Загальна теорія держави і права
Глава 23. Правовідносини
1. Поняття правовідносин
Правовідносини виступають різновидом суспільних відносин. Суспільні відносини, в свою чергу, розуміються як соціальні зв'язки між людьми, що встановлюються в процесі їх сумісної діяльності.
Категорія "правовідносини" дозволяє з'ясувати, яким чином право впливає на поведінку людей. Поняття правовідносин, на перший погляд, визначити нескладно - це суспільні відносини, котрі врегульовані нормами права. Якщо послідовно розвивати цю точку зору, то прийдеться визнати, що правовідносини завжди породжуються правом і що право здатне перетворити в них будь-який побутовий зв'язок між людьми. Проте це не зовсім так. Існує немало форм взаємодії між людьми, які правом не регулюються. Більше того, їх властивості такі, що вони взагалі не можуть стати об'єктом правового регулювання. Наприклад, міжособисті відносини побуту, дружби, приватне життя людей, порядок проводження вільного часу, інтимні стосунки між подружжям тощо правом не регулюються.
Отже, правовідносини - це індивідуалізовані суспільні відносини, взаємна поведінка учасників яких юридично закріплена і забезпечується можливістю державного примусу. Відомий фахівець з теорії правовідносин Р.О.Халфіна дала таке визначення цього поняття - "це та форма, в якій абстрактна норма права набуває свого реального буття, втілюючись у реальних, конкретних суспільних відносинах. Вони виражають особливий вид зв'язку права з регульованими суспільними відносинами, в яких поєднуються абстрактні норми з конкретністю даних життєвих відносин".
|
|
|
Підсумовуючи, відзначимо, що правовідносини - це не будь-яка поведінка людини, а лише та, що регламентована правовими нормами.
Правовідносини характеризуються рядом ознак:
а) вони завжди пов'язані з правом. Норма права передбачає умови виникнен
ня, зміни чи припинення правовідносин. Вказівка на ці умови міститься в гіпотезі
норми і називається юридичним фактом. Вона ж передбачає зміст правовідносин;
б) в основі виникнення, зміни припинення правовідносин лежить життєвий
випадок (дія чи подія), на який вказано в гіпотезі норми права, котра передбачає ці
правовідносини - юридичний факт. Настання юридичного факту необхідне для
правовідносин на відміну від інших видів суспільних відносин;
в) правовідносини є індивідуальним зв'язком між суб'єктами права, котрі
конкретно визначені. Відзначимо, що "конкретно визначені" - це не значить "пер
соніфіковані". Визначаються лише видові ознаки конкретних суб'єктів. Напри
клад, державні службовці, пенсіонери, студенти, науково-педагогічні працівники
тощо. Це правило діє й при заміні одного з суб'єктів. Наприклад, договір найму
жилого приміщення в будинку, що належить приватному власнику, обов'язковий і
для нового власника в разі продажу будинку. Правовідносини зберігаються, бо йо-
|
|
|
| 199 |
Глава 23. Правовідносини
го персональний склад і далі є конкретним, хоча місце власника зайняла інша особа;
г) учасники правовідносин завжди володіють суб'єктивними правами і несуть
обов'язки. Суть цих прав і обов'язків визначають зміст правовідносин. Частіше
всього учасники мають одночасно і права, і обов'язки;
д) правовідносини містять інтелектуальний і вольовий елементи. Інтелектуа
льний елемент означає усвідомленість поведінки, котра регулюється нормою пра
ва, вольовий - здатність суб'єкта не лише усвідомлювати, а й керувати своєю по
ведінкою;
є) реалізація правовідносин забезпечується всіма засобами правового регулювання і правового впливу (наприклад, мірою юридичної відповідальності).
Правовідносини мають складну структуру (суб'єкт, об'єкт, суб'єктивне право, обов'язок) і підлягають видовій класифікації.
Види правовідносин
Класифікація правовідносин здійснюється за підставами, подібними до класифікації правових норм:
|
|
|
1) з точки зору галузі права правовідносини поділяються на конституційні, трудові, адміністративні тощо.
