Випадки правомірного використання об»єктів інтелектуальної власності.
ПРИНЦИПИ АВТОРСЬКОГО ПРАВА
Авторське право є галузевим інститутом цивільного права, але принципи правового регулювання авторських відносин є специфічними. Так, З.В. Сальникова визначає принципи авторського права як:
1. Принцип свободи творчості. Він полягає в тому, що ст. 54 Конституції України гарантує громадянам свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості. За цим принципом автору надається право самостійно обирати тему твору, жанр, мету твору, використовувати твір будь-яким способом.
2. Принцип поєднання особистих інтересів з інтересами суспільства означає, що суспільство повинно задовольняти інтереси автора у достойній винагороді його творчості, а автор зобов’язується не використовувати свої твори на шкоду суспільству. Авторське законодавства передбачає цією метою випадки вільного використання творів без згоди автора та без виплати винагороди.
3. Принцип матеріальної та моральної заінтересованості полягає в тому, що автори літературних та художніх творів нагороджуються різними преміями, і їм присвоюються почесні звання, що стимулює створення творів.
4. Принцип всебічної охорони прав і законних інтересів авторівполягає в тому, що норми авторського права охороняють права і законні інтереси авторів та забезпечують захист порушених авторських прав [7, С.428].
Бернська Конвенція про охорону літературних і художніх творів визначає три принципи:
|
|
|
- Принцип національного режиму полягає в тому, що твори, створені в одній країні-учасниці Союзу, повинні отримувати в інших країнах-учасницях Союзу таку саму охорону, яка надається в цих країнах своїм громадянам;
- Принцип автоматичної охорони полягає в тому, що охорона за національним режимом надається автоматично без будь-яких формальних умов, реєстрації тощо;
- Принцип незалежності охорони означає що охорона надається в країнах-учасницях Союзу незалежно від наявності охорони в країні походження твору [24].
На думку автора, основоположним принципом авторського права є охорона творів внаслідок їх створення.
Підстави виникненняправа інтелектуальної власності.
Встановлення права інтелектуальної власності охоплює дві ситуації: 1) виникнення права інтелектуальної власності; 2) набуття права інтелектуальної власності. Залежно від того, про яку ситуацію йдеться, можна говорити про первинні (виникнення) і вторинні (набуття) способи встановлення права інтелектуальної власності
У випадку виникнення права інтелектуальної власності йдеться про встановлення права інтелектуальної власності вперше - раніше його не існувало, а потім виникли відповідні правовідносини. У цьому разі підстави виникнення цивільних прав та обов'язків є первинними - вони виникають вперше. Це - створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності, яке супроводжується у необхідних випадках вчиненням творцем легітимаційних дій (ст.И ЦК).
|
|
|
У випадку набуття права інтелектуальної власності, воно виникає з підстав, що мають вторинний характер. Зокрема таке право можна набути в результаті отримання необхідних документів, пра-вонаступництва, передання автором майнових прав інтелектуальної власності Іншій особі тощо (ст.427 ЦК). У цьому разі підставою виникнення відповідних правовідносин вже є не тільки сам акт творчості (легітимований у необхідних випадках відповідно до вимог закону), а складна юридична сукупність (створення об'єкта права Інтелектуальної власності і подія - смерть автора і відкриття спадщини; створення об'єкта права інтелектуальної власності і право-чин, спрямований на його передачу, тощо).
Здійснення права інтелектуальної власності.
Характер та спрямованість можливої поведінки суб'єкта права інтелектуальної власності, а отже, і напрямів здійснення цього права в загальному вигляді визначаються ст.41 Конституції, яка встановлює, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.
|
|
|
Правом володіння визнається юридичне забезпечена можливість суб'єкта фактичного панування над результатом своєї інтелектуальної, творчої діяльності.
Правом користування визнається юридичне забезпечена можливість суб'єкта видобувати зі свого результату його корисні властивості для задоволення своїх особистих та майнових потреб.
Правом розпорядження визнається юридичне забезпечена можливість визначати долю результату своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Стосовно майнових прав суб'єкта права інтелектуальної власності, розпорядження нерідко здійснюється шляхом переданая їх іншій особі.
