Малюнок 23. Васкуляризація плаценти.



Вищенаведені повідомлення стосуються медичної практики, проте дослідження в цьому напрямку в ветеринарній медицині вкрай обмежені.

Нашими дослідженнями (Кошовий В.П., Іванченко М.М., 2003) встановлена залежність маси плода корови від вагових та морфологічних показників плацентом, на цій підставі виведені фето-плацентарні індекси, розроблені рекомендації та способи їх практичного використання.

Так, у корів, що народили телят гіпотрофіків маса посліду становила в середньому 3,4 кг, а у тварин народивших нормотрофіків – вона дорівнювала - 4,8 кг, тобто зросла на 22 %.

Кількість же котиледонів у тварин порівнювальних груп була майже однаковою, проте площа ворсинчастого хоріона – різною. Так, у корів, що народили телят гіпотрофіків ця площа дорівнювала 5560 см2, у тварин, народивших нормотрофіків вона зросла до 7533 см2 (27 %).

Використовуючи попередні дані нами були виведені такі індекси. - Плодово-послідовий (маса плода : маса посліду). Для корів, що народили телят гіпотрофіків, він дорівнював 7,19, а для тварин, народивших телят нормотрофіків – 7,05. - Послідово-плодовий (маса посліду : маса плоду) – 0,137 : 0,141. - Плацентарно-плодовий (площа плацентом : маса плода) – 215,2 : 231,6. - Плацентарно-послідовий (площа плацентом : маса посліду) – 1569,4 : 1635,3.

Отже, в результаті проведених досліджень встановлена залежність маси плода від загальної площі ворсинчастого хоріона та маси посліду. Плодово-послідовий, послідово-плодовий, плацентарно-плодовий, плацентарно-послідовий індекси залишаються практично незмінними при різній масі новонароджених телят. В деяких конкретних випадках ми пропонуємо для визначення маси новонароджених телят використовувати плодово-послідовий індекс. Для цього необхідно масу посліду помножити на коефіцієнт 7.

Численна література (Гришко Д.С., 2003; Краєвський А., 2003; Криштофорова Б.В., 1999; Братанек В., 1981) свідчить про значний прогрес в вивченні структури та функції плаценти у тварин. Гістохімічними дослідженнями виявлені в плаценті глікоген, ДНК, РНК, нейтральні та кислі мукополісахариди. Плацента є саморегулюючим органом, ендокринна функція якого не залежить від гіпоталамо-гіпофізарних регуляторних впливів, тобто не керується механізмами, контролюючими секрецію ендокринних залоз. Стероїдогенез в плаценті регулюється власними пептидними гормонами. Разом з тим ендокринна система матері відіграє важливу роль в формуванні плаценти.

Фундаментальні дослідження (Авдєєнко В.С., 1993; Тимошенко Л.В. та ін., 1981) показали складний характер фето-плацентарних взаємовідносин. З точки зору біосинтезу стероїдів окремо плацента і плід представляють собою недосконалі системи, так як в них відсутні деякі ферменти, необхідні для синтезу стероїдів. Дві ферментні системи діють доповнюючи одна іншу. Система плід-плацента в поєднанні з материнським організмом представляє собою єдину функціонально-гормональну організацію, яка заснована на взаємозв’язку слідуючих органів: плаценти; кори надниркових залоз плода; печінки плода, яка є основним джерелом холестеролу в крові плода (материнський холестерол проникає в плід в незначній кількості); кори надниркових залоз матері (продукує дегідроепіандростерон, що є джерелом естрону і естрадіолу плаценти та виділяє кортизол, який, проникаючи через плаценту, перетворюється в кортизон та попадає в кров плода) печінки матері, яка є джерелом холестеролу крові (найважливішого матеріалу для синтезу прогестерону, що відбувається в плаценті) та якоюсь мірою джерелом 16а – ДЕА, що кон’югує стероїди плаценти.

Плацента ніби дублює деякі гормони, що виділяються в організмі тварин. Плід також приймає участь в утворенні гормонів. Синтез естрону є прикладом поєднаної ендокринної функції плода, плаценти і матері. Плід бере участь в продукції естрогенів, сумарна секреція яких значно зменшується після перев’язки пуповини. Ензимні системи, що необхідні для продукції естрогенів, розподілені між плодом (головним чином його наднирковими залозами та печінкою), плацентою і наднирковими залозами матері. В надниркових залозах плода утворюється майже 90 % попередників плацентарного естріолу, біля 25 % плацентарного естролу та 50 % естрадіолу. Решта попередників плацентарних естрогенів синтезується в надниркових залозах матері і печінці плода. Синтез відбувається поза плацентою до епіандростеронсульфату. В плаценті з нього утворюється естріол.

Процес утворення і трансформації гормонів описаний в роботах (Булієнко С.Д. та ін., 1982; Тимошенко Л.В. та ін., 1981). Автори вважають, що плацента при нормальній вагітності та розвитку плода синтезує стероїди із материнського холестерину.

Утворений в плаценті із холестерину прегненолон і прогестерон не можуть трансформуватись в 17-окислені похідні в зв’язку з недостатністю в ній 17-гідроксилаз і неможливістю утворення в плаценті посередників естрогенів – андрогенів, андростендіону та тестостерону. Прегненолон і прогестерон, надходячи в надниркові залози плода, трансформуються в прегненолон-сульфат, потім в дегідроепіандростеронсульфат і 16а-гідроксіепіандро-стеронсульфат. Десульфатовані похідні під дією знову ж таки плацентарної ферментативної системи 17-гідроксістероїддегідрогенази утворює 16а-гідроксітестостерон. Ароматизація останніх, а також андростендіону і тестостерону призводить до утворення естріолу і естрону. Хоріонічний гонадотропін може виконувати роль каталізаторів процесів гідроксилювання естрогенів.

Основний естроген у вагітних – естрон. Збільшення його концентрації не пов’язано з активністю ферментів плаценти. В ній відсутній 16-гідроксилаза, тому в плаценті може відбуватись ароматизація тільки андростендіону, що веде за собою утворення лише естролу і естрадіолу. Таким чином синтез естріолу ферментами плаценти можливий лише при надходженні до неї окислених в 16-му положенні попередників.

Із холестерону фетального і материнського походження в корі наднирникових залоз матері і плода утворюється дегідроепіандро-стеронсульфат. Від матері і головним чином від плода дегідроепі-андростеронсульфат попадає в печінку, де трансформується в 16а-он-дегідроепіандростеронсульфат, який в плаценті під дією ряду ферментів перетворюється в естріол. Останній надходить в організм матері і плода.

Таким чином, в процесі біосинтезу естрогенів беруть участь – кора надниркових залоз матері і плода, печінка плода і плацента, що утворюють єдину фето-плацентарну одиницю.

Перехід стероїдних гормонів через плацентарну мембрану має свої особливості. Гідрофобні і жиророзчинні стероїди проникають через ліпопротеінові поля, а гідрофільні стероїди – через водомісткі пори. В перші тижні вагітності секреція естрогенів з сечею і вміст їх в крові знаходяться на рівні відповідному активній фазі жовтого тіла у невагітних. З 12 – 15 тижня продукція і вміст естрогенів в сечі збільшується в 5 – 10 разів і серед фракцій починає переважати естріол. В кінці вагітності кількість естрогенів збільшується в тисячу разів в порівнянні з початковим станом. Кожного дня плацента продукує до 50 мг естрогенів: при цьому на долю естріолу приходиться 80 % естрогенів, що виділяються з сечею. (мал. 24).


Дата добавления: 2018-11-24; просмотров: 77;