III . Радіонуклідні дослідження.

Nbsp;                                               Самостійна робота №3            з медсестринства в онкології                            На тему: «Основні методи обстеження і лікування онкологічних хворих »                                                              Підготувала:Студентка 4-Б групи                                                                                        Яринич Андріана                                                       План:                                                                                                   Анамнез. Один з важливіших розділів обстеження. Велику шкоду наносить несвоєчасне виявлення ознак захворювання, що могло б спасти життя хворого. Правильно спрямоване опитування дає змогу отримати цінну інформацію та запобігти непотрібної. При опитуванні слід звернути увагу на вивчення сімейного анамнезу, тому що деякі сім`ї мають схильність до онкологічних захворювань (“ракові сім’ї”). Важливим є вивчення соціального статусу.  Клінічний оглядз підозрою на пухлинну патологію або при наявності останньої повинен проводитися ретельно та методично та може бути направлений на пошук об`єктивних ознак та симптомів, як первинної пухлини, так і метастазів у лімфатичних вузлах, віддалених органах та кістках. Неповний клінічний огляд супроводжується, як правило, неправильним заключенням та помилками. Важливе місце в діагностиці онкологічних хворих належить ендоскопічним методам досліджень. Останні дають змогу не тільки візуалізувати "невидимий" патологічний процес, але й зібрати матеріал для морфологічного дослідження, здійснити певні лікувальні заходи. Пухлини, які ростуть екзофітно, візуалізуються у вигляді окремого вузла, що дає змогу взяти матеріал для морфологічного дослідження. При невеликих розмірах екзофітних пухлин, особливо на ніжці, їх можна видалити. Пухлини, які ростуть інфільтративне, "стеляться" в підслизовому шарі і не візуалізуються. Про їх існування свідчать лише побічні ознаки (ригідність органа, зменшення його розмірів, інфільтрація слизової, можливе виразкування), а біопсія часто негативна. Про це слід обов'язково пам'ятати. Методи інструментальних досліджень І. Ендоскопічні методи обстеження. а) Езофагоскопія. Цей метод за допомогою апарата з волокнистою оптикою дає змогу оглянути слизову стравоходу. При початкових стадіях пухлина визначається у вигляді вогни- 10 щевого інфільтрату або поліпоподібного утвору. Колір слизової не змінений, а згодом на цьому місці виникає виразка. У пізніх стадіях при екзофітній формі помітні папілярні розростання, або пристінкові вузли. б) Гастроскопія. Гастроскоп – прилад, за допомогою якого здійснюють огляд слизової шлунка. Атрофічні, гіперпластичні (хвороба Менетріє) процеси та виразки шлунка, хоч і часті захворювання, але складні для діагностики, їх потрібно насамперед диференціювати з початковими стадіями раку, тому дослідження шлунка повинно супроводжуватись у підозрілих випадках прицільним збиранням матеріалу для морфологічних досліджень. Ракові процеси звичайно локалізуються в антральній ділянці та на малій кривизні шлунка. При поліпоподібному раку на фоні атрофічне зміненої слизової видно часткові або ворсинчасті утвори. Блюдцеподібні форми раку звичайно є пізнішою стадією хвороби, їх розміри рідко менші від 2...З см, а ендоскопічна картина характерна. в) Колоноскопія.  Ендоскопічна картина при поліпах товстого кишечнику різноманітна через велику їх кількість, різноманітну форму і локалізацію. Поліпи бувають поодинокими та множинними, круглими або витягнутими, розмірами від 0,2 до 5,0 см. Локалізуються частіше в лівій половині кишки. Для екзофітної форми раку характерні поліпоподібні розростання, або горбиста пухлина. г) Бронхоскопія. Цей метод використовується з метою візуальної оцінки стану трахеобронхіального дерева, морфологічної верифікації процесу. Бронхоскопічні ознаки пухлин бувають прямими і непрямими. Перші ознаки помітні при ендобронхіальних пухлинах, для яких характерна наявність фіолетового або сірого кольору папілярного розростання, що при дотику кровоточить. Біопсія такої пухлини береться легко. Непрямі ознаки – це локальна гіперемія слизової, звуження просвіту сегментарного бронха; його деформація, що не завжди однозначно при встановленні діагнозу. Такі ознаки можуть супроводжувати хронічний деформуючий бронхіт, туберкульоз. Морфологічна верифікація діагнозу при цих ознаках є обов'язковою. д) Лапароскопія. Цей метод дає змогу оглянути парієтальну і вісцеральну очеревини і застосовується для діагностики первинних злоякісних процесів, для виявлення метастазів, а також рецидивів пухлини або контролю ефективності консервативного лікування, наприклад, раку яєчників. Існують також труднощі, пов'язані з диференціальною діагностикою захворювань. Але треба пам'ятати, що при лапароскопії теж можна прицільно забирати матеріал для цитологічного, а навіть гістологічного досліджень.  є) Кольпоскопія.  Огляд слизової піхви і шийки матки проводиться через лупу, що збільшує зображення у 8-32 рази. Клінічне виражені пухлини через грубі зміни кольпоскопічно 11 диференціювати не вдається. Кольпоскопія як диференціальний метод є обов'язковим елементом первинного гінекологічного обстеження II . Променеві методи обстеження.  За останні десятиріччя відбулася помітна зміна рентгенологічних методик досліджень при різних захворюваннях органів та систем, зокрема, при злоякісних пухлинах. Однак якою б досконалою не була методика рентгенологічного дослідження, виявити внутрішньо епітеліальний чи мікроінвазивний рак за її допомогою не можливо. Рентгенодіагностичні методи виявляють пухлини діаметром 1...2 см, при якій у 15% є мікрометастази. Тому діагноз такої пухлини не є раннім, у найліпшому випадку він є лише своєчасним. Рентгенодіагностика базується на симптомах, що визначають точну локалізацію, форму, розміри окремих органів та патологічного вогнища.  Томографія - метод пошарового рентгенологічного дослідження, що дає змогу отримати ізольоване зображення окремих шарів досліджуваного об'єкта. Вона широко використовується при дослідженні різних органів і систем, але найчастіше при вивченні органів дихання та середостіння. Бронхографія - здійснюється після ендобронхіального введення рідкого контрасту. Останній вводять за допомогою спеціальних катетерів, які можна скерувати в той чи інший бронх. Екскреторна урографія - базується на вибірковому виділенні нирками введеної внутрішньовенної контрастної рідини. Серія рентгенограм через відповідні проміжки часу дає змогу вивчити не тільки анатомічні особливості, але й функціональний стан нирок. Метросальпінгографія - це метод рентгенологічного вивчення матки і труб після попереднього введення в їх порожнини контрастної речовини. Сіалографія - дає змогу діагностувати пухлини привушної та підщелепних слинних залоз. Контрастну речовину для цього вводять у слиновивідну протоку. Ангіографія - метод контрастування кровоносних судин. При контрастуванні судин органів рудної порожнини можна отримати загальну ангіопневмографію, селективну, а також медіастинальну флебографію. При загальній ангіопневмографії контраст вводять в зональну чи сегментарну артерію. Контраст, введений у відповідну лімфатичну судину, дає змогу провести пряму селективну лімфографію, за допомогою якої теж можна вивчити стан лімфатичних вузлів. Штучний пневмоторакс - застосовують для часткового колабування легень з метою диференціального діагнозу пухлини. Його використовують, якщо важко визначити джерело пухлини - стінка грудної клітки, середостіння, плевра, діафрагма чи легені. Пневмомедіастінографія - це метод рентгенологічного дослідження середостіння. Введення газу в середостіння буває прямим і непрямим. Застосовується для чіткого виявлення пухлин і кіст цієї ділянки. Пневмоперітонеум - як рентгеноконтрастування використовують для дослідження внутрішніх жіночих геніталій. Існують дослідження, які допомагають уточнити діагноз пухлини за методом подвійного контрастування органів газом та рідким контрастом. Рентгенологічна семіотика злоякісних пухлин представлена синдромом деформації трубчастих і порожнинних органів, синдромом порушення функції органа.

