показників собівартості продукції – виробничої собівартості, повної собівартості, затрат на 1 грн. товарної продукції, собівартості порівнянної продукції; собівартість окремих видів продукції;

- оцінку впливу зміни собівартості продукції на кінцеві фінансові результати діяльності підприємства та його фінансовий стан.

Аналіз собівартості продукції проводиться за такими інформаційними джерелами: плановими – бізнес-планом підприємства, складовими якого є кошторис адміністративних витрат, витрат на збут, планова калькуляція окремих видів продукції; фінансовою звітністю (ф.№2”Звіт про фінансові результати”); статистичною звітністю (ф.№1 – підприємництво “Звіт про основні показники діяльності підприємства”, ф.№1–ПВ “Звіт з праці”, ф.№3–ПВ “Звіт про використання робочого часу”); за даними аналітичного обліку витрат та первинними документами; за даними додаткової інформації – виробничих звітів, лабораторних аналізів якості продукції, актів документальної ревізії тощо.

3.2. Аналіз показників собівартості продукції

Перший етап аналізу собівартості продукції передбачає загальну оцінку обсягу затрат за період дослідження (рік, за кварталами). При цьому значну увагу приділяють динаміці затрат, яка дозволяє виявити негативні тенденції перевитрат, а при поглибленому аналізі виявити їх причини. Цьому сприяє також аналіз структури затрат (за елементами та статтями) як в цілому по підприємству, так і за структурними підрозділами.

Об’єктами вивчення показників собівартості є:

- виробнича собівартість,

- повна собівартість,

- затрати на 1 грн. продукції,

- собівартість порівнянної продукції,

- собівартість окремих видів продукції,

- окремі статті затрат.

Сума прямих затрат на робочу силу і загальногосподарських (адміністративних) витрат називаються конверсійними затратами. Прямі затрати на матеріали та конверсійні затрати складають виробничу собівартість. Витрати, пов’язані з реалізацією продукції – це витрати на збут. У фінансовій звітності (ф.№2) вони показуються у рядку 080 “Витрати на збут”. Виробнича собівартість разом з витратами на збут та адміністративними витратами складають повну собівартість продукції.

Загальна оцінка кошторису витрат проводиться за відхиленнями фактичних затрат від запланованих у сумі і за структурою. За найбільш вагомими статтями, або за тими, за якими спостерігаються значні відхилення проводиться факторний аналіз.

За змінними статтями витрат розраховують вплив зміни обсягу виробництва (q) та зміни затрат на одиницю продукції (z) на загальну суму витрат за формулою:

Z=å(q_i*z_i),

використовуючи відомі прийоми факторного аналізу детермінованих залежностей. Різниця між фактичною сумою змінних затрат і їх скоригованою величиною (СК=å(qi₁*zi₀) покаже суму перевитрат (+), або їх економію (-).

Узагальнюючим показником собівартості продукції вважається показник – затрати на 1 гривню товарної продукції (З_1ТП, грн.). Для рентабельної продукції цей показник є < 1 грн., для збиткової > 1 грн.

Розрахункова формула показника затрат на одну грн. товарної продукції – це відношення повної собівартості продукції до її вартості в оптових цінах:

З_1ТП=Повна собівартість/Товарна продукція в оптових цінах підприємства

або З_1ТП=(Σq*z)/(Σq*p),

де q – кількість продукції в натуральних одиницях; z – затрати на одиницю продукції, грн.; р – ціна за одиницю продукції, грн.

Фактори, що визначають зміну результативного показника, доцільно аналізувати способом ланцюгових підстановок з використанням скоригованих величин за схемою:

Dq ® DЗ_1ТП=СК₁–З⁰_ТП;

Dz ® DЗ_1ТП=СК₂–СК₁;

Dp ® DЗ_1ТП=З¹_1ТП–СК₂,

де З¹_1ТП=(åq_i¹z_i¹)/(åq_i¹p_i¹) і З⁰_1ТП=(åq_i⁰z_i⁰)/(åq_i⁰p_i⁰) - значення результативного показника у звітному і базовому періодах;

СК₁=(åq_i¹z_i⁰)/(åq_i¹p_i⁰) і СК₂=(åq_i¹z_i¹)/(åq_i¹p_i⁰) – скориговані значення результативного показника.

