АНАЛІЗ РОЗВИТКУ СІЛЬСЬКОГО ТУРИЗМУ В УКРАЇНІ

Оцінка сучасного стану розвитку сільського туризму на засадах підприємництва

Досвід країн Західної та Східної Європи говорить про те, що туризм спроможний забезпечити активізацію соціально-економічного розвитку сільських територій. Доведено, що сільський туризм як вид господарської діяльності сприяє диверсифікації економічної діяльності сільського населення, а отже зменшує ступінь невизначеності та ризику на випадок несприятливої зміни кон’юнктури ринку продовольчої продукції, забезпечує додатковий дохід, створює нові робочі місця.

Характерною рисою трансформаційних процесів, які відбуваються в економіці України, є активізація діяльності підприємств туристичної індустрії. В той же час дедалі більшого значення набуває науково обґрунтоване формування сприятливого фінансово-економічного, правового та інформаційного середовища на основі даних динаміки галузі з метою стимулювання розвитку туризму в регіонах України.

В Україні сільський туризм виник у 1996 році, однак він дуже швидко став популярним як для відпочиваючих так і для хазяїв цих будинків. Велике розповсюдження сільський туризм одержав у Карпатському регіоні, Закарпатті, Слобожанщині, Поліссі, Поділлі, Буковині та у Криму. [16]

Привабливість сільського зеленого туризму складається не тільки в доході власникам будинків, але й інших жителів села. Створюються нові робочі місця в сфері обслуговування туристів, збільшується попит на продукти харчування, сувенірну продукцію й вироби місцевих майстрів, активізується будівництво й транспортні послуги.

На сьогоднішній день туризм, зокрема сільський зелений – найбільше стрімко зростаюча галузь у світі. Приблизно десять відсотків світового валового продукту приносить міжнародна туристична індустрія, 500 мільярдів доларів США становлять щорічні надходження від світової туристичної галузі й прогнозується ріст до одного трильйона в 2011 році.

Сільський зелений туризм – індустрія експорту, що відрізняється від інших експортних галузей одним важливим аспектом. Більшість експортерів вивозять свої товари із країни до споживача. У туризмі споживач прибуває в країну для того, щоб придбати й ужити вироблені продукти й послуги. Це створює додаткові надходження в місцеву економіку.

Україна має надзвичайно більші туристсько-рекреаційні можливості. Майже 15% території це зони відпочинку, гірські й приморські ландшафти, придніпровські зелені зони де чисті ріки, повітря, гори, де збережені національні традиції, фольклор, музеї, церкви й інші прекрасні архітектурні пам'ятники. Історично зложилося більше 500 населених пунктів, які мають унікальну історико-культурну спадщину. Охороняється державою близько 30 національних і регіональних парків і садиб відомих діячів української культури.

Видатними є лікувальні ресурси – більше 400 джерел мінеральних вод і більше 100 родовищ цілющих вод, достаток унікальні не тільки для України, але й для Європи. Значна частина цих ресурсів зосереджена в межах сільської місцевості (69,3 % від території країни) і в межах лісових угідь, площа яких становить 17,2%. У селах України нараховується 6,3 млн. житлових будинків, з яких 98% перебувають у приватній власності. Середньорічна кількість працездатного населення, що проживає в селах, становить 6,4 млн. чоловік, з них більше 0,5 млн. офіційно зареєстровані як безробітні, 3 млн. чоловік ставляться до категорії незайнятого населення. [36,с.23]

Якщо буде належним чином задіяне таке багатство матеріальної й духовної культури України, у сільському зеленому туризмі позитивний результат не змусить себе чекати.

Сільський зелений туризм найбільш розвинений у таких регіонах:

Західний регіон, у ньому є найбільш популярний район Карпат у чотирьох галузях, у яких він входить: Івано-Франківська, Закарпатська, Львівська й Чернівецька. У Львівській області діє 269 підприємств, ліцензованих на організацію іноземного, закордонного, внутрішнього, масового й оздоровчо-спортивного видів туризму, а також проведення екскурсійної діяльності. В області функціонує нічліжна база, що нараховує 67 підприємств готельного господарства (48 готелів, 7 мотелів, 2 кемпінги, 5 гуртожитків для приїжджих, 5 молодіжних баз і гірських притулків), послугами яких в 2010році скористалося 150 тис.осіб , з них іноземних – 36 тис.осіб.