III . Радіонуклідні дослідження.

 В основі методу радіонуклідної діагностики пухлин лежить принцип диференційованого розподілу радіоактивного індикатора в пухлині та нормальній тканині, що її оточує. Посилення процесу росту тісно пов'язане з активацією обмінних процесів і, зокрема, обміну фосфорорганічних сполук. Це зумовлює підвищене включення радіоактивного фосфору, введеного в організм, у ракову клітину. Згадана властивість є основою діагностики злоякісних процесів шкіри (Р32), кісток (Тс99). Для діагностики використовуються радіоактивні сполуки, що беруть участь у функціональній діяльності клітин паренхіми (органотропні). До таких препаратів належать: натрій йодид131 (дослідження щитовидної залози), бенгал-роз та радіоактивне колоїдне золото Аи198 (дослідження печінки), селен метіонін Се75 (дослідження підшлункової залози), неогідрин Нg203 (дослідження нирок) та ін. Скенограма дає інформацію про топографічні особливості досліджуваного органа, його розміри, форму, функціональну активність, а також внутрішню структуру. 13 Пухлини на скенограмах або сцинтиграмах зображуються у вигляді ділянок зниженого накопичення радіоактивного індикатора ("дефект накопичення", "холодний вузол") або зон гіперконцентрації радіоактивного препарату ("гарячий вузол").