Факторний аналіз показника “Затрати на одну грн. товарної продукції” можна провести також за формулою:

З_1ТП=(Σ(q*z_зм)+z_пост)/(Σq*p),

де q – кількість продукції в натуральних одиницях; z_зм – середня величина змінних затрат на одиницю продукції,; z_пост – сума постійних затрат, р – ціна за одиницю продукції.

Вплив факторів, якими є перелічені показники, визначається за формулами:

Dq ® DЗ_1ТП=СК₁–З⁰_1ТП

Dz_зм ® DЗ_1ТП=СК₂–СК₁

Dz_пост ® DЗ_1ТП=СК₃–СК₂

Dp ® DЗ_1ТП=З¹_1ТП–СК₃,

де З⁰_1ТП – значення результативного показника базового періоду; З¹_1ТП – значення результативного показника звітного періоду;

СК₁=(Σq¹*z⁰_зм+z⁰_пост)/(Σq¹*p⁰) – скоригований показник перший;

СК₂=(Σq¹*z¹_зм+z⁰_пост)/(Σq¹*p⁰) – скоригований показник другий.

СК₃=(Σq¹*z¹_зм+z¹_пост)/(Σq¹*p⁰) – скоригований показник третій.

Загальна сума збільшення (або зменшення) собівартості продукції (DСв) за рахунок зміни витрат на 1грн. ТП визначається як добуток фактичного обсягу товарної продукції (ТП₁) на величину відхилення фактичних затрат на 1грн. ТП від планових: DСв = ТП₁*DЗ_1тп

Приклад розрахунку факторного впливу за визначеною моделлю наведено у табл. 3.1.

За даними табл. 3.1 затрати на 1 грн. ТП порівняно з планом зменшились на 3,13 коп., у тому числі внаслідок:

- оптимізації асортименту продукції та його структури – на 2,31 коп.,

- зниження суми постійних витрат – на 0,12 коп.,

- зміни середніх оптових цін підприємства – на 3,97 коп.

Таблиця 3.1

Розрахунок впливу факторів на показник затрати на одну гривню товарної продукції

тис.грн.

Показники	План q0, z0зм, z0пост, p0	Відкориговані показники			Фактично q1, z1зм, z1пост, p1
		q1, z0зм, z0пост, p0	q1, z1зм, z0пост, p0	q1, z1зм, z1пост, p0
1. Витрати змінні (q*z0зм)	30874	30001	31597	31597	31597
2. Витрати постійні (z0пост)	7718	7718	7718	7658	7658
3. Витрати разом	38592	37719	39315	39255	39255
4. Товарна про­дукція (ТП)	48600	48922	48922	48922	51465
З1ТП (с.3/с.4), коп.	79,40	77,10	80,36	80,24	76,28
Вплив факторів, коп.		q	zзм	zc	p
		-2,307	+3,262	-0,123	-3,965
Сукупний вплив:					-3,132
Вплив факторів у перерахунку на весь обсяг ТП (51465 тис.грн.):
		q	z зм	z пост	p
		-1187,3	1678,8	-63,1	-2040,5
Сукупний вплив:					-1612,0

Затрати на 1 грн. ТП зросли на 3,26 коп. за рахунок збільшення змінних затрат на одиницю продукції. Сукупний вплив факторів склав –3,13 коп., що відповідає загальній зміні результативного показника на таку ж величину.

У перерахунку на весь обсяг товарної продукції загальна економія витрат становить 1612,0 тис.грн. Резервом подальшої економії затрат є зниження змінних затрат на одиницю продукції, чого можна досягти впровадження прогресивних ресурсозберігаючих технологій.