Основне, що залучає тут під час відпочинку взимку – це гірські лижі, можливість зустріти новий рік і колоритні різдвяні свята, улітку – незвичайні ландшафти, чисте повітря, вода гірських рік. Розмаїтості відпочинку в Карпатах надає збирання ягід і грибів, походи в гори, відвідування унікальних дерев’яних церков. Найбільш популярні центри сільського зеленого туризму в Карпатах – Яремі, Татаров , Ворохта, Верховина, Косов , Підзахаричи , Виджіца , Яблуніца , Ясіня , Рахов , Відколі, Славко.

У Закарпатській області діє 59 фірм, ліцензованих на організацію іноземного, закордонного, внутрішнього туризму й екскурсійна діяльність. Протягом 2009-2010р. туристичними послугами скористалося близько 80 тис.осіб , у тому числі 7 тис. іноземців й 56 тис.осіб , зацікавлених внутрішнім туризмом. Обсяг реалізації туристичних послуг наданих туристичними фірмами в 2009 році склало 13,1 млн.грн .

У Чернівецькій області функціонує 677 фермерських господарств, у користуванні яких перебуває 8589га сільськогосподарських угідь.

Прикордонний з Польщею Жовківьский район Львівської області пропонує відпочинок у садибах поруч із заповідною горбистою місцевістю – Расточьєм , цікавої архітектурними пам’ятниками, культовими місцями, скелями й гротами в них.

Південний регіон у цей час, у структурі ї сільський туризм приймає ще малу частину: за неофіційним даними, цим займаються близько 90 хазяїв, однак статистичні дані відсутні, що порозумівається недосконалістю українського нормативно-правового законодавства, що веде в дезінформації, до відхилення хазяїв садиб від сплати місцевих податків і зборів у бюджет Півдня України.

Миколаївська область пропонує свої послуги в мальовничій місцевості на берегах Південного Бугу в селі Мітія Першотравневого району. Тут починається ландшафтний парк Гранітно-степове Побужжя, відомий багатством флори й фауни на скелястих гранітних берегах каньйону ріки. Також розвивається сільський зелений тризм із у селі Покрівка Очаковського району, що перебуває на території ландшафтного парку «Кінбурська коса».

В Одеській області в Ізмайловському районі створена асоціація фермерів «Придунавье» пропонує послуги сільського зеленого туризму. У послуги входить крім проживання відвідування біосферного заповідника, системи озер, знайомство з неповторною культурою т звичаями багатьох націй, які тут проживають.

Поділля . Основу цієї території становлять три області – Тернопільська, Хмельницька й Вінницька. Незвичайна ця місцевість своїм ландшафтом, сформованому невеликими містами – Кременецьким, Товтрами, Вороняками, Гологорами , і глибокими каньйонами Дністра, Південного Бугу з численними припливами.

Найбільш відомі райони прийому туристів на Тернопільщині – околиці Кременця й Почаєва, а також села в каньйоні Дністра, також у Кам'янець-Подільському районі й Гриціве .

Київський район . На Київщині сільські садиби розташовані в Балико-Щучіне Кагарлицького району на березі Дніпра, у місцевості де створюється історико-археологічний комплекс на матеріалах розкопок поселень трипільської культури. Також є «Соколиний хутір» на Чернігівщині.

Розвиток сільського туризму на Чернігівщині розпочався у 2000 році зі створення у селі Петрушівка Ічнянського р-ну сільськотуристичного комплексу «Соколиний хутір». Нині садиб, які пропонують варіанти відпочинку в сільській місцевості, в Чернігівській області близько сорока. Основні осередки сільського зеленого туризму розташовані у Чернігівському, Коропському та Ічнянському районах.

У їх розміщенні чітко прослідковується прив’язка до основних річок області: Десни (садиби у Смолині, Количівці, Улянівці, Боромиках, Кладьківці, Городищі, Свердловці, Мезині) та Снову (Седнів, Піщанка), поблизу озер (садиби «У Лісковицького озера», «У Святого озера», «Андріївські озера»), місць концентрації історико-культурних та природних пам’яток: Чернігова, Седнєва, Качанівки, Тростянця, Сокиринців, Мезина, Рихлів, а занадто – до місць туристичного попиту, якими є обласний (порядка 20 садиб) та районні центри.

