Стаття 162. Порушення правил про валютні операції



Незаконні скуповування, продаж, обмін, використання валютних цінностей як засобу платежу або як застави - тягнуть за собою попередження або накладення штрафу від тридцяти до сорока чотирьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією валютних цінностей.

 

Струк-тура статті Об’єктивна сторона (протиправне діяння) Санкції (види стягнень) Орган, що уповноважений розглядати справу (ст.ст.118-222 КУпАП) Строки розгляду справи (ст.277 КупАП)   Відпові-дальність неповно-літніх (ст.13) Відпові-дальність військо-вослуж-бовців (ст.15)
Одна частина Незаконні скуповування, продаж, обмін, використання валютних цінностей як засобу платежу або як застави Накладення штрафу від тридцяти до сорока чотирьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією валютних цінностей Районні, районні у місті, міські чи міськрайонні суди (судді)   Протягом доби Заходи ст.24-1   За дисцип--лінарним статутом

Об'єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері обігу валютних цінностей.

Валютні цінності - це валюта України, іноземна валюта, платіжні документи, що виражені в іноземній валюті.

Валюта України (гривня) - це грошові знаки у формі банкнот, монет, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території України, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обміну на грошові знаки, які перебувають в обігу.

Іноземна валюта - іноземні грошові знаки у формі банкнот, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обміну на грошові знаки, які перебувають в обігу.

Скуповування, продаж, обмін, використання валютних цінностей як засобу платежу або як застави із порушенням наведених та інших, визначених законодавством України, вимог і є об'єктивною стороною правопорушення, передбаченого коментованою статтею.

Суб'єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю прямого умислу.

Суб'єктами правопорушення можуть бути особи, яким виповнилося 16 років.

Стаття 164 КУпАП передбачає відповідальність за порушення порядку провадження господарської діяльності.

Струк-тура статті Об’єктивна сторона (протиправне діяння) Санкції (види стягнень) Орган, що уповноважений розглядати справу (ст.ст.118-222 КУпАП) Строки розгляду справи (ст.277 КупАП)   Відпові-дальність неповно-літніх (ст.13) Відпові-дальність військо-вослуж-бовців (ст.15)
Ч.1 Провадження господарської діяльності бездержавної реєстрації як суб'єкта господарювання або без одержання ліцензії на провадження певного виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню відповідно до закону, чи здійснення таких видів господарської діяльності з порушенням умов ліцензування, а так само без одержання дозволу, іншого документа дозвільного характеру, якщо його одержання передбачене законом (крім випадків застосування принципу мовчазної згоди) Накладення штрафу від 1 тисячі до 2 тисяч н.м.д.г з конфіскацією виготовленої продукції, зна-рядь виробни-цтвва, сировини і грошей, одер-жаних внаслідок вчинення цього адміністративно-го правопору-шення,   чи без такої.   Районні, районні у місті, міські чи міськрайонні суди (судді)

 

У 15-ти денний строк  

Заходи ст.24-1.

 

Не є суб’єктом правопо-рушення  
Ч.2 Дії, передбачені ч.1 цієї статті, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за таке саме правопорушення,   або пов'язані з отриманням доходу у великих розмірах Накладення штрафу від 2тисячі до 5 тисяч н.м.д.г з конфіскацією виготовленої продукції, зна-рядь виробни-цтвва, сировини і грошей, одер-жаних внаслідок вчинення цього адміністративно-го правопору-шення.   У 15-ти денний строк   Не є суб’єктом правопо-рушення  
Ч.3 Надання суб'єктом господарювання дозвільному органу або адміністратору недостовірної інформації щодо відповідності матеріально-технічної базивимогам законодавства Накладення штрафу від 1 тисячі до 2 тисяч н.м.д.г   У 15-ти денний строк   За дисцип-ліннарним статутом

Примітка . Отримання доходу у великих розмірах має місце, коли його сума у тисячу і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян (17000 грн. і більше).

Суб’єктом правопорушення за статтею 164 КУпАП є суб’єкт господарювання.

