Українські землі в середині й наприкінці XVIII ст.
За гетьманування Апостола внутрішнє життя України стабілізувалося. Прості люди відчули себе захищенішими від зловживань властей і багатих землевласників, старшина отримала підтвердження на старі маєтності, а торгівці дістали нові можливості для занять ремеслами, промислами і торгівлею.
Після смерті Апостола в 1734 р. російський уряд за вказівкою нової імператриці Анни Іоаннівни не дозволив обирати нового гетьмана під приводом пошуку відповідного кандидата. Для управління Україною було запроваджено „Правління гетьманського уряду” (1734 – 1750). Воно складалося з трьох російських та трьох українських чиновників на чолі з князем Олексієм Шаховським. Останній був наділений фактично необмеженою владою, міг на власний розсуд міняти українських представників у правлінні й навіть виступав за повне відсторонення козацької старшини від влади. Послідовно посилювався вплив російських чиновників у всіх сферах внутрішнього життя України.
Імператорський уряд також надає наказ відохочувати представників української старшини від шлюбів з польською чи білоруською знаттю та правобережними українцями. Натомість належало усіляко заохочувати шлюби між українцями та росіянами. Намагання позбавити українців самобутності набирало також інших форм. У 1734 р. новий голова Губернаторської ради князь Баратинський заарештував увесь Київський магістрат, конфіскувавши його давні хартії прав, щоб із часом міщани забули їх зміст і не могли порушити питання про свої права, не маючи документів. Того ж року імперський Сенат двічі відмовлявся затвердити посадником Києва українця, поступившись лише після того, як було доведено, що у місті немає жодного росіянина, який міг би претендувати на цю посаду.
|
|
|
За правління Анни Іоаннівни та її могутнього фаворита – німця Ернста Бірона проводилася ганебна політика „слова і діла”, за якою найменша критика чи незгода з царським режимом чи то на словах, чи то на ділі ставили людину під загрозу Таємної канцелярії, де її допитували, піддавали тортурам, могли засудити до страти чи заслання. Більше того, за принципом „слова і діла” навіть найближчі друзі або члени сім’ї мали доносити про підозрілі розмови та поведінку. Відтак страх і підозріливість стали на Лівобережжі буденним явищем.
За біронівщини селяни й козаки також потерпали. Найбільші їх лиха були пов’язані з російсько-турецькою війною 1735-1739 рр., в якій Лівобережжя слугувало головним плацдармом імператорського війська. Протягом цих чотирьох років було мобілізовано десятки тисяч українських козаків і селян. Втрати українців у цій війні досягли 35 тис. (при населенні 1,2 млн.) До того ж у 1737-1738 рр. Україна була змушена утримувати власним коштом від 50 до 75 російських полків.
|
|
|
Єдиним досягненням „Правління гетьманського уряду” стало укладення нового юридичного кодексу під назвою „Права, за якими судиться малоросійський народ”.
Зміна політики російського уряду щодо України настала після зведення на престол цариці Єлизавети (1741 – 1761). На формування її проукраїнських настроїв великий вплив справив О. Розумовський. Він народився у козацькій родині у с. Лемеші Чернігівського полку, за свій красивий голос був прийнятий до придворної капели в Петербурзі й там звернув на себе увагу Єлизавети Петрівни. Між козаком і царицею спалахнуло кохання, яке то розгорялось з новою силою, то затухало. У 1742 р. Розумовський та Єлизавета Петрівна таємно обвінчалися. Вплив Розумовського на державні справи став необмеженим. Одночасно він не поривав з Україною, приймав козацьку старшину й поділяв її настрої щодо відновлення гетьманства. Україною зацікавилася й цариця. Під час подорожі до Києва у 1744 р. Єлизаветі припали до душі київські церкви й монастирі, гостинність, привітність й доброзичливість киян. Цариця прониклася симпатією до українців і тому прихильно поставилася до петиції старшини про вибори нового гетьмана. Протягом кількох наступних років у правлячих колах точилася то явна, то прихована боротьба навколо старшинських клопотань.