Це пояснюється особливостями сформованого попиту на послуги, що пропонуються господарями агроосель та агроготелів, основними представниками якого є жителі Чернігова, районних центрів, а також кияни та гості з близького та далекого зарубіжжя. Останні відвідують, здебільшого, або оселі, розташовані поблизу обласного центру, або поблизу культурно-історичних пам’яток національного значення (садиби Чернігівського та Ічнянського районів), або в рамках ділового туризму – с.Бреч, де нині власниками Корюківської ФТП будується цілий туристичний комплекс, та “Соколиний хутір”.

Всі садиби орієнтовані на отримання прибутку від задоволення потреб споживачів, тому види діяльності, які вони пропонують, різні. Це як сімейний відпочинок, так і активний, орієнтований на молодь, зелений туризм, тури вихідного дня, ностальгійний туризм, організація екскурсій по власному та сусіднім населеним пунктам. [25, с.34]

Переважна більшість сільських садиб Чернігівської області надає такі основні послуги: проживання; за бажанням та за додаткову плату харчування; і також за бажанням трансфер. Ціни на основні послуги варіюють залежно від вигод, що має садиба. Середня ціна за проживання в сільських садибах, які знаходяться саме в селах, складає від 60 до 150 гривень за добу, в самому Чернігові від 200 гривень. Але є й VIP-садиби, добова ціна за оренду яких становить 900-1000 грн.. Це, наприклад, «Дача в Седневі», де всі умови проживання відповідають європейським вимогам (три спальні, камін, сауна, телевізор, кондиціонер, холодна й гаряча вода, кухня, пральна машина,2 санвузли в котеджі), котеджі у Павлівці у передмісті Чернігова. Тобто, сільський туризм на Чернігівщині є далеко не дешевим та усім доступним видом відпочинку. У той час, як у країнах Західної Європи він розглядається як набагато дешевша альтернатива пляжному та оздоровчо-лікувальному відпочинку, у нас пропозиція розрахована на представників середнього класу і аж ніяк не відноситься до соціального туризму.

Здебільшого, усі садиби пропонують розміщення з усіма сучасними зручностями. Є й такі, які не забезпечені сучасними зручностями і повертають туристів назад у 20, а то й у 19 ст. («Мисливська Паланка», «На краю світу», «Медобори»). Але й вони знаходять своїх споживачів, що шукають відпочинку від міста і прагнуть сільської екзотики. Особливим попитом користуються осучаснені, стилізовані під старовину, оселі. Наприклад, зовні та за інтер’єром нагадуючи староукраїнське житло, аутентичні хати «Будинок Писаря», «Будинок Кучера» у «Соколиному хуторі» мають теплі підлоги, санвузли, теплу й холодну воду, телевізор та супутникове телебачення, що дає туристам змогу поринути в іншу епоху без втрати усіх зручностей, до яких вже звикла сучасна людина. Популярні для нічлігу є й сіновали або приміщення, стилізовані під них («Соколиний хутір», «Мисливська паланка», «Кінний двір»).

Центральний і Східний регіон. Головні центри сільського зеленого туризму – це Великі Сорочинці й Диканька – місця, пов’язані з Гоголем, а також столиця українського гончарства – сіло Опишня Зиньковського району. У с. Могильов Царичанського району Дніпропетровської області туристів залучають місця стоянки козаків, останки древньої міцності. [47, с.45

Крім вкладу в національний дохід країни, створення нових робочих місць, підвищення рівня сільських жителів, можливості реалізації на місці продукції особистого підсобного господарства, сільський зелений туризм виконує функцію вирівнювання економіки галузевих регіонів. Однак, в галузі існує ряд проблем, викликаних недостатньо ефективним використанням ресурсної бази, недосконалістю податкового законодавства і єдиної політики в області туризму.

Сільський відпочинок в Україні за рахунок збереження етнографічної самобутності повинен набути національного значення. По-перше, він дає поштовх для відродження й розвитку традиційної культури: народної архітектури, мистецтва, промислів - всього, що складає місцевий колорит, і що, поряд із природно-рекреаційними чинниками, є не менш привабливим для відпочиваючих. По-друге, через сільський відпочинок мешканці урбанізованих територій з масовою культурою мають можливість пізнати справжні українські традиції. По-третє, етнокультура села представляє Україну світові й приваблює також іноземних туристів. Тому, як передумову успішного розвитку відпочинку в сільських етнографічних районах треба розглядати формування ідеології відродження й розвитку всього спектра традиційної культури, починаючи від форм господарських занять до надбань духовної сфери, що діятимуть як сприятливі чинники для індивідуального відпочинку в етнографічних районах України.