Закріплені у Конституції правомочності суб'єкта права інтелектуальної власності зумовлюють принцип свободи використання -безпосередньо або шляхом укладення договору - об'єкта інтелектуальної власності. Відповідно до цього принципу суб'єкт права інтелектуальної власності має право укладати будь-які договори з приводу інтелектуальної власності, дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності, взагалі будь-яким чином використовувати цей об'єкт на власний розсуд з додержанням при цьому вимог щодо здійснення цивільних прав, зокрема вимоги не порушувати права інших осіб.
|
|
|
Способи використання об'єкта права інтелектуальної власності визначаються законом. Наприклад, відповідно до ст.441 ЦК використання твору, що є об'єктом права інтелектуальної власності, можливе шляхом: опублікування (випуску у світ); відтворення будь-яким способом та у будь-якій формі; перекладу; переробки, адаптації, аранжування тощо; включення складовою частиною до збірників, баз даних, антологій, енциклопедій тощо; публічного виконання; продажу, передання в найм (оренду) тощо; порту його примірників, примірників його перекладів, переробок тощо.
Абсолютний характер права інтелектуальної власності означає, що використання об'єкта права інтелектуальної власності іншою особою за загальним правилом має здійснюватися дозволу особи (того, хто створив об'єкт інтелектуальної власності, уповноваженої ним особи, спадкоємців тощо), яка має виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності.
Випадки правомірного використання об»єктів інтелектуальної власності.
Законом можуть бути передбачені випадки правомірного використання об'єктів інтелектуальної власності без такого дозволу.
Зокрема ст.444 ЦК передбачає, що твір може бути вільно, без згоди автора та інших осіб, та безоплатно використаний будь-якою особою: як цитата з правомірно опублікованого твору або як ілюстрація у виданнях, радіо- і телепередачах, фонограмах та відеограмах, призначених для навчання, за умови дотримання звичаїв, зазначення джерела запозичення та імені автора, якщо воно вказане в такому джерелі, та в обсязі, виправданому поставленою метою; для відтворення у судовому та адміністративному провадженні в обсязі, виправданому цією метою; тощо.
При цьому особа, яка використовує твір, зобов'язана зазначити ім'я автора твору та джерело запозичення.
Дозвіл на використання об'єкта права інтелектуальної власності, як правило, проводиться шляхом видачі ліцензії. Умови видачі такої ліцензії можуть бути визначені ліцензійним договором.
Розпорядження майновими правами інтелектуальної власності можливе на підставі різних договорів: ліцензії на використання об'єкта права інтелектуальної власності; ліцензійного договору; договору про створення за замовленням і використання об'єкта права інтелектуальної власності; договору про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності; інших договорів щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності.
Договір щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності укладається у письмовій формі під загрозою його нікчемності, але законом можуть бути встановлені випадки, в яких договір щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності може укладатись усно.
Особа, яка має виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності (ліцензіар), може надати іншій особі (ліцензіату) письмове повноваження, яке надає їй право на використання цього об'єкта в певній обмеженій сфері. Це називається "ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності". Така ліцензія може бути оформлена як окремий документ або бути складовою ліцензійного договору.
Основною правовою формою передання майнових прав інтелектуальної власності є ліцензійний договір, за яким одна сторона (ліцензіар) надає другій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання об'єкта права інтелектуальної власності (ліцензію) на умовах, визначених за взаємною згодою сторін з урахуванням вимог закону.
Розпорядження майновими правами інтелектуальної власності може здійснюватися також шляхом внесення їх до статутного капіталу юридичної особи, передачі у заставу та використання в інших цивільних відносинах (ч.З ст.424 ЦК, Закон "Про заставу" тощо). Оцінка вартості майнових прав інтелектуальної власності у таких випадках провадиться за згодою сторін з урахуванням приписів закону.
Особливості має здійснення права інтелектуальної власності, яке належить кільком особам спільно. Вони полягають у тому, що таке право може здійснюватися за договором між ними. Якщо ж суб'єкти права інтелектуальної власності, що належить кільком особам, вважають недоцільним укладення такого договору або не зуміли досягти згоди стосовно суттєвих умов такого договору, то право інтелектуальної власності здійснюється ними спільно (ст.428 ЦК). Це означає, що жоден з таких суб'єктів не може самостійно
розпорядитися жодним з майнових чи немайнових прав інтелектуальної власності, усі вони беруть участь в управлінні правом інтелектуальної власності, мають право на прибутки від нього, несуть видатки, пов'язані зі здійсненням права інтелектуальної власності.
Дата добавления: 2018-10-27; просмотров: 171; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!