Економічна інтеграція, зовнішньоекономічна діяльність та зони спільного підприємництва



Тема 11. міжнародні економічні зв’язки України та її інтеграція у європейські та інші світові структури

 

1. Сутність міжнародного поділу праці, основні потоки робочої сили та капіталу.

2. Економічна інтеграція, зовнішньоекономічна діяльність та зони спільного підприємництва.

    3. Зовнішньоекономічні звязки та співробітництво України з країнами СНД.

Сутність міжнародного поділу праці, основні потоки капіталу та робочої сили

 

 Міжнародний територіальний поділ праці – це концентрація в окремих країнах виробництва товарів та надання послуг понад необхідні внутрішні потреби шляхом обміну або продажу іншим країнам. Виділяють наступні типи міжнародного ТПП: загальний, частковий та одиничний. Загальний – це розподіл праці у сфері виробництва: добувна, переробна промисловість та ін. міжнародна спеціалізація країн визначається сприятливими природно-кліматичними умовами. Країни експортери поділяються на індустріальні, сировинні та аграрні. Частковий ТПП – це спеціалізація на рівні галузей виробництва, видів готової продукції, що означає зростання ролі міжгалузевого обміну готовою продукцією. Для даного типу ТПП властивий вищий рівень диверсифікації виробництва та експорту. Одиничний міжнародний ТПП – це спеціалізація окремих країн на виготовлення окремих компонентів продукції або на технологічних стадіях виробництва товарів та послуг. НТР істотно змінила сутність та форми ТПП. Міжнародний поділ праці включає обмін готовими виробами, сировиною, продуктами харчування, робочою силою.

Світовий ринок споживчих товарів є провідним у міжнародному поділі праці, тому що цим товарам притаманна висока експортність. У машинобудування як провідні галузі світового промислового виробництва найбільш виразно проявляється НТП. Міжнародний поділ праці у сільському господарстві склався раніше, як в інших сферах матеріального виробництва, що пов’язано з призначенням аграрної продукції, як продуктів харчування та сировини для харчової та переробної промисловості. У формуванні економіки особливу роль відіграють міжнародні монополії. Транснаціональні компанії – це концерни, трести, які і є національними за капіталом та контролем, міжнародними за масштабом та характером діяльності.   Багатонаціональні корпорації – це концерни або трести, які і є міжнародними за масштабами і особливостями об’єднання міжнародних коштів. Причини переміщення робочої сили пов’язані з різною оплатою праці, рухом капіталу, створенням нових робочих місць. При розробці соціально-економічної типології країн врахували наступні показники: площу, чисельність населення, економіко-географічне положення, політичний, державний лад, рівень соціально-економічний, валовий національний продукт, в т. ч. на душу населення, показники якості життя, купівельна спроможність в перерахунку на душу населення.

В.Вальський при допомозі системи з 200 показників рівня соціально-економічного розвитку запропонував наступну класифікацію країн у світовій економіці та міжнародному поділі праці:

І. Економічно розвинені країни:

Велика сімка: США, Японія, Великобританія, Італія, Франція, Канада, ФРН).

Малі високорозвинуті країни Західної Європи (ВНП на душу населення перевищує 15тис. дол.): Швейцарія, Норвегія, Люксембург, Данія, Швеція, Бельгія, Нідерланди, Фінляндія, Австрія.

Країни середнього рівня розвитку (ВНП на душу населення від 10 до 15 тис. дол.): Іспанія, Ісландія, Ірландія, Португалія, Греція, ПАР, Австралія.

ІІ. Країни, що розвиваються: ВНП на душу населення в розвинених країнах становить 11,8 тис дол., країни що розвиваються – 884 дол., слаборозвинуті раїни – 221 дол.

Вони поділяються на:

Країни, що розвиваються, зі значним потенціалом: Індія, Бразилія, Туреччина, Саудівська Аравія, Мексика;

Нові індустріальні країни: Тайвань, Гонконг, Сінгапур, Республіка Корея – “чотири маленькі тигри”, Південна – Східна Азії.

ІІІ. Слаборозвинуті країни. Прибуток на душу населення не перевищує 900 дол. Це більша частина країн Африки, Карибського басейну, островів Тихого океану.

ІV. Країни з перехідною економікою: Україна, Росія. Країни з середнім розвитком є наступні: Угорщина, Чехія, Естонія, Латвія.

V. Нафтоекспортні країни: Саудівська Аравія, Венесуела, ОАЕ, Кувейт, Іран, Ірак. Для них характерний високий душовий показник ВНП (понад 15 тис. дол.), перехід від монофункціональної економіки (нафто- і газовидобуток) до поліфункціонального господарства (машинобудування і т. д.).

VI. Малі країни “квартироздавальники”: Ліберія, Панама, Мальта, Монако, Канарські острови, Кіпр, Сан-Марино, Бермудські і Багамські острови.

