Малюнок 24. Зміни рівня естрогенів у корови в період вагітності та родів.



З розвитком вагітності та наближення родів у корів закономірно підвищується в крові і сечі рівень сумарних естрогенів. Рівень естрогенів сягає свого максимуму на 4 – 5 місяцях вагітності у корів і знаходиться приблизно в одній і тій же концентрації до родів. За 3 – 5 тижнів до родів ендогенний рівень естрогенів у корів підвищується з 5 до 500 нг/мл, а за декілька годин до родів до 880 нг/мл.

Роль естрогенів в процесі вагітності велика та різнобічна. В останні роки були виявлені та вивчені специфічні рецептори системи, чутливі до гормонів, зокрема до естрогенів. Це високомолекулярні білкові структури локалізовані в цитоплазмі клітин органів-мішенів. Механізм дії гормонів схематично можна представити слідуючим чином. Гормон, що опинився в кров’яному руслі комплексується з білками плазми і в такому вигляді переноситься до органів-мішенів. Гормон проникає в цитоплазму клітин, де зв’язується зі специфічними білками-рецепторами. Комплекс гормон-рецептор активізується, що супроводжується певними змінами структури рецепторного білка. Активований комплекс проникає в ядро клітини, де взаємодіє з ароматизованими структурами, тобто з генетичним апаратом клітини. В результаті цього відбувається активізація синтезу різних видів РНК та посилення синтезу специфічних білкових компонентів клітини. Змінюється структура і функціональна активність клітин органа-мішені, що й призводить до прояву специфічної відповіді органа на дію гормону. При порушенні рецепторної ланки органа-мішені відповідь організму на нормальний рівень гормону недостатня і клінічно можна відмітити гіпофункцію.

Естрогени в декілька разів розширюють діаметр спіральних артерій перед впровадженням останніх в міжворсинчатий простір, що сприяє підсиленню обміну речовин між організмом матері і плода.

Інтенсивний синтез гормонів в яєчниках і в фето-плацентарному комплексі необхідний для розвитку і завершення вагітності. Їх вплив різнобічний, але строго специфічний. Естрогени впливають на синтез нуклеїнових кислот, на мембранний потенціал, від якого залежить, зокрема, функція міометрію, і на обмін речовин між клітиною і навколишнім середовищем. Вони сприяють збільшенню кровообігу в матці та материнській плаценті, активізують транспортну функцію останньої. При зменшенні ж кровообігу в цих областях, чим би воно не було викликане, можуть постраждати різнобічні функції плаценти, в тому числі і її здатність до синтезу естрогенів.

Естрогени можуть також контролювати метаболічні процеси в ембріонах в період передімплантаційного розвитку, коли між матерю і ембріоном ще не встановлений зв’язок.

В даний час багато уваги приділяється з'ясуванню питання про роль естрогенів в розвитку ембріона і плода. Естрогени виконують надзвичайно важливу роль в формуванні, розвитку та життєдіяльності плода. Спад секреції в добовій сечі нижче трьох міліграм є абсолютною ознакою загибелі плода. Ці гормони активізують через систему нуклеїнових кислот клітинний синтез пластичного та енергетичного матеріалу, необхідного для розвитку плода.

Відомо (Тимошенко Л.В. та ін., 1981), що в організмі плода міститься значно більше естрогенів (в основному естріолу) ніж в організмі (крові) матері. Естріол виявлено в великій кількості в навколозародковій рідині і меконії плода, а також в надниркових залозах, печінці, легенях, плаценті.

Також встановлено, що швидкість кровотоку в матці тварин достовірно підвищується вже через три години після внутрішньом’язової ін’єкції одного міліграму естролу.

Підсумовуючи результати дії естрогенів необхідно відмітити: вони відіграють виключно важливу роль при вагітності – впливають майже на всі біохімічні процеси в матці; викликають розростання судин в ендометрії; збільшення вмісту крові в матці, разом з прогестероном забезпечують підвищення маси та розмірів матки; підсилюють поглинання кисню тканинами, енергетичний обмін, активність ферментів і синтез нуклеїнових кислот; відіграють важливу роль в нідації плодового яйця; підвищують чутливість матки до окситотичних речовин; мають велике значення в водно-сольовому обміні. (Таблиця 1).

Розглядаючи плід як дуже важливий елемент єдиної функціональної системи мати-плід-плацента, необхідно підкреслити, що не дивлячись на тісну взаємодію органів внутрішньої секреції, ендокринна система плода має певну самостійність. Ендокринну функцію матері не можна розглядати в відриві від аналогічної функції плода.

Таблиця 1

 

 

Фето-плацентарний комплекс та його функції

 

 

 


В організмі плода поступово розвиваються і починають функціонувати нейроендокринні механізми, що підтримують власний його гомеостаз.