Закон України «Про захист економічної конкуренції» визначає суб’єктом господарювання юридичну особу незалежно від організаційно-правової форми та форми власності чи фізична особа, що здійснює діяльність з виробництва, реалізації, придбання товарів, іншу господарську діяльність, у тому числі яка здійснює контроль над іншою юридичною чи фізичною особою; група суб'єктів господарювання, якщо один або декілька з них здійснюють контроль над іншими. Суб'єктами господарювання визнаються також органи державної влади, органи місцевого самоврядування, а також органи адміністративно-господарського управління та контролю в частині їх діяльності з виробництва, реалізації, придбання товарів чи іншої господарської діяльності.

Відповідно до ст. 3 Господарського кодексу України господарською діяльністю є діяльність субєктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Увага! Господарською діяльністю не вважається діяльність фізичної особи з придбання товарів народного споживання для кінцевого споживання.

Об’єктивна сторона адміністративного правопорушення за статтею 164 полягатиме у провадження господарської діяльності

1) бездержавної реєстрації як суб'єкта господарювання;

2)  або без одержання ліцензії на провадження певного виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню відповідно до закону,

3) чи здійснення таких видів господарської діяльності з порушенням умов ліцензування,

4) а так само без одержання дозволу, іншого документа дозвільного характеру, якщо його одержання передбачене законом (крім випадків застосування принципу мовчазної згоди).

5) порушенням умов ліцензування

6) а так само без одержання дозволу, іншого документа дозвільного характеру, якщо його одержання передбачене законом (крім випадків застосування принципу мовчазної згоди).

Державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців» від 15.05.2003 № 755-IV, є засвідченням факту створення або припинення юридичної особи, засвідченням факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.

Факт проведення державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців засвідчує виписка з Єдиного державного реєстру, яка оформлюється та видається суб’єктам господарювання.

Увага!С відоцтво про державну реєстрацію замінено випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців на підставі Закону України від 07.04.2011 № 3205-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо скасування свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи та фізичної особи – підприємця», який набрав чинності з 07.05.2011.

Закон України « Про ліцензування видів господарської діяльності» від 02.03.2015 № 222-VIII визначає, що ліцензіяце документ, що надається органом ліцензування (органом виконавчої влади), на право провадження суб’єктом господарювання визначеного ним виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню, в електронному вигляді (запис про наявність ліцензії у такого суб’єкта господарювання в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців) або на паперовому носії.

Таким чином, суб’єкт господарювання може здійснювати види господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, після внесення відомостей до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців щодо рішення органу ліцензування про видачу йому ліцензії.

Перелік видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, визначений у статті 7 Закону України « Про ліцензування видів господарської діяльності». Даний перелік є вичерпним.

Окремими законодавчими актами регламентується порядок видачі, переоформлення та анулювання ліцензій на здійснення таких видів господарської діяльності:

1) банківську діяльність, яка здійснюється відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність";

2) діяльність в галузі телебачення і радіомовлення, яка здійснюється відповідно до Закону України "Про телебачення і радіомовлення";

3) виробництво і торгівля спиртом етиловим, коньячним і плодовим, алкогольними напоями та тютюновими виробами, що здійснюється відповідно до Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів".

 

Органом ліцензування є орган виконавчої влади, визначений Кабінетом Міністрів України, або уповноважений законом державний колегіальний орган (ст. 1 Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності» ).

В Україні немає єдиного державного органу ліцензування, що видає ліцензії на всі види діяльності. Ліцензії видаються різними вищими або місцевими органами виконавчої влади, перелік яких визначений КМУ. Якщо ліцензію на будь-який вид діяльності може видавати як вищий, так і місцевий орган виконавчої влади, то вважається, що на підставі ліцензії, виданої центральним органом, господарська діяльність може здійснюватися на всій території України, а на підставі ліцензії, виданої місцевим органом, - на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці.

Органами ліцензування розробляються спеціальні регуляторні акти - ліцензійні умови, в яких встановлюються кваліфікаційні, організаційні, технологічні та інші вимоги, дотримання яких необхідно для здійснення певного виду господарської діяльності (ст. 9 Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності»). Діяльність суб'єкта господарювання, який отримав ліцензію, має проводитися в точній відповідності з встановленими для цього виду ліцензійними умовами.

 

Порушення ліцензійних умов може бути виявлено органом ліцензування під час перевірки суб'єктів господарювання. У такому випадку видається розпорядження про усунення порушень ліцензійних умов. У зазначений в такому розпорядженні термін ліцензіат повинен надати органу ліцензування інформацію про усунення порушень. За провадження виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню, без ліцензії чи здійснення таких видів господарської діяльності з порушенням умов ліцензування посадові особи суб’єктів господарювання несуть адміністративну відповідальність (ст. 20 Закону «Про ліцензування видів господарської діяльності»).