2) за характером свого змісту правовідносини поділяються на:
а) загальнорегулятивні, які виникають на основі правових норм, гіпотези яких
не містять вказівок на юридичні факти. Такі норми породжують у всіх адресатів
однакові права або обов'язки без усяких умов і містяться, як правило, в законах
(наприклад, конституціях);
б) регулятивні, які виникають на основі норми права і юридичних фактів (по
діями і правомірними діями) або договору;
в) охоронні, які виникають на основі охоронних норм і правопорушень;
3) за кількісним складом учасників правовідносини бувають прості (лише між двома суб'єктами) та складні (між трьома і більше суб'єктами);
4) залежно від ступеня конкретизації учасників правовідносини можуть бути відносними і абсолютними. У відносних правовідносинах конкретно визначеними є усі їх учасники (наприклад, продавець і покупець). В абсолютних же визначеною є лише сторона - це кожен, хто має обов'язок утримуватися від порушень суб'єктивного права (права власності, наприклад);
5) за характером обов^язку правовідносини поділяються на активні й пасивні. У правовідносинах активного типу обов'язок полягає у вчиненні позитив-ної(активної) дії, а пасивного типу - в утриманні від дій, заборонених правовими нормами;
|
|
|
6) залежно від розподілу прав і обов Уязків між учасниками правовідносини поділяються на двосторонні та односторонні. Двосторонні правовідносини - це такі, в яких кожен із суб'єктів має і права, і обов'язки, а односторонні - коли учасники наділені або лише правами, або лише обов'язками.
Суб єкти правовідносин
Суб'єктами права називаються індивіди або організації, котрі на основі норм права можуть бути учасниками правовідносин, тобто носіями суб'єктивних прав і обов'язків (або правосуб'єктності). Правосуб'єктність суб'єкта складається з двох властивостей:
а) правоздатність - це здатність мати права і нести обов'язки. Правоздатність
виникає з народженням особи і завершується смертю (визнанням особи померлою
в судовому порядку);
б) дієздатність - це здатність власними правомірними і неправомірними дія
ми (бездіяльністю) набувати прав і особисто нести обов'язки, в т.ч. юридичну від
повідальність. Дієздатність виникає лише з досягненням особою певного віку (на
приклад, цивільна дієздатність в Україні настає з досягненням 18-річного віку, а в
разі вступу до шлюбу до досягнення цього віку - з моменту вступу до шлюбу). Фі
зичну особу неможливо позбавити правоздатності (а отже і правосуб'єктності),
проте можна в судовому порядку обмежити чи позбавити її дієздатності.
Суб'єкти правовідносин класифікуються на кілька груп: фізичні особи (індивіди), юридичні особи, соціальні спільноти, державні органи і держава в цілому.
Індивіди як учасники правовідносин також поділяються на кілька категорій: громадяни, іноземні громадяни, особи без громадянства, особи з подвійним громадянством. Правова дієздатність іноземців і осіб без громадянства є дещо вужчою, ніж у громадян (вони позбавлені деяких політичних прав і деяких обов'язків).
Юридичні особи - це організації, котрі мають відокремлене майно, можуть від свого імені набувати майнових і особистих немайнових прав, нести обов'язки, бути позивачем і відповідачем в суді. Право- і дієздатність юридичних осіб виникає з моменту із державної реєстрації або на підставі нормативного акту. Обсяг дієздатності юридичних осіб встановлюється в межах, визначених їх установчими документами або нормативними актами, на підставі яких вони створені. Вітчизняний дослідник природи юридичних осіб Кравчук В. М., визначивши юридичну особу як організацію, чия мета може бути реалізована шляхом безпосередньої участі у цивільних правовідносинах, пропонує виділяти дві групи її ознак: соціальні і правові. Перша група характеризує соціальну сутність юридичної особи: 1) похідна природа юридичної особи; 2) організаційно-правова форма; 3) власне найменування. Друга група ознак характеризує юридичну особу як суб'єкт права, її юридичну особистість. Тобто вони характеризують правові якості, якими наділена юридична особа, а саме: 1) майнова відокремленість; 2) самостійність в цивільному обороті. Ці ознаки виникають лише внаслідок офіційного визнання юридичної особи державою.
На думку Кравчука В. М., існує декілька критеріїв розмежування юридичних осіб. Перший - підстава створення. Приватні створюються на підставі угоди, публічні - на підставі адміністративного акту. Другий - соціальна значимість мети. Публічні юридичні особи мають на меті задоволення публічних інтересів. їх соціальна значимість виражається тим, що вони засновуються, погоджуються держа-
200
Загальна теорія держави і права
Глава 23. Правовідносини
201
вою або отримують від неї особливий статус. Приватні юридичні особи створюються і діють в інтересах визначеного кола осіб.
Приватні юридичні особи можуть поділятися на товариства і установи. Критеріями цього є членство і умови зміни мети. Членство характерне для товариств. Мета товариства визначається його членами і може бути змінена в межах, що не суперечать закону. Натомість, мета установи, хоч і визначається засновником, не може бути ним змінена, оскільки установа створюється не в його інтересах, а третіх осіб.
Соціальні спільності (народ, національна чи інша меншина, територіальна громада) виступають учасниками правовідносин лише у випадках, прямо передбачених нормативними актами. Наприклад, у правовідносинах, що випливають із Закону України "Про національні меншини", одним із учасників виступають національні меншини.