У плодів корів гормони лютропін, естрогени, андрогени, протестерон виявляються, хоча і в низькій кількості, з трьох місяців тільності. Гормональна активність залоз плода підвищується з віком, чутливість тканин до гормонів підсилюється, в тканинах збільшується число гормональних рецепторів. Ендокринні залози у плодів з розвитком збільшуються, але відносна маса їх послідовно зменшується.

Гіпоталамо-гіпофізарна система починає розвиватись дуже рано. Про початок функції аденогіпофіза може дати уявлення знаходження гормонів в ньому самому чи в крові плода. Останнє показове тому, що гормони, які синтезуються аденогіпофізом матері, не проникають або майже не проникають через плацентарні мембрани до плода.

Гіпоталамус розвивається на самому ранньому періоді онтогенезу. Гіпофіз плодів реагує на стимулюючі та гальмуючі фактори гіпоталамуса. Розвиток надниркових залоз та щитовидної залози також знаходиться під контролем зародкового гіпоталамуса.

Гіпофіз закладається в ембріональний період. На цей час виявляється функція його базофільних та ацідофільних клітин, які з трьох місяців розвитку, судячи за ступенем фарбування і щільності гранул протоплазми, підвищують свою активність.

В клітинах аденогіпофіза виявлені РНК, глікоген, аскорбінова кислота, а також ліпоїди і неспецифічні фосфатази. Але, не дивлячись на диференціацію на ранніх етапах ембріонального життя, гіпофіз на момент народження не володіє вираженою гормональною активністю через незрілі зв’язки з гіпоталамусом.

Морфологічне і гістохімічне дослідження гіпозіфа (Тимошенко Л.В., Трав’янко Т.Д., Гланц М.Р., 1981) можуть мати важливе значення для з’ясування періоду становлення його гормональної функції і тропних впливів на морфологічний та функціональний розвиток і стан інших ендокринних залоз (яєчники, щитовидна залоза, надниркові залози) плода, що розвивається. З другого боку, шляхом співставлення етапів функціонування гіпофіза, яєчників та інших ендокринних залоз можна судити про нормальний перебіг чи патологію вагітності, розвиток плода. З чотирьох місячного віку у плодів підсилюється кровозабезпечення і проліферація клітин аденогіпофіза, але паренхіма поступово приймає часткову будову, диференціюються базофільні і ацідофільні аденоцити, які із голокринної секреції переходять до мерокринного типу.

Визрівання надниркових залоз і секреторна функція їх кори завершується уже в першу половину пренатального розвитку. Кора надниркових залоз у плода є одним з найбільш важливих органів, який досягає повного розвитку на четвертому місяці вагітності.

Кора надниркових залоз плода має два функціонально різних компоненти: одна частина (фетальна зона) пов’язана з метаболізмом статевих стероїдів, тобто з естрогенами і андрогенами (після народження ця частина підлягає атрофії), друга – бере участь в синтезі кортикоідів. Стероїдогенез надниркових залоз плода відрізняється від стероїдогенезу надниркових залоз дорослих організмів тим, що у плода проегестерон не фігурує в якості обов’язкового проміжного метаболіту.

Дослідження функціонального стану надниркових залоз у плода притягує до себе увагу багатьох вчених. Особливо це пов’язано зі з’ясуванням ролі коркової речовини надниркових залоз плода і продукції нейтральних попередників естрогенів типу дегідроепіандростерону, що в свою чергу зумовлює нормальний біосинтез і метаболізм естрогенів під час вагітності.

Вивчення особливостей розвитку структури надниркових залоз плода показало (Тимошенко Л.В. та ін., 1981), що маса згаданого органу в 10 – 20 разів більша відносно маси тіла плода, ніж у дорослого. Так, 80 – 85 % залози до моменту зародження складається із фетальної зони, що уявляє собою гіпертрофовану і гіперплазовану сітчасту зону, яка містить крупні клітини з великим блідо зафарбованим ядром і еозинофільною цитоплазмою. Решта 20 % залози – пучкова та погано диференційована клубочкова зони. Ці дві зони містять невеликі клітини з мілкими ядрами і цитоплазмою, що бідна на ліпіди.

Фетальна кора містить різні ліпіди, кетостероїди, аскорбінову кислоту, лужну фосфатазу, але вона бідна на РНК.

Розвиток щитовидної залози забезпечує її функціонування на початку плодового періоду розвитку сільськогосподарських тварин.

Початок функціональної активності щитовидної залози та виділення нею гормонів співпадає з моментом формування в ній перших фолікулів, що мають сліди колоїду. Перші фолікули і колоїд в щитовидній залозі були знайдені у плодів великої рогатої худоби в віці біля двох місяців, до 4 – 5 місячного віку 50- 60 % фолікулів досягають розмірів одного міліметра. Вони мають чітку обмеженість, в деяких з’являється колоїд блідо-рожевого кольору з секреторними гранулами. В сім місяців – 50 % фолікулів перевищують розміри в один міліметр, більша їх частина заповнена колоїдом.

В щитовидній залозі 150 – 170 денного плода корів порівняно добре розвинутий фолікулярний епітелій, фолікули з невеликим діаметром, що свідчить про високий рівень гормональної активності органу.