|
|
|
Лише у 1750 р. царський уряд відновив гетьманство. Новим гетьманом України було призначено молодшого брата фаворита цариці Кирила Розумовського (1750 – 1764). У Глухові проведено формальне його обрання, яке викликало патріотичне піднесення й сподівання громадськості на відродження автономії України. Новий гетьман мав ґрунтовну українську освіту. Він спочатку вчився в українській сільській школі, потім – у Кенігсберзькому, Берлінському, Геттінгенському та інших університетах. У 18 років став президентом Російської Академії наук і всіляко підтримував М. Ломоносова в його боротьбі за розвиток національної науки. Лише в 1751 р. Розумовський прибув до України й приступив до управління.
Замість „Правління гетьманського уряду” вища влада перейшла до ради старшини на чолі з гетьманом. До її складу входили члени Генеральної військової канцелярії та Генерального військового суду. У роботі ради брали участь також полковники та представники полкової й сотенної адміністрації. Загальнокозацькі ради вже не збиралися. Діставши в рангове володіння значні маєтності, Розумовський пороздавав старшині чимало сіл і навіть сотенних містечок. Водночас молодий гетьман ініціював царський указ 1752 р. про заборону будь-кому перетворювати українців на холопів. У 1760 р. він же видав універсал про заборону залежним селянам переходити від одного пана до іншого. Заборонялося заарештовувати українців, окрім карних злочинців, без спеціального на те гетьманського дозволу. Царський уряд заблокував у 1754 р. спробу гетьмана призначати полковників на власний розсуд, взяв під нагляд фінансову політику, підтвердив заборону дипломатичних зовнішніх відносин і призначив до нього свого радника Григорія Теплова.
|
|
|
Протягом 1760 – 1763 рр. гетьманське управління здійснило судову реформу. Її суть полягала в поверненні до старої судової системи, що існувала до революції 1648 р. Територія Гетьманщини поділялася на 20 судових повітів. У кожному полку створювалися по два земські, два підкоморські суди й по одному гродському. Вищою судовою інстанцією ставав не російський монарх, а генеральний військовий суд на чолі з двома суддями. Кількість засідателів від кожного полку збільшувалась від одного до 10 чол. Нижчі судові інстанції й окремі особи дістали право подавати апеляції прямо до Генерального військового суду. Скасовувалися судові функції Генеральної судової канцелярії.
Таким чином, за гетьманування Розумовського було відновлено й удосконалено головні атрибути автономної Української держави. Але її подальший розвиток був неможливий в умовах централістських устремлінь Російської імперії.
Відновлення гетьманства спричинило великий спротив правлячих кіл Росії. І тільки воля цариці й вплив О. Розумовського стримували їхнє намагання уніфікувати національно-державні особливості всіх українських земель. Сильне незадоволення російської знаті викликала заборона гетьмана мати в Гетьманщині ґуральні й шинки, які давали великі прибутки. Хоч Розумовський і брав участь у двірцевому перевороті 1762 р. і зведенні на престол Катерини ІІ, але конфлікт із фаворитом нової цариці Григорієм Орловим скінчився для нього відлученням від царського двору. Одночасно змінилося ставлення уряду до державного статусу України.
Повернувшись 1763 р. до Глухова, Розумовський розпочав добиватися для України спадковості гетьманства, що гарантувало б їй дальше збереження державності, а Розумовським – фактично монархічну владу. Цей задум мав супроводжуватися в майбутньому виходом України зі складу Російської імперії. Плани Розумовського та його однодумців підтримувало чимало старшин. Чолобитну про встановлення спадкового гетьманства для роду Розумовських підписали генеральна та полкова й сотенна старшина. Представник при гетьмані Григорій Теплов написав імператриці записку про непорядки в Україні. Викликаного до Петербурга Розумовського змусили в жовтні 1764 р. подати прохання про відставку. Україна втрачала державність й перетворювалася на одну з окраїн Російської імперії.
Дата добавления: 2018-10-27; просмотров: 152; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!