Сільське населення України здатне отримувати реальні доходи у сфері сільського туризму від таких видів діяльності, як: облаштування туристичних маршрутів, облаштування й експлуатація стоянок для туристів, робота гідом чи екскурсоводом, транспортне обслуговування туристів, єгерська діяльність (полювання, аматорське та спортивне рибальство), прокат туристичного спорядження, послуги приймання туристів, кулінарні послуги, підготовка культурних програм, народні промисли, виробництво та реалізація туристам екологічно чистих продуктів харчування, реалізація туристам ягід та грибів. [35, с.34]

Крім того, як зазначалося вище, у створенні цікавої відпочинкової пропозиції власник агрооселі повинен дбати про якість двох ключових аспектів агротуристичного продукту:

+ матеріально-технічної якості (наприклад, розміри та умеблювання кімнати, оснащення їх побутовою технікою, оснащення гігієнічного вузла);

+ емоційно-абстракційної якості (рівень сервісного обслуговування відпочиваючих).

Власники агороосель мають усвідомлювати відповідальність, яку беруть на себе, організовуючи відпочинок у своїх оселях. Адже недоброякісне обслуговування може назавжди відбити у клієнта бажання відпочивати в селі. Гість, який приїжджає відпочити в сільську оселю, бажає оглядати красиву природу. І тому краєвиди села повинні мати привабливий вигляд. Сільська громада має: дотримуватися санітарно-гігієнічних умов проживання; дбати про відсутність сміттєзвалищ, естетичний вигляд будинків, вулиць, садів, громадських закладів; дбати про зелені насадження, використовувати вільні території, враховуючи інтереси відпочиваючих.

Однією з головних складових відпочинкової пропозиції є умови проживання. Умови проживання повинні гарантувати можливість зручного нічлігу, дотримання особистої гігієни, наявність повноцінного харчування. Тому господарям варто керуватися рекомендаціями з категоризації сільського житла Спілки сприяння розвитку сільського зеленого туризму в Україні. Присвоєння категорії житлу, що надається в користування відпочиваючим, дає право господареві оселі повідомляти про відповідну якість житлових умов у рекламних засобах Спілки, що сприятиме збільшенню відпочинкового попиту та доходів господаря. [43]

Сприйняття сільського відпочинку пересічним міським мешканцем України зараз коливається в широкому діапазоні: від цілковитого неприйняття цієї форми відпочинку до величезного захоплення його екологічністю й економічністю. Це свідчить лише про необізнаність більшості українців із такою формою відпочинку. Отже, надзвичайно важливим є інформаційне забезпечення розвитку сільського зеленого туризму.

На сьогодні в Україні основні сегменти потенційних споживачів послуг сільського зеленого туризму утворюють: мешканці промислових центрів, справжні городяни, шанувальники українських народних традицій та люди з малим і середнім достатком.

Міжнародний імідж сільського відпочинку також неоднозначний. З одного боку, Україна традиційно сприймається як аграрна країна, одна з європейських житниць із збереженим сільським укладом життя, багатою культурною спадщиною, з незнищенною природою та гостинними господарями. З іншого боку, не приваблює іноземних туристів відносно низький стандарт житла і його недостатня технічна забезпеченість, а також не облаштованість сіл та досить обмежений вибір дозвілля й можливостей активного відпочинку.

Однак тенденції останніх років свідчать, що західні країни бачать перспективу українського сільського відпочинку й туризму на міжнародному туристичному ринку. Свідченням цього може бути організаційна й технічна допомога міжнародних Фондів, наприклад, Фонду розвитку Карпатського єврорегіону, програми TAGS, завдяки яким реалізовані проекти підтримки сільського відпочинку й туризму в Україні [3].

Отже, виходячи з всього вище сказаного я дійшов такого висновку що сільський зелений туризм – корисний як для відпочиваючих, так і для господарів – селян, сільських громад, регіонів і держави в цілому, сприяє розвитку багатьох пов’язаних з ним галузей економіки. Його розвиток також сприятиме збереженню селянства як носія української ідентичності, культури і духовності, це додаткові можливості для популяризації української культури, поширення знань та інформації про історичні, природні, етнографічні особливості України, що заслуговує на всіляку підтримку з боку держави.