В гіпофізі трьохмісячного плода корови виявляється в досить великій кількості гонадотропний гормон. Між передньою долею гіпофіза і генітальними органами уже в період внутрішньоутробного розвитку тварин існує функціональний зв’язок. Цей зв’язок характеризується тим, що термін виявлення в гіпофізі плода гонадотропного гормону співпадає зі значним збільшенням інтенсивності розвитку яєчників та сім’яників.

У плодів аденогіпофізом виділяються гонадотропні гормони – ФСГ, ЛГ, які досить важливі для процесу статевого диморфізму. В середині внутрішньоутробного періоду розвитку в проміжному мозку з’являються фактори, що здатні стимулювати секрецію гіпофізом гонадотропінів. У плодів жіночої статі вміст ЛГ до 24 – 28 тижня значно збільшується і досягає 10 – 18 одиниць на залозу.

Утворення фолікулів в яєчниках плода відбувається після 20го тижня вагітності. Критичний період розвитку жіночих геніталій відноситься до 27 – 32 тижня вагітності, зниження рівня естрогенів може несприятливо на них вплинути.

В роботі (Булієнко С.Д., Степанковська Г.К., Фотел П.І., 1982) показано, що естрогени – головні індуктори статевого диференціювання гіпоталамуса, а також гонадотропних функцій гіпофіза в пренатальному чи неонатальному періодах онтогенезу. Гонадотропіни та контролюючий їх секрецію гіпоталамічний лю-фоліберин починають продукуватись ще на ембріональних стадіях розвитку тварин. Проте їх роль в становленні функції гонад і статевому розвитку на цих етапах обмежена. Вивченню процесів розвитку яєчників, матки плодів присвячено багато праць. В них повідомляється, що поряд з формоутворюючими процесами в яєчниках дуже рано починається розвиток фолікулів, в матці теличок плодів 4 – 5 місячного розвитку помітно сформовані три шари і слизова оболонка вкрита епітелієм, вже є слабко розвинуті маткові залози.

Нарощування маси яєчників йде паралельно збільшенню у плодів – теличок маси інших відділів статевого апарату. Якщо у чотирьохмісячних плодів-теличок маса яєчників була менше 0,04 – 0,08 г, в семимісячних – дорівнювала 0,18 – 0,23 г, то в дев’ятимісячному віці вона досягла 0,20 – 0,61 г.

В результаті проведених гістологічних та гістохімічних досліджень було встановлено, що в яєчниках чотирьохмісячних плодів абсолютна більшість первинних фолікулів вже сформована. Зріс в фолікулярному епітелії вміст нуклеїнових кислот, глюкопротеїдів, глікогену, кислих мукополісахаридів, РНК і білків, в овоцитах і фолікулярному епітелії виявляється глікоген. Разом з тим фолікули хоча і розвиваються, але не оволюють.

Яєчники плода починають активний стероїдогенез на шостому – сьомому місяцях внутрішньоутробного розвитку, або незадовго до строку настання родів. Проте в розвитку плода жіночої статі стероїди не впливають на морфогенез статевих органів.

Тимошенко Л.В., Трав’янко Т.Д., Гланц М.Р. (1981) роблять припущення – в зв’язку з продукцією стероїдів плацентою і організмом матері плід не відчуває потреби у власних стероїдах.

Важливим питанням для практики тваринництва є вивчення впливу вітаміну А на організм вагітних. Ті, що є повідомлення не вказують на повну вивченість проблеми. Як вважають (Полянцев М.І., 1978; Привало О.Є. та ін. 1984) під час вагітності у тварин значно зростає потреба в вітаміні А.

Встановлено, що достатня кількість вітаміну А в організмі матері забезпечує нормальний розвиток плода, перебіг вагітності, родів і післяродового періоду. Недостатній же вміст в раціоні вагітних вітаміну А може призвести до грубих порушень обміну речовин у матері і плода, а також до виникнення різних ускладнень вагітності (Мадісон В.В., 1984; Яблонський В.А., Савицький В.Л., 1987).

Як уже згадувалось особливе навантаження під час вагітності несе ендокринна система матері.

Гіпофункція залоз внутрішньої секреції в період вагітності негативно впливає на її перебіг (можливе переривання), розвиток плаценти, плода.

Лише в поодинокій літературі наводяться дані про роль недокорму корів на функцію залоз внутрішньої секреції. Дослідження залоз ендокринної системи показали, що щитовидна, підшлункова, надниркові залози, яєчники і гіпофіз у корів дослідної групи були недорозвинені. Від недокорму матерів страждали також і залози їх плодів. В тканинах більшості залоз спостерігалась знижена концентрація ДНК і РНК.

Ускладнення вагітності і екстрагенітальні захворювання матері призводять до різнобічних змін в плаценті, порушуючи її будову та функції, що в свою чергу може негативно вплинути на стан плода, при цьому нерідко виявляється певна специфіка змін в плаценті, залежно від характеру порушень в організмі матері (Кошовий В.П., 1984, 1988, 2003).