Документ дозвільного характеру - дозвіл, висновок, рішення, погодження, свідоцтво, інший документ, який дозвільний орган зобов'язаний видати суб'єкту господарювання у разі надання йому права на провадження певних дій щодо здійснення господарської діяльності або видів господарської діяльності та/або !

без наявності якого суб'єкт господарювання не може проваджувати певні дії щодо здійснення господарської діяльності або видів господарської діяльності.

Закон України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» від 06.09.2005 № 2806-IV передбачає, що строк видачі документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органам становить 10 робочих днів, якщо інше не встановлено законом.

Окрім того, суб’єкт господарювання має право на здійснення певних дій щодо провадження окремих видів господарської діяльності на підставі подання декларації без отримання документа дозвільного характеру, за винятком тих видів господарської діяльності, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України. Реєстрацію декларацій здійснює дозвільний орган на безоплатній основі протягом 5 робочих днів з дня отримання декларації.

Принцип мовчазної згоди застосовується, згідно з постановою ПКМ України від 27.01. 2010 № 77 «Деякі питання застосування принципу мовчазної згоди», у разі ненадання у визначений законом строк суб'єкту господарювання документа дозвільного характеру або рішення про відмову у його видачі. У такому разі суб'єкт господарювання має право провадити певні дії щодо здійснення господарської діяльності або видів господарської діяльності без одержання документа дозвільного характеру через 10 робочих днів з дня закінчення строку, встановленого для видачі документа дозвільного характеру або прийняття рішення про відмову в його видачі, на підставі копії опису прийнятих документів з відміткою про дату їх прийняття.

Оскільки санкції статті 164 КУпАП передбачають конфіскацію виготовленої продукції, знарядь виробництва, сировини і грошей, одержаних внаслідок вчинення цього адміністративного правопорушення, розгляд справи про адміністративне правопорушення віднесено до компетенції суду, районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судів (суддів) зокрема.

Увага! Під час реагування на правопорушення поліцейський перевіряє дотримання правил провадження господарської діяльності, наявність документів:

1- дозволу, висновку, рішення, погодження, свідоцтва або іншого документу дозвільного органу, який надає право фізичній або юридичній особі на провадження певних дій щодо здійснення господарської діяльності;

2- виписки з Єдиного державного реєстру, яка засвідчує факт проведення державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців;

3 – ліцензії, документа, що надається органом ліцензування (органом виконавчої влади), на право провадження суб’єктом господарювання визначеного ним виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню.

 


ТЕМА 10. ОСОБЛИВОСТІ КВАЛІФІКАЦІЇ ТА ОФОРМЛЕННЯ МАТЕРІАЛІВ АДМІНІСТРАТИВНИХ ПРАВОПОРУШЕНЬ, ЯКІ ПОСЯГАЮТЬ НА ГРОМАДСЬКИЙ ПОРЯДОК ТА ГРОМАДСЬКУ БЕЗПЕКУ

 

Одним із найбільш поширених адміністративних правопорушень, що посягає на громадський порядок, є дрібне хуліганство, відповідальність за яке передбачена ст. 173 КУпАП

 

Об'єктом дрібного хуліганства є відносини громадського спокою і суспільної моральності. Розглянемо їх більш детально.

Невеликий екскурс в історію питання дозволяє відзначити, що ст. 1 Указу Президії Верховної Ради СРСР від 26.07.1966 року, в якій закріплювалось визначення «дрібного хуліганства», виводила поняття громадського спокою за рамки громадського порядку і розглядала їх у різних площинах. Насправді ж, вони співвідносяться як ціле та частина. Так, якщо будь-яке порушення громадського спокою є завжди порушенням громадського порядку, то далеко не всі порушення громадського порядку можна кваліфікувати як порушення громадського спокою.

Громадський спокій, як один із станів соціальної упорядкованості, пов'язаний з забезпеченням умов, що гарантують нормальну діяльність підприємств, установ, організацій усіх форм власності, суспільну зайнятість в них людей, нормальний відпочинок громадян, нормальний стан побутових відносин і зв'язків, що забезпечують стан соціальної урегульованості. Громадський спокій, таким чином, виступає умовою нормального функціонування будь-якої спільноти членів суспільства – колективів, сімей тощо. У зв’язку з цим, боротьба за забезпечення громадського порядку є насамперед боротьбою за забезпечення стану громадського спокою.