Для забезпечення пріоритетності розвитку сільського зеленого туризму в Україні і наближення його до стандартів ЄС вбачається доцільним:

+ упорядкувати нормативно-правову базу прийняттям Верховною Радою закону прямої дії «Про сільський зелений туризм» та Постанови Кабінету Міністрів з питань стандартизації його діяльності «Послуги туристичні. Туризм сільський зелений. Основні вимоги»;

ü розробити регіональні програми розвитку сільського зеленого туризму з інтеграцією їх до Програми розвитку сільського зеленого туризму в Україні, яку має затвердити Уряд держави;

ü визначити методологію розроблення та впровадження моніторингу досягнення цільових показників зазначених програм на регіональному та загальнодержавному рівнях;

ü завершити реформування системи державної статистики, провести її технічне переоснащення, зокрема, для забезпечення формування електронних систем моніторингу регіональних та державної програм розвитку сільського зеленого туризму;

ü створити інфраструктури державної фінансово-кредитної підтримки розвитку сільського зеленого туризму;

ü організувати вивчення потреб ринку послуг сільського зеленого туризму у фахівцях і врегулювати чисельність їх набору у вищі навчальні заклади на основі державного замовлення за цільовими направленнями регіонів; створити в системі навчальних закладів різного рівня курси перепідготовки кадрів для цієї сфери туризму;

ü створити систему інформаційно-аналітичного забезпечення сфери туризму, зокрема і сільського зеленого туризму, як складової державної інформаційної системи;

ü делегувати Спілці сприяння розвитку сільського зеленого туризму в Україні, як органу фахового і громадського самоврядування, повноваження щодо розробки та впровадження загальноукраїнських стандартів сільського зеленого туризму, а також здійснення зовнішнього незалежного моніторингу державної та регіональних програм розвитку сільського зеленого туризму.

Впровадження вищезазначених заходів дозволить створити конкуренцію на ринку послуг СТ, зрости доходам сільських жителів та виведе з «тіні» селянські господарства, які займаються туристичною діяльністю з сільського туризму. Розвиток сільського туризму в Україні сприятиме спілкуванню людей з природою; екологічній просвіті населення; охороні природи; розвитку місцевого соціокультурного середовища; підвищенню рівня життя в сільської місцевості.

Сприяння розвитку сільського туризму має стати невід'ємною складовою державної регіональної політики, одним із шляхів вирішення питання зайнятості населення та соціально-економічного розвитку на селі.

2.2. Чинники становлення й утвердження сільського туризму Зелений туризм як відпочинок у селі для України не є новиною, адже ще на початку ХХ ст. до карпатських сіл приїздили на відпочинок відомі українські письменники, художники, артисти, політики.

Нині розвиток сільського туризму поширився вже на 14 областей України. Ініціатором виступила всеукраїнська громадська неприбуткова організація – Спілка сприяння розвитку сільського зеленого туризму в Україні.

Правового визначення терміну «зелений туризм», а тим більше «сільськогосподарський» не існує. Зелений туризм в Україні потерпає від відсутності необхідних законів, реклами та кредитів. Міністерство аграрної політики та продовольства готує проект закону «Про сільський зелений туризм», за допомогою якого в Україні легалізовується сільський зелений туризм. Але попри це зелений туризм розвивається. [16]

Сільський зелений туризм – це специфічна форма відпочинку в селі з використанням природного, матеріального та культурного потенціалу даної місцевості. При цьому проживання, харчування та обслуговування туристів забезпечує сільська родина.

В Україні існують усі передумови розвитку відпочинку в селі, який можна розглядати як специфічну форму підсобної господарської діяльності у сільському середовищі з використанням природного та культурного потенціалу регіону, або як форму малого підприємництва, що дає можливість певною мірою вирішити проблему зайнятості сільського населення, покращити його добробут, повніше використати природний та історикокультурний потенціал сільської місцевості. Справа розвитку сільського відпочинку має реальну державну перспективу і сприяє поліпшенню соціально-економічної ситуації сільської місцевості. [15, с.112]

Сільський туризм виступає важливим чинником стабільного динамічного збільшення надходжень до бюджету, активізації розвитку багатьох галузей економіки (транспорт, торгівля, зв'язок , сільське господарство тощо).