Зміни в плаценті можуть виникати гостро або ж розвиватися тривало. Перші, як правило, призводять до гострої гіпоксії або ж внутрішньоутробної загибелі плода. При тривало протікаючих порушеннях в плаценті перебіг вагітності і стан плода неоднозначні і залежать від багатьох факторів.

В останні роки ці порушення обмежують терміном „плацентарна недостатність”, деколи користуються терміном „фето-плацентарна недостатність”.

Плацентарна недостатність – синдром, що характеризується складною поліказуальною реакцією плода і плаценти, що виникає при самих різних станах материнського організму та обумовлений порушеннями адаптаційно-гомеостатичних реакцій плаценти на молекулярному, клітинному і тканинному рівнях.

Оскільки в системі мати-плацента-плід включається ізольована патологія якої-небудь одної підсистеми, то необхідно визнати доцільність терміну „фето-плацентарна недостатність”, що діаметрально відображує взаємозв’язок порушень всіх ланок фето-плацентарного комплексу. Проте в методологічному плані допустимо виділяти плацентарну недостатність як нозологічну форму, при якій переважають порушення структури та функції плаценти як органа, що інтегрує всі види обміну між організмом матері і плода.

Плацентарна недостатність є однією з центральних проблем сучасного акушерства, перинатології. Вона включена в Міжнародну статистичну класифікацію хвороб, травм і причин смертності як один з основних діагнозів патологічного стану плода і новонародженого.

В залежності від характеру ушкоджень плаценти виокремлюють три види плацентарної недостатності: плацентарно-мембранну недостатність при зменшенні здатності плацентарної мембрани до транспорту метаболітів; клітинно-паренхіматозну плацентарну недостатність в зв’язку з порушеннями клітинної активності; гемодинамічну недостатність.

Як правило, в клініці спостерігають поєднання не менш двох форм цієї патології.

За клініко-морфологічними ознаками можна виділити первинну та вторинну плацентарну недостатність.

Первинна – виникає при формуванні плаценти в період імплантації, раннього ембріогенезу і плацентації під впливом різнобічних факторів (генетичні, ендокринні, інфекційні та інші) діючих на гамети, зиготу, бластоцисту, плаценту, що формується і статевий апарат.

Вторинна плацентарна недостатність розвивається на фоні уже сформованої плаценти під впливом екзогенних по відношенню до плода факторів організму матері. Як правило вона спостерігається в другій половині вагітності.

Плацентарна недостатність як первинна, так і вторинна може наступати гостро чи розвиватись хронічно. Частіше за все проявом гострої плацентарної недостатності служать численні інфаркти, передчасне відшарування ворсинок.

Повідомляється (Булієнко С.Д., Степановська Г.К., Фогел П.І., 1982), що хронічна вторинна плацентарна недостатність є порівняно розповсюдженою патологією і спостерігається приблизно у кожної третьої вагітної групи високого риску, а перинатальна смертність серед цих вагітних сягає 60 %.

В залежності від стану компенсаторно-пристосовчих реакцій розрізняють відносну та абсолютну недостатність плаценти.

В умовах здійснення компенсаторних реакцій в плаценті її недостатність частіше за все носить відносний характер.

Найбільш тяжкою формою хронічної недостатності плаценти є її абсолютна форма, яка розвивається на фоні порушень визрівання хоріона при ушкодженнях плаценти інволютивно-дистрофічного, циркуляторного і запального характеру при відсутності умов для здійснення компенсаторно-пристосовчих реакцій хоріона на тканинному рівні. Ця патологія, як правило, супроводжується гіпотрофією і гіпоксією плода аж до його внутрішньоутробної загибелі.

Причинами патології плаценти можуть бути ендогенні та екзогенні фактори. До перших відносяться порушення формування плаценти, при цьому спочатку може розвиватись судинна та ферментативна недостатність. Екзогенними, як правило, є порушення матково-плацентарного кровообігу.

Різні дефіцитні стани в організмі вагітних негативно впливають на розвиток і функціонування плаценти.

Відомо, що недокорм корів негативно впливає на розвиток оболонок і кількість амніотичної рідини. Площа котіледонів складає у корів дослідної групи 76 – 80 % цього показника у тварин контрольної групи, а кількість котіледонів – 83 – 86 %.

У вагітних при залізодефіцитній анемії розвивається фето-плацентарна недостатність. При цьому спостерігається різке зниження рівня естрогенів.

В поодиноких повідомленнях згадується про те, що дефіцит вітаміну А гальмує розвиток плаценти. Проте інформація про вплив вітаміну А на структуру і функцію плаценти корів до проведення наших досліджень була відсутньою. В більш пізніх роботах наводяться дані про негативний вплив дефіциту вітаміну А на структуру плаценти.

На даний час є багато повідомлень, в яких доказана можливість проникнення через плаценту до плоду умовно патогенних мікробів.

