Філософські проблеми у поглядах Івана Франка (1856-1916)



І.Я.Франко розробляє тему праці, трудової моралі у літ-рі, ставлячи в центр своєї філософії людину. Головний закон людяності у формуванні Франка: неробство – зло, праця – доб-ро. Праця – єдине, що здатне творити і вдосконалювати людську душу, вселяти в неї почуття гідності і правди. Але жити лише для праці неможливо, вважав Франко. У його творчості по-стійно виступають дві взаємозалежні сили: це пісня і праця, дух і матерія, книжка і хліб. Його філ.поглядам притамана діалектико-матеріалістич-на оцінка. У розвитку світогляду Франка відбилися складні суперечності ідейної боротьби, суспільно-політичних течій переломного періоду у розвитку людства. Тому при всій глибині та багатогранності його світогляд не був послідовно завершений. Основними рисами світогляду Івана Франка були: 1. філософський матеріалізм; 2. революційний демократизм; 3. критичний реалізм; 4. просвітительський гуманізм. Світогляд І.Франка можна з'ясувати, значною мірою, виходячи з оцінок найхарактерніших явищ тогочасного суспільно-політичного життя, зокрема, таких, як марксизм і релігія[3]. І.Франко доводить, що матеріалістичне розуміння історії, яке оголошується в марксизмі одним з найбільших наукових відкриттів, зроблених на основі діалектичного методу, являє собою не що інше, як красиво складену схему еволюції людства. І як кожна штучна схема воно не позбавлене теоретико-методологічних вад Загальнонауковий характер філософського світогляду І.Франка добре проглядається в його оцінках релігії як складного суспільно-історичного явища. Відомо, що І.Франко неодноразово і з різних приводів вдавався до наукового аналізу релігії і зокрема християнства, а працю «Поема про сотворення світу» цілком присвятив розгляду джерельної бази “Біблії”.

Політичні ідеї українського націоналізму (м.Міхновський, д.Донцов).

Міхновський. Умовою побудови незалежної української держави мислитель вважав націоналізм, уважав його «велетенською і непереборною силою», під натиском якої «ламаються... непереможні кайдани, розпадаються великі імперії і з'являються до історичного життя нові народи...».Міхновський вважав, що українська нація не національна, не має національної свідомості, як її мають, зокрема, польський, чеський, хорватський та інші народи, що й є причиною того, що «вона перебуває в найтяжчому рабстві... і хилиться до своєї конечної гибелі». Водночас в Україні немає соціальної верстви, яка б змогла об'єднати суспільство на засадах націоналізму, визволитись від поневолення і створити незалежну державу. Він піддавав критиці українську інтелігенцію, вважав її індиферентною, такою, що не має чітких світоглядних і політичних поглядів, «прилучаючися до тієї чи іншої верстви суспільства пануючої московської нації, тонучи в її суспільних ліберальних та революційних течіях, плекаючи консервативне українофільство для задоволення. Дмитро Іванович Донцов (1883-1973).В плані вчень про державу і право важливими були його праці «Підстави нашої політики», «Націоналізм», «Дух нашої давнини». На відміну від М. Міхновського, Д. Донцов відкинув народницьку, демократичну концепцію і замінив її волюнтаристською, ірраціональною, елітарною концепцією нового націоналізму, В умовах переслідування російським режимом Донцов емігрував за кордон і в 1913 р. на другому всестудентскому з'їзді у Львові виклав програму антиросійської політики і закликав до боротьби за виборювання незалежності України. Після його доповіді студентство прийняло резолюцію, в якій стверджувалося, що його ідеалом е створення самостійної Української Держави. Резолюція була підтримана І. Франком на сторінках «Літературно-Наукового Вісника». У серпні 1914 р. група українських емігрантів наддніпрянців, за ініціативою Донцова та В. Дорошенка, заснувала Союз Визволення України як безпартійну політичну репрезентацію Центральної та Східної України, для пропаганди ідеї самостійної України. Упродовж багатьох років свого життя Росія розглядалась Д. Донцовим як основна сила, що поневолює Укр, обмежує її суверенітет. Д. Донцов пропагував ідею про органічний зв'язок Укр з Заходом і засуджував деякі ідеологічні течії XIX-XX століть, що його послаблювали. На його переконання, Укр може вибороти незалежність лише у разі відмежування від орієнтації на Росію, соціалізм, лібералізм і демократизм, а також утвердження в суспільній свідомості ідеології націоналізму, оскільки до цього «світогляд носив печать неймовірної обмеженості», який він називав «провансальним» (національне неповноцінним), світоглядом не нації, а верстви, класу, нижчих рас, переможених.


Дата добавления: 2019-01-14; просмотров: 217; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:






Мы поможем в написании ваших работ!