Однією з головних складових відпочинкової пропозиції є умови проживання. Умови проживання повинні гарантувати можливість зручного нічлігу, дотримання особистої гігієни, наявність повноцінного харчування. Тому господарям варто керуватися рекомендаціями з категоризації сільського житла Української спілки сприяння розвитку сільського зеленого туризму. Присвоєння категорії житлу, що надається у користування відпочиваючим, дає право господареві оселі повідомляти про відповідну якість житлових умов у рекламних засобах Спілки, що сприятиме збільшенню відпочинкового попиту та доходів господаря.

Як правило, більшість відпочиваючих скаржаться на брак інформації щодо відпочинку. Отже, надзвичайно важливими є визначники якості проживання, такі як інформаційні позначки на дорогах і біля оселі, а також у самій оселі.

Міжнародний імідж сільського відпочинку неоднозначний. З одного боку, Україна традиційно сприймається як аграрна країна, одна з європейських житниць із збереженим сільським укладом життя, багатою культурною спадщиною, із незнищенною природою та гостинними господарями. З іншого боку, не приваблює іноземних туристів відносно низький стандарт житла і його недостатня технічна забезпеченість, а також не облаштованість сіл та досить обмежений вибір дозвілля й можливостей активного відпочинку. [46]

Особливо важливим є питання просування в Україні самої ідеї сільського туризму в цілому. Метою розробки цієї широкомасштабної програми повинно стати підвищення поінформованості населення і створення позитивного ставлення до цього виду відпочинку. Насамперед повинні бути задіяні такі види маркетингових комунікацій, як PR-статті, інтерв'ю, прес-конференції, семінари, брифінги, телепередачі, що викликають довіру та позитивну реакцію

Варто також активізувати значення місцевої влади у підтримці цілей сільського зеленого туризму. Адже кожний місцевий чиновник має зрозуміти, що сільський зелений туризм – це додаткові гроші й поліпшення інфраструктури району, створення нових робочих місць. Саме місцеві влади можуть клопотати про забезпечення податкових пільг при одержанні державних дотацій особам, які беруть участь у наданні агро-туристичних послуг.

Розвиток сільського зеленого туризму спонукає до покращення благоустрою сільських садиб, вулиць, в цілому сіл; стимулює розвиток соціальної інфраструктури. Звичайно, на перших порах приймання і обслуговування відпочиваючих відбувається на базі існуючого житлового фонду з використанням місцевих рекреаційних та інфраструктурних ресурсів. Але з певним надходженням коштів від цієї діяльності ті, хто нею займається, починають робити вкладення у поліпшення облаштування житла, вулиць; об´єднаними зусиллями добиваються зміни на краще сфери обслуговування.

У більшості регіонів України розвитку туризму приділяється пильна увага. У процесі починають брати участь господарюючі суб'єкти, які ніколи не розглядали його як галузь економіки, здатну приносити значний дохід. Карпатський регіон є одним із лідерів розвитку туризму в Україні; він представлений Чернівецькою, Львівською, Закарпатською та Івано-Франківською областями. Це області, в яких туристична галузь ніколи не була основною, але потенціал її розвитку тут високий, що підтверджується створенням останніми роками правової бази і концепцій розвитку туризму в регіоні.

В цілому, у всьому світі спостерігається спрямованість на розвиток природно-орієнтованого туризму, що спричинено двома факторами: глобалізацією та екологізацією. Нині попитом користуються альтернативні види туризму, а саме: екологічний, активний, природний, спортивний та інші. Для Карпатського регіону притаманно виникнення такого виду туризму, як сільський зелений туризм.

Зелений туризм – це відпочинок у приватних господарствах сільської місцевості, цікавої туристичними об’єктами. Основне, що приваблює у сільському зеленому туризмі – це комплекс чинників, що сприятливо впливають на людину: оздоровчий, естетичний, пізнавальний. Відпочинок у сільській місцевості – це не курорт із великою кількістю туристів. Тутешній стан релаксації особливо потрібен жителям міст. Багато туристів із задоволенням зустрічають на селі Новорічні і Різдвяні свята або просто відпочивають у колі друзів чи сім’ї.