Повідомлень же про розбіжності проникненності плаценти корів в нормі та при А-вітамінній недостатності (при морфо-функціональних порушеннях плаценти) для умовно патогенних мікробів ми не зустрічали до проведення наших досліджень.

Вивченню питання про забезпеченість плода вітаміном А, можливість проникнення ретинолу через плаценту присвячено багато робіт. Ряд авторів притримуються єдиної думки про те, що в організмі плода вміст вітаміну А низький, і що запаси його знаходяться в прямій залежності від забезпеченості організму матері.

Робиться припущення, що певна частина вітаміну А у вагітних переноситься від матері до плода. Це перенесення регулюється двома механізмами, один з яких обмежує транспорт вітаміну А від матері до плода при достатньому чи надлишковому його вмісті в організмі матері, а інший забезпечує перенесення ретинолу до плода при його недостатності за рахунок мобілізації ресурсів материнського організму.

Вітамін А і каротин виявляються в плаценті в досить значних кількостях, що свідчить про депонування їх в цьому органі. В напрямку до плоду плацентарний бар’єр долає лише каротин, який в печінці перетворюється в вітамін А та депонується. Можливо, що в плаценті відбувається і зворотній процес, тобто перетворення вітаміну А в каротин.

Рой Дж. (1982) добився збільшення вмісту вітаміну А в організмі плодів і новонароджених телят після дачі з кормом чи парентерального (внутрішньом’язового) введення його тільним коровам.

В літературі до проведення наших досліджень були відсутніми повідомлення про ступінь депонування вітаміну А в печінці плодів на різних стадіях розвитку після інтраабдомінального введення коровам ретинолу ацетату.

Оскільки в даний час опубліковані неспростовні дані, що свідчать про функціональну активність ендокринного апарату плода вже на ранніх періодах внутрішньоутробного життя, та доказано, що несприятливий перебіг вагітності і різні захворювання матері здатні впливати на формування захисно- пристосовчих реакцій плода, виникла необхідність ґрунтовного вивчення розвитку і становлення функцій аденогіпофіза плодів жіночої статі, про що в літературі досить обмежені повідомлення. Зокрема, майже не висвітлені питання – як патологічний перебіг вагітності може відобразитись на розвитку і становленні функцій фетального аденогіпофіза.

Тривала дія патологічного фактору на організм вагітних затримує структурне диференціювання та пригнічує функціональний стан аденогіпофіза.

Серед органів і систем, що беруть участь в реакціях адаптації організму, велика роль відводиться корковій речовині надниркових залоз. Не дивлячись на всю важливість питання, вплив особливостей перебігу вагітності на морфологічний та функціональний розвиток надниркових залоз в фетальному періоді онтогенезу майже не висвітлений в літературі.

Загальновідомим є те, що коркова речовина надниркових залоз плода на 80 % складається з внутрішньої (зародкової) зони. Що стосується процесів диференціювання кори надниркових залоз, то це питання обмежено висвітлено, оскільки механізми росту і диференціювання на протязі всього періоду внутрішньоутробного розвитку до сих пір не вивчались, до того ж ніхто із авторів не підходив до цього питання з врахуванням особливостей перебігу вагітності.

Гістологічне дослідження надниркових залоз в досліджуваній групі (патологічна вагітність) виявило, на відмінність від контрольної, нерівномірність росту зовнішньої та внутрішньої зон та більш низької цифри їх розмірів.

Ускладнений перебіг вагітності порушує процес росту, розвитку та етапів структурного диференціювання кори надниркових залоз, при цьому значно зменшується розмір зон кори надниркових залоз у плодів дослідної групи.

На момент народження при ускладненій вагітності було встановлено збіднення кори надниркових залоз ліпідами та негативна реакція на ферменти. Що свідчило про функціональне виснаження та зменшення резервних можливостей кори надниркових залоз.

Зменшення маси надниркових залоз плода відбувається при сповільненні синтезу естрогенів в материнському організмі. Замісна терапія гормонами відновлює і нормалізує розвиток та масу надниркових залоз.

Було показано, що велика концентрація естріолу в сечі вагітних пропорціональна розміру надниркових залоз плода. При недостатній функції надниркових залоз матері відмічається зниження рівня естрогенів.

Щитовидна залоза починає функціонувати вже на ранніх строках антенатального періоду онтогенезу і виявляє варіабельність структури в залежності від строку і в особливості від перебігу вагітності.

Порушення водного обміну у тільних корів і нормального органогенезу щитовидної залози у плода викликає у нього порушення функції інших залоз внутрішньої секреції та яєчників.

При виявленні особливостей морфологічної та функціональної асиметрії фетальних яєчників встановлено, що починаючи з сьомого місяця різноманітні несприятливі фактори зовнішнього середовища призводять до порушень не тільки структури, але й ендокринної функції гонад. Особливу чутливість до несприятливих факторів виявляють статеві і гранульозні клітини, в результаті чого в постнатальному житті подібні яєчники можуть бути функціонально неспроможними.