В умовах ринкової економіки підприємства шукають можливості випускати більш вигідну для них продукцію (з меншими затратами), тобто більш рентабельну. Це призводить до значної зміни асортименту продукції. Між тим, якщо в загальному випуску більш, як 50% складає продукція, яка випускалася в попередньому році і тому має назву порівнянної продукції, то застосовується методика факторного аналізу порівнянної товарної продукції. Її доцільно розглянути на цифровому прикладі, виходячи із залежності:

Z_пп=Σq*z,

де Z_пп – собівартість порівнянної продукції, тис.грн.; q – кількість продукції в натуральних вимірниках; z –середні затрати на одиницю продукції, грн.

Таким чином, на зміну собівартості порівнянної продукції впливають: зміна обсягу продукції, структури та зміна затрат на одиницю продукції.

Дані аналітичного обліку витрат щодо випуску порівнянної продукції за попередній та звітний роки, а також планові витрати на звітний рік методично обробляють, визначають необхідні скориговані показники собівартості порівнянної продукції для визначення розміру впливу факторів на її зміну. У нашому прикладі:

- cобівартість порівнянної продукції, тис.грн.:

а) за затратами на одиницю продукції у попередньому році – 1860,0;

б) за плановими затратами на одиницю продукції звітного року – 2060,0;

- собівартість фактично випущеної порівнянної продукції:

а) за затратами попереднього року – 2500,0;

б) за плановими затратами – 2704,0;

в) за фактичними затратами – 2680,0.

Таким чином, плановим завданням передбачено збільшення собівартості порівнянної продукції на

2060-1860=+200 тис.грн. (подорожчання),

або на 200/1860*100=10,75%.

Фактично сталося підвищення собівартості на 180 тис.грн. (2680-2500), що є відхиленням від планового завдання на – 20 тис.грн. (180-200 грн., економія).

Для систематизації цифрових даних і наочності розрахунків показники собівартості порівнянної продукції доцільно представити у формі аналітичної таблиці (табл. 3.2):

Таблиця 3.2

Показники собівартості порівнянної продукції підприємства

тис.грн.

Затрати   Обсяг продукції (q*z) та її структура (d)	Затрати середні за попередній рік	Затрати середні за планом	Затрати середні фактичні
Обсяг плановий, структура планова (q0, zпл, dпл)	1860 q0*z0	2060 q0*zплd0	Х
Обсяг фактичний, структура планова (q1, zпл, dпл)	–	2768,8 q1*zплdпл	–
Обсяг фактичний, структура фактична (q1, z, d1)	2500 q1*z0	2704 q1*zплd1	2680 q1*z1

Для визначення впливу обсягу випуску продукції (q) на зміну собівартості продукції (Z) визначається зміна самого обсягу випуску:

2500-1860=+640 (тис.грн.)

За плановим завданням собівартість має зрости на 10,75%. тобто вплив зміни фізичного обсягу випуску продукції q на відхилення собівартості виробництва порівняльної продукції Z від планового завдання склав:

640*10,75/100=68,8 тис.грн.

Визначення величини впливу структурних зрушень вимагає попереднього розрахунку планової собівартості, скоригованої на фактичне виконання плану випуску продукції:

а) процент виконання плану випуску продукції дорівнює:

2500:1860*100=134,41%;

б) скоригована на фактичний обсяг планова собівартість складає:

2060*134,41:100=2768,8тис.грн.

Різниця між величиною планових затрат при фактичному обсязі продукції та його фактичній структурі і визначеною скоригованою плановою собівартістю показує вплив зміни структури обсягу порівнянної продукції на зміну її собівартості: 2704-2768,8=-64,8 тис.грн.

Фактична економія собівартості продукції внаслідок зниження затрат на одиницю продукції склала 2680–2704=-24тис.грн.

Взаємозв’язок факторів свідчить про правильність розрахунків:

-20=68,8–64,8–24.