Переважно затишна атмосфера підкріплена позитивним емоційним впливом навколишньої місцевості: гір, лісів, річок, озер, моря. Дуже часто для вибору місця відпочинку є важливими саме ландшафти та екологія. Часто господарі окрім наданих послуг проживання різних категорій і смачного домашнього харчування пропонують цілий комплекс додаткового обслуговування: збирання ягід і грибів, екскурсії, походи в гори, риболовлю, що урізноманітнюють і збагачують враженнями відпочинок. [26,с.86]

На жаль, на території України не існує чіткої нормативно-правової бази і концепцій розвитку такого туризму в регіоні. Звітність об’єктів, зайнятих у зеленому туризмі зводиться до списового обліку садиб. Статистичних даних по зеленому туризму не можна знайти в жодних довідниках, і така інформація втрачається, як втрачається інформація про прибутки таких суб’єктів.

Виникає термінова необхідність створення чіткої нормативної бази, розробка звітності, інструкції з обліку на таких об’єктах, а також програм, які автоматично спрощуватимуть роботу бухгалтерів.

Відсутність до 1993 року структур і важелів державного впливу на регулювання розвитку туристичної індустрії призвела до руйнування важливих складових частин галузі, розпаду соціально-орієнтованого внутрішнього туризму, відпливу значних валютних коштів за кордон, погіршення матеріально-технічної бази. Було порушено систему напрацьованих зв'язків і турів, підготовки і використання досвідчених кадрів.

Зупиненню цього негативного процесу сприяли вжиті урядом заходи. Так, 10 листопада 1992 р. було створено Державний комітет України з туризму. До сфери управління цього Комітету було передано 52 підприємства загальнодержавної власності. Це дало можливості для виведення національного туризму з глибокої кризи. [32,с.56]

Головна мета, яка ставилась при створенні Держкомтуризму, полягала в необхідності посилення державного регулювання розвитку туризму. Були здійснені заходи щодо впорядкування мережі підвідомчих підприємств, розробки і рекламування на міжнародному ринку національного туристичного продукту, підготовки висококваліфікованих кадрів, створення нормативної бази туризму.

У вересні 1995 року було прийнято Закон України «Про туризм», який окреслив стратегічну лінію і конкретні завдання розвитку туристичної сфери. Цим законом туристичну діяльність було введено в правове поле.

У 1996 році розроблено і затверджено Кабінетом Міністрів України Програму розвитку туризму в Україні до 2005 року.

У 1997 р. створено Національну раду по туризму, яка об'єднала зусилля міністерств і відомств, громадських організацій щодо розвитку туристичної індустрії, удосконалення механізму регулювання державного та інших секторів економіки. [3]

У серпні 1999 року схвалено і прийнято основні напрями розвитку туризму в Україні до 2010 року.

Створення нормативної бази зеленого туризму розпочалась із Проекту Закону про сільський та сільський зелений туризм від 2003 року та завершилось Проектом Закону України «Про сільський аграрний туризм» від 29 квітня 2010 року. Останній проект визначає загальні правові, організаційні, соціально-економічні засади сільського аграрного туризму.

У квітні 2011 року виповнюється 15 років з дня заснування Спілки сприяння розвитку сільського зеленого туризму в Україні, як у правове поле України увійшов термін «сільський зелений туризм». За цей час багато було зроблено, але не все заплановане вдалося зробили.

Насамкінець, зазначимо, що лише сільський зелений туризм у сучасних економіко-демографічних умовах здатний реально допомогти малим поселенням України вижити, адже саме малі села своєю специфічністю притягують відвідувачів.Пріоритетність розвитку сільського зеленого туризму в Україні зумовлюється нагальною необхідністю невідкладного розв'язання соціально-економічних проблем сучасного села, що передбачає відновлення трудового потенціалу, припинення безробіття, міграційних процесів, підвищення матеріального достатку сільського населення тощо. У цьому контексті сільський зелений туризм слід розглядати як одне з важливих явищ сучасності, підпорядкованих дії об'єктивних законів розвитку суспільства, економічна сутність якого спрямована на підвищення зайнятості сільських мешканців, зростання їх доходів та підвищення життєвого рівня в цілому.

Дата добавления: 2018-10-25; просмотров: 469; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

⇐ Предыдущая 1 2 3 456 7 8 9 Следующая ⇒

Мы поможем в написании ваших работ!