Про високу чутливість гонад, що розвиваються, до різних несприятливих дій згадується в роботі (Тимошенко Л.В., Трав’янко Т.Д., Гланц М.Р., 1981). Автори спостерігали велику кількість кистозно-перероджених фолікулів, лютеінізовані і фолікулярні кісти, крововиливи в порожнини фолікулів, дегенерацію зародкового епітелію. Число примордіальних фолікулів в гонадах буває нижче норми, а в атретичних фолікулах міститься мінімальна кількість глікогену.

При патологічних умовах внутрішньоутробного існування відмічається статистично достовірне зменшення розмірів матки. Однією з найважливіших причин недорозвиненості фетальної матки є зниження рівня естрогенів в крові матері і плода, що нерідко спостерігається при соматичній і акушерській патології. Найбільш чутливим до ушкоджуючих факторів внутрішньоутробного середовища є ендометрій, а найменш чутливим – міометрій.

Дефіцитна годівля вагітних тварин затримує розвиток залоз внутрішньої секреції у плодів. При цьому в тканині більшості залоз спостерігається зниження концентрації ДНК і РНК.

Нами вперше були проведені дослідження з метою виявлення впливу дефіциту вітаміну А в організмі вагітних корів на морфологічний та функціональний розвиток залоз внутрішньої секреції (гіпофіз, надниркові залози, щитовидна залоза) і статевих органів (яєчники, матка) плодів (Кошовий В.П., 1984; 1988).

Термін „перинатологія” швидко ввійшов в літературу. Ще недавно плід був „німим” об’єктом спостереження. В останній час плід поступово стає повноправним пацієнтом, що потребує медичної та ветеринарної допомоги на рівні сучасних досягнень науки.

Внутрішньоутробна гіпотрофія великої рогатої худоби має широке розповсюдження та продовжує залишатись однією з актуальних проблем тваринництва і ветеринарії.

Термін „гіпотрофія” був введений вперше в медицинську літературу в1905 році. Якщо при пологах в строк чи передчасно новонароджені мають масу нижчу тої, яку повинні мати при відповідному терміну вагітності, то діагностують уроджену гіпотрофію. Внутрішньоутробна гіпотрофія обумовлює схильність до ряду захворювань (Криштофорова Б.В., 1999).

Тому ранній діагностиці гіпотрофії плода приділяється особливо велике значення.

Патогенез внутрішньоутробної гіпотрофії зараз представляється таким чином: несприятливі фактори в пренатальному періоді з боку матері чи порушення плацентарного кровообігу або те і інше разом ведуть до розвитку ембріофетопатій. Ембріофетопатії характеризуються тканинними вадами розвитку і клітинною незрілістю органів імуногенезу, центральної нервової системи, паренхіматозних органів. Це обумовлює незрілість захисно-адаптаційних реакцій, що призводить до порушень обміну речовин, спотворенню функцій органів і систем, зменшенню маси плода і в кінцевому результаті до дистрофії плода.

Гіпотрофія чи відставання розвитку плода є основним клінічним проявом хронічної плацентарної недостатності. В більшості спостережень явища затримки внутрішньоутробного розвитку були обумовлені морфологічними та функціональними особливостями плаценти та розвитком плацентарної недостатності. При виражених дистрофічних змінах в плаценті розвиток недостатності призводить до внутрішньоутробної затримки росту плода, ускладненому перебігу неонатального періоду (Сідельникова В.М., 1986).

Гіпотрофія новонароджених нерідко пов’язана з порушеннями розвитку та хворобами плода, до яких відносяться генетичні фактори, хромосомні аберації, уроджені вади розвитку, інфекції, багатоплідна вагітність, аплазія одної із пупочних артерій. Крім того, бувають причини, що зв’язані з недостатністю плаценти (аномалії розвитку, запалення, порушення кровообігу і метаболізму) та з деякими станами матері (недостатня годівля і анемії, гемоглобінопатія та інше) (Мідліл Л.В., Воцел Й., 1986).

В роботі (Дегай В.Ф., 1981) показано, що виникнення внутрішньоутробної гіпотрофії, як правило, пов’язано з порушеннями матково-плацентарного кровообігу. Причини, що викликають внутрішньоутробну гіпотрофію численні, їх дві групи: зовнішні, тобто пов’язані з дією зовнішнього середовища на плід; генетичні. До зовнішніх причин відносять: біологічні особливості матері (вік, багатоплідність) і неповноцінна годівля; плацентарна недостатність; хвороби матері; внутрішньоутробна інфекція; дія хімічних речовин.

Загальновідомо, що неповноцінна годівля корів і телиць викликає затримку росту їх плодів.

Дослідження з метою вивчення впливу дефіциту вітаміну А на плід має свою давню історію. Ще в 1936 році з’явились повідомлення про вплив вітаміну А на організм вагітних тварин (Лавров Б.А., 1980). Було показано, що дефіцит вітаміну А негативно впливає на організм вагітних тварин, розвиток плода.