IV . Ультразвукове дослідження.
Принцип дії ультразвукових променів, що відбились від межі двох середовищ із різною акустичною щільністю. Цей метод дає змогу реєструвати ехосигнали від межі тканин, які навіть мало відрізняються за акустичною щільністю, тому він більш інформативний при дослідженні м'яких тканин та паренхіматозних органів за звичайне рентгенологічне дослідження.

V . Термографія в онкології. Нині існує звичайний досвід застосування термографічного методу в онкології, який ґрунтується на виявленні асиметричних гіпертермічних або гіпертермічних ділянок над зоною розташування пухлини. За допомогою методу термографії можна:
 1. Вирішити питання топічної діагностики пухлинних вогнищ.
 2. Проводити диференціальну діагностику доброякісних і злоякісних пух лин.
 3. Прогнозувати перебіг захворювання.
 Термографічне обстеження, проведене в динаміці, діє змогу виявити ранні рецидиви та метастази, оцінювати ефективність проведеного консервативного лікування. Цей метод найбільш широко застосовується при діагностиці пухлин молочної залози, шкіри м'яких тканин, ЛОР-органів.

Принципи та методи лікування в онкології

Для лікування хворих на злоякісні пухлини застосовують хірургічний, променевий, хіміотерапевтичний методи, гормоно та імунотерапію, а також їх комбінації. Комбінований метод передбачає застосування двох різних за характером методів, спрямованих на місцеві регіонарні вогнища (найчастіше це послідовне застосування хірургічного та променевого методів лікування). Поєднані методи лікування полягають у використанні двох однорідних за біологічною дією методів лікування, наприклад, поєднання дистанційної променевої терапії з внутрішньопорожнинною або близькофокусною рентгенотерапією. Комплексні методи лікування передбачають застосування в тій чи іншій послідовності декількох різних лікувальних методів, що мають неоднакову місцеву та загальну дію на організм (наприклад, передопераційний курс променевої терапії + оперативне втручання + хіміотерапія). Під час комплексного лікування в доповнення до трьох основних методів лікування застосовують також гормональну терапію та засоби, що впливають на імунну систему організму.
Необхідним елементом планування лікування онкологічного хворого є достовірний ·розгорнутий діагноз, який включає в себе:
морфологічне підтвердження злоякісного характеру локалізацію пухлини в ураженому органі,
· форму росту пухлини,
· гістологічну структуру пухлини, ступінь диференціювання,
· ступінь місцевого й загального розповсюдження пухлини (стадія),
· оцінку загального стану хворого (фонові і супутні захворювання).
·

Методи променевої терапії:
o Самостійний метод променевої терапії передбачає повне руйнування пухлини.
o Передопераційна променева терапія спрямована на повне пошкодження найзлоякісніших проліферуючих пухлинних клітин, зниження репродуктивної та імплантаційної здатності сублетально пошкоджених клітин, регресію мікродисемінатів пухлини за межами первинного вогнища, створення більш абластичних умов для виконання операції. Передопераційна променева терапія показана при пухлинах, що мають високий темп росту і потенцію до рецидивування та лімфогенного метастазування, а також при розповсюджених пухлинних процесах.
o Післяопераційна променева терапія розглядається як засіб “стерилізації” операційного поля й впливу на зони можливого субклінічного розповсюдження пухлини, недосяжні для хірургічного втручання. Післяопераційна променева терапія показана при неповному видаленні або невпевненості в радикальному видаленні пухлини або метастазів, а також у всіх випадках, коли мало місце порушення правил абластики під час операції.
o Паліативна променева терапія застосовується з метою покращення клінічної ситуації у хворого, якому через розповсюдженість пухлини або наявність загальних 17 протипоказань неможливо виконати радикальне лікування.


Хіміотерапія.
Хіміотерапія злоякісних пухлин передбачає застосування лікарських засобів природного або синтетичного походження з метою незворотного пошкодження проліферації злоякісних пухлин. Оскільки основною ознакою протипухлинних препаратів є їх антимітотична дія (здатність порушувати розмноження клітин) вони отримали назву цитостатиків.
Застосовується більше 50 хіміопрепаратів, здатних впливати на пухлину і викликати стабілізацію росту або навіть викликати її регресію.
Слід указати на 5 основних груп хіміопрепаратів:
1. Алкілуючі препарати: (сарколізин, циклофосфан, бензотеф, дегранол та ін.);
2. Антиметаболіти: (метотрексат, 5-фторурацил, цитозар та ін.);
3. Протипухлинні антибіотики: (блеоміцин, адріаміцин, дактиноміцин та ін.);
4. Алкалоїди - препарати рослинного походження: (вінкристин, вінбластин, колхамін та ін.);
5. Різні синтетичні препарати: (комплексні сполуки платини – цисплатин, платидіам, похідні сечовини та ін.).
При лікуванні одним хіміопрепаратом, мова йде про монохіміотерапію. Однак, експериментальні дані вказують на те, що різні хіміопрепарати діють на ракову клітину в різні фази мітотичного циклу. На цьому ґрунтується методика поліхіміотерапії – одночасного застосування декількох препаратів за такими принципами: 18 1. препарати, що входять до схеми поліхіміотерапії, належать до різних груп протипухлинних засобів і мають різний механізм дії; 2. кожен із препаратів, що входить до схеми, повинен бути ефективним для даної пухлини; 3. сумарна токсична доза препаратів не повинна перевищувати токсичності кожного з них. За результатами застосування цитостатичних засобів окремо (монохіміотерапія) або в поєднанні один з одним (поліхіміотерапія) злоякісні новоутворення розділяють умовно на 4 групи:

