Відмінності між змінами, реформами, інноваціями в освіті
За Майклом Фулланом, “Освітня зміна — процес зростання та розвитку школи як організації, що вивчається”. Зміна — необхідна складова постмодерного суспільства.
За іншим визначенням, освітні зміни — це здійснення нововведень в школі (як в організації). Нововведення — це умисні специфічні зміни, що будуть дієвими у дослідженні цілей системи.
Зміна — це тільки трансформація одного стану в інший; постійний і природній процес.
Інновація і реформа — процеси заплановані та керовані.
Реформа — процес запланованих змін. Реформа — зміни на макрорівні, інновації — зміни на мікрорівні, що мають наслідком поліпшення певних аспектів освіти. Заплановані зовнішні зміни — інновації або реформи — як правило, ініціюються зверху і впроваджуються в освітніх закладах.
Мета інновацій — поліпшення певних аспектів виховання та освіти. Реформа — це політичний процес, який має охоплювати всю систему освіти і впливати на владні відносини.
Історичні періоди освітніх реформ
М.Фуллан та Д.Гопкінс описують 4 періоди реформ ІІ пол. ХХ ст.:
1)1960-ті роки — пов’язані з ривком у науково-технічним прогресом, запуском супутника СРСР, польотом в Космос, наукове змагання між СРСР та США. Розпочата освітня реформа наголошувала на запровадженні нових навчальних програм і матеріалів. Хоча вони були досить високої якості, вони не змогли вплинути на процес навчання. Цьому є дві причини: вчителі не були залучені до процесу розробки цих матеріалів та їм не було запропоновано достатню професійну перепідготовку.
|
|
|
2)1970-ті роки — після першого періоду настає період невдач та скептичного настрою, підрив ідеї реформування освіти. Зміна навчальних програм не принесла очікуваного результату, односторонні моделі, привнесені зверху, не спрацювали. Теоміни “реформа” та “інновація” зажили поганої репутації. Вчителі не хотіли експериментувати з запропонованими нововведеннями, оскільки попереднє неупереджене застосуванні інновацій не принесло бажаного результату і підірвало ідею реформування освіти.
3)кін. 1970-сер. 1980 рр. — поч. складних інновації, період успіху масштабних досліджень проектів пол. Школи. Науковці багато чому навчилися завдяки попереднім помилкам, зокрема, визнали важливість залучення вчителів до процесу реформування освіти. Було здійснено масштабні дослідження проектів поліпшення школи.
4)з сер. 1980-тих рр. — період системних реформ. Освітні системи багатьох країн увійшли в процес постійних змін. Він почався в економічно найрозвиненіших країнах, зокрема в США, потім до нього приєдналися країни Скандинавії, Велика Британія, країни Західної та Східної Європи. Цей період триває досі, вчені очікують, що він буде найскладнішим і, можливо, найпродуктивнішим.
|
|
|
Основні стратегії освітніх реформ
Чін та Бен (1969) описали 3 фундаментальні стратегії змін:
1)Владно-примусові стратегії — прямий та авторитарний підхід. Спілкування відбувається односторонньо — від ініціатора до виконавця.
2)Раціонально-емпіричні стратегії, що базуються на експертизі, спрямованій на розум або інтелект виконавця. Це, як правило, відбувається за допомогою книг, лекцій, оголошень тощо. Спілкування — теж одностороннє.
3)Нормативні стратегії перепідготовки, спрямовані на зміну норм, ставлень і думок різних груп учасників. Підхід ґрунтується на роботі в групі з наголосом на двостороннє спілкування.
За іншим описом (1979), Гаус називає:
1)Технологічний підхід — наголошує на важливості раціонального мислення та емпіричних досліджень.
2)Політичний підхід — наголошує на боротьбі за владу та неминучості конфлікту.
3)Культурний підхід — зосереджується на соціальному контексті, в який втручаються інновації.
Ці стратегії (підходи) фокусуються на трьох основних аспектах соціального життя: 1)політична влада; 2)науковий раціоналізм; 3)культурні норми і цінності.
|
|
|
Основні моделі освітніх реформ
За найпоширенішою класифікацією, є:
1)Політично-адміністративна модель освітніх реформ. Організації розглядаються як політичні системи. Політичні перспектива базується на припущенні, що індивіди та групи ставлять за мету власні інтереси і використовують владу та ін. ресурси. Зміни відбуваються завдяки владі та авторитету.
2)Раціонально-всебічна модель. Базується на моделі дослідження і розвитку. Однією з характерних рис є припущення, що соціальні системи повністю вивчені і тому можуть бути змінені на основі кальки і прогнозів. Цю модель критикували за її надраціональність, заідеалізованість, надмірну орієнтацію на дослідження і недостатню орієнтацію на користувача. Вона є наближеною до раціонально-емпіричної стратегії Чіна та Бена.
3)Культурна модель. Зорієнтована на культуру і клімат соціальної системи — норми, цінності, думки — як основні мішені. Культурна модель намагається емоційно збудити процес запланованих змін. Вона набагато менш бюрократична і більш спрямована на користувача. У багатьох аспектах вона подібна до стратегії змін Чіна та Бена, що має назву “перевиховна стратегія”.
Дата добавления: 2019-02-12; просмотров: 163; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!