На даний час численна література присвячена вивченню впливу вітаміну А на організм вагітних тварин. Автори одностайні в висновках: дефіцит вітаміну А викликає аборти у корів (Глотов В.В., 1982; Візнер Е., 1976; Рой Дж., 1982) та передчасні роди; негативно впливає на розвиток плода (Закревський А.А., 1986; Лук’янова Є.М., Тараховський М.Л., Денисова М.Ф., 1984; Пирцу А.А., 1981): обумовлює народження слабких телят (Бєляєвський Ю.І., Сазанова Т.Н., 1981; Козло Н.Є., 1984; Петренко Г.Г., 1982; Візнер Е., 1976; Рой Дж., 1982).

Діагностика порушень функції плаценти складається із методів, безпосередньо визначаючих ступінь і характер змін в самій плаценті та із способів, що виявляють стан плода і фето-плацентарної системи.

Оскільки серед перших симптомів плацентарної недостатності є внутрішньоутробна гіпотрофія плода, в ранній діагностиці порушень функції плаценти велику роль відіграє своєчасне діагностування внутрішньоутробної гіпотрофії. Найбільше розповсюджені гормональні дослідження, ультразвукове сканування, вивчення матково-плацентарного кровообігу, біохімічні дослідження крові матері і амніотичної рідини, гістоморфологічне вивчення плаценти. Останні дослідження проводяться після родів і дають можливість тільки ретроспективно оцінити функцію плаценти.

Ряд авторів (Грос К.Я. та ін., 1985; Тимошенко Л.В. та ін., 1981) для діагностики плацентарної недостатності пропонують використовувати електрофізіологічні, біохімічні, морфологічні, імунологічні, бактеріологічні, ендокринологічні методи досліджень. Велику діагностичну і прогностичну цінність має визначення секреції сумарних естрогенів, величина яких зростає зі збільшенням терміну вагітності. Зниження рівня секреції естрогенів в порівнянні з нормальними показниками характерними для цього строку є несприятливою прогностичною ознакою і свідчить про порушення перебігу вагітності.

Визначення секреції і екскреції гормонів фето-плацентарного комплексу у вагітних має велике значення, проте всі сучасні методи досліджень складні та працемісткі. Тому сповна закономірні пошуки більш простих методів досліджень, які б могли відображати стан фето-плацентарного комплексу і своєчасно сигналізувати про порушення розвитку внутрішньоутробного плода.

Таким методом може слугувати дослідження клітинного складу вагінального мазка вагітних. Основою для такої пропозиції послужили роботи (Тимошенко Л.В., Трав’янко Т.Д., Гланц М.Р., 1981), в яких показаний зв’язок між секрецією і екскрецією статевих гормонів і цитологічною картиною вагінального мазка у невагітних. Колпоцітоскопія у вагітних жінок широко ввійшла в практику медицини.

Нами в практику ветеринарної медицини був вперше запропонований метод колпоцітоскопії для оцінки стану плода корів під час вагітності і для діагностики гіпотрофії новонароджених телят.

Роди є складним і маловивченим фізіологічним актом. Всі фізіологічні процеси в матці реалізуються через первинну їх ланку - біохімічне перетворення речовин і енергії на різних рівнях клітинних організацій. Слабкість же родової діяльності розцінюється як результат недостатності імпульсів, виникаючих в регулюючих скорочувальну діяльність матки, і неспроможності її отримати ці імпульси (Михайленко Є.Т., Чернега М.Я., 1988).

Особлива роль в регуляції родової діяльності відводиться естрогенам. Відомо, що перед родами значно зростає концентрація естрогенів в організмі. Ці гормони приймають активну участь в підготовці нервово-мускульного апарату матки до родів, особливо в процесі „визрівання” шийки матки і підготовки м’яких родових шляхів до родів.

Естрогени впливають на зміни електролітичних співвідношень в мускулах матки шляхом змін проникності клітинної мембрани для кальцію, калію, натрію. Вони збільшують кількість іонів калію та натрію всередині клітини змінюючи співвідношення на користь калію, в результаті чого міняється мембранний потенціал спокою і збільшується чутливість клітин міометрію до подразнення.

Виявлена залежність рівня естрогенів від характеру родової діяльності. У вагітних на фоні низької екскреції естріолу при недостатності надниркових залоз роди часто ускладнені слабкістю діяльності. При атрофії надниркових залоз плода, а також аномаліях розвитку гіпоталамо-гіпофізарної області, його народження супроводжується первинною слабкістю сил виведення.

В основі патологічного ланцюга порушень скорочувальної функції матки при пологах є недостатній синтез естрогенів фето-плацентарним комплексом в динаміці вагітності. Це обумовлює недостатнє біологічне визрівання нервово-мускульного апарату матки до родів (змінюється морфологія, знижується синтез скорочувального білка – актоміозину зі зменшенням його АТФ – азної активності в міометрії і порушується синтез в мускулах матки донаторів енергії і в першу чергу АТФ і глікогену, електролітів, особливо кобальту, міді, цинку, марганцю); збереження прогестеронового блоку до початку родів; знижену продукцію під час вагітності і родів біологічно активних речовин (окситоцину, простогландинів, серотоніну, ацетилхоліну, катехоламінів, кінінів).