 

Економічна інтеграція, зовнішньоекономічна діяльність та зони спільного підприємництва

Економічна інтеграція – це об’єктивний процес розвитку глибоких, етичних взаємозв’язків та поділу праці між національними господарствами, створення міжнародних господарських комплексів в межах держави. Економічна інтеграція характеризується планомірною трансформацією структури окремих країн, спільним використанням науково-дослідного потенціалу, створенням і удосконаленням міжнародної співпраці, активізацією ролі внутрішньої економічної політики для поглиблення ефективності господарських зв’язків з іншими країнами:

регіональні економічні спілки (Європейський Союз);

загальносвітові об’єднання. Їх метою є надання кредитів урядам країн, що розвиваються на особливо пільгових умовах. Мінімальний пороговий доход < 480 дол. На душу населення в рік;

торгово-виробничі об’єднання (країни експортери нафти), всесвітня продовольча рада;

світові фондові об’єднання.

Мета – координація господарської та зовнішньополітичної діяльності, створення сприятливих умов для процесів інтеграції, як традиції, яка визначається світовим поділом праці.

 Існують наступні форми зовнішньоекономічної діяльності:

3.1. Міжнародна торгівля – це оборот товарів, який забезпечує рух товарних мас зі сфери виробництва у сферу споживання.

3.2. Кредитування та інвестування. Кредитування – це надання кредиту у грошовій або товарній формі з виплатою процентів.

Інвестиції – це капіталовкладення. Іноземні інвестиції – це довгострокові вкладення капіталу закордонними власниками у галузі народного господарства.

3.3. Науково-технічна співпраця може бути наступних видів:

експорт продукції, яка є науковомісткою;

кооперація країн у створенні нової техніки, технології;

спорудження заводів “під ключ” та модернізація об’єктів;

використання лізингу, обмін передовим досвідом;

технічна допомога та науково-технічна співпраця;

3.4. Спільне підприємство. Сюди відноситься створення підприємств зі змішаним капіталом з самих різноманітних галузей народного господарства.

3.5. Експорт та імпорт послуг, куди відноситься міжнародний та транзитний транспорт, іноземний туризм, послуги банків, страхових компаній, охорони здоров’я, навчання і т. д.

Інжиніринг – це торгівля інженерно-консультаційними послугами. Туризм є рекреаційний, науковий та діловий. 

За економічним потенціалом Україна входить до першої шістки, але частка України у міжнародному територіальному поділі праці та світовій торгівлі не надто висока. Таке протирічне положення посилюється низкою природних, демографічних, історичних, економічних, геополітичних причин.

Україна не в змозі себе забезпечити мінеральними ресурсами, хоча і має значний природно-ресурсний потенціал. Україна використовує трудові ресурси і має потенційно великий ринок збуту споживчих товарів. Україна протягом століть захоплювалася тими чи іншими державами. Економіко-географічне положення України є досить вигідним для участі в міжнародному територіальному поділі праці. Основними показниками зовнішньої торгівлі є обсяг товарообігу, структура експорту та імпорту, сальдо зовнішньоторговельного балансу, географія торгівлі. Структура товарообігу обумовлюється економічним потенціалом країни.

Зовнішньоекономічна політика – це система заходів уряду, яка направлена на зміцнення позицій країни у світовій економіці, в міжнародних економічних стосунках.

Зони спільного підприємництва відділяються за допомогою митного режиму від основної території країни і функціонували за рахунок безмитного ввезення товарів. Наприклад, морські порти, залізничні вузли, аеропорти. Їм передувало створення “вільних портів”, де могли б безмитно зберігатись товари, які привезені в зону для надання продажу. Зони спільного підприємництва створюються з метою забезпечення певної зайнятості робочої сили, залучення інвестицій, організації в економічних зонах виробництв, які орієнтуються на експорт, подолання відсталості розвитку регіонів, використання власних сировинних та трудових ресурсів для виробництва експортної продукції.

Всього у світі є 23 види ЗСП, основні з них наступні:

безмитні багатопрофільні зони, розташовані на перехрестях внутрішніх систем;

експортні промислові зони, що орієнтуються на зовнішню торгівлю;

зони економічного та науково-технічного розвитку, тобто “технополіси”;

зони страхових та банківських послух, які характерні для певних країн;

імпорто-промислові зони і зони по заміщенні імпорту, які забезпечують одну сторону сучасними товарами, а місцеві підприємства – передовою технологією;

складські (консигнаційні) зони, які формуються у районах міжнародних морських перевезень і авіатранспортів;

зони вільної торгівлі, де немає мита на ввезення та вивезення товарів для їхнього продажу.

 


Дата добавления: 2018-10-26; просмотров: 184; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:






Мы поможем в написании ваших работ!