Факторні розрахунки дозволяють зробити висновок, що підприємство раціонально та економно використало ресурси, що призвело до загальної економії затрат на 24 тис.грн.; оптимізувало структуру асортименту порівнянної продукції, тобто випускає більш рентабельну продукцію. Це дозволило знизити собівартість продукції на 64,8 тис.грн. Оскільки продукція користується попитом, то зріс обсяг її випуску, що об’єктивно призвело до збільшення суми витрат на 68,8тис.грн.

Зміна собівартості продукції є одним із більш важливих факторів, від яких залежить фінансовий результат діяльності підприємства від реалізації продукції. Тому подальший аналіз передбачає дослідження фінансових результатів господарської діяльності підприємства.

3.3. Аналіз окремих статей витрат

Найбільш вагомими серед інших статей собівартості продукції є прямі витрати на оплату праці і на матеріали.

Засоби на оплату праці необхідно використовувати таким чином, щоб темп росту продуктивності праці був більшим ніж темп росту заробітної плати. При аналізі здійснюється систематичний контроль за фондом оплати праці, виявляються резерви його економії шляхом росту продуктивності праці і зниження її трудомісткості.

Фонд заробітної плати включає в себе не лише поточні витрати підприємства, але і виплати соціального характеру (допомога по тимчасовій непрацездатності), а також виплати з чистого прибутку, що залишився у розпорядженні підприємства (премії за результатами річної роботи, матеріальна допомога і т.п.).

Найбільша питома вага у фонді заробітної плати – це оплата праці, що включається у собівартість продукції. На першому етапі аналізу розраховують абсолютне і відносне відхилення від планових показників по фонду оплати праці (ФОП):

DФОП=ФОП₁ – ФОП₀;

ВВ=ФОП₁–ФОП₀* .

Якщо ВВ>0, то є перерозхід ресурсу, якщо ВВ<0 – його економія. При розрахунку відносного відхилення (ВВ) по фонду оплати праці необхідно враховувати, що на індекс зміни обсягу виробництва                  І_ВП = .коригується лише змінна частина фонду оплати праці, тобто та, що змінюється пропорційно зі зміною випуску продукції. Наприклад, заробітна плата робітників, пов’язаних з виготовленням продукції (відрядна оплата праці).

Приклад розрахунку відносного відхилення:

ФОП₁=20500 тис.грн.

ФОП_{змінне0}=13000 тис.грн.

ФОП_{постійне0}=7000 тис.грн.

І_ВП=1,02

ВВ=20500–(13000*1,02+7000)=+240 тис.грн.

Тобто на даному підприємстві спостерігається відносна перевитрата фонду оплати праці у розмірі 240 тис.грн.

Факторний аналіз фонду оплати праці (ФОП) у загальному можна проводити за моделлю:

ФОП=(ВП/ПП)*ЗП,

де ВП – обсяг випуску продукції; ПП – середня продуктивність праці одного працівника; ЗП – середня заробітна плата одного працівника.

Розраховуються дві скориговані величини:

СК₁=(ВП₁/ПП₀)*ЗП₀; СК₂₌(ВП₁/ПП₁)*ЗП₀.

Вплив зміни обсягу випуску продукції на зміну фонду оплати праці розраховується:

DВП ® D ФОП=СК₁–ФОП₀.

Вплив зміни продуктивності праці на зміну фонду оплати праці визначається:

DПП ® DФОП=СК₂–СК₁.

Вплив зміни середньої заробітної плати на зміну фонду оплати праці визначається:

DЗП ® DФОП=ФОП₁–CK₂.

Правильність розрахунку перевіряють:

DФОП=DФОП_ВП+DФОП_ПП+DФОП_ЗП.

Аналіз впливу факторів на зміну фонду оплати праці постійної частини (заробітна плата робітників з погодинною оплатою праці, службовців, працівників інфраструктури виробництва, різні види доплат) проводять за формулою:

ФОП=СОЧ (визначеної категорії працівників)*ЗП,

---

Дата добавления: 2019-02-13; просмотров: 426; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

---

---

Мы поможем в написании ваших работ!