o Першу групу складають пухлини, які переважно виліковуються за допомогою хіміотерапії (гострий лімфобластний лейкоз у дітей, гострий мієлолейкоз, лімфогранульоматоз).
o Другу групу складають пухлини, при яких удається отримати тривалу ремісію й збільшення тривалості життя (неходжкінські лімфоми, гострий мієлобластний лейкоз, поліцитемія та ін.).
o Третю групу складають пухлини, відносно чутливі до хіміотерапії без збільшення тривалості життя (множинна мієлома, рак яєчників, нейробластома, остеогенна саркома та ін.).
o Четверту групу складають пухлини, резистентні до цитостатиків, при яких регресія пухлини внаслідок хіміотерапії відбувається не більше ніж на 1/3 без збільшення тривалості життя хворих (пухлини голови та шиї, рак шлунка, меланобластома шкіри, недрібноклітинний рак легенів та ін.).
За шляхами введення хіміотерапія поділяється на:
1) системну (загальнорезорбтивну) – застосовується перорально, внутрішньовенно, внутрішньом’язово;
2) селективну регіонарну (місцеву) – застосовується внутрішньоартеріально, ендолімфатично шляхом катетеризації привідних судин, в/черевну.
Оскільки хіміотерапія злоякісних пухлин пов’язана зі значним ризиком через свою токсичність, вона вимагає такого ж суворого визначення показань та протипоказань, як хірургічне та променеве лікування. До можливих ускладнень належать лейкопенія, тромбоцитопенія, анемії, поліневрити, токсичні міокардити, нефрити, атонії кишечнику, стоматити та ін.). Комбінований метод лікування. На сучасному етапі комбіноване лікування є основним напрямком клінічної онкології у лікуванні злоякісних пухлин тому, що кожен із перерахованих вище методів – хірургічний, променевий і хіміотерапія, мають свої не тільки позитивні, але й негативні риси, які обмежують їх можливості. Хірургічне видалення пухлини не завжди виключає можливість залишення пухлинних клітин як у ділянці операційного поля, так і в найближчих та віддалених місцях організму, що і є причиною рецидиву захворювання. Оперативне видалення первинного вогнища можливе в основному на початкових стадіях захворювання. При значному розповсюджені пухлини з утягуванням у процес життєво важливих суміжних органів провести операцію з дотриманням основних принципів абластики і антибластики практично неможливо. Променева терапія хоч і має саме широке застосування при лікуванні злоякісних пухлин, але лише при незначній кількості локалізацій (рак шкіри, губи, шийки матки) дозволяє ліквідувати первинне пухлинне вогнище (це і є радикальне лікування) і в переважній кількості випадків дає лише паліативний ефект. Хіміотерапію як самостійний метод лікування також застосовують в обмежених випадках. Саме тому в клінічній практиці онкології комбіноване лікування злоякісних пухлин на сучасному етапі посилено розвивається й удосконалюється. Симптоматичне лікування. Паліативне, або симптоматичне лікування застосовується у хворих із запущеними формами раку (IV клінічна група), що не підлягають спеціальному лікуванню. Цей важкий контингент хворих потребує особливої уваги з боку медичного персоналу. Для цих хворих є обов’язковим ліквідація життєво – небезпечних ускладнень і застосування адекватних протибольових заходів – знеболюючих препаратів (зокрема, продеїн, кетанов та інші), а при необхідності – седативних препаратів і наркотиків, догляд за ними. Курацію онкологічних хворих здійснюють лікарі загальної лікувальної мережі, а зокрема з ураженням щелепнолицевої ділянки здійснюють хірурги – стоматологи.

 

 


 

Список використаної літератури:

1. http://www.umsa.edu.ua/kafhome/onkology/lecture/onkology/12organiz_onkodopomoga_ukr.pdf


 

 


 

 


 

 


 

 


Дата добавления: 2018-11-24; просмотров: 225; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:




Мы поможем в написании ваших работ!