При недостатній продукції естрогенів під час вагітності і родів в організмі самки в результаті підвищеної активності ацетилхолінестерази і окситоцинази руйнується ацетилхолін і окситоцин, що обумовлює поряд з другими факторами розвиток слабкості родової діяльності.

Факторам підвищеного риску розвитку слабкості родової діяльності є: тривала неплідність, аборти в анамнезі, недостатня функція фето-плацентарного комплексу з гіпоестрогенемією, гіпопротеінемія і анемія, гіпотрофія і дистрофія плода при даній вагітності.

Недостатність вітаміну А в організмі вагітних корів також призводить до слабкості родової діяльності, затримки посліду (Калиновський Г.М., 1993; Козлов Е.І., 1987; Косенко М.В., 1989).

Різні недоліки внутрішньоутробного розвитку, як вказує Івасенко Б.П. (1998), негативно впливають на майбутній розвиток новонароджених, при цьому подовжується час формування статевої зрілості.

Наводяться дані про те, що тривале зниження концентрації естрогенів під час вагітності нижче критичної величини навіть в випадках розвитку компенсаторних процесів при внутрішньоутробному розвитку і народжені плодів призводять в шести з чотирнадцяти випадків до сповільненого розвитку двохрічних дітей, а діти, народжені від матерів зі зниженою продукцією естрогенів при вагітності мають ті чи інші відхилення в розвитку (Тимошенко Л.В., Трав’янко Т.Д., Гланц М.Р., 1981).

До проведення досліджень ми не зустрічали повідомлень про вплив дефіциту вітаміну А в організмі вагітних корів на послідуючий розвиток народжених ними телиць, швидкість формування у них статевої та фізіологічної зрілості.

Вищенаведені матеріали та повідомлення дають змогу переконатись наскільки зараз гостро стоїть проблема забезпечення оптимальних умов для розвитку плода.

Рішення проблеми сучасної плацентології, що розглядається в гомеостатичних аспектах, без сумніву, повинно привести до скорочення перинатальної патології, загибелі плодів і новонароджених. В цьому плані важливо диференціювати адаптаційні компентсаторно-пристосовчі реакції та дисрегуляторні процеси, що відбуваються на фоні порушень компенсаторно-пристосовчих механізмів адаптації, не контрольованих регуляторними системами організму, органа, клітини. В світі сучасних уявлень організація адаптативних реакцій цілісного організму вагітних координується системою гіпоталамус-гіпофіз-кора надниркових залоз-яєчники-плацента у взаємозв’язку з симпатико-адреналовою системою, щитовидною залозою і інсулярним апаратом підшлункової залози.

Гомеостаз системи „мати – плацента – плід” багато в чому обумовлений структурно-функціональними характеристиками плаценти, органа, що забезпечує всю різноманітність обмінних процесів між матерею і плодом. Метаболічні процеси, що відбуваються як в плаценті, так і у всіх ланках фето-плацентарного комплексу служать для зберігання гомеостазу функціональної системи „мати – плацента – плід” на кожному етапі нормальної і патологічної вагітності.

Нами (Кошовий В.П., 1984; 2003) дана морфологічна і функціональна характеристика плаценти корів з А-вітамінною недостатністю і після введення ретинолу ацетату. Встановлено, що у корів з А-вітамінною недостатністю спостерігаються значні морфологічні і функціональні зміни в плаценті. Вони характеризуються порушеннями структури плаценти, атрофією, руйнуванням кінцевих і стволових ворсинок, дистрофією і десквамацією епітелію ворсинок, дистрофією гігантських клітин і зменшенням вмісту глікогену і РНК в плазмі гігантських клітин і епітелії ворсинок. В плаценті таких корів зміни найбільш виражені в кінці вагітності. Під впливом введеного ретинолу ацетату відбуваються відновні процеси структури плаценти, а також активізується її функція. Плацента тварин після введення ретинолу ацетату має чітку структуру. Відсутні явища дистрофії і десквамації епітелію, що вистилає ворсинки і дистрофії гігантських клітин. Значно збільшується кількість гігантських клітин. Так, у тварин зі строком вагітності чотири місяці кількість їх збільшилась на 71,73 %, а зі строком вагітності сім місяців – на 64,8 %. Значно зріс в плазмі епітелію ворсин і гігантських клітин плаценти вміст білка, глікогену, РНК, кислих мукополісахаридів. (мал. 25, 26).

Як відомо, нормальне функціонування плаценти залежить від багатьох факторів, що впливають на її анатомічну будову, мікроциркуляцію, метаболізм.

 


Дата добавления: 2018-11-24; просмотров: 92;