Держава в цілому суб'єктом правовідносин буває досить рідко - переважно в міжнародно-правових відносинах, а за федеративного устрою також у відносинах з її суб'єктами.
Об єкти правовідносин
Об^єктом або предметом правовідносин виступає така соціальна цінність, із-за якого суб'єкти права вступають до правовідносин. Іншими словами, це та реальна цінність, на використання або охорону якої спрямовані суб'єктивні права і юридичні обов'язки учасників правовідносин.
Об'єкти правовідносин класифікуються на такі види:
1) речі, тобто належні кому-небудь предмети. До них належить майно (нерухоме і рухоме), інші матеріальні цінності. Правові норми визначають, чи можуть бути ті чи інші види речей бути об'єктом у конкретних правовідносин. Наприклад, в Україні вогнепальна зброя чи вибухівка не може стати предметом договору куп-лі-продажу з участю фізичних і недержавних юридичних осіб;
2) матеріальні обпекти, котрі мають характер о/сивих тканин (призначених, до прикладу, для трансплантації), так як вони не є і не можуть бути правом визначені як "речі";
3) визначені правом і зовнішньо виражені наслідки творчої інтелектуальної діяльності: твори науки, літератури, мистецтва;
4) особисті немайнові цінності особи, до яких належать право кожного на життя, здоров'я, особисту свободу, честь і гідність. Введення до правової системи України категорії "моральної шкоди", без сумніву, сприяло правовому захисту цих цінностей;
5) поведінка (дія або бездіяльність), яка є наслідком іншої регламентованої правом поведінки. Наприклад, на вимогу парламенту підконтрольний йому міністр звітується за свою діяльність.
Слід завважити, що в юридичній літературі поширеною є думка, за якою в
усіх випадках об'єктом правовідносин є поведінка суб'єктів, котра випливає з їх
"суб'єктивних прав і обов'язків. Наприклад, у договорі куплі-продажу об'єктом бу-
~2№ Загальна теорія держави і права
де не сама річ (будинок, автомобіль тощо), а передача цієї речі і сплата за неї грошей. Такі погляди видаються все таки теоретично хибними, позаяк у них зовсім нівелюється відокремленість об'єкту від змісту правовідносин, тобто визначеного правовими нормами обсягу суб'єктивних прав і обов'язків учасників.
Суб єктивне право
Зміст правовідносин, як уже було сказано, складають суб'єктивні права й відповідні їм обов'язки. Зараз постараємося з'ясувати, що таке "суб'єктивне право", визначимо його ознаки і структуру.
Суб єктивне право - це міра можливої поведінки, передбачена нормою права для уповноваженого учасника правовідносин, яка забезпечена юридичними обов'язками інших учасників. Термін "суб'єктивне" означає приналежність права конкретному суб'єкту як учаснику правовідносин.
Суб'єктивне право закріплене в нормах об'єктивного права. Проте це не значить його похідного характеру. Права людини (якщо розуміти їх як "природні права") існують незалежно від їх формулювання в тексті нормативного акту, котрий впливає, звичайно, на їх форму.
Роль суб'єктивного права в правовій системі виражається в його функціях, а саме: а) визначає вид і міру поведінки суб'єктів; б) дозволяє їм домагатися певних соціальних благ; в) виступає юридичною передумовою особистої свободи індивіда; г) служить формою опосередкування найважливіших інтересів громадян тощо.
Які основні ознаки суб активного праваї
1) суб'єкт може користуватися ним на власний розсуд, тобто це міра можливої поведінки;
2) зміст суб'єктивного права встановлюється нормами права і юридичними фактами;
3) реалізація використання суб'єктивного права забезпечено виконанням обов'язку іншою стороною правовідносин;
4) суб'єктивне право надається уповноваженій особі для задоволення її інтересів. Саме інтереси є стимулом до використання суб'єктивного права.
5) дане право полягає не лише в можливості поведінки, айв самій поведінці.
Структура субЛєктивного права складна й включає до себе такі елементи-
повноваження:
а) право на власні фактичні дії, спрямовані на використання корисних властивостей об'єкта права (наприклад, власник речі вправі використати її за прямим призначенням);
6) право на юридичні дії, на прийняття юридичних рішень (власник речі може
її продати);
в) право на чужі дії, тобто право вимагати від іншої сторони виконання
обов'язку (кредитор вправі вимагати від позичальника повернення суми позики);
г) право домагання, тобто право примусити іншу сторону виконати обов'язок
через звернення до компетентного державного органу (наприклад, до суду). На
приклад, сума боргу, в разі відмови боржника добровільно виконати зобов'язання,
Глава 23. Правовідносини
вою може бУ™ стягнена в судовому порядку. Кредитор вправі звернутися з відповід-
ють| ною заявою до суду.
•І *
Дата добавления: 2018-10-27; просмотров: 228; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!