Таким чином, з викладеного вище можна зробити висновок, що громадський спокій є найбільш чітко вираженим об'єктом адміністративно караних посягань на громадський порядок.

Суспільна моральність, як об’єкт дрібного хуліганства, проявляється в даному складі не так чітко, як відносини громадського спокою. Ще в меншій мірі дрібне хуліганство посягає на відносини людської гідності, хоча в деяких випадках останні виступають як основний об'єкт аналізованого правопорушення.

З об'єктивної сторони дрібне хуліганство виражається в нецензурній лайці в громадських місцях, образливому чіплянні до громадян та інших подібних діях, що порушують громадський порядок і спокій громадян. Вказівка закону на «інші подібні дії» дозволяє розглядати як дрібне хуліганство по суті всі дії, що за ступенем суспільної небезпеки не можуть бути кваліфіковані як кримінально каране хуліганство (ч. 1 ст. 296 КК України). Крім того, така вказівка дозволяє «підганяти» під «інші подібні дії» найрізноманітніші відхилення від загальноприйнятих норм поведінки, що пов’язано з серйозними труднощами при кваліфікації відповідних діянь, а іноді з порушенням законності з боку окремих посадових осіб.

Як свідчить правозастосовча практика, найчастіше порушники притягуються до адміністративній відповідальності за дрібне хуліганство скоєне у вигляді:

· нецензурної лайки;

· дебошу в комунальних квартирах і приватних будинках;

· є вчиненням насильства в сімʼї – ст. 173-2 КУпАП);

· співання непристойних пісень у громадських місцях;

· привселюдного розповідання непристойних анекдотів;

· появи у громадських місцях у непристойному вигляді;

· справляння природніх потреб у громадських місцях.

 

Цей перелік антигромадських проявів, які можна кваліфікувати як дрібне хуліганство, не є вичерпним і може бути розширеним. Водночас, при аналізі об’єктивної сторони дрібного хуліганства найбільш важливим є правильне вирішення питання про розмежування дрібного, адміністративно караного хуліганства від кримінально караного (ч. 1 ст. 296 КК України). Останнє, передбачає «грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом».

 

Суб'єкт адміністративної відповідальності за дрібне хуліганство – загальний. Ним може бути особа, яка досягла на момент вчинення адміністративного правопорушення шістнадцятирічного віку. Особи віком від шістнадцяти до вісімнадцяти років, які вчинили дрібне хуліганство, підлягають адміністративній відповідальності на загальних підставах (ч. 2 ст. 13 КУпАП). З урахуванням характеру вчиненого правопорушення та особи правопорушника до зазначених осіб судом можуть бути застосовані заходи впливу, передбачені ст. 24-1 КУпАП.

 

З суб'єктивної сторони дрібне хуліганство завжди вчиняється з прямим умислом. Воно не може бути вчинене з необережності, оскільки правопорушник завжди усвідомлює або повинен усвідомлювати, що своїми неправомірними діями посягає на громадський порядок.

Протоколи про дрібне хуліганство складаються уповноваженими на те посадовими особами Національної поліції, а також органів управління Військової служби правопорядку у ЗСУ (про правопорушення, вчинені військовослужбовцями, військовозобов'язаними та резервістами під час проходження зборів, а також працівниками ЗСУ під час виконання ними службових обов'язків) (ст. 255 КУпАП). Справи розглядаються суддями районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судів (ст. 221 КУпАП) за місцем вчинення правопорушення (ч. 1 ст. 276 КУпАП) протягом однієї доби з дня одержання суддею протоколу про адміністративне правопорушення й інших матеріалів справи (ч. 2 ст. 277 КУпАП).

За вчинення дрібного хуліганства на правопорушника може бути накладено стягнення у вигляді штрафу в розмірі від трьох до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадські роботи на строк від сорока до шістдесяти годин, або виправні роботи на строк від одного до двох місяців з відрахуванням двадцяти процентів заробітку, або адміністративний арешт на строк до п’ятнадцяти діб.


Дата добавления: 2019-02-12; просмотров: 399; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:






Мы поможем в написании ваших работ!